Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ГРОШІ У КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРАКТИК





Бондар Юрій, кандидат політичних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, кафедра видавничої справи та редагування, доцент           

bondar1969@gmail.com

УДК 007:304:569.4

 

АНОТАЦІЯ

Виникнення грошей безпосередньо пов’язане з потребою комунікації, необхідністю узгодження і координування в тім числі суспільних дій та відносин. У процесі цивілізаційного поступу гроші стали важливою ланкою універсальної комунікації, впливаючи на інтегрування суспільств, формування сучасних світоглядно-ціннісні орієнтирів і смислової парадигми комунікацій у межах соціумів.

Гроші, характер обігу яких аналогічний інформаційним потокам, утворюють і окрему специфічну знакову систему комунікації, яка поєднує як окремих людей, так і  людство у цілому. Вони – варіант спрощеної спеціалізованої мови, що забезпечує комунікацію людей у сфері економічної діяльності.

Виступаючи комунікаційним посередником в економіці, гроші  мотивують також позаекономічні дії, є засобом соціалізації та творення світоглядних і поведінкових моделей.

Виконуючи, окрім економічної, просвітницьку та комунікаційно-пропагандистську функції гроші мають виразно національний характер. У комунікаційному сенсі грошові знаки не лише своєрідна візитівка і символ держави, а й засіб  ствердженні її самобутності та державної ідентифікації. Свою роль відіграли друковані національні гроші у формуванні також української ідентичності та державності.

Разом з тим гроші залишаються потужним комунікаційно-ідеологічним засобом впливу, здатним деформувати національні смисли й цінності. Перетворюючись у «спільний знаменник» і універсальний засіб комунікації в межах людності, гроші є інструментом уніфікації національних держав, що створює загрозу їх суверенності.

Ключові слова: соціальні комунікації, гроші, засіб впливу, пропаганда, соціалізація.

 

MONEY IN THE CONTEXT OF SOCIAL COMMUNICATIONS AND SOCIO-POLITICAL PRACTICES

 

Bondar Iuriy, Candidate of Political Sciences, Kyiv National University Taras Shevchenko (Ukraine, Kyiv) Institute of Journalism, Publishing and Editing Department, Associate Professor,

 

bondar1969@gmail.com

 

SUMMARY

The emergence of money is directly related to the need for communication, the need for harmonization and coordination in social actions and relations. During the progress of civilization, money becomes an important element of universal communication, influencing integration of societies, the formation of modern ideological and moral values ​​and semantic communication paradigm within societies.

Money became a specific symbolic communication system, which combines either individuals and humanity. They are a simplified version of a specialized language that communicates people in economic activity.

Doing educational and communicational functions money has a distinctly national character. Banknotes are not only a kind of symbol of the state, but also a means of asserting of national identity.

However, money remains a powerful communications tool and ideological influence that can distort national meanings and values. Becoming a "common denominator" and universal means of communication within the population, money is a tool of unification of national states, threatening their sovereignty.

 

Keywords: social communication, money, means of influence, propaganda, socialization.

 

Будь-яка сфера соціальних відносин та діяльності, в тім числі інформаційно-комунікаційна, має монетарну складову частину. Гроші, характер обігу яких аналогічний інформаційним потокам, утворюють і власну специфічну знакову систему комунікації, яка поєднує як окремих людей, так і  людство у цілому [12, 48].

Комунікаційну роль грошей у різних аспектах досліджували М. Ф. Дмитрієнко, В. В. Ільїн, О. С. Зотова, А. А. Мазаракі, З. Е. Скринник, Т. С. Смовженко, Р. Й. Тхоржевський та інші вітчизняні й зарубіжні науковці. Для розуміння особливостей грошової комунікації важливі також праці фахівців та дослідників проблем соціальних комунікацій, зокрема, К.- О. Апеля, Ю. Габермаса, В. Кульмана, В. Ф. Іванова, Л. С. Павлюк, Г. Г. Почепцова, В. В. Різуна, О. М. Холода.

