Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Інформація в Стародавній Месопотамії





Юрій Бондар, кандидат політичних наук, доцент кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка

УДК 321.015

 

У статті розглянуто питання становлення інформаційних зв’язків, розуміння значення інформації та комунікації, особливості інформаційної політики в державах Стародавньої Месопотамії.

Ключові слова: інформація, інформаційна політика, комунікація, клинопис, писемність.

 

В статье рассмотрен вопрос становления информационных связей, понимания значения информации и коммуникации, особенности информационной политики в государствах Древней Месопотамии.

Ключевые слова: информация, информационная политика, коммуникация, клинопись, письменность.

 

The article deals with the establishment of information links, understanding the value of information and communication, especially information policy in the states of ancient Mesopotamia.

Key words: information, information policy, communication, cuneiform, writing.

 

Загальновідома біблійна легенда гласить, що понад чотири тисячі років тому люди, які жили у древньому Вавилоні й спілкувались однією мовою, загордились та вирішили стати врівень з богами, збудувавши вежу до неба. Боги розгнівились на землян і дали їм різні мови, відтак люди перестали розуміти один одного і не здійснили задуманого, не завершили розпочате.

Легенда, що пізніше стала однією з найпопулярніших у літературі та мистецтві різних народів, не лише відголосок давніх історичних подій. В алегоричній формі вона свідчення того, як на світанку цивілізації бачили й розуміли значення комунікації, інформації в житті та управлінні суспільством. Біблійна легенда також є ключем до теми нашого дослідження.

Стародавні держави Дворіччя — Месопотамії, насамперед Шумер, Аккада, Вавилонія, Ассирія, накопичили свій досвід інформаційної політики, розуміння значення інформаційних зв’язків у суспільній комунікації та державному управлінні. Дослідженню, в тім числі й цього аспекту давніх державних утворень, присвячені роботи І. М. Волкова, Ф. Долича, І. М. Дяконова, Л. Кінга, В. С. Крамера, Ед. Майєра, Б. Майснера, М. В. Нікольського, В. К. Шипейко і інших науковців. Завданням нашого дослідження є аналіз та узагальнення наявних відомостей, формування цілісного уявлення про інформаційну

політику держав Дворіччя.

Одним із наріжних ознак цивілізаційного розвитку, а водночас культурним надбанням Месопотамії, стало винайдення першої в історії з визнаних наукою писемної системи — клинопису. Створення його дослідники пов’язують із загадковими шумерами, походження яких досі залишається предметом наукових дискусій, а з’явився клинопис, найвірогідніше, в Південному Межиріччі, де існувало священне для шумерів місто Ніппур.

Появу клинопису зумовили найперше господарські потреби — необхідність обліку майна, збіжжя, домашніх тварин та ін. На це вказують і дописемні способи збереження й передавання інформації давніми месопотамцями. Такою була система глиняних кульок, яку використовували шумери. Кульками позначали, приміром, поголів’я худоби — корів, баранів або ж інших об’єктів. Мав значення також розмір і форма носіїв інформації, яких було близько 20 різновидів. Кульки (або фішки) для кращого зберігання поміщали у булли — спеціальні ємкості, що так само виготовляли з глини. Такі «конверти» опечатували (обов’язково при свідках) печаткою, що вказувала на власника майна. З плином часу для зручності користування на поверхню контейнера почали наносити позначки про його зміст. Відтак значення кульок втратило значення, а самі «конверти» з циліндричних перетворились на плоскі, ті глиняні дощечки, які, власне, і відомі нам як писемні носії інформації про давній світ. На користь «господарської» версії появи клинопису свідчить і зміст найдавніших із відомих глиняних дощечок. У них — відомості про перелік мішків із зерном, кількості худоби тощо.

Вибір глини, як матеріалу для фіксації, а згодом передавання інформації не був випадковим. Її в Межиріччі, на відміну від каміння чи, як пізніше, дорогого папірусу, завжди було вдосталь, і месопотамці вміли користуватися нею. Ця об’єктивна обставина мала зрештою величезне значення для вивчення історії держав та державних утворень Месопотамії. Довговічність глини зберегла писемні згадки про багато подій, характер відносин і організацію суспільного управління Стародавнього Сходу. Нині дослідникам відомі кілька сотень тисяч (а за деякими підрахунками — понад мільйон) глиняних табличок, і їх кількість із поглибленням досліджень, археологічними пошуками збільшується.

