Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

КОСМІЧНИЙ РОДИННИЙ ЛАД І ЕРОТИКА У ВІРУВАННЯХ ТРИПІЛЬЦІВ ТА УКРАЇНЦІВ





Мойсеєнко Валентин, культуролог,

e-mail: valmoys@gmail.com

АНОТАЦІЯ

На прикладі народних колядок, гаївок, приказок та місячно-солярних зображень на ритуальній трипільській кераміці розкриваються шлюбні вірування трипільців, що через тисячоліття передалися українцям як віддзеркалення вічного космічного порядку.

Ключові слова: трипільці, українці, народні обряди.

 

FAMILY SPACE SYSTEM AND EROTICA BELIEFS TRYPILIANS AND UKRAINIAN

Moiseenko Valentin, cultural studies,

e-mail: valmoys@gmail.com

SUMMARY

On the example of folk Christmas carols, hayivok, proverbs and lunar-solar images on Tripoli ritual ceramics disclosed marriage Trypillians belief that through the millennium over to Ukrainian as a reflection of the eternal cosmic order.

Key words: Trypilians, Ukrainian, folk rituals.

 

Періодичні побачення наймогутніших небесних богів Матінки-Сонця та Батька-Місяця під час неповних сонячних затемнень сприймалися нашими далекими пращурами, як вселенський статевий акт. Опоетизований народною уявою спогад про нього дійшов до нашого часу в прадавній еротичній гаївці про женихів-женчиків з золотими півмісяцями-серпиками [1, с. 106–109]:

 

Жали женчики, жали,

Серпики поламали,

Серпики золотії,

Женчики молодії.

 

Результат цих романтичних побачень Батька-Місяця та Матінки-Сонця — міріади зірок на нічному небосхилі. Спогади про це небесне подружжя збереглися у дуже давній колядці, яку можна почути на теренах Західної України:

 

Ясен Місяць — пан господар,

Красне Сонце — його жона,

Дрібні зорі — їхні діти…

 

Ще одним відголоском цього космічного театралізованого дійства є обряд перевдягання хлопців у Маланку при святкуванні старого Нового Року. Адже під час любовних побачень Матінка-Сонце на короткий час стає місячним серпом й таким чином перевтілюється в Батька-Місяця (мал. 1).

Мал. 1. Ритуальна трипільська миска з зображенням хрестоподібної Матінки-Сонця та фаз Батька-Місяця. Колекція «Платар». Середина IV тис. до н.е.

 

Віддзеркаленням цього космічного ладу стало звичайне земне подружжя, а символом жіночої життєдайності — сонячний хрест на трипільських ритуальних вівтарях, мисках та горщиках (мал. 1–2).

Мал. 2. Фрагмент трипільського зерновика з опуклістю у вигляді жіночої груді. Колекція «Платар». Середина IV тис. до н.е.

 

А ось він на традиційних українських рушниках (мал. 3–4).

Мал. 3–4. Зліва традиційний народний рушник з Переяслав-Хмельницького. Кінець ХІХ ст. Національний музей народного декоративного мистецтва. Праворуч фрагмент народного рушника у виконанні сучасних майстринь.

 

На перший погляд перша композиція нагадує прикрашений, квітучий хрест, а друга — фантастичне дереву-паву. Проте, насправді, перед нами один і той самий сюжет — опоетизована народною уявою життєдайна жіноча плодючість у вічному образі берегині-рожаниці. Адже в обох випадках ми бачимо спрямовані до Матінки-Сонця квіти-руки, квіти-груди, квіти-ноги та численні хрести на місці лона і в обрамленні обох композицій. У цьому контексті символ хреста може означати лише

одне: головне призначення жінки як і Матінки-Сонця на небі — дарувати життя. Саме тому на традиційному жіночому одязі дійшло до нашого часу значно більше сонячних хрестів, ніж на чоловічому. При цьому кожен з них, як і дитина, є неповторним та індивідуальним.

Навіть сьогодні на теренах Західної України хазяїн уявляється як «ясен місяць», що «житейко віє», його дружина — «красне сонце», що «хлібойко пече». Тому можна не сумніватись, що слово «хліб» у трипільців було також жіночого роду. Про це, зокрема, свідчить прадавній обряд випічки і поїдання круглого сонячного хліба під назвою — «калета» чи «калита», що припадає на Андрія (13 грудня).

Дівчата з водою в роті, набраною з різних криниць, ще удосвіта збиралися в одній із хат, щоб до сходу сонця замісити тісто. Усе відбувалося, як і при випіканні весільного короваю. До тіста додавали мед, родзинки, а зверху посипали маком, що споконвіку символізує зірки на небі та багатодітність. Увечері калиту підв’язували на червоній стрічці до сволока й дівчата розпочинали забаву заспівом-хвалою споконвічному небесному подружжю:

 

У небо, наша калита, у небо.

