Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Взаємодія органів державної влади з громадськістю засобами цифрової комунікації: політико-правовий аспект





Олексій Король, аспірант Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України УДК 324.5:316.772.4-028.63

 

У статті автор досліджує проблеми та перспективи використання інформаційно-комунікаційних технологій в діяльності органів державної влади як важливої передумови формування відкритого та прозорого діалогу інститутів влади при їх взаємодії з громадськістю.

Ключові слова: інформаційно-комунікаційні технології, запит на інформацію, електронний уряд, комп’ютерна грамотність

 

В статье автор исследует проблемы и перспективы использования информационно-коммуника ционных технологий в деятельности органов государственной власти как важной предпосылке к формированию открытого и прозрачного диалога институтов власти при их взаимодействии с об щественностью.

Ключевые слова: информационно-коммуникационные технологии, запрос на информацию, электронное правительство, компьютерная грамотность

 

In this article the author researches the problems and prospects of the use of information and communication technologies in the activities of public authorities as an important prerequisite to the formation of an open and transparent dialogue institutions of power in their dealings with the public.

Key words: information and communication technologies, e-government, the request for information, computer literacy

 

Постановка проблеми. Концепція інформаційного суспільства передбачає існування низки важелів контролю громадян за діяльністю органів державної влади, чим забезпечується їх реальна участь в управлінні державними справами.

Надзвичайно важливу роль у формуванні інформаційного суспільства в умовах глобалізації відіграє політико-правова основа використання цифрових засобів комунікації. У науковій літературі можна зустріти твердження про втрату державою своєї значущості в епоху глобального інформаційного суспільства [1, с. 285]. Поширення трансконтинентальних телекомунікацій і глобальних мереж, транснаціонального бізнесу «руйнує» національні кордони, що у свою чергу підтримує ідею про відмирання держав і підрив державної влади та контролю над розвитком інформаційно-комунікаційної сфери, яку У. Бех визначив як «розмивання меж політики» в сучасному суспільстві [1, с. 285].

Однак, применшувати роль держави в інформаційну епоху не варто. Саме держава, через відповідні органи влади, приймає законодавчі акти, що регулюють інформаційну сферу, та формує спеціально уповноважені органи, які контролюють та забезпечують створення, використання, розповсюдження та зберігання інформації. Держава відіграє в глобалізаційних процесах роль каталізатора і координатора змін, що відбуваються в інформаційній сфері. Відомий британський вчений К. Мей стверджував,

що «не тільки не зменшується роль держав під впливом інформаційних і комунікаційних технологій, а навіть навпаки, вони будуть відігравати дуже важливу чи навіть провідну роль у процесах, що, згідно з поширеною думкою, є свідченням їх занепаду... Тоді як інформаційне суспільство, кажуть, витісняє державу, сама його побудова потребує державного втручання...» [5, с. 142].

Складність дослідження процесу зумовлює необхідність застосування міждисциплінарного підходу до його вивчення, оскільки лише інституційні політичні теорії не спроможні висвітлити багато аспектів даного явища, зокрема юридичної, аксіологічної, технічної сторін.

Мета зазначеної статті полягає у визначенні ролі інформаційно-комунікаційних технологій у вітчизняному політичному просторі, а також напрямів оптимізації роботи органів державної влади в контексті забезпечення прозорого та відкритого діалогу органів влади з громадськістю.

Аналіз проблеми і результати дослідження. Використання державою новітніх технологій дозволяє розвивати й удосконалювати власні можливості і функцій. Можна констатувати, що активне впровадження в сферу політики інформаційно-комунікативних інновацій сприяє демократизації суспільства, трансформації колишніх уявлень, установок, стереотипів людей, у результаті чого змінюються багато форм поведінки, відносин між політичними інститутами й індивідами, а також прискорюється процес становлення громадянського суспільства, у якому головним є принцип верховенства права як засобу, що забезпечує захист людини як вищої цінності.

