Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Інституалізація соціально-комунікаційної сфери суспільства





        Характеризуються основні інституціональні ознаки формування соціально6комунікаційної  сфери діяльності. Визнання академічності нового напряму досліджень - соціальні комунікації - розглядається як чинник поглиблення й узагальнення теоретичного знання,  досягнення ним проектно6конструктивного  рівня впливу на стан соціально6комунікаційних відносин у суспільстві.

 

Формування сучасної інформаційної цивілізації зумовлено виникненням специфічних середовищ, пов'язаних із використанням комп'ютерної техніки, телекомунікаційних мереж, електронноцифрових засобів зв'язку й умов їх використання в соціумі. Традиційні структури забезпечення соціальної взаємодії стають учасниками соціально -  комунікаційних процесів і утворення єдиного інформаційно - комунікаційного простору сучасності. Інформаційний комунікаційний простір розуміється нами як світ, що гранично сприймається органами чуттів людини і відображає рівень розвитку комунікаційної інфраструктури соціуму.

Сучасний інформаційно - комунікаційний простір охоплює кілька середовищ, що утворюють нові умови суспільного життя: техносферу, яка побудована на ІКТ; інфосферу, що базується на інформаційно - мережевих магістралях; соціоінфосферу, яка обіймає будь - які потоки інформації структури, що їх організують і управляють, створюють їх споживання і впливають на стан соціального інтелекту. Нова реальність уже виявляється через матеріалізацію інформації в суспільних відносинах, її використання як зброї, інформаційні віруси і навіть хвороби (інформаційні фобії, перевантаження, інформаційні акцентуації, що призводять до девіантної поведінки індивідів і груп людей). Вони, ці нові середовища і новий життєвий простір, мають свої параметри, які підлягають ідентифікації і вимірюванню, це нерівність, безпечність, насиченість, рівновага, циклічність, щільність, прозорість, нелінійність, комфортність, безперервність, загрозливість. Властивості простору зумовлюють завдання соціуму: підтримку та дослідження його відповідності гармонійному стану суспільства. Кінцева мета системи СК - створення гармонійного культурно - цивілізаційного простору. В сучасних умовах це завдання вирішується керованим впливом на комунікаційне середовище, формуванням СК - засобами наукового світогляду людини (економічного, громадянського, гуманістичного, космологічного). Нічого сумнівного або поміркованого в цьому немає: це нове середовище вже заявило про себе і потребує уваги, поваги, спостереження, дослідження й утвердження певних правил поведінки людей. Свідченням цього є поява органів соціально - комунікаційного управління, професіоналізації кадрів, концептуалізації соціальних комунікацій як сфери знань, професійної преси [1, 13].

Дії по обмеженню доступу до інформації і знань упродовж розвитку суспільства набували різних організаційних, правових форм - цензура, положення про державну таємницю, спецсховища, стандарти службового використання інформації тощо. У наш час таку роль додатково виконують програми фільтрації інформації для масового використання, програми ідентифікації та захисту доступу та ін.

Широке проникнення інформації в життя і культуру суспільства є важливим фактором підвищення стабільності та поліпшення якості життя. Світова культура набуває при цьому додаткових цінностей, пропагую чи які СК - структури реалізують свою загальну місію. Її складовими можна вважати: долучення до нової реальності буття; організацію доступу до інформації і знань, формування культури інформаційного суспільства, суспільних, групових і міжособистісних відносин та світогляду (розширення кордонів суспільної взаємодії); орієнтацію в інформаційних середовищах (вільний вибір особистого вектору життєвих шляхів); орієнтацію в просторі культури ноосфери (доступ і навігація в універсумі знань); вихід на космічні інформаційні канали (опанування еніотехнологій); створення цивілізаційно - культурної єдності; формування основ самоорганізації соціуму на основі соціального інтелекту.

