Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Феномен дистантної сім’ї





Ганна Венгер, аспірант Херсонського державного університету, кафедра загальної та соціальної психології, практичний психолог ДНЗ № 83 м. Миколаєва

УДК 159.9 : 316.6

 

У статті висвітлюються основні причини виникнення та проблеми сучасної дистантної сім’ї. Особлива увага приділяється вивченню сімейних ролей.

Ключові слова: дистантна сім’я, сімейні ролі, подружжя, спілкування

 

В статье освещаются основные причины возникновения и проблемы современной дистантной семьи, особое внимание отводится изучению семейных ролей.

Ключевые слова: дистантная семья, семейные роли, супруги, общение

 

The article lighting main causes to arise and problems reality distensions family, particularly attention relocation study family roles.

Кеу words: distensions family, family roles, spouses, communication

 

Актуальність вивчення проблеми пов’язана передусім з тим, що на кожному новому етапі розвитку суспільства, коли трапляється переоцінка цінностей, збільшується цікавість до проблем створення та функціонування сім’ї. Головною стороною сучасної перебудови шлюбно-сімейних відносин є трансформація рольових відносин у сім’ї. Невизначеність норм, що регулюють у теперішній час шлюбно-сімейні, в тому числі рольові, відносини, ставить перед сучасною сім’єю низку соціально-психологічних проблем. Важливими з них є проблеми вибору кожною сім’єю способу рольової взаємодії та формування ставлення членів сім’ї до різних сторін рольової поведінки в сім’ї.

Метою статті є: дослідження дистантної сім’ї як різновиду сучасної сім’ї, зробити аналіз причин виникнення дистантних сімей.

Сім’я як соціальний інститут завжди була у центрі уваги дослідників. Проблеми сім’ї як соціального інституту розглядаються в працях А. Антонова, Т. Андреєвої, Т. Гурко, С. Голод, А. Харчева.

Теоретичні основи ролей вивчали Л. Шнейдер, Ю. Але шина, А. Лідерс, І. Гребеніков.

Аналізуючи літературу з питань сім’ї, можна сказати, що ця проблема сьогодні є найактуальнішою в нашому суспільстві. Феномен дистантної сім’ї виступає безсумнівно як соціально значуща проблема сучасності. За визначенням сучасних науковців, дистантна сім’я — це сім’я, члени якої тривалий час перебувають на відстані через те, що один або обидва батьки працюють за кордоном. [7; с.1]. Тобто дистантна сім’я — це мала соціальна група людей, поєднаних родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування й задоволення біологічних і соціально-економічних потреб, любов’ю і взаємною моральною відповідальністю. Це сім’я, котра офіційно вважається повною, а насправді члени родини не отримують належного емо ційного спілкування один з одним. У сучасній науковій літературі поняття дистантної сім’ї як сім’ї,

члени якої тривалий час із різних причин проживають на відстані один від одного, визначали Я. Гошовський, Ф. Мустаєва, В. Торохтій, І. Трубавіна.

Окремим аспектам цієї проблеми присвячені роботи О. Пенішкевич (запропоновано типологію дистантних сімей); Н. Гордієнко, Н. Куб’як (розглянуто дистантну сім’ю як об’єкт соціально-педагогічної роботи); Т. Дорошок, Л. Ковальчук (проаналізовано зміни у поведінці дітей із сімей трудових мігрантів); О.В. Двіжони (досліджено вплив дистантних сімей на емоційно-почуттєву сферу молодших школярів).

