Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Мотивація у фаховій підготовці майбутніх вихователів дошкільного навчального закладу

Тематика: ПЕДАГОГІКА




Світлана Гусаківська, асистент кафедри теорії та методики дошкільної освіти Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім.Тараса Шевченка

УДК 378.015.3:159.947.5

 

У статті здійснюється теоретичний аналіз значення мотиваційної сфери у фаховій підготовці. Описуються результати дослідження майбутніх спеціалістів дошкільної освіти в аспекті їхньої навчальної мотивації. Порівнюються та аналізуються виявлені особливості зазначеної структури у студентів-першокурсників і випускників.

Ключові слова: мотиваційна сфера особистості, навчальна мотивація, майбутні вихователі ДНЗ

 

В статье осуществляется теоретический анализ значения мотивационной сферы в профессиональной подготовке. Описываются результаты исследования будущих специалистов дошкольного образования в аспекте их учебной мотивации. Сравниваются и анализируются выявленные особенности указанной структуры у студентов-первокурсников и выпускников.

Ключевые слова: мотивационная сфера личности, учебная мотивация, будущие воспитатели ДОУ

 

The paper is a theoretical analysis of the value of the motivational sphere of professional training. Describe the results of future specialists preschool education in terms of their academic motivation. Compared and analyzed the features of this structure in the first-year students and graduates.

Key words: motivational sphere of the personality, learning motivation, future teachers of kindergartens

 

Проблема мотиваційної сфери є однією із фундаментальних у психологічній науці, адже розкриває сутність механізмів формування, розвитку, спонукання людської діяльності, спрямованої на задоволення будь-яких потреб. У зв’язку із освітніми перетвореннями зазначена тема особливо актуалізується у сфері підготовки фахівців дошкільної освіти, огляд досліджень якої показує, що якісна професіоналізація її спеціалістів можлива за наявності у студента відповідної мотивації — усвідомленого й стійкого прагнення до досягнення високих рівнів професіоналізму, максимального розкриття власного потенціалу на певному етапі індивідуального розвитку. Мотивація є рушієм, який спонукає людину до особистісного та професійного саморозвитку: здобування необхідних знань та умінь і творчого застосо вування їх на практиці. Крім того, мотивація студента є засобом формування його життєвої компетентності та важливим фактором конкурентоспроможності як фахівця на ринку праці.

Проблему мотиваційної сфери особистості на різних етапах її розвитку розглядають ряд учених: К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, А. Асмолов, Л. Виготський, Ж. Вірна, П. Гальперін, А. Коваленко, Г. Костюк, Т. Ларіна, О. Леонтьєв, С. Максименко, А. Маслоу, В. Мясищев, М. Савчин, В. Столін, В. Якунін та ін. Варто зазначити, що у тлумаченні мотивації існує чимала кількість підходів (наприклад, зарубіжна психологія налічує близько 50 мотиваційних теорій). Проте, ключовим чи не в кожному вважається поняття «мотиви» — внутрішні утворення, які визначають активність

особистості. О. Леонтьєв підтверджує, що будь-яка діяльність спонукається і направляється мотивом — тим, у чому опредмечена та чи інша потреба. Вчений вважає, що діяльність людини обумовлена як пізнавальними, так і соціальними мотивами [3]. Д. Леонтьєв мотив діяльності називає предметом, включеним у систему реалізації відносин суб’єкт-світ як предмет потреби, і набуваючу у ній властивість пробуджувати і спрямовувати діяльність суб’єкта [6, с. 193–194]. М. Савчин також визначає мотив як спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб [8, с.355].  

Ядром мотиву Х. Вегас називає цінності, що переважають у певних речах чи ситуаціях. Лише апелюючи до ціннісних якостей, можна зрозуміти мотивацію, без якої неможливе людське життя [1, с. 89]. Мотив володіє кількісними (за принципом «сильний-слабкий») і якісними характеристиками (внутрішні та зовнішні мотиви) [3]. Так, В. Мясищев розглядає мотиви у системі відносин особи, а саме: ставлення людини до людей; ставлення до себе; ставлення до предметів навколишнього світу [5].

