Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ПОНЯТТЯ МУЛЬТИПЛІКАТОРА ТА МУЛЬТИПЛІКАТИВНОГО ЗВ’ЯЗКУ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТА СОЦІАЛЬНІЙ ТЕОРІЯХ





Сибірякова Олена, кандидат історичних наук, Інститут телебачення, кіно і театру (Київ, Україна), кафедра тележурналістики, дикторів та ведучих телепрограм, викладач

sibiry_a@ukr.net

АНОТАЦІЯ

Наведено результати аналізу поняття мультиплікатора та мультиплікативного зв’язку в економічній та соціальній теоріях. В процесі дослідження автор прийшов до висновку, що при дотриманні основних умов застосування теорії, мультиплікатор та акселератор можуть бути використані перш за все як оціночні величини, що характеризують стан економіки і допомагають обґрунтувати державну політику. При цьому можна використовувати різні види мультиплікаторів у порівнянні (перш за все статичний, динамічний і показник еластичності доходу з інвестицій). Таким чином, теорію мультиплікатора-акселератора можна використовувати в першу чергу як пояснення, проте будувати на її основі числові моделі і прогнозувати розвиток економіки можна тільки при дотриманні ряду важливих умов. Що стосується економіки знань, то ключовим механізмом економіки знань, яка забезпечує принципово нові можливості підвищення добробуту людей, є соціодинамічний мультиплікатор економічного зростання.

Ключові слова: мультиплікатор; мультиплікативний зв’язок; економічна теорія; соціальна теорія; акселератор; теорія мультиплікатора-акселератора; принцип акселерації.

 

THE CONCEPT OF THE MULTIPLIER AND MULTIPLICATIVE RELATIONS IN

THE ECONOMIC AND SOCIAL THEORIES

Sibiryakova Alena, PhD (history), Institute of television, cinema and theatre (Kyiv, Ukraine), Department of journalism, broadcasters and leading television, lecturer,

sibiry_a@ukr.net

SUMMARY

The article presents the results of the analysis of the concept of the multiplier and multiplicative relations in the economic and social theories. In the research process, the author came to the conclusion that at observance of the basic conditions for the application of the theory, the multiplier and the accelerator can be used primarily as an evaluation of the quantities characterizing the state of the economy and help to justify public policy. You can use different types of multipliers in comparison (especially the static, dynamic and elasticity return on investment). Thus, the theory of the multiplier-accelerator can be used primarily as an explanation, but build it on the basis of numerical models and to predict the development of economy is possible only at observance of a number of important conditions. With regard to the knowledge economy, the key mechanism of the knowledge economy, which provides new opportunities for improving the welfare of people is siodenafil multiplier of economic growth.

Key words: the multiplier; the multiplier relationship; economic theory; social theory; accelerator; the theory of the multiplier-accelerator; the principle of acceleration.

 

Саме поняття «мультиплікатора» (множник) було вперше сформульовано англійським економістом Р. Ф. Каном (1931 р.). У первинному варіанті теорія мультиплікатора була сформульована Джоном Мейнардом Кейнсом. Пізніше вона була доповнена «принципом акселерації» (прискорювач), висунутим французьким економістом Альбертом Афталіоном. Згодом цей принцип був більш детально розроблений Р. Харродом, Дж. Хіксом і П. Самуельсоном і включений до неокейнсіанских моделей економічного зростання.

Ідея мультиплікатора розроблялася в численних роботах цілого ряду відомих закордонних економістів, серед яких виділяються Р.Кан, К. Віксель, М. Туган-Барановський, А.Шпітгоф, Е. Хансен, П.Самуельсон, Дж.Кларк, А.Пигу, Р.Харрод, Дж.Хікс [5]. Проблеми використання системного підходу в дослідженні макроекономічних процесів і мультиплікативних ефектів, що проявляються в них, досить глибоко пророблені й у вітчизняній економічній науці. Великий внесок у розробку цих проблем зробили А. Аганбегян, М. Албегов, Е. Баранів, В. Бєлкін, А. Гранберг та інші [8; 9]. Останнім часом з’явилися роботи, присвячені різним аспектам використання принципу мультиплікатора в регулюванні зайнятості (Є. Балацький), а також теорії механізму господарського регулювання (Ю. Осипов) та його еволюції (І.Крисіна). Проблеми дослідження матеріально-фінансових потоків у системі економічного обороту й пов’язаних з ними ефектів мультиплікації розглядалися в роботах Л. Ісаєва, Г.Кулагіної і цілого ряду інших авторів [6]. Проте на тлі глибокого вивчення цих питань недостатнім є вивчення прояву мультиплікатора у різних семантичних вимірах.