Характерними психологічними ознаками дистантної сім’ї є:

1) відсутність або значне порушення функціонування принаймні одного елемента в системі сімейних взаємин: мети (невідповідність виховної соціалізаційної мети дорослих членів родини призначенню сімейної системи); порядку функціонування (дезорганізація сімейних зв’язків, що виявляється у відсутності адекватного розподілу сімейних ролей, неузгодженості цілей та правил у функціонуванні сім’ї як цілісної системи); енергетики системи (брак активності, спрямованої на задоволення потреб інших членів родини, відсутність спрямованості на розвиток сім’ї і відповідно неготовність до змін як у житті кожного окремого члена родини, так і сім’ї в цілому);

2) низька якість функціонування родини аж до повної нездатності виконувати сімейні обов’язки, відповідно, незадоволення основних потреб членів родини. Теоретичний аналіз різних підходів до визначення функцій сім’ї (Є. Ейдеміллер, В. Юстицкіс, В. Целуйко) дозволив встановити, що функції ду ховного (культурного) спілкування, гедоністична, первинного соціального контролю та емоційна в дистантній сім’ї не задовольняється. Багатофакторність виміру сім’ї унеможливлює єдину трактовку цієї категорії, але дозволяє зрозуміти важливість її як осередку фізичного та психосоціального розвитку особистості, джерела первинної соціалізації, посередника між суспільством та підростаючим поколінням, потужного фактора, що справляє на особистість як позитивний, так і деструктивний вплив. [5; с. 29].

Тривале заробітчанство призводить до значного порушення функціонування системи сімейних взаємин, неправильних ролей подружжя у сім’ї, низької якості виконання сімейних обов’язків членами родини. Поміж подружжям виникають розлади та перепади настрою, закомплексованість, домінування залежності в поведінці, імпульсивність, що нерідко проявляється у неналежній поведінці, конфліктах. Найвагомішою є проблема дефіциту реального спілкування подружжя.

Я. Раєвська стверджує, що причини утворення дистантних сімей слід шукати в усій палітрі відносин людини із зовнішнім середовищем, як соціальної істоти, в тому що є змістом соціального буття людини в усій її складності та суперечностях. В цілому можна відмітити, що соціальні відносини, в яких особистість відчуває себе нерівною з іншими, завжди характеризується протестуючою поведінкою. Однією з причин утворення дистантних сімей є соціально-економічна: необхідність фінансового забезпечення функціонування сім’ї, створення умов для належної освіти, надання з боку батьків переваги платним послугам, з одного боку, та неможливість забезпечити сімейні потреби в країні — з другого, вимагають від батьків пошуку роботи з належною оплатою за межами країни. Наступною причиною утворення дистантних сімей є соціально-психологічна, яка детермінується міжособистісними відносинами в сім’ї, в тому числі конфліктами в сім’ях, між родичами і знайомими. [10; с. 150].

Дедалі більшого інтересу з боку науковців зазнає дистантна сім’я. Ф. Мустаєва визначає дистантну сім’ю такою, в якій життєдіяльність кожного члена подружжя через специфіку їхньої професії переважно проходить окремо. До таких сімей вона відносить сім’ї бортпровідників, моряків, артистів, космонавтів, геологів, військових, спортсменів, і вважає, що в середньому таких сімей є 4–6% від загальної кількості. І. Трубавіна дистантною називає сім’ю, члени якої з різних причин перебувають на відстані один від одного — професія, ув’язнення, лікування, неспроможність утримувати сім’ю і передача дітей тимчасово в інтернат. Автор схиляється до зарахування її до неблагополучної сім’ї. В. Торохтій класифікує сім’ю як дистантну за особливими умовами її життя (це сім’я з недостатньою турботою, з непостійним батьківством), відносячи до таких сімей сім’ї моряків, бортпровідників, геологів, військових, великих спортсменів, артистів. Д. Пенішкевич відносить до дистантних сімей заробітчан за кордоном [8; с 65–67].

