Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Концептуальні межі поняття «травматична пам’ять» у зарубіжній і вітчизняній літературі





Ольга Василюк, аспірант кафедри загальної та соціальної психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

УДК 159.9:613

 

У статті висвітлено концептуальне поле конструкта «травматична пам’ять». Проаналізовано погляди вчених стосовно її природи. Виявлено відмінності між травматичними спогадами і пам’яттю іншої модальності. Сформовано визначення травматичної пам’яті як психічного процесу в межах норми.

Ключові слова: травматична пам’ять, автобіографічна пам’ять, емоційна пам’ять, посттравматичний стресовий розлад, психологічна травма, травматичний досвід, травматична подія

 

В статье освещено концептуальное поле конструкта «травматическая память». Проанализированы взгляды ученых относительно ее природы. Выявлены различия между травматическими воспоминаниями и памятью другой модальности. Сформировано определение травматической памяти как психического процесса в пределах нормы.

Ключевые слова: травматическая память, автобиографическая память, эмоциональная память, посттравматическое стрессовое расстройство, психологическая травма, травматический опыт, травматическое событие

 

The paper highlights the conceptual field of traumatic memory construct. Analyzed the views of scientists to its nature. Find the differences between traumatic memories and memory of another modality. Formed definition of traumatic memory as a mental process in the normal range.

Key words: traumatic memory, autobiographical memory, emotional memory, posttraumatic stress disorder, psychological trauma, traumatic experience, traumatic event

 

Динамічний характер сучасного життя збільшує вірогідність потрапляння людини в травматичну ситуацію незалежно від віку, соціального становища, расової приналежності. Актуальність і недостатня дослідженість проблеми травматичної пам’яті, яка виникає на тлі негативних стресових подій, збільшує інтерес спеціалістів різного профілю до її емпіричного вивчення, однак теоретико-методологічні аспекти цієї проблеми залишаються або невирішеними, або дискусійними.

Травматична пам’ять як психічний процес патологічного характеру найбільш широко досліджений у зарубіжній психології в контексті посттравматичного стресового розладу, поняття якого вперше з’явилося в американській класифікації DSM-III в 1960 році і розглядалося в рамках невротичних розладів. Вчені, які використовують конструкт травматичної пам’яті, найчастіше спрямовували свої дослідження на визначення впливу емоцій на міцність збереження травматичних спогадів (Е. Клінгер, М. Барда, М. Максейнер, П. Блонський, К. Шоб і Дж. Ф. Кіглстром); знаходження відмінностей між травматичними, позитивними і емоційно-нейтральними спогадами (Дж. Боханек, Р. Фівуш, Е. Валкер, М. Грей, Т. Ломбардо); з’ясування характеру збереження травматичних подій у пам’яті особистості (Л. Барсалоу, Р. Фіслер, Р. Браун, Дж. Кулік, С. Портер, А. Бірт). У вітчизняній психологічній літературі це явище не піддавалося глибокому теоретичному аналізу.

Мета статті полягає у теоретико-методологічному аналізі концептуальних меж поняття травматичної пам’яті і на основі цього, формування його визначення як психічного процесу в ме жах норми.

Поняттєвою сіткою конструкта травматичної пам’яті слід вважати: пам’ять; травматична пам’ять як підвид автобіографічної пам’яті; емоційна пам’ять про негативні події; психологічна травма в контексті посттравматичного стресового розладу; травматичний досвід; травматичний спогад; травматична подія (ситуація).

Проблема пам’яті, за словами П. Блонського, є ровесницею психології як науки, тому і кількість поглядів на її природу безліч [1, с. 5]. Якщо розглядати травматичну пам’ять через призму сформованих підходів, то, беручи за основу асоціативну школу, травматична пам’ять утворюється внаслідок сполучення вражень, що одночасно виникають у свідомості, а процес її відтворення полягає у пошуку алгоритму зв’язків, що приведе до потрібного спогаду. У гештальтпсихології, згідно з ефектом Б. Зейгарнік, подія травматичного характеру може вкорінюватись у пам’ять особистості внаслідок її незавершеності і непропрацьованості. Представники діяльнісного підходу вважають, що процес запам’ятовування передбачає використання і участь попереднього досвіду в теперішній поведінці. Згідно з когнітивним підходом, травматичні події проходять декілька процесів переробки і репрезентуються за допомогою схем і скриптів.