Отже, метою статті є аналіз поняття мультиплікатора та мультиплікативного зв’язку в економічній та соціальній теоріях.

У найбільшзагальному вигляді мультиплікативний ефект — це сукупний результат, що виникає в економічній системі за рахунок впливу (зміни) в одному з її елементів. Розмір впливу на сам елемент приймається за прямий ефект, а співвідношення між розміром прямого ефекту й сукупного (мультиплікативного) ефекту називається мультиплікатором.

Мультиплікатор (у макроекономіці) — чисельний коефіцієнт, що показує, у скільки разів зміняться підсумкові показники розвитку економіки при зростанні інвестицій або виробництва в аналізованому виді діяльності. У рамках макроекономічного аналізу можуть різнитися виробничі й інвестиційні мультиплікатори.

Мультиплікативний ефект — добуток мультиплікатора на зміну обсягу виробництва, інвестицій та інших характеристик галузі, який відбиває ефект від збільшення показників в аналізованому виді діяльності з урахуванням його внеску в економічну динаміку.

Термін «мультиплікатор» вперше було впроваджено в 1931 р. англійським економістом Р. Каном для обґрунтування організації суспільних робіт як засобу виходу з економічної депресії й скорочення безробіття. Він продемонстрував, що державні витрати на організацію суспільних робіт не тільки приводять до створення робочих місць, а й стимулюють збільшення споживчого попиту, тим самим сприяючи зростанню виробництва й зайнятості в цілому по економіці. Пізніше вчитель Р. Кана,

Дж. Кейнс сформулював теорію мультиплікативних ефектів в економіці, виділивши (крім мультиплікатора зайнятості) мультиплікатори доходів та інвестицій.

Сутність мультиплікатора сформульована в такий спосіб: збільшення кожного з компонентів автономних витрат приводить до збільшення національного доходу суспільства, причому на величину більшу, ніж первісні витрати. Він показує залежність приросту національного доходу від приросту інвестицій. Мультиплікатор збільшується, коли споживачі схильні використовувати приріст своїх доходів для нарощування споживання, і зменшується, якщо підсилюється схильність споживачів до нагромадження заощаджень.

З визначень зрозуміло, що більша величина мультиплікатора аж ніяк не тотожна високому мультиплікативному ефекту. Галузі економіки мають різну вагу в сумарних показниках валового випуску, таким чином, при рівних темпах зміни динаміки виробництва номінальні прирости випусків у різних видах діяльності будуть істотно відрізнятися (наприклад, процентний пункт зростання виробництва в нафтовидобутку по номінальному обсягу буде значнішим, ніж у суднобудуванні). Це означає, що вид діяльності, який має високий коефіцієнт мультиплікатора, але при цьому має меншу вагу в економіці, повинен мати менший мультиплікативний ефект у порівнянні з більш значущою галуззю.

У роботах різних дослідників, пов’язаних з вивченням мультиплікативного ефекту, пропонувалися різні моделі, які породжували ті або інші прояви мультиплікативних ефектів. Виявилося, що мультиплікативний ефект мають не тільки інвестиції, але й інші чинники (податки, технологічні зміни, курси валют, банківські ставки й т.п.). Проявлятися мультиплікативні ефекти можуть відносно збільшення кількості робочих місць, зростання ВВП, сукупних витрат, випуску продукції, екологічних показників і т.п. З’явилися й нові терміни: матричний мультиплікатор, акселератор, maxi-мультиплікатор і т.п.

Отже, теорія мультиплікатора-акселератора є однією з основних теорій макроекономіки. Вона широко використовується для обґрунтування рішень урядів різних країн. Водночас подібно теорії відносності у фізиці, вона майже не застосовується для розв’язання прикладних завдань.

