Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Ліван - давньослов янський регіон лісової промисловості та торгівлі





Євген Іванов, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник Інституту економіки промисловості НАН України

Сергій Іванов, кандидат економічних наук, вчений секретар Інституту економіки промисловості НАН України

 

На основі біблійних, літературних, історичних та картографічних джерел розкривається дійсне місце розташування Лівану, його столиці Сарпіна і міста Бібла, а також встановлюється належність цієї місцевості до території Стародавньої Русі та України як давньослов’янського регіону лісової промисловості та торгівлі.

Ключові слова: Ліван, Бібл, Сарпіна (Єлець), ліванський кедр (хвойний ліс), Туніп (Володимир), хан Тамерлан.

 

На основе библейских, литературных, исторических и картографических источников раскрывается настоящее месторасположение Ливана, его столицы Сарпина и города Библа, а также устанавливается принадлежность этой местности к территории Древней Руси и Украины как древнеславянского региона лесной промышленности и торговли.

Ключевые слова: Ливан, Библ, Сарпина (Елец), ливанский кедр (хвойный лес), Тунип (Владимир), хан Тамерлан.

 

The true location place of Lebanon, its capital – the city of Sarpina and the city of Bible are revealed based upon evidence from the Bible, literary, historical and cartographic sources, as well as the affiliation of this area to the territory of ancient Rus as the ancient Slavic region of forestry and trade is established.

Key words: Lebanon, Byblos, Sarpina (Elec), Lebanese cedar (coniferous forest), Tunip (Vladimir), Khan Tamerlane.

 

Свавілля Геродота і Страбона в історичній та географічній площині занадто дорого обійшлося давньослов’янським народам, які на сотні років мимоволі позбулися своєї минулої спадщини. Послідовний аналіз цієї проблеми дозволив усунути багато «білих» плям у цьому питанні і встановити, що історія Стародавньої Русі та України має вельми давнє походження, починається в епоху мегалітичного будівництва і без жодних перерв продовжується аж до нашого часу. Не менш вражаючим виявилася і картографічна спадщина Давньої Русі і України після того, як усі давньослов’янські назви місцевостей, міст і сіл зайняли своє первісне положення. За винятком Лівану та міста Бібл, географічне розміщення яких на картографічній схемою давньослов’янських земель Русі і України, наведеної в [1], було визнано невідо- мим і тому не знайшло свого відображення.

Більш поглиблене вивчання цієї теми показало, що Ліван і Бібл в історичному та географічному плані настільки тісно пов’язані один з одним, що повинні розглядатися спільно з різних точок зору. Опускаючи опис багатьох деталей і ходу самого дослідження, коротко звернемо увагу на такі моменти.

Перш за все глибокі сумніви викликає здатність фінікійського Бібла вивозити протягом 16,5 століть «головне багатство Фінікії — ліванський кедр.

За царювання фараона Снофру (2613 – 2589 до н.е.) в Єгипет прибуло сорок кораблів, навантажених кедром [2, с. 15]. І в більш пізній час «Бібл як і раніше зберігав своє становище великого постачальника кедра. За наказом царя Хірама Бібл надавав допомогу Соломону (965–928 до н.е.) в будівництві храму та поставляв для цієї мети, зрозуміло не безкоштовно, ліс» [2, с. 27, 28].

Досить подивитися на карту «Східної Фінікії» [2, с. 6], щоб переконатися в нездатності Бібла, відокремленого Ліванським нагір’ям від зовнішніх транспортних шляхів, що не має поблизу річки для сплаву такої кількості лісу і обмеженого вузькою смужкою узбережжя Середземного моря, у здійсненні поставок ліванського кедра в значних обсягах.

Ці сумніви підкріплюються також географічним описом цієї місцевості, яке Гомер дав у поемі «Одіссея», де згідно з картографічною схемою, наведеною в [3], проживали, за Гомером, циклопи і лестригони. З приводу перших Гомер наголошує, що «між горами вони мешкають, в глибоких печерах гірських високих вершин. Над нею — дерева лаврові. Кругом печери двір простягався високий з огорожею з вкопаних каменів, сосен великих і дубів» [Од. IX, 113–186]. Звідси випливає, що Ліванське нагір’я було покрито змішаним лісом, а ліванський кедр — це всього лише літературний образ хвойного лісу як такого. Цей висновок підтверджується описом «країни лестригонської», гавань якої «оточують скелі круті обабіч нерозривної стіною», звідки «битим шляхом з гір високих дрова доставлялися возами у місто» [Од. Х, 82–104]. Таким чином, стає очевидним, що лісове багатство Фінікії годиться хіба що на «дрова», а ліванський кедр виростав десь в іншому місці.

Згідно з картографічною схемою в [1] Фінікія — це більш давня назва Філіста, з 5 царств якої жодне не мало морських портів. На заході, по сусідству з Фінікією, примикало місто Тир, яке через свою історичну унікаль ність за жодних умов не мало бути перейменоване в Бібл. Отже, таким містом може бути тільки Суккотську (сучасний Азов), що й відображено на рис. 1. 

