Ключові ідеї системної соціальної психології
Циба В.Т., доктор філософських наук, професор кафедри психології
УДК 316
В статті викладено ключові ідеї системної соціальної психології. Теорія особистості, теорія малої і великої груп розглядаються як частинні теорії соціального суб'єкта. Розробка цих теорій здійснена на основі методології системного підходу, суть якого полягає у виявленні інваріантів ізоморфних соціальних систем та у конкретизації їх стосовно цих систем - особистості та малої і великої груп. В основу кожної з теорій покладено системний аналіз інваріантних і неінваріантних параметрів названих суб'єктів. Предмет соціальної психології викладено відповідно до вимог системного підходу.
Ключові слова: соціальна психологія, теорія особистості, теорія малої і великої груп, системний підхід.
В статье изложены ключевые идеи системной социальной психологии. Теория личности, теория малой и большой групп рассматриваются как частные теории социального субъекта. Разработка этих теорий осуществлена на основе методологии системного подхода, суть которого заключается в выявлении инвариантов изоморфных социальных систем и в конкретизации их относительно этих систем - личности, малой и большой групп. В основу каждой из теорий положен системный анализ инвариантных и неинвариантных параметров названных субъектов. Предмет социальной психологии изложен соответственно требованиям системного подхода.
Ключевые слова: социальная психология, теория личности, теория малой и большой групп, системный подход.
In the article the key ideas of system social psychology are expounded. Theory of personality, theory of small and big groups are considered as the special theories of social subject. Development of these theories is realized on the basis of methodology of systems approach, essence of which consists in the exposure of invariants of izomorfe of social systems and in specification of them in relation to these systems - personality and small and big groups. In the basis of each of theories the systems analysis of invariant and uninvariant parameters of the adopted subjects is fixed. The article of social psychology is expounded according to the requirements of systems approach.
Key words: social psychology, the theory of the person, the theory of small and big groups, the system approach.
І.
Соціальна психологія, як і загальна психологія, являє собою радше сукупність численних парадигм ніж цілісну теорію. Проглядаючи підручники і посібники з соціальної психології, переконуємось, що за змістом і логікою викладу матеріалу вони характеризуються істотним розмаїттям. І це вказує на недостатнє обґрунтування логіки внутрішньої будови її предмету.
Викладені в цій статті ключові ідеї спрямовані на створення єдиної теорії соціальної психології, теоретико-методологічним стержнем якої є системний характер об'єкту дослідження. За своїм предметом дослідження соціальна психологія знаходиться на межі психології і соціології. З цим пов'язані проблеми виокремлення її об'єкта і предмета дослідження, понятійного апарата, специфічних соціально-психологічних явищ, закономірностей щодо їх сутності, механізмів дії тощо.
Оптимізація формування предмета цієї науки зумовлена тим, що системний підхід передбачає виявлення інваріантних властивостей ізоморфних (і гомоморфних) систем, що дозволяє розробити єдину теорію для низки таких систем.
Ми розглядаємо системну соціальну психологію як соціально-психологічну теорію соціального суб'єкта - особистості, команди (як малої контактної групи), організації, об'єднання організацій, держави тощо. В свою чергу соціальний суб'єкт розглядаємо як систему, що задовольняє всі нижче наведені (в частині ІІ) вимоги до її визначення. Класифіковані за соціальними інституціями і стратифіковані за ступенями складності соціальні суб'єкти становлять сукупність ізоморфних систем, до яких застосовується системний підхід дослідження.
Об'єктом дослідження системної соціальної психології є найбільш загальна система "соціальний суб'єкт ↔ ціннісне соціальне і техногенно-природне (життєве) середовище", яка складається, як це видно, з двох спряжених підсистем: "соціальний суб'єкт" і "ціннісне життєве середовище". Ця складна система являє собою ієрархію ізоморфних систем нижчого порядку складності і містить їх як підсистеми:
"людина (елементарний суб'єкт) |
↔ |
ціннісне життєве середовище", |
"особистість | ↔ | ціннісне життєве середовище", |
"особистість | ↔ | ціннісне соціальне середовище", |
"команда (мала група) "команда (мала група) |
↔ |
ціннісне життєве середовище" ціннісне соціальне середовище", |
"організація |
↔ |
ціннісне життєве середовище" і т.д. |
Зауважимо, що під середовищем ми розуміємо сукупність класифікованих і стратифікованих матеріальних й інформаційно-ідеальних (духовних) цінностей як природних, так і штучних, як фізичної, так і соціальної природи.