Питання інформаційно-комунікаційної взаємодії у своїх працях досліджували такі відомі зарубіжні вчені як В. Гельман, Т. Карл, М. Кастельс, С. Блек, Дж. Е. Грюніг, Ф. Джефкінс, С. Катліп, Ф. Кітчен, Дж. Марконі, Ф. Сайтэл, Т. Хант, Я. Куйман, М. Гуревич, а також вітчизняні науковці В. Бебик, Г. Почепцов, А. Новицький, В. Цимбалюк, Ю. Макаренко, С. Довгий, М. Згуровський, І Арістова, М. Михальченко, В. Ребкало.

Відомий науковець Ю. Габермас вважає, що «сучасна модель взаємин держави і громадян має вибудовуватися не за традиційним принципом суб’єкт-об’єктних відносин (керуючі-керовані), а на механізмах «комунікативної поведінки», тобто суб’єкт-суб’єктних відносинах, на принципах визначення рівноправності як людини державної, так і людини «приватної», що передбачає як головну демократичну процедуру «діалогову комунікацію» державної влади і «вільної громадськості» [6, c. 5]

У багатьох сучасних дослідженнях звертається увага на той факт, що в даний час зорганізується суспільний діалог — така взаємодія індивідів, груп і інститутів у полі суспільної свідомості, у якому кожен партнер ставиться до іншого як до суб’єкта, визнаючи його цінність, право на існування і незалежність. З цієї точки зору політична функція інформаційно-комунікаційних технологій полягає в забезпеченні постійного суспільно-політичного диспуту, що передбачає можливість електронного і зворотного зв’язку в реальному часі між владою і громадянами, що сприяє подальшій демократизації і гуманізації громадського життя [4, с. 208].

У нашій державі довгий час панувала інформаційна політика, за якої органи державної влади тільки інформували населення, а зворотному зв`язку ніхто не приділяв уваги. У цілому, така позиція була зрозумілою, оскільки пояснювалася нігілізмом та апатією всередині самого суспільства, відчуженням громадянина від процесу прийняття рішень. Сьогодні політична активність громадян зростає. Вони активно об`єднуються у громадські організації задля організованого представлення й захисту своїх інтересів у взаємовідносинах з державними органами.

Ефективність державної влади на пряму залежить від характеру комунікації як всередині самих органів влади, так і від рівня залучення громадян до процесу прийняття рішень. Змінюються, відповідно, функції основних суб`єків такої комунікації, оскільки взаємодія здійснюється не лише по вертикалі, але й по горизонталі. Владні інституції сьогодні розуміють, що інформація — це те, що виходить, а комунікація — це те, що доходить, тому слід розвивати саме комунікаційну, а не інформаційну складову власної діяльності.

Досвід демократичних країн переконливо засвідчує, що ефективність подібної комунікації значно підвищується при системному впровадженні новітніх технологій у цей процес. Прийняття узгодженої нормативно-правової бази та розвиток єдиного інформаційного простору мають охоплюватати розбудову всіх елементів сучасної інформаційної інфраструктури техніко-технологічної бази органів влади, ефективну взаємодіювідомчих інформаційних систем, передбачати створення єдиних правил формування, обліку, збереження, використання інформаційних ресурсів та форматів даних і протоколів для забезпечення взаємодії всіх суб’єктів інформаційних відносин у суспільстві [7, с. 14].

На законодавчому рівні в Україні сьогодні прийнято понад 600 різноманітних нормативно-правових актів, які регулюють побудову інформаційного суспільства. Однак, законодавчих актів з приводу саме цифрової комунікації в системі органів державної влади — жодного, всі практичні аспекти визначені на рівні підзаконних нормативно-правових актів. Зокрема, система електронного урядування в Україні запроваджена й діє на основі таких нормативних документів як постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи «Електронний Уряд», «Про затвердження Положення про Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів», розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів», «Про затвердження заходів і реалізації Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів», «Про схвалення Концепції розвитку електронного урядування в Україні», «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного урядування в Україні». Однак, більша частина їх положень носять декларативний характер і зводиться до інформування органами державної влади населення через мережу Інтернет про свою діяльність.

