Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА





Мякушко Надія, Університет «Україна» (Київ, Україна), Полтавський інститут економіки і права, директор,

е-mail: MyakushkoNadiya@i.ua

АНОТАЦІЯ

Розглянуто особливості реалізації соціальної політики в умовах інформаційного суспільства. Проаналізовано поняття соціальна держава, соціальна політика та соціальна справедливість з точки зору науки та масової свідомості.

Визначено роль соціальної політики як стратегії соціально-політичного маркетингу у функціонуванні сучасних соціальних держав. Проаналізовано особливості соціально-політичного маркетингу у формуванні соціальної політики, соціальної безпеки та соціальної держави в умовах глобалізації. Розглянуто моделі соціальної політики держави в умовах глобалізації.

Ключові слова: інформаційне суспільство, соціальна справедливість, соціальна держава, соціальна політика, соціальна безпека, інформаційна безпека.

 

FEATURES OF SOCIAL POLICY IN THE INFORMATION SOCIETY

Мjakushko Nadiya, «Ukraine» University (Ukraine, Kyiv), Poltava institute of economy and law, Director,

е-mail: MyakushkoNadiya@i.ua

SUMMARY

The article deals with theoretical and methodological foundations of social security in information society. The concepts social state, social policy and social justice in terms of science and public consciousness. The role of social policy as a strategy for social and political marketing in the functioning of modern welfare states. Specific features of the socio-political marketing in shaping social policy, social security and social state under globalization. The models of social policy in the context of globalization.

Key words: information society, social justice, social state, social policy, social security, information security.

 

Формування глобального інформаційного суспільства та його національних моделей у різних країнах світу за формою і за змістом скорегувало розуміння соціальної політики як такої.  

Найбільш поширеним розумінням соціальної політики є тлумачення її як системи цілей і засобів їх досягнення по літичними і державними інститутами з питань регулювання соціальної сфери суспільства, соціальних відносин відповідно до сукупності політичних установок, принципів, рішень та ідей, спрямованих на задоволення соціальних інтересів і потреб особистостей, соціальних груп, класів та ін. [2].

В умовах формування інформаційного суспільства (глобального, регіонального, національного) ми можемо розглядати соціальну політику, зокрема і в контексті інформаційного забезпечення соціальної безпеки вказаних індивідів, соціальних та етнічних груп, держав, груп держав, глобального суспільства в цілому.

До головних функцій соціально-правової держави в умовах формування інформаційного суспільства зараховують:

– формулювання цільових завдань соціального розвитку суспільства, здійснення законотворчої (парламент, президент) і нормотворчої (уряд, органи місцевого самоврядування) діяльності у соціальній сфері суспільства;

– забезпечення соціальної політики та соціальної безпеки громадян, соціальних та етнічних груп, держав, груп держав, глобального суспільства за допомогою використання соціально-правових технологій та засобів соціально-політичного менеджменту та маркетингу;

– використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій під час здійснення законотворчої і нормотворчої діяльності та практичної реалізації соціальної політики на всіх рівнях суспільної ієрархії.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що головною метою соціальної політики держави в умовах формування інформаційного суспільства є встановлення та регулювання відповідних політико-правових та інформаційно-комунікаційних відносин між державою, громадянським суспільством та індивідами шляхом регулювання різнопланових відносин між індивідами, соціальними та етнічними групами, органами влади та міжнародними організаціями.

Однією з важливих ознак інформаційного суспільства є наявність системи електронного урядування в державі, яка прагне бути серед лідерів неформального рейтингу ефективності та соціальності. Якщо досліджувати європейський досвід електронного урядування, варто відзначити, що найбільш орієнтованою на соціальну складову є шведська модель електронного уряду, яка прагне надавати якомога більше соціальних послуг своїм громадянам.

На відміну, скажімо, від французької моделі електронного уряду, зорієнтованої більшою мірою на програмно-технічні аспекти соціальної комунікації між владою і громадянами, чи британської моделі електронного уряду, котра побудована на максимальній прозорості соціальної комунікації зі своїми громадянами [3].

У будь-якому разі система електронного урядування дозволяє юридичним особам зареєструвати свій бізнес, сплатити податки, зробити соціальні нарахування, здійснити поставки продукції.

