Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

КОНВЕРГЕНТНІ ПІДХОДИ ДО КОНТРОЛЮ ЗА МЕДІАКОНТЕНТОМ: «ПАНАЦЕЯ» ЧИ ВИКЛИК НОВОГО МЕДІАЛАНДШАФТУ





Афанасьєва (Горська), Катерина, кандидат філологічних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, м. Київ), Інститут журналістики, кафедра електронних видань і медіа-дизайну, доцент,

e-mail: pravo-media@ukr.net

АНОТАЦІЯ

Конвергенція як процес, що міцно увійшов у журналістські практики, дозволила здійснити технологічну революцію у роботі з медіаконтентом. Втім нові конвергентні медіа вимагають і нових моделей регулювання. Широке залучення користувацького контенту, пошук нових шляхів монетизації медіапродукту, боротьба за аудиторію в умовах розвитку громадянської журналістики вимагають перегляду підходів до роботи медіарегуляторів. У цьому сенсі конвергентна модель відповідає новим стандартам та потребам інформаційного ринку. Однак динаміка якісної трансформації медіа конфліктує із «статикою» регуляторних механізмів. Руйнування під впливом конвергенції зв’язків між медіаконтентом та платформою для його поширення зумовило поступовий перехід від вертикальної (за типами медій) до горизонтальної (конвергентної) моделі. Автор статті вивчає конвергентні підходи до контролю за медіаконтентом у мережі, аналізує зарубіжні практики, оцінює їх ефективність та перспективи поширення.

Ключові слова: медіа-контент, нові медіа, конвергенція, трансформації у медіавиробництві, медіатехнології, створення та поширення медіаконтенту.

 

CONVERGENT APPROACHES TO THE CONTROL OF MEDIA CONTENT — DECISION OR NEW MEDIA CHALLENGE

Afanasieva (Horska), Kateryna, Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv), Institute of Journalism, Department of new media and mediadesign, Associate professor,

e-mail: pravo-media@ukr.net

SUMMARY

Convergence as a process which is often used in journalistic practice, allowed to carry out technological revolution in working with media content. However new convergent media require new models and regulation. Extensive involvement of user-generated content, looking for the new ways of monetization media products, the struggle for the audience in terms of citizen journalism require revision of approaches to media regulation. In this sense, converged model meets the new standards and the needs of the information market. The conflict of dynamic transformation media with «static» regulatory mechanisms is appear. Degradation caused by the convergence between media content and communications platform for its distribution has led to a gradual shift from vertical (by type of media) to the horizontal (converged) model. The author examines the convergent approaches to the control of media content network, analyze foreign practices, evaluate their performance and prospects spread.

Key words: media content, new media, convergence, transformation in media production, media technology, media content creation and distribution.

 

Еволюційний розвиток медійних технологій змінює засоби передачі інформації та типологічні характеристики нового медіапродукту. Трансформація процесу генерування контенту (залучення користувачів до його створення), широке використання мультимедійних платформ, цифровий формат та пов’язане із цим багаторазове поширення та використання контенту іншими учасниками ринку медійних послуг — ці та інші проблеми, із якими стикаються сьогодні ЗМІ не могли не позначитись і на регуляторних підходах. У попередній публікації ми вже піднімали питання залежності медіа-продукту від нових комунікаційних технологій [1]. Адаптація регуляторних механізмів також має відбуватися із урахуванням ступеня технологічного розвитку галузі. Метою цієї статті є дослідження конвергентних підходів до контролю за медіаконтентом у мережі, аналіз зарубіжних практик конвергентного регулювання, оцінка їх ефективності та перспектив поширення. Мусимо констатувати, що ця модель поки що не має достатньої апробації у медійній галузі. Держави з усталеними традиціями регуляторних практик у медіасфері сприймають її, як і більшість інновацій, насторожено. Адже, як справедливо зауважують угорські дослідники M. Аріно та З. Koппані, медіасектор не лише має ключове економічне та стратегічне значення, але й є надзвичайно чутливим, і політично і культурно. Це «неминуче призводить до напруженості та конфлікту інтересів різних суб’єктів (промисловість, уряд, регулятори, громадянське суспільство), а також між політичними цілями (конкурентоспроможність, економічна інтеграція, плюралізм та культурне розмаїття, медіа грамотність тощо» [2]. Тож на експерименти, що здатні порушити усталену, вироблену десятиліттями систему регулювання, готові далеко не всі. Але досвід об’єднання органів контролю за різними типами ЗМІ, що накопичений окремими країнами, свідчить про значний потенціал цього підходу.

