Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Розвиток соціального інтелекту особистості. актуальність проблеми





Едуард Івашкевич, кандидат психологічних наук, доцент кафедри загальної психології та психодіагностики Рівненського державного гуманітарного університету

УДК 159.922

 

У статті розкрито зміст поняття «соціальний інтелект» як загальної здатності людини до пізнання поведінки інших людей. Обґрунтовано феномен інтелектуальної обдарованості, охарактеризовано дослідження, в яких описується це психологічне поняття з точки зору залежності його рівня розвитку від знань індивіда, рівня креативності та рівня IQ. Охарактеризовано складові інтелектуальної обдарованості.

Ключові слова: соціальний інтелект, загальна здібність, інтелектуальна обдарованість, креативність, IQ

 

В статье раскрыто содержание понятия «социальный интеллект» как общей способности человека к познанию поведения других людей. Обоснован феномен интеллектуальной одарённости, дана характеристика исследованиям, в которых описывается данное психологическое понятие с точки зрения зависимости его уровня развития от знаний индивида, уровня креативности и уровня IQ. Дана характеристика составляющим интеллектуальной одарённости.

Ключевые слова: социальный интеллект, общая способность, интеллектуальная одарённость, креативность, IQ

 

In this article the context of the term «social intellect» as a general ability of the person to understand the behavior of other people was substantiated. Intellectual giftedness was determined. The researchers were described (in these researchers intellectual giftedness was investigated from the point of view of the correlation of its level from knowledge of the person, his / her creativeness and the level of IQ). The structure of intellectual giftedness was characterized.

Key words: social intellect, general ability, intellectual giftedness, the correlation, creativeness, IQ

 

Проблема розвитку соціального інтелекту особистості є недостатньо вивченою в психологічній літературі. Це пояснюється, насамперед, тим, що в сучасних психологічних дослідженнях досить мало уваги приділяється вивченню саме проблеми сутності і функцій соціального інтелекту. Хоча соціальний інтелект, крім того, що він є однією з важливих складових процесу життєдіяльності людини, великою мірою детермінує пізнання і розуміння особистістю як своїх дій, вчинків, діяльності в цілому, так й інших людей. Деякі психологи, зокрема, Дж. Рензуллі, Н. Кентор та інші відносять соціальний інтелект до структурних компонентів комунікативних здібностей людини, адже вважають, що саме він відповідає за розуміння або нерозуміння суб’єктом вербальних і невербальних реакцій особистості. Але ні в кого ні жодною мірою не викликає сумнівів, що саме соціальний інтелект допомагає людині прогнозувати міжособистісні стосунки, інтуїтивно передбачати те чи інше завершення певних ситуацій, що свідчить про достатньою мірою виражене почуття емпатії особистості з високим рівнем розвитку соціального інтелекту. Такі індивіди, як правило, відрізняються психологічною витривалістю, стресостійкістю, що допомагає їм з гідністю виходити з різного роду проблем, приймати самостійні рішення навіть в екстремальних ситуаціях і при цьому не боятися зробити помилку або потерпіти невдачу.

Хоча багато запитань досі залишаються невирішеними в психологічній парадигмі. Крім питання сутності соціального інтелекту, на чому ми вже зробили акцент на початку цієї публікації, не до кінця розв’язаною є проблема співвіднесення соціального інтелекту з інтелектуальною обдарованістю особистості, адже саме така кореляція особливо важлива для нашого розуміння, коли йдеться про навчання майбутнього педагога. Тому завданнями статті є:

1. Розкрити зміст поняття «соціальний інтелект» як загальної здатності людини до пізнання поведінки інших людей.

2. Обґрунтувати феномен інтелектуальної обдарованості, охарактеризувати дослідження, в яких описується це психологічне поняття з точки зору залежності його рівня розвитку від знань індивіда, рівня креативності та рівня IQ.

3. Дати характеристику складовим інтелектуальної обдарованості.

