Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

НОВІ МЕДІА: ІСТОРІЯ, ТИПОЛОГІЯ





Середовище комунікацій визначається засобами, за допомогою яких відбувається постачання інформації: радіохвилі, зовнішня реклама, телефон тощо. Саме «середовище» в значній мірі є найбільш точним перекладом англійського слова media [7].

Тож, нові медіа – термін, що означає появу цифрових, комп’ютерних, інформаційних, мережевих технологій і комунікацій у кінці XX ст. Таким чином, одне з ключових слів тут – «цифровий».

У той же самий час спостерігаються тенденції до змішування понять «нові медіа» та «цифрові медіа». Дійсно, вони використовують однакові засоби кодування інформації – цифрові. Але ж у кінематографі та звуковій індустрії теж кодують інформацію, що аж ніяк не робить свіжу композицію співака прикладом використання нових медіа. Хоча можна стверджувати, що поняття «цифрові медіа» є глибшим і включає в себе поняття нові медіа.

Є й інші точки зору на цю проблему. Наприклад, Рассел Ньюман (W. Russell Neuman) погоджується з тим, що нові медіа:

1)     зменшують значимість географічних відстаней;

2)     дозволяють значно збільшити число зв’язків та активізувати комунікації;

3)     надають можливості для прискорення комунікацій;

4)     надають можливості для інтерактивних комунікацій;

5) дозволяють встановлювати зв’язки, які ще недавно частково перекривалися або ж лежали в абсолютно різних площинах  [5, Р.106].

Вчені Дуглас Келлнер (Douglas Kellner) і Джеймс Боман (James Bohman) стверджують, що нові медіа, і зокрема Інтернет, надають потенціал для демократичної постмодернової публічної сфери, в якій громадяни можуть брати участь у відкритих дебатах при повному доступі до інформації. Це так зване соціальне значення нових медіа [3].

Як результат розвитку технологій нових медіа почалася глобалізація, яку зазвичай називають «експансією різних видів діяльності за звичні межі держав і націй». Віртуальні співтовариства утворюються в режимі он-лайн і діють незалежно від географічних і соціальних кордонів. Ці спільноти фактично є саморегульованими мережами, які діють за тими ж принципами, що й реальне суспільство. Більшість дослідників цієї проблеми погоджуються з тим, що в той час як мас-медіа підкоряються логіці суспільства масового споживання, яке ставить конформізм вище індивідуальності, нові медіа розвиваються за логікою постіндустріального суспільства, де кожна людина створює свій власний стиль життя, вибирає інструменти та ідеологію з будь-яких вподобаних, або ж створює свою власну реальність [10] !

Традиційний підхід, що надає інтерактивним електронним ЗМІ право називатися новими, акцентує, перш за все, увагу на середовище та спрямування комунікацій, не торкаючись при цьому питання адресації. Існує думка, що  саме можливість персоналізувати інформацію відрізняє нові ЗМІ від традиційних. Тому що телебачення, особливо цифрове – це також електронний спосіб комунікації, а телефонний дзвінок, за допомогою якого можна взяти участь в якій-небудь телепрограмі – приклад інтерактивності. Або та ж глобальна мережа Інтернет. Статичний портал навряд чи можна назвати новим медіа, оскільки, незважаючи на електронну мережу комунікацій і певну інтерактивність, процес блукання розділами сайту принципово не відрізняється від гортання сторінок паперового журналу.

Персоналізація стала змістом і ознакою нових медіа. Google за замовчуванням імені відкриває сторінку мовою тієї країни, з якої на неї заходиш. «Live Journal» показує стрічку саме моїх друзів, а не всіх користувачів. Оператор мобільного зв'язку намагається вгадати мої зацікавлення і потреби, присилаючи пропозиції взяти участь у своїх акціях чи закачати музику. Таке спілкування є персоналізованим, а точніше – квазіперсоналізованим.

Таким чином:

1)     головною відмінністю нових ЗМІ від традиційних є інтерактивність: всі зв’язки є двосторонніми;

2)     саме в нових медіа відносини стали не просто масовими (за принципом все → всім), а персоналізованими.