Незважаючи на те, що процеси медіаконвергенції вже достатньо широко розглянуті в роботах як зарубіжних так і вітчизняних науковців (D. Domingo, P. Boczkowski [3], J. Singer, E. Garcia, В. Рі ун, В. Іванов, Б. Потятинник), належну увагу питанню конвергентного регулювання почали приділяти лише в останні роки (L. Fielden [4], T. Flew, M. Edge, А. Качкаева [5], Д. Миятович [6] та ін). Це пов’язано із тим, що розуміння самої конвергенції у різних країнах базується на часто протилежних підходах. На думку голландського дослідника мультимедійної журналістики М. Гевзе, відмінні організаційні структури та методи роботи зумовлюють формування унікальних регуляторних механізмів, що враховують особливості медіасектору кожної конкретної країни [7]. Адже їх кінцевою метою є баланс інтересів конкуренції відповідно до національних умов. В результаті вироблені загальні принципи набувають різних форм як у функціях національних регуляторних органів, так і в їх компетенції.

Конвергентні регуляторні процеси щодо контролю над медіаконтентом відбуваються у кількох напрямах: на рівні трансформацій традиційних моделей під впливом конвергенції та на рівні об’єднання контрольних органів («конвергентне регулювання») (див. рис.1).

Зміни у традиційних моделях в цілому демонструють усвідомлення на міжнаціональному рівні важливості впорядкування глобального інформаційного простору та посилення національної регуляторної політики в країнах. Колишня лібералізація ринків та дерегулювання медіасфери, що спостерігались до початку 2000-х рр., сьогодні змінились новою хвилею активізації державного втручання у галузь. Це проявляється на всіх рівнях, починаючи від розробки нової державної інформаційної політики, введення технічних засобів регулювання (зокрема, фільтрації контенту) до відвертої цензури (у країнах, що сповідують патерналістську роль держави в діяльності медій). У моделі саморегулювання галузі (наприклад, у Великобританії) медіаконвергенція поставила на порядок денний питання соціальної відповідальності як професійних журналістів так і користувачів, особливо в контексті розвитку громадянської журналістики. Розробка нових етичних та поведінкових рамок, як дорожньої карти для нових суб’єктів мас-медійної комунікації в цифрову епоху, стало пріоритетним завданням для органів саморегулювання на національному та міжнародному рівнях.

Революційним наслідком конвергенції можна вважати перехід від мономедійних до мультимедійних платформ, утворення мультимедійних холдингів та зміну традиційних зв’язків у ланцюгу «виробник-споживач». Концептуальна сегрегація друкованих ЗМІ від аудіовізуальних поступово відходить у минуле. Адже нові медіа — це симбіоз ознак усіх типів ЗМІ. Окрім того, конвергенція руйнує зв’язок між медіаконтентом та платформою доставки, поступово зміщуючи акценти від платформ у бік контролю за самим контентом. Таким чином, відбувається перехід від вертикальної моделі (телебачення, радіо, преса) та пов’язаної із нею необхідності в регулюванні конкретних секторів, до горизонтальної моделі (див. рис. 2).

 

Тенденції об’єднання у регуляторних підходах безпосередньо пов’язані з сектором економіки. На думку російської дослідниці А. Качкаєвої вони випливають із конвергенції ринків, оскільки «в результаті виникнення спільних ринків, влада вводить регуляторні процедури, загальні для всіх» [5, c. 17]. Втім, на шляху їх об’єднання навіть в умовах глобалізації завжди стоятиме конкуренція. Дослідниця К. Короткова серед етапів цього процесу виділяє «перехід медіапідприємств від рівня конкуренції до рівня партнерства, створення нового інтегрованого ринку медіаконтенту» [8, c. 202]. В реальності ж конвергенція, що мала стати інтеграційним стрижнем, паралельно запустила зворотні процеси поступового роз’єднання медіавиробників. Хоча ЗМІ, на думку багатьох експертів, все ж вдалося вижити у нових ринкових умовах, вони й досі перебувають на етапі постакліматизації. Важкий перехід медіа на нові цифрові платформи, проблеми монетизації та фі нансової стабільності, жорстка конкуренція на ринку медіапослуг аж ніяк не сприяють відкритості та взаємним поступкам між медіаорганізаціями, що навчились виживати у складних умовах самотужки. До існуючого конфлікту інтересів додалися ще протистояння «старих» і «нових» медій та внутрішня конкуренція у конвергентних редакціях. Свого часу власники ЗМІ побачили у конвергенції потенціал для економії витрат за рахунок спільного використання контенту в різних медіасередовищах, однак економія від скорочення персоналу була перекреслена збільшенням навантаження на редакції в цілому [9]. Прибічники конвергентного регулювання також наголошують на економічних перевагах моделі: скорочення витрат на регулювання та чіткіша ідентифікація регулятора для суспільства. Втім, як і об’єднання у ЗМІ, об’єднання у регулюванні несе свої загрози. Серед них: можлива відсутність прозорості великого регулятора, зменшення його доступності для споживача; проблеми монополізації ринку та вільної конкуренції. Джоанна Е. Фелл, помічник Президента Баварської організації регулювання комерційного мовлення (BLM) порівнює конвергентне регулювання з універмагом, що приходить на зміну спеціалізованим магазинам [10, с. 10]. За зовнішньою багатофункціональністю та зручністю, важкі та часто не чутливі до змін економічного та соціального клімату організаційні структури в результаті не приносять користі а ні виробникам, а ні споживачам. Фінський дослідник моделей медіарегулювання професор Х. Ніемінен звертає увагу ще на один важливий негативний аспект. На його думку, формування конвергентних регуляторів керується виключно економічною логікою, що намагається підмінити собою істинно демократичні цінності: свободу слова, неупередженість, об’єктивінсть, фінансову та політичну незалежність медій.