Спостерігається завершення певного циклу опанування глобальності та єдності інформаційної взаємодії в суспільстві, який був підготовлений еволюційним розвитком СК структур, що забезпечують в будь - якій формі фіксацію, збирання, обробку, збереження, розповсюдження, використання, споживання інформації як продукту духовної практики людства. Початком цього процесу є проговорювання усвідомлених звукосполучень - слова, а ще раніше сформованої ідеї, думки стосовно позиціювання людини у Всесвіті через означення цього Всесвіту і самої людини (як Ноmo Sapiens), розвиток мови, знакових систем, необхідних для людської діяльності та її життєбезпеки, зокрема створення алфавіту і виникнення писемності, а згодом і друку документальних потоків, що віддображають буття людини (соціальне, групове, особисте). Крім того, у цьому процесі слід зважати на виникнення, становлення, функціонування та розвиток відповідних СК структур, що й виконують окремі завдання в системі суспільної взаємодії - бібліотек, архівів, преси, музеїв, радіо, ТВ, центрів інформації і документації тощо - аж до сучасних інформаційних систем. Але цей рух, хоча й потребує подальшого вивчення, водночас є зрозумілим, тобто логічним і відчутним, оскільки визначає (і в тих, хто логічно сприймає цю єдність, і в тих хто її заперечує, або не бачить і не відчуває) наявність чогось загального. Усі діючі СК структури (визнані або ні) здійснюють притаманні сфері обігу соціальної інформації процеси й операції, що мають свої особливості, пов'язані з окремими процесами в часовому (засоби фіксації інформації, канали її розповсюдження), або в просторовому (ЗМІ, архіви, музеї, бібліотеки, інформаційні системи) вимірі, або в їх горизонтальних, або вертикальних відносинах (міжнародних, національних, регіональних, місцевих), або матрично$мережевих відносинах віртуального мультимедійного простору сучасності.

Професійні дискурси різних сфер комунікаційної діяльності в суспільстві перетинаються, наштовхуються на ті ж самі прояви процесів і результатів, оперують поняттями домінуючих тих самих об'єктів, але наповнюють їх своїм змістом, поширюючи таким чином горизонтальну поверхню наукової рефлексії. Водночас пізнання комунікаційних явищ реально - віртуального виміру в умовах нового матеріального та духовного буття потребує зростання по вертикалі наукового пізнання, подолання «ментальних гравітаційних бар'єрів», що жорстко утримують свідомість наукових співтовариств на укладених раніше мовних конструктах.

Становлення і розвиток сфери СК зумовлені інформатизацією суспільства, що, крім впливу на виникнення нової виробничо - індустріальної сфери - інформаційної, стала головним чинником змін у людській праці, наблизила до уніфікації всі процеси, пов'язані з роботою з інформацією.

Розгортання соціально - комунікаційної взаємодії відбувається в певних глобальних процесах, що супроводять людську діяльність: документалізації (процеси номінації, атрибуції, реєстрації, фіксації інформації, її генерування, зібрання, збереження, розповсюдження); актуалізації (зокрема забезпечення доступу, розроблення засобів і стратегій пошуку, конвертація форм, представлення інформації, трансляція по каналах з використанням засобів поширення, структуризація предметно - об'єктних полів інформації); візуалізація (створення, представлення різного рівня і функціонально - змістовного наповнення зразків реальності). Загалом їх поєднує глобальний процес медіатизації соціально - інформаційного простору, що є відображенням еволюції соціокомунікаційних процесів на основі розвитку методів, засобів, технологій та матеріалізацією їх генетичної єдності.

Утвердження нового наукового напряму в підготовці наукових кадрів України - соціальні комунікації - знаменує собою один із головних і завершальних етапів еволюційного розвитку певної суспільної підсистеми, яка набула найвищого системного рівня в сучасному суспільстві [2].