Аналізуючи їхню життєдіяльність, вона пропонує таку класифікацію, умовно розділяючи їх на декілька категорій: 1) сім’ї, де існує взаєморозуміння (кожен з батьків виконує відведену йому роль, а один із них заробляє гроші на навчання дітей, будівництво житла, відкриття власного бізнесу тощо; такі сім’ї не можна назвати неблагополучними, соціальний захист зводиться до надання їм соціально-педагогічної допомоги інформативного характеру); 2) неблагополучні дистантні сім’ї (з дітьми вдома залишається один із батьків, частіше — чоловік; неможливість поєднання в таких умовах виконання ролі матері й батька; виникнення в членів сім’ї спочатку стресу, а з часом і депресії; втрати нерідко роботи через необхідність догляду за дитиною; вирішення потреби в матеріальних коштах за рахунок заробітку мігранта; зловживання алкоголем та бездоглядність дитини); 3) обоє батьків тривалий час перебувають на заробітках за кордоном (дитина, як правило, залишається під опікою бабусі, дідуся, далеких родичів, сусідів, друзів тощо; наслідок цього — дезадаптація та соціальна незахищеність дитини). Характеризуючи різновиди дистантних сімей, важливою типологічною ознакою класифікації називають причину утворення дистантної сім’ї, яка безпосередньо пов’язана з основою сімейних взаємин. За цією ознакою виділяють такі дистантні сім’ї: – утворена внаслідок довготривалого тюремного ув’язнення одного з батьків; – утворена після виїзду на заробітки одного з батьків у далеке зарубіжжя (як правило перебування цього батька за кордоном на заробітках триває десяток років, а то й більше);

– утворена після виїзду одного з батьків у близьке зарубіжжя (постійне перебування на сезонних роботах);

– утворена внаслідок фактичного розпаду сім’ї (чоловік / дружина проживають від сім’ї окремо тривалий час, що буває орієнтовно в таких ситуаціях: а) «найшла коса на камінь» (ніхто не хоче поступитися своїми амбіціями у сімейних чварах, тому один із них проживає у своїх батьків, окремо від сім’ї з дитиною); б) один із батьків подає на розлучення, інший перешкоджає розлучному процесу. Сутність феномена дистантної сім’ї найбільш повно можна розкрити через висвітлення її функцій:

1) народження і виховання дітей (виконання цієї функції найбільш страждає у дистантних сім’ях, а саме через неузгодження і розмитість позицій подружніх партнерів щодо питання виховання дітей;

2) збереження, розвиток, передача наступним поколінням цінностей і традицій суспільства, акумулювання і реалізація соціально-виховного потенціалу;

3) задоволення потреб людей у психологічному комфорті та емоційній підтримці, почутті безпеки, почутті цінності та значущості свого «Я», емоційному теплі і любові;

4) створення умов для розвитку особистості всіх членів сім’ї;

5) задоволення сексуально-еротичних потреб;

6) задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля;

7) організація спільного ведення домашнього господарства, розподіл праці у сім’ї, взаємодопомога;

8) задоволення потреб людини у спілкуванні з близькими людьми, у встановленні надійних комунікативних зв’язків з ними;

9) задоволення індивідуальної потреби у батьківстві або материнстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях;

10) соціальний контроль за поведінкою окремих членів сім’ї;

11) організація діяльності з фінансового забезпечення сім’ї;

12) рекреативна функція — охорона здоров’я членів сім’ї, організація їхнюго відпочинку.

Особливостями дистантної сім’ї є:

– роздільне проживання членів сім’ї (як правило, батьки чи один із них працюють за кордоном);

– відокремлення місця праці від домівки;

– зміни ціннісних орієнтацій; порушення сімейної рівноваги;

– розпад сімейних зв’язків;

– надання переваги одній із сімейних функцій (економічній) [10; с. 148].

Для дистантної сім’ї характерна структурна зміна таких складових, як шлюб, батьківство, діти, домогосподарство набувають самостійного значення. Дистантну сім’ю характеризує шлюб без сім’ї, яка у значній мірі є номінальною, тому що подружжя переважно проживають окремо один від одного, що є загрозою подружньої зради та розпаду сім’ї. За даними дослідження Державного інституту проблем сім’ї та молоді, з 32% дистантних сімей заробітчан за два останні роки розпалися 11%. Проте інколи такі сім’ї виявляються досить стійкими. Подружжя у дистантній сім’ї має дефіцит прояву позитивних почуттів, низький рівень відчуття ніжності, тепла й любові. Через втрату постійних контактів відбувається відчуження подружжя одне від одного. Через це відносини набувають формального характеру, на жаль, пріоритет надається економічним взаємовідносинам. Відсутність безпосереднього спілкування, живої розмови впливають на емоційних стан, змінюються традиційні ролі у сім’ї, інтернет чи скайп замінює близькість контактів подружжя.

