Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

НЕВРОТИЧНІ РОЗЛАДИ У ДІТЕЙ ТА ФАКТОРИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ





Дмишко, Олександра, кандидат психологічних наук, ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», Львівський інститут (Україна, м. Львів), кафедра психології, завідувач,

e-mail: aleksandra.dmishko@nightmail.ru

Анотація

Невротичні розлади у дітей є серйозною проблемою у зв’язку з постійним зростанням розповсюдження, омолодженням цієї патології, важчим перебігом, зниженням ефективності лікування. Їх відносять до найбільш розповсюджених, як серед населення в цілому, так і серед пацієнтів психологічної практики. Невротична патологія — це стани і розлади, у виникненні та прогресуванні яких беруть участь емоційно-особистісні, соціально-психологічні, генетичні та інші фактори. Дослідженнями підтверджено роль психоемоційних факторів у патогенезі неврозів дітей та психопрофілактичних, психокорекційних і психотерапевтичних заходів з їх попередження та зменшення. Одним iз актуальних завдань сучасної психології є проведення комплексного дослідження невротичних розладів з позиції різних наукових підходів з метою виявлення власне психологічних аспектів.

Дослідження невротичних розладів у дітей здійснювалось за допомогою опитувальника Г. Айзенка, опитувальника Спілбергера (адаптація Ю. Ханіна) та опитувальника на визначення рівня невротизації та психопатизації (РНП) інституту ім. М. Бєхтєрєва. У дослідженні взяло участь 60 дітей, віком 14–16 років, з них експериментальна група — 30 дітей стаціонарного відділення Львівського обласного дитячого психоневрологічного диспансеру з різними формами невротичних розладів та контрольна група — 30 здорових дітей, учнів ЗСШ м. Львова. Результати дослідження засвідчують значно вищі показники за всіма шкалами у дітей стаціонарного відділення, ніж у дітей школи, та підтверджують роль особистісних особливостей — темпераменту і тривожності — у патогенезі неврозів у дітей. Перспективою подальших досліджень може бути вивчення ширшого кола факторів виникнення невротичних розладів у підлітків та організація комплексних програм з метою їх попередження та зниження.

Ключові слова: Невротичні розлади, невроз, підлітки, фактори, конфлікт, тривожність, невро тизація, рефлекс, психопрофілактика.

 

CHILDREN’S NEUROTIC DISORDERS AND FACTORS OF THEIR OCCURRENCE

Dmishko, Aleksandra, Ph. D. in Psychology, PJSC «University «Interregional Academy of Personnel Management», Lviv Institute (Lviv ,Ukraine), Department of Psychology, Head,

e-mail: aleksandra.dmishko@nightmail.ru

Summary

Children’s neurotic disorders represents a serious problem due to the constant growth distribution, rejuvenation of this pathology, heavier flow, decrease the effectiveness of treatment. They belong to the most common, as in the general population as well as among patients of psychological practice. Neurotic pathology — is conditions and disorders in the genesis and progression of which are involved emotional and personal, social, psychological, genetic and other factors. Research has confirmed the role of psycho-emotional factors in the pathogenesis of children’s neuroses and psycho prevention, and psychocorrectional and psychotherapeutic measures for their prevention and reduction. One of the urgent tasks of modern psychology is to conduct a comprehensive study of neurotic disorders from a position of different scientific approaches to identify the actual psychological aspects.

Research of children’s neurotic disorders was carried out with help of questionnaire H. Eysenck, Spielberger’s questionnaire (adaptation Y.L. Hanin) and a questionnaire to determine the level of neuroticism and psyhopatysation (RNP) Institute. M.V. Behtereva. The study involved 60 children, aged 14-16 years, of which the experimental group — 30 children inpatient department of Lviv regional children’s psychiatric clinic with various forms of neurotic disorders and the control group — 30 healthy children, students secondary school of c. Lviv. Results of the research show significantly higher values on all scales in children inpatient department, than children at school and confirm the role of personality characteristics — of temperament and anxiety in the pathogenesis of children’s neurosis. Prospects for further researches can be the study of a wider range of factors of emergence neurotic disorders among teenagers and organization of complex programs in order to prevent and reduce them.

Key words: neurotic disorders, neurosis, teens, factors, conflict, anxiety, neuroticism, reflex, psychoprevention.