Гроші, зазначають дослідники, є важливим медіумом соціальних комунікацій. Вони – культурний феномен, за посередництвом якого відбувається  реалізація та трансформація відносин у соціумі [16]. Комунікативна природа грошей дає підстави говорити про них як про «замінника» природної мови, варіант спрощеної спеціалізованої мови, що забезпечує комунікацію людей у насамперед сфері економічної діяльності [17, 33].  Гроші є засобом фіксації і ретрансляції необхідної економічної інформації, механізмом встановлення у відносинах між людьми певних смислових еквівалентностей, своєрідним «спільним знаменником» спілкування.  «Гроші немовби «висвітлюють» у речах їхню спільну соціальну субстанцію – те, що кожен предмет у життєвому світі людини є об’єктивованою формою існування відносин між людьми» [12, 50-51].

Окрім насамперед економічної та у загальному сенсі культурницької функцій, гроші виконують також важливу роль соціалізації, впливаючи на поведінкову парадигму індивіда чи суспільних груп. Значною мірою гроші є так званою комунікацією апріорі – формою спрямування людської поведінки, що, у свою чергу, обумовлює комунікативну дію людини в соціумних контекстах та формує суспільні зв’язки [19, 360; 5, 115]. Відповідно функції грошей можна інтерпретувати і з позицій теорії лінгвального кодування, коли мова створює матрицю сприйняття людиною життєвого світу [17, 34]. Є підстави, стверджують дослідники, говорити про специфічну грошову комунікацію як  «взаємодію позицій, ціннісних орієнтацій, реальних життєвих інтересів людей з метою узгодження їх соціальних дій.» [16, 39].

Тема грошової комунікації як чинника цивілізаційного поступу, формування в тім числі так званої монетарної свідомості соціуму, малодосліджена і потребує окремих досліджень. На наш погляд, цікавим у цьому сенсі є і аспект використання грошей з пропагандистсько-комунікаційною метою, як засіб суспільно-політичних практик. Завдання нашої публікації – простежити використання грошових знаків у формуванні ціннісних орієнтацій та соціалізації, їх  місця у контексті, зокрема державотворення України.

 

Еквівалент вартості наданих послуг чи речей використовували  від найдавніших часів.  У Давньому Китаї такими були, приміром, дрібні знаряддя праці чи відрізи шовку, у Єгипті – прикраси, в Єфіопії – грудки солі, у Мексиці – зерна какао, десь – хутро, тютюн, сушена риба, цукор чи що інше. Дуже часто таким еквівалентом була худоба. Власне й слово «капітал» від латинського «capitalis» – головний або ж  «caput» – голова, адже обмін вели в «головах» тварин. Так само замінником грошей була худоба і в часи Давньої Русі, про що збереглись відомості в, зокрема, кодексі законів «Руська Правда», а попередником  грошової одиниці русичів – гривні був, припускають дослідники, обруч, який одягали  на шию тварин – на  гриву (подібні прикраси «на загривку» носили й самі русичі).

Найперші ж відомі металеві  гроші (монети, виготовлені з так званого білого золота електрума   - природнього сплаву золота та срібла) походять з Лідійського царства (852 – 685 р. до н. е.). Про «винахід» лідійців свідчать різні історичні джерела, в тім числі і знаменита «Історія» Геродота». Зручність у зберіганні та використанні, «мобільність» зробили монети (так їх почали називати на честь богині Юнони Монети, поблизу храму якої у Римі була карбувальня грошей) не лише засобом платежу, накопичення та інвестицій, а й важливим інформаційним «маркером» для вивчення історії давніх часів та засобом комунікації [1, 37-38].

Потрібно зауважити, що вже від початку гроші почали використовувати також і з «пропагандистською» метою. На монетах карбували зображення правителів (власне, кожен з них хотів бути увічнений на грошах), були монети, виготовленні як знак «відпущення гріхів», присвячені певним подіям – народженню, смерті тощо. Монети виконували й інформаційно-посередницьку роль. Такими у Древньому Римі були, скажімо, так звані спінтрії із зображенням сексуальних сюжетів. Найвірогідніше, такі монети-жетони різної вартості, припускають деякі дослідники, були своєрідними перепустками до будинків розпусти – лупанаріїв, а номінал на знаках інформував про конкретну послугу жриці кохання.

З часом удосконалювали і технологію виготовлення грошей. До монетної справи долучилися, скажімо, Леонардо да Вінчі та Бенвенуто Челліні, які конструювали верстати для виготовлення рельєфних зображень. Пізніше такі технології стали основою винайдення також друкарства та появи друків, в тім числі вже паперових грошей. (У сенсі нашого огляду символічне, певно,  і те, що й назва «газета», походить від власне грошової одиниці: саме за «газетту» - найдрібнішу мідну монету продавали у Венеції XVI ст. перші друковані періодичні відомості. Назва за типом видання закріпилася, ставши ще одним свідченням  «комунікаційної»  ролі грошей.)