Беручи до уваги особливості травматичної пам’яті, її можна віднести до різновиду автобіографічної пам’яті, яка поєднує в собі риси епізодичної і семантичної систем довготривалої пам’яті з різними системами кодування. Ці поняття були введенні в науковий обіг Е. Тульвінгом. Вчений відносить автобіографічну пам’ять до епізодичної системи пам’яті, яка зберігає інформацію про конкретні події, на основі яскравості і перцептивної насиченості епізодів життя, а семантичну систему пам’яті, яка зберігає інформацію про слова, поняття, правила й абстрактні ідеї, не брав до уваги. Згодом, побачивши обмеженість такого припущення, він запропонував відрізняти запам’ятовування особистісного епізоду від знання про його семантичний контекст [6, с. 214].

Одиницями автобіографічної пам’яті є дискретні події, які мають чотири аспекти існування: яскраві події, важливі події, переломні події, характерні події. Найчастіше травматичний досвід відносять до яскравих подій, які характеризуються: миттєвістю виникнення у свідомості у формі цілісної сюжетно-динамічної ситуації; коротким, швидкоплинним сюжетом, який схожий на яскравий спалах переживання почуттів і думок; роздвоєнням особистості в момент спогаду на позиції учасника події та спостерігача; насиченністю чуттєвим змістом перцептивного та емоційного характеру.

Існує велика кількість поглядів на роль емоцій у формуванні травматичної пам’яті. Однак учені психоаналітичної школи висловлюють думку, що перевагу при фіксації і при відтворенні мають емоційно-позитивні події, а відтворення травматичних подій блокуються захисними механізмами психіки. Натомість еволюційний підхід дотримується протилежної точки зору — негативний досвід має запам’ятовуватись краще, оскільки він більш важливий для адаптації людини в навколишньому світі. С. Тейлор стверджує, що небезпечні стимули проходять глибоку когнітивну обробку, і внаслідок цього сильно вкорінюються в пам’ять. Е. Клінгер, М. Барда, М. Максейнер, П. Блонський вважають, що людина шляхом внутрішнього повторення травматичних подій прагне досягти їх повного

осмислення, щоб бути підготовленою до майбутньої протидії. В. Нуркова, узагальнюючи попередні точки зору, вказує на важливість стану людини при відтворенні автобіографічних подій: коли людині сумно, вона швидше пригадуватиме негативні, травматичні події, а якщо весело, то навпаки [6]. Таким чином, емоційний компонент високої сили дії, особливо при аналізі травматичної пам’яті, має вирішальне значення при фіксації негативної події в досвіді особистості.

Наступною складовою травматичної пам’яті є конструкт психологічної травми — тимчасове або стійке порушення психіки внаслідок надмірного психічного впливу [9]. Найчастіше цей феномен визначають як процес переживання емоційно-значущих подій негативного характеру, які в тій чи іншій мірі призводять до порушення нормального функціонування психіки людини.

Аналіз літературних джерел, присвячених вивченню поняття психологічна травма, свідчить, що загальноприйнятого трактування цього конструкту не існує. Усі психологічні напрямки по-різному підходять до його інтерпретації. Зокрема в психоаналітичному підході поняття психічної травми найбільш досліджене у роботах З. Фрейда, який сформулював «енергетичну» концепцію психологічної травми, згідно з якою травма виникає внаслідок дії подразника надмірної сили, що пробиває «стимульний бар’єр» або «щит». А зниження гостроти переживання суттєво залежить від того чи відбулася енергетична реакція на неї, чи у такої реакції не було можливості й вона була подавлена. Психотерапевтичний процес у руслі психоаналітичного підходу виглядає як цілеспрямоване повернення до спогадів про травмуючі події з ціллю їхнього аналізу і повного усвідомлення всіх обставин травми [11].

