Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Освіта як чинник гармонізації міжкультурної комунікації: інституційно-процедурні аспекти





Ольга Музика, аспірантка Національного університету «Львівська політехніка»

УДК 327.3

 

Показано, що ціннісна вартість включення міжкультурних знань до загальної системи освіти полягає у встановленні тісних контактів між індивідами та суб’єктами міжнародних заходів, у поширенні явища діалогу культур, толерантності та компетентного взаємотрактування.

Ключові слова: міжкультурна комунікація, діалог культур, міжкультурна освіта, громадські інституції, державні інституції

 

Показано, что ценностная стоимость включения межкультурных знаний в общую систему образования заключается в установлении тесных контактов между индивидами и субъектами международных мероприятий, в распространении явления диалога культур, толерантности и компетентной взаимотрактовки.

Ключевые слова: межкультурная коммуникация, диалог культур, межкультурное образование, общественные инститиуции, государственные институции

 

It’s shown, that the value of including of cross-cultural knowledge to the general system of education consists of establishment of close contacts between individuals and subjects of international measures, of the wide spreading of the intercultural dialogue, tolerance and mutual interpretation.

Key words: intercultural communication, cultural dialogue, intercultural education, public institutes, state institutes

 

Постановка проблеми та зв’язок із важливими практичними завданнями. Підтримка міжнародного мирного співіснування вимагає не лише дипломатичної діяльності чи політичних заходів, але й від взаємного поглиблення знань про інокультурних представників, усвідомлення культурних відмінностей в сфері цивільній і військовій. В епоху багатокультурності міжкультурна і міжрелігійна освіта формують фундамент для руйнування етнокультурних та історичних стереотипів, упереджень, котрі

можуть поглибити міжетнічні та міждержавні взаємини. Відштовхуючись від численних визначень поняття міжкультурна комунікація, варто акцентувати увагу на ключових моментах співпраці, на проблемах дипломатичної діяльності, політичних методах активізації міжнародних організацій, правової та звичаєвої культури в світі. Треба детально ознайомлюватися з багатокультурною освітою, ціллю якої є прищеплення міжетнічної толерантності, інтеркультурної свідомості, обумовленості людських прав тощо. Робота відповідає науковому напряму, яким займається кафедра міжнародної інформації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми, що виникають при здійсненні міжкультурної комунікації, тривалий час досліджують вітчизняні та зарубіжні вчені. Однак у більшості наукових розвідок недостатньо уваги приділено саме освітньому процесу як одному з найважливіших чинників покращення інтеркультурної взаємодії. Зокрема, українські науковці: Н. В. Свентицька [10], Л. Ф. Клименко [8], Л. А. Гончаренко, Т. А. Асламова [2], І. С. Бахов [1] та інші, а також зарубіжні дослідники М. Грабовський [12], А. Дзярмага-Чайковська [11] вивчають взаємозв’язок між освітньою діяльністю та міжкультурною комунікацією. Їхні публікації свідчать про наукову актуальність теми, її суспільно практичну значимість. Метою дослідження є розробка теоретичних, методологічних положень і практичних рекомендацій щодо гармонізації процесу міжкультурної комунікативної взаємодії та освіти як її важливого компонента. Відповідно, в цій статті завданнями є вивчення процесів функціонування освітніх інституцій в контексті міжкультурної комунікації.

Виклад основного матеріалу. Вивчення міжкультурної комунікації не можливе без визначення культурних моделей, проблематики, поширених знарядь діяльності в крос-культурному контексті, озна йомлення з етнополітичними процесами, що відбуваються на межі зіткнення різних етнічностей. Вагому частку політичних практик обумовлює толерантне ставлення, без стереотипів, упереджень, а лише з протидією насильству, підтриманням довготерпеливості. Враховуючи ідею полікультурності, державні інституції повинні усвідомлювати стійкість даного явища, владні представники повинні зважати на вкорінення іммігрантів у нових країнах, на передачу нащадкам конкретних культурних і релігійних цінностей тощо. Оскільки міграційні явища формують високий потенціал для міжнародної співпраці та є носіями певних цінностей своїх етнічних чи національних груп, кожна приймаюча європейська держава зобов’язана сповідувати мету збереження миру, поєднання розмаїття культур та конфесій. В Україні дедалі частіше спостерігаємо інноваційний підхід, метою якого є ведення міжкультурного діалогу та інонаціональна співпраця представників влади, недержавних організацій і бізнес-сектора, а також освітніх закладів. І. Бахов зазначив, що без розвиненої міжкультурної компетентності сучасна людина не може вважатися власне освіченою [1]. Так, завдяки системі вищої освіти відбувається популяризація загальноєвропейських етичних і культурних цінностей [4].