За А. Маслоу, поривання (мотиви) людини виходять із неї самої, у виборі поведінки вона керується власною природністю. Отже, основу системи її цілей та цінностей визначає спонтанність [9, с. 22]. У більшості мотиваційних теорій аналізуються три основні параметри поведінкової активності: ініціація, інтенсивність та напрям. Мотиваційна активність також є результатом впливу особистісного чинника (потреби, мотиви, установки, цінності) та ситуаційного (відносини, поведінка інших людей, оцінки, реакції оточуючих тощо) [10, с. 116–117].

Інші західні психологи визначають мотивацію як правильний і ефективний шлях досягнення успіху. Так, Д. Карнегі стверджує, що на світі є тільки один спосіб спонукати людей щось зробити, і він полягає в тому, щоб змусити людину захотіти це зробити. З. Фрейд говорить, що в основі всіх наших вчинків лежать два мотиви: сексуальний потяг і бажання стати успішним. Американський філософ і педагог Д. Дьюї переконує, що найглибшим прагненням, властивим людській природі, є бажання бути потрібним, значимим для інших [3]. Саме зазначені мотиви спонукають людину діяти.

Якщо для особистості діяльність значима сама по собі (задоволення пізнавальної потреби в процесі навчання), то це — внутрішня мотивація. Якщо ж поштовхом до діяльності особи є соціальні чинники (престиж, зарплата тощо), то це — зовнішня мотивація. Крім того, самі зовнішні мотиви можуть бути позитивними (мотиви успіху, досягнення) і негативними (мотиви уникнення, захисту) [3]. Очевидно, що зовнішні позитивні мотиви більш ефективні, ніж зовнішні негативні мотиви, якщо навіть за силою вони рівні. Зовнішні позитивні мотиви ефективно впливають на успішність навчальної діяльності і є джерелом досягнень у професійній сфері. Взаємопов’язані і взаємозалежні мотиви особистості утворюють мотиваційну систему [5], яку Ж. Вірна називає «глибоко особистісним утворенням», що пронизує «усі структурні утворення особистості, особливо її спрямованість, характер, емоції, здібності, діяльність та психічні утворення. У свою чергу, особистісні утворення — це втілення певних характеристик мотивації, таких як динамічні властивості і особливості характеру» [2, с.146].

Структуру мотиваційної сфери студентів ряд авторів розглядає залежно від напряму професійної освіти (І. Абрамова, Л.Попова, Л. Столяренко та ін.) Інші автори досліджували її залежно від курсу навчання (Н. Горська, Т. Іванова, Р. Цвєткова та ін.). Зокрема, Т. Ларіна наголошує, що мотиваційна сфера — це структурно-динамічна система взаємопов’язаних мотивів, що обумовлюють поведінку й діяльність особистості студента під час навчання у вищій школі; вона представлена трьома компонентами: навчально-професійним, професійним та комунікативним, які, водночас, є критеріями її активності [5].

Мотиваційна сфера студента також характеризується наявністю внутрішньої та зовнішньої навчальної мотивації. Внутрішня мотивація навчання включає внутрішні мотиви вступу до педагогічного вишу, широкі навчально-пізнавальні мотиви, мотиви самоосвіти, релевантні професійні мотиви і має такі характеристики: навчально-пізнавальні мотиви закладені в самому процесі навчання (інтерес до професії, успішність, набуття глибоких знань, інтелектуальне задоволення, самореалізація, самовдосконалення); тенденція до продовження навчальної діяльності виходячи зактивності й самостійності самого суб’єкта навчання; перевага складності та обсягу навчального завдання (надання переваги завданням середньої складності); висока когнітивна гнучкість у навчальній діяльності; творче вирішення проблем; суб’єкт навчання продуктивно адаптується до університетського середовища і його системи навчання.

