Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Роль установок і очікувань у збереженні та підтримці психологічного здоров’я





Ольга Царькова, кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького

УДК 159.923.2

 

Стаття присвячена розгляду проблеми збереження та підтримки психічного здоров’я. Акцентується увага на прояви установок та очікувань, а також їхній безпосередній вплив на психічний стан людини.

Ключові слова: психологічне здоров’я, установки, психічне вигорання, криза гратифікації

 

Статья посвящена рассмотрению проблемы сохранения и подержки психического здоровья. Акцентируется внимание на проявление установок и ожиданий, а также их непосредственное влияние на психическое состояние человека.

Ключевые слова: психологическое здоровье, установки, психическое выгорание, кризис гратификации

 

Article deals with the problems of mental health preserving and maintaining. The attention is paid at the demonstrations of settings and expectations as well as their direct impact on the mental state of the person.

Key words: мental health, settings, mental burnout, crisis gratification

 

В ІІІ тисячолітті особливо гостро постає проблема людини та її здоров’я. Стан психологічного здоров’я є показником духовного, соціального та медико-біологічного добробуту населення, рівня цивілізованості країни. Темпи соціальних, економічних і навіть кліматичних змін дедалі більше, вимагаючи від індивіда швидкої адаптації у житті та діяльності.

Метою цієї роботи є визначення ролі установок та очікувань у збереженні психологічного здоров’я. Основними завданнями є:

1) висвітлення головних аспектів психологічного здоров’я;

2) виявлення основних функцій психологічного здоров’я;

3) аналіз можливих шляхів підтримки психологічного здоров’я за допомогою позитивних установок та очікувань.

Термін психологічне здоров’я був уведений у науковий лексикон нещодавно І. Дубровіною. При цьому під психологічним здоров’ям розуміють психологічні аспекти психічного здоров’я, що відносяться до особистості в цілому, перебувають у тісному зв’язку з вищими проявами людського духу [7, с. 465].

Загальнопсихологічна теорія установки на основі численних експериментальних досліджень розроблена Д. Узнадзе. Найбільше етапи формування установки розкриті на базі поняття контрастної ілюзії. Разом з неусвідомлюваними простими установками виділяють складніші соціальні установки, ціннісні орієнтації особи і т.п. Термін «установка» введено до наукового обігу в соціології завдяки спільній праці американських соціологів У. Томаса і Ф. Знанецького. Психологічне здоров’я є необхідною умовою повноцінного функціонування і розвитку людини в процесі її життєдіяльності. Таким чином, з одного боку, воно є умовою адекватного виконання людиною своїх вікових, соціальних і культурних ролей (дитини чи дорослого, вчителя або менеджера, українця чи австралійця і т.п.), з іншого боку, забезпечує людині можливість безперервного розвитку протягом усього її життя. Говорячи про розвиток, слід підкреслити відмінність змісту цього поняття від поняття «зміна».

Розвиток, на відміну від зміни, припускає не тільки відсутність застою і наявність руху, а й прагнення до якоїсь мети, що визначає послідовне накопичення людиною позитивних новоутворень. Безумовно, питання про цілі розвитку людини сьогодні є одним із найбільш спірних і вирішується по-різному залежно від приналежності авторів до тієї чи іншої психологічної школи. Можливо, це питання виходить за рамки психології і повинно розглядатися в міждисциплінарному контексті.

Для організації психологічної підтримки як мети розвитку можна прийняти виконання людиною своїх життєвих завдань, тобто повну реалізацію своїх можливостей, ресурсів для забезпечення прогресивного процесу на Землі в цілому та використовувати для опису цілей розвитку метафору шляху, яка говорить про те, що кожна людина має свій шлях, тому важливо визначити, який шлях є для неї оптимальним. Однак, якщо психологічне здоров’я — необхідна умова повноцінного функціонування, то наскільки воно взаємопов’язане з фізичним здоров’ям? Тут потрібно відзначити, що саме використання терміна «психологічне здоров’я» підкреслює неподільність тілесного і психічного в людині, необхідність і того, й іншого для повноцінного функціонування. Більш того, останнім часом виділився такий новий науковий напрям, як психологія здоров’я — наука про психологічні причини здоров’я, про методи й засоби його збереження, зміцнення й розвитку [2, с. 56].

У рамках цього напряму докладно вивчається вплив психічних факторів на збереження здоров’я і на появу хвороби. Дійсно, якщо скласти узагальнений «портрет» психологічно здорової людини, то можна отримати таке. Психологічно здорова людина — це насамперед людина спонтанна і творча, життєрадісна і весела, відкрита і пізнає себе і навколишній світ не тільки розумом, але й почуттями, інтуїцією. Вона повністю приймає саму себе і при цьому визнає цінність і унікальність оточуючих її людей. Така людина покладає відповідальність за своє життя перш за все на саму себе і робить висновки з несприятливих ситуацій. Її життя наповнене сенсом, хоча вона не завжди формулює його для себе. Вона перебуває в постійному розвитку і, звичайно, сприяє розвитку інших людей. Її життєвий шлях може бути не зовсім легким, а іноді досить важким, але вона чудово адаптується до швидко мінливих умов життя. І що важливо — вміє перебувати в ситуації невизначеності, довіряючи тому, що буде з нею завтра [5, с. 310].