Вперше теорія мультиплікатора стала застосовуватися для обґрунтування антикризової політики. З її допомогою намагалися не допустити подальшого загострення економічної кризи та катастрофічного збільшення масового безробіття. За допомогою цієї теорії пропонувалося урядам вирішити ряд проблем: як подолати кризу, як скоротити безробіття, і, найголовніше, як врятувати ринкову економіку. Свій подальший розвиток теорія мультиплікатора одержала в принципі акселерації. Традиційний погляд класичної теорії на процеси заощадження та інвестування підкреслює благотворність високих заощаджень. Чим вище заощадження, тим глибше «резервуар», звідки черпаються інвестиції. Тому висока схильність до заощаджень за логікою класичної школи повинна сприяти процвітанню нації.

У реальній дійсності спостерігається взаємодія інвестицій і доходу. Автономні інвестиції, здійснені у вигляді початкової «ін’єкції», внаслідок ефекту мультиплікатора призводять до зростання ВНП. Пожвавлення ділової активності, зростання зайнятості призведуть до підвищення схильності до інвестицій у різних груп підприємців. Ці інвестиції прийнято називати похідними. Вони залежать від динаміки ВНП. Похідні інвестиції, будучи «накладеними» на автономні, посилюють економічне зростання і прискорюють його завдяки ефекту акселератора.

Таким чином, ефект акселератора в поєднанні з ефектом мультиплікатора породжує ефект мультиплікатора-акселератора. Ця модель була розроблена П. Самуельсоном і Дж. Хіксом, англійським економістом.

Ефект мультиплікатора-акселератора показує механізм самопідтримуючих циклічних коливань економічної системи.

Зростання інвестицій на певну величину може збільшити національний дохід на значно більшу величину внаслідок ефекту мультиплікатора. Збільшений дохід у свою чергу призведе в майбутньому (з певним лагом) до випереджаючого зростання інвестицій внаслідок дії акселератора. Ці похідні інвестиції, будучи елементом сукупного попиту, породжують черговий мультиплікаційний ефект, який знову збільшить дохід, спонукаючи тим самим підприємців до нових інвестицій [1, с. 62].

Модель мультиплікатора-акселератора передбачає декілька варіантів циклічних коливань. Ці варіанти визначаються комбінуванням різних значень MPC і V. В реальній економіці MPC>1 і 0,5<V<1, при якому значення показників національного доходу мали б за 5–10 років набути величезних розмірів. Але практика не демонструє коливання вибухового типу. Не будемо забувати, що як і ефект мультиплікатора може діяти «у зворотному напрямку», так і ефект акселератора-мультиплікатора може викликати значно більше зниження інвестицій, ніж зміна доходу (реального ВВП). Таким чином, взаємодія мультиплікатора і акселератора породжує безперервне і прогресуюче зростання випуску продукції або доходу.

Теорія мультиплікатора-акселератора є однією з основних, загальновизнаних теорій макроекономіки. Хоча іноді з’являються спростування та вдосконалення цієї теорії, основна ідея залишається незмінною і підтверджується статистичними даними. При цьому на практиці для економічного моделювання вона використовується рідко.

У своєму первісному вигляді теорія мультиплікатора-акселератора в повній мірі не відповідає економічній дійсності, однак подальші доповнення і вдосконалення дозволяють досить точно описувати реальні дані. Однак при цьому слід враховувати умови, в яких реалізується кожна конкретна модель — інфляцію, науково-технічний прогрес, наявність вільних виробничих потужностей, товарних запасів. Без урахування таких параметрів теорія мультиплікатора-акселератора втрачає всякий практичний сенс і перетворюється скоріше в навчальну модель, що допомагає краще усвідомити макроекономічні принципи.

Іноді принцип мультиплікатора-акселератора не діє зовсім, наприклад, якщо стимулюючий ефект від інвестицій нейтралізується високою інфляцією. Принцип акселерації знаходить своє застосування за умови, що для повного задоволення зростаючого попиту необхідне значне розширення виробництва засобів виробництва. За наявності товарних запасів або незаповнених виробничих потужностей він не реалізується [10, с. 57–61].

Крім того, на практиці, як правило, рідко спостерігається висока стійкість значень акселераторів. Особливо великі перепади можуть виникати у перехідних економіках і економіках, що змінюють свій режим функціонування, наприклад, при переході від рецесії до зростання і навпаки. У цих випадках величина акселератора сильно коливається, а іноді навіть змінює знак. Побудова моделей, заснованих на принципі акселерації, в таких умовах неможлива.

