Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ТЕОРІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТА ПСИХОЛОГО-ДЕОНТОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тематика: ПСИХОЛОГІЯ




Турбан, Вікторія, доктор психологічних наук, доцент, Національна академія педагогічних наук України, Інститут психології імені Г.С. Костюка (Київ, Україна), вчений секретар,

e-mail: v.v.turban@mail.ru

Зроблено спробу розглянути основні проблеми становлення етичної свідомості людини. Показано психологічні особливості його етапів. Уточнено поняття «розвиток» у сфері моральної свідомості. Запропонована структурно-функціональна модель феноменології етичної свідомості людини. А також окреслені перспективи подальшого дослідження етико-моральної проблематики. Зроблено спробу проаналізувати етичні основи теорії сталого розвитку. Ця теорія постає як деонтологія економічних і соціальних відносин. Ґрунтуючись на концептуальних засадах класичної етики та теорії сталого розвитку, запропоновано курс психологічної деонтології для майбутніх фахівців різного профілю, опанування якого може відбуватися вже у процесі трудової діяльності.

Ключові слова: сталий розвиток, теорія сталого розвитку, етика, мораль, моральність, деонтологія, діяльність, свідомість, розвиток, майбутній фахівець.

 

THEORY OF STEADY DEVELOPMENT AND PSYCHOLOGICAL PRINCIPLES OF LABOUR ACTIVITY

Turban, Viktoria, doctor of psychological sciences, associate professor, National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine , Institute of Psychology GS Kostiuk (Kyiv, Ukraine) scientist is a secretary,

e-mail: v.v.turban@mail.ru

 

An attempt to consider the basic problems of becoming of ethic consciousness of man is done In the article. The psychological features of the stages of becoming of ethic consciousness of man are shown. A concept «development» is specified in the field of moral consciousness. Offered structural-functional model of phenomenology of ethic consciousness of man. And also, outlined prospects of further research of ethic range of problems. An attempt to analyzed ethic bases of theory of steady development is done in the article. This theory appears as ethic of economic and social relations. Being base on conceptual principles of classic ethics and theory of steady development, the course of psychological ethic is offered for the future specialists of different profile a capture that can take place already in the process of labor activity.

Key words: «steady development», theory of steady development, ethics, moral, morality, activity, consciousness, development, future specialist.

 

Гостро постаючи перед окремими соціумами та перед людством загалом, етична проблема все ж за самою своєю суттю лишається передусім проблемою конкретної людської особистості. Хоч би як інколи спотворювалась роль моральності в суспільстві, проте істинна мораль насправді ніколи не стає засобом пригнічення або приниження особи. Саме мораль формує основи людської гідності, тож і не може узалежнювати людину, позбавляти її притаманної їй свободи, сама ж бо на цій свободі й ґрунтується. Звісно, крім свободи, мораль знає і необхідність. Ця суперечність, яка позірно може здаватися суперечністю спрямованості діяльності — вибору (у вузько ситуативному значенні), насправді є внутрішньо-особистісною суперечністю. Відтак розв’язання моральних дилем залежить передусім від особистісних якостей людини. Етична проблематика містить у своїй основі психологічні виміри. Сфера моральності — це не тільки проблеми обов’язку, свободи, відповідальності, це також глибокий і неповторний світ суб’єктивних переживань, ідеалів і прагнень, невичерпної діалектики людської душі. Це одвічні питання добра та зла, сенсу життя й ставлення до смерті, честі й гідності людини, сорому й совісті, любові та співчуття. До цієї сфери належить і цілий комплекс проблем людської діяльності й міжлюдських стосунків.

Важливим аспектом морального становлення людини, який, безумовно, має перебувати у полі зору психології, є розвиток моральних якостей особистості — доброти, чесності, справедливості тощо. Засвоєння змісту моральних принципів, норм і вимог — це напрям, до якого має звертатися генетична і когнітивна психологія.

Комунікація є площиною розгортання суперечностей. Це суперечності в самій культурі, між самими дискурсами, а не між тим, що потребує промовляння і що має бути промовленим. Існують суперечності й між особистими воліннями та загаловими вимогами. Але це ще не означає, що особисті воління зумовлені природно-посутніми потребами.

