Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВІ ЗВ’ЯЗКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СХИЛЬНОСТІ ДО САМОГУБСТВА У СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ





Сідоров Олександр, Львівський національний університет імені Івана Франка (Україна, м. Львів), кафедра психології філософського факультету, кандидат психологічних наук,

е-mail: rapra@mail.ru

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто одну із найактуальніших проблем сучасного суспільства — схильність до самогубства, а також особливості формування та розвитку суїцидальних тенденцій у студентському середовищі та представлено результати авторського емпіричного дослідження динаміки суїцидального ризику. У ході обробки емпіричних даних проводиться їх диференціація згідно зі статевим розподілом та за професійним спрямуванням. Окрім цього, проведено розширене вивчення факторів суїцидального ризику. Для ефективного дослідження цього негативного явища автор проводить пошук причинно-наслідкових зв’язків із самооцінкою, різними сторонами сенсожиттєвих орієнтацій сучасних студентів, особливостями інтернальності, депресивності та механізмами психозахисту. Представлені результати планується використати для подальшого поглибленого дослідження причини суїцидальності у студентському середовищі, пошуку механізмів взаємозв’язку рівня суїцидального ризику із різними сторонами Я-концепції особистості та формування ефективних засобів виявлення та превенції схильності до самогубства.

Ключові слова: суїцидальні тенденції, студентство, адаптивна поведінка, сенсожиттєві орієнтації, суб’єктивне ставлення.

 

CAUSAL RELATIONSHIPS AND ESPECIALLY THE FORMATION PROPENSITY TO SUICIDE AMONG STUDENT’S ENVIRONMENT

Sidorov, Alexandr,Ph.D. in Psychology, 

е-mail: rapra@mail.ru

SUMMARY

The article deals with one of the most topical problem of modern society — the tendency to suicideand also it deals with features of the formation and development of suicidal tendencies among students and presents the results of an empirical study of the dynamic of suicide risk. During processing of empirical data differentiation of students by sex distribution and for professional purposes was done. Moreover, extensive study of suicide risk factors were conducted. For the sake of effectively study this negative phenomenon author is trying to find the causality of selfesteem, various meaning life orientations of modern students, internality features, depression and mechanisms of psychological defense. The results will be used for further in-depth study of the causes of suicidality among students, searching mechanisms interrelation between suicide risk and the various sides of Self-concept and formation effective resources for detection and prevention predisposition to suicide.

Key words: suicidal tendencies, students, adaptive behavior, sense-life orientation, subjective attitude.

 

Постановка проблеми. Останні глобальні економічні, науково-технічні та соціокультурні трансформації вкрай підвищують рівень стресогенності та ускладнюють процес міжособистісної взаємодії, з яким кожного дня стикається сучасна особистість. В умовах високого психічного напруження та за відсутності почуття психологічної та моральної підтримки особистість у стані відчаю може вдаватись до крайніх форм девіантної поведінки, зокрема, самовбивства. За останні роки загальна кількість самогубств невпинно зростає, особливо серед молодих людей. На сьогодні Україна входить до десятка лідерів-країн за показником смерті шляхом самогубства. Разом із тим зростає і кількість суїцидальних спроб, які не завершились летально, проте факт вчинення аутоагресивних дій залишається. Саме тому актуалізовується проблема вивчення суїцидальних тенденцій серед молоді й пошуку шляхів їхнього своєчасного виявлення та корекції ще до моменту власне усвідомлення нестримного бажання піти з життя.

Аналіз останніх досліджень. У дослідженнях останніх років робиться немало спроб виявити та класифікувати основні причини розвитку схильності до самогубства. Вітчизняний дослідник В. Москалець, узагальнивши можливі причини, що спонукають до підвищення рівня суїцидального ризику, розділяє їх на три групи відповідно до рівнів, на яких вони проявляються. До першої групи біохімічних чинників автор відносить особливості гормональної регуляції, функціонування серотонінергічної, імунної, моноамінергічної медіаторних систем організму. Такі відхилення стають причиною різких змін настрою, поведінки та можуть сприяти розвитку суїцидальних схильностей. До психологічних чинників автор відносить чинники, які є первинними щодо усіх інших, адже рішення про відхід від життя людиною приймається самостійно. Психологічні чинники за своєю природою можуть бути пов’язані із специфічними станами організму, такими як психічні потрясіння, втома, надмірні навантаження та тиск, депресія тощо. Проте не менш важливу роль у формуванні суїцидальних тенденцій відіграє й психологічна схильність індивіда до самогубства, яка виражається в особливостях характеру та темпераменту, підвищеному рівні сенситивності та сугестивності, високій емоційній збудливості, недостатній вольовій регуляції тощо. У соціально-психологічному плані суїцидальна поведінка, зазначає дослідник, зумовлюється взаємодією численних зв’язків, в які вступає людина в процесі соціальної взаємодії, адже саме в процесі взаємодії і спілкування, окрім засвоєння ціннісних орієнтацій, норм, установок, комунікативних програм та моделей поведінки, проявляються агресія особистості та соціуму, депресія, неадекватність самооцінки та девіантні форми поведінки. При щоденній взаємодії негативні прояви зазвичай непомітні, проте вони різко загострюються в екстремальних ситуаціях та ситуаціях соціальної напруженості. Соціальна

