Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Ключові ідеї системної соціальної психології





          Циба В.Т., доктор філософських наук, професор кафедри психології

             УДК 316

 

              В статті викладено ключові ідеї системної соціальної психології. Теорія особистості, теорія малої і великої груп розглядаються як частинні теорії соціального суб'єкта. Розробка цих теорій здійснена на основі методології системного підходу, суть якого полягає у виявленні інваріантів ізоморфних соціальних систем та у конкретизації їх стосовно цих систем - особистості та малої і великої груп. В основу кожної з теорій покладено системний аналіз інваріантних і неінваріантних параметрів названих суб'єктів. Предмет соціальної психології викладено відповідно до вимог системного підходу.

Ключові слова:  соціальна психологія, теорія особистості, теорія малої і великої груп, системний підхід.

 

                В статье изложены ключевые идеи системной социальной психологии. Теория личности, теория малой и большой групп рассматриваются как частные теории социального субъекта. Разработка этих теорий осуществлена на основе методологии системного подхода, суть которого заключается в выявлении инвариантов изоморфных социальных систем и в конкретизации их относительно этих систем - личности, малой и большой групп. В основу каждой из теорий положен системный анализ инвариантных и неинвариантных параметров названных субъектов. Предмет социальной психологии изложен соответственно требованиям системного подхода.

               Ключевые слова: социальная психология, теория личности, теория малой и большой групп, системный подход.

 

               In the article the key ideas of system social psychology are expounded. Theory of personality, theory of small and big groups are considered as the special theories of social subject. Development of these theories is realized on the basis of methodology of systems approach, essence of which consists in the exposure of invariants of izomorfe of social systems and in specification of them in relation to these systems - personality and small and big groups. In the basis of each of theories the systems analysis of invariant and uninvariant parameters of the adopted subjects is fixed. The article of social psychology is expounded according to the requirements of systems approach.

Key words: social psychology, the theory of the person, the theory of small and big groups, the system approach.

 

І.

             Соціальна психологія, як і загальна психологія, являє собою радше сукупність численних парадигм ніж цілісну теорію. Проглядаючи підручники і посібники з соціальної психології, перекону­ємось, що за змістом і логікою викладу матеріалу вони характеризуються істот­ним розмаїт­тям. І це вказує на недостатнє обґрунтування логіки внутрішньої ­будови її предмету.

               Викладені в цій статті ключові ідеї спрямовані на створення єдиної теорії соціальної психології, теоретико-методологічним стержнем якої є системний характер об'єкту дослідження. За своїм предметом дослідження соціальна психологія знаходиться на межі психології і соціології. З цим пов'язані проблеми виокремлення її об'єкта і предмета дослі­дження, понятійного апарата, специфічних со­ці­аль­но-психологічних явищ, зако­номірнос­тей щодо їх сутності, механізмів дії тощо.

              Оптимі­за­ція формування предмета цієї науки зумовлена тим, що системний підхід пе­редбачає виявлення інваріантних властивостей ізоморфних (і гомоморфних) систем, що дозволяє розробити єдину теорію для низки таких систем.

               Ми розглядаємо системну соціальну психологію як со­ці­аль­но-психологічну те­­орію со­ці­аль­но­го суб'єкта - особис­тос­ті, команди (як малої контактної групи), організації, об'єд­нан­­ня ор­ганізацій, держави тощо. В свою чергу со­ці­аль­ний суб'єкт розглядаємо як систему, що за­до­вольняє всі нижче наведені (в частині ІІ) вимоги до її визначення. Класифіковані за соц­і­аль­­ни­ми інститу­ціями і стратифіковані за ступенями складності соціальні суб'єк­ти ста­нов­лять сукупність ізоморфних систем, до яких застосовується сис­темний під­хід дослідження.

Об'єктом дослідження системної соціальної психології є най­більш загальна система "соціальний суб'єкт ↔ ціннісне соціальне і техногенно-при­род­не (життєве) середовище", яка складається, як це видно, з двох спряжених підсистем: "соці­альний суб'єкт" і "ціннісне життєве се­ре­дови­ще". Ця складна сис­тема являє собою ієрархію ізоморфних систем нижчого порядку складності і містить їх як підсистеми:

 

"людина (елементарний суб'єкт)  

 

ціннісне життєве сере­дови­ще", 
 "осо­­бистість    ціннісне життєве сере­дови­ще",
 "осо­­бистість    ціннісне соціальне сере­дови­ще",

 "команда (мала група)

"команда (мала група)

 

ціннісне життєве сере­дови­ще"

ціннісне соціальне сере­дови­ще",

"організація

 

ціннісне життєве сере­дови­ще" і т.д.

 

Зауважимо, що під середовищем ми розуміємо сукуп­ність класифікованих і стратифікованих матеріальних й інформаційно-ідеальних (духовних) цінностей як природних, так і штучних, як фізичної, так і соціальної природи.

           Структурі найбільш загального соціального суб'єкта як системи, складеної з су­б'­єк­тів-підсистем, відповідає структура предмета їх дослідження щодо меха­ніз­мів і особливостей формування та розвитку об'єкта дослідження, тобто загальної сис­теми та окремих її складових у формі внутрішнє спряжених соціально-психо­ло­гічних систем. Системна со­ці­аль­но-пси­­­хо­­логічна теорія со­ці­аль­но­го суб'­єк­­­­та скла­­дається з теорій со­ці­аль­ної психології окремих суб'єктів (особистості, команди, організації тощо) як част­кових. Отже, пред­мет соціальної психології охоплює не тільки закономірності, механізми фор­му­вання і розвитку особистості як елементарного суб'єкта, але і соціальних суб'­єк­тів вищих порядків.