 

Проблема обумовленості невротичних розладів особистості в дитячому віці є актуальною в наш час через часте виникнення і велику поширеність афективних порушень. Спостерігається тісна залежність між психоемоційною напругою та появою невротичних розладів. Невротична патологія — це стани і розлади, у виникненні та прогресуванні яких беруть участь емоційно-особистісні, соціально-психологічні, генетичні та інші фактори. Їх відносять до найбільш розповсюджених як серед населення в цілому, так і серед пацієнтів психологічної практики. Невротичні розлади у дітей є серйозною проблемою медичної психології і суспільства у зв’язку з постійним зростанням розповсюдження, омолодженням цієї патології, важчим перебігом, зниженням ефективності лікування. У дослідженнях останніх років дедалі більша роль приділяється мікросоціальним факторам в етіопатогенезі невротичних розладів. Дослідження підтверджують роль психоемоційних факторів у патогенезі неврозів дітей та психопрофілактичних, психокорекційних і психотерапевтичних заходів з їх попередження та зниження.

Невротичний розлад (синоніми — невроз, психоневроз) — стан емоційного неблагополуччя, що виявляється різноманітними психоемоційними, соматичними і поведінковими симптомами. У легких випадках соматичні та психічні функції залишаються в цілому збереженими. У важчих випадках виникають більш виражені їхні порушення, що можуть приводити до втрати працездатності. Невротичні розлади — збірна назва для групи функціональних психогенних зворотних розладів нервової діяльності, що виникають під впливом зовнішніх причин (психотравмуючі фактори, соматичні захворювання), супроводжуються постійним психічним напруженням і мають тенденцію до затяжного плину [5].

Фундаментальним у розумінні невротичних розладів є поняття невроз — це функціональне оборотне захворювання, в основі якого лежить порушення, зрив вищої нервової діяльності, викликане перенапруженням основних кіркових процесів (гальмування або збудження) або перенапруженням їх рухомості в результаті впливу психічної травми або тривалої перевтоми. Утворене таким чином порушення психічної діяльності може тривати протягом різних термінів — від тижнів до декількох місяців і навіть років, набуваючи того чи іншого клінічного вираження. Термін «невроз» запропонував у 1776 р. шотландський лікар Cullen, під яким він розумів нервовий розлад (порушення відчуттів і моторики), котрий не супроводжується лихоманкою і не пов’язаний із місцевими ураженнями одного із органів, а обумовлений загальним стражданням, від якого спеціально залежать рухи і дії [7].

Патофізіологічні механізми розвитку невротичних розладів були відкриті експериментальними дослідженнями на тваринах І. Павловим і його учнями. Було визначено роль у механізмі виникнення невротичних розладів гіпноїдно-фазових станів у корі головного мозку, на тлі яких під впливом психогенних подразників можуть утворюватися «хворі пункти» — вогнища патологічного застійного збудження і гальмування. При вивченні сили і рухливості основних нервових процесів — збудження і гальмування, вияснили, що патофізіологічною основою є «зрив» вищої нервової діяльності, який виникає або у разі перенапруження одного з цих процесів, або в результаті «зіткнення» їх [7].

Англійський науковець М. Хезлем давав таке визначення поняття невроз: «Це захворювання, котре супроводжується аффективним станом, який називається тривожність» [8].

Зигмунд Фрейд писав: «…я отримав в результаті просту формулу, котра виражає, мабуть, найважливішу генетичну різницю між неврозом і психозом: невроз являється конфліктом між «Я» (Ego) і «Воно» (Id), а психоз являється аналогічним порушенням в стосунках між «Я» та зовнішнім сві том». В етіології невротичних розладів З. Фрейд виходить з уявлення доповнюючого ряду — спадковість і набутість доповнюють одна одну; чим сильніша спадковість, тим слабшою може бути набутість і навпаки. Доповнюючих рядів є два. Перший — це вроджена схильність (диспозиція) і ранні психосексуальні преживання (фіксація потягів). Спільно вони створюють схильність до невротичного розладу. Другий ряд являє собою набуту схильність (предиспозицію) і психосексуальну травму. Чим більше виражена схильність, тим слабшою може бути травма, і навпаки [1].

Радянські науковці А. Петровський та М. Ярошевський під неврозом розуміють нервово-психічне захворювання, психогенне за своєю природою, в основі якого лежить непродуктивне і нераціональне вирішення суперечності між особистістю і важливими для неї сторонами діяльності, котре супроводжується виникненням болісних переживань невдачі, незадоводелених потреб, недосяжності життєвих цілей, непоправності втрати. Ця суперечність — невротичний конфлікт — закладається переважно в дитинстві в умовах порушення стосунків з мікросоціальним середоовищем,

у першу чергу з батьками. Психогенний характер неврозів говорить про те, що вони викликані дією переважно психологічних факторів (переживання невротичного конфлікту) і повязані з активізацією симптомів розладів у психотравмуючих ситуаціях [3].