Наша сучасність дуже часто тлумачиться як імморалістична. Однак уважніший погляд показує, що нині, можливо, як ніколи досі проступає значущість етики, її вплив на всі сфери суспільного життя. По суті етика починає визначати всю гаму соціальних відносин, проявляючись і в пізнанні соціального життя. Зі зростанням науково-технічного потенціалу людства, підвищенням здатності впливати на стан навколишнього буття та на кардинальні умови свого існування, дедалі важливішою стає моральна спрямованість конкретних дій. Щодалі більшого значення набувають цінності, яким людина підпорядковує свою діяльність. Якщо раніше в людській культурі домінували релігійно-конфесійні, пізнавальні й утилітарно-практичні цінності, то нині настає час, коли визначальними для людини і людства повинні стати цінності етичні, саме від них залежатиме спрямованість суспільного, культурного та суто людського розвитку.

На зламі тисячоліть набула поширення теорія сталого розвитку, що опосередковує нове етико-належнісне вчення про людину, соціальні відносини, економіку, етику тощо. Показово, що етичне оцінювання присутнє вже в найменуванні — теорія сталого розвитку. Сталість у цьому мінливому світі пов’язується із благом — передбачуваністю, захищеністю. Своєю популярністю ця теорія має завдячувати передусім уміщеному в назву слову «сталість».

Одначе предметом психологічного розгляду може слугувати не тільки назва теорії. Варті уваги її витоки. Опосередковані в теорії уявлення про сталість посутньо суперечать ліберальним уявленням про належне суспільне життя. Чи є щось вартісніше для лібералізму, окрім свободи — вибору свободи, незалежно від пов’язаних із цим вибором проявів. Прийнявши свободу, особа та суспільство погоджуються на відповідальність за свій вибір. Чи помітна така відповідальність за апологетикою сталості, заангажованістю, закликаннями сталості? Сподівання на сталість відбирає в особи й спільноти готовність до її відсутності, обеззброює людину перед будь-якою кризою, по суті є продукуванням неадаптованості. Чомусь забувають, що лібералізм був реакцією, боротьбою проти патологічно сталого суспільства — Середньовіччя. Але в не меншій мірі нині спостерігається й боротьба проти лібералізму. Уважний погляд на історію думки показує, що саме у Середньовіччі заховані корені досвіду суспільної сталості.

Показовим для тлумачення теорії сталості є розгляд Геґелевої філософської системи. Як філософія становлення вона включає дві складові — діалектичні суперечності, що утворюють процес вироблення нових якостей, і осягнення абсолюту — мету становлення. У теорії сталого розвитку передбачається тільки останній компонент. Вважається, що суспільство уже накопичило потрібні виробничі та ціннісно-соціальні ресурси, ощадне, раціональне використання яких уможливить «благоденствіє» на вершині усталеного абсолютного ступеня розвитку. Саме таке тлумачення геґелівської філософії дозволило Кожевіну та Фукуямі сформулювати концепцію «кінця історії». Але не забуваймо, якщо Кожевін, прийшовши до висновку про опанованість у сучасності (у формі ринкової економіки та демократичного устрою) Геґелевого абсолюту й відмовився від подальших наукових студій (марно-бо сподіватися на якісь відкриття), то Фукуяма не виключав, що «нудьга» стабільної незмінності абсолюту знову підштовхне історію.

Геґелівський дискурс, який так несподівано та примхливо проявився в теорії сталого розвитку, дає відсилку й до філософії Карла Маркса (з її апологією праці) та Жана-Поля Сартра (синтезу економічного та психологічного детермінізму). І тут варто визнати Сартрову слушність: праця не самодостатня. Трудова діяльність зумовлена не лише соціально-економічною, а й особистісною й етичною мотивацією.

