Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Інформаціна безпека: нові підходи до визначення поняття





                 Ірина Залевська, старший інспектор відділу соціально - гуманітарної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління МВС України в Одеській області

 

Стаття присвячена розгляду нових підходів до дослідження поняття «інформаційна безпека». Аналізуються наявні у політичних і юридичних науках визначення поняття. Наявні визначення пропонується поділити на кілька груп: інформаційна безпека як безпосередньо стан захищеності інтересів, особистості, суспільства і держави в інформаційній сфері; інформаційна безпека як стан соціально - політичного середовища, при якому забезпечується захист особистості, суспільства, держави; інформаційна безпека як право, гарантія одержання достовірної інформації.

Ключові слова: інформаційна безпека, нові підходи, політичні і юридичні науки

 

Статья посвящена рассмотрению новых подходов к исследованию понятия «информационная безопасность». Анализируются имеющиеся в политических и юридических науках определения понятия. Имеющиеся определения предлагается разделить на несколько групп: информационная безопасность как непосредственно состояние защищенности интересов, личности, общества и государства в информационной сфере; информационная безопасность как состояние социальнополитической среды, при котором обеспечивается защита личности, общества, государства; информационная безопасность как право, гарантия получения достоверной информации.

Ключевые слова: информационная безопасность, новые подходы, политические и юридические науки

 

The article is devoted to consideration of new approaches to the study of the concept of «information security». Analyzes the available political and legal sciences definition. The existing definition is proposed to divide into several groups: information security, both directly, the state of security interests, personality, society and state in the information sphere; information security as a state of socio"political environment, which protects the individual, society, government, information security as a right , a guarantee of obtaining reliable information.

Key words: information security, new approaches, political and legal science.

 

Актуальність статті обґрунтована тим, що при переході від індустріального до інформаційного суспільства з традиційними ресурсами - матеріальними, енергетичними, технічними й ін. - різко зростає роль ресурсів інформаційних та інтелектуальних. Знання й інформація стають стратегічним ресурсом суспільства, що визначає перспективи його економічного, соціального, культурного розвитку в новому тисячолітті. Крім того, інформаційні ресурси - об'єкт власності конкретних юридичних і фізичних осіб, вони мають потребу в захисті, забезпеченні правового режиму їх володіння, розпорядження та користування.

Таким чином, у цей час життя суспільства характеризується всезростаючою роллю інформаційної сфери, що являє собою сукупність інформації, інформаційної інфраструктури, суб'єктів, що здійснюють збирання, формування, поширення й використання інформації, а також системи регулювання суспільних відносин, що виникають при цьому.

Мета статті: визначити нові підходи до дослідження поняття «інформаційна безпека». Завдання статті: проаналізувати наявні в політологічній і юридичній науках визначення поняття та класифікувати їх.

Інтенсивне впровадження інформаційних технологій у всі сфери життя й діяльності сучасного суспільства, ріст питомої ваги інформаційної безпеки в забезпеченні цілісності держави призвели до того, що інформаційні ресурси стали вважатися таким же багатством країни, як і її корисні копалини, виробничі потужності та інтелектуальний потенціал. Ефективне використання інформаційних ресурсів в інтересах України, кожного її громадянина було б неможливо без формування в країні комплексної системи інформаційної безпеки.

Усе більше зростає політична роль інформації, що перетворюється в національний політико - стратегічний ресурс і критерій зрілості та розвиненості політичної системи. Сьогодні в науковому світі інформація цілком обґрунтовано вважається політичним капіталом націй. Прогресивна заможність і політична вага країни, її можливості ефективно впливати на світові події залежать не тільки від матеріально - силових факторів (наприклад, військової й економічної потужності), але й від можливості використати інтелектуальний потенціал інших країн, поширювати й впроваджувати свої духовні цінності, а також гальмувати культурну експансію інших народів, трансформувати їх культурні цінності [1].

Особливе місце приділяється інформаційним ресурсам в умовах ринкової економіки. У конкурентній боротьбі значно поширені різноманітні дії, спрямовані на одержання конфіденційної інформації різними способами. Встановлено, що сьогодні у світі 47% охоронюваних відомостей добувається за допомогою технічних засобів промислового шпигунства [2]. У цих умовах захист інформації від неправомірного оволодіння нею набуває всезростаючого значення. Тобто, в економічній сфері зростає вразливість економічних структур від невірогідності, запізнювання й незаконного використання економічної інформації.

У сфері духовного життя виникає небезпека розвитку в суспільстві за допомогою електронних засобів масової інформації агресивної споживацької ідеології, поширення ідей насильства і нетерпимості й інших негативних впливів на свідомість та психіку людини [3].