Глину для виготовлення табличок готували спеціально, за окремою технологією. Її очищували від органічних домішок, термічно обробляли, замішували. Були своєрідні «стандарти» і для форми та розмірів табличок. Таблички були прямокутними і, здебільшого, не довшими, аніж 10 сантиметрів (4, с. 129). Писали на іще вологих табличках спеціальними паличками, які виготовляли з дерева або очерету. Дослідники дійшли висновку, що було, принаймні, три різновиди «ручок» для клинопису, котрі застосовували для формування різних знаків, скажімо, для написання (відтиснення) цифр чи, приміром, «клинців» (2, с. 15).

 Розмір табличок інколи не дозволяв умістити всю потрібну інформацію, тож тоді текст розміщували на кількох, а то й десятках дощечках, що утворювали своєрідні багатосторінкові «книги». Таблички з нанесеними на них текстами висушували на сонці, а інколи (якщо тексти були особливо важливими) обпікали в печах. Така вибірковість теж мала просте пояснення — ціна технології.

Шумерський клинопис на багато століть визначив розвиток писемності месопотамського світу. На його основі сформувались писемні системи Аккаду, Вавилону та Ассирії, він набув поширення на інших територіях та в державах, став засобом дипломатичного спілкування.

Складність клинопису, вдосконалення його (у різні періоди система письма налічувала від близько двох до 400 знаків), вимагала особливих спеціальних знань і вмінь.

Клинопису навчали у школах, перші з яких виникли у ІІІ–ІІ ст. до н. е. Здобувати в них освіту, яка була платною, мали змогу лише діти високопоставлених чиновників і багатіїв, що зумовлювало й наступні обмеження у доступі та в користуванні інформацією, в тім числі у державному управлінні.

Навчались у «будинках глиняних табличок» (так по – шумерському називались школи) з 5–7 років. Заняття «сини будинку глиняних табличок» (учні, які переважно були хлопчаками) розпочинали з технологічного процесу — власне виготовлення табличок, які під час заняття через те, що глина не встигала висохнути, могли використовуватися неодноразово. Збереглися таблички з вправами клинопису. Такі таблички розмежовували навпіл, де, з одного боку, були зразки правопису, нанесені «батьком будинку глиняних табличок» (учителем), а з іншого — вправи учнів. Були в школах і навчальні посібники, що нагадують пізніші мовні та термінологічні словники. Кількість та поширення таких і подібних до них шкільних «зошитів» та «підручників» свідчить про розгалужену мережу освітніх закладів, які діяли при палацах правителів, рідше — при храмах, однак були і приватні.

Навчались у месопотамських школах до 20–25 – річного віку, після чого найкращі могли продовжити освіту, спеціалізуючись, приміром, у праві, медицині, богослов’ї чи музиці.

Клинописне вміння було неабияк затребуване в державах Месопотамії. Писарі, які володіли його навичками, а ще різними знаннями, були творцями глиняних табличок (а в сучасному розумінні — редакторами й видавцями) становили впливову частину державного бюрократичного управління, були одними з центрових фігур державного апарату, брали участь у нарадах, перемовинах, ухваленні державних рішень.

Про рівень освіченості верховної влади тогочасних держав Дворіччя свідчить приклад ассирійського царя Ашшурбанапала. У своєму літописі цей, як відомо з історії, доволі деспотичний та жорсткий правитель, повідомляє про себе: «Я осягнув мудрість бога Набу, все мистецтво писарів, засвоїв їх, усі знання всіх майстрів, скільки їх є» (4, с. 111–112). Ашшурбанапал і справді майстерно володів клинописом, знав шумерську та аккадську мови, вивчав політику і державне управління, що, поза сумнівом, позначалось на його справах, в тім числі інформаційних проектах.

У Месопотамії були створені чи не найперші державні системи зберігання інформації. Важливе місце в них відводили архівам, які утворювали при царських палацах, органах управління, храмах. Так архіви були знайдені в Уруці, Джемдет – Насрі, Уре, Лагаші, Каніші, Ашшурі, Вавилоні та інших місцях. Архівами опікувались найвищі посадовці. Так, держаний архів у Шумері очолював нубанда — верховний чиновник, який відповідав також за фінансові та продуктові ресурси (1, с. 49–50). Саме державні архіви, а ще приватні зібрання переважно писців та купців є основним джерелом вивчення і розуміння життя державних утворень Месопотамії.