Трудова діяльність є віддзеркаленням суспільних потреб і пріоритетів. Фахівець як носій цієї діяльності відтворює засвоєні ним етичні, суспільно вироблені, цінності, без яких неможливе оволодіння способами професійної діяльності. Роль суспільства (спільноти, громади, організації, культури тощо) стосовно психології є двоякою. З одного боку, психологія є витвором суспільства, продуктом інтелектуальної, ширше, — культурної діяльності. З другого, суспільство, його інститути та суб’єкти, — це предмет психологічної діяльності. Така замкнутість створює діяльнісну самозверненість, своєрідну міфічну уроборичність (Е. Нойманн). Предметно-суб’єктна єдність, яка спостерігається між психологією та суспільством, феноменально багатоманітна. У ній має місце порушення необхідної умови організації діяльності — предметної визначеності. Утім саме ця єдність є домаганням посткласичної філософії. Але уважний погляд дає змогу помітити, що цей стан є своєрідним опредметненням посутньо-психологічного явища — рефлексивно процесу. Саме тому правомірно стверджувати, що у психології (поряд із релігією, філософією та мистецтвом) здійснюється суспільне самоосмислення.

 

Психологічна деонтологія у системі підготовки майбутнього фахівця.

Етика праці практичного психолога ґрунтується на загальнолюдських моральних та етичних цінностях, на положеннях, передбачених законодавчими нормами, які захищають права людини. Створення передумов вільного і всебічного розвитку особистості, повага до неї, зближення людей, створення гуманного суспільства є основоположними для роботи психолога. Етичні принципи і правила роботи психолога забезпечують умови, в яких зберігається та закріплюється його професіоналізм, гуманність у діях, повага до людей, з якими він працює. Організація роботи психолога повинна бути такою, щоб ані процес, ані результат не шкодили здоров’ю, стану чи соціальному статусу людини з якою він (психолог) працює.

Конфліктні прояви у груповій та індивідуальній психологічній діяльності виконують як негативні, так і позитивні функції. Серед негативних варто відзначити: погіршення психологічного клімату в групі (руйнація міжособистісних відносин); зниження привабливості праці, що призводить до зниження її продуктивності; неадекватність у сприйманні проблеми й учасників конфлікту; послаблення співпраці та партнерства між сторонами як під час конфлікту, так і після нього; руйнація форм самореалізації, окремих норм поведінки; виникнення неадекватних психологічних захистів; зростання конфронтаційних проявів у відносинах, спрямованих більшою мірою на перемогу, а не на розв’язання проблеми для обох сторін, пошук альтернативи; моральні та матеріальні збитки. Позитивні: розвивальна (вважається, що конфлікт є джерелом розвитку, спонукує до змін, відкриває дорогу інноваціям та ін.); регулятивна (можливість розрядити ситуацію, оздоровити взаємини, наблизити партнерів у процесі розв’язання проблеми, вдосконалити і стабілізувати систему відносин та ін.); інформаційно-пізнавальна (під час конфлікту люди можуть краще пізнати інших та себе, стимулювати рефлексію і процеси розуміння); структурування і згуртування (відбувається процес групування однодумців, структурування соціальних груп); стимулююча (понижуючи «синдром покірності», конфлікт стимулює активність партнерів по взаємодії, особистісний розвиток та розвиток групи загалом); діагностична (щоб прояснити обстановку і зрозуміти стан справ, іноді корисно навіть спровокувати конфлікт; у критичних ситуаціях конфлікт може виявити невідомі достоїнства

і недоліки людей); психотерапевтична (конфлікт знімає напруження, дискомфорт та ін.). Деонтологічний підхід до роботи з конфліктними ситуаціями передбачає їхнє осягнення з позиції обов’язків суб’єктів і належності функціональних цілей групи.

Успішність професійного становлення психолога забезпечується як ґрунтовністю фахової підготовки, так і особистими передумовами. А які психологічні передумови існують щодо успішності професійного становлення фахівців інших спеціальностей? Для кожного фахівця вирішальним стає свій психологічний чинник професіоналізації. Попри все, фахівець завше має прагнути до адекватності знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов’язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись і розв’язуватись психологом. Фахівці мають постійно поповнювати свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, братися за розв’язання тільки тих завдань, які належать до сфери їхньої компетенції. У разі непосильності завдання, мають передавати його іншому досвідченому фахівцеві або налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу, що сприятиме постійному фаховому зростання.

Предметно-рефлексивний характер європейської культури зумовив ігнорування деонтологічних питань у фаховій підготовці: першочергового значення набувало дошукування інструментальної адекватності, що уможливлювала істинність пізнання, однак поза увагою залишалась проблема ціннісного ставлення до предмету, в який вторгається фахівець.

