Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Мажоритарна і пропорційна виборчі системи: переваги та недоліки





В. В. Кобржицький, старший викладач кафедри глобалістики,
політології та паблік рилейшинз Університету "Україна"
УДК 324. 328

 

Автор досліджує основоположні принципи та риси мажоритарної та пропорційної виборчих систем. На основі дослідження надаються рекомендації щодо удосконалення чинної виборчої системи України.

                Ключові слова: вибори, мажоритарна виборча система, пропорційна виборча система.

 

Попри кризові явища в суспільстві загалом та політичній сфері зокрема, в Україні все частіше та виразніше звучать думки щодо проведення дострокових виборів до Верховної Ради України (в т. ч. одночасно із черговими виборами Президента). Але й тут озвучуються тези про те, що, окрім самої зміни складу народних депутатів необхідно змінити виборче законодавство в Україні. Представники різних політичних партій та блоків, а також науковці пропонують, по суті, протилежні варіанти вирішення задачі. Для повноцінного забезпечення представництва населення у законодавчому органі держави існує випробувана століттями мажоритарна система, а для більш - менш чіткого структурування політичних партій у парламенті, а відтак і його більш ефективної роботи, є пропорційна система [1]. Але основною проблемою, що існує на сьогодні, є те, що обидві ці системи використовувалися свого часу в незалежній України (нагадаємо, що за мажоритарною системою депутатів Верховної Ради обирали у 1994 році, а за пропорційною - у 2006 та 2007 роках) і обидві мали свої недоліки. Нашим завданням є аналіз основоположних рис мажоритарної та пропорційної виборчих систем з метою отримання відповіді на питання, яка ж з двох систем є більш ефективною в сучасній Україні.

Ми свідомо не беремо до уваги застосування змішаної виборчої системи, оскільки вона є поєднанням саме мажоритарної та пропорційної системи, а, отже, має «успадковані» переваги та недоліки при застосуванні.

Мажоритарна виборча система є найстаршою з - поміж використовуваних у наш час. Найпоширенішими є два різновиди мажоритарної системи: система абсолютної більшості та відносної.

Загалом переваги мажоритарної системи абсолютної більшості можна окреслити такими аргументами:  

а) демократизм - оскільки вона враховує інтереси реальної більшості виборців - саме тієї частини суспільства, якій небайдуже майбутнє держави і які прийшли на виборчі дільниці проголосувати;

б) вона допомагає створити ефективну про урядову більшість у парламенті;

в) виборці та їх представники знаходяться у постійному контакті, населення знає, до кого безпосередньо варто звертатися для представлення інтересів громади;

г) часто (але, на жаль, не завжди) зростає якість обраних осіб (адже голосування персональне, а не списком, і виборці мають змогу побачити кандидатів на власні очі та поспілкуватися з ними);

ґ) дана система дає можливість бути обраним позапартійному кандидату, таким чином зменшується вплив політичних партій на життя суспільства.

Перевагами мажоритарної системи (відносної більшості) є:

а) голосування відбувається в один тур, а, отже, не потребує додаткових витрат для проведення другого туру виборів;

б) за даної системи також простіше створити ефективну більшість, яка матиме можливість призначити уряд;

в) зв'язок виборців та обраного ними депутата існує постійно і виборці мають свого постійного представника у парламенті, який знатиме (найактивніші члени територіальної громади про це завжди дбають) про проблеми свого округу;

г) така система дозволяє отримати депутатський мандат позапартійному кандидату.

Що стосується основних недоліків мажоритарних систем, то вони є наступними:

а) за системи відносної більшості діє принцип «переможець бере усе» (the winner takes it all) - переможений залишається ні з чим і створюється загроза «виборчої диктатури» меншості над більшістю [2] (особливо яскраво це наразі проявляється на прикладі діяльності голів міст, сіл, селищ, які були обрані за принципом відносної більшості, яка подекуди становила 35-45% голосів виборців, а, отже, по суті, є меншістю суспільства);

б) за системи абсолютної більшості часто доводиться проводити другий тур виборів (до якого потрапляють два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів з - поміж інших) або перевибори, а це, як правило, призводить до зменшення, зниження активності виборців, а відтак далеко не завжди обраний депутат представляє більшість населення свого округу;

в) за системи абсолютної більшості у разі, якщо жоден з кандидатів у другому турі не отримав необхідної підтримки (50% + 1 голос), округ, у якому проводилися вибори, на певний час залишається непредставленим у парламенті (зокрема, на виборах до Верховної Ради 1994 року у сімдесят одному окрузі з тих, де не було обрано депутата, кандидат - переможець отримував понад 47% голосів виборців [3]. Сталося так через те, що дуже часто виборці голосували «проти всіх» й таким чином воля абсолютної меншості населення (часто це було 5-7%) виявлялася вирішальною);