Сфера нового наукового напряму охоплює всі головні аспекти структурно$процесуального поля суспільної діяльності з питань інформації і знань, її усвідомлення, фіксації у формоутвореннях в різних суспільних підсистемах, знаковосемантичного розмаїття, особливостей впливів на суспільні відносини, соціальні структури, що інституційно займаються інформацією; аспектів організації діяльності цих інститутів, їх взаємодії, трансформацій у процесі людської діяльності, особливо в сучасних умовах.

Розгалужені й дотепер науки - книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство, журналістика, теорія СК як розділ соціології, документознавство, архівознавство, соціальна інформатика - пов'язані з науковими напрямами, що унеможливлювало об'єднати зусилля фахівців на дослідження феноменів і явищ зовсім іншого характеру ніж притаманні їм організаційно - діяльнісні аспекти, історичні, філологічні. Постала необхідність: 1) відпрацювати єдину методологічну базу дослідження феноменів інформації і знань як предметів праці, засобів соціальної взаємодії та їх вплив на стан соціальних об'єктів, а також людини; 2) дослідити інформаційно - комунікаційну технологію (ІКТ) як знаряддя нової інформаційної економіки, упорядкування суспільних інформаційних потоків, засобу формування свідомості людини, інформаційне середовище, його ознаки, особливі загрози - як природний простір для існування людини в підпросторі ноосфери; 3) сформувати протидію та захист інформаційних загроз, що притаманні новому середовищу буття сучасної людини, сформулювати концепти, моделі поведінки й управління інформаційними середовищами, окремими їх складовими. Кінцева мета - створення гармонійного культурного простору інформаційної цивілізації та її подальшого руху до цивілізації знань [3].

Усвідомлення єдності СК феноменів (системної єдності) стало можливим на певному рівні їх розвитку, а також у результаті інтеграції наукових підходів до їх вивчення. Остання загалом є явищем методологічних зсувів у науковому пізнанні, що зумовлені певними світоглядними трансформаціями [4; 5].

У сфері наукового пізнання СК передумови змістовного і методологічного характеру склалися відносно чітко в середині ХХ ст. Класичні ознаки становлення науки [6]: об'єкт - як цілісна і специфічна соціальна система; методи дослідження: комплексний, якісно - кількісний аналіз, міждисциплінарні і міжнаукові дослідження; цілі: встановлення закономірностей і обгрунтоване оцінювання досвіду з метою отримання конкретних даних, необхідних для управління, підготовки рішень і впливу на стан соціальної взаємодії. Досягнення певного рівня розуміння учасниками СК повністю сталося вже наприкінці століття. У наш час пізнання у сфері СК уже набуло проектно - конструктивного, програмуючого характеру свого науково - теоретичного стану і до СК діяльності в суспільстві.

СК стають об'єктом цілеспрямованого вивчення, лише досягнувши інституціонального рівня функціонування, відповідно репрезентованого в соціальній практиці. Це потребує пояснень стосовно як об'єктно - онтологічного, так і предметно - феноменологічного аспектів.

Розуміння СК і комунікаційних аспектів існування або проявів у будь - якій сфері передбачає акцентування уваги на особливостях самої комунікації як частини утворення вищого рівня. Тому, якщо ми визнаємо, що СК є рухом смислів у суспільстві [7], то такий самий рух смислів або значущих сутностей має чинитися в природі як живій, так і неживій. Допущення цього утримує сучасну СК теорію не на метатеоретичному, а на середньому рівні наукових теорій соціогуманітарного циклу наук. Але для чинних, наразі академічних наукових дисциплін вона постає метатеоретичним полем і має значний пізнавальний і практичний потенціал.

