Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Особливості політико - ідеологічних орієтацій суб єктів соціально - політичного маркетингу





Олег Агарков, кандидат соціологічних наук, доцент, завідувач кафедри соціальної роботи Запорізького національного технічного університету

УДК 323.2

 

У статті розглядаються особливості ціннісних політико - ідеологічних орієнтацій суб’єктів соціально – політичного маркетингу. Наведено результати контент – аналізу програм релевантних українських політичних партій. Визначено ціннісні орієнтації політичних партій у різних сферах суспільного життя.

Ключові слова: політична партія, політична ідеологія, соціальна політика, соціально – політичний маркетинг, неолібералізм.

 

В статье рассматриваются особенности ценностных политико – идеологических ориентаций  субъектов социально – политического маркетинга. Приведены результаты контент!анализа программ релевантных украинских политических партий. Определены ценностные ориентации политических партий в разных сферах общественной жизни.

Ключевые слова: политическая партия, политическая идеология, социальная политика, социально – политический маркетинг, неолиберализм.

 

The features of the valued political and ideological orientations of subjects of the socio!political marketing are examined in the article. The results of content analysis of the programs of relevant Ukrainian political parties are resulted. The valued orientations of political

parties are certain in the different spheres of public life.

Key words: political party, political ideology, social policy, socio - political marketing neoliberalism.

 

Одним із ключових елементів демократичного устрою є можливість представництва інтересів різних суспільних груп та їх вираження як через організації громадянського суспільства, так і через систему політичних партій. Саме партії в демократіях є основними політичними суб’єктами, покликаними не лише репрезентувати інтереси суспільних груп, а й виробляти певні рішення. Стабільно функціонуюча партійна система є умовою наявності демократичного начала в політиці.

Оскільки стабільне функціонування партійної системи визнається невід’ємною частиною політичної демократії, питання про ідеологічність партій (адже тільки в їх практиці, власне, і творяться та розвиваються політичні ідеології) дедалі частіше постає як перед політологами, які прагнуть описати поняття «ідеологія» і феномени, з ним пов’язані, так і перед самими партіями, що виступають як основні суб’єкти соціальнополітичного маркетингу.

Варто підкреслити, що ідеологія — це система поглядів стосовно основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини. Структура ідеології складається з таких елементів: образу або картини соціальної дійсності (того, що відбувається в конкретному суспільстві та поза ним); ціннісно – смислової системи, що представлена як ієрархія ціннісних установок; соціальних практик — як методології діяльності для зміни або збереження існуючого стану справ у суспільстві. Виходячи з цього, політичними ідеологіями називають політичні концепції, які стали ідеологіями, тобто відіграють інтегрувальну роль стосовно політичних рухів і зміщують наголоси від концептів до цінностей.

Звичайно наразі існує велика кількість визначень ідеології як в загальному, так і в політичному контексті. Приміром, американський соціолог Н. Смелзер обґрунтовує розуміння ідеології як системи теоретичного знання, що утверджує певні цінності і факти. Функції ідеології, вважає він, полягають, по – перше, в тому, щоб послабляти соціальне напруження, яке виникає тоді, коли люди усвідомлюють розбіжності між своїми цінностями та реальними умовами своєї життєдіяльності. По – друге, оскільки ідеології захищають інтереси певних соціальних груп, то мають, в силу свого статусу, виправдовувати існуючий стан речей (консервативні типи ідеології) або ж, навпаки, боротися за його скасування (радикальні типи ідеології). По – третє, ідеології можуть надавати сенс і законність діям людей, їхнім вимогам, визначаючи їх ідентичність [10]. А. Мендра трактує ідеологію як систему доцільних, науково обґрунтованих положень, покликаних давати зрозуміле пояснення соціальної дійсності. Р. Гароді, навпаки, вважає, що ідеології, зокрема й світові, — лібералізм, консерватизм, соціал – демократія, націоналізм тощо, — не можуть дати задовільні відповіді на порушені постіндустріальною цивілізацією питання через розрив між дійсністю, що пішла далеко вперед, і застарілими теоретичними конструкціями [7].