Структурі найбільш загального соціального суб'єкта як системи, складеної з суб'єктів-підсистем, відповідає структура предмета їх дослідження щодо механізмів і особливостей формування та розвитку об'єкта дослідження, тобто загальної системи та окремих її складових у формі внутрішнє спряжених соціально-психологічних систем. Системна соціально-психологічна теорія соціального суб'єкта складається з теорій соціальної психології окремих суб'єктів (особистості, команди, організації тощо) як часткових. Отже, предмет соціальної психології охоплює не тільки закономірності, механізми формування і розвитку особистості як елементарного суб'єкта, але і соціальних суб'єктів вищих порядків.
Побудова системної соціальної психології ґрунтується, як зазначалось, на ідеї системного підходу до аналізу ізоморфних соціальних систем з метою виявлення їх інваріантних властивостей і розробки на їх основі єдиної для всіх суб'єктів системної соціально-психологічної теорії. Тоді побудова теорії конкретного суб'єкта полягає в конкретизації теорії абстрактного соціального суб'єкта щодо його природи - будь то особистість, команда (формальна чи неформальна, контактна чи неконтактна група), організація чи ситуативне зібрання людей. Це дає змогу надати соціальній психології системного характеру.
Частково системні ідеї стосовно психології соціальних суб'єктів використані в дослідженнях з соціальної психології як індивідів, так і організацій [1-5], частково реалізовані в наших попередніх розробках [6-7].
ІІ.
Охарактеризуємо коротко суть методології системного підходу. Основою його є загальна теорія систем. Предметом її є порівняльний аналіз інваріантів ізоморфних систем різної природи. Пізнання реальної системи полягає в тому, що властивості абстрактної інваріантної системи адаптуються до реальної системи певної природи - будь то особистість, команда чи організація.
Існує багато різних визначень поняття "система", але узагальненим є таке: система - це сукупність зв'язаних елементів, що утворюють деяку якісно своєрідну цілісність. Системний аналіз різних утворень неживої, живої і соціальної природи базується на певних загальних положеннях аналізу таких систем. Розглянемо деякі з них.
•· Система як соціальний суб'єкт характеризується певною цілісністю, зумовленою істотною перевагою кількості й інтенсивності внутрішніх зв'язків щодо зовнішніх й істотною незалежністю прийняття рішень.
•· Системи поділяються на відкриті і закриті. Відкриті соціальні системи обмінюються індивідами, майном й інформацією, особливо інформацією, з соціальним оточенням.
•· Кожна система входить в деяку ієрархічну структуру. Аналіз деякої вибраної проміжної системи в ієрархічній структурі з позиції зовнішньої складнішої системи назвемо макропідходом і з позиції її внутрішніх підсистем - мікропідходом.
•· Системи поділяються на гомеостатичні і гетеростатичні. Гомеостатичні системи знаходяться в стані динамічної рівноваги з середовищем і не є розвивальними. Негомеостатичні або гетеростатичні системи з рухомою точкою динамічної рівноваги є розвивальними. Людина як біо-соціальна істота складається з організму людини як гомеостатичної підсистеми і психічної сфери свідомості особистості як гетеростатичної підсистеми.
•· Кожна система існує в просторі і часі, і пізнання її здійснюють спочатку в статиці - аналіз структури, а потім у динаміці - розгортання її дії в часі (порівняй статику й динаміку у механіці, анатомію і фізіологію в медицині тощо). В динаміці системи, зокрема, соціальні, характеризуються стаціонарними і нестаціонарними процесами. Останні бувають прогресуючими (развиваючимися) і регресуючими (занепадаючими). Показником перших є зменшення, а показником других - збільшення показника ентропії.
З положень системного аналізу випливають етапи і послідовність дослідження системи: вичленення її як цілісності; аналіз фіксованої проміжної системи в ієрархічній структурі з позиції більш складної системи (макропідхід) і з позиції її внутрішніх підсистем (мікропідхід); аналіз гомеостатичної і гетеростатичної підсистем; аналіз її структури (статики), а потім дії її в часі (динамики) і т.д.
ІІІ.