Поняття соціального інтелекту вперше було введено в психологічну теорію і обґрунтовано американським психологом Е. Торндайком ще в 1920 р. У публікаціях ученого цей феномен визначається як загальна здатність розуміти інших людей і, на основі цього, винятково суб’єктивного розуміння, — діяти розмірковано та мудро, адекватно щодо оточуючих. При цьому Е. Торндайк наголошує на значущості далекоглядності в міжособистісних стосунках суб’єкта з іншими, що дозволяє людині з високим рівнем соціального інтелекту досить добре уживатися з іншими людьми. Враховуючи результати власних емпіричних досліджень, Е. Торндайк виділяє три види інтелекту, а саме:

1) абстрактний інтелект, який безпосередньо відповідає за здатність людини розуміти абстрактні вербальні (наприклад, математичні) символи, і на основі цього розуміння — виробляти з цими символами певні прості або складні дії;

2) конкретний інтелект, який дозволяє суб’єкту розуміти речі й предмети винятково матеріального світу і виконувати певні дії щодо цих речей чи предметів;

3) соціальний інтелект як загальна здатність розуміти інших людей і, на цій основі, — взаємодіяти з ними [цит. за 5, с. 85].

Автор кубічної моделі інтелекту — Дж. Гілфорд — дотримується дещо іншої точки зору. Вчений розглядає соціальний інтелект як певну, досить стійку (але все ж таки таку, яка підлягає зміні в будь-якому віці) систему інтелектуальних здібностей, які виражаються в соціальній поведінці. При цьому інтелектуальні здібності є достатньо незалежною змінною від чинника загального інтелекту. У свою чергу ці здібності (також, як і загальний інтелектуальний показник IQ) Дж. Гілфорд описує в просторі трьох змінних, які цілісно характеризують процес обробки інформації, а саме: 1) змінна, яка описує зміст

вихідної інформації; 2) змінна, що є також операцією з обробки інформації; 3) змінна, яка описує результати обробки людиною інформації. При цьому основна увага в дослідженнях соціального інтелекту Дж. Гілфорда приділяється операції пізнання поведінки людини. Іншими словами, соціальний інтелект має безпосередній зв’язок, перш за все, з пізнанням суб’єктом поведінкової інформації [6].

Отже, на думку Дж. Гілфорда, соціальний інтелект є здатністю людини до пізнання поведінки інших людей. При цьому вчений пропонує шестифакторну модель соціального інтелекту. Це такі фактори, як: 1) пізнання елементів поведінки інших людей як здатність виділяти, виокремлювати із загального контексту вербальну або невербальну експресію поведінки; 2) пізнання різних аспектів поведінки індивіда як здатність розпізнавати загальні властивості, деталі та характеристики в загальному потоці або експресивної, або ситуативної поведінкової інформації; 3) пізнання взаємостосунків у поведінці суб’єктів діалогічної взаємодії як загальна здатність розуміти і встановлювати зв’язки між елементами інформації, які містять особистісні смисли про поведінку людей; 4) пізнання загальних властивостей поведінки суб’єктів діалогічної взаємодії як здатність розуміти логіку розвитку цілісних ситуацій взаємодії людей між собою, розуміти глибокий сенс їхньої поведінки в цих ситуаціях; 5) пізнання перетворень поведінки як здатність розуміти зміну значень вербальної та невербальної поведінки людей в різних ситуативних контекстах; 6) пізнання результатів поведінки як здатність передбачати їхні наслідки на основі тієї інформації, яку має суб’єкт [6, с. 72].

В концепції Н. Кентор соціальний інтелект розглядається як деяка когнітивна компетентність, яка дозволяє людям сприймати події, об’єкти і предмети навколишнього світу з великим ступенем несподіванки і максимальною користю для самого себе. За словами вченої, когнітивна підструктура психіки особистості визначається як сукупність декларативних і процедурних знань (які, разом з тим, належать до фактичних знань). Останні індивід застосовує в процесі інтерпретації текстів, подій, під час складання планів на майбутнє і в ситуаціях повсякденного життя. Зрозуміло, що саме ці уявлення, переживання людини, а також правила інтерпретації текстів, подій, діяльності та поведінки і становлять, у своїй сукупності, когнітивну підструктуру особистості, до якої належать також і соціальний інтелект суб’єкта. Всі ці патерни, разом узяті, входять до сфери особистісного досвіду, який дозволяє індивіду розв’язувати ті чи інші проблеми соціального життя. Саме репертуар цих знань Н. Кентор вважає соціальним інтелектом. При цьому динаміка використання соціального інтелекту великою мірою дозволяє людині пристосуватися до навколишнього світу. Учений називає основні змістовні компоненти соціального інтелекту, а саме: здатність до розв’язання практичних завдань, здатність до вербального сприйняття і відображення навколишньої дійсності, соціальна та комунікативна компетентності. Тому, вважає Н. Кентор, з одного боку, соціальний інтелект є структурою, яка відповідає за збереження фактичних знань, фактологічної інформації (які, у свою чергу, використовуються в повсякденному житті для розв’язання різноманітних ситуацій, проблем і завдань), а з іншого боку, соціальний інтелект розглядається як певна здатність людини усвідомлювати прийняте рішення повною мірою [7, с. 464].