напруженість може виникати через фізіологічну дезадаптацію, тобто неможливістю пристосування до певних соціальних змін (н-д: що це? наприклад? підвищення цін), психофізіологічну дезадаптацію, яка виражається неусвідомлюваними масовими психічними станами в процесі пристосування до нових умов (тривога, агресія, апатія) [6].

Інший дослідник суїцидальних механізмів В. Канівський, аналізуючи досвід парасуїцидальних спроб, розглядає як основну характеристику схильність суб’єкта до переживання негативних емоцій, схильність до гніву і почуття безнадійності. Другими за значущістю є засоби раціональної поведінки парасуїцидента, низький контроль імпульсів і вольового регулювання поведінки та її організації, низька ініціативність і знижений рівень та обсяг цільової спрямованості особистості. Парасуїцидентам також властиві низькі показники уяви; вони песимістичні і невпевнені в собі, орієнтуються більше на потреби, думку та оцінку інших.

Зокрема, автор виділяє чотири групи мотивів суїцидальних дій. До них належать гіпертрофоване почуття провини, неможливість чинити опір у ситуації конфлікту, нестерпність ситуації і надмірна цінність однієї мети або діяльності. Такий підхід до розуміння провідної ролі цільової спрямованості дій, що становлять суїцидальний акт, дозволив на основі аналізу зовнішніх умов ситуацій виявити істотні параметри цих умов і за рахунок цього скоротити кількість мотивацій парасуїцидів порівняно із загальноприйнятими. Психологічний аналіз внутрішніх умов ситуацій цих груп показав, що для кожної з них характерний різний емоційний стан. Для групи гіпертрофованого почуття провини характерна тривога, для групи парасуїцидентів, які вирізняються нездатністю дати відсіч, — конфліктність, нестерпність ситуації пов’язана з нервово-психічною напругою, а група парасуїцидентів, що фіксовані на одній діяльності, характеризується егоцентричним нарцисизмом [4].

Також серед останніх досліджень дуже широким спектром вивчення та глибиною теоретичного та емпіричного аналізу відзначились роботи Л. Юрьєвої. Вона вказує, що самогубство в сучасних умовах є нічим іншим, як формою адаптивної поведінки, яку застосовує індивід у кризовій ситуації. З огляду на це самогубства вона розділяє на такі три групи: суїцид як неусвідомлюваний акт, тобто прийняття суїциду як продовження існування в іншій формі, не усвідомлюючи його об’єктивних наслідків, оскільки свідомість такого суб’єкта належить певному мікросоціуму, для якого суїцид є прийнятною формою поведінки. До прикладів такого типу самогубства відносять самогубства серед релігійних фанатиків та представників деяких субкультур; суїцид як санкціонований суспільством поведінковий акт, тобто страх бути відторгненим суспільством, негативний вплив суспільства на особистість стають причиною рішення про самогубство; суїцид як усвідомлюваний поведінковий акт — це свідомий відхід від життя в кризовій ситуації, коли виникає загроза її фундаментальним реальним чи екзистенційним потребам [9, с. 231].

Таким чином, точки зору дослідників багато в чому сходяться стосовно значущості ролі соціального оточення на розвиток суїцидальних тенденцій та на те, що самогубство для сучасної особистості часто виступає як крайня форма вирішення кризових ситуацій, для яких вона не може знайти більш конструктивних шляхів вирішення.

Виділення невирішених проблем. Таким чином, проблема схильності до самогубства в студентському середовищі є сьогодні вкрай актуальною, адже, окрім щорічного зростання кількості випадків замаху на власне життя, механізми формування суїцидальних тенденцій сьогодні стають ще більш складними. Це створює перешкоди на шляху ефективної діагностики та корекції, тому актуалізується необхідність пошуку причинно-наслідкових зв’язків для більш глибокого розуіння усіх можливих шляхів запобігання та конструктивного впливу психолога. Окрім того, це дозволить намітити і нові шляхи для більш глибокої корекційно-превентивної роботи.