Часто у науковій літературі процес цифрової комунікації між органами державної влади та громадськістю називають електронним урядом. Проте, як слушно зауважує румунський вчений С. Дан Сандор «що електронний уряд не обмежується взаємовідносинами держави та громадянина. Він має також і внутрішній прояв: всередині системи влади різні рівні (центральний, регіональний, місцевий) і різні гілки влади (виконавча, законодавча, судова) також повинні взаємодіяти з використанням Інтернет-технологій в межах процесу надання державних послуг» [3, с. 18].

У той же час, аналізуючи цифрову комунікацію зарубіжних органів влади можна дійти висновків, що вона направлена, в першу чергу, на створення і ведення діалогу з основними цільовими аудиторіями та зосередженість на наданні послуг громадян. В Україні, натомість, така комунікація направлена на публікацію на веб-сторінках органу влади інформації про власну діяльність.

Так, зокрема, в Естонії функціонує Інтернет-портал «Сьогодні вирішую я», за допомогою якого громадянин республіки може взяти участь в управлінні державою — висловити свою думку про поточні процеси у країні, запропонувати поправки до законопроектів тощо. Якщо ідея поправки чи іншої пропозиції містить раціональне зерно і підтримується іншими Інтернет-користувачами, естонський прем`єр-міністр відсилає цю пропозицію зі своєю резолюцією у відповідне міністерство. Цей портал також дозволяє користувачу голосувати [8]. Даний портал введено в дію саме рішенням Уряду Естонії. Фактично ще до 2001 р. різноманітних баз даних у державних структурах нагромадилося дуже багато, тому й виникла проблема обміну інформацією між ними. Для цього уряд країни доручив розробникам інформаційних технологій розробити спеціальний софтверний продукт, названий «Х-Шлях». Сьогоднішня версія «Х-Шляху» забезпечує надання електронних послуг з одночасним використанням даних з різних баз, що, по суті, перетворює країну в єдиний офіс, в якому можна отримувати як адміністративні послуги, так і звичайні побутові консультації.

Цікаво також і те, що в сфері використання цифрової комунікації в діяльності органів державної влади Естонії запроваджено інноваційний підхід до державного планування та фінансування цього процесу. Естонія відмовилася від мільярдних бюджетів і капіталомістких довгострокових державних програм, розрахованих на десятиліття. Ставка робиться на конкретні проекти, які висувають органи місцевого самоврядування, незалежні організації, приватні особи, які поступово зводяться в загальну схему.

Натомість в Україні ще у 2002 р. було введено в дію центральну частину єдиного Урядового веб-порталу, а у 2003 р. вже було розроблено програму «Електронна Україна», розраховану на 2003–2010 роки, проте і до сьогодні конкретні дії по програмі не завершені.

У Великобританії також спромоглись акумулювати більшість послуг, необхідних громадянину, в єдиний портал Directgov. Заходячи на даний сайт, людина не шукає міністерство, що вирішує певну проблему, а розділ, де пропонується її розв’язання. Такий формат надання урядових послуг на Directgov, з одного боку, значно спрощує процедуру обслуговування громадян, а з другого робить її прозорою й унеможливлює будь-які підстави для корупції. Важливо й те, що урядові послуги на сайті приносять суттєву економію для державного бюджету. Британці підрахували, що при наданні адміністративних послуг, уряд отримує 34-разову економію бюджетних коштів. Загалом, цифрова комунікація між органами державної влади та громадськістю є складовою урядової політики на етапі аналізу проблеми, прийняття рішення і його втілення [2, с. 17].

Цікавим є принцип побудови урядового порталу Великобританії — послуги, які можна отримати на ньому, згруповані довкола «життєвих епізодів людини» (освіта, житло, зайнятість, довкілля тощо). Окремо в країні створено й урядовий консультаційний портал, який займається, окрім практичного консультування, також і обліком думок користувачів.

В Україні також функціонує урядовий портал та державна система електронних звернень. Однак, структура вітчизняного урядового порталу фактично зводиться до інформування про електронні та юридичні адреси органів державної влади, біографії чиновників, основні нормативноправові акти діяльності органів виконавчої влади та блог Прем’єр-міністра України. Тобто робота такого порталу зводиться до одностороннього інформування громадянина про діяльність уряду та урядових структур, але не дає можливості громадянину взяти учать в управлінні державою, не з`ясовується його думка.