Ми вважаємо, що соціальний інтелект містить декларативні та оперативні (процедурні) знання,які індивід застосовує в реальному житті для інтерпретації подій, складання планів і прогнозування як дій повсякденного життя, так і суто професійних ситуацій. Ці уявлення, особисті спогади і правила інтерпретації становлять когнітивну підструктуру соціального інтелекту. У свою чергу, мнемічну підструктуру заповнює набутий людиною досвід, а емпатійну — можливості суб’єкта використовувати механізми антиципації у розв’язанні різних проблем соціального життя.

Що ж стосується психологічних досліджень інтелектуальної обдарованості, то багато питань виникають в основному через багатозначність цього терміна і відповідно — в результаті існування різних критеріїв, на основі яких та чи інша людина ідентифікується як «інтелектуально обдарована».

На сьогодні момент можна виділити як мінімум шість типів інтелектуальної поведінки, що в межах різних дослідницьких підходів співвідносяться з проявом інтелектуальної обдарованості:

1) люди з високим рівнем розвитку «загального інтелекту», що мають показники IQ > 135–140 одиниць; визначаються за допомогою психометричних тестів інтелекту («кмітливі»);

2) люди з високим рівнем академічної успішності у вигляді показників навчальних досягнень; визначаються з використанням критеріально-орієнтованих тестів («блискучі»);

3) люди з високим рівнем розвитку дивергентних здібностей у вигляді показників швидкості та оригінальності породжуваних ідей; визначаються на основі тестів креативності («креативи»);

4) люди з високою успішністю у виконанні тих чи інших конкретних видів діяльності, які мають великий обсяг предметно-специфічних знань, а також значний практичний досвід роботи у відповідній предметній сфері («компетентні»);

5) люди з екстраординарними інтелектуальними досягненнями, які знайшли своє втілення в деяких реальних чи об’єктивно нових ситуаціях («талановиті»);

6) люди з високим рівнем інтелектуальних можливостей, пов’язаних із аналізом, оцінкою і передбаченням подій повсякденного життя («мудрі») [5, с. 87].

Таким чином, інтелектуальна обдарованість, на перший погляд, завжди відображається у надвисоких показниках інтелектуальної діяльності. Однак далеко не кожен показник інтелектуальної успішності є індикатором інтелектуальної обдарованості.

Проаналізуємо далі позицію, згідно з якою прояв інтелектуальної обдарованості слід пояснювати не високими показниками конвергентних здібностей і здатності до навчання, які, у свою чергу, характеризують нормативний інтелектуальний потенціал особистості, а саме високими показниками дивергентних здібностей, що дозволяють оцінити її творчий інтелектуальний потенціал [4, с. 13].

Ідея існування особливих творчих здібностей, принципово відмінних від конвергентного («загального») інтелекту в межах прийняття тези «інтелектуальні тою чи іншою мірою всі люди, тоді як креативними є лише незначна частина людей», — дуже популярна. Якщо мати на увазі креативність в широкому розумінні цього терміна, то, безумовно, — це суттєвий аспект інтелектуальної обдарованості, оскільки остання, знову ж таки за наведеним нами визначенням, характеризує здатність суб’єкта створювати оригінальні інтелектуальні продукти на основі використання інноваційних способів інтелектуальної діяльності.

Однак загальноприйнята форма операціоналізації креативності (фактично, дивергентного мислення) у вигляді показників кількості ідей та їхньої оригінальності змушує засумніватися в тому, що високий рівень креативності — це індикатор інтелектуальної обдарованості. Неправомірність ототожнення високих показників дивергентних здібностей (креативності) з обдарованістю неодноразово наголошувалася в роботах Д. Богоявленської [1, с. 54]. Також цю проблему детально аналізував В. Дружинін. На його думку, у дослідженнях креативності спостерігається «...необґрунтоване змішання змісту понять: творчість ототожнюється з нестандартністю, нестандартність — з оригінальністю, а останні відповіді рідко спостерігаються в обстеженій групі випробуваних». У підсумку виходить, що «...до проявів креативності (якщо використовувати критерій нестандартності) можна віднести будь-яку девіацію: від акцентуацій до прояву аутичного мислення» [2, с. 118].