Епоха паперових грошей (у Європі перші банкноти випустили 1961-го року у Стокгольмі) позначена не лише вдосконаленням економічно-торгівельних відносин, а й увиразненням «комунікаційної» ролі грошових знаків та їхнього цільового використання у системі комунікаційних практик. Ставши складовою частиною універсальної комунікації, гроші набули водночас і виразних конкретно-національних ознак, що залишається домінантною тенденцією творення купюр і нині. У комунікаційному сенсі національні гроші – презентаційна візитівка держави, що засвідчує її самобутність, відтворює країну у прикметних образах, державно ідентифікує. Разом з тим зображення на купюрах мають також ідеологічне навантаження, часто – світоглядне наповнення, адже історично функціонування грошей нерозривне з ідеями національного та державного суверенітетів [12, 49].

Показовим у цьому сенсі є історія творення грошей Української Народної Республіки. Виконуючи доручення Центральної Ради, відомий художник-графік Георгій Нарбут зробив нові банкноти підкреслено українськими. 100-карбованцева купюра, яку впровадили в обіг 19 грудня 1917 року, була виконана у стилі українського бароко XVII–XVIII століть і, окрім інших елементів, містила зображення родового знаку князя Володимира Великого – тризуба, характерного для найдавніших українських грошей – злотників та срібняків. За задумом, таке зображення мало продемонструвати тяглість історії української державності від найдавніших часів. Відтоді тризуб фактично поновили і як державний символ України. 1918 року з’явилися й інші грошові знаки УНР. На них також присутні суто українські мотиви. Так, у 10-гривневій купюрі Нарбут використав орнаменти книжкових гравюр  XVII століття, на 100 гривнях на тлі квітів і плодів зобразив робітника з молотом та селянку із серпом, на 500 гривнях – дівчину у вінку (ця купюра у народі дістала назву «горпинка»).

За часів Павла Скоропадського Георгій Нарбут очолив «Експедицію з заготовлення державних паперів», створивши ескізи нових українських грошей. На них були зображені, зокрема, Богдан Хмельницький та створений Нарбутом проект Герба Української Держави –  тризуб та козак з мушкетом.

У буремні часи купюри стають і, так би мовити, прямим пропагандистсько-комунікаційним ресурсом. Прикладом цього може бути діяльність «ОСВАГу» - інформаційно-пропагандистського підрозділу білогвардійської Добровільної армії Денікіна, а згодом – Збройних Сил Півдня Росії під час Громадянської війни першої чверті ХХ століття.

Одним з найпотужніших і найвпливовіших відділень «ОСВАГу» було харківське, утворене у червні 1919 року. Креативним пропагандистським ноу-хау білогвардійців стало використання, як листівок, радянських грошових знаків, так званих «п’ятаковок». На підконтрольних територіях такі банкноти вилучали з обігу чи обмінювали на інші –  «донські рублі». Вилучені ж банкноти гасили пробиванням і спрямовували до харківського відділення «ОСВАГу», де на них надруковували антирадянські текстівки на кшталт «Гроші для дурнів», «Геть радянську владу і її фальшиві гроші», «Гроші у більшовиків, як і все інше – обман». Такі «листівки» з аеропланів скидали над більшовицькими територіями перед наступом білогвардійців, зокрема, на Полтаву та Київ. [2, 17].

Надписи на грошових знаках використовували не лише білогвардійці. Поширеною була така практика і серед українських повстанців. Зокрема, махновці (від вересня 1919 року – Революційна повстанська армія України), не маючи власних грошей (принаймні  підтверджень про друк таких не збереглося), для розрахунків використовували царські, радянські, українські, донські та інші. Інколи на купюрах з допомогою кліше (їх здебільшого вирізали з картоплі) робили наддруківки, які «корегували» номінал купюр, або ж мали пропагандистський характер. Такими були, скажімо,  «Гоп, кума, не журися – у Махна гроші завелися», «На ці гроші не купиш і воші», «Більшовики обіцяли вам мир, хліб і свободу, а дали війну, голод, надзвичайну і в доважок фальшиві гроші» тощо. «Підправленими» купюрами махновці розраховувалися із селянами за фураж і провізію, багато грошей роздавали тим, хто потребував допомоги. «Свої» гроші з відповідними надписами мали й інші отамани повстанців, зокрема, Волох, Хмара, Данченко, Башко, Левченко, Матяш [20, 21]. 