Навколишня об'єктивна реальність - соціальне і фізичне середовище - структурована і являє собою систему цінностей - матеріальних й інформаційно-ідеальних структур, в яких людина має потребу і з якими вона спряжена. У ціннісному середовищі відбуваються два протилежні процеси - ентропійний, руйнівний і антиентропійний, творювальний, притім перший відбувається спонтанно, довільно, а другий, йому протидіючий, - вимагає докладання зусиль суб'єктів на відтворення і творення цінностей. Соціальним суб'єктам, зокрема - людині, належить активна роль у подоланні ентропійних процесів, тобто в упорядкуванні, структуруванні середовища шляхом творення матеріальних і духовних цінностей. У системі "соціальний суб'єкт - соціальне і техногенно-природне середовище" у першій її складовій закладений механізм, антиентропійна дія якого спрямована на відтворення і творення штучного ціннісного середовища. З цієї загальної картини протидії творювальних і руйнівних тенденцій ціннісних перетворень, що суть розвиток культури, цивілізації, випливає призначення кожного соціального суб'єкта й, зокрема, особистості: знайти своє місце в структурі соціуму, мати запит на певну функцію у технологіях творення цінностей з боку суб'єктів-організацій. Отже, задоволення потреб соціальних суб'єктів являє собою смисл їх існування, а критерій їх задоволення сприймається як їх самоактуалізація. Зокрема, задоволення соціогенної потреби особистістю представляє сенс її життя, а критерій задоволення сприймається як її самоактуалізація, самореалізація.
IV.
Для розробки абстрактної соціально-психологічної теорії соціального суб'єкта необхідно провести порівняльний аналіз властивостей (параметрів, характеристик) низки ізоморфних соціальних суб'єктів-систем з метою виявлення їх інваріантних властивостей, не забуваючи про існування специфічних властивостей для кожного з них. Розробку кожної з теорій конкретного соціального суб'єкта ми будемо починати з адаптації до нього саме інваріантних властивостей, наповнюючи їх конкретним змістом.
У загальному випадку структура і комплекс властивостей суб'єктів будь-якого рівня в соціально-правовій ієрархії суспільства (особистість, осередок, організація і т.д.) відтворені у відповідних статутах або інших правових документах. Загальною ознакою таких суб'єктів є наявність інтересу (потреби), сформульованої у вигляді мети діяльності, і регламентуючих її правових норм (настанов). Наприклад, метою фірми є одержання прибутку при дотриманні норм законодавства про комерційну діяльність; мета політичної партії - прийти до влади в державі на законній основі. Перша з цих властивостей є детермінуючою (динамізуючою), а друга - регулюючою діяльність суб'єкта. Ці властивості-параметри виділені як інваріантні для будь-яких соціальних суб'єктів і відображені в назві регулятивно-детерміністської теорії соціального суб'єкта.
В процесі задоволення потреб у стосунках даного суб'єкта з іншими суб'єктами останні виступають його партнерами або конкурентами, що зумовлено мотивацією їх діяльності і що диктує необхідність узгодження з ними своїх або з'ясування їхніх дій. Саме за допомогою механізму задоволення потреб суб'єкти здійснюють антиентропійну діяльність, створюючи штучне ціннісне середовище.
V.
Конкретизуємо виявлені інваріантні властивості соціальних суб'єктів щодо елементарного суб'єкта - особистості - і викладемо коротко основний зміст регулятивно-детерміністської теорії особистості.
Особистість є ізоморфною системою в ієрархії соціальних систем-суб'єктів і є об'єктом пізнання. В утворенні "особистість - соціальне середовище" (як частинному випадку утворення "соціальний суб'єкт - природно-техногенне і соціальне середовище") спряження складових його підсистем "особистість" і "соціальне середовище" здійснюється за допомогою соціогенних параметрів, набутих (а не природжених) в результаті соціальних впливів. Предмет цієї теорії містить теоретичні основи функціональної структури і діяльності особистості; обґрунтування її головних параметрів і їх функціонального призначення шляхом порівняння з відповідними параметрами соціальних суб'єктів вищих рівнів; визначення ролі особистості в подоланні ентропійних процесів у соціальному і техногенно-природному середовищі та в розвитку суспільства.