Архіви були належно впорядковані. Документи, що зберігались, класифікували тематично, тримали в окремих, просмолених від вологи, корзинах та ящиках, які супроводжували бирками з позначенням змісту документів і періоду, до якого вони належать. Розташовувались архіви в окремих приміщеннях, де для зберігання документів інколи обладнували стелажі. Такі архіви, приміром, знайшли у марійському царському палаці в Уруці, в Хорсабеді (4, с. 130).

Складником інформаційної політики правителів держав Месопотамії стало створення бібліотек. Залишки їх віднайдені в Ніппурі, Уре та інших містах часів ІІ тис. до н. е.

Найвідомішою з давніх бібліотек є зібрання Ашшурбанапала у Ніневії. За наказом ассирійського царя, який розіслали по всій країні, чиновникам на місцях та писцям належало збирати, а за потреби — копіювати та надсилати до столиці усі глиняні таблички. Таким чином було зібрано десятки тисяч глиняних табличок, тексти яких стосувались різних знань. Деякі з них утворювали серії — від 40 і більше табличок. Було утворено і перші бібліотечні каталоги. Таблички укладали тематично, класифікували, нумерували, супроводжували бирками – вказівниками (4, с. 112, 130).

Інформаційною політикою ассирійського правителя, попри свої соціалістично – демократичні переконання, захоплювався український науковець і мислитель Іван Франко. У «Поемі про сотворення світу» він писав (далі — зі збереженням правопису оригіналу): «Ім’я царя Ассурбаніпалла буде записане на вічні часи в історії людської культури, як основателя першої на світі відомої нам бібліотеки. Йому завдячуємо ми захованням по нинішній день старинних суммерійських й аккадійських (старовавілонських) літературних пам’яток, легенд, казок, гімнів, лікарських порад, чарівницько – воріжбицьких заклинань, обрядів і т. п. Він велів збирати також старинні історичні записи, надписи, грамоти, хронологічно – календарські уваги й острономічно – астрологічні тексти. І взагалі, заходи царя Ассурбаніпала біля збирання й заховання старинних письменських пам’яток в спеціально злагодженій для того бібліотеці — се єдиний й гідний найбільшого подиву випадок в історії людства. Сказати правду, то від 1850 р., коли то знаменитий англійський учений Леярд відкрив останки тої величної царської бібліотеки в руїнах Нініви (коло 20 000 рукописних глиняних табличок), й починаються наші докладніші відомості про старинну історію постарої вавілонсько – ассирійської держави» (6, с. 117).

Бібліотека Ашшурбанапала була, найімовірніше, публічною і досить популярною. На користь цього свідчить те, що деякі з текстів зберігались у кількох примірниках, щоб, можливо, користуватись ними могли кілька читачів одночасно.

Про тиражування творів у державах Стародавнього Сходу свідчить і бібліотека в Ебле на території Сирії. Тут було знайдено тексти шумерською, зокрема, словникові, наклад яких налічував до 10 і більше примірників (4, с. 129). В Ассирії винайшли й технологію тиражування. Для копіювання текстів виготовляли штампи з випуклим дзеркальним шрифтом, якими й робили відбитки на глині. Проте твори публікували не лише на глиняних табличках. Так, з І ст. вавилоняни й ассирійці почали використовувати для цього вощені дощечки, шкіру, папірус, який імпортували з Єгипту, наносили тексти також на металеві пластини та вироби. Особливо важливі тексти висікали на камінні. До таких належали, певно, і тексти царських дарувальних грамот на землю, які в XIV–XII cт. до н. е. месопотамці висікали на межових каменях.

Так само, як в Єгипті та інших державах Стародавнього Сходу, важливе інформаційне навантаження несли й печатки, достатньо поширені серед месопотамців. Іще однією формою збереження інформації та традиції стало створення перших музеїв. Залишки таких знайшли, зокрема, в одному з храмів Ура та літньому палаці Навуходоносора ІІ у Вавилоні.

Збережені клинописні та інші пам’ятки дають уявлення про контент як власне текстів, так і про інформаційну політику та діяльність органів влади в державах Месопотамії.