На сьогодні дослідники не мають єдності в поглядах щодо побудови ідеологічної структуризації політичних інтересів. Зокрема, Ф. Кирилюк вважає, що сучасний ідеологічний спектр складається з шести частин — це комунізм, соціал – демократія, лібералізм, консерватизм, націоналізм і фашизм [8]. Російські дослідники В. Пугачов і А. Соловйов говорять лише про чотири типи ідеологій — лібералізм, консерватизм, соціалізм і фашизм [9]. К. Гаджієв, поділяючи ідеологічний спектр на п’ять ідеологій (лібералізм, консерватизм, соціал – демократія, марксизм і тоталітаризм [2]), зазначає, що реально конкурентними нині є лише лібералізм, консерватизм і соціалдемократія. На думку М. Головатого, в Україні існують такі основні ідеології: комуністична, соціалістична, ліберально – демократична, соціал – демократична, націонал – демократична і християнсько – демократична [3]. В. Бебик провідними політичними доктринами називає лібералізм, неолібералізм, консерватизм, неоконсерватизм, соціалізм, соціальну демократію, анархізм і тоталітарні доктрини (комунізм, фашизм, сіонізм) [1].

Західні дослідники вважають, що сучасне ідеологічне поле західних демократій характеризується розширенням форм політичного життя, яке передбачає існування традиційних і постматеріалістичних ідеологій (наприклад, мультикультурализм, екологізм, антиглобалізм), які врешті – решт мають у собі певний ідеологічний інваріант, притаманний західній цивілізації, а саме ліберальну філософську і політичну доктрину. Так, Дж. Лоррейн зазначає, що в сучасних розвинутих суспільствах ідеологія зникла, поступившись власному «функціональному еквіваленту» [4]. Таким функціональним еквівалентом ідеології – гегемона або ідеологічної парадигми чи «системотворчої» ідеології вважають неолібералізм. Сутністю такого «функціонального еквівалента», на нашу думку, є те, що він становить сукупність ціннісно – нормативних патернів, які мають найбільш універсальний характер у тому чи іншому суспільстві, тобто сприймаються більшою його частиною і водночас є основою для агрегації та репрезентації колективних інтересів. Отже, саме неолібералізм є системотворчою ідеологієюу західних демократіях, яка зумовлює загальну парадигму стосунків індивідуум/держава як у теоретичному, так і в практичному вимірах. Більше того, його можна навіть назвати субститутом тотальної ідеології у сенсі Карла Мангейма, котрий твердить, що ідеологія є сукупністю ідей, «трансцендентних» щодо суспільного буття [6].

Одним із завдань нашого дослідження є виявлення політико – ідеологічних особливостей суб’єктів соціально – політичного маркетингу, в якості яких виступають політичні партії і рухи, реалізація якого потребує виділення їх ціннісних політико – ідеологічних орієнтацій, що базуються на певних системах класифікації політичних суб’єктів.

Сьогодні дослідники пропонують різні системи класифікації та позиціонування політичних партій, залежно від ідеологічних пріоритетів. За основу цих класифікацій нерідко береться зміст і характер політичних ідеологій та роль ідеології у формуванні діяльнісної мотивації партій.

Зокрема, німецький соціолог М. Вебер у праці Політичні партії та політичний розвиток» за критерієм «раціональної діяльності» пропонує поділяти політичні партії на партії «патронажні», мета діяльності яких обмежена боротьбою за владу, і партії, орієнтовані на групи інтересів з конкретним соціальним статусом для реалізації конкретних матеріальних результатів і абстрактних світоглядних (ідеологічних) принципів.

У свою чергу, сучасний політолог Клаус фон Бейме за ідеологічною ознакою виділяє ліберальні, радикальні, консервативні, селянські, соціалдемократичні, соціалістичні, комуністичні, регіональні, етнічні, крайні праві та екологічні партії. Подібний підхід до типології політичних партій за ідеологічною ознакою зустрічається також у польських дослідників Р. Хербута й А. Ямруза. Зокрема, А. Ямруз доходить висновку про наявні три основні типи політичної ідеології — консервативний, ліберальний і соціал – демократичний.