«Банкнотний» досвід махновців та інших повстанців у роки Другої світової війни використовували і партизани УПА. На теренах багатьох «повстанських республік» на Волині в обігу були так звані партизанські гроші: первенцями для них були окупаційні німецькі грошові знаки, на які повстанці штампами наносили спеціальні написи. Дослідник Володимир Косик наводить свідчення одного з відділів поліції безпеки окупантів від 23 грудня 1942 року, де, зокрема, йдеться: «У секторі командира Рівного знову помічено, що бандити пустили в обіг білети карбованця з двома різними печатками. На одній написано «Слава Україні, героям слава!», на іншій – «Слава Бандері!» [10, 598].  Приблизно у той самий час на території дистрикту «Галичина» в обігу з’явилися і так звані краківські злоті з наддруківкою тризуба в овалі [3, ,23]. 

У сенсі нашого огляду потрібно згадати і так звані бофони (назва походить від словосполучення «бойовий фонд») [3, 9]. Це – грошові документи, які використовували ОУН та УПА в 20–50 роках минулого століття як квитанції за отримані від населення пожертви для господарських а також  агітаційно-пропагандистських потреб, або (рідше) як знаки оплати за одяг чи продукти харчування. Такі поліграфічно виготовлені документи супроводжували відповідними надписами та, зазвичай, позначенням номіналів. Над творенням бофонів працювали відомі графіки та митці  Роберт Лісовський (автор емблеми ОУН), Н. Хасевич, Ніл Хасевич,  Іван Модзолевський, Петро Обаль, Святослав Гординський, Іван Багряний та інші.

Здебільшого бофони були однобічними, рідше – двобічними. Зворотній бік документа часто виконував агітаційну роль. Це могли бути пропагандистські тексти, заклики, національна символіка, патріотичні сюжети, які творили за певними рекомендаціями і відповідно до документа ОУН «Пропаганивні лозунги» [3, 81]. Використовували і «поліпшені» бофони. Так, впродовж 1947 – 1950 років на Львівщині у вжитку були двобічні грошові квитанції з відривними талонами [3, 50].

Лише за період 1939 – 1954 рр. було випущено 500 різновидів бофонів, які мали ходження щонайменше у 12-ти областях України та Білорусі, а також частково на території Австрії, Німеччини, Словаччини, Чехії та Польщі [3, 8]. Відповідно ж до звіту Центрального проводу ОУН лише 1947 та 1948 років на західноукраїнських землях було надруковано відповідно 11 680 та 33 700 бофонів [7].

Як бофони ОУН використовувала й інші друки. Скажімо, такими могли бути  листівки чи малоформатні агітаційні плакати, на яких робили відповідні наддруківки та проставляли номінал. Таку пропагандистську  продукцію тиражували здебільшого після Другої світової війни і поширювали у Європі. [3, 71, 74]. 

Зі схожою  метою використовували і марки-віньєтки так званої Підпільної пошти України, які також були, власне, пропагандистським проектом ОУН. Зазначимо принагідно, що грошові купюри та інші документи оплати використовувались, як інформаційні пропагандистські носії, також у пізніші часи, зокрема, під час так званої Революції гідності та українсько-російського протистояння 1993-1914 рр. Використання бофонів, марок-віньєток та сучасних грошових документів, як засобів пропаганди, – тема окремого дослідження.

Врахували важливість символізму грошей під час Другої світової війни і гітлерівці. У березні 1942 року Центральний емісійний банк у Рівному випустив в обіг «українські» купюри номіналами 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 карбованців, що були чинними на території Рейхкомісаріату України. На них, за задумом, були зображені щасливі українці – маленький хлопчик, дівчинка з букетом польових квітів, селянки з колосками, коваль, шахтар, робітник та науковець. Поруч – орел зі свастикою, а на звороті написи українською та німецькою мовами. Окупаційні гроші, перебували в обігу до осені 1944 року. Цікаво, що разом  з новими платіжно-пропагандистськими засобами окупаційна влада дозволила в обігові й радянські рублі, для яких встановили офіційний обмінний курс відносно «українського» карбованця та німецької марки (відповідно 1 до 1-го та 1 до 10-ти). Відтак українці могли користуватися купюрами із зображенням свастики та, приміром, червоноармійців на радянській купюрі «3 рублі».