Саме тому, метою статті є розкриття актуальних для сучасного студентського середовища механізмів формування суїцидальних тенденцій та виявлення причинно-наслідкових зв’язків, що мають безпосередній вплив на процес їх формування.

Виклад основного матеріалу. Аналіз сучасних досліджень проблеми схильності до самогубства у студентському середовищі вказали, що у сучасних умовах чинниками, що впливають на процес формування суїцидальних тенденцій, є не лише високий рівень тривожності, депресії, психічного напруження, а й неадекватний рівень самооцінки, порушення рівня самоконтролю та порушення сфери сенсожиттєвих орієнтацій тощо [1; 3]. Це спонукало до вибору методик, спрямованих на різностороннє вивчення психологічних особливостей потенційних суїцидентів. У вибірку ввійшли студенти 3–4 курсів у кількості 251 досліджуваний, серед них 78 осіб чоловічої статі та 173 особи жіночої.

Для діагностики рівня суїцидального ризику та причин виникнення аутоагресивних нахилів ми використали методику «Опитувальник суїцидального ризику» модифікації Т. Разуваєвої. За результатами опитувальника високий рівень схильності до самогубства був виявлений у 21,9% досліджуваних, при цьому частка дівчат схильних до самогубства становила 24,9% від загальної вибірки, а частка юнаків близько 15,4%. Домінуючими факторами виникнення суїцидальних тенденцій виявились: у групі юнаків — фактор соціального песимізму — 60% досліджуваних, тобто причиною розвитку суїцидальних тенденцій було вороже ставлення до навколишніх, адже оточення в уяві суб’єкта не відповідає його вимогам та очікуванням, а перспектива подальшого існування має вкрай песимістичне та негативне забарвлення; менш вираженими також виявились фактори унікальності та афективності — по 13% (відзначимо, що фактор унікальності відповідає за сприйняття себе в ролі унікальної неповторної особистості, а отже, і вирішення певних критичних ситуацій повинно мати унікальне вирішення, що повинно вразити оточення, і в цьому разі це самогубство; а фактор афективності — це індивідуальна характеристика суб’єкта, що вказує на домінування емоційної сфери над інтелектуальною у вирішенні кризових ситуацій, що негативно відображається на раціональному прийнятті рішень та реагуванні на певні події); а найменш вираженими у вибірці юнаків виявились фактори демонстративності та максималізму — по 7% (фактор демонстративності вказує на те, що спробу самогубства суб’єкт розцінює як спробу привернути до себе увагу, викликати жалість та співчуття або привернути увагу іншого суб’єкта чи групу, чия увага була втрачена; фактор максималізму можна трактувати як інфантильний максималізм ціннісних установок, поширений на всі сфери життя змісту локального конфлікту в якійсь одній життєвій сфері із неможливістю до компенсації та афективною фіксацією на невдачах); у групі дівчат результати були дещо різноманітнішими — домінуючими у вибірці схильних до самогубства виявились фактори афективності та соціального песимізму — 27 та 19% відповідно, також проявились фактори унікальності — 15% досліджуваних, демонстративності — 12%, особистісної несформованості та максималізму — по 10%, та найменш вираженим був фактор часової перспективи — 2% досліджуваних (під фактором часової перспективи розуміється неможливість або невміння конструктивного планування майбутнього. Це може бути наслідком сильної зануреності в справжню ситуацію, трансформацією почуття неможливості вирішення поточної проблеми в глобальний страх невдач і поразок в майбутньому).

Також досліджуваним були притаманні завищена самооцінка, висока психічна напруженість, завищений рівень депресії та особистісної тривожності. Майже половина досліджуваних дівчат та хлопців проявили низький рівень загальної екстернальності, що свідчить про те, що вони не відчувають своєї причетності та відповідальності за значущі події у їхньому житті. Разом із тим переважаючими механізмами психозахисту у дівчат виявилися проекція (53,7%) та раціоналізація (68,3%),а у хлопців заперечення (60%).