Таким чином, можна сказати, що «ключовим» словом для опису психологічного здоров’я є слово «гармонія», або «баланс». І насамперед ця гармонія знаходиться між різними складовими самої людини: емоційними й інтелектуальними, тілесними та психічними і тощо. Але це також і гармонія між людиною і оточуючими людьми, природою. При цьому гармонія розглядається не як статичний стан, а як процес. Відповідно можна говорити про те, що психологічне здоров’я являє собою динамічну сукупність психічних властивостей людини, що забезпечують гармонію між потребами індивіда і суспільства, які є передумовою орієнтації особистості на виконання свого життєвого завдання. Життєве завдання при цьому можна розглядати як те, що необхідно зробити для оточуючих саме конкретній людині з її здібностями і можливостями. Виконуючи життєве завдання, людина відчуває себе щасливою, в іншому випадку — глибоко нещасною.

Якщо погодитися з тим, що «ключовим» словом для опису психологічного здоров’я є слово «гармонія», то як центральну характеристику психологічно здорової людини можна назвати саморегулівну, тобто можливість адекватного пристосування як до сприятливих, так і до несприятливих умов, впливів. Тут слід акцентувати увагу на можливі труднощі адаптації саме до сприятливої ситуації. Традиційно вважається, що саме до них людина завжди готова і вони не зажадають особливої напруги. Однак, слід зауважити, що люди, які швидко досягли соціального та економічного успіху, часто платять за це істотними порушеннями психологічного здоров’я. Якщо ж говорити про адаптацію до важких ситуацій, то необхідно вміти не тільки протистояти їм, але і використовувати їх для самозміни, для зростання і розвитку.

Отже, основною функцією психологічного здоров’я є підтримка активного динамічного балансу між людиною і навколишнім середовищем в ситуаціях, що вимагають мобілізації ресурсів особистості.

Також, можна зіставити поняття психологічного здоров’я з поняттям зрілості особистості, оскільки ряд авторів вживають їх практично синонімічно. Дійсно, якщо розуміти розвиток людини як послідовний рух до зрілості, то зрілість і психологічне здоров’я дорослого можна розглядати та викорис товувати як синонімічні поняття. Однак, якщо говорити про психологічне здоров’я дитини, то воно є лише передумовою досягнення в майбутньому особистісної зрілості, але аж ніяк не зрілістю.

Аналіз літератури та відповідних досліджень дозволяють стверджувати, що психологічне здоров’я можна описати як систему, що включає аксіологічний, інструментальний компоненти. При цьому аксіологічний компонент змістовно представлений цінностями власного «Я» людини і цінностями «Я» інших людей. Йому відповідає як абсолютне прийняття самого себе при достатньо повному знанні себе, так і прийняття інших людей незалежно від статі, віку, культурних особливостей тощо. Безумовною передумовою цього є особистісна цілісність, а також уміння прийняти своє «темне начало» і вступити з ним у діалог. Крім того, необхідними якостями є вміння розгледіти в кожному з оточуючих «світле начало», навіть якщо воно не відразу помітне, за можливості взаємодіяти саме з цим «світлим началом» і дати право на існування «темному началу» в іншому індивідуумі так само, як і в собі [3, с. 277].

Інструментальний компонент передбачає володіння людиною рефлексією як засобом самопізнання, здатність концентрувати свою свідомість на собі, своєму внутрішньому світі і своєму місці у взаєминах з іншими. Йому відповідає вміння людини розуміти і описувати свої емоційні стани й стани інших людей, можливість вільного і відкритого прояву почуттів без заподіяння шкоди іншим, усвідомлення причин і наслідків як своєї поведінки, так і поведінки оточуючих. Потребово-мотиваційний компонент визначає наявність у людини потреби в саморозвитку. Це означає, що людина стає суб’єктом своєї життєдіяльності, має внутрішнє джерело активності, що виступає двигуном її розвитку. Вона повністю приймає відповідальність за свій розвиток і стає «автором власної біографії» [9, с. 186].

Підбиваючи підсумки розгляду виділених компонентів психологічного здоров’я — позитивного самоставлення і ставлення до інших людей, особистісної рефлексії та потреби в саморозвитку, — необхідно зупинитися на їх взаємозв’язку або, точніше сказати, динамічній взаємодії. Як відомо, для розвитку позитивної, а не невротичної рефлексії, необхідна наявність у людини позитивного самоставлення. У свою чергу саморозвиток людини сприяє зміні самоставлення. А особистісна рефлексія є механізмом саморозвитку. Відповідно можна зробити висновок, що самоставлення, рефлексія і саморозвиток взаємозумовлюють один одного, перебувають у постійній взаємодії.