           Побудова системної соціальної психології ґрунтується, як зазначалось, на ідеї системного підходу до аналізу ізоморфних соціальних си­стем з метою виявлення їх інваріантних властивостей і розробки на їх основі єди­ної для всіх суб'єктів системної соціально-психо­логічної теорії. Тоді побудова те­орії конкретного суб'єкта полягає в конкретизації теорії абстрактного соціального суб'єкта щодо його природи - будь то особистість, команда (формальна чи неформальна, контактна чи неконтактна група), організація чи ситуативне зібрання людей. Це дає змогу надати соціальній психології системного характеру.

          Частково системні ідеї стосовно психології соціальних суб'єктів викорис­тані в дослідженнях з со­ці­аль­ної психології як індивідів, так і організацій [1-5], частково реалізовані в наших попередніх розробках [6-7].

ІІ.

            Охарактеризуємо коротко суть методології системного підходу. Ос­­­но­вою його є за­галь­на тео­рія систем. Предметом її є порівняльний ана­ліз ін­ва­ріантів ізо­­морф­­них систем різної природи. Пі­знан­­ня ре­аль­ної сис­те­ми по­лягає в тому, що властивості абстракт­ної інва­ріант­ної сис­­те­ми адап­ту­ють­ся до ре­альної системи певної природи - будь то особистість, команда чи організація.

Іс­нує багато різних визначень поняття "система", але узагальненим є таке: система - це сукупність зв'яз­аних елементів, що утворюють деяку якісно своєрідну ціліс­ність. Системний ана­ліз різ­них утво­рень неживої, жи­вої і соціальної приро­­ди базується на певних за­галь­­них по­ло­женнях аналізу таких систем. Роз­гля­не­мо де­які з них.

•·  Система як со­ці­­аль­ний суб'єкт характеризується певною цілісністю, зумовле­ною іс­тот­ною перевагою кількості й інтенсивності внутрішніх зв'язків щодо зовнішніх й іс­тот­ною незалежністю прийняття рішень.

•·  Системи поділяються на відкриті і закриті. Відкриті соціальні сис­теми обміню­ють­ся  індивідами, майном й інфор­ма­ці­єю, особливо  інфор­ма­ці­єю, з соціальним оточенням.

•·  Кожна система входить в деяку ієрархічну структуру. Аналіз деякої вибраної про­­між­­­­­ної системи в ієрархічній структурі з позиції зовнішньої складнішої сис­те­ми назвемо мак­­ро­під­ходом і з позиції її внутрішніх підсистем - мі­кро­під­хо­дом.

•·  Системи поділяються на гомеостатичні і гетероста­тич­ні. Гомео­ста­тич­­­ні сис­те­­ми знахо­дять­ся в стані динамічної рівноваги з середовищем і не є роз­ви­валь­ни­ми. Не­­­го­ме­о­ста­­тич­ні або ге­­те­ро­ста­тич­ні сис­теми з ру­­хо­мою точ­­кою ди­на­міч­­ної рів­но­­­ваги є роз­ви­валь­ними. Людина як біо-соціальна істота скла­да­­є­ть­­ся з ор­­га­ніз­му людини як го­ме­ос­та­тичної підсистеми і психічної сфери свідомості особистості як гете­ро­статичної підсис­те­­ми.

•·   Кожна система існує в просторі і часі, і пізнання її здійснюють спо­чат­ку в ста­тиці - аналіз струк­ту­ри, а по­­тім у динаміці - розгортання її дії в часі (порівняй статику й динаміку у механіці, анатомію і фізіологію в медицині тощо). В ди­на­мі­ці сис­те­ми, зокрема, со­ціальні, ха­рак­теризуються ста­­ці­о­нарни­ми і не­ста­ці­о­нар­ни­ми про­це­са­ми. Ос­тан­­­ні бу­вають прогресу­ю­­­чи­ми (раз­виваючимися) і ре­гре­­сую­чи­ми (занепада­ю­чи­ми). По­­каз­ником пер­ших є змен­шення, а показником дру­гих - збільшення показника ент­ро­пії.

                З положень системного аналізу випливають етапи і послідовність дослід­жен­­­ня системи: вичле­нен­ня її як цілісності; аналіз фік­со­ва­ної про­між­­­ної системи в іє­­рархічній структурі з позиції більш складної системи (мак­ро­під­хід) і з позиції її внут­рішніх підсистем (мікропідхід); аналіз гоме­о­ста­тич­ної і гетеростатичної під­­­­сис­тем; аналіз її структури (ста­ти­ки), а потім дії її в часі (динамики) і т.д.

ІІІ.