Залежно від того, в якій сфері діє мультиплікатор, існує декілька його видів [7]:

– мультиплікатор продажу — це мультиплікатор, що характеризує додатковий обсяг продажів в результаті збільшення витрат;

– мультиплікатор виробництва — це коефіцієнт непрямого впливу туризму на сферу виробництва та випуск продукції;

– мультиплікатор зайнятості — характеризує кількість робочих місць, що створені за рахунок додаткових витрат;

– мультиплікатор зайнятості розглядається з двох точок зору. З одного боку, він виражається як відношення сполучення кількості робочих місць, створених як безпосередньо галузі, так і в суміжних галузях народногосподарського комплексу країни, що генеруються додатковою одиницею витрат до кількості робочих місць створених безпосередньо в галузі. З іншого боку, мультиплікатор зайнятості — це кількість робочих місць, створених завдяки розвитку галузі на одиницю витрат;

– мультиплікатор доходів — вимірює додаткові доходи, що створюються в результаті зростання витрат. Такий доход може розцінюватися як національний доход або як будь-який інший доход, який може бути витрачений або збережений його власником. З цієї суми повинні бути виключені доходи, які отримані за рахунок продажу товарів, що імпортувалися в країну (регіон);

– мультиплікатор доходів бюджету — характеризує вплив на доходи бюджету всіх джерел, пов’язаних із збільшенням витрат. Він може виражатися через валові показники, наприклад, через валове збільшення доходів бюджету внаслідок збільшення туристичних витрат або у показниках чистого доходу, коли доход бюджету зменшується на суму пов’язаних з діяльністю витрат.

Довгий час існувала думка, що рішення, які ухвалюються окремими політиками, політичними чи державними організаціями, повинні мати на меті принесення максимальної користі суспільству. Дж. Б’юкенен досліджував шляхи обмеження державного регулювання, вважаючи, що суспільний вибір — це політичний ринок, на якому взаємодіють політики, виборці та державні чиновники.

Продавцем виступає політик, покупцем — виборець, а держава повинна виконувати посередницькі функції. Політики пропонують пакети різних програм, а виборці, коли вони вибирають одну із цих програм, розплачуються своїми голосами. Купівля-продаж передвиборних програм становить суть сучасної представницької демократії. Конкуренція політиків за голоси виборців веде до посилення втручання держави в економіку.

На думку Дж. Б’юкенена, завдання полягає у тому, щоб підготувати нову систему розробки політичних рішень, схожу на ту, яка виникає при виборі рішень на товарному ринку. На політичному і товарному ринках існує різниця у мотивах поведінки, а головне — «неоднакова структура» ринкової і політичної систем. Політичні рішення — це вибір альтернативних варіантів (як і на товарних ринках).

Такий обмін не зовсім раціональний, адже частіше податки сплачують одні, а блага за рахунок податків отримують інші. Лиш на політичному ринку замість принципу «один долар — один голос» діє принцип «одна людина — один голос». Саме з цим принципом теоретики суспільного вибору пов’язували високу вірогідність появи у сфері політики результатів, які не можуть бути оптимальними з погляду суспільства.

Дж. Б’юкенен писав: «Політика — складна система обміну між індивідами, у якій останні намагаються колективно досягнути своїх власних цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного ринкового обміну. Тут немає інших інтересів, крім індивідуальних. На ринку люди міняють яблука на апельсини, а в політиці — погоджуються платити податки в обмін на блага, необхідні всім і кожному — від місцевої пожежної охорони до суду» [2, с. 23]. Він досліджував проблему вибору такого механізму, який би мінімізував негативні наслідки перерозподільних процесів і максимізував позитивні.

Р. Грінберг і О. Рубінштейн увели ключове поняття економічної соціодинаміки — «соціодинамічний мультиплікатор економічного зростання», який функціонує у вигляді взаємодії трьох елементів, що становлять:

1) соціальний ефект, який в концепції економічної соціодинаміки утворюється внаслідок дій держави, направлених на задоволення таких потреб суспільства, які «не зводяться», і виявляється у вигляді якісного поліпшення суспільного середовища;

2) яскраво виражена схильність індивідуумів до творення, яка за певних умов спонукає їх до використання переваг поліпшеного суспільного середовища;

3) сукупність формальних і неформальних інститутів, які повинні забезпечувати з’єднання соціального ефекту зі схильністю індивідуумів до творення.