Поняття «комунікація» в багатьох науково - дисциплінарних міркуваннях використовується у визначенні загального зв'язку будь - яких об'єктів матеріального і духовного світів. Зокрема, в теорії комунікації виокремлюються такі основні визначення: універсальне, технічне, біологічне, соціальне [8, 11]. Це поняття постає генералізуючим у процесі теоретизації різних комунікаційних проявів у соціології, педагогіці, інформатиці, бібліотекознавстві, журналістиці, архівознавстві, психології, лінгвістиці, інших науках, наукових дисциплінах і спеціальних науково - теоретичних напрямах. Цілеспрямованість є головною відмінністю комунікації від спілкування. Цільове опосередкування комунікативної дії, на відміну від спілкування, як підкреслюється, - в соціології комунікації. Комунікація - це цілеспрямоване спілкування, що реалізується в конкретних ситуаціях відповідно до норм мовної діяльності [9, 9]. Але говорячи про становлення теорії СК слід орієнтуватися на категорії ширшого плану, що дають змогу простежувати зв'язки і взаємозалежності, взаємовплив і оцінки впливу на свідомість та суспільну практику. Усвідомлення універсального змісту комунікації, що поєднує феноменологічні й онтологічні прояви реального світу, в його внутрішній єдності та поведінці людей як фрактальності суспільного простору. Загалом соціальна комунікація з моменту свого виокремлення як цілісного об'єкта має визначення через комунікативну взаємодію, акт, дію, але потребує доопрацювання у своєму змістовному наповненні.

Розбіжності в її визначенні не є суттєвими, але подальша категорізація передбачає певну теоретико - наукову роботу і методологічне обгрунтування на рівні генералізуючої теорії. Гносеологічні акти універсальної комунікаційної дії акумулюються поки що у філософії.

Категорізація «соціальної комунікації» може відбуватися виходячи з того, що вона за пропозицією авторів праці [1, 15]: а) характеризує найважливіший засіб реалізації соціальних зв'язків між людьми; б) фіксує умову і універсальний соціально - психологічний механізм взаємодії соціальних суб'єктів, ступінь ефективності якого виявляється на всіх рівнях соціокультурного устрою суспільства; в) означає особливий вид мотивованої і цілеспрямованої активності, що скерована на обмін ідеями, знаннями та досвідом, уявленнями й емоціями, нормативно - ціннісними зразками діяльності і поведінки, що пронизують, відповідно, всі аспекти життя людей.

Соціальні комунікації постають як процеси і структури, перебіг і діяльність яких опосередковуються знаковими системами і формами, що містять смисл у межах соціального просторовочасового континиуму. СК мають чітко визначену мету (яка реалізується через функціонально - рольову поведінку суб'єкта, котрий передає соціальну дію); зміст (соціальна інформація і знання); форму представлення для певної аудиторії; засоби і канали (що відповідають рівню соціально$комунікаційних технологій; аудиторію (реально існуюча або штучно створена, така, що має певні інформаційно - когнітивні, об'єктивні потреби, або суб'єктивні і ті, що спеціально формуються, впливають на мету СК; засоби і форми надання інформації та знань, а також на зміст повідомлень, що передаються); систему соціально - комунікаційних технологій; результат (певні стани аудиторії, що мають вираження в її діях, поведінці, оцінках); зворотний зв'язок суб'єктів соціально - комунікаційної взаємодії і об'єктів соціально - комунікаційної дії (коригування елементів СК через досягнення цілей, рівень розуміння і сприйняття інформації та знань, моніторинг станів соціальної діяльності, середовища жит тєдіяльності суспільства).

У визначенні об'єктно - предметного устрою теорії соціальних комунікацій ключовим є поняття «діяльність». Історико - генетичний, еволюційний аналіз СК діяльності (СКД) здійснено автором у праці [10]. СКД визначена як вид соціальної активності, скерованої на передачу знання, що формується й циркулює в суспільстві по спеціально створених каналах та структурах [10, 46]. СКД є об'єктом теорії соціальних комунікацій, предметом теорії - це процес соціальної комунікації, форми й види, умови виникнення, розвитку; соціокультурні залежності, організація в суспільстві. Будь - якому об'єктові реальної дійсності і пізнання притаманна історія, еволюція через прояв певних форм, що мають свою структуру, елементність, зв'язки, мету або призначення в середовищі існування, стадійність розвитку, сутнісні прояви форми, змісту і смисл якого змінюються відповідно до еволюції соціально - комунікаційної взаємодії [10, 47-55, 63].

