Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Формування правової держави як вектор розвитку громадянського суспільства в Україні





         Аналізуються аспекти зміцнення правової держави як необхідної умови розвитку громадянського суспільства.

 

Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, є початком великих і всебічних інноваційних трансформувань в усіх сферах українського суспільства. Ці зміни наочно демонструють не тільки пріоритети майбутнього розвитку, але й недоліки, що заважають динаміці розвитку цього процесу.

Спостереження політичних подій сьогодення свідчать про те, що активізація громадянського суспільства стала потребою української державності, оскільки політичний процес в Україні зіткнувся з ситуацією правового беззаконня і кризи політичної влади.

Необхідно відмітити, що будівництво громадянського суспільства, демократичної, правової держави - це не тільки внутрішньополітична потреба, але й зовнішня необхідність, яка диктується розвитком України в умовах глобалізації. По суті, за всієї різноманітності світ єдиний у тому, що справжній прогрес здійснюється лиш там, де створені суспільні умови для розкриття головного ресурсу цивілізації - людини.

Світ сьогодні більш взаємопов'язаний, ніж в колишні часи. Тому Україна може стати рівноправним партнером у світовій прогресивній спільноті тільки тоді, коли буде демократичною і правовою країною з розвинутими економічними відносинами, високим культурним і духовним потенціалом громадянського суспільства. Досягти цього можна лише за верховенства закону, сильного правопорядку, ефективної власності, конструктивної виконавчої і законодавчої влади, незалежної судової системи, вільних і незалежних ЗМІ, громадського самоврядування. Усі ці аспекти поєднує у собі саме правова держава.

Протягом останніх десятиліть дослідження проблем громадянського суспільства здійснювалося представниками різних шкіл і напрямів, як західними, так і вітчизняними дослідниками. Серед них можна назвати американських вчених - Дж. Александера, А. Лейпхарта, К. Фіцпатрик; англійських - Р. Дарендорфа, Є. Джессі, Є. Єлліса; німецьких - М. Кляйнеберга, П. Козловські, Ю. Хабермаса та ін., французьких - Д. Кола; польських - Є. Вятра, Е. Шацького; чеських - А. Оркень, Д. Чепелі; російських - К. Гаджієва, Ю.Сунгурова; українських - Г. Щедрову, М. Михальченко, Г. Зеленько, А. Колодій, О. Рєзника, В. Бебика, М. Ходаківського та ін. Безпосередньо проблемі становлення громадянського суспільства в Україні присвятили свої роботи Ф. М. Рудич, В. Барков, Б. Кузьменко, О. Лавринович, В. Полохало, Ю. Ганжуров, Ю. Римаренко, М. Рябчук, М. Томенко та ін.

Названі науковці запропонували чимало підходів і точок зору щодо вивчення громадянського суспільства, але всі вони єдині у тому, що для української держави громадянське суспільство - це ключ, який відчиняє двері у світ свободи і прав людини, важіль становлення демократії і ринкової економіки, шлях до правової держави.

Дослідження громадянського суспільства свідчать про те, що актуальність названої проблематики не зникає. Вона існує як для стабільних демократій, так і для перехідних суспільств, які пройшли через стадію лібералізації авторитарних і тоталітарних режимів і вирішують завдання переходу до демократії та її консолідації [1, с. 47].

Таким чином, мета цієї статті - проаналізувати залежність процесу інституціоналізації громадянського суспільства від зміцнення пріоритетів правової держави у взаємодії з суспільством.

Джерелом законності політичної влади в Україні є її роль і функція як суттєвого інструмента у встановленні нового соціально - політичного порядку, що має виступити ефективним засобом підтримання демократії, захисту гідності, честі, свободи громадян [2, с. 72].

Україна здійснює перехід до соціально - правової держави і, на думку М. І Михальченко, поки що вона зробила два кроки: а) відмовилась від радянської системи соціально - правової держави (рівність у бідності та в середньому (за радянськими критеріями) статку, формально рівні права у політичній і соціальній сферах, жорсткий державний патерналізм особи, сім'ї, колективу тощо); б) проголосила перехід до соціально - правової держави «західного» гатунку [3, с. 92].