Загалом, вчення про невротичні розлади історично характеризується двома тенденціями [1]. Одні дослідники виходять з визнання детермінованості невротичних феноменів певними патологічними механізмами біологічної природи, хоча і не заперечують ролі психічної травми як пускового механізму і можливої умови виникнення захворювання. Проте сама психотравма при цьому виступає як одна з можливих і рівноцінних екзогеній, що порушують гомеостаз. Наприклад, в 40-х роках з’явились перші роботи E. Slater, котрий з кінця 30-х років займався генетикою неврозів. Зокрема, він вивчив дані стосовно 2000 солдат, і довів, що 50% з 55% хворих, у котрих був діагностований невротичний розлад (невроз), мали обтяжливу спадковість нервово-психічними захворюваннями батьків чи сиблінгів. Із цього факту він вивів гіпотезу, що загальна схильність до розвитку невротичного розладу вела до появи невротичних симптомів в умовах, коли хворий піддавався стресу.

Друга тенденція у вивченні природи невротичних розладів полягає в припущенні про те, що вся клінічна картина невротичного розладу може бути виведена з одних лише психологічних механізмів. Прихильники цього напряму вважають, що інформація соматичного характеру є принципово неістотною для розуміння клініки і терапії невротичних станів.

Неврастенія є найбільш розповсюдженою формою невротичних розладів. Неврастенія — невротичний розлад, що характеризується вегетативними, соматичними й емоційними порушеннями, що перебігають за типом дратівливої слабості, безсоння, підвищеного стомлювання, відволікання уваги, знищення настрою, постійним невдоволенням собою і оточенням. Може бути наслідком тривалого емоційного стресу, перенапруження нервової системи, перевтоми або виникати на соматично ослабленому тлі. Клініка неврастенії складається з симптомів підвищеної нервової збудливості, з одного боку, і виснажуваності — з іншого, причому у одного хворого можуть переважати

симптоми підвищеної виснажуваності, а у іншого — симптоми підвищеної збудливості. Сукупність цих двох видів симптомів і становить клінічну суть хвороби [5].

В етіології неврастенії у дітей і підлітків, як показують дослідження у клініці Н. Лобікової (1972–73 рр.), основна роль належить довготривалим або навіть хронічним психотравмуючим ситуаціям, частіше всього пов’язаних із конфліктною ситуацією в сім’ї (систематичні сварки між батьками, конфлікти, обумовлені алкоголізмом батьків, ситуації пов’язані із розлученням батьків). Згідно з даними певних досліджень (А. Захаров, 1976), важливу роль у виникненні неврастенії у дітей та підлітків мають деякі форми неправильного підходу батьків до виховання, зокрема надмірні вимоги і заборони, які перевищують можливості дитини [3].

В. Ковальов описує окремо невроз виснаження та реактивну неврастенію. За його словами, емоції відіграють важливу роль при обидвох варіантах хвороби. Проте емоційний фактор при реактивній неврастенії відрізняється від емоційного фактора при неврозі виснаження. Реактивна неврастенія являє собою типовий реактивний стан із всіма його особливостями (відображення патогенного фактора в картині хвороби, визначальна роль психогеній в його динаміці). При неврозі виснаження патогенна ситуація практично не відображається в симптоматиці. Цей варіант неврастенії являє собою не конфлікт-реакцію, а стан виснаженості. До симптомів підвищеної нервової збудливості належать: підвищенна дратівливість, яка виявляється в різкому тоні, реакціях гніву, сльозах [4].

Хворим на неврастенію дуже важко, а іноді й неможливо стримати, побороти емоційну реакцію. Вони стають не терплячими до очікування. Такі хворі виявляють підвищену чутливість до подразників звичайної сили, звичних для здорової людини: важко переносять стукання дверима, стук кроків, шум вуличного руху, розмову хворих сусідів, яскраве світло, гучну музику, дотик холодного і гарячого, важко переносять незначні больові подразнення (ін’єкції тощо). Неврастенія може розвиватися за двома сценаріями: гіпостенічним та гіперстенічним. У першому варіанті хворий стримує негативні емоційні прояви і загалом у нього переважає виснаження над збудженням, а другий варіант проходить навпаки.