                Нав­ко­лиш­ня об'єктивна реальність - соціальне і фізичне сере­до­ви­­ще - струк­­ту­рована і яв­ляє со­­­бою систему цінностей - матеріальних й ін­фор­­маційно-іде­аль­них структур, в яких лю­­дина має потребу і з якими вона спряжена. У цін­ніс­ному середовищі відбу­ва­ють­ся два проти­леж­­ні про­це­­си - ентропійний, руй­нів­ний і антиентропійний, твор­ювальний, притім пер­ший від­­бу­ва­єть­­ся спонтанно, до­вільно, а другий, йому протидіючий, - вимагає до­кла­дання зусиль суб'­є­к­­­­тів на відтворення і творення цінностей. Со­ці­­аль­ним суб'­єк­там, зокрема - людині, належить ак­­­тив­на роль у подо­лан­ні ен­­тро­пій­них про­цесів, тобто в упорядкуванні, струк­ту­ру­­­ван­­ні се­­редовища шля­хом тво­рен­ня матеріальних і духовних цін­нос­тей. У сис­темі "соці­аль­ний суб'єкт - со­ці­аль­не і техногенно-при­­родне се­ре­до­ви­ще" у пер­шій її складовій закла­де­ний ме­ха­нізм, анти­ен­тро­пій­на дія якого спря­мо­ва­на на відтво­рен­ня і творення штуч­но­го ціннісного середо­ви­­ща. З цієї загальної кар­ти­ни про­ти­­дії творювальних і руй­нів­них тенденцій цінніс­них пе­­ре­творень, що суть роз­ви­ток куль­ту­ри, циві­лі­зації, ви­пливає призначення кож­но­­го соціального суб'­єк­та й, зокрема, осо­­бис­тос­ті: знай­ти своє місце в структурі со­ці­­уму, мати запит на пев­ну функцію у технологіях тво­рення цін­нос­тей з боку суб'­єк­тів-організацій. Отже, за­до­волення потреб соціальних суб'­єк­тів являє собою смисл їх існування, а кри­терій їх за­до­­во­лен­­ня сприй­ма­єть­ся як їх са­мо­актуалізація. Зокрема, за­до­волення соціогенної по­т­­реби особистістю представляє сенс її життя, а кри­терій за­до­­во­лен­­ня сприй­ма­єть­ся як її са­мо­актуалізація, самореалізація.

IV.

               Для розробки абстрактної соціально-психологічної теорії соціального суб'­єк­та необхідно провести порівняльний аналіз властивостей (параметрів, характеристик) низки ізоморфних соціальних суб'єктів-систем з метою виявлення їх інва­рі­антних властивостей, не забуваючи про існування специфічних властивостей для кожного з них. Розробку кожної з теорій конкретного соціального суб'єкта ми будемо починати з адаптації до нього саме інваріантних властивостей, наповнюючи їх конкретним змістом.

У загальному випадку структура і комплекс властивостей суб'єктів будь-яко­го рівня в соціально-правовій ієрархії суспільства (особистість, осередок, організація і т.д.) відтворені у від­по­від­них ста­­тутах або інших правових документах. Загальною ознакою та­ких суб'­єктів є на­­яв­ність ін­те­ресу (потреби), сформульованої у вигляді мети діяльності, і рег­ла­мен­тую­чих її пра­во­вих норм (настанов). На­при­клад, метою фірми є одержання при­бут­ку при дотриманні норм за­ко­но­дав­ства про комерційну діяльність; мета політичної партії - прийти до влади в державі на законній основі. Пер­ша з цих властивостей є де­тер­м­і­ну­ючою (динамізуючою), а друга - ре­­гу­люючою ді­яль­ність суб'єкта. Ці властивості-параметри виді­ле­ні як ін­­ва­рі­антні для будь-яких соціальних суб'­єк­тів і відображені в назві регулятивно-детер­мі­­ніст­сь­­кої теорії соціального суб'єкта.

В процесі задоволення потреб у стосунках даного суб'єкта з ін­ши­­ми суб'­єктами останні виступають його партнерами або конкурен­та­ми, що зумовлено мо­­ти­ва­цією їх діяльності і що дик­­­тує необ­хід­ність узгодження з ними своїх або з'ясування їхніх дій. Саме за до­по­могою ме­ха­ніз­му задоволення по­т­реб суб'єкти здійс­ню­ють анти­ен­тро­пійну діяль­ність, створю­ю­чи штучне ціннісне середовище.

V.

             Конкретизуємо виявлені інваріантні властивості соціальних суб'єктів щодо елементарного суб'єкта - особистості - і викладемо коротко основний зміст регулятивно-детермі­ніст­ської теорії особистості.

             Особистість є ізоморфною системою в ієрархії соціальних систем-суб'єк­тів і є об'єк­том пізнання. В ут­­во­­ренні "особис­тість - соціальне середовище" (як частинному випадку ут­во­рен­­ня "со­­­ці­аль­ний суб'єкт - природно-техногенне і соці­альне середовище") спряження скла­дових            йо­го під­­сис­тем "особистість" і "соці­альне середовище" здій­­с­нюється за допомогою соціоген­них параметрів, набутих (а не природжених) в результаті соціальних впливів. Предмет цієї теорії містить теоретич­ні основи функ­ціо­наль­ної структури і ді­яль­­ності осо­бис­­тос­ті; обґрунтування її головних па­ра­мет­рів і їх функ­ціо­наль­ного при­зна­чен­ня шляхом порів­нян­ня з відповідними пара­мет­рами со­­­­ці­­­альних суб'єктів ви­щих рівнів; визначення ролі особистості в по­до­­лан­­ні ен­тро­пій­них про­­це­сів у соціальному і техно­ген­но-природному сере­до­­вищі та в розвитку сус­піль­­ства.

              Під структурою особистості розуміємо функціональну структуру її сфе­­ри сві­­до­мості як пси­хічного органа мислення і програмування діяль­нос­ті за допомогою її па­ра­мет­рів. Системний підхід у дослідженні дозволяє провести порів­няль­­ний аналіз функцій сфе­­ри сві­­до­мості особистості з по­дібними функціями со­ці­аль­них су­б'єк­тів ви­щих рівнів (ор­га­ні­­за­цій і об'­єднань ор­га­ні­зацій), ви­­ді­лити комп­лекси відповідних па­ра­метрів су­б'­­єктів і їх "спле­тінь" у багатоці­льо­­вих, полімоти­ва­цій­них, відносно довготривалих і си­туа­тив­них про­гра­м жит­­тє­ді­яль­ності. Люди в міру розвитку ци­вілізації нама­га­ю­ть­ся визна­читися з жит­­­­тє­вими орієнтира­ми, особливо, яким від­повідали б їхні здіб­нос­ті, і по можливості зпро­г­­нозувати, проектувати  і програмувати свій жит­тєвий шлях не тільки що­­до за­до­во­лен­ня біо­ген­них потреб, зв'язаного з ма­те­рі­­альним за­­без­пе­чен­ням, але, насам­пе­ред, стратегічних соці­о­ген­них потреб, які б ста­новили сенс жит­тя. Особ­ли­во це стосується людей творчих професій.