Предметність СК - досліджень так або інакше виявляється через розгортання або згортання ознак насиченості життєвих циклів об'єкта, статики та динаміки його розвитку.

Предметне поле теорії соціальних комунікацій охоплює відносно сталі складові, до яких можна віднести: комунікаційні системи, що реалізують різні рівні соціально - комунікаційної взаємодії, суспільні структури; канали, засоби, технології; системні зв'язки між ними, інформаційні потоки, системи настроювання на взаєморозуміння суб'єктів комунікаційної взаємодії: загальні і конкретно$предметні методологічні підходи дослідження в цих аспектах розглянуто в монографічних, навчальних виданнях і наукових статтях. Але поки що науково - теоретичне поле СК має більш агрегаційний, ніж генералізаційний, інтеграційний характер [11]. Предмет СКД визначає субстратність в її соціальній сутності [10, с. 26]. Системність СКД виявляється через її організаційну, функціональну і цільову єдність, що утворює систему соціальних комунікацій суспільства (ССКС). Предметність самої діяльності в СК - сфері також змінюється від простіших форм наслідування «роби, як Я» до складніших когнітивних моделей у системах штучного інтелекту й експертних системах сучасності - це її еволюція, тенденції руху до завершення еволюційного циклу в межах соціально -комунікаційних реальностей - і розкриває зміст того, що в ній відбувається протягом цивілізаційного розвитку суспільства і людини.

Складність формування науки про соціальні комунікації пов'язана з суперечностями нелінійного характеру та мультипредметною природою СК - як у структурному, так і в процесуальному планах та лінійним устроєм - намаганнями лінійного впорядкування СК - явищ, що притаманні сучасній дисциплінарній і міжнауковій теоретизації. Отже, чи є, наприклад, архіви соціально - комунікаційними структурами - питання більш риторичне. Але для тих науковців, що не мають сформованого інформаційного світогляду, відповідь на нього є негативною або поки що негативною і залишається їм для подальшого вивчення та сприйняття знань. Чергове питання - препарування комунікаційної освіти, політики державного управління, які, безумовно, є функціональними підсистемами системи СК, а також діяльності традиційних СК - структур, функціонування яких в інформаційному суспільстві постійно порушує питання щодо права володіння ЗМІ, їх незалежності, необмеженості або цензури, доцільності сталих бібліотечних систем, архівних, музейних колекцій, важливості актуалізації, конкуренції СК - структур в електронному середовищі тощо. Час змушує цілеспрямовано дослідити прояви інформаційно  - комунікаційних відносин у цих сферах відповідно до нинішніх викликів інформатизації суспільного життя і руху до суспільства знань [4]. Культура інформаційного суспільства опосередковується соціально - комунікаційною культурою. Результатом СК - впливів на культурне середовище сучасності є утворення єдиного глобального інформаційного простору, формування культури інформаційного суспільства і живої етики людства.

Наукова сфера СК потребує організаційної інтеграції до академічної науки України, зокрема через створення відповідних інститутів, планування, координацію, стимулювання впровадження наукових результатів у сферу управління, освіти, діяльності різних СК - структур, визначення й узагальнення досвіду різних країн, присутності в міжнародних асоціаціях. Водночас можна констатувати, що сфера СК представлена:

1) в організаційно - функціональних структурах;

2) організації та управлінні;

3) технологіях;

4) теорії та методиці;

5) міжнауковій методології.

Інституалізація нового наукового напряму є першим кроком до оновлення професійно - кваліфікаційного складу фахівців, що займаються СК - діяльністю.