Під структурою особистості розуміємо функціональну структуру її сфери свідомості як психічного органа мислення і програмування діяльності за допомогою її параметрів. Системний підхід у дослідженні дозволяє провести порівняльний аналіз функцій сфери свідомості особистості з подібними функціями соціальних суб'єктів вищих рівнів (організацій і об'єднань організацій), виділити комплекси відповідних параметрів суб'єктів і їх "сплетінь" у багатоцільових, полімотиваційних, відносно довготривалих і ситуативних програм життєдіяльності. Люди в міру розвитку цивілізації намагаються визначитися з життєвими орієнтирами, особливо, яким відповідали б їхні здібності, і по можливості зпрогнозувати, проектувати і програмувати свій життєвий шлях не тільки щодо задоволення біогенних потреб, зв'язаного з матеріальним забезпеченням, але, насамперед, стратегічних соціогенних потреб, які б становили сенс життя. Особливо це стосується людей творчих професій.
Прослідкуємо особливості системного аналізу особистості за вказаними в розділі ІІ етапами.
A) Адаптуючи інваріантні параметри суб'єктів до людини й особистості як її соціогенної підсистеми, доходимо висновку, що детермінуючим діяльність параметром є потреби-цілі, а регулюючим - соціальні настанови (норми, регламенти). Виділені інваріантні параметри особистості зумовили назву теорії особистості як регулятивно-детерміністської (як і назву регулятивно-детерміністської теорії соціального суб'єкта).
Крім того, особистість характеризується низкою специфічних серед інших суб'єктів параметрів - риси характеру, професійна компетентність, життєва компетентність, гендерні властивості та інші, які слід враховувати в її діяльності щодо задоволення споживальних і творювальних потреб.
B) Розглянемо особистість у статиці. Об'єктом дослідження є мотиваційна сфера свідомості особистості, що включає пам'ять і операційну систему, у якій програмуються її детермінуючі і регулюючі функції. Предмет дослідження - механізм детермінації і регуляції діяльності особистості щодо задоволення її матеріальних й інформаційно-ідеальних потреб.
Проаналізуємо властивості особистості з позицій: (а) макро- (описувального) і (б) мікро- (пояснювального) підходів.
а) У системі "особистість - ціннісне соціальне середовище" їхні складові об'єднані в цілісність за допомогою характеристик спряження. З матеріальними й інформаційно-ідеальними цінностями середовища спряжені відповідні соціогенні властивості особистості: соціогенні потреби, соціальні настанови, а також риси характеру, професійна компетентність, гендерні ознаки тощо. Набуті за допомогою механізму соціалізації ці властивості згармонізовані з комплексом природжених властивостей - темпераменту з диференціацією за типами психіки, здібностей та біо-(і психо-)генних потреб, - забезпечують гармонійне включення людини і її складової - особистості - у відповідну систему цінностей соціального і техногенно-природного середовища. Цінності класифіковані і стратифіковані відповідно до структури суспільства і відображені в сфері свідомості особистості. Класотворювальною основою класифікації цінностей є різновиди соціогенних й інших потреб, що реалізуються суб'єктами у створених для цього соціальних інституціях [8, с.209]. Трудова, суспільно-політична, освітньо-виховна, культуро-творча, сімейно-побутова, духовно-релігійна діяльності людини регулюються відповідно економічним, політичним, педагогічним (освітянським), культурницьким, родинним і релігійним соціальними інституціями. Смислові цінності-регулятори у формі законів, ухвал, наказів тощо, стратифіковані в ієрархічних структурах соціальних інституцій за шкалами статусів.
Загальна класифікація потреб людини уявляється у формі "дерева потреб-цілей", в основі якого потреби двох видів: самозбереження і збереження роду [6, с.37]. Без порушення загальності, родове поняття "потреби" охоплює всі види потреб: і біо-(та психо-), і соціогенні. Перший з двох класів потреб включає адаптивно-перетворювальні потреби, що забезпечують самозбереження людини в біо-соціальному середовищі. Процес задоволення біо-(і психо-) та соціогенних потреб, що означає гармонійне включення людини в систему матеріальних й ідеальних (духовних) цінностей, проявляється подвійно: як адаптація шляхом підлаштування своїх потреб до ціннісного середовища і, навпаки, - як перетворення середовища шляхом підлаштування її цінностей до своїх потреб. При цьому останній спосіб задоволення потреб, що полягає в створенні штучного ціннісного середовища, тобто в розвитку культури, стає переважаючим.