Як ми вже згадували, конвергентна модель ще не набула широкої популярності. Однак подібна практика вже існує у Великобританії та Австралії (Ofcom та Australian Communications and Media Authority — ACMA). Так, відомий британський регулятор Ofcom як структурна організація, що забезпечує незалежність медіа від політичних, державних та фінансових важелів, вибірково звертається до неї, лише коли ринковий підхід є недостатнім. При цьому пріоритетними залишаються регулювання доступу та регулювання контенту. Австралійський підхід до конвергентної моделі, розроблений АСТМА, виходить із таких основних принципів:

Контроль над концентрацією медій. Медіаконцентрація в руках невеликої кількості операторів може заважати вільному потоку новин, коментарів та обговоренню у демократичному суспільстві.

Стандарти медіа-контенту на всіх медіаплатформах ,доступних споживачам, повинні відображати очікування суспільства.

Захист національного медіапродукту. Виробництво та поширення національного та регіонального контенту є важливим, оскільки віддзеркалює національну особливість, характер та розмаїття.

На думку австралійських науковців, прийнятною схемою для регулювання медіаконтенту могла б стати система його класифікації та створення відповідного національного реєстру. Водночас до компетенції єдиного регулятора входитиме контроль над створенням та поширенням контенту в межах національного класифікатора. Описана схема містить наступні кроки:

— визначення типів медіа-контенту, що підлягають (можуть або повинні підлягати) класифікації;

— визначення органів, що повинні класифікувати різні типи медіаконтенту;

— встановлення єдиних категорій та критеріїв для класифікації медіаконтенту;

— обмеження доступу до «контенту для дорослих»;

— розробка та експлуатація індустрії класифікаційних кодів;

— забезпечення дотримання Національної класифікації, в тому числі шляхом запровадження кримінальної, цивільної та адміністративної відповідальності за порушення законів про класифікацію [11].

По-своєму унікальним є італійський регулятор — AGCOM, оскільки його створення відбувалося ще у 1997 році та від початку враховувало можливі конвергентні зміни у галузі. Десятирічний досвід італійської моделі, на думку Лізи де Фелісіантоніо, дозволяє говорити про успіхи конвергентного регулювання, в актив якого можна віднести розробку оптимальної організаційної структури, краще розуміння ринку нових послуг, прозорість у діяльності та консультативний характер відносин із споживачами, нівелювання суперечностей між різними сегментами медіасектору в умовах конвергенції. Водночас очевидні позитивні тенденції не знімають питань об’єднання технічного та економічного підходів у регулюванні доступу та політичного й соціального підходів до регулювання змісту медіа-продукту [10, c. 76]. Взагалі, у конвергентної моделі є і багато критиків, що не вірять у її перспективи та радять зосередити зусилля на контролі не за контентом, а за ринком. Це дозволить не лише запобігти подальшій фрагментації регулювання, а й дасть можливість індустрії самій визначити та адаптувати його до вимог ринку. Скептики зауважують, що побудова всеосяжної моделі регулювання неможлива у короткостроковій перспективі, в контексті чого гнучкий та прагматичний підхід до традиційних моделей є більш виправданим [12].

Висновки. Трансформації у сфері медіавиробництва наочно продемонстрували, що динамічність розвитку технології перебуває у дисонансі зі статичним медіа-регулюванням. Хоча різні типи носіїв все ще продовжують підпорядковуватись різним інструментам контролю, конвергентні підходи поступово набирають популярності. Водночас їх потенціал найбільше реалізований на національному рівні. І хоча на шляху побудови ефективної конвергентної моделі контролю за створенням та поширенням медіаконтенту необхідно подолати ще багато проблем інтеграційного, законодавчого, технологічного та соціального характеру, ці процеси слід сприймати не як загрозу, а як виклик, що надає додаткові можливості і для медіасектору і для споживачів медіапродукту.



Номер сторінки у виданні: 21

Повернутися до списку новин