г) часто дискримінуються малі, так звані «« треті» партії, які практично втрачають шанси бути представленими у законодавчому органі тому, що виборці часто орієнтуються на представників найбільших та найвпливовіших (в сучасній Україні читай - найрейтинговіших партій, вважаючи, що представники так званих «третіх» партій не зможуть ефективно працювати в парламенті в умовах меншості;

ґ) влада має більше можливостей та ресурсів тиску на депутатів - мажоритарників, аби вони з особливо принципових для влади питань голосували саме так, як цього від них вимагають (особливо це стосується позапартійних кандидатів, які не мають можливості захистити себе за допомогою політичної партії);

д) при застосуванні мажоритарної системи є можливість (особливо у державної влади) впливати на результати виборів, застосовуючи різноманітні маніпулятивні технології (як - от - масове «переселення» виборців з одного округу до іншого, маніпулювання з кордонами виборчих округів).

Особливу увагу варто звернути на такий недолік мажоритарної системи - відносної більшості, як виборчий диктат меншості над більшістю. Задля кращої ілюстрації звернімо увагу на Велику Британію, де саме така система застосовується не одне століття. Реально отримуючи меншість голосів виборців від їх загальної кількості, провідні партії Об'єднаного Королівства мають змогу отримувати абсолютну більшість місць у парламенті і втілювати у життя такі рішення, які не завжди дістають підтримку переважної частини суспільства (див. табл. 1.).

 

Таблиця 1. - Порівняння результатів парламентських виборів у Великобританії [4 - дані за 1984, 1987 рр., 5 - дані за 2005 р.]

 

Партії

1984

1987

2005

% голосів

місця

Вартість місця

% голосів

місця

Вартість місця

% голосів

місця

Вартість місця

К-сть

%

К-сть

%

К-сть

%

Консерватори

42,4

397

61,1

0,11

42,3

376

58,8

0,11

32,3

197

30,5

0,16

Лейбористи

27,6

209

32,3

0,13

30,8

229

35,2

0,13

35,2

356

55,1

0,10

Ліберальні демократи

25,4

23

3,5

1,10

22,5

22

3,4

1,02

22,0

62

9,6

0,35

Регіональні партії

4,6

21

3,2

0,22

4,4

23

3,6

0,19

10,5

31

4,8

0,34

Разом

100

650

100

 

100

650

100

 

100

646

100

 

 

Що ж до пропорційної виборчої системи, то з'явилася вона на зламі ХІХ-ХХ століть. Перші вибори на новою системою відбулися у Бельгії 1899 р., у деяких кантонах Швейцарії у 1889-1893 роках. Взагалі прийняття пропорційного представництва у континентальній Європі було зумовлено такими факторами: по - перше, була проблема етнічних, релігійних та інших меншин, пропорційне представництво було покликане забезпечити участь меншин у здійсненні влади й таким чином протидіяти загрозам національної єдності; по - друге - досягнення політичної стабільності, яку може дати державі пропорційне представництво [6].

Аналізуючи реалії політичного сьогодення в Україні, а також досвід використання пропорційної системи, можна стверджувати, що аргументи щодо її переваг наступні:

а) система практично не допускає втрати голосів і є математично точною, вона враховує увесь спектр суспільних інтересів і забезпечує парламентське представництво меншості (звісно, за винятком тих партій, які не подолали виборчий поріг);

б) пропорційне представництво надає громадянам більшу свободу вибору і тим самим підвищує інтерес до суті політичних проблем; в) у парламенті встановлюється чітко окреслена структура партійного представництва;

г) суттєво зменшуються можливості для маніпуляції голосами виборців, владний ресурс на практиці нелегко застосовувати, а деякі прийоми, притаманні мажоритарним системам, повністю виключаються (як - от явище джеррімандерінгу або масового «переселення» виборців з одних округів до інших).