Вигляд грошей був у центрі пильної уваги і під час упровадження української національної валюти, створювати яку розпочали ще за півроку до проголошення  Незалежності [18]. Над дизайном гривень працював відомий книжковий художник-ілюстратор Василь Лопата, який візуалізував «банкнотні» портрети  Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Особливе значення митець надавав образу Кобзаря, творчість якого добре знав, створивши і свою художню Шевченкіану.  Пізніше у одному з інтерв’ю Василь Лопата згадував, що прагнув репрезентувати універсальний портрет великого поета і мислителя, який символізував би усе, чим є Тарас для українців. Художник виконав вісім варіантів зображення. Зупинився на найменш традиційному образі немолодого Шевченка, який, на думку митця, вміщував пророцтво, бунтарство, трагізм і ліричність Тараса [8].

На канадській фірмі «Кенедієн Банкнот Компані» зробили пробний відбиток 100-гривневої купюри, яка, згадує художник, вийшла гарною і ошатною. Проте те, що сталося згодом, для самого Василя Лопати залишається незрозумілим. Оскілки канадійських виробничих потужностей  для друкування усього масиву нових українських грошей не вистачало, частину паперових банкнот – номіналом 50 та 100 гривень – вирішили надрукувати в Англії, де виготівником обрали фірму «Томас Де Ла Рю».

«Коли гроші, які були го­тові ще 1992 року, нарешті з'явилися в обігу 1996 року, те, що я поба­чив, викликало у мене шок, – згадує у книзі «Надії та розчарування, або метаморфози гривні» [11] Василь Лопата. – 100-гривневу купюру було спотворено до невпізнання: інша композиція, еклектичний дизайн, на звороті чо­мусь знову вміщено зображення собору св. Софії. Нісенітниця! Адже Софійський собор вже є на 2-гривневій купюрі, присвяченій Яросла­вові Мудрому, який збудував його!

Але особливо прикро вразив портрет поета. Минули вже роки, та я не можу заспокоїтися й досі. І болить мені не тільки те, що поет зо­бражений у шапці чи в кожусі. Має право на життя і такий одяг, бо йо­го і справді він носив. Мені болить, коли замість Шевченка бачу яко­гось чужого чоловіка…»

Василь Лопата стверджує, що й досі не знає ким і навіщо було замінено виконаний ним портрет, як і те, чому на звороті купюри не вмістили будинок Верховної Ради, з якого він «зняв» серпасто-молоткасті символи тоталітарні радянської доби. Проте свої пояснення має:

«Звісно, ніхто не може дати припису, рецепту, як має виглядати портрет Т. Шевченка. Принаймні я, малюючи його, орієнтувався, як уже говорив, і на спогади сучасників, і на його фотографії та автопор­трети, а особливо — на його твори.

…У поезіях, повістях, щоденнику, листах чітко видно, які людські об­рази, які риси особистості йому найбільше імпонували. Це — благо­родство і шляхетність. Шевченкові подобались "не кріпацькі облич­чя", а люди, від яких віяло "сміливістю і благородствам", а коли стрічав "благородного старика", то його рука мимоволі підносилася до шапки". Глибоко поважав він земляка-солдата, який "не принизив своєї національної і людської гідності... лишився вірним своїй прек­расній нації". А неприємні були йому "простацькі натури", не зно­сив "плебейських облич", не терпів "лакейських облич", людей "з ла­кейськими здібностями".

А от чим керувався невідомий мені автор портрета на 100 грив­нях, зрозуміти неможливо. Але що особливо гірко бачити: малюван­ня саме такого Шевченка є ще одним доказом того, що ми не позба­вилися нав'язаного попередніми режимами стереотипу образу поета з перекошеним ненавистю обличчям. Таке малювання почалося дав­но від портрета роботи І. Рєпіна. А за радянських часів, як писав Євген Сверстюк, на Шевченка "надіто маску матеріаліста, атеїста і бор­ця з українським буржуазним націоналізмом". І було заборонено торкатися маски... Примусовий для чотирьох поколінь спектакль нарешті закінчено. Але стереотипи мислення людям дорожчі, ніж відкриття правди.

