Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Моделювання особистого досвіду клієнта психологічної консультації як умова системної підготовки майбутніх психологів до професійної діяльності





Олена Ткаченко, кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри загальної та вікової психології КПІ ДВНЗ «Криворізький національний університет»

УДК 378.147:159.98

 

Презентовано модель психологічної ситуації клієнта психологічної консультації, що розроблена автором. Реалізація цієї моделі служить підставою для системного використання прийомів осмислення особистого досвіду клієнта.

Ключові слова: особистий досвід, особистісний досвід, життєва ситуація, подія, модель текстуального простору

 

Представлена разработанная автором модель психологической ситуации клиента психологической консультации. Реализация этой модели служит основанием для системного использования приёмов осмысления личного опыта клиента.

Ключевые слова: личный опыт, личностный опыт, жизненная ситуация, психологическая ситуация, событие, модель текстуального пространства

 

In article the model of a psychological situation of the client of psychological consultation developed by the author is presented. Realization of this model forms the basis for system use of receptions of judgment of personal experience of the client.

Key words: personal experience, personal experience, life situation, psychological situation, event, model of textual space

 

Об’єктивним показником досягнення цілей Болонського процесу на шляху підвищення якості вищої освіти є підготовка конкурентоспроможного фахівця. Кількість випускників ВНЗ, що навчались за спеціальністю «Психологія», зростає протягом майже двох останніх десятиліть. І навіть одночасне зростання соціального замовлення на послуги психологів не вирішує проблеми з працевлаштуванням, яка виникає у багатьох молодих спеціалістів. Відомо, основною вимогою до претендента на робоче місце на ринку праці є наявність досвіду, який передбачає здатність фахівця діяти в професійному полі. Зазначене явище вимагає створення у ВНЗ таких умов навчання, в яких студент скоріше виступав би в ролі суб’єкта діяльності (практика), а не суб’єкта пізнання (теоретика). Останнє є характерним для традиційного гностичного підходу, якому відповідає модель навчання, що ґрунтується на трансляції, запам’ятовуванні й відтворенні текстів комунікації. При цьому навчальна діяльність часто виявляється «нейтральною» щодо майбутньої професійної діяльності, а мозаїка розрізнених знань, умінь, навичок далека від очікуваного результату професійного навчання. Отже, на сучасному етапі трансформації вищої освіти повинно знайти своє вирішення завдання запобігання безсистемності, хаотичності у використанні психологічних знань; формування методологічної, особистісно-орієнтовної, логіко-психологічної культури діяльності майбутнього психолога, здатності враховувати та використовувати у своїй діяльності системоформуючі можливості певних методологічних процедур.

Специфіка фахової підготовки практичних психологів повинна визначатись змістом майбутньої професійної діяльності. Одне з ключових місць у системі напрямів професійної діяльності психолога-практика займає психологічне консультування, зокрема індивідуальне. Клієнт звертається до психолога-консультанта, маючи за плечима неповторний особистий досвід, в тому числі і досвід самостійного вирішення різних проблемних життєвих ситуацій. Саме особистий досвід клієнта стає основним підґрунтям для вирішення його психологічних проблем, отже, виступає об’єктом, на який спрямована професійна діяльність психолога-консультанта, особливості якого і визначає зміст цієї діяльності.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні сучасного наукового розуміння особистого досвіду та створенні відповідної структурно-динамічної моделі, як підґрунтя для його осмислення в процесі психологічного консультування.

Складність досягнення поставленої мети, обумовлена причинами, що лежать як у практичній (індивідуальність, неповторність особистого досвіду кожного клієнта), так і в теоретичній площині. До недавнього часу термін «досвід» вчені використовували переважно контекстуально, але не як предмет спеціального дослідження. Як казав Б.Рассел, «слово «досвід» — одне з тих слів, яке філософи часто вживають, але якому рідко дають визначення» [9, c. 737]. Між тим досвід стає центральним поняттям у теоріях багатьох відомих дослідників (У. Джемса, Дж. Дьюі, В. Вундта, М.М. Ланге, К. Левіна, Х. Хекхаузена, Ж. Ньюттена, Дж. Міда, К. Роджерса, А. Маслоу).