Що ж до недоліків цієї системи, то до них насамперед варто віднести такі:

а) зазначена система загалом незрозуміла широкому колу громадян;

б) послаблюється безпосередній контакт із виборцями, деперсоніфікується голосування, особливо тоді, коли застосовується принцип партійного формування виборчого списку, за якого виборці не мають змоги змінити порядок розташування кандидатів у списку і, голосуючи за партію, «погоджуються» із запропонованим нею списком кандидатів, а партії, у свою чергу можуть включати до свого списку одіозних політиків, які не мали б шансів бути обраними за мажоритарної системи;

в) партії мають можливість «продавати» місця у своїх виборчих списках;

г) посилюється контроль партії над кандидатами (в деяких випадках партія може позбавити свого депутата мандату за «порушення партійної дисципліни»);

ґ) вона сприяє фрагментації політичних сил, а подекуди сприяє входженню до парламенту крайніх радикальних партій; д) міжпартійні компроміси та домовленості у передвиборний період досягаються рідко;

е) пропорційне представництво може заважати повноцінній роботі уряду, якщо він не має стабільної більшості на свою підтримку;

є) при розпаді правлячої парламентської коаліції і неможливості створити нову проводяться дострокові вибори, а це, у свою чергу, викликає апатію серед виборців і сприяє абсентеїзму;

ж) при наявності великої кількості недостатньо впливових партій, партії, які подолали виборчий поріг, нерідко отримують дві третини - три чверті голосів виборців, але при цьому розподіляють усі 100% місць у парламенті, що нерідко викликає суспільне обурення;

Що стосується можливості партії тиснути на власного представника, то тут варто зазначити, що сучасні українські тенденції на законодавчому рівні встановити імперативний (зобов'язальний) мандат ідуть всупереч загальноєвропейським тенденціям, адже конституції провідних європейських держав виключають можливість застосування зобов'язання з боку партії або виборців. Зокрема, у конституції V Республіки у Франції стаття 27 зазначає, що: «Будь - який імперативний мандат є недійсним» [7], стаття 67 конституції Італії стверджує: «Кожний член парламенту представляє всю націю і виконує свої функції без зобов'язального мандату» [8], а стаття 38 конституції ФРН вказує, що депутати «є представниками всього народу, не зв'язані наказами або вказівками і підкоряються тільки своїй совісті» [9]. Хоча звісно все це не означає, що в реальному житті партії не намагаються впливати на своїх представників - депутатів.

Одним із найбільш резонансних питань щодо зміни чинної виборчої системи в Україні є проблема формування закритого списку кандидатів від партії. Представники різних політичних партій наголошують на тому, що такий принцип варто замінити на «відкриті» списки, але головна проблема, яка стає одразу очевидною, полягає в тому, що проводити вибори з відкритими списками в єдиному загальнонаціональному окрузі, де розподіляються 450 депутатських мандатів, просто нераціонально і надзвичайно складно (найперше для членів дільничних виборчих комісій, які повинні будуть рахувати «особисті» преференційні голоси кандидатів від партій). Саме тому у випадку застосування принципу формування відкритих списків необхідно проводити вибори у багатьох багатомандатних округах (найефективнішим, звісно, буде застосування чинного адмінстративно - територіального поділу країни).

Як висновок: необхідно наголосити на тому, що доброї чи поганої виборчої системи не існує. Просто, внаслідок певних традицій у суспільстві або відсутності таких, найкращі здобутки різних виборчих систем можуть бути використані краще або спотворені таким чином, що від застосування певної виборчої системи доводиться відмовлятися. Зрештою, встановлення тієї чи іншої виборчої системи є результатом суб'єктивного вибору, який нерідко визначається співвідношенням політичних сил у законодавчому органі. Ті чи інші способи визначення підсумків виборів часто опиняються вигіднішими для окремих партій і вони виступають за включення до виборчого законодавства саме таких вигідних для них способів. І дійсно, встановлення певного типу виборчої системи залежить не тільки від того, які результати необхідно отримати, а й від того, які результати є чинними. Адже будь - яка правляча партія або коаліція з власної волі не буде прагнути змінюю вати виборчу систему, завдяки якій прийшла до влади. Саме тому варто не змінювати «правила гри» кардинально, а м'яко трансформувати чинну виборчу систему таким чином, аби виборчі списки були відкритими, а голосування за партії - персоніфікованим, тоді відповідальність політиків перед населенням буде більшою. Крім того, політичні реалії сучасної України свідчать про те, що ані мажоритарна, ані пропорційна системи не можуть гарантувати існування стабільної більшості у парламенті, яка зможе ефективно сформувати та співпрацювати з урядом. А досвід проведення виборів в Україні свідчить про те, що із застосуванням саме пропорційної системи зменшуються можливості маніпулювання результатами виборів.

 

В данной статье автор исследует основные принципы и характеристики мажоритарной и пропорциональной избирательных систем. На основе исследования даются рекомендации по усовершенствованию действующей избирательной системы.

Ключевые слова: выборы, мажоритарная избирательная система, пропорциональная избирательная система.

 

In the article author studies the main principles and characteristics of majority and proportional electoral systems. On the basis of research author gives recommendations of improvement current electoral system of Ukraine.

Key words: elections, majority electoral system, proportional electoral system.



Номер сторінки у виданні: 58

Повернутися до списку новин