Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Великий араб Мухаммед, пророк скіфського бога Аллаха?





         Валерій Бебик, доктор політичних наук, професор, проректор Університету «Україна», головний редактор журналу «Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації»
         УДК 329.7

 

          Анотація: В статті розглядається життєвий шлях пророка Мухаммеда та його роль в створенні ісламу.
         
Ключові словацивілізація, пророк, Мухамед, іслам.

 

          Аннотация: В статье рассматривается жизненный путь пророка Мухаммеда и его роль в создании ислама.
         
Ключевые слова: цивилизация, пророк, Мухаммед, ислам.

 

          Annotation: The article is considered of Proroc Muhammed live and his role in Islam.
         
Key words: Civilization, Proroc, Muhammed, Islam.

 

         У попередніх наших публікаціях: «Великий скіф Зороастр - пророк і маг із Золотоноші?» [4], «Великий скіф Будда - пророк, який не знав Бога?» [5] та «Великий єврей Мойсей - пророк, проклятий Богом» [3] ми познайомилися з життям і діяльністю кількох видатних пророків Бога та їхнім видатним внеском у становлення світової цивілізації.
         І сьогодні ми продовжуємо дослідження цієї надзвичайно важливої і цікавої теми в особі видатного арабського пророка Мухаммеда.
                              
• Аллах і його дочки
        ІСЛАМ (буквально - покірність волі Аллаха) - наймолодша із світових релігій, що виникла в VII ст. н. е. в західній частині Аравійського півострова.
       В умовах переходу від родоплемінного устрою до держави ця монотеїстична релігія відповідала потребам об'єднання араб¬ських племен. Засновником ісламу вважається Мухаммед (Могаммад чи Магомет, 570-632 рр.) родом із Мекки (нині - місто в Саудівській Аравії).
Майбутній пророк Мухаммед належав до одного зі збіднілих кланів племені курейшитів, яке становило більшість населення цього міста і контролювало ключі від головного храму міста Мекка - Кааби, котрий за зовнішнім виглядом нагадував куб (мал. 1).

 

         Мал. 1. Символ Єдності Бога - Кааба (куб) стоїть у внутрішньому дворі Священної Мечеті Мекки

        До ісламська Кааба була релігійним центром східних семітів (арабів). В цьому храмі навколо священного каменю кубічної форми стояло 360 статуй племінних арабських богів (очевидно, по кількості днів в календарному році?) [2].
         Хоча вже тоді східні семіти вірили в існування верховного божества, якого називали Аллах (на їх мові буквально «бог»).
        Попри всю свою верховну значимість бог Аллах був далекий від вирішення повсякденних проблем кочовиків-арабів, а відтак і не вважався предметом особливого культу або ритуалу.
         Як це не дивно для патріархального арабського суспільства, найбільший «рейтинг» у семітів-кочовиків мали три богині жіночої статі, які вважалися дочками Аллаха: Аллат (Allāt), Манат (Manāt) і Аль-Узза (al-‘Uzzá).

 

• Аллах - скіфський бог?

         Як стверджує дослідниця історії мусульманського світу Т.Ірміяева [9] на початку він називався Ал Ілах, але згодом отримав більш зручне для вимови ім'я - Аллах.
         Судячи з того, який величезний вплив мала скіфо/арійська цивілізація на розвиток «доісторичних» цивілізацій Шумеру/Сумеру/Самари та Єгипту (ІІІ-І тис до н.е.), немає нічого дивного в тому, що кочовики-семіти (євреї і араби), напевно, саме у скіфів запозичили культ бога Ела/Іла до свого божественного пантеону.
         Цікаво також, що серед арабських племен поблизу Мекки проживало досить войовниче плем'я сакіфітів. У назві цього кочового племені явно проглядається родове ім'я саків - скіфського племені, що дало світові великого пророка Будду (Сакья Муні) [5].
         В цьому зв'язку можна нагадати, що за повідомленням Геродота скіфське (сакське) плем'я будинів проживало на території Сумської, Чернігівської, Черкаської областей України та прилеглих білоруських землях. А сумери/шумери/самари, судячи з шумерських міфів та етимології племінних назв, найвірогідніше, прийшли в Месопотамію з Сумщини та інших областей України [6].
        Нагадаємо також, що від імені бога Ела/Іла була названа й українська та середземноморська Еллади, а сам бог Ел/Іл з часом перетворився на Зевса-громовержця та бога грози Ілію.