Як зазначає Ю. Шведа, у сучасній західній політології заведено виділяти прагматичні партії, які не мають концептуально обґрунтованих ідеологічних програм, та ідеологічні партії, які у своїй діяльності керуються ідеологічними принципами [11].

Більшість дослідників поділяють думку, згідно з якою ідеологічність є ознакою насамперед масових партій (М. Дюверже) або партій «масової інтеграції» (З. Нойманн) чи масово – бюрократичних партій (А. Панеб’янко). Останній характеризує масово – бюрократичні партії як такі, що базуються на провідній ролі партійної бюрократії, активному залученні членів, колегіальному внутрішньому керівництві, фінансуванні за допомогою членських внесків, супутніх структур, груп інтересів та ідеології.

Водночас сьогодні ці масово – бюрократичні партії трансформуються в електорально – професійні. На думку А. Панеб’янко, такі партії характеризуються центральною роллю професійних політиків, є електорально орієнтованими, мають слабкі зв’язки зі своїми членами, фінансуються за допомогою зацікавлених груп і державою, зосереджені радше на розв’язанні актуальних точкових проблем, ніж на ідеології [12].

Як зазначає С. Конончук, масово – бюрократичні партії є ідеологічними за визначенням. Водночас вона вказує на диференціацію серед електорально – професійних партій в їх ставленні до ідеології, виділяючи електорально – професійні партії сильної ідеологічної артикуляції (програмні партії) і електорально – професійні партії слабкої ідеологічної артикуляції, або прагматичні. Це розрізнення вона пояснює, виходячи з того, що у прагматичних партій відсутні або слабко виражені деякі ідеологічні складові як на рівні політичного дискурсу, так і на рівні політичних практик. Зокрема, це може стосуватися ідеологічної артикуляції партійних програм або виборчих стратегій. З іншого боку, для політичних «програмних» партій характерним є те, що вони впродовж тривалого часу стабільно дотримуються визначеної ідеологічної лінії [4].

Актуальним питанням нині виступає дослідження політико – ідеологічної спрямованості політичних суб’єктів посткомуністичних країн, зокрема України. Політична ідеологія, маючи в якості своїх основних структурних елементів сукупність цінностей суспільно – політичного розвитку, програмні настанови, сформульовані на базі цієї системи цінностей, стратегію і тактику реалізації означених програмних настанов, робить вагомий внесок у структурування партійної системи України, надає діяльності політичних партій ознак цілісності та системності, чітко фіксує ту чи іншу концепцію розвитку суспільства та його політичної системи, прибічниками якої виступають як окремі політичні партії, так і найрізноманітніші соціальні групи, що утворюють громадянське суспільство.

Наразі в Україні представлено практично всі без винятку класичні політичні ідеології. А, як зазначає В. Лага, сучасний ідеологічний простір України розвивається також під впливом цілої низки ідеологічних течій, або так званих нових ідеологій [5]. Характер представлення багатьох класичних політичних ідеологій в Україні в діяльності вітчизняних політичних партій суттєво відрізняється від аналогічних західних зразків. Більше того, лише одиниці свідомо розбудовують свою політичну діяльність на чітких ідеологічних засадах. Однак наявність подібних розбіжностей жодним чином несвідчить про «неповноцінність» вітчизняного ідеологічного простору, а пояснюється виключно специфікою сприйняття тих чи інших класичних політичних ідеологій у суспільній свідомості, а також рівнем розвитку партійної системи в Україні.