Відповідно до постулатів економічної соціодинаміки, кожен суб’єкт ринку, включаючи державу, реалізує в процесі обміну власні інтереси, а їхній сукупний попит формується під впливом індивідуальної і соціальної корисності. Тому умови рівноваги виконуються лише тоді, коли граничні витрати зрівнюються з сумою граничної індивідуальної та граничної соціальної корисності: MCR = MUI + MUS, де: MCR — граничні витрати; MUI — гранична індивідуальна корисність; MUS — гранична соціальна корисність.

Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва на підприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.

Форми прояву соціальної ефективності пов’язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру.

Залежно від об’єкта, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності цього підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на цьому підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на цьому, а й на інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву.

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного розливання рідкого металу

був започаткований на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв’язок цих форм полягає у тому, з конструкцією основних показників ефективності і зрозуміти їх економічний зміст.

Таким чином, замінивши принцип загальності нормативного індивідуалізму на більш м’яку умову взаємодоповнюваності індивідуальної та соціальної корисності, автори прийшли до висновку про коплементарність інтересів індивідуальних суб’єктів ринку і держави, визначивши тим самим і новий склад учасників ринку. Як пише Р. Грінберг, це «приводить до радикальної зміни уявлень про державу, до її позиціювання як автономного ринкового гравця, що максимізує соціальну корисність» [4, с. 34].

Отже, раціональною вважається така поведінка держави, яка, максимізувавши соціальну корисність, одночасно реалізує Парето-поліпшення.

Раціональність її поведінки має відповідати трьом принципам:

1) необхідності регулювання процесів використання ресурсів виробництва;

2) доцільності державної підтримки соціальної сфери;

3) демократичного прагматизму, який вказує на максимально ефективні способи і процедури розподілу засобів, що перебувають у власності держави.

Тільки в результаті реалізації вказаних принципів виникає специфічний соціальний ефект, який при взаємодії з адекватним інституційним середовищем сприяє самозростанню національного багатства. Р. Грінберг та О. Рубінштейн надають значної уваги структурі потреб і інтересів держави як ринкового суб’єкта, а також засобам їх реалізації.

Визначаючи об’єкт державних інтересів, вони приділяють велику увагу аналізу мериторних благ, назвавши мериторику Р. Масгрейва [він розробив концепцію трьох функцій держави, які реалізуються через систему державних фінансів: функції розміщення (алокації) ресурсів, (пере)розподілу доходів, стабілізації економіки, що вважають однією з найбільш продуктивних ідей в історії соціальних наук. Робота Р.Масгрейва «Теорія державних фінансів. Дослідження державного господарства» (1959 р.) стала тою віхою, що на цілі десятиліття визначила проблеми та заклала основи уявлень про державу для всіх спеціалістів з державних фінансів із усього світу] «передісторією» «Економічної соціодинаміки».

Суть концепції «мериторних благ» полягає в тому, що суспільство, спираючись на ціннісні судження, може пред’явити такий попит на деякі блага, який перевищує сукупний попит індивідів. Це блага специфічні й не обов’язково матеріальні. Вони, з нашого погляду, мають служити гарантією національної безпеки суспільства, бути спрямованими на забезпечення соціальної рівноваги, відновлення умов існування та збереження національної самобутності, матеріальних і моральних цінностей, культурних традицій, звичаїв тощо. Задоволення потреб суспільства, досягнення поставлених цілей — це і є та віддача, яка перетворює державні витрати на інвестиції, навіть незважаючи на те, що не всі суспільні інтереси можна виразити в термінах економічного зростання. Автори «Економічної соціодинаміки» як об’єкт державного (суспільного) інтересу визначають «опікувані блага» — суму суспільних і мериторних благ. За їхнім висловом, «ядро «економічної соціодинаміки» визначає феномен потреб, які не «зводяться», а також перехід від методологічного індивідуалізму до м’якшого принципу комплементарності індивідуальної і соціальної корисності, що допускає існування групових преференцій разом з перевагами індивідуумів» [3]. Отже, перегляду потребує сама основа вибору орієнтирів національного розвитку. Настав час, коли квазігарантії держави треба замінити реальними державними зобов’язаннями. Власне, парламент і є тим суспільним інститутом, де з урахуванням ресурсних обмежень виробляється поточна і довгострокова система пріоритетів, що обумовлюють нормативні частки бюджетних витрат для всієї сукупності інтересів суспільства.