У подальшій класифікації адаптивно-перетворювальні потреби поділяються на біо-(в тому числі психо-) і соціогенні. Біогенні потреби мають генетичну спадкоємну природу і характерні для гомеостатичних систем, а соціогенні потреби мають природу соціального наслідування, і характерні для гетеростатичних систем. Останні на відміну від перших не регламентовані нормами і можуть розвиватися безмежно, наприклад, соціогенні потреби в створенні продуктів творчості. У свою чергу соціогенні потреби класифікуються за соціальними інституціями. Механізм прояву і задоволення всієї системи потреб орієнтує особистість на досягнення низки життєво стратегічних цілей: одержання професії, досягнення в кар'єрі, присвячення себе громадсько-політичній діяльності, розкриття своїх здібностей у творчій діяльності в сферах науки, техніки і мистецтва, націленість на створення родини і продовження себе в дітях тощо. Людина реалізує кожну значущу соціогенну потребу-ціль як домінантну в різній послідовності в трудовому колективі, в громадсько-політичній організації, в навчальній групі, в аматорській студії, в родині відповідно до бюджету часу [8, с.99]. Задоволення їх представляє сенс життя, а критерій їх задоволення сприймається як самоактуалізація особистості. Черговість задоволення біо- і соціогенних потреб, а також останніх у різних соціальних інституціях зумовлена механізмом мотивованого прояву домінантної потреби за О.Ухтомським [9].
Людина, включена в соціальні технології суб'єктів різних соціальних інституцій, задовольняє свої потреби не сама по собі. Фактично вони вплетені в "дерева цілей" соціальних суб'єктів - організацій різних рівнів. Для реалізації потреб особистість керується відповідною системою соціальних цінностей-регламентів - соціальних настанов - у формі морально-правових норм різних рівнів - від загальнолюдських і до норм на рівні формальних і неформальних груп. Під поняттям "соціальна настанова" розуміємо "будь-яке особисте переконання, набуте в результаті процесів соціалізації" [10, т.2, с.286]. Інтеріоризовані особистістю зовнішні соціальні настанови визначають рефлектовані внутрішні соціальні настанови, які суть її особисті переконання і які завдяки їх усталеності можна вважати параметрами особистості. Соціальні настанови поділяються на формальні (права й обов'язки студента за статутом університету) і неформальні (щорічне "зобов'язання" відзначати день студента) норми.
В процесі задоволення своїх потреб людина взаємодіє з іншими індивідами з подібними потребами-цілями часто в конкурентній боротьбі, керуючись соціальними настановами, що ґарантує її від несправедливих утисків з боку інших суб'єктів і утримує її саму від можливих зловживань стосовно них. Зазначимо, що особливості виховання людини в сучасних умовах конкурентно-партнерських стосунків є основою гуманізації освіти.
Слід розрізняти регулюючий параметр у формі соціальної настанови і ставлення (аттитюду). Соціальна настанова є латентним утворенням у сфері свідомості особистості і проявляється явно як прихильне або неприхильне ставлення до певної цінності (в тому числі до людей, до себе і до суб'єктів й об'єктів оточення) у формі вербальних або конативних актів при виникненні домінантної потреби і наявності відповідної матеріальної чи духовно-ідеальної цінності для її задоволення. Ставлення є наслідком, конкретизацією соціальної настанови в певній ситуації. Зумовлене латентною соціальною (морально-правовою) настановою конкретне ставлення до певної особи продиктоване або власним досвідом у стосунках з нею в процесі задоволення потреб, або запозиченим досвідом сторонніх осіб у стосунках в подібних ситуаціях. Тому таке ставлення до неї є очікуваним і сприймається як схильність, як готовність сприйняття її відповідним чином.
Крім того належить відрізняти соціальну установку від соціальної настанови і ставлення (атитюду). Якщо сутність соціальної настанови - формальна чи неформальна норма дії, то сутність соціальної установки - заздалегідь сформована налаштованість на дотримання певної норми дії при задоволенні деякої потреби (дотримання принципа економії ресурсу) або на реалізацію певної потреби (реалізацію авторського проекта деякого витвору).
Прийняття рішень щодо задоволення певних потреб ґрунтуються на формулюваннях причин того чи іншого ходу діяльності, які становлять зміст мотивів, що розділяються на звичайні і захисні. Якщо потреби детермінують діяльність щодо їх задоволення, то мотиви спонукають людину до діяльності у взаємозв'язку з реалізацією потреб іншими людьми.
