Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ ДО ПЛАСТИЧНИХ ОПЕРАЦІЙ У ЖІНОК В ПЕРІОД КРИЗИ СЕРЕДИНИ ЖИТТЯ





                Марія Коваль, аспірантка кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка

УДК. 159.922.6 - 055.2

 

У статті на основі теоретичного аналізу розглядається проблематика, особливості перебігу та завдання розвитку в період кризи середини життя у жінок, а також психологічні особливості сприйняття та пристосування жінок до змін у формі власного тіла, його функціонуванні та змін зовнішності, що виникають у даний період. На основі емпіричного дослідження було розглянуто особливості мотивації жінок до пластичних операцій у період кризи середини життя.

Ключові слова: криза середини життя, пластичні операції, мотивація, ідентичність, тілесний образ, фізичне - Я.

 

В статье на основании теоретического анализа рассматривается проблематика, особенности протекания и задачи развития в период кризисна средины жизни у женщин, а также психологические особенности восприятия и адаптации женщин к изменениям в форме собственного тела, его функционировании и изменениям внешности, что возникают в данный период. На основании эмпирического исследования было рассмотрено особенности мотивации женщин к пластическим операциям в период кризиса середины жизни.

Ключевые слова: кризис средины жизни, пластические операции, мотивация, идентичность, телесный образ, физическое - Я.

 

The article is based on the theoretical analysis of the issues, peculiarities and challenges in the development of the female mid"life crisis. The psychological features of women's perception and adaptation to the morphological changes of their own body, its functioning and changes in appearance that arise in this period are studied as well. The empirical research was grounded on considering women's motivating to plastic surgery in the period mid - life crisis.

Key words: mid - life crisis, plastic surgery, motivation, identity, body image, physical - self.

 

Проблематика, особливості перебігу та завдання розвитку в період кризи середини життя є недостатньо розкриті в сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі. Нечисленні дослідження присвячені особливостям кризи середини життя в основному стосувались чоловіків і лише незначна частина з них стосувалась жінок.

На думку Гейл Шихі, криза середини життя в жінок розпочинається дещо швидше, ніж у чоловіків. В 35 років жінки починають відчувати потребу в реалізації «останньої можливості», що власне для жінки вона залежить від того, якої моделі поведінки вона до того дотримувалась (за Гейл Шихі є 5 моделей: турботливі; модель або/або; інтегратори; жінки, які ніколи не виходять заміж; нестійкі). У період кризи середини життя, коли всі попередні цілі та цінності втрачають свою актуальність, виникає необхідність у побудові нових цілей: кар'єрного розвитку (якщо перша половина життя була присвячена лише материнству та турботі про чоловіка), спроби побудувати партнерські стосунки (якщо перша половина життя була повністю присвячена кар'єрі), спроби знову або вперше стати матір'ю тощо [5].

Маккваід виділила такі завдання розвитку жінки в період середини життя:

- побудова нової ідентичності;

- віднайдення цілей та мрій другої половини життя;

- поглиблення самоприйняття та розширення самовираження;

- використання усвідомлення любові татворчого потенціалу, щоб допомогти пом'якшити реальність смерті;

- побудова продуктивних взаємозв'язків із наступними поколіннями [15, с. 29].

Криза середини життя є періодом дезінтеграції із подальшою інтеграцією, побудовою нових життєвих цінностей, цілей та сенсу [8, с. 162]. Водночас одним із центральних факторів, які є визначальними в період дорослості, є вміння адекватно пристосуватись до змін у формі власного тіла, його функціонуванні та змін зовнішності. Або іншими словами, збереження позитивного фізичного - Я (тілесного Я - образу).

За визначенням Д. А. Леонтьєва, фізичне Я - це переживання свого тіла як втілення Я, образ тіла, переживання фізичних дефектів, усвідомлення здоров'я чи хвороби. На думку А. А. Налчаджян, схему тіла можна назвати тілесним Я - образом особистості. Тіло, тілесне або фізичне Я є невід'ємною складовою цілісного відчуття власного Я. З іншого боку, оскільки схема тіла, тілесний Я - образ входить до загальної структури Я - концепції, його порушення не можуть бути повністю ізольованими, а відтак впливають на Я - концепцію в цілому [2].