Все це сумно. Та нам потрібно ще довго очища­ти образ поета від ідеологічних нашарувань, ми повинні ще відкрити для себе справжнього, істинного носія Слова Божого, щоб не при­ймати за чисту монету той спотворений образ поета, який нам неві­домо за які гріхи піднесли на 100-гривневій купюрі.»

Про  ідеологічні мотиви довкола «незалежних» грошей згадує і екс-голова  Національного банку (згодом – Президент України) Віктор Ющенко, якому  випало впроваджувати гривню. У своїх спогадах «Недержавні таємниці: нотатки на берегах пам’яті» [22] він розповідає, як на другий чи третій день після того, як гривню випустили в оббіг, йому зателефонував тодішній перший заступник Голови Верховної ради України Олександр Ткаченко. Після короткого привітання колишній міністр сільського господарства УРСР і Герой Соціалістичної праці  запитав банкіра, хто дав тому право розміщувати на грошах портрет зрадника Івана Мазепи? На заперечення, що гетьман – не зрадник, Ткаченко кинув: «Очевидно, ми вчили різні історії!» І поклав слухавку. Справді, зауважує  автор мемуарів, ми знали абсолютно різні версії нашої історії і книжки різні читали. Віктор Ющенко каже, що зображення на банкнотах – не просто данина поваги тим, хто відігравав історичну роль в національному й державному становленні України, а й певним чином спонука до самоусвідомлення, гарний привід зазирнути у добру книжку, щоб пізнати себе.

«Кожна банкнота несе заряд інформації про Україну. Кожна банкнота – це як послання з минувшини, як послання від засновників Української держави та від батьків нації у майбутнє, – пише Віктор Ющенко. – До кого не звернись на тих грошах – той ряд апостолів не випадково постав: усі вони там для того, щоб ми сильніше прийняли свою ідентичність, щоб ми ліпше зрозуміли, хто ми є, щоб ми чули глибше, що ми одна родина, одна сім’я. Тому так важливо, щоб з того банківського ряду на нас дивилися очі саме тих людей: князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, гетьманів Богдана Хмельницького та Іванв Мазепи, поетів Івана Франка, Тараса Шевченка, лесі Українки, історика і засновника новітньої української державності Михайла Грушевського, філософа Григорія Сковороди. Я не думаю, що колись постане питання цей ряд змінити: переконаний, що той вибір був дуже правильний. Творці української гривні розставили ясні акценти: ті, хто на грошах, не несуть нічого, що руйнує нас, але разом з тим вони спонукають трошки по-іншому подивитися на наше сьогоднішнє буття. Кожен з них – творець, мудрець, консолідатор, символ.» [22, 205 - 207].

Українські «незалежні» гроші неодноразово зазнавали художніх трансформацій, причиною чого були не лише естетичні міркування. Скажімо, на звороті першої 1-гривневої купюри зобразили Херсонес – місце, де київський князь Володимир Великий прийняв хрещення. Таким чином розробники національних грошей не лише нагадували про  початки українського християнства, а й підкреслювали історичні зв’язки і належність Криму до України. За часів правління «проросійського» Леоніда Кучми дизайн гривень вирішили змінити, зробивши його «політкоректнішим». Херсонес прибрали, а всім українським князям, зображеним на купюрах, прималювали бороди на зразок тих, які носили у пізніші часи у Московії.

Свої сенси зображень на грошах обгрунтували і художники-брати Сергій та Олександр Харуки, які працювали над зразками нових купюр. Портрети історичних персонажів вони свідомо «омолодили». На переконання авторів, на грошах не можна зображувати старих і немічних людей, оскільки це півсвідомо впливає на ставлення до валюти, а за великим рахунком – на економічний тонус усієї держави. Скажімо, невиправданим, на думку художників, з цих міркувань є зображення на 100-гривневій купюрі кобзаря, адже усі знають, що кобзар – це сліпа людина.  Як аргумент Харуки наводять приклад Китаю, де символізму надають особливого значення. Попри традиційне пошанування китайцями віку й мудрості, своїх старих на купюрах там зображують підкреслено й усвідомлено бадьорими.