Вивчення особистого досвіду не входило до переліку актуальних завдань радянської психології, в тому числі й української, протягом ХХ століття. В сучасній українській психології ця категорія набуває дедалі більшої популярності переважно завдяки працям О. Лактіонова, Н. Чепелєвої, О. Зарецької, О. Назарук та ін.

Сучасні наукові уявлення про особистий досвід дозволяють характеризувати його таким чином. Детермінований однаковою мірою матеріальними (пізнавальні процеси), «субстанціональними» (особистість, духовність) і соціальними (індивід-соціум) рушійними силами людського буття досвід функціонує на різних рівнях людської психіки. Досвід є складовою свідомості, в якій можна виділити більш-менш інтегровані, відрефлексовані емоційні і когнітивні, а також довербальні, дорефлексивні і поствербальні, пострефлексивні компоненти. Важливою складовою досвіду людини є особистий інтерпретаційний комплекс — набір інтерпретацій, що розширюється протягом життя, полімодальна сукупність самооцінок, оцінок, суджень, думок, настанов, які формуються шляхом суб’єктивних раціоналізацій та узагальнень за підтримки оточуючих [5, с. 259]. Головна функція досвіду — забезпечення стійкої адаптації до повсякденності. Буденна особистість більше переживає свій досвід емоційно, ніж осмислює, інтерпретує його. При цьому кожна людина ставиться до свого досвіду з великою повагою, довіряючи йому, не помічаючи вад, що їх бачать інші. Суверенність досвіду старанно охороняється [5].

На думку О. Лактіонова, родовим поняттям щодо досвіду є життєдіяльність [5]. Н. Чепелєва зазначає, що особистий досвід задається тими чи іншими життєвими ситуаціями і присвоюється людиною мовби «автоматично», без переробки та осмислення [8]. При цьому він може бути як зовнішній, заданий об’єктивними ситуаціями, в яких першочергове значення належить зовнішнім обставинам, так і внутрішній, заданий суб’єктивними ситуаціями, які викликаються майже винятково психологічною готовністю суб’єкта, його актуальними потребами. Якщо особистий досвід людини як сума її перебувань у різноманітних життєвих ситуаціях був підданий вербалізації й рефлексії, мова йде про досвід особистісний [8]). Найбільш типові життєві ситуації, що повторюються протягом життя суб’єкта, у яких поведінка людей жорстко обумовлена, а наслідки дій часто санкціоновані, прийнято визначати як соціальні ситуації. Але життєвих ситуацій набагато більше, ніж соціальних, вони не мають таких жорстко окреслених меж і вимагають гнучкого реагування залежно від конкретних життєвих обставин [6]. Саме в таких випадках виникає необхідність у перетворенні, реконструкції реальності, відображеної суб’єктом, у цілісні і завершені квазісистемні конструкти, коли з досить стандартних життєвих обставин створюється неповторна психологічна ситуація. Психологічна ситуація виступає єдністю зовнішніх умов і їхньої суб’єктивної інтерпретації [7].

Невід’ємною характеристикою психологічної ситуації є її проблемність. Психологічні проблеми, з одного боку, можуть розглядатися «як об’єктивне явище, тобто сукупність суперечностей у ряді факторів, що призводять до психологічної дисгармонії, незалежно від того, розуміє чи не розуміє (і наскільки) людина, що з нею відбувається, і чи усвідомлює вона свою проблему взагалі» [3, с. 23]. З іншого боку, життєві ситуації перетворюються в проблемні у разі, коли в індивідуальній свідомості суб’єкта конкретні обставини чи умови життєвої ситуації чітко не визначені ані в способах їх аналізу, ані у використанні певних прийомів розв’язання. Тоді проблемність конкретних обставин життєвої ситуації, по суті, є досить суб’єктивною. За визначенням Н. Чепелєвої, «психологічна ситуація — відображення реальної життєвої ситуації у смисловій сфері людини» [6, с. 134], і саме у смисловій сфері слід шукати психологічні проблеми особистості.