З екзистенційної точки зору, В. Франкл інтерпретує травму як втрату людиною життєво важливих сенсів. Психологічна травма неочікувана, безпричинна й тому сприймається як беззмістовна, що є важким для перенесення. Ця обставина змушує постраждалих шукати пояснення пережитих подій, щоб травматичне страждання стало більш-менш осмисленим і легше переносилось [4]. Схожі позиції представляють і вітчизняні автори, зокрема, В. Мясищев висловлював думку про те, що причиною психогенної травми є порушення відносин, які розуміються як цілісна система індивідуальних, вибіркових зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності [5].

З позицій Ф. Василюка, подолання критичних ситуацій як ситуацій неможливості відбувається під час особливої діяльності переживання, направленого на пошук і знаходження сенсу, який стає опорою в подоланні кризи, і більш того — новим щаблем у розвитку особистості [2].

У роботі Е. Мазур було показано, що подолання психотравмуючої ситуації відбувається в процесі саморегуляції, яка включає в себе ряд етапів: усвідомлення сенсу травми і його переробки; відновлення провідних смислових утворень, порушених травмою; зміна значеннєвої спрямованості та відновлення перерваної життєдіяльності [5].

У руслі соматичної психології П. Левін розглядає травму як результат незавершеної тілесної реакції на травматичну подію. Сила травматизації залежить від індивідуального значення, яке травмуюча ситуація має для людини, міри психологічної захищеності і здатності до саморегуляції. Варто зазначити, що в руслі гештальтпсихології психічна травма розглядається як незавершеність її переживання [11, с. 35].

Когнітивний підхід до трактування сутності психологічної травми розкривається такими представниками, як А. Бек, А. Елліс, Р. Янофф-Бульман, Г. Емеррі та іншими. Як слушно акцентує К. Халепа, в основі більшості концепцій лежить уявлення про когнітивні схеми і переконання. М. Падун і Н. Тарабріна зазначають, що травматичний досвід зовнішнього і внутрішнього характеру негативно впливає на базисні переконання людини щодо власного Я, навколишнього світу і майбутнього, формуючи дисфункціональні емоційно навантажені схеми [7]. Представники цього підходу бачать терапевтичний процес як когнітивну оцінку і переоцінку травматичного досвіду, що є основним фактором адаптації після травми.

У роботі Е. Мазур було показано, що подоланняНаступними елементами концептуального поля травматичної пам’яті слід вважати травматичний досвід (спогад) і травматичну подію (ситуацію). Поняття досвіду найчастіше розглядають як сукупність знань, умінь і навичок або як складну систему, що складається зі способів, прийомів і правил вирішення виробничих завдань.

Конструкт події трактується як значущий для особистості випадок, епізод життя, який надовго запам’ятовується та приносить істотні зміни в її життя (в зовнішні умови, у внутрішній світ, стан здоров’я, взаємостосунки з оточуючими тощо) [9]. Подія, за С. Рубінштейном, призводить до поворотних моментів у житті людини внаслідок прийняття рішення про подальший життєвий шлях [10]. У психологічній науці події розглядаються як: події внутрішнього життя (Н. Ломов), біографічні події (Б. Ананьєв), життєві події (Т. Карцева, С. Рубінштейн). Травматична пам’ять містить у собі інформацію про життєві події, які розуміються як визначальні, переломні моменти в житті людини [10, с. 643]. С. Крістіансон конкретизує визначення власне травматичної події і характеризує її як неочікуваний, тривожний інцидент, в якому людина перебуває під впливом негативних емоцій. Отже, поняття «травматичної пам’яті» можна трактувати як сукупність травматичного досвіду про пережиті травматичні події (ситуації).