Для того, аби повністю відповідати терміну нові медіа, необхідно мати не просто можливість, але й використовувати в комунікаціях вищевказані властивості. «Електронність» же, як середовище комунікацій, є скоріш наслідком аніж вимогою, оскільки інші «оболонки» не надають належних технічних можливостей [7].

Вживаючи поняття нові медіа ми розуміємо саме соціальні медіа, які в нашій країні останніми роками набули особливої популярності. Такі соціальні мережі, як ВКонтакте, Однокласники та  Facebook, стали не просто місцем, де люди знаходили друзів та спілкувалися з ними, а й майданчиком для обміну новинами, платформами для заснування груп, організацій на медіа.

Нові медіа – інтерактивні медіа. Користувач виступає одночасно і читачем, і автором контенту он-лайн ресурсів. Нові – тому що це медіа, наділені новими характеристиками двосторонньої комунікації, а соціальні вони за характером – кожен може стати творцем контенту.

Термін «Нові медіа» пояснив Рассел Нойман, професор Мічиганського університету. Такого визначення будемо притримуватися і ми:

«New media це новий формат існування засобів масової інформації, постійно доступних на цифрових пристроях, у яких відбувається активна участь користувачів у створенні та розповсюдженні контенту».

І справа не тільки в тому, що якби Facebook був країною, то він входив би до п’ятірки найбільших країн світу, і не в тому, що зростання кожного тижня кількості користувачів цього ресурсу в Росії і Україні сягає 12-15%. Йдеться ще й про якісні зміни комунікацій, адже нові медіа нікому непідконтрольні та складно керовані. Там кожен може робити і говорити все, що йому заманеться. Не можна вилучити те, що вже написано, навіть якщо це було давно і все неправда. Не можна умовити не робити те, що вже зроблено чи люди збираються зробити, тому що цих людей мільйони.

Українська Інтернет-аудиторія до кінця 2013 року становила  17,5 мільйона осіб, що на 1,5 мільйона більше, ніж попереднього року. Понад 87 % користувачів хоча б раз у день заходять у всесвітню мережу.  До кінця 2014 року українська  Інтернет-аудиторія становитиме більше 20 мільйонів. Посиляться темпи зростання частки користувачів у невеликих містах та селах, а також серед людей старшого віку [9].

Нові медіа мають унікальні можливості порівняно з традиційними медіа. Вони незнищенні, самовідновлювальні та вірусні за суттю. Теоретично можна знищити сайт за допомогою хакерської атаки або закрити радіо- чи телестанцію, але з медіа в Інтернеті це нереально – можливості будь-якої держави мізерні з розмірами та можливостями глобального інформаційного простору – знищення Інтернет-медіа в одному місці провокує появу кількох нових на іншому.

Нові медіа нині створюють більше інформації, ніж все людство може осягнути. Тому ключове значення в боротьбі має увага. Увага найкраще приковується ефективним «інформаційним ангажуванням». Йдеться про використання всіх засобів для впливу на сприйняття і волю ключової аудиторії. У цифровому просторі це означає стати невід’ємною частиною постійних публічних дискусій, в усіх можливих місцях, де перебуває критично налаштована аудиторія. Це відхід від позиції реагування – від ходіння по дебатах, пояснюючи свої дії чи сперечаючись із ворогами – до проактивного ангажування. Проактивне ангажування – це не приєднання до чужих розмов, а творення своїх тем. «Якщо я можу дискредитувати супротивника, я не муситиму його вбивати»[8].

Саме тому через свою природу, незнищенність та розгалуженість, нові медіа унеможливлюють контролювання політичної інформації в них, однак, вони є швидким ресурсом для її розповсюдження. Це змінює формат політичних комунікацій в Україні, який відбувався до цього часу. Адже до тепер, лише через традиційні ЗМК, майже вся політична інформація, а загалом і комунікація, були контрольованими та прогнозованими. Вона чітко вивірялася політтехнологами та суб’єктами політики і дозовано та цілеспрямовано видавалася в ефір для підтримки певного політичного курсу. Тепер же політична інформація, завдяки новим медіа, отримала можливість пройти етап редагування і дійти одразу до споживача, тим більше, не одного. Це унеможливлює створення політиками вигаданої, нереальної картини світу, яка тримається лише на вивірених повідомленнях.