Насамперед це адміністративно – господарські документи, які представлені царськими розпорядженнями, різними обліковими записами, звітами про діяльність за певний період (місяць чи рік, що підтверджує створення основ державної статистики). Вони стосуються різних аспектів управлінської діяльності та господарювання, а також характеризують комунікаційні зв’язки месопотамців. Характерним у цьому сенсі є листування вавилонського царя Хаммурапі, який владарював у Дворіччі у XVIII cт. до н. е., з підлеглими чиновниками Ларси. З нього можна зробити висновок, що правитель отримував доволі різнобічну і повну інформацію про те, що діється на місцях, про проблеми, які виникають, приміром, з орошуванням земель. Цар не лише контролював ситуацію, а й активно втручався в неї, даючи відповідні письмові доручення та розпорядження. Комунікація між центральним і місцевими органами влади здійснювалась не лише письмово, а й через спеціальних посланців, що забезпечувало на той час оперативність управління.

Регулювали сфери життя месопотамських суспільств і перші зведення законів. З давнини дійшли уривки й згадування про законодавчі акти Шульги, Ліпіт Іштара, Білалами… Найповніше уявлення про суспільно – політичні погляди месопотамців, унормовані в законах, дають клинописні правові кодекси Хаммурапі.

Тексти законів, нанесені на чорну базальтову стелу, знайшли в Сузах під час розкопок на початку ХХ століття, пізніше їх фрагменти знайшли також на глиняних табличках.

Зібрання законів складається з 282 статей, обрамлених прологом та епілогом. Статті регулюють трудові, шлюбно – сімейні, цивільні, кримінальні й інші правовідносини. У сенсі нашого дослідження вони дають змогу скласти і певні уявлення про те, як у Вавилонії розуміли значення слова, комунікації та інформації.

Перше, що має зрозуміти той, хто знайомиться з кодексом: проголошене царем — істина. На підтвердження цього постулату зображення, що передує викладу законів, — їх царю передає бог, отже вони священні!

Так чи інакше інформації стосуються різні статті кодексу. Особливе місце відведено її точності. Закони застерігають від поширення неправдивих відомостей, зокрема брехливих свідчень. Уже в першій статті кодексу йдеться, що коли людина, клянучись, звинуватить іншу людину у вбивстві і не доведе цього, то її саму потрібно скарати на смерть. Таке саме покарання передбачено і за неправдиві свідчення у справі про вбивство (ст. 4).

Закони передбачають способи перевірки істинності інформації. Переважно це свідчення обвинувачених та свідків (ст. 9–11, 13, 127). Однак є і досить своєрідний. Так, коли людину звинувачують у чаклунстві, то вона повинна піти до річки і кинутись у воду. Якщо втоне — то звинувачувач може забрати її дім, якщо ж ні — то звинувачувача потрібно вбити, а його дім віддати вже звинуваченому (ст. 2).

Закони дають певні уявлення і про систему діловодства. Так, операції з купівлі – продажу товарів, позик, дарувань потрібно було документувати й завіряти печаткою (ст. 104–105, 150). Коли ж чоловік візьме собі жінку без письмового договору, то ця жінка не є його дружиною (ст. 128).

На завершення Хаммурапі наголошує на необхідності дотримуватися законів, до текстів яких потрібно звертатись і ухвалювати рішення відповідно до них. Цар закликає наступних правителів оберігати накреслені на скелі закони й не скасовувати його указів. Адже, стверджує Хаммурапі, «лише для нерозумних вони — ніщо, а для мудрих вони створені, щоб дотримуватися їх». Якщо ж хтось не шануватиме написане, не побоїться скасувати закони, перекрутить царські слова, змінить його укази, зіскоблить його ім’я, то того, попереджає Хаммурапі, очікує кара богів та всілякі нещастя.

Окрім текстів законів, давні архіви зберегли й інші правово – юридичні документи — матеріали розслідувань, судові протоколи, вироки та ін.