Виділення компонентів психологічного здоров’я дозволяє визначити такі завдання психологічного консультування і корекції:

• навчання позитивного самоставлення і прийняття інших;

• навчання рефлексивним вмінням;

• формування потреби в саморозвитку.

Для визначення форм психологічної підтримки необхідно звернутися до розгляду проблеми норми, а потім критеріїв психологічного здоров’я.

Проблема норми сьогодні не має однозначного вирішення. Однак саме поділ понять психологічного та психічного здоров’я допоможе у певній мірі визначитися в розумінні норми. Для психічного здоров’я за норму правомірно брати відсутність патології, відсутність симптомів, що заважають адаптації людини в суспільстві. Для психологічного здоров’я норма — це, навпаки, присутність певних особистісних характеристик, що дозволяють не тільки адаптуватися до суспільства, але і, розвиваючись самому, сприяти його розвитку. Норма — це відповідний образ, що слугує орієнтиром для організації педагогічних умов її досягнення. Слід також зазначити, що альтернатива нормі в разі психічного здоров’я — це хвороба. Альтернатива нормі в разі психологічного здоров’я — аж ніяк не хвороба, а відсутність можливості розвитку в процесі життєдіяльності, нездатність до виконання свого життєвого завдання [1, с. 43].

Розвиток є незворотним процесом, що полягає у зміні типу взаємодії з навколишнім середовищем. Ця зміна проходить через всі рівні розвитку психіки і свідомості та полягає в якісно іншій здатності інтегрувати і узагальнювати досвід, отриманий у процесі життєдіяльності [6, с. 45].

Розуміння норми повинно ґрунтуватися на аналізі взаємодії людини з навколишнім середовищем, що передбачає насамперед гармонію між умінням людини адаптуватися до середовища і умінням адаптувати його відповідно до своїх потреб. Слід особливо відзначити, що співвідношення між пристосованістю і пристосуванням середовища не є простою рівновагою. Воно залежить не тільки від конкретної ситуації, але й від віку людини. Якщо для немовляти гармонією можна вважати при стосування середовища в особі матері до його потреб, то чим старшим воно стає, тим більш необхідним стає пристосування його самого до умов середовища.

До факторів психічного здоров’я відносять установки і очікування, пов’язані з майбутніми подіями. Узагальнено їх можна розділити на позитивні (оптимістичні) установки, які виражаються в очікуванні позитивних подій, і негативні (песимістичні), про прояв яких свідчить очікування негативних подій. Перші допомагають успішно подолати стрес, оскільки емоції, пережиті у важких ситуаціях, діють як механізми підкріплення діяльності. У разі негативних установок емоції починають чинити деструктивний вплив, що послаблює дію. Очікування щодо ситуації можуть змінюватися залежно від конкретних умов, однак можна виділити деякі генералізовані очікування, незалежні від змісту ситуації, що відображають песимістичні або оптимістичні установки індивіда [8, с. 125].

Очікування індивіда займають одне з центральних місць у дослідженнях стресу і його наслідків, таких, наприклад, як феномен психічного вигорання. Стосовно результатів діяльності їх можна розділити на три групи:

1) низькі очікування позитивного підкріплення;

2) високі очікування покарання;

3) низькі очікування власного впливу на результати діяльності.

Втрата контролю над результатами своєї діяльності знижує мотивацію індивіда, викликає почуття страху й невизначеності і тим самим веде до раннього розвитку симптомів вигорання. Коротко- та довготривалі наслідки неконтрольованого оточення проявляються як пасивність і безпорадність.

У повсякденній поведінці людина прагне знайти ефективні стратегії подолання стресових ситуацій, поки не переконається в марності цих зусиль, тобто прийде до висновку про те, що ситуація не має виходу.

Задоволеність результатами своєї діяльності є наступним важливим фактором психічного здоров’я. Почуття успішності асоціюється з переживанням високого суб’єктивного значення особистісних прагнень, а також з високою ймовірністю досягнення поставлених цілей. Свідомий вибір цілей і позитивна оцінка можливостей їх досягнення мають вирішальне значення в процесі саморегуляції. При цьому зростає переконання в тому, що обрані цілі можуть бути досягнуті навіть в умовах зовнішніх перешкод, тобто йдеться про механізми впливу на ефекти своєї діяльності.