Фізичні особи в режимі on-line можуть отримати соціальні виплати, прозвітувати про сплату податків чи зміну місця проживання, зробити заявку на отримання паспорта, свідоцтва про народження, прав водія, зареєструвати придбаний автомобіль, подати заяви до поліції, вступити до університету чи коледжу, отримати консультаціюі допомогу з питань житла, освіти, зайнятості, охорони довкілля тощо.

Водночас в умовах функціонування інформаційного суспільства продовжують свою діяльність спеціалізовані організації та установи держави, які є суб’єктами соціальної політики і соціальної безпеки, котрі здійснюють соціальну функцію держави [1].

Разом з тим зовсім не обов’язково, щоб у комунікаціях між державою та індивідами неодмінно був посередник у вигляді певної соціальної чи етнічної групи. І запровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій значно полегшує безпосередню комунікацію громадян з органами влади та місцевого самоврядування.

Але слід відзначити, що використання структур громадянського суспільства для здійснення комунікації між державою та громадянами (в рамках реалізації соціальної політики) розширює можливості такої соціальної комунікації, підвищує рівень соціального захисту та соціальної безпеки громадян.

Традиційно соціальна політика здійснюється через розробку і ухвалення законотворчих (законів) та нормотворчих (указів президента, постанов уряду) державних актів та затвердження цільових соціальних програм.

Якість підготовлених управлінських рішень, безумовно, є кращою за умови існування симетричної комунікації між урядовими та неурядовими структурами і громадянами, яка стає можливою саме в умовах використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

Здійснення ефективної і справедливої соціальної політики є основою стабільності політичної системи і основою для творення соціальної держави. І принцип соціальної справедливості виступає тут важливим показником ефективності соціального розвитку суспільства, складає основні засади його базового соціального ідеалу [1].

Ці питання досить активно розроблялися вітчизняними та зарубіжними дослідниками і знайшли своє реалізацію в наукових працях Д. Белла, Д. Боулдінга, Р. Дарендорфа, В. Зауера, М. Волцера, П. Розенваллона, Дж. Ролза, В. Кімліка, М. Коноха, Я. Паська, В. Скуратівського, О. Ткача, Г. Соловей, Л. Щеннікової, Л. Ярової та ін. [4; 5; 6; 7; 8; 11; 12].

Розкриття змісту терміна соціальної справедливості умовно можна агрегувати в рамках двох основних підходів:

– партикуляристському — з акцентом на моральних нормативах для конкретних громадян певної держави (Дж. Ролз, В. Кімлік, А. Макінтайр, Р. Нозік, М. Волцер);

– універсалістському — з акцентом на комунікаційну практичну філософії, суб’єктом якої виступає людство (К. Апель, В. Кульман, Д. Бьолер, Ю. Габермас) [1; 6; 8].

Соціальна держава, на думку Дж. Роллза, повинна гарантувати забезпечення:

1) свободи совісті, свобода думки та ін.;

2) свободи пересування та можливості вільного вибору заняття;

3) здобуття влади, повноважень і відповідальності залежно від посади і місця роботи (відповідно до ступеня самостійності та соціальних можливостей людей);

4) умов, щоб прибуток і багатство (у широкому розумінні як універсальні засоби, які мають обмінювальну вартість) сприяли досягненню, зокрема, й соціальних цілей;

5) соціальної самоповаги індивідів, що дають змогу громадянам відчувати власну значущість як особистості, розвивати й реалізувати свої моральні якості та досягти власної мети з повагою до себе [9].

Як можна бачити з вказаного вище, інформаційні аспекти життєдіяльності людей, такі як безперешкодне отримування об’єктивної інформації та свобода слова, а також формування інформаційного суспільства, вважалися дуже важливими атрибутами соціальної держави.

Разом з тим «класичне» розуміння соціальної справедливості пов’язане з розподілом і перерозподілом різних соціальних благ, регулюванням державою соціально-економічних відносин, забезпеченням основних політичних, економічних та соціальних прав і свобод людини, її гідністю та соціальним захистом. Водночас і громадяни повинні симетрично повинні забезпечити гідність держави [4; 6; 7; 8].