Рівень задоволення різноманітних потреб членів суспільства визначає рівень їх матеріального добробуту і ступінь соціального розвитку. Потреби частіше задовольняються спільно, й тому, крім індивідуальних, важливо виділити потреби держави та різних соціальних груп. Потреби проявляються через інтереси, а інтереси виступають як форма прояву економічних (соціальних) відносин. Вони реалізуються в суспільстві, залежать від діючих у нині соціально-правових норм, звичаїв, моделей поведінки. У різних соціальних умовах вони формуються відповідно до того становища, яке має конкретний суб’єкт у цьому середовищі. Суспільство не може на основі законодавства повністю прописати всі можливі форми поведінки конкретної особи чи соціальних груп, тому їх інтереси у певному напрямі можуть формуватися паралельно офіційним на основі неформальних стосунків і належати до всіх процесів суспільного відтворення, включаючи перерозподільні відносини, тіньові процеси, соціальні взаємозалежності.

Із реалізацією економічних інтересів різних суб’єктів тісно пов’язана їх економічна й соціальна відповідальність. Інтереси та відповідальність соціальних суб’єктів завжди відображають конкретний реальний стан суспільства, бо й самі залежать від місця суб’єктів у цьому суспільстві. Суб’єкти, вступаючи в економічні відносини, реалізують свої потреби та інтереси шляхом створення, розподілу і перерозподілу благ. Вони несуть економічну відповідальність, ухвалюючи рішення щодо вибору певних видів діяльності перед тими суб’єктами, з якими вони вступають в економічні відносини. Крім економічної відповідальності, існує соціальна відповідальність за реалізацію власних цілей, підвищення добробуту і забезпечення умов для соціальної захищеності. Ці два види відповідальності взаємно зумовлені і залежать від міри реалізації потреб, інтересів і відповідальності інших суб’єктів, найчастіше, через опосередкування ринкових стосунків. В умовах ринку «зміст раціонального вибору полягає в тому, що він є інструментом надання суб’єктові відповідальності, а значить, і свободи. В цьому полягає фундаментальна соціальна функція раціонального вибору» [11, с. 65].

Наукова новизна полягає у тому, що автором проведений цілеспрямований аналіз поняття мультиплікатора та мультиплікативного зв’язку в економічній та соціальній теоріях.

Висновки

У разі дотримання основних умов застосування теорії мультиплікатор та акселератор можуть бути використані перш за все як оціночні величини, що характеризують стан економіки і допомагають обґрунтувати державну політику. При цьому можна використовувати різні види мультиплікаторів у порівнянні (перш за все статичний, динамічний і показник еластичності доходу з інвестицій). Таким чином, теорію мультиплікатора-акселератора можна використовувати в першу чергу як пояснення, проте будувати на її основі числові моделі і прогнозувати розвиток економіки можна тільки при дотриманні ряду важливих умов.

Ключовим механізмом економіки знань, яка забезпечує принципово нові можливості підвищення добробуту людей, є соціодинамічний мультиплікатор економічного зростання. Соціодинамічний мультиплікатор стосовно до знань — це, по суті, механізм примноження національного багатства, у виробництві якого нагромаджений науково-технічний потенціал (ноу-хау, програмне забезпечення) використовується як «нерозтрачуваний» ресурс. Найвиразніше особливості цього мультиплікатора проявляються в шумпетеріанській теорії, де превалюють людський капітал і результати інтелектуальної діяльності людей — знання. Саме в таких умовах спостерігається мультиплікативне зростання споживчого ефекту, бо будь-яке нове використання запасу знань не вимагає витрат на виробництво цього інформаційного ресурсу. Зазначений висновок випливає із самої природи знання, яке належить до тієї групи продуктів, що мають специфічні властивості суспільних благ: додаткові витрати від збільшення кількості їх споживачів дорівнюють нулю.



Номер сторінки у виданні: 47

Повернутися до списку новин