Вивчення психологічної деонтології майбутніми фахівцями має слугувати становленню професійної самосвідомості, узагальненню їхнього бачення власної фахової ідентичності та розумінню зв’язка подальшої спеціалізації з особистими уподобаннями, схильностями, інтересами та власними особистісними рисами. Щодо підготовки, то інформаційний матеріал для студентів та організація проведення занять покликана сприяти становленню етико-моральних якостей майбутніх фахівців, формуванню їхньої професійної етики, що загалом визначатиме їхню готовність до подальшої трудової діяльності.

Слушно розкрити окремі питання психолого-деонтологічного дискурсу для майбутніх фахівців.

1. Психологічна деонтологія є новим предметом у системі підготовки психологічних кадрів, а також може бути зовсім новим предметом у системі підготовки фахівців різного профілю. Саме тому першочергова увага має бути приділена з’ясуванню значення самого поняття «деонтологія» й актуальності явища, що охоплюється ним: сфера зобов’язувальних норм в етичному вчені та суспільній моралі. Поняття «деонтологія» має розкриватися через систему суміжних: етика, мораль, моральність, обов’язок, свобода, вибір, воля тощо. Вимагає розкриття присутність деонтологічних питань у інших галузях суспільної діяльності, зокрема у медицині, праві, політиці тощо. Мають бути відзначені спільні та вирізнювальні риси. Зокрема, приділятися увага відмінностям, джерелом яких є специфіка предмету діяльності, а також її вплив на проявлення загальних рис вчення про зобов’язувальність. Розкриття деонтологічної методології має здійснюватись шляхом розрізнення, а також з’ясування взаємопов’язаності, загальнонаукових, філософських і вузько дисциплінарних (психологічних) методів. Виділення згаданих завдань має підлягати принципу системності: випливати з можливостей розгортання поняття психологічної деонтології.

2. Історичний аспект еволюції деонтологічного дискурсу доцільно розкривати, наголошуючи на певних віхах, що визначили оформлення цієї пізнавальної сфери. Має бути підкреслено, що введення поняття «деонтологія» І. Бентамом у 1834 році не може розглядатися як спосіб датування постання самої дисципліни. Хоча, наприклад, виникнення етики як такої відповідає запровадженню цього поняття Аристотелем. Відношення між поняттям «деонтологія» та деонтологічним явищем подібне до відношення між поняттям «мораль» і моральним явищем: поняття введене Цицероном, явище ж — невіддільне від функціонування будь-якої спільноти. Оскільки визначальними етичним доктринами сучасності є християнська та кантіанська етики (П. Рікер), значна увага має бути приділена деонтологічним питанням у їхніх дискурсах. Має підкреслюватись, що згадані етичні систем

посутньо деонтологічні. Вагомо, що згідно з М.О. Бердяєвим будь-яка етична система з необхідності деонтологічна, оскільки центральним поняттям для неї є зобов’язувальність.

Формування теорії особистості передбачає внутрішню логічну структуру, що включає ідеал особистості, реальні прояви особистості в конкретному суспільстві та систему саморегуляційних та ситуативно-формуючих (мимовільно-соціальних і цілеспрямовано-психологічних) шляхів утілення належних ідеальних рис. Вимагає наголошення, що вчення про ідеальну особистість і способи її проявлення в індивідуально-психологічних якостях перебуває у статусі належностей, реалізація яких є зобов’язувальністю. Тобто будь-яка психологічна теорія, що містить зазначену вище структуру може бути розглянута як деонтологічна. Певним взірцем деонтологічності психологічної теорії може бути, наприклад, теорія особистості Е. Фромма, що містить антиномічні поняття «бути» і «володіти», за допомогою яких розкриваються способи самовиявлення особи.

3. Потрібно зазначати, що дослідження розвитку моральності провадитися з опосередковуванням коґнітивних передумов, оскільки процес формування будь-якого (зокрема й морального) судження вимагає опанування (розгортання) необхідних мисленнєвих властивостей. Тобто має бути зазначено, що, попри чинну суспільну мораль, дитина здатна засвоїти її положення тільки на притаман ному їй віковому рівневі й демонструвати відповідні вчинки. Виклад психологічних теорій моральнісного розвитку має розпочинатися з висвітлення цих питань у теорії Ж. Піаже, що започаткував дослідження становлення моральної сфери. Має бути зазначено, що найвідомішими психологічними теоріями становлення моральності є теорія Колберґа та, сформульована К. Ґілліґан, теорія

відмінностей становлення чоловічих і жіночих етичних систем. Неодмінно мають аналізуються теоретичні й експериментальні дослідження проблеми становлення етичних цінностей, здійснені на основі методологічних принципів психології діяльності.