 

• Про Аллаха і Ахілла

        Цікаву інформацію ми можемо взяти для нашого аналізу і з наукових розвідок азербайджанського історика І.Алієва [1], який довів, що форма вимови імені Халла/Хілла походить від імені племен гелів/легів (лелегів - В.Б.?), що здавна проживали в контрольованій скіфами/аріями Мідії.
        До складу цієї держави, до речі, у VII-VI ст. до н.е. входила більшість земель нинішньої Туреччини, Вірменії, Іраку та Ірану, з якими семіти (єврей і араби) досить тісно контактували (і торгували, і воювали).
        А біблійний народ лелегів/лелек у ІІІ-ІІ тис. до н.е. активно розселявся з території Полтавської та інших центрально українських областей України, дійшовши аж до берегів Нілу і заснувавши там цивілізацію Стародавнього Єгипту.
       Вказаний вище автор помітив, що ім'я Халл/Хілл (від себе додамо і - Гал) є близьким до імені Ахілл і є древнім варіантом слова Аллах. Ахілл вважався понтархом (володарем понту, тобто - моря).
       Відповідно, з цього титулу явно проглядається божественний статус імені Аллаха, який став головним божеством арабського «моря пустелі» з приходом пророка Мухаммеда.
       Нагадаєм принагідно, що еллінський герой (і божий син) Ахілл „чомусь" похований разом з Єленою, що стала причиною відомої троянської війни, на острові Левка (нині - Зміїний) в Чорному морі поблизу українського міста Одеси [6].

 

• Життєвий шлях пророка Мухаммеда

        Мухаммед рано осиротів: його батько Абдалла помер у віці 25 років, коли хлопчик ще й не народився, а мати Аміна - пішла з життя, коли йому було лише 6 років. Батько Мухаммеда був незаможним і залишив сироті 5 верблюдів, кілька овець і одну рабиню, що й стала кормилицею майбутнього пророка.
      Напочатку Мухаммеда взяв до себе його старенький дідусь Абд ал Муткаліб, який (один з небагатьох арабів) був прибічником єдинобожжя, у той час як більшість арабів була на той час язичниками.
А коли дід Мухаммеда помер (578 р.), його виховував дядько Абу Таліб, котрий не вірив в божественну місію племінника, але великодушно оберігав до самої своєї смерті.
       Приблизно в 4 роки Мухаммед захворів на епілепсію. Він страждав від сильних головних болів і конвульсій, що напочатку тлумачилося його ворогами (і ним самим) - як вплив демона, а згодом сприймалося як надприродній знак присутності бога.
        Коли майбутній пророк підріс, він найнявся пастухом і караванщиком до багатої вдови Хадіджі, з якою згодом взяв шлюб. Йому було 25, а їй - 40 років, проте їхній шлюб був щасливим.
       Вибір вдови був зрозумілим. Він показав себе гарним караванщиком і був привабливим на вигляд.Як описують, Мухаммед був середнього зросту, з широкими плечима, мускулистий, мав чорні очі і таку ж бороду, білі зуби, довгий ніс, патріаршу бороду і домінуючий погляд. Він часто сміявся і мав приємну посмішку.
        Все у них з Хадіджею було добре, лише єдина проблема: не було спадкоємця - з 6 дітей вижила лише одна дочка Фатіма...
       Як свідчить дослідники історії ісламу, в повсякденному житті Мухаммед був працьовитим і скромним. До кінця життя сам латав свою одежу, доїв кіз, допомагав своїм численним жінкам по господарству і в приготуванні їжі, а основі його раціону - були фініки і вода.
       Особиста власність видатного арабського пророка і вождя складалася з кількох конфіскованих ділянок землі, 15 рабів, кількох верблюдів і мулів, сотні овець і одного півня [13].