Порушення сну є одним з найчастіших симптомів неврастенії. З настанням ночі хворих переповнюють уявлення про події минулого дня, вони довго не можуть заснути, думки їх повертаються до найдрібніших і неістотних подій минулого дня. Вони хочуть спати, але не можуть заснути протягом багатьох годин. Заснувши, вони згодом прокидаються від найменшого шуму, шурхоту і вже не можуть заснути знову. Сон у них поверхневий, тривожний і з великою кількістю сновидінь, частіше неприємного змісту, що не дає звичного почуття бадьорості і відпочинку. Протягом дня хворі залишаються млявими і сонливими.

При дослідженні неврологічного статусу виявляється пожваленність сухожильних рефлексів, рефлексів із слизових оболонок (підвищення глоткового рефлексу), тремор повік, пальців рук, яскрава вегето-судинна нестійкість: шия, лице вкриваються червоними плямами, долоні, стопи та інші частини тіла швидко пітніють, пульс частішає, хворі скаржаться на найрізноманітніші неприємні відчуття в різних частин тіла — стискання серця, болі в шлунку, кишечнику, головні болі, запаморочення.

Перелічені симптоми підвищеної нервової збудливості переплітаються у того самого хворого з симптомами надмірної нервової виснажуваності, що виявляється в легкій стомлюваності в роботі, нестійкості й швидкій виснажуваності уваги, малій інтелектуальній продуктивності. Хворим важко зосередитися на звичному занятті, думки швидко перебігають, відвертаються, не утримується зміст прочитаного. Це викликає у хворого впевненість, що він «втратив пам’ять», що він не зможе більше працювати, що хвилювання і неможливість зосередитися на триваліший час ще більше посилюється. У співбесіді з хворим виявляється важкість передачі в хронолігчній послідовності дат особистого та громадського життя: хворі забувають дати основних подій, імена знайомих тощо.

Зниження працездатності, порушення сну, неприємні, хворобливі відчуття в різних частинах тіла, зниження статевої функції (імпотенція) супроводжуються заниженим настроєм з тривожністю і занепокоєнням за благополучне закінчення такого стану.

Патофізіологічною основою описаних хворобливих симптомів є недостатність внутрішнього гальмування. Саме слабкістю останнього пояснюється симптом підвищеної нервової збудливості і симптом підвищеної виснажуваності. Від неврастенії як самостійного захворювання у формі невротичного розладу потрібно відрізняти неврастенічний синдром, який часто супроводжує соматичні захворювання.

Важливою ланкою в ґенезі невротичних розладів є особистісні особливості дитини. Для того щоб психотравмуючий фактор став патогенним, він повинен володіти індивідуальною особливою значущістю. Не формальна вага психогенії, а її суб’єктивна важливість і труднощі переносимості для індивіда ведуть до виникнення невротичних розладів. Виділяють особистісні характеристики, особливо вразливі для розвитку невротичних розладів, це — сенситивність, тривожна недовірливість, емоційна лабільність, демонстративність, субдепресивні риси, ригідність. Особливості особистості

формуються як сплав спадково-конституційних рис і факторів зовнішнього середовища, обумовлених умовами життя і виховання.

Невротичні розлади виникають на основі непродуктивно і нераціонально вирішуваного невротичного конфлікту, що закладається переважно у дитинстві, в умовах порушених відносин з мікросоціальним оточенням, у першу чергу з батьками. Можуть виникати і під впливом незадоволеності, важких переживань, перенапруг, недосяжності життєвих цілей, невиносимих втрат та інших психотравмуючих факторів.

Існує кілька типів характерного конфлікту, коли виникає несумісність, зіткнення суперечливих відносин особистості. Так, завищені претензії особистості можуть сполучитися з недооцінкою або повним ігноруванням об’єктивних реальних умов; формуються суперечливі тенденції між бажанням і обов’язком, моральними принципами й особистими прив’язаностями; суперечливістю між реальними можливостями особистості й завищеними вимогами до себе. При неврозах виявляється наявність незадоволених потреб (адекватної соціальної оцінки, самовираження і самоствердження,

дружнього спілкування).

Тривалий перебіг невротичних реакцій, неможливість вирішення значущих психотравмуючих ситуацій і приєднання нових можуть сприяти невротичному розвиткові особистості. Останній характеризується тривалістю, низькою діагностованістю, полісиндромністю психічних розладів, «відривом» від первісного психотравмуючого впливу, формуванням порушень, які наближаються до психопатичного. Сліди негативних емоцій, повторних і тривалих, накопичуючись та сумуючись у клітинах головного мозку, досягають таких ступенів, коли кількісні зміни переходять у якісні, виникає зрив, невротичний розлад.

