Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Генезис дослідження феномена аномії в контексті конфліктогенності сучасного суспільства





Олеся Пилипчук, аспірант Новосибірського державного технічного університету

УДК: 316.3, 316.28

 

У статті висвітлено генезис дослідження феномена аномії як одного із основних факторів конфліктогенності в сучасному суспільстві.

Ключові слова: аномія, генезис, конфліктогенність суспільства.

 

В статье раскрыт генезис исследования феномена аномии как одного из основных факторов конфликтогенности в современном обществе.

Ключевые слова: аномия, генезис, конфликтогенность общества.

 

Іn the article genesis of analysis of anomie phenomenon as one of the major conflictogenity factors in contemporary society is discussed.

Key words: anomie, genesis, conflictogenity of the society.

 

Трансформації, що відбуваються у різних сферах життєдіяльності людини, суспільства та всієї міжнародної спільноти, зростання конфліктогенності сучасних соціальних процесів, стан невизначеності і нестабільності суспільства спонукають учених усе частіше звертатися до теорії аномії. З урахуванням зазначеного актуальною є проблема висвітлення генезису дослідження феномена аномії у контексті зростання конфліктогенності суспільства.

Поняття «аномія», як відомо, походить від грецького a — заперечення і nomos — закон, а також від англ. anomi і фр. anomie — відсутність закону, організації. Аномія як соціологічне та філософське поняття використовується для визначення стану суспільства, за якого відсутність або нестабільність норм, які регулюють відносини між індивідами та суспільством, призводить до того, що більшість населення постає «поза» суспільством і вступає у конфронтацію з ним [1, с. 35].

За вказаного підходу до визначення поняття «аномії» слід звернути увагу на два методологічні аспекти щодо цього феномена. По – перше, пояснення аномії можливе лише через визначення відносин між індивідом (індивідами) та суспільством, що дає змогу віднести цей феномен як об’єкт дослідження до макросоціологічної й соціально – філософської сфери. По – друге, аномія безпосередньо пов’язана з теорією конфліктів і має також розглядатися у цьому контексті.

Відповідно до словника конфліктолога, аномія — це морально – психологічний стан індивідуальної та суспільної свідомості, який характеризується деградацією системи цінностей, зумовленої кризою сучасного «суспільства споживання», протиріччям між проголошеними цінностями цього суспільства (багатство, влада, успіх) і неможливістю їх реалізації для більшості населення [2, с. 20]. В широкому розумінні поняття «аномія» означає різні види порушень у ціннісно – нормативній системі суспільства [3, с. 43].

Загалом, введене у науковий обіг Е. Дюркгеймом поняття «аномія» перебуває у сфері інтересів різних галузей науки — соціології, психології та конфліктології, а тому універсальною, що включає всі аспекти цього явища, може бути соціально – філософською моделлю цього феномена. Аналіз досліджень О. Анцупова, Р. Вагнера, Е. Дюркгейма, А. Грицанова, А. Камю, Дж. Локка, Г. Маркузе, Р. Мертон, Т. Парсонса, А. Сміт, Е. Шефтсбері, О. Шипілова та інших учених дає змогу дійти висновку, що у стані аномії прийняті в суспільстві норми руйнуються, а цінності трансформуються. Ці процеси відбуваються під впливом різноманітних факторів, зокрема: культурно – антропологічних, моральних, соціально – політичних, економічних.

Економічні аспекти розвитку аномії були висвітлені Е. Дюркгеймом, який зазначав, що послаблення соціальної солідарності внаслідок неефективного розподілу праці призводить до такого стану. Під аномією тут розуміється послаблення нормативної системи суспільства, викликане різкими змінами його розвитку, тобто соціальною дезорганізацією. В цілому, Е. Дюркгейм визначив основні механізми формування девіантної поведінки в соціумі, що ґрунтуються на змінах, пов’язаних із посиленням напруги в суспільстві у зв’язку із вадами розподілу праці. Він також висвітлив взаємозв’язок індивідуальної та суспільної свідомості, проаналізував умови виникнення аномії і запропонував можливі (економічні) шляхи вирішення цієї проблеми [4, с. 377].

Суттєво розширив теорію аномії Т. Парсонс, який запропонував її соціально – політичне трактування. Він сформулював вісім типів девіантної поведінки та пояснив виникнення девіантних мотивацій відсутністю реалізації наявних очікувань. Проблему аномії Т. Парсонс розглядає у контексті відносин між суспільством та політичною системою. Він зазначає, що політика включає не лише основні функції уряду, але й відповідні аспекти кожного колективу. Феномен аномії ним розглядається «як політичне у тій мірі, в якій воно пов’язане з організацією та мобілізацією ресурсів для досягнення будь – яким колективом його цілей». За оцінками Т. Парсона, в епіцентрі суспільної кризи перебуває не економіка, не політична система і не система моральних цінностей, а «соціетальне суспільство». Соціальний конфлікт він трактує як поведінку, що протирічить соціальним нормам, а рівновагу соціальної системи забезпечує її стабільність, що ґрунтується на нормативно – ціннісних чинниках [5, с. 30].