У встановленні сутності травматичної пам’яті найбільш вдалим і розробленим вважається когнітивний підхід, центральною категорією якого є поняття «когнітивна схема». Під цим терміном найчастіше розуміють відносно стійкі когнітивно-афективні комплекси, які формуються в процесі набуття особистістю досвіду, моделі, за допомогою якої особистість опосередковано аналізує і відтворює інформацію, яку сприймає [3]. Динаміку розвитку когнітивних схем найкраще продемонстровано в теорії Ж. Піаже, який вважав, що саме завдяки їм людина адаптується до мінливого навколишнього світу. Схеми, у міру створення у свідомості людини, накладаються одна на одну, таким чином будь-який досвід, у тому числі й травматичний, взаємодіє з уже існуючими схемами. Для пояснення травматичної пам’яті інформативними є поняття «акомодації» і «асиміляції».

Асиміляція — це включення нового об’єкта в уже існуючі когнітивні схеми. У процесі асиміляції відбувається редукція нового досвіду до вже існуючих сенсомоторних і концептуальних структур. Процес акомодації має місце тоді, коли існуючі схеми не дають можливості отримати очікувані результати, саме цей процес вступає в дію, коли людина зазнає травматичного впливу [8].

Суміжні погляди висловлювали й інші вчені, однак вони послугувалися іншою когнітивною структурою представлення знань — скриптами, поняття якого було введено Р. Шенком і Р. Абельсоном. Важливим компонентом скриптової структури є емоційне переживання, яке супроводжує перебіг різноманітних життєвих ситуацій і знання про порядок дій, які характеризують подію [3]. Л. Барсалоу уважає, що весь попередній досвід особистості оформлюється у скрипти (структури знань), які згодом слугують основою для розуміння подальших подій. Учений дотримується думки, що основними скриптами є енциклопедичні знання, завдяки яким можливі такі мисленнєві операції, як прогнозування і передбачення. Згідно з поглядами М. Крімера, травматичні події характеризуються раптовістю виникнення і суперечать очікуванням особистості, тому не можуть бути приєднаними до фонду енциклопедичних знань [3].

Поняття «скрипту» є досить актуальним при реорганізації травматичної пам’яті. Оскільки при вербалізації травматичного досвіду людина послуговується скриптами, як структурою представлення знань, що дозволяє змоделювати образ травматичної ситуації, яка репрезентує послідовну низку подій у певному життєвому контексті та емоційне переживання щодо них. Н. Штейн вважає, що у більшості культур існують скрипти стосовно травматичних подій — природного лиха, смерті, зради [14]. Та у зв’язку з високим емоційним напруженням при переживанні травматичних подій і порушенням очікувань особистості скрипти не формують достатньої готовності людини до адекватного реагування та проживання цих травм.

У руслі когнітивної психології проаналізовано різноманітні структури представлення знань, та слід відмітити, що залежно від того, яку мету ставить перед собою дослідник, зміст, який приховується за терміном «скрипт», може також називатися «фрейм», «схема», «сценарій», «сцена», «план» та інші. Вказані терміни означають особливим чином організовані структури знань і широко використовуються в сучасній літературі, хоча і не збігаються (однак пересікаються) за семантичним об’ємом.

Механізм розвитку травматичної пам’яті найкраще можна зрозуміти через характер збереження травматичних подій. Більшість учених сходяться на думці, що травматична подія записується у вигляді імпліцитної пам’яті. Внаслідок цього не відбувається її інтеграція в автобіографічну нарративну пам’ять. Імпліцитна пам’ять зумовлює «швидке», первинне сприйняття подій та генерування відповідних емоційних реакцій на подію, поведінкових та тілесних станів. Першим про цей факт написав П. Жане у 1889 р. Згідно з його поглядами, травматичні спогади — це фрагменти сенсорних компонентів події, які відображаються у вигляді візуальних уявлень, нюхових, слухових, або кінететичних відчуттів. Відмінність від інших спогадів полягає у дисоціативній природі травматичної пам’яті і її зберіганні у вигляді сенсорних фрагментів без узгодженості з семантичним компонентом [13]. Це дослідження підтверджує погляди Ж. Піаже, згідно з якими, спогади, що не можуть бути інтегровані на семантичному (мовному) рівні, як правило, організовуються більш примітивно: як візуальні образи, або семантичні відчуття [8].