Існують розбіжності щодо визнання потреб і мотивів детермінантами діяльності людини. Ми поділяємо аргументацію К.Обуховського щодо необхідності розведення цих понять: "В той час, як у тварини чинник, динамізуючий (детермінуючий) дію, рівнозначний чиннику, спонукаючому до дії і направляючому її, у людини в цій царині функціонують два окремих механізми. Один стає динамізуючим чинником, енергетизуючим дію, а другий чинник робить можливою саму дію, програмує її і викликає її початок" [11, с.15].
б) З позиції мікропідходу спадкоємні механізми визначають нейронну основу органа мислення - мозку - без передачі мови і смислового наповнення, а механізми соціального наслідування фіксують саме в мові смисл засвоюваних концептуальних цінностей шляхом утворення інформаційних асоціацій. У певних нейронних зонах мозку створюються власні ціннісні моделі життєдіяльності людини (у цьому полягає механізм творчого процесу). Розбіжність між створеними власними або власної і чужої суб'єктивними моделями призводить до виникнення у психіці людини так званого когнітивного дисонансу, що детермінує її діяльність на усунення пов'язаного з ним психічного дискомфорту, що суть задоволення власної соціогенної потреби. Якщо така цінність-модель має високу суспільну значущість, то досягнення мети щодо її реалізації набуває для неї стратегічного значення з наступною самоактуалізацією і стає сенсом життя.
C) Відповідно до системного підходу основні детермінуючі і регулюючі параметри особистості ув'язуються в цільові, відносно тривалі програми або проявляються в комплексі ситуативно за допомогою мотивів, і подальший процес реалізації потреб розглядається в часі, в динаміці. На відміну від організму людини, у якого етап розвитку змінюється етапом деградації (старіння), розвиток особистості, її сфери свідомості продовжується переважно протягом всього життя, хоча в певних умовах теж може мати місце деградація психіки.
D) Виходячи з логіки проведеного системного аналізу особистості як частинного випадку соціальних суб'єктів, зазначимо, що поняття суб'єкта є родовим стосовно особистості і тому через нього визначається. Це означає, що особистість, як і будь-який соціальний суб'єкт, характеризується деяким комплексом детермінуючих і регулюючих діяльність параметрів - потреб і соціальних настанов. Одночасно особистість розглядається як соціогенна підсистема біо-соціогенної системи "людина", і це зумовлює її специфіку щодо інших соціальних суб'єктів. Тому в наступному розгорнутому визначенні особистості відображені ці її особливості: особистість - людина як продукт соціального наслідування і суб'єкт міжособистісних стосунків у морально-правовому полі соціальних інституцій, наділена сферою свідомості і самосвідомості та комплексом детермінуючих (біо- і соціогенних потреб) і регулюючих (соціальних - моральних і правових - настанов) параметрів й інших характеристик (рис характеру, професійної компетентності, умінь, гендерних характеристик тощо), здатної до суб'єктивного прогнозування та планування своєї діяльності щодо задоволення матеріальних й інформаційно-ідеальних (духовних) потреб шляхом відтворення і творення цінностей соціального і техногенно-природного середовища в глобальному ентропійному процесі.
Соціалізація індивіда полягає у здатності його включитись з своїми матеріальними і духовними потребами в цілеспрямовану діяльність суб'єктів різних соціальних інституцій шляхом інтеріоризації системи соціальних (морально-правових) настанов.
Соціалізація людини продовжується все життя. Період первинної соціалізації дитини відбувається в колі родини. З віком життєвий шлях кожного індивіда галузиться за соціальними - політичним, економічним, культурницьким, освітянським, родинним та релігійним - інституціями, яким відповідають окремі програми життєдіяльності, успішність реалізації яких визначається комплексним показником статусу [6, с.92].
VІ.
Наступною за складністю після суб'єкта-системи "особистість" в ієрархії соціальних суб'єктів є система "мала контактна група" як самостійне соціальне утворення (група здоров'я пенсіонерів) або як підрозділ складного утворення (лабораторія в науково-дослідному інституті). Зауважимо, що під прийнятою назвою "мала контактна група" розуміють і цілеспрямовані групи - "команди" (екіпаж літака, спортивна команда, фірма малого бізнесу) і соціально-демографічні групи за професією, віком, статтю, статусом тощо. Далі йтиметься про предмет соціальної психології лише малих контактних груп-команд.