У форматі нашого дослідження політичні партії виступають основними суб’єктами соціальнополітичного маркетингу, тому доцільно розглянути ідеологічні орієнтації сучасних українських партій. За основу класифікації доцільно взяти систематизацію за ідеологічністю (консервативні, ліберальні, соціал_демократичні, національно – демократичні, комуністичні), а також за спрямованістю дій партій в напрямку соціального, економічного і політичного розвитку держави. До таких партій віднесемо:

– по – перше, масово – бюрократичні, програмні партії, які у своєї основі мають певну і чітку ідеологію, тобто є визначено ідеологічними і підтримують розвиток держави відповідно до принципів і ціннісних імперативів ідеології;

– по – друге, електорально – професійні, прагматичні партії, ідеологія яких розмита і не має чіткої визначеності, дії яких спрямовані насамперед на реалізацію конкретних завдань відповідно до соціально – економічної ситуації в країні.

На нашу думку, саме сучасні українські прагматичні партії формуються в межах неолібералізму та його соціально – економічних принципів. Так, неоліберальна модель господарювання, базована на постулаті максимального обмеження впливу держави на ринок, сьогодні лежить в основі економік найбільш розвинутих країн і у глобальному вимірі. Навіть антикризові заходи у період нещодавньої рецесії (2008–2009) вписуються, на наш погляд, у логіку неолібералізму. Адже неоліберали визнають необхідність державної участі у забезпеченні збереження і поліпшення ринкового порядку. Вони вважають, що до пріоритетів держави належить: контроль за діяльністю монополій, підтримка стабільної грошової одиниці, політика доходів. Найдієвішим засобом проти циклічних криз неоліберали називають інституційне регулювання, що дає змогу створювати і вдосконалювати правила гри для ефективного функціонування ринкової системи. Але державневтручання має бути «конформним», тобто пристосовуватися до ринкової системи і підтримувати її, але водночас має бути обмеженим жорсткими рамками.

Слід зауважити, що оскільки програми політичних партій є продуктами політичного дискурсу та слугують завданням позиціонування у політичному полі, а відтак — електоральної мобілізації, вони а prіorі є ідеологічними, а тому можуть бути застосовані для вивчення ціннісних політико – ідеологічних орієнтацій українських політичних партій як суб’єктів соціальнополітичного маркетингу.

Для вивчення ціннісних політико – ідеологічних орієнтацій політичних партій було застосовано метод контент – аналізу програм впливовіших українських політичних партій, виходячи з того, що контент – аналіз — метод якісно – кількісного аналізу змісту документів з метою виявлення або вимірювання фактів і тенденцій, які відображені в цих документів, і, що важливо, особливість контент – аналізу полягає в тому, що він вивчає документи в їх соціальному контексті.

Для проведення дослідження було використано Програми і Програмні завдання (не плутати з передвиборчими програмами) таких релевантних українських партій: Партія ВО «Батьківщина», Партія Регіонів, Партія Народний союз «Наша Україна», Народна партія, Комуністична партія України, Партія «Сильна Україна», Партія «Фронт Змін», Партія «Свобода». Контент – аналіз включає два основні етапи. На першому етапі дослідження за допомогою статистичної програми Text Statistic було визначено показник рівня ціннісно – ідеологічної наповненості програм політичних партій, тобто обсяг ідеологем та інших понять, які виконують ідеологічну функцію в текстах програм політичних партій (до речі, подібне дослідження передвиборних програм партій у 2007 році було проведено С. Конончук [4]).

 

Аналіз спирається на частоту вживання у тексті загальних понять (ідея, ідеологія, ідеологічний); ідеологем (комунізм, соціалізм, тоталітаризм, лібералізм, консерватизм, націоналізм, центризм, демократія, громадянське суспільство, революція) та близьких їм за смислом; понять із ціннісним навантаженням (свобода, соціальна справедливість, добробут, загальне благо, гідність, воля, толерантність), їх антонімів та близьких за смислом у відсотках до кількості слів у тексті. На рис. 1 показано результати аналізу у відносних показниках.

Отже, за формальними ознаками, сильний рівень ідеологічності мають програми Комуністичної партії України та партії «Свобода», до них наближаються «Наша Україна» та ВО «Батьківщина». Слабкий рівень ідеологічності мають програми партій «Сильна Україна», Народної партії, «Фронт змін», Партії Регіонів. Безперечно, наведений аналіз відтворює лише загальні риси ідеологічної поляризації політичних партій в Україні. Для визначення характеру ідеології необхідно розглядати контекст вживання ідеологем, до того ж слід враховувати, що, на перший погляд, нейтральні поняття (наприклад, «соціальна справедливість») можуть мати ідеологічні конотації і смисли.