До 2010 р. у соціальній мережі Facebook вже налічувалося 350 млн  акаунтів. Кожен другий користувач цього ресурсу відвідує його щодня і в ньому з’являється щодня 1,5 млн нових записів (посилання, новини, замітки, фото). Сегмент користувачів цієї мережі, який найбільш стрімко зростає – це жінки віком від 55 до 65 років [6].

На популярному відеофайлообміннику YouTube  обробляється приблизно 1 млрд звернень до цього ресурсу щоденно. Він став другою за популярністю найбільшою пошуковою системою Інтернету (після пошукової системи Google), що містить на сьогодні 100 млн відеороликів. Користувачі YouTube зі США дивляться в середньому на цьому ресурсі 182 ролика щомісяця. Аналогічний YouTube сервіс Хулу (англ.: Hulu ) виріс від 63 млн відеопотоків у квітні 2008 р. до 373 млн у квітні 2009 р. [Там само].

Зауважимо, що соціальні мережі (до яких належить і Facebook) і файлообмінники (типу YouTube  або Флікер) відносяться до соціальних, заснованих на технологіях Web 2.0. Незважаючи на те, що значення терміна Web 2.0 до цього часу є предметом обговорень і суперечок, ті дослідники, які визнають його існування, виділяють такі, властиві йому особливості, що можуть бути визначені через поняття: синдикації, соціалізації, співробітництва, інтерактивності та відкритості.

До особливостей Web 2.0, що сприяли появі нових комунікативних моделей, можуть бути віднесені такі його характеристики, як можливість:

- швидкого створення контенту користувачів;

- миттєвого і одночасного редагування;

- спільної роботи над будь-яким текстом або проектом;

- практично постійного спілкування;

- зберігання великих обсягів інформації безпосередньо в мережі; а не на електронних носіях;

- легкість у роботі з контентом;

- поширення інтерфейсів, дружніх для користувачів;

- зростання передачі аудіовізуальних даних;

- оприлюднення будь-якої інформації в мережі набагато збільшується, і традиційна приватна інформація або інформація для обраних стає публічною та доступною всім бажаючим;

- та деякі інші властивості  [2, С. 449-465].

Таким чином, Web 2.0 створив такі можливості для комунікації та роботи в Інтернеті, що кардинально вплинули як на кількість комунікативних потоків у мережі, так і на їхній якісний зміст [1, С. 111–117].

Окрім всього сказаного, до особливостей           нових медіа Вікіпедіа відносить:

1)     можливість зворотного зв’язку;

2)     прозорість;

3)     масова реклама;

4)     конвент користувачів (User Generated Content);

5)     дискусії в коментарях до повідомлень ЗМК;

6)     відсутність цензури;

7)     зменшення ролі гейткіперів – людей, що встановлюють обмеження на зміст та тематику публікацій;

8)     низький фінансовий поріг входження;

9)     створення контенту в режимі реального часу (наприклад, текстові трансляції подій);

10)     гіпертекстуальність;

11)     використання соціальних мереж як платформ для просунення контенту, як джерело для контенту (наприклад, перепублікація постів з соціальних мереж, використання записів у Twitter та фотографій з Instagram як інформаційний привід);

12)     мобільні додатки до медійних проектів;

13)     висока періодичність публікації;

14)     декілька типів подання інформації (аудіо, відео, текст).