Ознайомлення з проблематикою показує, що полікультурна компетентність сучасного педагога є запорукою успішної профілактики агресивного націоналізму, внутрішньо-шкільної дискримінації на расовому, конфесійному та етнічному ґрунті [2, 5]. Власне освіта має бути тим фактором, завдяки якому долатимуться кордони, поглиблюватимуться знання про культурні норми, цінності, зразки, та формуватиметься взаємопізнання, толерантність і солідарність між народами та окремими індивідами.

Цілеспрямований системний підхід державних і громадських інституцій до освітніх інновацій, введення міжкультурних компонентів у навчальні процеси, вдосконалення нормативно-правової бази стануть вагомим чинником впливу на політичну культуру та ідеологію громадян і мігрантів, а відповідно — забезпечать міжкультурну консолідацію в суспільстві. Так, Центр розвитку «Демократія через культуру», Польський Інститут у Києві в 2010 р. організували круглий стіл: «Міжкультурна політика сучасного міста», в ході якого обговорено інструменти і принципи європейської політики міжкультурного діалогу та інтеркультурної стратегії розвитку місцевих громад. Цільовими групами вважалися: багатонаціональні міські громади України: керівники міської влади, представники недержавних організацій; національні культурні товариства; науковці та аналітики; студенти; організації освіти та культури; засоби масової інформації [9]. Розглядалися також міжсекторні позиції та ймовірні заходи щодо політики міжкультурного діалогу серед представників освіти та науки, національно-культурних товариств і громадських організацій, ЗМІ.

Актуальний захід можна було прослідкувати 24 листопада 2011 р. на базі Львівської спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи № 81, де відбувся інтерактивний семінар для опікунів шкільних євроклубів закладів освіти м. Львова на тему: «Міжкультурна освіта у світлі документів Ради Європи та ЄС» [7]. Основним результатом семінару стала обізнаність учасників щодо вивчення та повернення до власної національної спадщини, спостереження, визнання та поваги до відмінностей, формування свідомості рівності всіх культур та толерантності. Ідею налагодження стабільності та ефективності діяльності виховних, навчальних і освітніх інституцій підтримали й наприкінці 2012 р. серед обраних шкільних закладів Львова — було проведено низку семінарів на тему: «Європейська політика у сфері освіти» [3]. Його учасники обговорили методики формування нової свідомості бути європейцями серед учнів і педагогів, а також виховання толерантного ставлення щодо інших народів.

Почуття європейської єдності через партнерство та поєднання різноманіття і свободи виховується також серед представників міжнародних організацій. За ініціативою Генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Яґланда було створено «Групу видатних осіб», до складу якої увійшли відомі політичні діячі та науковці, які запропонували свій досвід і знання на шляху до створення пан-європейського проекту «Жити разом у Європі ХХІ століття» [6]. Доповідачі на міністерській сесії Ради Європи у Стамбулі 11 травня 2011 р. представили низку конструктивних пропозицій для громад європейських країн, щоб ті могли зростати та жити разом на основі дотримання прав людини, принципів демократії та верховенства права. Відповідно до доповіді «Групи видатних осіб», основними принципами спільного життя є взаємоповага і розуміння, міжкультурний діалог і освіта, що є ключовими аспектами для подолання нетерпимості. Експерти актуалізували категорію «загрози», до якої віднесли явища зростання нетерпимості, активізацію ксенофобських і популістських партій, дискримінацію, існування практично безправного населення, паралельних суспільств, ісламського екстремізму, втрати демократичних свобод, можливого зіткнення «свободи віросповідання» і свободи вираження поглядів. Наслідком вказаних факторів загрози може стати всеохоплюючий страх втрати власної культурної ідентичності серед переселенців, ризик впливу іммігрантів на трудову зайнятість корінних жителів, зростання рівня злочинності, згубний вплив стереотипів тощо. Члени Групи визначили основні суб’єкти, які мають вплив на громадську думку (освітяни, ЗМІ, церкви та релігійні групи, а також європейські міжнародні інституції тощо). Серед численних рекомендацій та практичних порад, вказаних членами Групи, автор статті виділяє найактуальніші — вплив освітян, адже не лише родинне середовище та переконання батьків, а й шкільне оточення дитини формують культурно-етичні цінності, прищеплюють навички терпимості, взаєморозуміння. Вкрай важливо полегшити інтеграцію новоприбулих дітей-мігрантів у систему освіти — забезпечити вивчення мови у дошкільному закладі, підготувати їх до успішного переходу від школи до ринку праці й допомогти подолати соціально-економічні труднощі, пов’язані з проживанням в ізольованому або бідно му районі [6].