               Прослідкуємо особливості системного аналізу особистості за вказаними в розділі ІІ етапами.

A) Адаптуючи інваріантні пара­мет­ри суб'єктів до лю­дини й особистості як її со­ці­о­генної підсис­те­ми, доходимо висновку, що де­тер­мі­ну­ючим діяльність па­ра­мет­ром є потреби-цілі, а регулюючим - со­ці­аль­­ні нас­та­но­ви (норми, регламенти). Виділені ін­­­ва­ріантні параметри осо­бис­тос­ті зу­мовили наз­ву теорії особистості як регуля­тив­но-де­терміністської (як і назву регуля­тив­но-детер­мі­ніст­ської теорії соціального суб'­єк­та).

               Крім того, особистість характеризується низкою специфічних серед інших суб'­єк­тів параметрів - риси характеру, професійна компетентність, життєва компетентність, гендерні властивості та інші, які слід враховувати в її діяльності щодо задоволення споживальних і творювальних потреб.

B) Розглянемо особистість у статиці. Об'єктом дослідження є мо­ти­­­­ва­­цій­­на сфера сві­до­мос­ті осо­бистості, що включає пам'ять і операційну сис­­тему, у якій про­­гра­му­ються її де­термінуючі і регулю­ю­чі функції. Пред­мет до­слід­ження - ме­­ха­­нізм детермінації і регуляції діяльності осо­бис­тос­ті щодо за­до­волення її ма­те­рі­аль­них й інформаційно-ідеальних потреб

                Про­­ана­­лізуємо властивості особистості з позицій: (а) мак­­ро- (опи­сувально­го) і (б) мік­ро- (пояснюваль­но­го) ­під­хо­дів.

               а) У системі "осо­­бистість - ціннісне соціальне середовище" їхні скла­дові об'­­єд­­­нані в ціліс­ність за допомогою характе­рис­тик спряження. З мате­рі­аль­ними й інформаційно-іде­альними цінностями середовища спряжені відповідні соціо­ген­­­ні властивості осо­­­бис­тості: со­ці­о­­­­­ген­ні потреби, соціальні на­ста­но­ви, а також риси ха­рак­те­ру, про­фесійна компетентність, гендерні ознаки тощо. Набуті за допо­могою ме­ха­нізму соціалізації ці влас­ти­вос­ті згармо­ні­зо­ва­ні з ком­п­лексом при­роджених влас­тивос­тей - темпера­менту з диферен­ці­а­­ці­єю за типами психіки, здіб­ностей та біо-(і психо­-)ген­них потреб, - за­без­­печують гармо­ній­не включення лю­дини і її скла­­дової - особистості - у відпо­від­ну сис­тему цін­нос­тей соці­аль­но­го і техногенно-при­­родного середо­ви­ща. Цінності кла­си­­фі­ко­ва­ні і стратифі­ко­вані від­по­від­­­но до структури сус­піль­­ства і відобра­же­ні в сфе­рі сві­до­мос­ті осо­бис­­тос­ті. Класотворюваль­ною ос­но­­вою класифікації цін­нос­тей є різ­но­­види со­ці­о­ген­­­­них й інших потреб, що реа­лі­зу­ються суб'­єк­тами у ство­­ре­них для цьо­­го со­­ці­аль­­­них ін­­ституціях [8, с.209]. Трудова, суспільно-політична, ос­віт­­­­ньо-ви­хо­в­­на, куль­ту­ро-твор­­ча, сі­­­­мей­­­­но-по­бутова, духовно-релігійна ді­яль­­но­с­ті лю­­дини регулю­ють­ся від­­­­­­­по­­від­но еко­­но­міч­ним, полі­тичним, пе­да­го­­гічним (освітянським), кул­ь­­турницьким, ро­ди­нним і ре­­лі­гій­ним со­­ці­аль­ни­ми інс­ти­ту­ці­я­ми. Сми­с­лові цін­ності-регуля­то­ри у фор­мі законів, ух­­вал, на­­ка­зів то­що, страти­фіко­вані в ієрар­хіч­них структурах соці­­аль­­них ін­ституцій за шкалами ста­тусів. 

               Загальна класифікація потреб людини уявляється у формі "дерева потреб-цілей", в ос­нові яко­­­го потреби двох видів: са­мозбереження і збереження роду [6, с.37]. Без пору­шен­ня за­­­­­­­­­гальності, родове поняття "потреби" охоплює всі види потреб: і біо-(та психо-), і соціогенні. Пер­ший з двох класів потреб вклю­чає адаптивно-перетво­рю­вальні потреби, що за­без­пе­­­чують са­мо­­­­збе­реження люди­ни в біо-соціальному се­ре­до­ви­щі. Процес за­до­во­лен­­ня бі­о-(і пси­хо-) та соціогенних потреб, що озна­чає гар­мо­ній­не включення лю­ди­­ни в сис­те­му матеріальних й ідеальних (ду­ховних) цін­ностей, про­яв­­­ля­єть­ся подвійно: як ада­п­тація шля­хом підлашту­ван­ня сво­їх потреб до цін­ніс­ного се­ре­до­ви­ща і, нав­па­­ки, - як пе­ре­тво­рення сере­до­вища шляхом під­лаш­ту­­вання її цін­нос­тей до своїх по­треб. При цьому останній спо­сіб за­до­во­лен­ня пот­реб, що полягає в ство­рен­ні штуч­ного ціннісного се­редо­ви­ща, тоб­то в роз­витку культури, стає пе­ре­ва­жа­ю­чим.