Зовнішня навчальна мотивація містить зовнішні мотиви вступу до педагогічного вишу, вузькі пізнавальні мотиви, нерелевантні професійні мотиви і має такі характеристики: мотиви, не пов’язані з самим процесом навчання, і такі, що знаходяться поза навчальною діяльністю (не відставати від одногрупників, досягти поваги викладачів, схвалення оточуючих, уникнути засудження і покарання, легко знайти роботу); тенденція до продовження навчальної діяльності, виходячи з присутності зовнішнього підкріплення та залежності від інших; перевага надається простішим завданням та таким, що не потребують багато часу (прості завдання, які необхідно виконати, щоб отримати оцінку); когнітивна гнучкість у навчальній діяльності слабка; креативність пригнічується, сприяє зростанню напруженості; суб’єкт навчання пристосовується до університетського середовища складніше [4].

Успішність навчальної діяльності особистості під час фахової підготовки у вищій школі залежить від соціально-психологічних і соціально-педагогічних чинників. На ефективність її впливають також сила і структура мотивації. Відповідно до закону Йеркса-Додсона ефективність навчальної діяльності перебуває в прямій залежності від сили мотивації. Однак прямий зв’язок зберігається до певної межі. При досягненні результатів і продовженні збільшення сили мотивації — ефективність діяльності падає [3]. Мотивація повинна підтримуватися на оптимальному (серед-ньому) рівні.

Мотивація навчання — це загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання студентів до продуктивної пізнавальної діяльності та активного освоєння змісту освіти. Образно кажучи, мотивацію творять і підтримують спільно викладачі (мотивація викладацької діяльності, ставлення до професійних обов’язків) та студенти (мотивація навчання, внутрішня та самомотивація). Зазначена структура є провідним чинником, що регулює активність, поведінку, діяльність особистості. За об’єктивно однаковими діями студентів можуть стояти абсолютно різні причини, відповідно, спонукальні джерела одного й того ж вчинку можуть бути абсолютно різними [3]. Будь-яка педагогічна взаємодія із студентом стає ефективною тільки з урахуванням індивідуальних особливостей його мотивації.

В. Якунін та Е. Циганова відзначають, що критерієм успішного переходу від навчально-професійної до професійної діяльності служить навчальна активність студентів, яка у свою чергу визначається академічною успішністю. В. Кокарева також розглядає як мотиваційні критерії студента прагнення отримати більш високий бал за рейтинговою системою оцінки студентів педагогами вищої школи; систематичну навчально-пізнавальну діяльність; своєчасне виконання завдань, передбачених графіком навчального процесу; відвідування занять; творчу активність, науково-дослідну діяльність [5]. Огляд досліджень показує, що мотивація залежить від установок, орієнтацій, цілей та принципів середовища, у якому перебуває студент.

Проблемі мотиваційної сфери особистості присвячено ряд наукових праць зарубіжних та вітчизняних вчених. Проте найменш вивченими залишаються питання навчальної мотивації студентів, майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів. Таким чином, мета статті — теоретично проаналізувати та емпірично дослідити особливості мотиваційної сфери студентів, майбутніх вихователів ДНЗ.

Існують розбіжності у поглядах науковців з приводу динаміки мотиваційної сфери студентів у процесі навчання у вищій школі. Частина авторів відзначає позитивну динаміку мотивації до кінця навчання (Т. Іванова, Г. Мухіна, А. Пєчнікова, Л. Попова, Р. Цвєткова та ін.), тоді, як інші науковці свідчать про негативну динаміку зазначеної сфери (І. Абрамова, С. Гапонова, Є. Ільїн та ін.) [9].

З метою розширення наших уявлень про мотивацію майбутніх вихователів ДНЗ було організоване емпіричне дослідження. Для виявлення особливостей навчальної мотивації ми застосували опитувальник М.І. Алєксєєвої [7]. Дослідженням охопили 51 студента спеціальності «Дошкільна освіта» (24 особи І-го та 27 чоловік V-го курсу) Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Т. Шевченка.