Соціально – антропологічну інтерпретацію аномії надає Г. Маркузе. За його оцінками, аномія, або зміна норм і свобод, пов’язана не із утратою їх значення, а з тим, що «їх значимість не вміщується у рамки традиційних форм» на етапі становлення індустріального суспільства. За цих умов нові цінності й норми рівнозначні запереченню старих, що може призводити до дезорганізації суспільної та політичної системи. Водночас, заслуговують на увагу та потребують подальшого опрацювання висновки Г. Маркузе, що процеси соціальних і політичних змін уже запущені, внаслідок чого формується «суспільство споживання», а в людини формується модель «одномірного мислення й поведінки». Хибне розуміння свободи як абсолюта в «суспільстві споживання» призводить до виникнення двох тенденцій: 1) зростання аномії та 2) одномірності мислення, за якого нові цінності «споживання» визначають норми поведінки, що також стають «одномірними» [6, с. 16].

Культурно – антропологічний підхід щодо аномії, як видається, має враховувати відповідний стан людини, її сприйняття та переживання. В об’єктивістських теоріях, у т.ч. за структурно – функціонального підходу до вивчення цього феномена (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Р. Мертон), виникнення проявів аномії та різноманітних конфліктів на цій основі зводиться до системного розгляду. Людина розглядається більшою мірою не окремо, а як частина соціуму, відповідної системи, держави, етносу й ін. Слід також зауважити, що останнім часом при аналізі аномії як соціального феномена на першому плані постає людина з її почуттями, емоціями та сприйняттям навколишнього середовища. У зв’язку з цим нове бачення одержують питання моральності й такі основоположні потреби людини, як свобода, справедливість, розуміння, любов.

Зв’язок аномії та моральності людини і суспільства була виявлена досить давно, що дає змогу виокремити моральну концепцію аномії. З цього приводу заслуговують на увагу наукові здобутки Дж. Локка, за оцінками якого основою стабільного суспільства є принципи моралі, що ґрунтуються на законах природи й можуть пізнаватися лише розумом людини [7, с. 159].

Філософи – моралісти вважали, що поведінка людини залежить не стільки від зовнішніх факторів, системи та соціуму, в якому живе людина, а скільки від її індивідуального сприйняття світу, її почуттів та емоцій. Важливим є і те, що акцент робиться на емоційно – чуттєвій сфері нашої свідомості, а не на розумі, який користується переважно сформованими суспільством зразками і моделями поведінки, розумінням, що добре, а що погано. Д. Юм у зв’язку з цим зазначає, що «правила моральності не є продуктом нашого розуму», що «ми швидше відчуваємо моральність, ніж розмірковуємо про неї» [8].

Інший науковець — Е. Шефтсбері — писав, що моральність є цілком автономною, не залежить від впливу ззовні й не пов’язана з міркуваннями користі та вигоди. Він цілком слушно звертає увагу на соціальну природу добропорядності й зауважує, що наявність моральності сама собою приносить людині відчуття задоволення, оскільки він отримує подяку від оточення, діє їм на благо та відчуває себе частиною тої системи, у якій перебуває. Е. Шефтсбері пише: «для того, щоб індивід заслужив звання добропорядного, усі його нахили, спосіб мислення та відчуття мають відповідати благу роду, тобто, системи» [9].

Розширюючи погляди Шефтсбері інший відомий вчений — А. Сміт — пов’язував поведінку людини з рівнем її моральності. На відміну від

Канта, який ставив в основу моральності дій розуміння мольних зобов’язань, Сміт веде мову про наявність відповідного внутрішнього посилання. Він досить слушно відстоював точку зору, що основою мотивації моральної поведінки людини є наявність у неї природного морального відчуття. А. Сміт розглядав позитивні (доброта, великодушність, співчуття) і негативні (гнів, злість, ненависть) якості людини, стверджуючи, що перші якості позитивно впливають на людей і є джерелом згоди, а негативні — руйнують взаємні зав’язки [10, с. 70].

Заслуговують на підтримку оцінки Сміта, що людина може існувати лише в суспільстві, оскільки природа нагородила її усіма необхідними якостями. При цьому, він не ідеалізує людину, стверджуючи, що досить часто вона скоріше досягає успіху й поставленої мети, коли звертається не до добропорядності інших людей, а до їх егоїзму: «дай мені те, що мені потрібно, і ти одержиш те, що потрібно тобі» [11].

Звернімо увагу й на інший слушний висновок А. Сміта: «Для спонукання до справедливості, у разі її порушення, природою закладено в серці людини відчуття протиправності такої поведінки і страх заслуженого покарання; вона застосовує ці відчуття як правильний дороговказ до збереження громадського спокою» [10, с. 102].