Один із найпоширеніших підходів полягає в тому, що інформаційна безпека (яка є складовою частиною національної безпеки) розглядається в контексті проблем національної безпеки. Чим вища активність громадян, організацій або держав у кіберпросторі, тим перед суспільством гостріше постають проблеми забезпечення своєї інформаційної безпеки. І сьогодні є всі підстави вважати, що національна безпека країн залежатиме від забезпечення інформаційної безпеки. По мірі ж інтенсифікації технічного прогресу та посилення «електронного співробітництва» держав ця залежність буде постійно зростати [4]. Так, наприклад, український дослідник М. Галамба справедливо вважає, що «інформаційна складова не може існувати поза цілей загальної національної безпеки, так само, як і національна безпека не буде всеохоплюючою без інформаційної безпеки» [5].

Інформаційні зв'язки в системі національної безпеки такі складні та багаторівневі, як і її структура. В узагальненому вигляді їх можна представити як сукупність груп взаємозв'язків.

По - перше, це обмін інформацією між суб'єктами забезпечення національної безпеки, що обумовлюють утворення організаційної цілісності системи.

По - друге, інформаційних зв'язків між людьми, діяльність яких безпосередньо й опосередковано пов'язана із забезпеченням функціонування системи національної безпеки.

По - третє, інформаційні зв'язки між технічними компонентами системи, оскільки частина інформаційних функцій, надлишкових для людини, але необхідних для забезпечення національної безпеки у сучасних умовах передається різноманітними технічними засобами.

Як стверджує російський дослідник Ю. Корольов, проблема інформаційної безпеки не є сьогодні вузько технологічною категорією, а переходить у галузь концептуального обґрунтування управління суспільними процесами. Складний характер інформаційної безпеки актуалізує дослідження в різних галузях. Сьогодні активно розробляється проблематика інформаційно - психологічної безпеки особистості, тематика інформаційної безпеки держави [6]. При цьому недостатня увага приділяється політологічним аспектам.

Щоб з'ясувати особливості вищевказаного підходу, проаналізуємо поняття «національна безпека». Ряд дослідників, в основному юристів, вважають, що дане поняття має політичне походження, «що, з одного боку, спричиняється його нерозривний зв'язок з державною діяльністю й державною політикою, а з іншого, створює певні труднощі при правовому регулюванні пов'язаних з нею питань через декларативність і нестабільність цілого ряду її аспектів» [7].

Політологи висловлюються у тому розумінні, що, «національна безпека - це державна політика, спрямована на створення внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих для збереження або зміцнення життєво важливих національних цінностей; це стан, що забезпечує захищеність інтересів народу і держави, суспільства і кожного його члена» [8].

Російський політолог Д. Кафтанчиков зазначає, що стан національної безпеки детерміновано трансформацією політичної системи, коли впровадження інформаційних технологій ініціює мережну логіку змін усього спектра суспільних взаємодій.Політична система, включаючи її регіональні компоненти, втрачає вид стандартної сукупності й традиційно сформованої конфігурації інститутів публічної влади і політичних партій, здобуваючи форму багатомірного співтовариства, автономні елементи якого взаємозалежні багатогранними формальними та неформальними контактами, що виникають і знаходять стійкість завдяки революції в галузі поширення інформації, систем зв'язку й електронних комунікацій.

Завдяки цьому інформація здобуває значення стратегічного ресурсу соціуму, коли саме ступінь входжения держави та громадянського суспільства в глобальний інформаційний простір розцінюється як пріоритетний критерій їх розвитку. Подібна ситуація, в першу чергу, обумовлена поширенням такого явища, як інформатизація, що характеризує злиття когнітивних, соціокультурних і техніко - технологічних процесів [9].

На думку українського вченого - юриста Б. Кормич, «національна безпека являє собою стан захищеності гарантованих законодавством умов життєдіяльності держави, суспільства й окремої особи від внутрішніх і зовнішніх погроз. Підтримка національної безпеки є важливим напрямком державної діяльності, що актуалізується залежно від наявності й ступеня відповідних погроз» [10].

Український дослідник Ю. Максименко пропонує визначати національну безпеку як результат управління реальними або (і) потенційними погрозами (небезпеками) з метою задоволення національних інтересів людини, суспільства і держави [11].

Останнім часом в Україні та Росії вийшла досить велика кількість публікацій, присвячених питанням забезпечення інформаційної безпеки, однак мають місце неоднозначні судження, висновки і пропозиції щодо вдосконалення цієї діяльності. Окремі теоретичні положення щодо поняття «інформаційна безпека» мають різні тлумачення.

Як вважають автори відомого російського підручника «Політичні комунікації», під інформаційною безпекою варто розуміти захищеність інформації та підтримуючої її інфраструктури від випадкових або навмисних впливів, що загрожують завдати збитків як власникам або користувачам інформації, так і відповідним технічним структурам, незалежно від того, чи мають ці дії природний або штучний характер [12].