              У подальшій класифікації адаптивно-перетворювальні потреби по­ді­ля­ють­ся на біо-(в тому числі психо-) і соціогенні. Біогенні потреби ма­­ють ге­не­тич­­ну спадко­єм­ну природу і характерні для гомеостатичних сис­­тем, а соці­о­ген­­ні по­­т­реби мають природу соціаль­ного наслідування, і ха­рак­тер­ні для гете­ро­ста­­тич­них систем. Останні на від­мі­ну від перших не регламентовані нор­ма­ми і мо­­жуть роз­ви­ва­тися безмежно, наприклад, соці­о­­генні потреби в створенні про­дук­­тів твор­чос­ті. У свою чер­гу соціогенні по­треби класифі­ку­ються за соці­аль­ни­­ми інститу­ціями. Ме­ха­­нізм прояву і задоволен­ня всієї сис­теми потреб орієнтує осо­бис­тість на досяг­нен­­ня низ­ки життєво страте­гіч­них ці­лей: одер­­жан­ня професії, досягнення в кар'єрі, при­свячення себе громадсько-політичній діяльності, роз­крит­­тя сво­їх здіб­нос­тей у твор­чій ді­яль­ності в сферах науки, техніки і мистецтва, на­ці­ле­ність на ство­рення ро­дини і продовження себе в дітях тощо. Людина реалізує кожну зна­­чу­щу соціогенну пот­ре­бу-ціль як до­мі­нантну в різній послідовності в тру­довому ко­лек­тиві, в гро­мад­сь­­ко-політичній органі­за­ції, в нав­­чальній групі, в ама­тор­ській сту­дії, в ро­дині відповідно до бюд­жету часу [8, с.99]. За­до­волення їх представляє сенс життя, а кри­терій їх за­до­­во­лен­­ня сприй­ма­єть­ся як са­мо­актуалізація особис­тос­­ті. Черговість за­­до­во­лен­ня біо- і со­ціо­ген­них потреб, а також останніх у різних со­ці­аль­них ін­сти­ту­ці­ях зу­мов­лена ме­ха­нізмом мотивованого прояву до­мі­­нант­ної потреби за О.Ухтом­сь­ким [9].

               Людина, включена в соціальні технології суб'єктів різних соціальних інституцій, задовольняє свої потреби не са­ма по собі. Фак­тично во­ни впле­тені в "дерева ці­лей" соці­альних суб'єктів - орга­ні­за­­цій різних рів­нів. Для реалізації по­т­реб особистість керується відповід­ною сис­те­мою со­ці­аль­­­них цін­­­ностей-регла­мен­тів - соціальних настанов - у формі морально-правових норм різ­них рів­нів - від загаль­но­­­людських і до норм на рівні формальних і нефор­маль­них груп. Під поняттям "соціальна настанова" розуміємо "будь-яке особисте переконання, набуте в результаті процесів соціалізації" [10, т.2, с.286]. Ін­те­рі­о­ри­зо­ва­ні осо­­бистістю зовнішні соціальні настанови визна­ча­ють реф­лек­товані внут­ріш­ні соці­аль­­ні на­ста­нови, які суть її особисті пере­ко­нання і які зав­дя­ки їх уста­ле­нос­ті можна вва­жати параметрами особис­тос­ті. Соціальні настанови поділяються на формальні (права й обов'язки студента за статутом університету) і неформальні (щорічне "зобов'язання" відзначати день студента) норми.

               В про­­цесі за­до­во­лен­ня своїх потреб людина вза­є­мо­діє з іншими інди­ві­да­ми з по­діб­ни­ми пот­ре­ба­ми-цілями часто в конку­рент­­ній боротьбі, ке­ру­ючись со­ціальними на­ста­­но­­вами, що ґарантує її від не­спра­­вед­ли­вих утис­ків з боку інших суб'єктів і ут­ри­мує її саму від мож­ливих зло­в­живань сто­совно них. Зазначимо, що осо­б­ли­вості виховання людини в сучасних умовах кон­ку­рентно-партнерських стосунків є основою гуманізації освіти.

                Слід розрізняти регулюючий параметр у формі со­ці­аль­ної наста­но­ви і став­лен­ня (аттитюду). Со­ці­аль­на наста­но­ва є латентним утво­рен­ням у сфері сві­до­мості особис­тос­ті і прояв­ля­єть­ся явно як прихильне або не­при­хильне став­лен­ня до певної цінності (в тому числі до людей, до себе і до суб'єктів й об'єктів оточення) у формі вер­баль­них або конатив­них ак­тів при виник­нен­ні до­мі­нант­ної потреби і наявності від­повідної ма­теріаль­ної чи ду­хов­но-ідеальної цінності для її за­до­во­лен­ня. Став­лен­ня є наслідком, конкретизацією со­ці­аль­ної наста­но­ви в певній ситуації. Зумовлене латентною со­ці­аль­ною (морально-правовою) наста­но­вою конкретне став­лен­ня до певної особи продиктоване або власним досвідом у стосунках з нею в процесі задоволення потреб, або запозиченим досвідом сторонніх осіб у стосунках в подібних ситуаціях. Тому таке ставлення до неї є очікуваним і сприймається як схильність, як готовність сприйняття її відповідним чином. 