Показово, що назва міста, що поклоняється, як розшифровано в [4], двом богам Сонця, цілком відповідає своїм змістом, оскільки один із них є кримським богом Сонця (Вельзевула), а другий халдейським (Вакх).

До того ж давньослов’янський Бібл є не тільки морським, а й річковим портом, куди по річці Євфрат (Дон) можна було сплавляти ліс великими партіями як плотами, так і кораблями.

Друга частина дослідження означеної проблеми прямо пов’язана із знаходженням місця розташування самого Лівану. Першою підказкою на цьому шляху став перелік підписантів мирного договору, складеного, як описано в [5], в 456 р. (за нової хронології) між царем землі Хіта Хаттусили і фараоном землі Кемі Рамзеса II. У їх числі названі сутех (володар) міста Тунеп, тобто Туніп (Володимир) згідно рис. 1, і сутех (володар) міста Сарпіна [6, с. 458, 459], назва якого, згідно з [4], перекладається з давньоруської мови як цар (столиця) соснових лісів. Тому другим ключем до розгадки цієї проблеми є карта рослинності, оскільки, просуваючись угору по Євфрату (Дону), на її підставі встановлюємо, що такої столицею є місто Єлець, розташоване на річці Сосна, впадає на сході в Дон і протікає на заході через місто Лівни, назва якого цілком кореспондується зі словом «Лі ван». З цього ж району через територію України (Філіста) протікає впадаюча в Дон річка Сі верський Донець з при током Оскол. І оскільки за картою рослинності всі ці річки належать до одного й того ж району сосновошироколистяних лісів, остільки можна стверджувати, що за давньослов’янською картографією ця місцевість і була дійсним місцем розташування (позначено на рис. 1 штрих – пунктирной лінією) цього Лівану, що не має нічого спільного з по стачальником «дров», розташованим за волею Геродота на середземноморському узбережжі. 

Цей висновок підтверджується не тільки тим, що в районі Бєлгорода, Харкова, Ізюму по Сіверському Донцю і Осколу досі збереглися соснові ліси, але і переліком земель, який наведено на раніше розробленій картографічній схемі в [7]. Відповідно до цієї схеми з півночі на південь, починаючи від річки Упа, між Доном і Сіверським Дінцем розташовувалися землі Фудян (хліборобів), Лудян (торговців) і земля Хеллеонська (світла), що мала згідно з рис. 1 більш давню назву — Нахарін (тваринники).

Цей розподіл за видами діяльності цілком узгоджується з картою рослинності. Фудяни розташувалися в зоні лугових степів, Лудяни — в зоні сосново-широколистяних лісів, а Земля Хеллеонська — в зоні дереново-злакових степів. Таким чином, можна констатувати, що давньослов’янські географи мали досить широкі і ґрунтовні знання в картографії.

Давньослов’янський пророк, який написав «Книгу Юдиф», не ризикнув дати справжню назву Ліван для землі Лудян, позначивши її як земля торговців, що створювало певний ефект невизначеності, бо торговців (купців) серед давніх слов’ян було чимало і найрізноманітнішого профілю. Тепер цей ефект невизначеності знятий в тій мірі, в якій ставати ясно. що це були торговці хвойним лісом («ліванським кедром»). Отже, давньослов’янський Ліван — це справжній і невичерпний за запасами регіон лісової промисловості і торгівліна території Стародавньої Русі та України.

Про те, що ця торгівля була досить успішною, говорить той факт, згідно з яким хан Тамерлан в 1395 р. замислив похід на Москву. Однак після взяття, здавалося б, заштатного (за сучасними поняттями) містечка Єлець Тамерлан відмовився від цього плану, бо, цілком можливо, здобич, яку він узяв у Єльці, виявилася настільки велика, що переважила всі клопоти і втрати, пов’язані з продовження цього походу. І хан без жодних коливань повернув назад у свою Середню Азію.

На підставі викладеного самі собою напрошуються такі висновки. По-перше, після повернення Бібла на його початкове місце (рис. 1) стає ясно, що дійсною батьківщиною протобіблського складового письма є Давня Русь і Україна, що стали родоначальником як про тошумерського, так і протоіндоєвропейської мови. Не менш очевидним, по – друге, є й те, що саме древні слов’яни стали першими зачинателями священних знань в астрономії, географії та картографії, які за якістю значно перевершували псевдонаукові «досягнення» їхніх західних колег. По – третє, дуже принциповим є й те, що всупереч вигадкам Птолемея і Меркарта, що зобразив на карті 1584 територію Русі VIII в. у вигляді неосяжного прихистку кочових племен скіфів, що були нібито далекими предками слов’ян. 

Давня Русь і Україна вже в доісторичні часи були унікальним центром високорозви неного збройового і металургійного виробництва, землеробства і тваринництва, лісового господарства та торгівлі, тобто багатогалузевого суспільного виробництва. І нарешті, важливим, а може бути навіть найбільш вирішальним висновком з усього цього є те, що Давня Русь і Україна мають настільки багату історичну спадщину, що може служити потужним ім пульсом для інших народів у пізнанні їхньої власної історії, а не тієї нісенітниці, яка придумана середньовічними фантазерами західнєвропейського зразка.



Номер сторінки у виданні: 20

Повернутися до списку новин