Фізичне - Я за Бернсом є складовою Я - концепції людини. Розглядаючи Я - концепцію людини як сукупність установок її, спрямованих на саму себе, Бернс виділяє три основні елементи цих установок: когнітивний (наявні переконання про себе); емоційнийно - оцінкова складова ( як я ставлюсь/оцінюю дане переконання); поведінкова складова (реакція на дані переконання, що може виражатись у поведінці). Отже, як і кожна складова Я - концепції, так і фізичне - Я зокрема містить ці три складові: на когнітивному рівні тілесний образ розглядається як уявлення про власне тіло (образ тіла, статева приналежність, зовнішність); емоційному - самооцінка (зовнішності, тілесних проявів); поведінкова - поведінка людини у зв'язку із уявленнями про своє тіло і її самооцінку. Кожна із цих складових може розглядатись як Я реальне (як людина бачить, оцінює своє Тілесне - Я і як у зв'язку із цим діє), як Я - ідеальне(яким би людина хотіла б бачити своє тіло і зовнішність) і як Я - дзеркальне (як, на її думку, її тіло і зовнішність оцінюються іншими і як ці уявлення впливають на поведінку людини). Ступінь співпадіння цих показників, на думку Бернса, може свідчити як про гармонійність особистості, високу задоволеність собою, низьку тривожність, так і про нерозвинутість самосвідомості, завищену самооцінку чи витіснення тривоги[1].

Томпсон, як і Бернса, вважає, що тілесний образ містить три компоненти. Перший - це перцептивний, що відображає уявлення людини про її власну фізичну зовнішність. Другий компонент - оцінковий - включає в себе установки людини стосовно власного тіла. Томпсон припускає, що ці установки включають у себе цінність (ступінь задоволеності чи незадоволеності власним тілом) і валентність (міра значимості власного образу для самооцінки). Третім є поведінковий компонент, який пов'язаний із рівнем впливу сприйняття чи відчуттів людини відносно власного тіла на її поведінку[16].

Займаючись вивченням поняття «власного Я», Хартер виділяла глобальну та специфічні сфери власного Я. Глобальний погляд на самого себе пов'язаний із загальною самооцінкою та самоповагою і є більш стійким до змін, ніж окремі області. На думку Хартер із - поміж інших до специфічних областей «власного Я» належить фізична зовнішність. За результатами її досліджень, фізична зовнішність на кожному етапі розвитку тісним чином пов'язана із глобальною самоповагою. Хартер також указує на те, що формування уявлення про себе є одночасно когнітивним та соціальним конструктом, більш широкий соціально - культурний контекст буде впливати на зміст та валентність, пов'язану із зовнішністю, в самоуявленні людини, а також на ту цінність, яку кожна людина асоціює із відповідністю культурним стандартам зовнішності [11, с. 1-2].

Дослідження показали, що задоволеність зовнішністю тісно пов'язана із самооцінкою людини. Так, Фейнголд з'ясував, що власна оцінка привабливості значною мірою пов'язана із глобальною самооцінкою, але водночас йому не вдалось виявити відповідних зв'язків з об'єктивними оцінками. Дослідження показали, що рівні самооцінки тісно пов'язані із незадоволеністю тілом, зокрема у жінок. Однак залишається невідомим, що в даній парі задоволеності/незадоволеності зовнішністю та самооцінки є причиною, а що наслідком. Людина незадоволена власною зовнішністю може поширювати власну невдоволеність на інші аспекти свого «я», оцінюючи їх більш негативно і тим самим формувати більш низьке почуття самооцінки. З іншого боку, позитивна самооцінка людини може визначати більш виражену задоволеність власною зовнішністю, і людина може вважати, що інші аспекти власного «Я» є більш важливими детермінантами самооцінки [9]. Деякі дослідники вважають, що самооцінка дозволяє зберегти позитивні уявлення людини про саму себе, впливаючи на опрацювання зворотного зв'язку і скеровуючи її на турботу про себе[6]. Люди із високою самооцінкою частіше, ніж люди із низькою самооцінкою, сприймають пов'язаний із зовнішністю зворотний зв'язок як такий, що співвідноситься з їхніми позитивними уявленнями про себе, намагаються дискредитувати джерело негативної інформації і оцінюють позитивно інші важливі аспекти власного «Я» для протидії негативним впливам. За даними деяких досліджень, люди з високою самооцінкою володіють більш стійким уявленням про себе і проявляють меншу емоційну лабільність, ніж люди з низькою самооцінкою.

Водночас самосприйняття зовнішності не є сталим і може змінюватись наближуючись чи віддаляючись від культурних ідеалів протягом коротких чи тривалих періодів. Деякі зміни відбуваються поступово, наприклад, ті, що пов'язані із природною динамікою росту, розвитку та старіння людини, інші більш швидко.

Томас Кеш та Томас Пузінскі вводять поняття «Об'єктивне усвідомлення тіла». Об'єктивне усвідомлення тіла (ОУТ) складається з таких компонентів: догляд за тілом; інтерналізація культурних стандартів тіла; уявлення про те, який вигляд потрібно. Інтерналізація культурних стандартів - жінка, яка інтерналізує культурні стандарти і сприймає їх як такі, що прийшли від її власних бажань. У даному випад ку приховується зовнішній тиск стандартів на особистість. Інтерналізація спонукає до тісного взаємозв'язку між зовнішніми стандартами з відчуттям особистісної вартості. Оскільки культурні стандарти є достатньо вузькими і важкими до досягнення, то ситуація, коли тіло жінки майже або повністю відповідає цим стандартам, викликає в неї відчуття компетентності. В ситуації ж, коли тіло не відповідає цим культурним стандартам (що трапляється набагато частіше, адже сучасні стандарти практично недосяжні) - сором, відчуття некомпетентності, неспроможності [7, c. 83].