Особистість, суспільство та держава виступають як об'єкти і суб'єкти інформаційної безпеки на міждержавному, регіональному, національнодержавному рівнях. У багатьох державах існує певна невідповідність між інформаційною безпекою держави і правами особистості на свободу слова. Це, очевидно, тому, що інтереси особистості й інтереси держави далеко не завжди схожі. Інформаційна безпека суспільства, держави характеризується ступенем їх захищеності, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, управління, суспільної свідомості й т.д.). стосовно до небезпечних, дестабілізуючих, деструктивних, що порушують інтереси країни інформаційних впливів на рівні як впровадження, так і отримання інформації.

Інформаційна безпека визначаєтьсяздатністю нейтралізувати такі впливи. Інформаційна безпека особистості характеризується захищеністю психіки та свідомості від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання, дезінформування, спонукання до самогубства, образ і т. п. Необхідно зазначити, що інформаційні впливи небезпечні (або корисні) не стільки самі по собі, скільки тим, що «запускають» потужні матеріально - енергетичні процеси, управляють ними. Суть впливу інформації саме й полягає в її здатності «запускати» і контролювати матеріально - енергетичні процеси, параметри яких на багато порядків вищі самої інформації [13].

У науковій літературі пропонується досить багато трактувань поняття «інформаційне забезпечення національної безпеки». Російський дослідник І. Гальцев виділяє два напрямки: технологічне й соціокультурне. Технологічно - інформаційне забезпечення безпеки - це сукупність апаратних і програмних засобів, що забезпечують доступ, конфіденційність, зберігання інформації в сучасних інформаційних (комп'ютерних) мережах. Мова йде про специфічний соціотехнічний феномен, що в 1970 - і роки йменувався «комп'ютерною безпекою», в 1980 - і роки - «безпекою даних», а сьогодні одержав назву «інформаційної безпеки» або «інформаційного забезпечення безпеки». Власне «інформаційним забезпеченням безпеки» називають заходи щодо захисту інформації від неавторизованого доступу, руйнування, модифікації, розкриття й затримок у доступі, у результаті чого її метою стає забезпечення безпеки функціонування інформаційних систем, а головним об'єктом захисту - сама інформація, також поряд з інформацією, другий об'єкт захисту - інформаційна інфраструктура [14].

Аналіз наявних визначень поняття «інформаційна безпека» показав, що багато хто з них мають потребу в конкретизації, додатковому тлумаченні. На наш погляд, визначення інформаційної безпеки необхідно формулювати на основі чинного законодавства, зокрема Доктрини інформаційної безпеки України, що являє собою сукупність офіційних поглядів на цілі, завдання, принципи й основні напрямки забезпечення інформаційної безпеки.

На думку автора, інтереси особистості в інформаційнійсфері полягають у реалізації конституційних прав людини і громадянина на доступ до інформації, на використання інформації в інтересах здійснення не забороненої законом діяльності, фізичного, духовного й інтелектуального розвитку, а також у захисті інформації, що забезпечує особисту безпеку.

В інформаційній сфері суспільство має забезпечити інтереси особистості у зміцненні демократії, створенні правової соціальної держави, досягненні й підтримці громадської згоди, у духовному відновленні України.

Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов для гармонійного розвитку української інформаційної інфраструктури, для реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина в одержанні інформації і користуванні нею з метою забезпечення непорушності конституційного ладу, суверенітету та територіальної цілісності України, політичної, економічної і соціальної стабільності, у безумовному забезпеченні законності та правопорядку, розвитку рівноправного і взаємовигідного міжнародного співробітництва.

Інформаційна безпека в сучасних умовах здобуває все більшу актуальність і значимість, є одним із пріоритетних напрямків забезпечення національної безпеки України, а також міжнародної безпеки, що вимагає теоретичного осмислення основних положень інформаційної безпеки для вдосконалювання правової бази та політичної практики.

Чим вища активність громадян, організацій або держав у кіберпросторі, тим гостріше перед суспільством постають проблеми забезпечення своєї інформаційної безпеки. І сьогодні є всі підстави думати, що національна безпека країн залежатиме від забезпечення інформаційної безпеки. У міру ж інтенсифікації технічного прогресу й посилення «електронного співробітництва» держав ця залежність буде постійно зростати.

Отже, дотепер серед учених, що досліджують проблеми безпеки, не вироблено загального підходу до визначення основного понятійного апарата щодо зазначеної проблематики.

Аналіз наукових підходів дозволив поділити існуючі поняття інформаційної безпеки на кілька груп. По - перше, інформаційна безпека - це безпосередньо стан захищеності інтересів особистості, суспільства та держави в інформаційній сфері. По - друге, інформаційна безпека як стан соціально - політичного середовища, при якому забезпечується захист особистості, суспільства, держави. По - третє, інформаційна безпека як право, гарантія одержання достовірної інформації.



Номер сторінки у виданні: 216

Повернутися до списку новин