Для розподілу за професійним спрямуванням ми умовно позначили факультети та інститути як чотири групи: І група — факультет психології, ІІ група — Інститут філології та журналістики, ІІІ група — Педагогічний інститут, ІV — Інститут фізичної культури та здоров’я. Спільними для усіх груп були високі показники за рівнями самооцінки, психічної напруженості, особистісної тривожності, депресії, середній рівень сенсожиттєвих орієнтацій та переважання механізму психозахисту проекції та тенденція прояву раціоналізації. Проте у IV групі вираженою виявилась тенденція до компенсації, у І групі — тенденція до прояву раціоналізації, де домінуючими сенсожиттєвими орієнтаціями були усвідомлення життєвих цілей та інтерес до життя. Також спостерігалась висока інтернальність у сфері міжособистісних взаємин, а домінуючим фактором суїцидального ризику у більшості досліджуваних виявився соціальний песимізм. Відмінними у ІІ групі виявились високі показники за шкалами інтернальності особистих стосунків та міжособистісних взаємин, а також переважання орієнтацій, спрямованих на усвідомлення життєвих цілей та результативності життя. Крім цього, у більшості представників групи серед факторів суїцидального ризику домінували соціальний песимізм та афективність. У ІІІ групі також спостерігалась висока інтренальність міжособистісних взаємин та спрямованість на усвідомлення життєвих цілей і результативність життя, проте домінуючими факторами суїцидального ризику виявились соціальний песимізм та демонстративність. У IV групі, окрім відмінності у механізмах психозахисту, також спостерігались відмінності у сфері сенсожиттєвих орієнтацій, оскільки переважаючими виявились усвідомлення цілей та локус контролю. Домінуючими факторами суїцидального ризику проявились соціальний песимізм та афективність.

Обробка отриманих результатів методом обрахунку коефіцієнтів кореляції та їхньої інтерпретації виявила, що на формування самооцінки як одного з найважливіших чинників формування суїцидальних тенденцій прямий кореляційний вплив мають фактори соціального песимізму (0,368) та раціоналізації (0,461), а обернений — критерій локусу контролю-Я (–0,453). У критерії інтересу до життя прямі кореляційні зв’язки прослідковувались із інтернальністю досягнень (0,379), а обернені кореляційні зв’язки спостерігались із механізмами регресії (–0,453), витіснення (–0,816), рівнем загального психічного напруження (–0,496); факторами несформованості (–0,689), зламу культурних бар’єрів (–0,560), часової перспективи (–0,3782), а також із інтернальністю невдач (-0,399) та рівнем депресії (–0,352). У рівня суїцидального ризику прямі кореляційні зв’язки виявлені із показниками загальної інтернальності (0,725), психічного напруження (0,635), особистісної тривожності (0,768) та депресії (0,604).

Отже, особистісна несформованість студентів, невміння конструктивно планувати своє майбутнє, наслідування негативних субкультурних цінностей, що пропагують культ самогубства, та вороже сприйняття оточення мають прояв у перекладанні відповідальності на оточення за власні невдачі та приписування собі усіх досягнень, навіть, якщо участь студента була незначною. Це провокує підвищення рівня психічного напруження, особистісної тривожності та депресії, які у поєднанні із механізмами психозахисту, витісненням та регресією і провокують розвиток суїцидальних тенденцій.

Висновки та перспективи дослідження. Отже, схильність до виникнення суїцидальних намірів у сучасному студентському середовищі прослідковується майже у кожного п’ятого представника студентського середовища. Вивчення суїцидальних тенденцій сучасної молоді вказало, що причиною високого рівня суїцидального ризику є неадекватний рівень самооцінки, через який відбувається суб’єктивна гіперболізація як власних можливостей, так і значущості навколишніх подій, зокрема негативних. Через підвищений рівень психічного напруження та недостатній рівень суб’єктивного контролю відбувається надмірна зацикленість на невдачах у самореалізації та взаємодії з навко лишніми, яким надається настільки важливе значення, що вони стають умовою виникнення психотравмуючої ситуації. Через це відбувається деформація ціннісної сфери особистості, коли зацикленість на негативних або невтілених життєвих планів стають причиною самообвинувачення або гострого обвинувачення навколишніх, що деструктивно впливає на соціально-комунікативні процеси. Все це стає причиною розвитку почуття внутрішньоособистісної тривожності та, як наслідок, розвитку різноманітних форм депресії, які поруч із такими особистісними характеристиками, як вороже ставлення до навколишніх і неможливість раціонального й адекватного прийняття конструктивних рішень у кризових ситуаціях через домінування емоцій над інтелектом, а також причиною пошуку альтернативних шляхів подолання кризи, і дуже часто суб’єкт вдається до крайньої форми — самогубства. Також розвиток схильності до самогубства детермінує розвиток специфічних передсуїцидальних станів, до яких належать неадекватне суб’єктивне ставлення до невдач та досягнень, висока занепокоєність результативністю життя та втрата інтересу до життя через недостатню його емоційну насиченість тощо, що окреслює нові шляхи для розробки корекційно-превентивних засобів.

У перспективах дослідження вбачається розробка та адаптація програм корекційного впливу та розробка ефективних засобів діагностики для виявлення осіб із потенційно високим рівнем суїцидального ризику.



Номер сторінки у виданні: 66

Повернутися до списку новин