У межах такого переходу державна влада має спрямуватись на демократизацію і гуманізацію суспільного життя, реалізацію соціальної рівності і свободи народу з тим, щоб ніколи не бути їх запереченням чи протилежністю.

Держава залишається найважливішим елементом трансформації і модернізації країни, і навіть розвинуте громадянське суспільство не заперечує її регулятивної ролі в цьому. Відтак зрозуміло, що потрібні і сильна держава, і розвинуте громадянське суспільство [4, с. 93].

Громадянське суспільство є цілісним системним соціальним організмом. Його системність - явище багатопланове, в основу якого покладені організованість і впорядкованість суспільних відносин, що визначають його буття. Як і будь - яка інша система, громадянське суспільство, з одного боку, саморегулюється, містячи внутрішні резерви самовідтворення, а з іншого - об'єктивно потребує соціального регулювання, в якому вирішальну роль відіграє право.

В Україні правова держава може стати результатом генези громадянського суспільства за схемою: громадянське суспільство формує правову державу, яка, однак, становить відносно незалежну від суспільства систему. Тому будь - які суспільні потреби, перш ніж вони перетворяться на спільні інтереси, які захищаються державою, певною мірою трансформуються в структурах, у механізмах держави як апарату.

Стратегія будівництва і зміцнення громадянського суспільства в Україні у XXI ст. полягає в гармонійному розвитку духовних, політичних, економічних основ життя суспільства і держави, що має на меті розкриття потенціалу головної цінності цивілізації - людини.

Слід підкреслити, що тільки сильна демократична, правова держава у змозі забезпечити вирішення цих завдань. Формування сильної демократичної держави - закріплення панування закону і конституційного правопорядку - це завдання як самої державної влади, так і громадянського суспільства. Цей процес слід розглядати як взаємозумовлений. При цьому слід підкреслити зацікавлену участь у ньому громадянського суспільства, а саме таких його інститутів, як наукове співтовариство, засоби масової інформації, політичні партії і рухи, профспілки та громадські об'єднання.

Світовий і вітчизняний досвід доводить, що панування закону і конституційний порядок неможливі без постійної боротьби громадян за свої права, за відповідальну, чесну й ефективну державну владу. А це значить, що дуже багато залежить від соціальної активності й ініціативності людей, їх творчої і життєвої енергії, рівня культури і освіти, моральності і правового мислення.

Таким чином, конструктивними перетворення можуть бути тільки в тому разі, коли вони відображають інтереси більшості громадян, спираються на власний економічний, інтелектуальний потенціал, сильну і правову державу.

Суть сучасної теорії правової держави полягає в тому, що держава народжена правом, зв'язана правом і обмежує себе ним. Як вважають сучасні українські дослідники, правова держава - це держава, в житті якої панують закони, що закріплюють основні права людини, виражають волю більшості або всього населення країни (акцентуючи при цьому увагу на основних загальнолюдських цінностях та ідеалах), держава, в якій передбачена відповідальність не тільки людини, а й самої держави, де громадянам властивий високий рівень правової культури [5, с. 6].

Досліджуючи ситуацію в сучасній Україні, слід зазначити, що перехідний період протікає в складній і суперечливій ситуації. Дефіцит обґрунтованих з теоретичної і практичної точок зору концепцій соціальних і політичних реформ став причиною нецивілізованого перерозподілу власності, а політична свобода стала сприйматися як вседозволеність. З'явилися спроби поширення радикальних переконань, які дезорієнтують суспільство, руйнуючи його зсередини. Став зростати рівень соціальної напруженості в суспільстві.