Поняття про те, який вигляд потрібно, - це впевненість у тому, що докладено достатньо зусиль для того, аби культурні стандарти тіла були досягнуті, незалежно від того, як жінка контролює свій вигляд. Control beliefs мають створювати певні переваги для жінки у вигляді зниження стресу в прагненні досягнення, часом недосяжних стандартів і у відчутті компетентності в контролі власного тіла [7, c. 83-91].

Томас Кеш та Томас Пузінскі виділяють три компоненти образу тіла, що вимагають оцінки в дорослому віці: зовнішній вигляд, компетентність (можливості) і фізичне здоров'я. Зовнішній вигляд забезпечує велику кількість зовнішніх сигналів про себе та інших, включно з інформацією про вік та привабливість. Внутрішні відчуття тілесних можливостей базуються частково на фізіологічних відчуттях, асоційованих із віком, наприклад, рухливість, витривалість, сила тощо. Досвід фізичного здоров'я чи хвороби є визначальним у відчутті якості життя [7, c. 83 - 91].

У період середини життя основні зміни в тілі жінки пов'язані із вагітністю, народженням дітей та підготовкою організму до менопаузи (яка починається за 5 - 10 років до фактичного настання менопаузи). Ці зміни є природними та необхідними, вони забезпечують здорове функціонування організму жінки. Зокрема, до таких змін належать поступове зниження швидкості метаболічних процесів (протягом переходу до клімактеричного періоду рівень метаболізму знижується на 15 - 20 %) та зниження рівня естрогену, яке спричиняє відкладення жиру в ділянці живота. В нормі жінка в період менопаузи набирає від 4 до 6 кілограмів ваги (жиру), який зосереджується в ділянці живота. Таке накопичення жиру має своє пристосувальне значення, оскільки дані жирові клітини забезпечують генерування природного естрогену, тим самим зменшуючи неприємні симптоми менопаузи [14, c. 21 - 22]. Однак у культурі сучасного західного суспільства, яка активно поширюється на Україну та інші пострадянські країни, значною цінністю виступає зовнішній вигляд людини. Сучасна культура диктує свої стандарти жіночої краси, серед яких субтильність, худорлявість, молодість, навіть деяка підлітковість зовнішнього вигляду. Окрім цього, соціальні стереотипи зовнішнього вигляду жінки виключають будь - які зміни в її зовнішності (тілі), зовнішність жінки має бути незмінною в часі, будь_які видимі зміни в зовнішності чи в тілі розцінюються як «негативні» чи «ненормальні», тобто жіноче тіло сприймається як незмінне. Це за своєю суттю суперечить нормальному процесу розвитку жіночого тіла.

Часто період середини життя у жінок описується достатньо негативно з акцентом на клімактерії та на фізіологічних змінах, що відбуваються в організмі, і будь - які емоційні стани, що виникають у даний період, відносять до гормональної перебудови в організмі. Сучасні культурні стереотипи нав'язують погляд на жінку в середині життя як фізично непривабливу, безплідну, асексуальну, пригнічену, фрустровану, роздратовану тощо [13].

Однак, за результатами досліджень Шерон Маккваід, для жінок період середини життя несе не лише негативні, а й позитивні зміни. Так, жінки, що брали участь у дослідженні, позитивними змінами в період середини життя вважають зростання незалежності і свободи - свобода від думки інших, від відповідальності за дітей і від менструальних періодів, свобода розвитку, свобода для чогось нового (розвитку взаємостосунків із друзями, побудова кар'єри). Негативними є фізіологічні зміни, втрата фізичної привабливості, поява сивини, зморшок, зайва вага тощо. За даними дослідження Шерон Маккваід, у жінок у період середини життя дискомфорт викликають такіж фізіологічні зміни: поява сивини, зморшок та збільшення ваги [15, с. 25]. Дані дослідження Діллавей показали, що найбільш проблематичними змінами тіла в період середини життя у жінок є: збільшення ваги; зміни шкіри (зокрема поява волосся на обличчі), втрата тонусу шкіри, сухість, поява зморшок; та зміна форми грудей [11, с. 1 - 2]. Такі зміни тіла є травматичними для жінок, оскільки вони утруднюють можливість відповідати гендерним стандартам краси. На думку досліджуваних, відповідати стандартам краси, а відповідно бути привабливими - це мати струнку фігуру; молоду, пружну, гладеньку шкіру; пружні груди.