Державна система електронних звернень створена як веб-ресурс, що дозволяє громадянам підготувати та подати електронне звернення до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Проте, на ньому сьогодні зареєстровано лише 42 органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Громадянин може отримати необхідну йому інформацію, надіславши запит на інформацію. Запит на інформацію передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації», проте такий вид звернення не передбачений в чинному Законі України «Про звернення громадян», що призводить до непорозумінь і частих відмов з боку державних органів щодо надання інформації.

Забезпечення функціонування різноманітних систем цифрової комунікації органів влади між собою та з громадськістю здійснює низка державних інституцій, зокрема: щодо державної системи електронних звернень — Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України; щодо єдиного державного порталу адміністративних послуг — Міністерство економічного розвитку України; щодо передачі інформації всередині органів влади — Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації; щодо видачі цифрового підпису — центри сертифікації ключів (різної форми

власності), ліцензовані Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації тощо.

Тому в Україні існує плюралізм інституційного забезпечення та здійснення цифрової комунікації між органами державної влади та громадськістю.

Отже, створення державою умов для вільного та всебічного доступу громадян до рішень, які приймають органи влади, а також врахування різних поглядів та інтересів — головне завдання, яке необхідно вирішити для посилення демократії в Україні.

Для забезпечення поширення цифрової комунікації між органами державної влади та громадськістю необхідно:

— реформування вітчизняної освіти у напрямі формування системи цінностей і пріоритетів інформаційного суспільства, адаптування її до викликів інформаційного суспільства;

— забезпечити доступність якомога більшого обсягу адміністративних послуг і інформації в мережі Інтернет;

— забезпечити простоту і доступність веб-послуг;

— розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури, що являє собою сукупність територіально розподілених державних і корпоративних інформаційних систем, ліній зв’язку, мереж і каналів передачі даних, засобів комунікації і управління інформаційними потоками, а також організаційних структур, правових і нормативних механізмів, що забезпечують їх ефективне функціонування [9];

— створення фінансової бази для розвитку цифрової комунікації між інститутами влади та громадськістю, використовуючи не лише кошти державного бюджету, але й інвестиції від юридичних та фізичних осіб;

— забезпечити реальним доступом до швидкого Інтернету мешканців сіл, селищ, міст;

— сформувати чітку, ієрархічну та узгоджену нормативно-правову базу для регулювання цифрової комунікації між органами державної влади і громадськістю;

— розробити єдині узгоджені технічні стандарти розробки інформаційних систем цифрової міжінституційної комунікації, використання однорідних інтерфейсів, форматів даних, кодів безпеки тощо.

Проведений аналіз взаємодії органів державної влади з громадськістю за допомогою засобів цифрової комунікації дозволяє зробити наступні висновки:

— подальший розвиток цифрової комунікації між інститутами влади та громадськістю неможливий без всебічного політико-правового всеобучу комп’ютерній грамотності як серед співробітників органів державної влади, так і серед широких верств населення;

— для повної реалізації концепції електронного урядування та завершення процесу формування в Україні інформаційного суспільства треба активно запроваджувати інститут електронного парламенту;

— чинній нормативно-правовій базі, що регулює взаємодію органів державної влади з громадськістю, притаманна множинність, суперечливість та архаїчність. Тому необхідно активізувати роботу суб’єктів законодавчої ініціативи у цьому напрямі і на законодавчому рівні закріпити принципи, етапи та основні напрями формування системи електронного урядування та між інституційної комунікації;

— сфера цифрової комунікації органів державної влади і громадськості потребує імплементації та врахування зарубіжного досвіду електронного урядування;

— активне впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у процес взаємодії органів державної влади між собою і з громадянами дозволить активізувати демократичні процеси в нашій державі та залучити громадськість до реального управління державними справами, а також зміцнить євроінтеграцій позиції нашої держави.



Номер сторінки у виданні: 215

Повернутися до списку новин