В утворенні "команда - соціальне середовище" спряження складових його підсистем "команда" і "соціальне середовище" здійснюється за допомогою соціальних параметрів. Команда, як і особистість, є ізоморфною системою в ієрархії соціальних систем-суб'єктів і як соціальний суб'єкт описується тими ж інваріантними детермінуючим і регулюючим параметрами.
В найзагальнішій класифікації контактні групи-команди поділяються на формальні і неформальні. У першому випадку контактна група - це підрозділ деякої структури або підсистема деякої системи, яку ми розглядаємо у множині інших підрозділів як соціального середовища, наприклад, цех на підприємстві, осередок в партійній структурі, рада керівників організації. У другому випадку команда - це самостійне утворення, для якого соціальне оточення є ціннісним середовищем, наприклад, клуб аматорів за певним інтересом, загін добровольців, група здоров'я тощо.
В загальному випадку контактні групи-команди класифікуються за соціальними інституціями: 1) в економічній сфері - це фірма малого бізнесу, бригада, екіпаж, команда, група бастуючих тощо; 2) в політичній сфері - партійний осередок, команда політичного лідера, група політичного протесту, фракція депутатів тощо; 3) в культурницькій сфері - художня студія, група аматорів за інтересами, гурток художньої самодіяльності, клуб проведення дозвілля, спортивна секція, група здоров'я, маргінальна група тощо; 4) в освітянській сфері - навчальний клас, студентська або аспірантська група, група слухачів навчальних курсів тощо; 5) в родинній сфері - сім'я, рідня; 6) в релігійній сфері - парафія.
Прослідкуємо вказані в розділі ІІ етапи системного аналізу особливостей контактної групи.
А) Адаптуючи інваріантні параметри суб'єктів до контактної групи-команди, доходимо висновку, що детермінуючим її діяльність параметром є потреба-мета, тобто призначення створення й існування її, а регулюючим діяльність у соціальному середовищі - соціальні настанови, тобто норми, регламенти регулювання її відносин з іншими суб'єктами, незалежно від того, чи вона є підрозділом організації чи деякою стихійною групою.
Важливою ознакою контактної групи-команди є те, що вона об'єднує однодумців зі спільною потребою-метою. Ідентифікуючи себе за цією ознакою, індивід долучається до неї або прагне стати її членом, якщо вона є підрозділом деякої організації. Спільна мета гуртує членів групи в команду.
Крім того, команда характеризується низкою специфічних серед інших суб'єктів параметрів, такими як згуртованість, напруженість міжособистісних відносин, психологічна сумісність, психологічний мікроклімат, вплив лідера, керівника на команду та інші, які слід враховувати в її діяльності щодо задоволення споживальних і творювальних потреб.
В) Розглянемо команду у статиці. Це означає, що треба визначити її структуру, особливості і місце в соціальному оточенні. Ці характеристики команди істотно різняться в залежності від того, чи включена вона в деяку соціальну структуру, чи вона достатньо незалежна в своїй діяльності. Якщо команда є підрозділом організації і створена з певною метою (потребою), то треба в "дереві цілей" організації визначити мету її створення, проаналізувати детермінуючі і регулюючі її діяльність параметри в рамках організації (макропідхід). Одночасно треба проаналізувати її внутрішню структуру, якщо кожен з її членів виконує певну функцію, оскільки внутрішнє "дерево цілей" визначає офіційні стосунки між ними (мікропідхід).
Проаналізуємо властивості і особливості команди з позицій: (а) макро- (описового) і (б) мікро- (пояснювального) підходів.
а) У системі "команда - ціннісне соціальне середовище" їх складові "команда" і "ціннісне соціальне середовище" об'єднані в цілісність за допомогою характеристик спряження. З цінностями середовища спряжені відповідні соціальні параметри команди, насамперед, потреби-цілі і соціальні настанови, а саме: потреби-цілі команди спряжені з матеріальними і духовними цінностями середовища, а внутрішні соціальні настанови (норми, регламенти) - з зовнішніми соціальними настановами (нормами, регламентами). Цінності класифіковані і стратифіковані відповідно до структури суспільства і відображені в колективній свідомості команди за її призначенням.