Таким чином, людина від природи наділена багатьма позитивними якостями, але часто – густо орієнтується переважно на власні переживання, аніж на відчуття ближнього. І якби не почуття справедливості, що охороняє суспільний порядок, людина свідомо чи несвідомо знаходила би способи завдати шкоди чи образити іншого, не зважаючи на необхідність додержуватися меж та інтересів інших людей. Водночас, у разі порушення справедливості, людина намагається її повернути і якщо це не вдається здійснити поміркованим шляхом відповідно до моральних, соціальних і правових норм, то вона застосовує крайні, насильницькі методи. У контексті зазначеного заслуговують на підтримку висновки А. Камю, що людина, яка втомилася від рабства і залежності від «сильних світу цього», повстає і намагається встановити межі, з якими верстви, котрі пригнічують її, мають рахуватися. Камю також висвітлює поняття нігілізму, що є досить близьким за змістом до аномії, зокрема: «Ми погрожуємо і самі знаходимось під загрозою; ми перебуваємо під впливом охопленої нігілізмом епохи і разом з тим, у самотності; зі зброєю в руках і зі здавленим горлом» [12, с. 124].

На наш погляд, нігілізм більшою мірою характеризує духовну сферу, тоді як аномія — сферу соціальної діяльності та соціальної поведінки. Слід також зауважити, що Камю досить повно висвітлює почуття людини, що спонукають її до протесту. Він намагається виправдати дії людини, яка втомилася жити в тоталітарній системі, що руйнує її внутрішню свободу та межі, за якими формується почуття озлобленості. У цьому випадку, за оцінками Камю, в основі бунту є цілком зрозуміле прагнення людини відстояти свою свободу.

За сто років до Камю досить популярно описав почуття пригнобленої людини Ріхард Вагнер, який зазначав: «Я збираюся знищити до основ той порядок речей, в якому ви живете, тому що він виник із гріха; його цвітом є злидні, а плодом — злочин… Я хочу знищити панування одного над іншим… Власна воля нехай буде володарем людини…» [13, с. 291]. Таким шляхом людина намагається утвердити свою свободу, гідність та повагу до себе. Але такий бунт якщо й має виправдання на початку, надалі досить часто перетворюється у відмову від людських цінностей, норм і принципів та призводить до соціальних конфліктів, у т.ч. революцій і збройного протистояння. Загалом, результати дослідження підсумуємо такими основними висновками:

1. Поняття аномії можна розглядати з різних поглядів, але основу цього феномена становить нормативна система (системи) у різних сферах життєдіяльності людини, суспільства і держави, а основним елементом є норма (норми). Існують правові, моральні та інші норми, які вибудовують системи, що забезпечують функціонування різних соціальних сфер. Висвітлення генезису дослідження феномена аномії дає змогу виокремити такі наукові підходи до його вивчення: культурно – антропологічний, моральний, соціально - політичний та економічний.

2. Коли ми ведемо мову про аномію у контексті конфліктогенності суспільства, то маємо на увазі стан суспільства або ситуацію (контекст) соціальної поведінки, що сприяє зростанню і проявам девіантної поведінки. Відповідно, насамперед необхідно розглядати динаміку існування норм, процесів нормотворення та їх трансформації. Аналіз цієї динаміки дає змогу виявляти рівні стану стійкості чи руйнації норм, а останнє дозволяє робити висновки щодо ступеня конфліктного напруження в суспільстві й надавати відповідні прогнозні оцінки, зокрема:

а) стійке стабільне становище суспільства;

б) нестійке нестабільне становище суспільства;

в) стан конфліктного напруження, криза;

г) стан соціального конфлікту, революції.

У першому випадку, коли спостерігається стійке стабільне становище, члени суспільства продовжують додержуватись раніше встановлених чи нових інституційних норм, незважаючи на наявний соціальний чи суспільний тиск, а для досягнення своїх цілей використовують легальні методи.

При нестійкому нестабільному становищі члени суспільства вже можуть сприймати або не сприймати встановлені норми. Суспільний та соціальний тиск зростає, все частіше люди використовують нелегальні методи для досягнення своїх цілей, збільшується кількість девіантних проявів.

Стан конфліктного напруження суспільства характеризується незгодою і неприйняттям наявних норм більшістю населення. Суспільство приходить до розуміння, що законними методами досягти нічого неможливо.

У стані соціального конфлікту чи революції чинні норми і засоби досягнення мети відкидаються й порушуються. На арену виходять сили та ідеологи, які намагаються змінити структуру суспільства й усі норми, що заважають розбудові справедливого суспільства.

3. Генезис наукових досліджень свідчить, що нині є достатньо розробленими теоретичні основи аномії. Водночас, в умовах глобалізації і кардинальних трансформаційних змін, що відбуваються в сучасному суспільстві, у т.ч. зростання проявів конфліктогенності, дослідження феномена аномії залишається актуальною науковою проблемою, що потребує комплексного опрацювання. Вказані дослідження, за нашими оцінками, мають проводитися у сфері інтересів різних галузей науки — соціології, психології та конфліктології, а тому універсальною, що включає всі аспекти цього явища, може бути соціально – філософська модель феномена аномії.



Номер сторінки у виданні: 119

Повернутися до списку новин