 Не обійшлося, згадують Харуки, втім, і без недоречностей. Оскільки правдивих зображень, скажімо, гетьмана Івана Мазепи не збереглося, художники намалювали кілька його  варіантів за, так би мовити, мотивами, а хтось із комісії, що обирала варіант купюри, подав також інші, можливі, на його думку, зображення. Відтак чиновники, котрі також не знали як насправді виглядав Мазепа, затвердили варіант, який їм сподобався. Отож і сталося, що на українській «десятці»  замість портрета Івана Мазепи (з відповідним підписом) вміщено портрет… його сподвижника Пилипа Орлика[4].

Гроші, зображення на них – засіб інформаційної впливу, інформаційно-смисловий сигнали, що діють на підсвідомість індивіда, а у ширшому сенсі – формують смисловий простір суспільства, в тім числі державотворче комунікативне поле. А смисли надважливі для самоідентифікації держави [14].  У цьому сенсі промовистою, на наш погляд, є грошова палітра так званої  Придністровської Молдавська Республіки. На її грошах – портрети відомих історичних персонажів, які об’єктивно належать  різним народам: український поет Тарас Шевченко, господар молдовського князівства Димитрій Кантемір, російські полководці Олександр Суворов та Петро Рум’янцев-Задунайський, імператриця Катерина ІІ. Є також зображення і місцевих пам’яток, зокрема, тираспольського вино-коньячного заводу «КВІН». Така смислова анархічність, на наш погляд, віддзеркалює невизначеність, а відтак обумовлює підсвідому дисгармонію ПМР, яка приречена залишатися невизнаною.

Потрібно вести мову також і про світові валюти, які стали потужним важелем не лише економічного, а й ідеологічного впливу. Гроші, яким надають перевагу, в яких роблять заощадження, об’єктивно формують світоглядні пріоритети та суспільні цінності, вони є  глобалізаційним інструментом уніфікування національних держав та їх нормативних, звичаєвих контекстів. Показово нової комунікаційної якості набувають у цьому сенсі електронні гроші, котрі завдяки  «знеособленості» стають провідною зброєю такої уніфікації, управлінським аргументом світових фінансових гравців. Втрачаючи предметно-чуттєву та національну форму, гроші перетворюються на суто інформацію, метамову універсального спілкування необмеженої комунікативної спільноти, внаслідок чого формується, «одновимірність думки та поведінки» – новий, небезпечний вид тоталітаризму, де гроші - універсальний посередник, що пов’язує людину з усіма формами споживання, які фактично є формами соціального контролю над нею [17, 34].  Виникнувши у комунікативних контекстах життєвого світу, гроші з політичною владою перетворились фактично на інструменти системної колонізації того самого життєвого світу, коли життя, скеровуване традицією, змінюється життям, що керується комунікативним розумом [17, 36].

Висновки. Виникнення грошей, як раніше – мови, а потім і письма, безпосередньо пов’язане з потребою комунікації, необхідністю узгодження і координування в тім числі суспільних дій та відносин. У процесі цивілізаційного поступу гроші стали важливою ланкою універсальної комунікації, своєрідним цивілізаційним клеєм, який значною мірою інтегрував суспільства, сформував сучасні світоглядно-ціннісні орієнтири і смислову парадигму комунікацій у межах соціумів. Виступаючи комунікаційним посередником насамперед в економіці, гроші мотивують і позаекономічні дії, є засобом соціалізації та творення світоглядних і поведінкових моделей.

Виконуючи, окрім економічної, просвітницьку та комунікаційно-пропагандистську функції, гроші мають виразно національний характер. У змістовому сенсі грошові знаки не лише своєрідна візитівка і символ держави, а й засіб  ствердженні її самобутності та державної ідентифікації. Свою роль друковані національні гроші (як почасти й інші грошові документи, що виконували їхню фактичну роль та функції, зокрема, так звані бофони) відіграли у формуванні також української ідентичності й державності.

Гроші – потужний комунікаційно-ідеологічний засіб впливу, що на рівні підсвідомості здатний не просто корегувати, а й деформувати національні смисли й цінності. Перетворюючись у «спільний знаменник» і універсальний засіб комунікації в межах людності, гроші стають своєрідною матрицею управління, інструментом уніфікації національних держав, що створює загрозу їх суверенності.

 



Номер сторінки у виданні: 102
Автор:

Повернутися до списку новин