 

        Мал. 2. Пророк Мухаммед мав домінуючий погляд і мав приємну посмішку

 

• Ім'я пророка

       Ім'я Мухаммед означає - возвеличуваний, гідний хвали. В Корані він називається по імені лише 4 рази. Проте, кілька разів він називається в цій священній для мусульман книзі за допомогою епітетів: пророком (ал-Набі), вісником (Расул), слугою Бога (Абд), вісником (Башир), попереджувачем (Надхір), нагадувачем (Мудхаккір), свідком (Шахід) тощо.
       Мусульманська традиція вимагає після вимови або написання імені пророка Мухаммеда неодмінно говорити слова: «Солля Аллагу алейгі ва салям» (араб. صلى الله عليه وسلم), що означає: «Поблагословить його Аллах та привітає».
        Повне ім'я Мухаммеда досить довге. Цікаво, що серед низки арабських імен „чомусь" присутні імена зовсім не арабські:
        Абу аль-Касім Мухаммад ібн 'Абд Аллах ібн Абд аль-Мутталіба, ібн Хашим ... ібн Мудрик ... ібн Іаніш (Яніш? Іван?- В.Б.) ібн Шит ібн Адам [13].
        Принаймні, ми знаємо, що прізвище Мудрик є доволі поширеним серед українців. Був у нас і князь Ярослав Мудрий. Знаємо ми й ім'я першої людини - Адама... - Такі ось цікаві аналогії, що опосередковано свідчать про певні зв'язки скіфо/арійської та арабської цивілізації, які потребують додаткового вивчення...

 

• Одкровення архангела Гавриїла і початок кар'єри пророка

        Коли Мухаммеду виповнилося 40 років (610 р.), перебуваючи в трансі в печері на горі Хіра, він почув одкровення від архангела Джабраїла/Гавриїла, який наказав йому „кричати в ім'я Боже".
        Звісно, він перелякався. Проте його перша жінка Хадіджа заспокоїла Мухаммеда, вказавши, що треба не боятися, а радуватися, бо він буде пророком свого народу.
        Пізніше він знову пішов на ту ж саму гору з метою вчинити самогубство, але знову почув від Гавриїла, що з'явився на горизонті: „Я Гавриїл, а ти Мухаммед, пророк Бога. Не бійся!"

 

        Мал. 3. Мухаммед і архангел Джабраїл (пророка було прийнято зображувати в ореолі божественного пламені - зороастрійська традиція?). Ілюстрація з рукописної книги «Міраж-наме». (XV ст., Герат, Афганістан)

 

       Відтоді Мухаммед починає виступати як проповідник, закликаючи звернутися до єдиного бога Аллаха, щоденно молитися йому, додержувати посту та творити благодійниц¬тво на користь бідних.
Називаючи себе пророком Аллаха, він передрікав швидкий кінець світу та страшний суд, закликав відмовитися від покло¬ніння ідолам, зібраним у Мецці.
        Мухаммед був „неосвіченим" пророком, мав бурхливу уяву і неабиякий поетичний та релігійний талант. Вчені і досі не впевнені, чи він умів читати і писати. Ясно лише одне: Коран він диктував (за божим натхненням) своїм учням і помічникам - усно.
        Зрозуміло, що з боку найвпливовіших людей міста Мухаммед зустрів різку протидію, яка переросла в переслідування. Причиною була смерть його жінки, а потім і голови роду хашимітів Абу Таліба. Останній дружньо ставився до Мухаммеда, котрий доводився йому небожем.
       До влади в Мецці прийшов за правом старшинування Абд-аль-Мутталіб, який доводився рідним дядьком пророку, проте негативно ставився до його "історичної місії".
        Втративши підтримку свого роду та племені, Мухаммед разом зі своїми послідовниками був змушений шукати однодумців поза Меккою.
„Чомусь" найперше він прямує до сусіднього міста Таїфа, де проживало плем'я сакіфітів. Але вони не сприйняли іноплеменника, хоча він і проповідував вчення їхнього бога Ал Ілаха.
       Подальші пошуки кращого життя і розуміння його вчення привели Мухаммеда до оази Ят-ріб (пізніше - Медина), звідки походила мати пророка. У цьому місті проживали арабські та єврейські племена, які постійно ворогували між собою за поділ родючих земель і сповідували язичництво та іудаїзм [2].
      Посівши на перших порах роль своєрідного "третейського судді" (але ще не віроучителя!), Мухаммед почав переселяти своїх прихильників (мухаджирів-переселенців) з Мекки до Медини. Так на початку 20-х років VII ст. він став на чолі великого об'єд¬нання різних родів і племен як суддя і своєрідний політичний лідер.