Основна мета оновлення професійної освіти в новій галузі - досягти відповідності підготовки фахівців, здатних до виконання завдань організації, підтримки суспільної взаємодії на різних рівнях функціонування СК і суспільної діяльності в розмаїтті форм і засобів, інформатизації та медіації сфери культури і сфери соціального управління - тенденціям і змінам в цих сферах: техніко - технологічній інтеграції, організаційній трансформації суспільних структур, самоорганізації та саморозвиткові соціально - комунікаційних структур, гуманізації, демократизації, глобалізації суспільних відносин та ін.

Організаційний аспект перебудови галузевої освіти має на меті досягти відповідності логіки еволюції діяльності соціально - комунікаційних структур (бібліотек, архівів, музеїв, служб НТІ, книговидавничих, мас - медійних та ін.) від документального рівня до інформаційного (у наш час) і когнітивного (незабаром). Для цього слід зважати в організації структури кафедр, факультетів, структурі навчальних планів на закономірності розвитку цих сфер з моменту виникнення (точкові прояви в структурі суспільної діяльності, поступове набуття суспільних функцій - бібліотека ІV-І тис. до н. е., музеї - І тис. до н. е. та ін.) до формування суспільних інститутів (бібліотечного, архівного, мас - медійного і т. п.) та інтеграції в глобальну систему соціальних комунікацій у наш час. Ці етапи розвитку відбувалися під впливом змін у засобах виробництва та розвитку суспільного інтелекту - від ручної праці до автоматизації систем, від диференціації навколишнє середовища в понятійно - категоріальному апараті, експансії наукових напрямів і формування розгорнутого світосприйняття до інтеграції понять і синтезу наук різного спрямування (природознавчих, суспільних, технічних). Другий аспект перебудови фахової освіти: привести у відповідність зміст навчання, структуру навчальних планів і кваліфікаційно - спеціальну структуру фахівців. Необхідність у цьому теж давно відчувається і її невирішеність гальмує і гальмуватиме розвиток СК - підсистем суспільства. Можливо, найближчим часом слід створити групу оперативного реагування - державний проект -замовлення на проведення відповідної пошуково - аналітичної діяльності - і внести пропозиції до державних класифікаторів.

Соціально - комунікаційна ідея від гіпотези в середині ХХ ст. перетворилася на основу розгортання нової парадигми наукових досліджень. Вона поглинула й охопила різні сфери пізнання, об'єктами якого є різні структури, суспільні інститути і процеси соціальної взаємодії на різних щаблях організації соціуму, що базуються на засадах обміну інформацією і знаннями, створюючи і використовуючи відповідні ресурси - інтелектуальний потенціал особистості, груп, суспільства загалом. Упродовж незначного проміжку часу ми вже спостерігаємо процеси її інституалізації у сфері науки і суспільної практики.

Поглиблення СК - досліджень, що об'єднало різні наукові напрями, дає підстави сподіватися на вирішення багатьох практичних завдань, що стосуються як організації діяльності і управління СК - структурами; соціально - інформаційними об'єктами, нової комунікаційної реальності, так і суспільної свідомості, як результату становлення суспільного інтелекту, механізму реалізації внутрішніх сутнісних рис людини (Розумної) і далі як людини$Творця, яка усвідомлює і дії в інтересах збереження себе і своєї планети як космічного феномену. Як це можна зробити - криється у глибоких трансформаціях інформації, перетворенної на знання, чинника дій, що відповідають принципам екологічності, гуманізму, любові до всього існуючого, безперервності буття та віри у своє призначення.

 

      Характеризуются основные институциональные признаки формирования социальнокоммуникационной сферы деятельности.  Признание академичности нового направления исследований - социальные коммуникации - рассматривается как фактор углубления теоретического знания и достижения проектно6конструктивного уровня влияния на состояние социальнокоммуникационных отношений в обществе.



Номер сторінки у виданні: 148

Повернутися до списку новин