Подібне розуміння принципу соціальної справедливості пов’язане з потребою забезпечення соціально-правовою державою (в умовах формування інформаційного суспільства) таких показників:

– реальної участі індивіда у політиці, економіці, культурно-духовному житті;

– ефективної діяльності державних інститутів, котрі охороняють право на життя, свободу, власність;

– стабільного функціонування соціальних систем: економічної, освітньо-культурної, соціального забезпечення.

На цих принципах функціонування соціальної держави (соціальної солідарності, соціального партнерства, субсидіарності, справедливого розподілу благ, соціального страхування, забезпечення зайнятості, достойних умов праці) виокремлюють її основні завдання:

– забезпечення прав індивидів на частину суспільного добробуту шляхом справедливого розподілу прибутків і майна;

– зниження ринково обумовленої диференціації на знедолених та заможних;

– забезпечення свободи, справедливості, розвитку особистості, поваги до гідності особи, активної участі людей у суспільному житті;

– вдосконалення соціально-правових механізмів, які забезпечують основні соціальні права і сприяють розширенню мережі соціального забезпечення [9].

Таким чином, ми виходим на розуміння завдань соціально-правової держави в умовах формування інформаційного суспільства:

– соціально-економічне регулювання економічних процесів (економічна сфера);

– гарантування політичних прав і свобод громадян шляхом безперешкодної участі у виборах, референдумах, зібраннях (політична сфера);

– забезпечення соціальних гарантій, пільг і послуг, які законодавчо передбачені і виходять з реальних можливостей їхнього задоволення державою (соціальна сфера);

– забезпечення свободи слова та діяльності засобів масової інформації та інформаційної безпеки громадян, соціальних груп та держави (інформаційно-комунікаційна сфера) [4; 8; 11].

Ми вже відзначали, що свобода совісті, слова, зібрань, вільного пересування не є матеріальними речами, які завжди були актуальними в контексті соціальної політики демократичної держави. В умовах же формування інформаційного суспільства нематеріальні ресурси стають ще більш вагомими. А принцип соціальної справедливості набуває особливого значення в контексті гарантування державою рівного і вільного забезпечення доступу громадян до інформації, знань, ресурсів освіти, науки і культури.

Таким чином, принцип соціальної справедливості в умовах інформаційного суспільства або суспільства знань стає важливою основою для співпраці і соціального партнерства між державою, соціальними групами і громадянами для підвищення рівня життя в соціально-економічній, освітньо-культурній та інтелектуально-духовній сферах незалежно від соціального статусу індивідів.

Соціальна політика в таких умовах повинна бути детермінантом змісту і рівня розвитку соціальності держави, визначати соціально-правові відносини у суспільстві, гарантувати симетричну комунікацію і взаємодію між структурами громадянського суспільства і структурами держави (органами влади та місцевого самоврядування).

На думку української дослідниці А. Сіленко, соціальна політика має розглядатися як:

– мистецтво поєднання людських інтересів, інтересів індивідів і держави, різного рівня людських спільнот, груп у сфері соціальних відносин;

– система взаємодії державної влади, недержавних структур і особистості щодо життєзабезпечення та розвитку людини [10].

Таке розуміння забезпечення симетричної соціальної комунікації між державою та громадянським суспільством узгоджується з розумінням того, що соціальна політика держави в умовах формування інформаційного суспільства повинна розглядатися як суспільний феномен, який системно інтегрує соціальні відносини і соціальні процеси в суспільстві, гарантує соціальну безпеку людини та задоволення її основних соціальних та освітньо-наукових та культурно-духовних потреб.

Відповідно до цього розуміння соціальної політики та соціальної безпеки головним завданням держави є забезпечення стабільного функціонування системи соціально-політичних інститутів, координація та узгодження функціонування всіх елементів соціальної системи, гармонізація суспільної діяльності всіх суб’єктів соціальної політики.

Таким чином, соціальна політика в умовах формування інформаційного суспільства може розглядатися як політика, що спрямована на гармонійне функціонування економічної, політичної та соціальної сфер суспільства на основі:

– забезпечення гідного рівня життя і соціального захисту громадян, соціальних та етнічних груп та держави;

– соціальної та інформаційної безпеки громадянського суспільства (громадян, соціальних та етнічних груп), держави і суспільства в цілому;

– симетричної соціальної комунікації між державою і громадянським суспільством (соціальними та етнічними групами і громадянами).



Номер сторінки у виданні: 78

Повернутися до списку новин