 

 

          Мал. 4. Мухаммед проповідує Коран учням. Арабська мініатюра (Х ст.)

 

        Мединська громада розробила свій статут, свої організаційні форми, перші закони та норми повсякденного життя і, звичайно, основні засади нової релігії.
        Тут він одружився з десятирічною Аїшею - дочкою місцевого багатого купця Абу Бекра і розпочав військову боротьбу з можновладцями Мекки, в якій знаходилася головна святиня семітів - Кааба.
        Мединці перемогли, і 630 р. Мухаммед зі своїми прибічниками здійснив паломництво (хадж) до священного міста Мекки.

 

• Релігійно-політична концепція халіфату

        Після капітуляції Мекки й смерті Мухаммеда (632) очолювана ним громада мухаджирів (переселенців) і ансарів (помічників-мединців) ра¬зом із впливовими особами з Мекки стали центром ще більшого об'єднання арабських родів і племен. Згодом воно перетворилося на араб-ську теократичну державу ранньофеодального типу - Халіфат [9].

 

        Мал. 5. Пророк Мухаммед (1315)

 

        Ідеологічною основою зазначеного об'єднання став іслам, який зазнав відчутного впливу з боку зороастризму, християнства та іудаїзму [2]. Зокрема від християнства та іудаїзму нова релігія сприйняла шерег догматичних та обрядових положень. А від зороастризму - специфічну обрядовість Стародавнього Сходу, зокрема характерні для цієї релігії вимоги ритуальної чистоти віруючих і т. ін.
        Сформувавшись в умовах менш розвиненого суспільства, мусульманство за своєю догматикою і ритуалом, етичними і моральними нормами серед усіх релігій є найдоступнішим для про¬стих людей. Це, до речі, було однією з передумов значного поширення ісламу серед завойованих арабами народів, які спочатку бачили в ісламістах визволителів.
       Араби перетягували на свій бік місцеву еліту, залишаючи їй багатства та привілеї, водночас жорстоко знищуючи непокірних і незговірливих. Використовували й економічні важелі, у тому числі й податкові (мусульмани - не платили податків на відміну від не мусульман).
       Учення пророка викладене в написаному від першої особи Корані (буквально - читання, декламація), який є зібранням проповідей Мухаммеда меккан¬ського і мединського періодів, та Сунні, що є зібранням текстів висловів (хадисів), приписуваних Мухаммедові.
       Як і християнство, іслам проголошує принцип активного втручання в земні справи. Йому не до вподоби християнський вислів "кесарю - кесареве, богу - богове".
      Згідно з мусульманською традицією, що йде від Мухаммеда (релігійного лідера і голови державної влади), іслам наполягає на єдиновладді в духовній і світській сферах.
Ісламська громада, за уявленнями віруючих, це - теократія. Влада належить богу Аллаху, але реалізується через його представника.
І Коран, і Сунна практично не мають норм, що регулюють політичний устрій, здійснення влади, форми правління.
      Терміна "держава" мусульманські джерела не знають. Там є лише імамат (керівництво молитвою) та халіфат (наслідування). Згодом їх почали використовувати для означення мусульманської держави. Отже, сформульована значно пізніше релігійно-політична теорія халіфату зберегла принципи єдності влади духовної та світської в одному інституті.

 