Формальний підрозділ деякої організації очолює керівник - носій і організатор втілення мети групи в життя. Зауважимо, що керівник призначається вищим керівником для виконання завдання-мети як підцілі "дерева цілей" організації. Прийняття рішень щодо задоволення певних потреб групи ґрунтуються на формулюваннях причин того чи іншого ходу діяльності, які становлять зміст мотивів, що поділяються на звичайні і захисні. Якщо потреби детермінують діяльність щодо їх задоволення, то мотиви спонукають очолену керівником команду до діяльності у взаємозв'язку з реалізацією потреб іншими суб'єктами. Задоволення потреб-цілей формальної чи неформальної команди являє собою смисл її створення й існування, а критерій їх задоволення сприймається як її самоактуалізація, самореалізація в колі інших суб'єктів.
б) З позиції мікропідходу йдеться про стан міжособистісних стосунків в групі-команді. Очолена керівником команда являє собою деяку сукупність індивідів зі своїми індивідуальними потребами-цілями стосовно загальної потреби-мети, і кожен її член керується власними соціальними настановами, набутими в результаті соціалізації, що зумовлює міжособистісні стосунки. Для ефективної реалізації потреби-мети команди, тобто для ефективного функціонування її як цілісності, індивідуальні потреби її членів мають бути ув'язані без явних чи прихованих суперечностей в єдиний вектор - потребу-мету команди. У противному разі команда виглядатиме аморфною, суперечливою, з напруженими міжособистісними відносинами. Крім того, в команді можуть опинитись члени з сторонніми потребами, які дезорганізують її діяльність. Тому пов'язані з відхиленнями від норм проблеми в команді мають бути розв'язаними. Продуктивність діяльності команди залежить від здатності керівника на основі компетентності і психологічних особливостей його і її членів консолідувати їх зусилля на реалізацію спільної мети-потреби.
Поряд з офіційною структурою в команді може виникнути неофіційна структура на чолі з неформальним лідером, якому її члени віддають перевагу як більш авторитетному, компетентному, психологічно сумісному. Неформальним лідером може бути і офіційний керівник.
Як і у випадку суб'єкта-особистості, рушієм діяльності суб'єкта-команди є розбіжність між усвідомленою колективним розумом метою-потребою команди і реальним станом її задоволення, яка проявляється як колективний когнітивний дисонанс. В разі невиконання певних завдань чи задумів, тобто незадоволення потреби, в команді виникає психологічна напруженість, що детермінує діяльність, спрямовану на усунення її і пов'язаного з нею психічного дискомфорту керівника і її членів. Якщо така команда не є компонентом деякої соціальної технології (наприклад, підрозділом підприємства або установи), а є достатньо самостійним утворенням, призначення якого має помітну або високу суспільну значущість (наприклад, команда добровольців екологічного нагляду за місцевістю), то досягнення мети щодо реалізації потреби набуває для неї стратегічного значення з наступною самоактуалізацією і стає сенсом існування команди, сенсом життя її членів.
C) Відповідно до системного підходу основні детермінуючі і регулюючі параметри команди за допомогою мотивів ув'язуються в цільові відносно тривалі програми або проявляються в комплексі ситуативно в залежності від того, в якій мірі вони автономні, формальні чи ні, і подальший процес реалізації потреб розглядається в часі, тобто в динаміці. Від ступеня свідомості, згуртованості, сумісності, цілісності команди, здатності виступати єдиним колективним розумом, залежить успіх її діяльності.
D) Виходячи з логіки проведеного системного аналізу команди як частинного випадку соціальних суб'єктів, відзначимо, що поняття суб'єкта є родовим стосовно команди і тому через нього визначається. Це означає, що команда, як і будь-який соціальний суб'єкт, характеризується деяким комплексом детермінуючих і регулюючих діяльність параметрів - потреб і соціальних настанов, а також низкою специфічних параметрів, таких як психологічний мікроклімат в команді, лідерство, компетентність її членів тощо. Одночасно команда розглядається як підсистема системи-організації, і це зумовлює її специфіку стосунків і взаємодії з іншими соціальними суб'єктами.
VІІ.
Системний аналіз систем "суб'єкт - соціальне середовище" можна продовжити. На черзі аналіз системи "організація - соціальне середовище" та "зібрання людей - соціальне середовище". Конкретизуючи суб'єкти різної природи, одержимо сімейство регулятивно-детерміністських теорій цих суб'єктів. Інтегрована сукупність таких теорій становить предмет системної соціальної психології.
Повернутися до списку новин