Р. Фіслер також відносить травматичну пам’ять до імпліцитної пам’яті і припускає, що травмуючи спогади можуть бути закодовані інакше, ніж спогади звичайних подій. Причиною цього можуть бути зміни у фокусуванні уваги, або ж високе емоційне збудження [12]. Таким чином, травмуючі події найкраще зберігаються в імпліцитній пам’яті як яскраві образи, відчуття і почуття, а не в експліцитній пам’яті, як вербалізовані нарративи.

Схоже трактування травматичної пам’яті, але послуговуючись іншою назвою, запропонували американські психологи Р. Браун і Дж. Кулік, які у 1977 р. ввели в науковий обіг поняття «пам’ять-спалах» (англ. flash-bulb memory). Під цим феноменом вони розуміли яскраві спогади про події, що викликали сильні емоції або емоційне потрясіння, і про ті обставини, за яких про ці події дізнавалися їхні оточуючі. Для цього феномену характерно деталізоване запам’ятовування подій національної та особистої значущості. Такі спогади досить часто відтворюються з «фотографічною» точністю. Зі спалахом, на думку Р .Брауна і Дж. Кулік, цей феномен ріднить неочікуваність, невпорядкованість висвітлення і стислість. Для виникнення пам’яті-спалаху події повинні бути несподіваними для людини: вбивство, замах, природне лихо, аварії тощо.. Крім того, їхні наслідки мають бути важливими для подальшого життя людини або людей. Як з’ясували вчені, наявність більш серйозних наслідків сприяє більш детальним спогадам. На міцність «пам’яті-спалаху», крім того, впливає і повторення розповіді про подію [13].

Висновки. Отже, теоретичний аналіз травматичної пам’яті дозволив віднести до її концептуального поля такі конструкти: пам’ять, автобіографічна пам’ять, емоційна пам’ять про негативні події, психологічна травма в контексті посттравматичного стресового розладу, травматичний досвід, травматичний спогад, травматична подія (ситуація). Поняття травматичної пам’яті найкраще вивчене в когнітивному підході і найчастіше пояснюється через призму схем і скриптів. Зберігаються травматичні спогади завдяки декларативній пам’яті (до її підвидів належить автобіографічна, епізодична, семантична) у вигляді об’єктів, подій, епізодів. У разі високого травматичного впливу травматична пам’ять зберігається у вигляді імпліцитної пам’яті без усвідомлення предмета запам’ятовування, що заважає її інтеграції в автобіографічну, нарративну пам’ять і приєднання до за гального фонду знань особистості. Відмінною від інших видів пам’яті травматичну пам’ять роблять такі характеристики: фрагментарність (фрагменти травматичних спогадів є ізольованими, сенсорними, кінестетичними, емоційними), дезорганізованість, дисоціативність, насиченість емоціями, мала частина, або відсутність словесного змісту, дисфункціональність когнітивних схем. Внаслідок психологічної травматизації людина може зазнавати порушення функціонування психіки, які в крайніх випадках призводять до посттравматичного стресового розладу або до посттравматичного зростання. Усе вище сказане належить до різновиду травматичної пам’яті, яка не піддавалась реорганізації, внаслідок цього їй притаманні патологічні риси. Такі процеси, як осмислення травматичної події та її інтелектуалізоване проживання, дозволяють включити її до особистого досвіду людини і, таким чином, віднести до континууму нормального стану.

Узагальнюючи теоретико-методологічний аналіз можна вивести поняття травматичної пам’яті як психічного процесу в межах норми: травматична пам’ять — це психічний процес і результат відображення, збереження та відтворення реорганізованого травматичного досвіду, який складається зі спогадів про осмислені і інтелектуалізовано прожиті травматичні події.



Номер сторінки у виданні: 191

Повернутися до списку новин