А ти, сонечко, підіймись,

Та на нас подивись:

Ми калиту чіпляємо,

На місяць поглядаємо,

Свою долю-радість закликаємо…

 

Після цього хлопці по черзі підстрибували, намагаючись без допомоги рук відкусити шматочок калити-сонечка. Ті, кому це вдавалося, ритуально перевтілювалися в Батька-Місяця і таким чином ставали обранцями Матінки-Сонця. Цим віртуальним статевим актом вони заохочували Матінку-Сонце нарешті прокинутися від зимової сплячки й почати усе більше з’являтися на небі. Вказане підтверджує наступна народна пісня КАЛИ(Е)ТА:

 

Їxав Молодець, Хоробрий Стрілець, дай Боже!

Коня поганяв, Калету шукав, дай Боже!

Зійди, Калето, зійди Круглая, дай Боже!

Калета зійшла, щастя принесла, дай Боже!

Печем Калету, ой, Дірявую, дай Боже!

Калето, паxти, Дівчино, цвіти, дай Боже!

Калета паxтить, Козака манить, дай Боже!

Високо скакав, Калету кусав, дай Боже!

Калету зловив, дірку прокусив, дай Боже!

Калету ламав, криxти розкидав, дай Боже!

Ой, ті криxтоньки, сяють Зіроньки, дай Боже!

Сяють Зіроньки, малі дітоньки, дай Боже!

Диво-Калета світ ізродила, дай Боже!

Ой, Ти Калето, ой, Медовая, дай Боже!

 

Завдяки розкопкам археологів ми знаємо, що трипільці першими на нашій землі почали будували великі, часто двоповерхові будинки. На першому поверсі знаходилися підсобні приміщення, а на другому жили люди (кожна родина в окремій кімнаті з піччю). Розвинуте, як для того часу, сільське господарство та сприятливий клімат дозволили кожній родині мати багато дітей й створити культ подружньої любові.

Це шанобливе, космічне ставлення до таємниці постійного відродження життя та його зачаття чоловіком і жінкою й порівняння незайманої дівчини з Матінкою-Сонцем дійшло до нашого часу в народних піснях, веснянках і гаївках:

 

…Та дібровонька палає, палає,

Дівка корови шукає, шукає,

Та цебром воду носила, носила,

Та дібровоньку гасила, гасила,

Та кілько в цебрі водиці, водиці,

Стільки хлопцям правдиці, правдиці,

Та скільки в небі зірочок, зірочок,

Стільки хлопцям дівочок, дівочок.

 

«Палаюча діброва» то, звісно, Матінка-Сонце, яку неможливо погасити. Вона своїм весняним теплом запліднює усе живе, а уквітчана дівчина Ляля — її земне віддзеркалення. Вказане розкриває секрет дуже популярних до сьогодні у дітей всього світу європейських казок про надзвичайну силу Любові звичайних земних дівчат, яка перемагає будь-яке Зло. Тепер ми знаємо, що її першоджерелом є  Матінка-Сонце.

 

Цей же мотив домінує й найпопулярнішій до сьогодні народній весільній пісні:

Горiла сосна палала,

Горiла сосна палала, пiд нев дiвчина стояла.

Пiд нев дiвчина стояла.

Горiла сосна палала, пiд нев дiвчина стояла,

Пiд нев дiвчина стояла

Під нев дівчина стояла | (2)

Русяву косу чесала | (2)

 

Завдяки вражаючій інтуїції та таланту наших сучасниць ми можемо на власні очі побачити, як виглядає цей споконвічний космічний лад (мал. 8).

Мал. 5. Композиція з циклу «Прамісто». Автор Анжеліка Рудницька, м. Київ.

Не дивно, що зрубники-індоарії, скіфи-орачі, а згодом й слов’яни щиро вірили у те, що коли на нічному небосхилі з’являється нова зоря, то на Землі народжується дитина. І навпаки, коли зірка падає на Землю і згасає — помирає хтось із людей. Схоже, саме з цього бере свій початок християнське повір’я, згідно з яким сам Бог запалює на небі свічечку для тільки-но народженої дитини. Слушність такого припущення підтверджує такий звичай. Ще не так давно в багатьох регіонах України мати нареченої видавлювала у весільному короваї заглибину. До неї клали мініатюрні фігурки місяця та зірок, як запоруку-оберіг майбутньої багатодітності молодят [2, с. 319].

Усе вищевказане підтверджує, що як для трипільців, так і наших дідусів і бабусь, родинні стосунки, традиційні шлюб, одяг, звичаї були надзвичайно важливою, космічного масштабу справою. Саме ця «примітивна» і «недолуга» селянська культура, якою її до сьогодні продовжують вважати чимало «вчених» мужів, допомогла українцям залишитися самими собою й не розчинитися в штучному, без власних коренів «русском (советском) народе».

Не дивно, що останніми роками усе більше молоді, насамперед дівчат, знаходять себе у різних видах традиційного народного мистецтва — писанкарстві, вишиванні, лялькарстві, народній пісні, танцю тощо.

Висновки. Популяризація через ЗМІ і театралізовані дійства, вивчення, починаючи з дитячого садка і школи, традиційних родинних віруваньнашого народу сприятимуть зміцненню тради ційного інституту сім’ї, моральному і духовному оздоровленню суспільства, демографічному від родженню нашої країни, поверненню в українське суспільство розуміння єдності з довкіллям та відповідальності за нього.



Номер сторінки у виданні: 89

Повернутися до списку новин