П. Горностай і С. Васьківська вважають, що проблемна психологічна ситуація — це контекст певного епізоду життя людини [3, с. 29]. Суттєва змістовна характеристика ситуації представлена у феномені подій. Саме подія є маркером ситуації. Подія, яка спонукає людину інтерпретувати, осмислювати те, що з нею відбувається, і є одиницею особистого досвіду [8].

З позицій психологічної герменевтики «подія — це не просто якийсь епізод нашого життя, якийсь випадок, що наклав відбиток на наше життя, змінив його, але це також епізод, випадок, зафіксований, означений, тобто приведений у форму, яка дозволяє оповісти про нього іншому. Тобто випадок, про який ніхто не дізнався, про який нікому не розказано (хоча б самому собі), не є подією. Звідси можна зробити висновок, що особистісний досвід, на відміну від особистого, який зароджується у життєвих ситуаціях і спирається на зовнішні події, має семіотичну природу, що виражається в текстуальній структурі, яка або накладаючись на реальність, стає її відображенням, або ж твориться ра зом з цією реальністю, зливаючись з нею» [8 с. 62].

Якщо події описуються в поняттях стресу (дистресу), фрустрації, конфлікту, кризи, вони породжують необхідність у переживанні, тому що об’єктивно просто не вирішуються. Переживання може бути розкрите як специфічна діяльність смислопорождения, перетворення глибинних структур особистості, «як особлива діяльність, особлива робота з перебудови психологічного світу, спрямована на встановлення смислової відповідності між свідомістю і буттям, загальною метою якого є підвищення свідомості життя» [2, с. 30]). Таким чином, смисл виступає основою, глибинним рівнем феномену свідомості, що пов’язує воєдино психологічну ситуацію та її переживання. Саме на розкриття смислу, який людина надає власним життєвим ситуаціям, на розуміння процесу породження смислу, що робить переживання життєвих ситуацій проблемним для неї, повинна спрямовуватись діяльність психолога-консультанта. Отже, об’єктом роботи психолога буде виступати психологічна ситуація клієнта, яку можна розглядати як фрагмент його особистісного досвіду в процесі утворення.

Текст психологічної ситуації клієнта можна віднести до багатосмислових об’єктів, що, як правило, мають приховану проблемність. Це знаходить відображення в складності їхньої структури. В тексті психологічної ситуації клієнта виділяються зовнішній (когнітивний) і внутрішній (смисловий) рівні [8]. Поняття зовнішнього когнітивного рівня тексту має багато спільного з поняттям «твору» Р. Барта [1] і з поняттям «фенотекст» Ю. Крістєвой [4]. У Ю. Крістєвой фенотекст виступає як авансцена семіотичного об’єкта і представлена реально існуючими в мові, будь-якими словесними творами, що виконують інструментальну функцію. Фенотексти — це реальні тексти, окремі фрази та висловлювання, різні типи дискурсу. У психології розуміння загальноприйнятою є ідея про те, що особливості об’єкта розуміння, у тому числі і його багаторівневість, впливають на перебіг цього процесу. Розуміння того, що представлено на когнітивному рівні тексту, відносять до зовнішнього когнітивного рівня розуміння.

Поняття внутрішнього смислового рівня має багато спільного з поняттям генотексту за Ю. Крістєвою і з поняттям тексту за Р. Бартом. Генотекст, з погляду Ю. Крістєвої, — неструктурована смислова множина, яка не має ані центру, ані периферії, знаходить свою структурну упорядкованість тільки на рівні мовного вираження і може бути представлена для іншої особистості тільки в зовнішньому тексті. Генотекст є абстрактним рівнем довербального функціонування особистості — це система смислів та значень, які індивід засвоїв ще на ранніх стадіях розвитку. Формування генотексту — основа семіотичної діяльності суб’єкта, яка включає створення ядер смислу.

Враховуючи зазначені положення, психологічну ситуацію клієнта ми представили у вигляді моделі, яка включає багаторівневий текстуальний простір, де відбуваються процеси утворення значень та смислів (рис. 1).