Для цього було проведено контент – аналіз програм релевантних українських політичних партій за параметром «напрямок ціннісних політико – ідеологічних орієнтацій». Визначено чотири основні напрямки, які виступають ідеологічною основою партій: ліберально – демократичний, соціал – демократичний, соціалістичний/ комуністичний, націонал – демократичний. Відображено основні способи досягнення політичної мети — консервативний, реформаторський і революційний.

Основними категоріями аналізу виступили ціннісні орієнтації в різних сферах суспільного життя — в економіці, соціальній сфері і політиці. У сфері економічних орієнтацій основними критеріями виступили: пріоритетність форм власності; ступінь втручання держави в управління економікою; захист національних інтересів, у сфері політики — парламентаристська демократія/президентська влада; консервативно – реформаторська політика/радикалізм. Але найбільш значущим предметом дослідження виступила соціальна сфера, критерієм аналізу якої в програмних пріоритетах партій є роль держави, бізнесу і громадянського суспільства в соціальному розвитку та реалізації соціальної політики. Саме спрямованість соціальної політики відображає модель соціальної держави і визначає стратегію суб’єктів соціально – політичного маркетингу. Варто зазначити, що від ідеологічної спрямованості суб’єкта соціально – політичного маркетингу залежать спосіб досягнення основних завдань і маркетингова діяльність політичної сили або партії в просуванні ціннісних ідеологем і шляхів розвитку суспільства. Одиницями аналізу виступили відповідні висловлювання та їх синонімічні еквіваленти.

Далі наведемо стислий якісний аналіз провідних релевантних українських партій.

 

Партія Регіонів.

Політична партія констатує ліберальні і соціалдемократичні пріоритети розвитку соціальної держави в Україні, не маючи певної ідеологічної артикуляції. Причому найбільш виражена ліберальна позиція у соціальній і політичній сферах, в економіці переважає соціал – демократична модель, що пов’язана із ширшими правами втручання держави. Основні ціннісні політичні ідеологеми: «партія народу, стабільного розвитку», «становлення середнього класу», «політичний центризм», «демократія», «свобода», «прагматизм», «розвиток національних фінансово – промислових груп». У соціальній політиці даний політичний суб’єкт дотримується ліберальної моделі соціальної держави — це рівність умов доступу до суспільних благ, значний вплив інститутів громадянського суспільства і встановлення мінімальних стандартів споживання. Претендуючи на роль масово – бюрократичної української партії, Партія Регіонів застосовує і застосовуватиме адміністративний і державно – управлінський варіант соціально – політичного маркетингу.

 

Партія Народний союз «Наша Україна».

 Партія національної і ліберально – демократичної орієнтації спрямована на формування національної соціальної держави. Національно – демократичний імператив зосереджений на економічних і соціальних пріоритетах. Основні ціннісні політичні ідеологеми: «партія європейського типу», «справедливе суспільство», «добробут для кожного», «держава для людини». Можна відмітити популістський характер і декларацію ідеології. У соціальній політиці політична сила орієнтована на захист національних інтересів за рахунок капіталу, що спрямований на службу національній державі. Це відображає модель становлення соціальної держави кейнсіанського типу (у Західній Європі сформованої в 50–60-х рр. ХХ ст.), що поєднує посилення ринку в соціальному секторі і роль держави в функціонуванні економічної сфери.

 

Партія ВО «Батьківщина».