             Крім того належить відрізняти со­ці­аль­ну уста­но­вку від со­ці­аль­ної наста­но­ви і став­ле­н­ня (атитюду). Якщо сутність со­ці­аль­ної наста­но­ви - формальна чи неформальна норма дії, то сутність со­ці­аль­ної уста­но­вки - заздалегідь сформована налаштованість на дотриман­ня певної норми дії при задоволенні деякої потреби (дотримання принципа економії ре­сурсу) або на реалізацію певної потреби (реалізацію авторського проекта деякого витвору).

             Прийняття рі­­шень щодо за­­до­­во­лен­ня певних потреб ґрун­ту­­ються на фор­му­­­лю­ваннях причин того чи іншого ходу ді­яль­нос­ті, які становлять зміст мо­ти­вів, що розділяються на зви­­чай­ні і за­хис­ні. Як­­що потреби детер­мінують діяль­ність щодо їх задоволення, то мо­тиви спонукають людину до діяльності у вза­є­мо­зв'язку з ре­­а­лі­зацією потреб ін­ши­ми людьми.

             Існують розбіжності щодо визнання потреб і мотивів детермінантами діяльності людини. Ми поділяємо аргументацію К.Обуховського щодо необхідності розведення цих понять: "В той час, як у тварини чинник, динамізуючий (детермінуючий) дію, рівнозначний чиннику, спонукаючому до дії і направляючому її, у людини в цій царині функціонують два окремих механізми. Один стає динамізуючим чинником, енергетизуючим дію, а другий чинник робить можливою саму дію, програмує її і викликає її початок" [11, с.15].

              б) З позиції мікропідходу спадкоємні механізми визначають ней­рон­ну ос­но­ву органа мислення - мозку - без передачі мови і смислового на­пов­нен­ня, а ме­­ха­нізми соці­аль­ного наслідування фіксують саме в мові смисл за­сво­ю­ваних кон­­­цеп­ту­­­аль­них ціннос­тей шляхом ут­во­рення інформа­цій­них асо­ці­а­цій. У пев­­них ней­­рон­них зонах мозку створюються влас­ні ціннісні мо­­де­лі жит­тє­діяль­нос­­ті люди­ни (у цьо­му полягає механізм твор­чо­го про­це­су). Роз­біж­ність між ство­ре­­ними власними або власної і чужої суб'­єк­­тив­ни­ми мо­де­лями призводить до виник­нен­ня у психіці лю­ди­ни так званого ког­н­і­тив­но­го дисонансу, що де­тер­м­і­нує її ді­яль­ність на усунення по­в'яза­но­го з ним пси­хіч­ного дискомфорту, що суть задово­лен­ня власної со­ці­о­ген­ної по­т­ре­би. Як­що така цін­ність-модель має високу суспільну зна­чу­щість, то до­сяг­нення мети щодо її реалізації на­буває для неї стратегічного значення з наступ­ною самоактуа­лі­за­ці­єю і стає сенсом жит­тя.

C) Відповідно до системного підхо­ду основні де­тер­­­­мі­нуючі і регу­лю­ю­­чі па­ра­метри особистості ув'я­зу­ють­ся в цільові, відносно тривалі про­грами або проявляються в комплексі си­ту­а­тив­­­но за до­помогою мотивів, і по­дальший процес реалізації по­треб розглядаєть­ся в часі, в ди­на­мі­ці. На відміну від організму людини, у якого етап розвитку змінюється етапом деградації (старіння), розвиток особистості, її сфери сві­до­мос­ті продовжується переважно протягом всього життя, хоча в певних умовах теж може мати місце деградація психіки.

D) Виходячи з логіки проведеного системного ана­лі­зу осо­бистості як час­тин­ного випадку соціальних суб'єктів, зазначимо, що по­нят­тя су­б'­єкта є ро­до­вим стосовно особистості і тому через нього визначається. Це озна­чає, що осо­бис­тість, як і будь-який соціальний суб'­єкт, характе­ризується де­яким комп­лек­сом де­тер­мі­ну­ю­чих і регу­лю­ючих діяльність параметрів - по­т­­реб і соціальних на­­ста­нов. Од­ночасно осо­бис­тість розглядається як со­ці­оген­на під­сис­тема біо-соці­о­ген­ної системи "лю­ди­на", і це зумов­лює її специфіку що­до інших со­ці­­аль­них суб'­єк­тів. Тому в нас­туп­но­му роз­гор­­нутому визна­чен­ні осо­бис­тості ві­доб­ра­же­ні ці її особ­ливості: особис­тість - людина як про­дукт соціаль­но­го наслідування і суб'єкт мі­ж­­­­­о­со­бис­тіс­них стосунків у морально-правовому полі соці­аль­них ін­­с­­­ти­туцій, наділена сферою сві­до­мості і само­сві­до­мості та комплексом де­­­тер­­мі­ну­ю­чих (біо- і соціогенних по­т­реб) і ре­­гу­лю­ю­чих (со­ці­аль­­­них - мо­раль­­­них і правових - настанов) па­ра­­мет­рів й ін­ших ха­рак­те­­­ристик (рис харак­те­ру, професійної компетентності, умінь, гендерних характеристик тощо), здат­­­ної до суб'­єк­тив­­но­го про­гно­­зуван­ня та план­ування сво­єї діяль­нос­ті що­до задово­лен­ня ма­тері­аль­них й інформаційно-ідеальних (ду­хов­них) по­­треб шля­хом від­творення і тво­рен­ня цінностей со­ціаль­но­го і тех­­­­но­ген­но-при­родного сере­до­вища в гло­баль­­но­­му ­ен­тро­­пій­­но­му про­це­­сі.

Соціалізація індивіда полягає у здатності його включитись з своїми матеріальними і духовними потребами в цілеспрямовану діяльність суб'єктів різних соціальних інституцій шляхом інтеріоризації системи соціальних (морально-правових) настанов.