• Жінки пророка, який не створив династії

         Після одруження на значно старшій за Мухаммеда (25р.) вдові Хадіджі (40р.) він не мав інших жінок аж до її смерті. Після неї він мав за різними оцінками від 11 до 23 офіційних дружин і чимало наложниць [13].
         Мухаммед одружився на всіх своїх жінках до Коранічної заборони, яка обмежила мусульманам кількість дружин не більше чотирьох. Усі його дружини, крім Аїши, були до нього заміжні (дехто й кілька разів). Всі вони мали статус «мати віруючих (або правовірних)».
         Практично всі вони, крім Хадіджі та Аїші, були дружинами померлих та загиблих соратників Мухаммеда. І слід зазначити, що тоді це була нормальна практика підтримки сімей воїнів ісламу, які віддали своє життя за справу Аллаха.
Проте був і випадок, який вельми несхвально сприйнявся тогочасною арабською спільнотою. Мухаммед мав прийомного сина Зейда ібн Харіса, який був одружений на красуні Зайнаб бінті Джахш.
        Треба ж було такому статися, але Мухаммед став настирливо проявляти свій інтерес до власної невістки, яка, схоже, не змогла втриматися перед магнетизмом пророка. Зейд був змушений дати дружині розлучення, а Мухаммед влаштував пишне весілля.
       Звісно, що араби вважали цей шлюб інцестом (шлюбом між близькими родичами). Проте пророк вирішив дане питання дуже оригінально, ввівши до Корану спеціальне одкровення, яке виправдало його дії (Сура 33:36-40).
        В цілому в Корані було відображено чимало проблем особистого життя пророка. Скажімо, коли іншим дружинам не сподобалось, що Зайнаб почала ставати «улюбленою дружиною пророка», вони йому влаштували обструкцію. Мухаммед у відповідь не стримався і несхвально прокоментував в Корані підступи своїх молодих дружин (Сура 66:1-5).
       Факти свідчать, що жінки відігравали важливу роль в життя пророка. Перша жінка Хадіджа завжди підтримувала його і першою за пророком прийняла іслам.
        Після неї найулюбленішою серед дружин Мухаммеда була Аїша - дочка його соратника Абу-Бекра, яка прийшла в його дім ще маленькою дівчинкою з ляльками, але одразу зачарувала його своєю живістю і розумом, а згодом і набула найбільшого впливу в його гаремі.
Вельми показово, що її батько Абу-Бекр (не без підтримки своєї дочки? - В.Б.) після смерті Мухаммеда став його правонаступником - халіфом (632-634).
        Саме Аїша, яка свідчать ісламські богослови, була авторкою ранніх хадисів (висловів) про життя і діяльність пророка Мухаммеда. Вона відрізнялася розумом, проте була дуже ревнива, засуджувала багатоженство чоловіка і доволі часто ставала джерелом гучних скандалів. Один з них, навіть, потрапив до Корану.
       Одного разу Мухаммед з невідомих причин «забув» взяти її з собою до Мекки. Це їй не сподобалося і вона переконала сподвижника пророка Савфана відправитися разом з нею навздогін.
       Те, що Аїша їхала в Мекку одна з чужим чоловіком стало причиною чуток і пересудів, Мухаммед через це деякий час тримався з нею доволі холодно, про що є свідчення в одному з хадисів (Сура 24:11-20). Сама ж Аїша була ображена підозрілістю чоловіка, який згодом (після відповідного одкровення) все-таки змінив гнів на милість.
        Загалом його шлюбну (і позашлюбну) активність пояснюють кількома причинами. Одні говорять, що це було свідченням фізіологічної гіперсексуальності пророка, який мав відповідну енергетику від бога.
       Інші виводять її з політико-дипломатичних причин, коли політичні союзи племен і народів у Середньовіччя скріплялися шлюбами керівних осіб.
       Проте побутує й буденна думка, що Мухаммед в такий спосіб прагнув народити сина, який був би спадкоємцем його новозбудованої держави. Але політична династія Мухаммеда не склалася.
       Його перша дружина Хадіджа народила йому двох синів, але вони народилися кволими і рано померли. Улюблена наложниця Марія, яка була за походженням з корінних єгиптян - коптів, теж народила йому хлопчика, але він теж помер на другому році життя. Більше хлопчиків жодна з жінок і наложниць Мухаммеда йому не народжувала.
       Зрозуміло, що Мухаммед дуже переживав з цього приводу, оскільки в ті часи на Аравійському півострові звичаєві традиції зневажливо ставилися до чоловіків, що не мали синів. Можливо, саме тому він прагнув все інших й інших жінок. Але Аллах так і не дав йому сина, невдовзі помер і сам пророк...
       Проте, незважаючи на не створення політичної династії Мухаммеда, його релігійний проект був і залишається успішним, оскільки нині вже більше мільярда людей планети сповідують іслам. І ця релігія, як свідчать фахівці, увібрала в себе і творчо переосмислила, зокрема й елементи релігійних вірувань скіфо-еллінської цивілізації, яка має праукраїнське коріння.



Номер сторінки у виданні: 7

Повернутися до списку новин