Партія має переважно соціал – демократичні і ліберально – демократичні ціннісні політико – ідеологічні орієнтації. Причому в політичній

сфері це встановлення парламентаристської демократії, а в економічній — регуляторна політика класичної кейнсіанської, шведської моделі соціал – демократії. Утім, слід зазначити, що в сфері соціальної політики переважає ліберальна модель розвитку, що може передбачати нову неолібераль ну модель поєднання принципів соціал – демократичного становлення і ринкової економіки зі значним впливом держави. Основні ціннісні ідеологеми: «демократична партія реформаторського спрямування», «створення суспільства соціальної справедливості і добробуту», «державна солідарність громадян», «створення громадянського суспільства», «парламентаризм».

 

Комуністична партія України.

Партія має певний ідеологічний напрям, застосовуючи популістські засоби реалізації власних ціннісних політико – ідеологічних пріоритетів. Артикулює поруч із радикальними комуністичними ідеями революційного перетворення суспільного життя ідеї «оновлення» економічної політики, де поряд з суспільною власністю має місце власність приватного капіталу. Саме тому, незважаючи на ідеологічну наповненість, як символічний капітал вона є популістською, орієнтованою на людей «радянських», а тому

виступає як ренегат власної ідеології. Основні ідеологеми: «соціалізм — наша мета», пролетарський інтернаціоналізм», «рішуча зміна політичного курсу», «державна монополія». У соціальній політиці пріоритет надається державі.

 

Народна партія.

Політична сила популістського спрямування з вираженою соціал – демократичною ідеологією. 25% всіх висловлювань відповідають ліберально – демократичній орієнтації. Основні ціннісні ідеологеми: «партія дії», «народна ідеологія — лівоцентризм», «стратегічна мета — подолання бідності». Пропонована модель соціального розвитку держави не визначена.

 

Партія «Сильна Україна».

Політичний суб’єкт не має чіткої артикуляції політичної ідеології. З одного боку, обстоюється цінності ліберально – демократичного напрямку, з іншого — соціал – демократичні принципи і національні інтереси. У соціальній політиці переважає ліберальна модель: рівність доступу до суспільних благ; встановлення мінімальних стандартів життя; адресна соціальна допомога; «соціальні пільги і субсидії повинні отримувати не ефемерні категорії громадян, а конкретні люди». Основні ціннісні політичні ідеологеми: «свобода», «відповідальність», «розвиток», «партія реформаторів і нових лідерів», «захист прав і свобод громадян», «ефективна демократія», «досягнення високого рівня добробуту і соціальної захищеності». Можна зробити висновок, що партія позиціонується як програмна, прагматична, орієнтована на вирішення конкретних соціально – економічних і соціально – політичних проблем. Отже, можна казати про неоліберальну позицію даного політичного суб’єкта.

 

Партія «Фронт Змін»

Партія ліберального і національно – демократичного спрямування. Програмна позиція орієнтована на розбудову національної соціальної держави ліберального типу. У соціальній політиці пропонується реалізація ліберальної (резидуальної) моделі («доступність соціальних благ», «адресна соціальна допомога»). Основні ціннісні ідеологеми: «людська гідність», «свобода», «верховенство права», «солідарність», «відповідальність перед Україною», «Українська держава: європейська, демократична, правова, соціально орієнтована, унітарна». Програма даного політичного суб’єкта носить декларативний характер, позиціонуючи західноєвропейські цінності.

 

Партія «Свобода».

Обстоює націоналістичну ідеологію (75% висловлювань) радикального типу. Основне завдання вбачає у радикальних політичних реформах. Обстоюється національний протекціонізм і суверенітет. Основні ідеологеми: «захист українців», соціальна справедливість», «національна справедливість», «люстрація влади», «захист життєвого простору», «збереження ідентичності», «європейський україноцентризм».

Проведений аналіз ідеологічних характеристик партій дає підстави оцінити тип партійної системи в Україні як систему поміркованого плюралізму, в якій переважають політичні партії слабкої ідеологічної артикуляції, однак наявними є політичні партії сильної артикуляції та значною є ідеологічна дистанція між крайніми екстремами політичного спектра.

Як перспективні напрямки дослідження можна визначити такі: об’єкти соціально – політичного маркетингу, функції соціально – політичного напрямку.



Номер сторінки у виданні: 126

Повернутися до списку новин