             Соціалізація людини продовжується все життя. Період пе­р­вин­ної соці­а­лі­зації дитини відбувається в колі ро­ди­ни. З віком жит­­­­­­тє­вий шлях кожного індивіда галузиться за соціаль­ними - політичним, еко­но­­міч­­ним, культурницьким, освітян­сь­ким, родинним та релігійним - ін­с­­ти­ту­ці­я­ми, яким від­­­по­ві­да­ють окремі програми життє­діяльності, успіш­ність реа­лі­зації яких ви­­­зна­ча­ється ком­­плексним показ­ни­ком статусу [6, с.92].

VІ.

             Наступною за складністю після суб'єкта-системи "особистість" в ієрархії соціальних суб'єктів є система "мала контактна група" як самостійне соціальне утворення (група здоров'я пенсіонерів) або як підрозділ складного утворення (лабораторія в науково-дослід­но­му інституті). Зауважимо, що під прийнятою назвою "мала контактна група" розуміють і цілеспрямовані групи - "команди" (екіпаж літака, спортивна команда, фірма малого бізнесу) і соціально-демографічні групи за професією, віком, статтю, статусом тощо. Далі йтиметься про предмет соціальної психології лише малих контактних груп-команд.

             В ут­­во­­ренні "команда - соціальне середовище" спряження скла­дових йо­го під­­сис­тем "команда" і "соціальне середовище" здій­­с­нюється за допомогою соціаль­них параметрів. Команда, як і особистість, є ізоморфною системою в ієрархії соціальних систем-суб'єк­тів і як соціальний суб'єкт описується тими ж інваріантними детермінуючим і регулюючим параметрами.

               В найзагальнішій класифікації контактні групи-команди поділяються на формальні і  неформальні. У першому випадку контактна група - це підрозділ деякої структури або підсистема деякої системи, яку ми розглядаємо у множині інших підрозділів як соціального середовища, наприклад, цех на підприємстві, осередок в партійній структурі, рада керівників організації. У другому випадку команда - це самостійне утворення, для якого соціальне оточення є ціннісним середовищем, наприклад, клуб аматорів за певним інтересом, загін добровольців, група здоров'я тощо.

              В загальному випадку контактні групи-команди класифікуються за соціальними інституціями: 1) в економічній сфері - це фірма малого бізнесу, бригада, екіпаж, команда, група бастуючих тощо; 2) в політичній сфері - партійний осередок, команда політичного лідера, група політичного протесту, фракція депутатів тощо; 3) в культурницькій сфері - художня студія, група аматорів за інтересами, гурток художньої самодіяльності, клуб проведення дозвілля, спортивна секція, група здоров'я, маргінальна група тощо; 4) в освітянській сфері - навчальний клас, студентська або аспірантська група, група слухачів навчальних курсів тощо; 5) в родинній сфері - сім'я, рідня; 6) в релігійній сфері - парафія.

Прослідкуємо вказані в розділі ІІ етапи системного аналізу особливостей контактної групи. 

А) Адаптуючи інваріантні пара­мет­ри суб'єктів до контактної групи-команди, доходимо висновку, що де­тер­мі­ну­ючим її діяльність па­ра­мет­ром є потреба-мета, тобто призначення створення й існування її, а регулюючим діяльність у соціальному середовищі - со­ці­аль­­ні нас­та­но­ви, тобто норми, регламенти регулювання її відносин з іншими суб'єк­тами, незалежно від того, чи вона є підрозділом організації чи деякою стихійною групою.

Важливою ознакою контактної групи-команди є те, що вона об'єднує однодумців зі спільною потребою-метою. Ідентифікуючи себе за цією ознакою, індивід долучається до неї  або прагне стати її членом, якщо вона є підрозділом деякої організації. Спільна мета гуртує членів групи в команду.

Крім того, команда характеризується низкою специфічних серед інших суб'єктів параметрів, такими як згуртованість, напруженість міжособистісних відносин, психологічна сумісність, психологічний мікроклімат, вплив лідера, керівника на команду та інші, які слід враховувати в її діяльності щодо задоволення споживальних і творювальних потреб.

В) Розглянемо команду у статиці. Це означає, що треба визначити її структуру, особливості і місце в соціальному оточенні. Ці характеристики команди істотно різняться в залежності від того, чи включена вона в деяку соціальну структуру, чи вона достатньо незалежна в своїй діяльності. Якщо команда є підрозділом організації і створена з певною метою (пот­ребою), то треба в "дереві цілей" організації визначити мету її створення, проаналізувати детермінуючі і регулюючі її діяльність параметри в рамках ор­ганізації (мак­­­ро­під­хід). Одночасно треба проаналізувати її внутрішню структуру, якщо кожен з її членів виконує певну функцію, оскільки внутрішнє "дерево ці­лей" визначає офіційні стосунки між ними (мік­­­ро­під­хід).

                 Про­­ана­­лізуємо властивості і особливості команди з позицій: (а) мак­­­ро- (опи­со­во­го) і (б) мік­ро- (пояснюваль­но­го) ­під­хо­дів.

              а) У системі "команда - ціннісне соціальне середовище" їх скла­дові "команда" і "цін­нісне соціальне середовище" об'­єд­­­нані в ціліс­ність за допомогою характе­рис­тик спряження. З цінностями середовища спряжені відпо­від­ні соціаль­­­ні параметри команди, насамперед, потреби-цілі і соціальні на­ста­но­ви, а саме: потреби-цілі команди спряжені з мате­рі­аль­ними і ду­хов­ними цінностями середовища, а внутрішні соціальні на­ста­но­ви (норми, регламенти) - з зовнішніми соціальними на­ста­но­вами (нормами, регламентами). Цін­ності кла­си­­фі­ко­ва­ні і стратифі­ко­вані від­по­від­­­но до структури сус­піль­­ства і відобра­же­ні в колективній сві­до­мос­ті команди за її призначенням.