4. У розкритті генетичного аспекту моральнісного розвитку має відзначатися еволюція від егоцентричного ставлення до оточуючого (за якого будь-який зовнішній прояв оцінюється як позитивний чи негативний згідно з правилами, засвоєними від дорослих) до більш гнучкої позиції (власні судження про інших починають опосередковуватись особистими критеріями). Так, якщо семирічна дитина формулює судження про явище за характером наслідків, то з часом більша увага починає приділятися намірам, які передували дії. На думку Ж. Піаже, в онтогенезі відбувається перехід від автономної моралі до гетерономної — наміру починає віддаватися перевага по відношенню до наслідків. У свою чергу у дослідженнях Л. Колберґа як доступний аналіз прояву моральної сфери особи виступав спосіб обґрунтування слушності вчинку. Л. Колберґ виокремлює три рівні морального розвиту: доморальний; конвенціональний; постконвенціональний. Так, вирізнювальною характеристикою доморального рівня розвитку є обумовленість вчинку зовнішніми обставинами й нехтування точкою зору інших осіб.

 

Психолого-деонтологічні засади трудової діяльності.

1. Передусім потрібно зазначити, що у моралі як цілісному структурному утворенні виділяються такі три основні елементи: моральна свідомість, моральна діяльність і моральні відносини. Звісно, ця схема має свої обмеження, в чомусь виявляється однобічною. Проте безперечною позитивною її якістю є логічна чіткість і разом з тим відповідність реальній структурі й ієрархії проблем і категорій сучасної етики. Справді, хоч як би ми визначали мораль, її, по-перше, жодним чином не можна уяви ти без відповідної моральної свідомості. Жоден людський учинок, жоден акт комунікації між людьми просто не міг би отримати морального виміру, якби не передбачалося, що людина здатна усвідомлювати їхню внутрішню проблематику, співвідносити їх із власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, з голосом власного сумління. Поза свідомістю, отже, моралі не існує — не тільки в тому розумінні, що без неї було б неможливе саме виконання певних учинків та дій, а й у тому, що нарівні з останніми усвідомлення входить до складу самого феномена моралі. По-друге, мораль як така — це в будь-якому разі характеристика певних людських учинків, поведінки, людської активності загалом. Там, де всього цього немає, — просто немає й потреби говорити про мораль. (Звичайно ж, і думка, і слово людини теж за певних обставин можуть поставати як «діло», як учинок, але показово вже те, що предметом моральної оцінки вони є винятково в цій останній своїй якості.) І по-третє, мораль, безперечно, виникає й існує лише в контексті тих або інших людських стосунків. Це можуть бути не тільки стосунки між людьми (хоча цей клас відносин — це, можна сказати, природний домен моральності як такої), а й відносини людини з природою, ставлення до культури та її цінностей тощо. У кожному разі, однак, ми тут маємо справу з відносинами, коли людина саме відноситься, відносить себе до чогось як принаймні рівного собі. Поза відносинами немає моралі. Легко бачити, далі, що вичленовані три основні компоненти моралі тісно пов’язані одне з одним, породжують цілу систему прямих і зворотних зв’язків.