Вважаємо, що національна влада повинна забезпечувати здійснення таких стратегічних заходів як: об’єднання спільнот, використання освіти для ознайомлення з культурним і релігійним різноманіттям, гарантування права на освіту, гуманне ставлення до мігрантів без документів і тих, хто просить притулку тощо. Численні європейські та міжнародні інституції намагаються спрямувати свою діяльність саме на ліквідацію усіх проявів дискримінації та підтримки багатокультурності й взаєморозуміння. Найбільшим викликом за останній час є забезпечення рівноваги між розмаїттям і єдністю, узгодження загальнолюдських принципів та норм. Відтак владні структури та громадські інституції повинні застерігати представників будь-яких меншин від насильства, експлуатації, нерівного ставлення при працевлаштуванні, здобутті освіти, чи в доступі до житла, громадських установ тощо. Важливою рекомендацією Групи є вибір інструменту посередництва для владнання суперечок на всіх політичних рівнях, а також — «розроблення загального політичного курсу щодо південних і східних мапваппапап було обговорено на міжнародній конференції у м. Львові на тему «Жити разом у відкритому європейському суспільстві — погляд з України» 2 грудня 2011 р. [5]. Під час конференції відзначено необхідність адаптації європейських норм у сферах освіти, культури, релігії та ЗМІ, а також міграцій, життя національних меншин, політичних партій тощо.

Наслідком присутності міжкультурної комунікації буде нівелювання відчуття «свій-чужий», інокультурне має стати об’єктом зацікавлення, творчим і стимулюючим. Поступовий розвиток освіти за кордоном і включення до державної освіти вчень про міжнародне культурне середовище формує чимало сучасних явищ — так званих «міжкультурна освіта», «багатокультурна освіта», «міжкультурна педагогіка», «багатокультурне виховання» тощо. На думку автора статті, наголос треба робити на першому словосполученні — міжкультурна освіта. Ч. Купісєвіч трактує її як концепцію навчання дітей, молоді і дорослих у дусі розуміння і толерантного ставлення до інших культур, рас, релігій, поглядів і звичаїв [12]. Основними цілями такого навчання є: формування свідомості про рівноправність всіх культур, вилучення відчуття культурної зверхності на користь міжкультурного діалогу, знищення стереотипного мислення та маргінальних поглядів тощо. Підготування до іншомовного спілкування учнів чи студентів полягає в зміненому підході до навчально-виховного процесу, таких як: перехід від теоретичних знань до практичних міжнародних проектів; навчання іноземних мов, зарубіжної літератури, країнознавства тощо [8].

Поглиблене вивчення результатів втілення міжкультурної освіти у міжнародну практику висвітлює даний процес як важливий елемент глобальної освіти. Метою залучення освіти до міжкультурної комунікації є пробудження інтересу до взаємного пізнання відмінностей, детальнішого вивчення власної культури та інокультурного середовища. Методологія освітнього впливу на міжкультурну комунікацію може бути описана загальноприйнятими методами — пошуку (спільних коренів походження, знань про іншу культуру, дипломатичних заходів), прийняття рішень, написання сценаріїв майбутнього тощо.