               Формальний підрозділ деякої організації очолює ке­рівник - носій і орга­нізатор втілення мети групи в життя. Зауважимо, що керівник призначається ви­щим керівником для виконання завдання-мети як підцілі "дерева цілей" орга­ні­за­ції. Прийняття рі­­шень щодо за­­до­­во­лен­ня певних потреб групи ґрун­ту­­ються на фор­му­­­лю­ваннях причин того чи іншого ходу ді­яль­нос­ті, які становлять зміст мо­ти­вів, що поділяються на зви­­чай­ні і за­хис­ні. Як­­що потреби детер­мінують діяль­ність щодо їх задоволення, то мо­тиви спонукають очолену керівником команду до діяльності у вза­є­мо­зв'язку з ре­­а­лі­зацією потреб ін­ши­ми суб'єк­тами. За­до­волення потреб-цілей формальної чи неформальної команди являє собою смисл її створення й існування, а кри­терій їх за­до­­во­лен­­ня сприй­ма­єть­ся як її са­мо­актуалізація, самореалізація в колі інших суб'єктів.

              б) З позиції мікропідходу йдеться про стан міжособистісних стосунків в групі-коман­ді. Очолена керівником команда являє собою деяку сукупність ін­ди­відів зі своїми індивідуальними потребами-цілями стосовно загальної потреби-мети, і кожен її член керується власними соціальними настановами, набутими в результаті соціалізації, що зумовлює міжособистісні стосунки. Для ефективної реалізації потреби-мети  команди, тобто для ефективного функціонування її як цілісності, індивідуальні потреби її членів мають бути ув'язані без явних чи прихованих суперечностей в єдиний вектор - потребу-мету команди. У противному разі команда вигля­датиме амор­ф­ною, суперечливою, з напруженими міжособистісними відносинами. Крім то­го, в команді можуть опинитись члени з сторонніми потребами, які дезорганізують її діяль­ність. Тому пов'язані з відхиленнями від норм проблеми в команді мають бути розв'язаними. Продуктивність діяльності команди залежить від здатності керівника на основі компетентності і психологічних особливостей його і її членів консолідувати їх зусилля на реалізацію спільної мети-потреби.

           Поряд з офіційною структурою в команді може виникнути неофіційна структура на чолі з неформальним лідером, якому її члени віддають перевагу як більш авторитетному, компетентному, психологічно сумісному. Неформальним лідером може бути і офіційний керівник.

            Як і у випадку суб'єкта-особистості, рушієм діяльності суб'єкта-команди є розбіжність між усвідомленою колективним розумом метою-потребою команди і реальним станом її задоволення, яка проявляється як колективний ког­н­і­тив­ний дисонанс. В разі невиконання певних завдань чи задумів, тобто незадово­лен­ня по­т­ре­би, в команді виникає психологічна напруженість, що де­тер­м­і­нує ді­яль­ність, спрямовану на усунення її і по­в'яза­но­го з нею пси­хіч­ного диском­фор­ту керівника і її членів. Як­що така команда не є компонентом деякої соці­аль­ної технології (наприклад, підрозділом підприємства або установи), а є до­стат­ньо самостійним утворенням, призначення якого має помітну або ви­со­ку суспільну зна­чу­щість (наприклад, команда добровольців екологічного нагляду за місцевістю), то до­сяг­нення мети щодо реалізації потреби на­буває для неї стратегічного значення з наступ­ною самоактуа­лі­за­ці­єю і стає сенсом існу­ван­ня команди, сенсом жит­тя її членів.

C) Відповідно до системного підхо­ду основні де­тер­­­­мі­нуючі і регу­лю­ю­­чі па­ра­метри команди за до­помогою мотивів ув'я­зу­ють­ся в цільові відносно тривалі про­грами або проявляються в комплексі си­ту­а­тив­­­но в за­леж­ності від того, в якій мірі вони автономні, формальні чи ні, і по­дальший процес реалізації по­треб розглядаєть­ся в часі, тобто в ди­на­мі­ці. Від ступеня свідомості, згуртованості, сумісності, цілісності команди, здатності виступати єдиним колективним розумом, залежить успіх її діяльності.

D) Виходячи з логіки проведеного системного ана­лі­зу команди як час­тин­ного випадку соціальних суб'єктів, відзначимо, що по­нят­тя су­б'­єкта є ро­до­вим стосовно команди і тому через нього визначається. Це озна­чає, що команда, як і будь-який соціальний суб'єкт, характе­ризується де­яким комп­лек­сом де­тер­мі­ну­ю­чих і регу­лю­ючих діяльність параметрів - по­т­­реб і соціальних на­­ста­нов, а також низкою специфічних параметрів, таких як психологічний мікроклімат в команді, лідерство, компе­тент­­ність її членів тощо. Од­ночасно команда розглядається як під­сис­тема системи-організації, і це зумов­лює її специфіку стосунків і взаємодії з іншими со­ці­­аль­ними суб'­єк­тами.

VІІ.

               Системний аналіз систем "суб'єкт - соціальне середовище" можна продовжити. На черзі аналіз системи "організація - соціальне середовище" та "зібрання людей - соціальне середовище". Конкретизуючи суб'єкти різної природи, одержимо сімейство регулятивно-детер­мі­ніст­ських теорій цих суб'­єк­тів. Інтегрована сукупність таких теорій становить пред­мет системної соціальної психології.



Номер сторінки у виданні: 171

Повернутися до списку новин