2. Розкриття питання проявлення соціальних норм у професійній етиці фахівця має виходити із засновку, що психолог як представник певної спільноти не може бути вільним від знання, усвідомлення та поділяння (принаймні часткового) типу моралі, яка превалює у суспільстві до якого він належить. Не можна залишати поза увагою студентства того, що гостро постаючи перед окремими соціумами та перед людством у цілому, етична проблема все ж за самою своєю суттю лишається передусім проблемою конкретної людської особистості, вибір якої становить основу морального самовизначення суспільства. Хоч би як інколи спотворювалась роль моральності в суспільстві, проте істинна мораль насправді ніколи не стає засобом пригнічення або приниження особи. Саме мораль формує основи людської гідності. Тож і не може узалежнювати людину, позбавляти її притаманної їй свободи, сама ж бо на цій свободі й ґрунтується. Звичайно, крім свободи, мораль знає і необхідність. Ця суперечність, яка позірно може здаватися суперечністю спрямованості діяльності — вибору (у вузько ситуативному значенні), насправді є внутрішньо-особистісною суперечністю. Відтак розв’язання моральних дилем залежить у першу чергу від особистісних якостей людини. Етична проблематика містить у своїй основі психологічні виміри. Сфера моральності — це не тільки проблеми обов’язку, свободи, відповідальності, це також глибокий і неповторний світ суб’єктивних переживань, ідеалів та прагнень, невичерпної діалектики людської душі. Це одвічні питання добра і зла, сенсу життя і ставлення до смерті, честі і гідності людини, сорому і совісті, любові і співчуття. До цієї сфери належить і цілий комплекс проблем людської діяльності й міжлюдських стосунків. Потрібно наголошувати, що важливим аспектом етичного становлення людини, який, безумовно, має перебувати у полі зору психології, є розвиток моральних якостей особистості — доброти чесності, справедливості тощо. Засвоєння змісту моральних принципів, норм і вимог — це напрям, до якого має звертатися генетична і когнітивна психологія.

3. У розгляді моральних конфліктів і шляхів їхнього подолання у процесі групової трудової діяльності варто мати на увазі, що у конфліктології ці питання загалом не порушені. Фахівцям, майбутнім фахівцям має повідомлятися, що у процесі групових форм роботи працівники зобов’язані поважно ставитись один до одного, суворо дотримуватися принципів трудової етики. Колеги мають утримуватись від непотрібних втручань в особисте життя членів колективу. Конфіденційність та шанобливе ставлення між членами колективу є запорукою успішності його існування та функціонування. Керівник у свою чергу уповноважений особисто запобігати некоректному та неетичному ставленню до всіх членів колективу, а також повинен «нести» цей обов’язок незалежно від посадової субординації.

4. Розвиток здібностей та проявлення схильностей фахівця у професійному становленні. Фахівець постійно поповнює свої знання про нові наукові та прикладні досягнення в галузі своєї професійної діяльності, береться за розв’язання тільки тих завдань, які належать до сфери його компетенції. У разі непосильності завдання фахівець передає його іншому, досвідченому фахівцеві або налагоджує контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу. Курс психологічної деонтології має забезпечити сприяння особистісному та професійному зростанню студентів різного профілю. Період навчання у ВНЗ, під час якого здійснюється професійна ідентифікація та професійна адаптація майбутнього спеціаліста, — найбільш важливий для розвитку особистості фахівця будь-якої сфери діяльності. Особистісне зростання передбачає не лише розвиток особистості, а й прагнення людини до найповнішого вияву й розвитку своїх можливостей та здібностей. Це поняття є одним із ключових у гуманістичній психології і значною мірою збігається з поняттям «самоактуалізація» і «самореалізація». Саме прагнення до самоактуалізації мотивує людину до розвитку і вияву своїх можливостей, вона стає вільною у виборі свого життєвого шляху; реалізація потенцій людини своєю чергою робить її психологічно зрілою, здатною до творчої діяльності.

Висновки. На зламі тисячоліть набула поширення теорія «сталого розвитку». Ця теорія опосередковує нове етико-належнісне вчення про людину, соціальні відносини, економіку тощо. Показово, що етичне оцінювання присутнє вже в найменуванні — теорія сталого розвитку. Сталість у цьому мінливому світі пов’язується у світовідчутті людини із благом — передбачуваністю, захищеністю. Вже у самій назві проступає синтез етики та психології. Етика представлена як учення про належний звичай; психологія — як виявлення архетипу безпеки. Безперечним є і те, що своєю популярністю ця теорія має завдячувати передусім уміщеному в назву слову «сталість».

Курс психологічної деонтології має забезпечити сприяння особистісному та професійному зростанню студентів різного профілю. Період навчання у ВНЗ, під час якого здійснюється професійна ідентифікація та професійна адаптація майбутнього спеціаліста, — найбільш важливий для розвитку особистості фахівця будь-якої сфери діяльності.



Номер сторінки у виданні: 93

Повернутися до списку новин