Поняття сімейної ролі в психології спирається на уявлення вітчизняних авторів про соціальну роль, як функцію соціальної системи, модель поведінки, об’єктивно заданою соціальною позицією особистості в системі об’єктивних чи міжособових відносин. На думку А. Лідерса, щоб сім’я ефективно функціонувала, рольова структура сім’ї повинна відповідати такими вимогам: несуперечність сукупності ролей, які створюють цілісну систему як у відносинах ролей, виконаних однією людиною, так і сім’єю в цілому; виконання ролі повинно забезпечувати задоволення потреб усіх членів сім’ї в рамках сім’ї; прийняття ролі повинно відповідати можливостям особистості та не призводити до «рольових перевантажень». У рольовій структурі сім’ї виділяють міжособові та конвенційні ролі. Конвенційні ролі приписані соціокультурному оточенню та регулюються правом, мораллю, традиціями; вони стандартизовані визначають постійні права та обов’язки членів сім’ї, представляючи собою перелік форм поведінки та способів їх реалізації. Міжособові ролі визначаються конкретним характером міжособових відносин у сім’ї, кристалізуючи в собі унікальний досвід сімейного міжособистісного спілкування [4; с. 64–66].

Прийняття ролі здійснюється відповідно до соціокультурних норм та стандартів, які визначають критерії оцінки успішності виконання ролей. Рольова поведінка характеризується ступенем ідентифікації виконавця з роллю, тобто ступенем прийняття відповідальності за виконання ролі, рольовою компетентністю, тобто сформованістю мотиваційного та операційно-технічного компонентів рольової поведінки; конфліктністю ролі, тобто суперечністю у свідомості людини поведінкових моделей, необхідних для реалізації ролі. Значний вплив на процес прийняття та виконання ролей подружжям спричиняє фактор батьківської сім’ї, що може виражатися в утворенні у новій сім’ї характеру розподілення сімейних ролей та у виконанні засвоєних ролей в тій формі, в якій вони виконувались у батьківській сім’ї, чи в запереченні укладу в батьківській сім’ї [6; с. 50].

В сучасній психології представлені різні класифікації типів розподілення ролей у сім’ї. Так, І. Гребеніков виділяє три типи розподілення сімейних ролей: централістичний (авторитарний), коли головою стоїть один із подружжя, якому притаманна верховна влада у вирішенні основних питань сімейного життя; автономний, якщо чоловік і жінка розподіляють ролі між собою та не втручаються у сферу впливу іншого; демократичний, коли управління сім’єю в рівній мірі лежить на плечах обох із подружжя. Відомий вітчизняний спеціаліст у сфері сімейних відносин Ю. Алешина пропонує таку класифікацію основних ролей у сім’ї: відповідальний за матеріальне забезпечення сім’ї; господар — господарка; вихователь; відповідальний за доглядом за новородженим; сексуальний партнер; організатор розваг; відповідальний за дотримання родинних зв’язків; організатор сімейної субкультури; «психотерапевт».

Висновок. Безсумнівно, дистантні сім’ї потребують соціально-психологічної допомоги. Більшість уваги завжди приділяється проблемам дітей, а сімейні відносини між чоловіком та жінкою виходять на другорядний план. Досить важливою і особливо складною є індивідуальна допомога конкретній сім’ї, яка є в наш час дистантною. Ми плануємо роботу з такими сім’ями, розробляємо рекомендації та тренінгові програми.



Номер сторінки у виданні: 196

Повернутися до списку новин