 

Примітки: 1 — смисловий рівень тексту психологічної ситуації клієнта; 2 — когнітивний рівень тексту психологічної ситуації клієнта; 3 — наратив клієнта, представлений засобами внутрішньої мови; 4— наратив клієнта, представлений вербальними та невербальними засобами; 5 — прихований смисл психологічної ситуації клієнта як стиснута схема психологічної проблеми клієнта; 6 — елементи текстуального простору, що задіяні в актах смислопородження, смислопобудови і складають концепти, конструкти, ідеологеми, наративні рамки, ядра смислу і т. ін.

 

Тому він підлягає розумінню не як закінчений об’єкт, замкнений у своїх межах продукт, а як створення смислів, «підключення» до інших текстів.

У ситуації психологічного консультування осмислення особистого досвіду клієнта буде здійснюватись і клієнтом, і психологом, однак провідна роль у цьому процесі відводиться останньому. Скарга клієнта з’являється перед психологом у вигляді наративу, який є зовнішнім когнітивним рівнем тексту психологічної ситуації клієнта, результатом попередньої смислоутворюючої діяльності оповідача. Робота психолога, що полягає в розуміні психологічної ситуації клієнта, буде здебільшого спрямована на внутрішній смисловий рівень її текстуального простору, на пошук її прихованого смислу. Прихований смисл — стиснута схема психологічної проблеми клієнта, яку суб’єкт не може осягнути, використовуючи стереотипні способи аналізу інформації.

Розуміння смислової сфери людини як явища, яке перебуває в постійному русі, надає можливість сподіватися, що можна змінювати «невдалі», «такі, що погано працюють» смислові структури в процесі їх нового переживання. У такому разі завдання психолога-консультанта полягає не тільки в розумінні усталеного смислу клієнта, а й у розумінні його процесу смислоутворення і, нарешті, у створенні умов для внесення необхідних змін у цей процес.

Проблеми освоєння професійної діяльності психолога доцільно розглядати на рівні формування відповідних дій, оскільки саме «дія — необхідна умова формування смислів, їхнього розширення і поглиблення» (В. Зінченко). Пізнавальна дія, яка перебуває в процесі становлення, завжди характеризуватиметься визначеним предметним змістом, урахування якого власне і становить завдання будь-якої пізнавальної дії, певну «заданість» кінцевого результату, але лише з боку предметного змісту.

З точки зору психологічної герменевтики предметною основою дій психолога, спрямованих на осмислення особистого досвіду клієнта, можна розглядати текстуальній простір психологічного ситуації останнього.

Психолог сприймає наратив клієнта і в цілому ситуацію психологічного консультування як елемент дійсності в його просторово-часових характеристиках. Це служить причиною того, що вибір дії, яка забезпечує осмислення психологічної ситуації клієнта, часто прив’язується до особливостей того чи іншого етапу процесу консультування, тобто робиться акцент на часовій характеристиці. Такий же принцип покладений і в систему навчання психологічному консультуванню. Однак часові межі виникнення, розвитку і переходу етапів процесу консультування досить розмиті, крім того, ті чи інші особливості тексту клієнта можуть актуалізуватися на різних етапах. Тому, закладаючи орієнтувальну основу зазначених дій психолога, ми пропонуємо зміщати акцент на просторову, структурну характеристику тексту клієнта, але, безумовно, з огляду на його мінливість у часі. Передбачається, що такий підхід до процесу формування професійних дій психолога-консультанта спростить виділення їхньої предметної основи зі складного, багаторівневого, мінливого тексту психологічної ситуації клієнта, спростить побудову відповідної орієнтувальної основи і до того ж сприятиме системному використанню цих дій у майбутній професійній діяльності. 

Таким чином, осмислити особистий досвід клієнта, сконцентрований у конкретній психологічній ситуації — означає осягнути процес надання клієнтом особистісного смислу життєвим ситуаціям, які з ним відбуваються і які його турбують. Щоб навчити майбутніх психологів працювати з особистим досвідом клієнта, слід навчити визначати, які саме елементи текстуального простору і яким чином задіяні в окремих актах смислопородження, смислопобудови. На цій базі створити цілісну систему відповідних психотехнічних засобів, орієнтувальною основою для яких слугуватимуть психологічні характеристики окремих структурних елементів створеної моделі.



Номер сторінки у виданні: 345

Повернутися до списку новин