Опитувальник М. Алєксєєвої містить 48 пунктів, респондентам пропонується відзначити власне ставлення до кожного твердження. Інтерпретація результатів відповідей дозволяє визначити потенціал навчальної мотивації, оцінивши ідейно-політичні, науково-пізнавальні, професійні, практично-ціннісні мотиви, мотиви самовиховання, соціального престижу, соціальної ідентифікації, утилітарні та комунікативні мотиви. Результати визначалися шляхом додавання отриманих даних по кожній із груп вищезгаданих мотивів та вирахування середнього балу для експериментальної вибірки. Максимальний показник у кожній групі мотивів — 6 балів, який свідчить про сформованість відповідної мотивації у студента.

Внаслідок вищезазначеної послідовності роботи ми отримали таку рангову ієрархію 8 мотиваційних груп для першокурсників: 1 — «мотиви соціальної ідентифікації» — 4,7; 2 — «науково-пізнавальні мотиви» та «мотиви соціального престижу» — 3,9; 3 — «мотиви самовиховання» — 3,8; 4 — «професійні та практично-ціннісні мотиви» — 3,7; 5 — «ідейно-політичні мотиви» — 3,6; 6 — «комунікативні мотиви» — 3; 7 — «утилітарні мотиви — 2,7. Для студентів V курсу ієрархія є дещо відмінною: 1 «мотиви соціальної ідентифікації — 5; 2 — «ко мунікативні мотиви» — 4; 3 — «мотиви самовиховання» — 3,9; 4 — «науково-пізнавальні мотиви» — 3,7; 5 — «мотиви соціального престижу» — 3,6; 6 — «професійні, практично-ціннісні мотиви» та «ідейнополітичні мотиви» — 3,4; 7— «утилітарні мотиви» — 2,8. Зведені результати емпіричного дослідження наочно відображені на рис.:

 

Примітка. Вісь х позначає: 1 — «ідейно-політичні мотиви»; 2 — «науково-пізнавальні мотиви»; 3 — «професійні та практично-ціннісні мотиви»; 4 —«мотиви самовиховання»; 5 —«мотиви соціального престижу»; 6 —«мотиви соціальної ідентифікації»; 7 — «утилітарні мотиви»; 8 — «комунікативні мотиви»; вісь y — середні арифметичні кількісних показників значущості відповідних мотивів.

 

З наведених показників помітні деякі відмінності рангів мотивації студентів І та V курсів. Варто зауважити, що серед респондентів виділяються особи із низьким (3 бали і менше) та середнім (вище 3-х балів) рівнем навчальної мотивації, осіб із високим рівнем (5-6 балів) майже немає. Виявилось, що як у першокурсників — так і в студентів V курсу пріоритетне місце посідають «мотиви соціальної ідентифікації». Отже, майбутні вихователі дошкільного навчального закладу виразно усвідомлюють суспільні потреби та інтереси їхнього соціального статусу; відчувають відповідальність за здобуття знань перед близькими людьми, отримання вищої освіти для них є дуже значимим.

На друге місце студенти І курсу поставили 2 групи мотивів: 1 — «науково-пізнавальні», які пов’язані безпосередньо із пізнавальною діяльністю і виражають ставлення як до самого процесу навчання студентів, так і до змісту того, що вони вивчають; 2 — «мотиви соціального престижу», що демонструє важливість для досліджуваних міри впливу оточення та престижність перебування у вищому навчальному закладі. Зауважимо, що у студентів-випускників такі ж мотиви перебувають аж на п’ятій позиції. Отже, в процесі навчання у них дещо нівелюється престижність здобуття вищої освіти. П’ятикурсники другими за значимістю обрали «комунікативні мотиви». Для випускників цінність спілкування, побудова цікавих і корисних контактів, комунікабельність, вміння спілкуватися із людьми різних соціальних статусів, є превалюючою. Можна пояснити це очікуванням отримання студентами нового соціального статусу — фахівця дошкільної освіти. Як не дивно, для першокурсників комунікативність посідає передостанню позицію і не є актуальною.