Як і в інших державах Стародавнього Сходу, в Месопотамії всіляко підтримували культ царської влади. На це спрямовували зусилля державний апарат, тогочасна офіційна пропаганда. Обґрунтування божественного походження правителів із певними відмінностями знаходило втілення у релігійних та художніх текстах, як, до прикладу, у так званих Царських списках, складених писарями за часів Шумеро – Аккадійського царства. Інколи право на царювання обґрунтовували і з допомогою мовних формул. Так, приміром, зробив войовничий Саргон І. Згідно з легендою, він був підкидьком і виховувавсь у родині водоноса. Прийшовши внаслідок державного перевороту до влади (прибл. 2300 р. до н. е.) в Аккаді, він, не будучи царського роду, назвався «Справжнім царем». Прибране ім’я, втім, не завадило йому правити державою впродовж 55 років і стати засновником нової царської династії (1, с. 56).

Умілим піарником зарекомендував себе і правитель Лагаша Уруінімгіна (середина ІІІ тис. До н. е.). Так само захопивши владу насильницьким шляхом, він, утім, не став стверджувати, що має царське походження, обмежившись тим, що владу йому ніби дали боги. Задумавши реформи, Уруінімгіна розпочав із публічної пропаганди. Він викривав попередників, звинувачував їх у зловживаннях та гнобленні підданих. Слова новий правитель зміцнював і справами. Він скасував деякі податки, зменшив плату за здійснення релігійних обрядів, ужив інших популярних серед народу заходів. Відтак Уруінімгіна увійшов до історії як реформатор і врешті – решт доволі успішний державний управлінець (1, с. 54). Чимало збереглось письмових пам’яток і про міждержавні відносини в Месопотамії. Переважно це різні хроніки, де оповідується про воєнні походи та значні історичні події. До таких належать «Хроніки про падіння Ніневії», про занепад Ассирії, «Вавилонська хроніка» — про підкорення Нововавилонського царства перським царем Кіром та інші літописи. Поживу для аналізу дають і дипломатичні документи, зокрема з царського архіву Марі. Листування між правителями і державними діячами месопотамських держав та князівств, інші документи переконливо доводять важливе значення, яке владодержці надавали інформації, одержаної офіційно та іншими шляхами.

В Ассирії наріжними у зовнішньополітичній діяльності стали розвідка і збирання розвідувальної інформації. На кордонах держави, а також на окупованих територіях була створена мережа інформаторів, які постійно повідомляли про пересування чужих військ, настрої серед населення та ін. Свою частину розвідувальної роботи робили й посли, які постачали двір таємною інформацією про дії правителів інших держав, укладені ними міждержавні договори та ін. Відповідно була організована і служба доправлення зібраних відомостей до царського палацу. Аналіз, співставлення та перевірка інформації давали

змогу вживати адекватні дії на зовнішньополітичній арені, придушувати можливі заворушення на підконтрольних територіях (4, с. 108).

Завершуючи розгляд інформаційної політики держав Месопотамії, звернемо увагу також на розвиток, накопичення ними інформаційних ресурсів, що увиразнилось у творенні словників, збірок термінів, географічних довідників, посібників із різних видів господарювання. Така систематизація знань стала ще однією сходинкою для подальшого цивілізаційного поступу.

Інформаційна політика держав Стародавнього Сходу є складником розуміння загальної системи, підходів і методів державного управління давнього часу.

Здійснення інформаційної політики правителями, управлінцями перших держав ґрунтується на їхньому баченні суспільних відносин, місця й ролі владних інституцій у функціонуванні суспільств.

Узагальнюючи, зазначимо, що інформаційна діяльність стала важливим складником внутрідержавної комунікації, здійснення і забезпечення влади, внутрішньої та зовнішньої політики держав Месопотамії, належного функціонування тогочасного державного управління. Розвиток господарських, політичних, суспільних зв’язків спричинили розбудову комунікаційних інституцій, що втілилось у створенні перших систем накопичення, зберігання й поширення інформації, писемності, закладів освіти для підготовки фахівців, у тім числі інформаційної сфери. Усвідомлення значущості комунікаційних зв’язків, що мало об’єктивний характер, зумовило цивілізаційний прогрес, посилення значення інформації в розвитку суспільних відносин, соціальній комунікації.

Повертаючись до початку нашого дослідження, зазначимо, що коли зводили будівлю Європарламенту в Страсбурзі, її спроектували у вигляді недобудованої Вавилонської вежі. Пошук порозуміння, налагодження комунікаційних зв’язків — не лише давня історія…



Номер сторінки у виданні: 219
Автор:

Повернутися до списку новин