У появі неврозів значну роль відіграють:

1) біологічні фактори (спадковість, соматичні захворювання);

2) соціально-психологічні фактори (несприятливі сімейні обставини);

3) особистісні особливості та емоційні переживання [1; 3–5].

У психології при вивченні невротичного конфлікту особлива увага приділяється психоаналітичним концепціям особистості (фрейдизм, неофрейдизм, аналітична психологія). Одне з перших місць у походженні та характері перебігу неврозів займають особливості виховання й взаємовідносин особистості. Відповідно до традиційної психотерапевтичної точки зору, що йде від робіт З. Фрейда, неврози породжуються неусвідомлюваними внутрішніми конфліктами. Це можуть бути конфлікти між двома протиборчими бажаннями або між бажаннями і суспільними нормами поведінки. Психологічний механізм, що викликає невротичні симптоми, полягає у тому, що люди, які

не здатні вирішити внутрішні конфлікти, придушують їх, витісняючи зі сфери свідомості. У результаті конфлікти ніби «забуваються». Але «забуте», що складається з витіснених психічних процесів, хворобливих і неприємних спогадів, зберігає свій динамічний потенціал і характер. Витіснений у глибинні, неусвідомлені шари психіки конфлікт не згасає, він активно впливає «зсередини» на мислення, почуття й поведінку людини.

Кожен невроз порушує ставлення хворого до реальності, є засобом відмови від реальності; у важких випадках відбувається прямо-таки втеча з реального життя. Неврози є «перевагою» людини над тваринами, і належать до хвороб особистості, що має соціальне забарвлення. При неврозі, як і при психозі, відбувається або заміщення реальності, або втрата її. Тому деякі неврози — продукт конфлікту й відчуження, соціальних суперечностей, що виявляється у сфері психіки. Водночас невроз може розумітися як своєрідний «негатив» перверсії [7].

Метою роботи було дослідити невротичні розлади у дітей та психологічні фактори їх виникнення.

У дослідженні взяла участь група з 30 підлітків стаціонарного відділення Львівського обласного дитячого психоневрологічного диспансеру з різними формами невротичних розладів та контрольна група з 30 здорових дітей віком 14–16 років, учнів ЗСШ м. Львова. Дослідження проводилось за згодою батьків.

З припущення, що на формування невротичних розладів підлітків впливають такі особистісні особливості, як рівень нейротизму (властивість темпераменту, за Г. Айзенком), рівень особистісної та ситуативної тривожності, дослідження здійснювалось за допомогою опитувальника Г. Айзенка, опитувальника Спілбергера (адаптація Ю. Ханіна) та опитувальника на визначення рівня невротизації та психопатизації (РНП) інституту ім. М. Бєхтєрєва.

Результати проведеного дослідження показали, що у підлітків стаціонарного відділення переважає: показник нейротизму (за Г. Айзенком) у 60% дітей; високий рівень особистісної тривожності — у 60% дітей, середній — у 30%, низький — у 10%; високий рівень ситуативної тривожності — у 50%, середній — у 35% та низький — у 15% дітей. У підлітків контрольної групи показник нейротизму становить 30%; високий рівень особистісної тривожності — у 30% дітей, середній — у 50%, низький — у 20%; високий рівень ситуативної тривожності — у 25%, середній — у 60% та низький — у 15% дітей. У підлітків стаціонарного відділення рівень невротизації вище норми зареєстрований у 29,1% опитуваних, рівень психопатизації вище норми зареєстрований у 42,5%, і нормальний рівень за обома шкалами у 31,5%. У свою чергу високий рівень за шкалою невротизації у підлітків контрольної групи зареєстрований у 26%, за шкалою психопатизації у 20,9%, і нормальний рівень за обома шкалами у 50% учнів. Слід звернути увагу, що серед підлітків стаціонарного відділення відсоток тих підлітків, показники яких за шкалою психопатизації є вище норми або високі, становить 42,5%, а в свою чергу в підлітків контрольної групи — тільки 20,9% учнів мають вищі норми або високі показники за цією шкалою.

Отже, результати дослідження підтверджують роль таких особистісних особливостей, як темперамент і тривожність у патогенезі неврозів у дітей. Перспективою подальших досліджень може бути вивчення більш ширшого кола факторів виникнення невротичних розладів у підлітків та застосування психопрофілактичних, психокорекційних і психотерапевтичних заходів з метою їх попередження та зниження.



Номер сторінки у виданні: 105

Повернутися до списку новин