Наразі дії української влади не завжди послідовні і узгоджені. Це стосується як законодавчих (безладний характер законотворчості), так і виконавчих (політика реагування на запити груп тиску) установ. Також немає злагодженої взаємодії гілок влади. У подібних умовах проміжні цілі реформ, будучи досягнутими, не наближають до виконання довгострокових або кінцевих завдань, а самі утворюють статичну конфігурацію суспільства, фіксуючи стан останнього на перехідних етапах. У результаті перехідний період стає вічним станом. Тому можна зробити висновок, що вироблення загальнонаціональної стратегії побудови правової держави і координування дій органів державної влади є умовою переходу до реальних, а не декларативних результатів.

Слід ураховувати і ту важливу обставину, що ослаблення державності, незахищеність прав і свобод людини, низький економічний рівень розвитку країни, відсутність правової культури, зростання злочинності та корупції є визначальними чинниками кризової ситуації в українському суспільстві. Усунення суспільного аморалізму неможливе в умовах, коли ситуація у праві, сфері політики і державної влади не тільки цьому не сприяє, а й, навпаки, підсилює його.

Як відмічають українські вчені В. Цвєтков і В. Горбатенко, в широкому і вузькому розумінні теорія правової держави - це конституційно зафіксовані положення, які мають сенс, якщо вони реалізуються і починають здійснювати функцію захисту людини як особистості і властивого їй прагнення до збереження власної гідності і свободи [6, с. 295].

Права людини є основою правової системи, навколо якої групуються всі її норми, в яких виражаються умови і форми, що забезпечують нормальну життєдіяльність суспільства. Потрібно відзначити, що всі найважливіші складові стійкого розвитку кристалізуються в правах людини - особистих (цивільних) політичних, економічних, соціальних і культурних. Це дає змогу застосовувати «людське вимірювання» як до всієї єдиної системи чинників стійкого розвитку, так і до кожного з них. Виходячи з такого підходу, людина з її невід'ємними правами (свобода, право на життя, на недоторканність особи, власність, гідний рівень життя тощо) є відправним пунктом і кінцевою метою стійкого розвитку, головним орієнтиром процесу побудови правової держави.

Інституціоналізація громадянського суспільства розкривається в створенні системи пріоритету цінностей права і свобод людини. Визнання, дотримання та захист прав і свобод людини мають стати головним обов'язком державної влади в Україні.

Українській державі належить ще зжити традиції ставлення до людини як до піддано - залежного і слухняного виконавця команд і наказів. Дотримання прав і свобод людини не тільки посилює творчий потенціал особистості і сприяє її самовдосконаленню, але й зміцнює стабільність держави.

Рівноправні відносини суспільства і влади, розвинені інститути громадянського суспільства - неодмінна умова цивілізованого вирішення політичних і соціальних конфліктів, примирення суперечливих і різноспрямованих інтересів людей, громадянської та соціальної злагоди в суспільстві. Без цього неможливі стійкий і ефективний розвиток країни, її конкурентоспроможність у світовій спільноті.

Сьогодні Україна є членом практично всіх міжнародних організацій, що проголосили права людини найвищою цінністю; протягом останніх років в країні створена своя національна система захисту прав людини, що значною мірою відповідає світовим стандартам.

Проте в Україні ідеї прав і свобод людини поки не стали найвищою цінністю держави і суспільства. Це зумовлено як попередньою історією, так і сучасними проблемами. Висунення ідеї прав і свобод людини як найвищої цінності і закріплення її в Конституції 1996 р. були неминучі для держави, яка проголосила про розрив з тоталітарним минулим. Але у влади, як і у суспільства, ще недостатньо внутрішніх право - культурних орієнтирів для визнання і дотримання прав і свобод людини. Тому ідеї, що закріплені в Конституції, і досі не стали новим «суспільним договором».

Реформи, які відбуваються в нашій країні, створення механізму узгодження роботи уряду та парламенту, становлення ефективної партійної системи, структуризація суспільства передбачають високий рівень правосвідомості не тільки представників влади, а й громадян, їхню активну участь у суспільно - політичних процесах, здатність свідомо та компетентно контролювати діяльність владних структур, відігравати ключову роль у всебічному оновленні суспільного життя.