На третю сходинку студенти обох курсів визначили «мотиви самовиховання». Такий вибір є вираженням їхньої потреби до саморозвитку, здобуття нових вершин, подолання певних труднощів у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу.

«Професійні та практично-ціннісні мотиви» у першокурсників стали на 4-й позиції і на передостанній — у випускників. Завдяки цій мотивації студенти розглядають навчальну діяльність як необхідність оволодіння улюбленою професією, можливість легко знайти роботу у будь-якій суспільній сфері. У наявності вищої освіти вони вбачають основу самостійного життя. Ставлення п’ятикурсників можна розуміти як часткове розчарування перспективою отримання диплому фахівця. Відтак, у них на 4-му місці опинилися «науково-пізнавальні мотиви», як інтерес до певних галузей знань, пізнання нового, можливість для розвитку та реалізації власних науково-пізнавальних інтересів, розширення свого кругозору.

П’ята сходинка у першокурсників — «ідейно-політичні мотиви», яка, як не дивно, є передостанньою у випускників. Виявлені показники демонструють часткову готовність студентів до суспільно-політичної діяльності, активного економічного, політичного і культурного життя країни і недостатню готовність бути корисними громадянами Батьківщині, її патріотами, повноцінними членами суспільства.

Останню позицію студенти обох курсів віддали групі «утилітарні мотиви», основою яких є отримання особистих вигод після закінчення вищої школи, власного благополуччя, успіху. Перебування їх на останній сходинці говорить, що навчання респонденти не розглядають як час, сприятливий для прийняття важливих рішень, здобуття корисних і цікавих знань, перспективу отримати гарну роботу, що є негативною тенденцією з огляду на сучасні концепції вищої освіти та професійного самовдосконалення студента ВНЗ.

Описані відмінності свідчать про той факт, що упродовж навчання романтизовані ідеали про майбутню професію та диплом студентів-початківців помітно поступаються значущістю чітким кар’єрним устремлінням і нелегким реаліям сьогодення старшокурсників. Як наслідок — серед опитаних студентів майже відсутні особи із високою мотивацією. Аналіз досліджень із зазначеної проблеми показує, що високомотивовані студенти активні, дружелюбні, добре соціально адаптовані, сміливі, мають кращий інтелектуальний потенціал, не замкнуті. На нашу думку, варто приділити увагу підвищенню рівня навчальної мотивації студентів, від якої залежить їхня професійна підготовка. Зокрема, можна застосувати для реалізації цієї мети психологічні тренінги (як відомо, вони підносять певною мірою цінність особистості, сприяють визначеності та реалізації цілей, мотивують особу до активної діяльності). В ході тренінгової роботи варто створити можливість забезпечення студентів знаннями із самомотивації: наприклад, навчити планувати своє майбутнє; бути відкритими у спілкуванні з людьми; виділяти час для самовдосконалення; усвідомлювати цінність свого перебування у вищій школі; вміти знаходити допомогу і підтримку, якщо існують труднощі; реально оцінювати свої можливості, розкрити потенціал тощо.

Висновки. Отже, мотиваційна сфера особистості включає в себе мотиви, потреби, інтереси, цілі, цінності, прагнення, установки, інстинкти, і пронизує всю сутність особистості: її характер, темперамент, діяльність, емоції, стосунки із людьми та оточуючим середовищем. Результати дослідження мотиваційної сфери студентів, майбутніх вихователів дошкільного навчального закладу засвідчили, що провідними інтересами та цілями їхньої мотивації є соціальна ідентифікація, науково-пізнавальні мотиви, престижність навчання у вищій школі, комунікативні мотиви, мотиви самовиховання. Найменш значущими стали ідейно-політичні інтереси, професійні, практично-ціннісні, мотиви отримання особистих вигод та благополуччя після закінчення вищого навчального закладу. Перспективу подальших розвідок вбачаємо у дослідженні ціннісно-смислових аспектів становлення особистості майбутнього вихователя дошкільного навчального закладу.



Номер сторінки у виданні: 316

Повернутися до списку новин