Тому В. Дружинін пропонує розрізняти в тестах креативності три типи відповідей: стандартні (ті, що зустрічаються найбільш часто), креативні або оригінальні (використання нового контексту на основі введення унікальних семантичних зв’язків з початковим об’єктом), абстрактні (ті, що зустрічаються нечасто за відсутності семантичних зв’язків з початковим об’єктом). Отже, виходить, що про креативність як складову частину інтелектуальної обдарованості можна говорити тільки тоді, коли показники тестів креативності мають не надвисокі, а саме середні значення.

Цікаві факти, що дозволяють уточнити психологічний сенс критерію «високий рівень розвитку дивергентних здібностей», можна знайти і в інших дослідженнях. Так, при вивченні школярів, з’ясувалося, що висока креативність поряд із низькими конвергентними здібностями може відігравати деструктивну роль, викликаючи як зниження навчальних результатів, так і появу внутрішньоособистісних та міжособистісних конфліктів [5; 9].

Наприклад, виявилося, що розвиток креативних здібностей дошкільників в умовах спеціально організованої діяльності призводить до зростання неврозоподібних станів дитини (у вигляді підвищеної агресивності, великої амплітуди коливань настроїв, тривожності, збудливості, депресії) [3]. Ці автори, мабуть, одними з перших поставили питання про те, чи є зростання рівня креативності доцільним, оскільки при цьому порушується дія психологічного захисту і зростає ймовірність емоційних розладів.

За результатами факторного аналізу велике число надмірно рідкісних (екстравагантних) відповідей при виконанні модифікованого варіанта методики Е. Торренса «Кола» виявилися відповідними низьким показникам здатності індивіда до понятійної категоризації і проявам полезалежності. Іншими словами, надвисокі показники дивергентного мислення можуть свідчити про креативну гіперкомпенсацію (явище, коли у суб’єкта сформованим є настановлення на висловлення «оригінальних» думок як несвідома захисна реакція на ті чи інші прояви власної інтелектуальної неспроможності).

Створюється враження, що високий рівень дивергентних здібностей (креативність у вузькому сенсі слова), очевидно, далеко не завжди характеризує інтелектуальну обдарованість особистості, але, навпаки, може свідчити про прояви інтелектуальної неспроможності або про наявність психологічних факторів, які її провокують.

Таким чином, традиційні підходи в діагностиці інтелектуальної обдарованості чітко продемонстрували ту обставину, що ні високий рівень IQ, ні високий рівень знань, ні високий рівень креативності не можуть бути індикаторами інтелектуальної обдарованості.

Розуміння цієї обставини призвело до появи комплексних теорій інтелектуальної обдарованості. Яскравим прикладом є концепція обдарованості Дж. Рензуллі, який виділяє три складових обдарованості. Серед них: 1) інтелектуальні здібності вище середнього рівня, в тому числі загальні (вербальні, просторові, цифрові, абстрактно-логічні тощо) і спеціальні здібності (можливості засвоєння знань і навичок у конкретних предметних сферах — хімії, математиці, балеті тощо); 2) креативність (гнучкість і оригінальність мислення, сприйнятливість до всього нового, готовність до ризику тощо); 3) висока мотиваційна включеність у процес розв’язання завдання (значний рівень інтересу, ентузіазму, наполегливості і терпіння у розв’язанні тих чи інших проблем, витривалість у роботі тощо) [8]. Інтелектуальна обдарованість, кажучи умовно, — це якість, яка виникає за високого рівня розвитку всіх трьох складових у людини.

Питання щодо впливу соціального інтелекту на становлення інтелектуальної обдарованості особистості також є не до кінця розв’язаним у психологічній науці. Наприклад, деякі автори вважають, що рівень розвитку соціального інтелекту не впливає на те, чи є людина обдарованою, чи ні. Ми вважаємо, що, безумовно, ці категорії мають пряму кореляцію, а її ступінь ще належить вивчити в наступних, проведених нами емпіричних дослідженнях.



Номер сторінки у виданні: 177

Повернутися до списку новин