Щоб принципово змінити ставлення громадян до права, держави, активізувати роботу по завершенню формування правової держави в Україні, слід вирішити низку питань теоретичного і практичного рівня щодо вдосконалення системи правової освіти та правового виховання. Необхідно створити всі умови для формування такої правосвідомості, яка б відповідала історичним традиціям, ментальності українського народу, забезпечувала розвиток провідних інститутів громадянського суспільства, сприяла інтеграції України до європейського та світового правового простору.

В умовах активного розвитку української державності, розширення сфер правового регулювання, підвищення ролі законності та правопорядку у забезпеченні соціального прогресу питання правосвідомості громадян, шляхів, форм і засобів її формування набувають особливого значення.

Але сьогодні, попри велику кількість проблем, вихід все ж таки є. На нашу думку, розбудова соціальної правової держави і громадянського суспільства передбачає такі приоритетні напрями розвитку, як політичний, ідеологічний, публічний і економічний.

Політичний напрям - закріплення багатопартійності, створення державою на основі закону рівних умов для діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян; заборона будь - якій політичній партії чи громадській організації привласнювати собі право здійснювати державну владу; проведення виборів на реальній багатопартійній основі. Ідеологічний напрям - будь - яка ідеологія не може зводитися до рангу державної і закріплюватись у законодавчому порядку, не кажучи вже про конституційний рівень; відокремлення церкви від держави; деідеологізація освіти, науки і культури, всієї духовної сфери суспільства на основі конституційно гарантованого права на свободу думки, совісті і релігії. У сфері публічного владарювання - децентралізація публічної влади, зміцнення місцевого самоврядування, зняття надмірної державної опіки над «територіями». В економічному секторі - приватизація державних і комунальних підприємств; невтручання держави та її структур у безпосередню господарську діяльність підприємств незалежно від форм власності; свобода підприємництва і договорів.

Ці заходи не можна назвати новими, у програмах багатьох політичних сил ці аспекти розвитку під час перегонів були гаслами перемоги. Сьогодні, на жаль, політики рідко згадують свої політичні обіцянки.

Потрібно зазначити, що найактуальнішою для країни є проблема формування не суспільства, а саме стабільної держави, що здатна задовільно виконувати свої головні функції, які не в політичній риториці, а на ділі «працюватимуть» на користь суспільства. Тільки через це можлива поява неконфронтаційного владі громадянського суспільства, що має з нею спільні інтереси. Державі потрібне не тіньове, а насправді активне суспільство, оскільки без його підтримки ці інтереси не можуть бути задоволені. А для цього воно повинне запропонувати зрозумілі орієнтири, які будуть прийняті.

Українська влада мусить усвідомити, що захист і дотримання прав і свобод людини і громадянина є не тільки пріоритетним завданням держави, й сенсом його існування як соціального інституту. У цьому і полягає одна з головних ідей сучасного розвитку України.

Оскільки основна проблема українського суспільства полягає в пошуку підстав для соціальної злагоди, і саме праву в цьому відводиться вирішальна роль, є сенс перенести акценти при розгляді суті права на його функції.

Право визначається тією роллю, яку воно відіграє в суспільстві, а не тим фактом, що воно є виразом чиєїсь волі. Суспільство наразі потребує інститутів, які б могли виступити посередниками між різними «життєвими світами», і право виконує насамперед комунікативну функцію, право відводить на задній план той факт, що при цьому воно не перестає користуватися різноманітними засобами державного примусу [7, с. 113].

Отже, створення і функціонування в Україні правової держави, правової держави не в декларативному сенсі, а як системи нормативного та організаційного забезпечення прав людини, уможливить створення ефективного механізму участі суб'єктів громадянського суспільства в реалізації державної політики. І, на нашу думку, це дасть змогу прискорити процес інституціоналізації громадянського суспільства в сучасній Україні.

 

       В статье анализируются аспекты укрепления правового государства, как необходимого условия развития гражданского общества.



Номер сторінки у виданні: 86

Повернутися до списку новин