Міжкультурна освіта містить два терміни, функціональність яких необхідно визначити першочергово. Один з них — «освіта», інтерпретація якого поширена у численних наукових працях. Візьмемо узагальнене трактування освіти як методу впливу на особу, що надає їй не лише знання та вміння, а також формує фундамент для подальшого руйнування бар’єрів. З. Ясінський інформує про чотири категорії освіти: вчитися, щоб знати (основна увага саме на освітній аспект); вчитися, щоб діяти (розвиток творчих компетенцій тих, що навчаються); вчитися, щоб жити спільно (стимуляція прагнення до співробітництва з іншими); вчитися, щоб бути (метою освіти є розвиток людської індивідуальності) [12]. Другий термін — «культура», чимало визначень якого можна знайти в різноманітних джерелах. Зупинимося на найактуальніших, на думку автора, трактуваннях культури Й. Дідьєром як: визначеної форми цивілізації, що окреслює суспільне та інтелектуальне під ґрунтя особистості. Б. Добровольська інтерпретує культуру як сукупність матеріального і духовного добробуту людства, що збирається, закріплюється і збагачується впродовж його історії і передається з покоління в покоління. Й. Нікіторовіч вважає, що культура формує деякий горизонт, який закриває визначені в свідомості розуміння та відкриває шлях до відмінностей, до розвитку завдяки запозиченням [12]. Відповідно, міжкультурна освіта полягає перш за все в обмінах суб’єктами навчання, лідерському управлінні даним процесом. А процедурно включає міжкультурні ігрові ситуації, створює ситуативні задачі, навчає методам знищення мовних та релігійних бар’єрів, категоризує особисті потреби учасників з різних країн, відкриває тотожності, ідентичності та акцентує увагу на розбіжностях тощо.

Дзярмага - Чайковська визначає міжкультурну освіту як «освіту меншості (національних, етнічних груп, емігрантів, іммігрантів), яка відбувається в середовищі більшості». Наступним поясненням словосполучення «міжкультурна освіта» є «вчення про різноманітні групи, що живуть в даній країні, чи на даному просторі, а його завданням є взаємне пізнання та розвиток вміння співжиття» [11].

Дослідження інституційно-процедурних аспектів впливу освіти на успіх здійснення міжкультурної комунікації сприятиме розумінню культурної різнорідності, що спостерігається в активному впливі діяльності мас-медіа, навчальних закладів, громадських організацій та підприємств, тренінгових угрупувань і публічних дебатів тощо. Міжкультурна освіта забезпечує розуміння підстав культурної інтеграції, положень договорів про співпрацю, угод поміж містами-побратимами, закономірностей вияву інтегруючої діяльності представників культурної, іміджевої та громадської дипломатії. Важливими рекомендаціями щодо підтримання ідеї полікультурності для державних та громадських інституцій є пропозиції щодо створення фахових методичних об’єднань, налагодження міжнародних молодіжних обмінів, активізація та заснування нових шкільних євроклубів серед освітніх закладів, залучення неурядових організацій, профспілок та об’єднань науковців тощо.

Висновки. Отже, чимало інституцій управлінського, політичного чи суспільного рівня намагаються враховувати основні ідеї міжкультурної комунікації у своїй праці. Ключем до успіху в міжнародній практиці є пізнання та осмислення інших культур, поширення нових форм взаємодії, таких як міжкультурна освіта. Інформаційне насичення серед представників європейських установ, міжнародних корпорацій, державних інституцій в країні та за кордоном націлене на забезпечення консолідації суспільства. Адже культурна ідентифікація особистості бере початки не лише із стилю життя, територіальної приналежності, але й політичної ідеології та конфесії. Представницька Група в пан-європейському проекті «Жити разом у Європі ХХІ століття», здійснила низку досліджень, основними практичними рекомендаціями яких стали заклики до освітян і керівників освітньої галузі в усіх країнах-членах — розвивати «міжкультурну компетентність» як центральний елемент шкільної програми та поширювати її за межі офіційної освіти на музеї й культурні заклади, культурні події та фестивалі, а зокрема на ЗМІ.

Гармонізація міжкультурної комунікації зробить транспарентним адміністративне функціонування, предмети культурології, антропології та краєзнавчої діяльності. Численні рекомендації фахівців у галузі міжнародної співпраці щодо покращення міжкультурної комунікації першочергово наголошують на потребах: полегшення мобільності студентів і працівників освіти, спрощення громадсько-політичних обмежень для інонаціональних представників та регуляції соціальної підтримки. Дослідження показують, що найоптимальнішою сферою гармонізації інтеркультурної взаємодії є освітня та наукова. Адже, починаючи з загальноосвітніх шкіл та вишів, молода громада

отримуватиме необхідну обізнаність щодо існуючих міжнародних пілотних проектів, щодо заходів міжкультурного діалогу та про толерантні прояви ідей полікультурності. Перспектива подальших досліджень полягає у розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення міжкультурної комунікації за посередництвом освітнього процесу та в експериментальній перевірці їх ефективності.



Номер сторінки у виданні: 106

Повернутися до списку новин