Усвідомлення та визначення можливих цілей і способів їхньою досягнення сприяє формуванню стресостійкості та пошуку конструктивних стратегій подолання стресу. Відома аксіома Х. Томаса, автора ситуативних концепцій, говорить: «Якщо людина визначає ситуацію як реальну для себе, то усвідомлює також і реальність способів її рішення і наслідків, які випливають з цього» [11, с. 231]. Переконання у власній низькій ефективності може призводити до порушень когнітивних процесів у ситуації навантаження, наприклад, блокаді пам’яті і мислення у стресових ситуаціях.

Подібну точку зору на значення суб’єктивної оцінки ефектів діяльності розділяє М. Селигман у теорії вивченої безпорадності. Очікування неконтрольованості значущих подій призводять до розвитку негативних емоцій, причому ці очікування часто зводяться до раннього негативного досвіду (наприклад, невдало складений іспит), який стає стійким переконанням [10, с. 85].

Перцепція власної поведінки є центральним аспектом теорії ефективності власних дій Бандури [4, с. 112]. Оцінка ефективності власних дій, на думку деяких психологів, пов’язана з відповіддю на такі запитання:

1. Які види активності можуть бути зроблені в цій ситуації? (Людина уникає тих дій, які, на її думку, перевищують її можливості).

2. Скільки зусиль необхідно докласти для вирішення поставленого завдання?

3. Як довго потрібно вживати зусилля для вирішення завдання, якщо з’являються перешкоди і труднощі?

4. Які судження можуть з’являтися під час вирішення завдання?

5. Якими емоційними реакціями супроводжується антиципація ситуації?

Саме перцепція ефективності власних дій впливає на протікання розумових, мотиваційних та емоційних процесів, тобто стає важливим регулюючим механізмом подолання стресу. Оцінка ефективності власних дій у різних ситуаціях показала існування сильної залежності від вмісту ситуацій та незначний вплив стабільних особистісних рис. Активність особистості варіюється від ситуації до ситуації і в меншій мірі визначається її стабільними властивостями.

Зіставляючи концепцію ефективності власних дій з теорією очікувань, слід підкреслити, що уявлення про ефективність власних дій не завжди збігається з очікуваннями щодо наслідків своєї поведінки, особливо в ситуаціях, що не залежать або тільки частково залежать від самого суб’єкта. Відмінність між поняттями ефективності та очікувань полягає в такому: перше описує переконання суб’єкта в тому, що він впорається з ситуацією, друге — його уявлення про те, що він вважає винагородою за вирішення ситуації. У зв’язку з цим слід згадати ще про один чинник, який, безсумнівно, відіграє істотну роль у процесах ефективного подолання важких ситуацій. Ним є так звана криза гратіфікації.

Криза гратифікації розглядається в психології здоров’я як явище, яке може приводити до різкого зростання незадоволеності результатами своєї діяльності, безсилля, розчарування, фрустрації, зниження мотивації досягнень. Причину її виникнення слід шукати у невідповідності між докладеним зусиллям і отриманою винагородою.

Модель кризи гратифікації можна представити як суперечність між високим рівнем енергетичних витрат і низькою винагородою.

Суперечність між власним внеском та отриманою винагородою призводить до поганого самопочуття, появі психосоматичних захворювань, тобто стає причиною погіршення психічного здоров’я індивіда. Вихід із такої ситуації автор вбачає в підвищенні соціального статусу, одержанні визнання і схвалення з боку безпосереднього оточення, підтримки з боку групи, в яку включений індивід.

Ідентифікація із середовищем діяльності. У дослідженні причин стресу часто зазначається, що одна з них — недостатня ідентифікація із середовищем, сприйняття його як чужого, іноді навіть ворожого. Особливо це помічається у людей, які вперше зіткнулися з новими, відмінними від попередніх, вимогами.

Необхідну допомогу у подоланні цього негативного явища може надати психологічна підтримка, яка полягає у наданні різного роду консультацій та допомоги в організації відповідної діяльності.

Одним із механізмів ідентифікації з середовищем діяльності стає почуття когерентності.

Згідно з концепцією автора, воно пов’язане з позитивною оцінкою можливостей вирішення проблемної ситуації, виробленням ефективних стратегій її подолання, позитивною життєвою установкою.

Почуття когерентності складається з трьох основних компонентів:

1) розуміння ситуації як заходи передбачуваності її розвитку;

2) здатності до подолання стресових ситуацій, усвідомлення можливості керувати ходом подій як прояв особистісної та соціальної компетентності індивіда;

3) переживання значущості і сенсу ситуації, тобто сприйняття власного життя як повного змісту і значення, що приводить до активного пошуку вирішення важких ситуацій.

Почуття когерентності як механізм подолання стресу, включений у процес ідентифікації з середовищем, впливає на формування позитивних очікувань успішності власної діяльності, гарантує раціональне використання своїх можливостей і тим самим сприяє збереженню психічного здоров’я.



Номер сторінки у виданні: 262

Повернутися до списку новин