Прагнення відповідати недосяжним стандартам краси штовхає жінок до різноманітних способів контролю своєї зовнішності. Так, серед досліджуваних Діллавей практично всі жінки підтвердили, що намагаються контролювати свою вагу різноманітними способами: фізичні навантаження, дієти, пігулки, косметична хірургія [11, с. 1-2]. Марго Маійн і Джо Келлі також акцентують на тому, що останнім часом значно зросла кількість жінок середнього віку, що страждають розладами харчування (булемія і анорексія) та проблемами сприйняття тілесного образу [14, с. 79-82]. За даними Американської організації пластичних хірургів (American Society of Plastic Surgeons), у 2005 році в США було проведено більш як 1,8 млн. пластичних операцій, що на 4% більше в порівнянні із 2004 роком (вітчизняних даних з досліджуваної проблеми, на жаль, немає). Кількість жінок, які звертаються за допомогою до пластичного хірурга, щорічно зростає. За даними опитування, проведеного в 1997 році журналом Psychology today, яке було присвячене образу тіла, 56% американок сказали, що вони взагалі не задоволені своєю зовнішністю (на жаль, таких даних про подібні дослідження на теренах України нема). Серед основних проблем були названі розмір живота (71%), загальна маса тіла (60%) і недостатній м'язовий тонус.

Метою нашого дослідження було емпірично дослідити особливості мотивації жінок до пластичних операцій у період кризи середини життя.

Об'єктом дослідження є особливості мотивації до пластичних операцій.

Предметом дослідження виступають особливості мотивації жінок до пластичних операцій в період кризи середини життя.

У досліджені брали участь жінки віком від 35 до 55 років, загалом 100 жінок (досліджувана група 50 жінок, які здійснили пластичні операції, та 50 жінок, які ніколи не робили пластичних операцій). Для виконання емпіричної частини роботи ми використали такі методики: Опитувальник самоставлення (В. В. Столін, С. Р. Пантілеєв); «Статево - рольовий опитувальник» С. Бем; Тест самоактуалізації Е. Шострома (САТ); Методика Люшера; Методика «Мотивація успіху та боязкість невдачі» А. А. Реана.

Дані дослідження опрацьовано із застосуванням кореляційного, порівняльного та кількісного аналізу.

У даній статті ми лише частково представимо результати дослідження.

На основі результатів статистичного та кількісного аналізу даних дослідження ми зробили наступні висновки. Обернений кореляційний зв'язок фактора «Наявність пластичних операцій» та «Шлюб» (r = -0,45), тобто наявність пластичних операцій обернено корелює із перебуванням у шлюбі. Згідно із результатами порівняльного аналізу між групами жінок із пластичними операціями та без них, значима відмінність знову ж таки була виявлена за фактором «Шлюб». Тобто для групи жінок, які здійснили пластичні операції, характерною особливістю є те, що серед них значно більше жінок, які не перебувають у шлюбі порівняно із контрольною групою жінок. За даними кількісного аналізу даних анкетування, 70% жінок, що зробили пластичні операції відповіли, що в даний період перебувають у пошуках партнера (чоловіка).

Такі результати можуть бути свідченням того, що в період кризи середини життя жінки, в яких невлаштоване особисте життя, інтуїтивно розуміючи, що основним об'єктом привабливості є обличчя, впевнені що, омолоджуючи власне обличчя в них з'явиться більше можливостей для влаштування особистого життя. В період кризи середини життя маніфестують та актуалізуються всі бажання та конфлікти пубертатного віку, і відповідно власна зовнішність стає об'єктом найбільшої уваги. У будь - якому випадку вирішується одна і та ж психологічна потреба - потреба пошуку партнера, задля створення сім'ї. І тоді прагнення пошуку партнера для створення сім'ї стає основним мотивуючим чинником для здійснення пластичної операції. Такі прагнення підкріплюються зовнішніми мотиваційними чинниками, що спонукають жінок до пластичних операцій, а саме пануючими у суспільстві соціокультурними стереотипами жіночої краси. Сучасна культура диктує свої стандарти жіночої краси, серед яких субтильність, худорлявість, молодість, навіть певна підлітковість зовнішнього вигляду. Окрім цього, соціальні стереотипи зовнішнього вигляду жінки виключають будь - які зміни в її зовнішності (тілі), зовнішність жінки має бути незмінною в часі, будь - які видимі зміни в зовнішності чи в тілі розцінюються як «негативні» чи «ненормальні» і таким чином фактично відкидають, заперечують природні зміни в тілі жінки, які виникають із віком. У ситуації, коли відбувається поєднання зовнішньої та внутрішньої мотивації, жінка зважується на пластичну операцію.



Номер сторінки у виданні: 175

Повернутися до списку новин