Однак варто зазначити, що  нові медіа не обмежуються лише соціальними мережами. До них належать також:

1)     Інтернет-плеєри теле- і радіоканалів;

2)     Video-on-Demand (VOD – відео на замовлення) та Audio-on-Demand (аудіо на замовлення) – система індивідуальної доставки абоненту за його запитом фільмів, телепередач, іншого контенту за допомогою Інтернет, кабельних, IPTV та/або інших мереж з серверу (наприклад, сервіси YouTube, iTunes, Hulu; в Україні – Інтернет-кінозал компанії Star Media);

3)     Catch-Up TV (різновид Video-on-Demand) – Інтернет-сервіси, що дозволяють переглядати телевізійний контент протягом певного обмеженого періоду часу, що слідує за здійсненням телевізійної трансляції фільму, передачі тощо. Наприклад, Virgin Media, LiveInternetTV, офіційні сайти ряду українських телеканалів (СТБ, Новий канал, ICTV тощо);

4)     соціальні мережі: Facebook, MySpace, ВКонтакте, Однокласники, FriendFeed, LinkedIn, Instagram, Foursquare тощо;

5)     блоги (наприклад, Livejournal), включаючи підкасти та відеоблоги;

6)     мережі мікроблогів: Twitter, Tumblr тощо;

7)     он-лайн медіа плеєри: Boxee;

8)     Інтернет-радіосервіси: Pandora;

9)     фотосервіси: Picasa, [11].

Починаючи з 2010 року, головна премія світу журналістики – Пулітцеровська премія, розглядає конкурсні роботи, подані в нових мультимедійних і цифрових форматах. За даними Yandex, на теперішній час в Україні нараховується 700 тис. блогів (у 2009 році було тільки 500 тис. блогів). Медіа компанії переносять свої активності в он-лайн: друковані ЗМІ створюють власні Інтернет-версії, телекомпанії розвивають офіційні сайти та впроваджують сервіси Video-on-Demand. Деякі друковані видання заявили про закриття паперових версій (наприклад, Newsweek) і концентрації зусиль на розвитку Інтернет-проектів. Телекомпанії випускають спеціальні програми для перегляду власних новин та інформаційних передач на IPhone, смартфонах (наприклад, телеканал 24 в Україні) [Там само]. Поширюється громадське Інтернет-телебачення (Громадське. ТБ, Еспресо. TБ).

Першим он-лайн виданням в Україні стала «Українська правда», заснована журналістом Георгієм Гонгадзе у квітні 2000 року як реакція на придушення свободи слова та цензури. Президент Леонід Кучма та його найближчі соратники стали об’єктом критичних історій з розкриттям корупційних схем та політичних переслідувань. Он-лайн газета стала більш широко знаною після вересня 2000 року, після зникнення її засновника. Його вбивство та серйозний політичний скандал, що виник, привернув увагу до Інтернет-медіа. Це також стимулювало еволюцію он-лайн журналістики в Україні. Незважаючи на те, що «Українська правда» була єдиними он-лайн виданням у квітні 2000 року, декількома місяцями пізніше он-лайн медіа стали серйозними конкурентами традиційних. Їх кількість збільшилася до понад 40 оригінальних он-лайн видань до середини 2001 року. Оригінальні он-лайн видання – це медіа, що не мають   оф-лайн версії. На противагу західним добре розвиненим он-лайн публікаціям, більшість он-лайн газет в Україні існує за рахунок персональних кошів журналістів, активістів або фінансуються за рахунок грантів. В українському Інтернеті нараховується приблизно 1000 Web-сайтів новин. Ця цифра включає інформаційні портали, які є он-лайн версіями   оф-лайн медіа [4,  P. 183–206].

Особливістю створення та існування нових медіа є ще й те, що для їхнього запуску в життя не потрібно вкладати великі кошти. До того ж, внески можуть робити будь-які люди у необмеженій кількості, які знаходяться на різних континентах та в різних країнах  навіть не відходячи від комп’ютера.  У той час, як для створення традиційних ЗМІ потрібні великі грошові вливання, що зумовлює певну підконтрольність ЗМІ власникові.

Таким чином, нові медіа набувають все більшого поширення та нових форм. Вони стають дедалі популярнішими, відтісняючи традиційні ЗМК, адже  є непідконтрольними владі та персоналізованими, розрахованими на кожного користувача, а  розширення мережі Інтернет у світі, сприяє все більшому залученню користувачів до створення їхнього контенту.



Номер сторінки у виданні: 80

Повернутися до списку новин