Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ДІЯЛЬНІСТЬ ФІЛЬМОТЕК КИТАЮ ЗІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ КІНЕМАТОГРАФІЧНОГО НАДБАННЯ





І Цзя, Харківська державна академія культури (Україна, Харків), аспірант, Педагогічний університет (КНР, Сін’i), викладач,

e-mail: 239830990@qq.com@mail.ru

АНОТАЦІЯ

Діяльність фільмотек Китаю не була предметом розгляду в публікаціях на пострадянському просторі, тому висвітлення цієї теми є актуальним. Розглянуто історію створення та головні напрями діяльності фільмотек Китаю (Кіноархів Китаю, Кіноархів Шанхаю, Кіноархів Гонконгу, Кіноінститут Тайваню) у контексті розвитку кінематографа й архівної справи. Визначено роль цих закладів у збереженні та популяризації кінодокументів як складової документальної пам’яті світу. Проаналізовано значення електронних технологій у збереженні матеріалів та наданні послуг із доступу до ресурсів фільмотек. Доведено, що співпраця зазначених закладів щодо формування колекцій кінодокументів та їх наукової обробки забезпечить гідне представлення кінематографу Китаю у світі. Визначено перспективи подальших досліджень.

Ключові слова: Кіноархів Китаю, Кіноархів Шанхаю, Кіноархів Гонконгу, Кіноінститут Тайваню, кінодокумент, кінематограф Китаю, фільмотека.

 

ACTIVITY FILM ARCHIVES OF CHINA ON THE PRESERVATION AND PROMOTION OF FILM HERITAGE

Yi Jia, Kharkiv State Academy of Culture (Ukraine, Kharkiv), PhD student, Xingyi Normal University for Nationalities (China, Xingyi), Lecturer,

e-mail: 239830990@qq.com@mail.ru

SUMMARY

Noted that the work of film archives of China has not been subject to review the literature on the post-Soviet space, so the coverage of the topic is relevant. The history and main activities of the China film archives (China Film Archive, Shanghai Film Archive, Нong Kong Film Archive, Taiwan Film Institute) in the context of the development of cinema and archive are investigated. The role of these institutions in the preservation and promotion of film documents as part of the documentary memory of the world is defined. Analyzed the role of electronic technologies in the preservation and provision of access to information resources of film archives. It is proved that the cooperation of these institutions for the formation of collections of film documents and their scientific processing will provide a decent representation of cinema of China in the world. The prospects for further research are defined.

Key words: China Film Archive, Shanghai Film Archive, НongKong Film Archive, Taiwan Film Institute, film document, cinematograph of China, film archive.

 

Постановка проблеми. Незважаючи на те що на початку ХХ ст. кінематограф у значній кількості країн розвивався швидкими темпами і вже тоді польський фотограф і оператор Б. Матушевський обґрунтовував ідею створення установ, в яких би збиралися та зберігалися кінодокументи, усвідомили необхідність таких заходів у національних масштабах тільки в 30-ті роки минулого століття [4, c. 151–156]. Так, у 1935 р. організовано Національний кіноархів при Британському інституті кіно, який виник дещо раніше – у 1933 р. З 1935 р. розпочинає свою історію й Держфільмофонд Росії, створений як Всесоюзне фільмосховище Міністерства культури СРСР, а в 1948 р. перетворений на Всесоюзний державний фонд кінофільмів СРСР (з 1992 р. – Державний фонд кінодокументів Російської Федерації). У 1936 р. створено Французьку сінематеку – найбільший у світі архів фільмів і документів, що пов’язані з кінематографом. У 1938 р. організована Міжнародна федерація кіно-архівів (FIAF), завдання якої – популяризація кращих творів світового кінематографа, міжнародний обмін фільмами. Дещо пізніше ці процеси стали відбуватися й у країнах Сходу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед науковців, котрі вивчали архіви кінодокументів на пострадянському просторі, слід назвати В.М. Магідова, Н.А. Каланторову, Т.О. Олексієву, І.Г. Асфандіярову, В.С. Малишева, Т.О. Ємельянову. Серед китайських дослідників, які у своїх працях безпосередньо розглядали діяльність фільмотек Китаю, варто виділити Ван Шу Пін й Чен Джингліан. Проте діяльність фільмотек Китаю не була предметом окремого розгляду в публікаціях на пострадянському просторі, тому висвітлення цієї теми вважаємо актуальним, особливо з огляду на те, що питання архівації кінодокументів хвилює фахівців різноманітних галузей, зацікавлених у збереженні й доступності цього виду документів.

Мета статті. Зважаючи на вищезазначене, метою цієї статті є розкриття основних напрямів діяльності фільмотек Китаю та їх значення в збереженні й популяризації кінематографічних надбань.

Виклад основного матеріалу дослідження. Китайське кіномистецтво – це складний організм, який функціонує окремими частинами, і представлений трьома гілками, що історично склалися, – кінематографами КНР, Гонконгу й Тайваню, а також частково Сінгапуру і навіть кінематографічною діаспорою в США. Збереженням та популяризацією кінематографічного надбання займаються фільмотеки, які функціонують у КНР, Гонконзі й Тайвані та активно співпрацюють один з одним.

Найбільшою фільмотекою Азії нині є Кіноархів Китаю (China Film Archivе), створений у 1958 р. в Пекіні. Історія виникнення й розвитку Кіноархіву Китаю тісно пов’язана з історією кінематографа Китаю, яка, у свою чергу, є складовою загальної історії країни, тому слід пунктирно розглянути її головні події. Китайський кінематограф виник у 1905 р., коли господар фотоательє Фентай Жень Цзинфен зняв перший фільм, який зафіксував на кіноплівці фрагмент пекінської опери «Дин Цзюнь Шань». У 1913 р. в Китаї знято перший ігровий фільм. В 1925 р. в країні існувало вже 170 кіностудій, але деякі з них випустили лише по одному фільму. Центром китайського кінематографа того часу був Шанхай. Упродовж 1928–1931 рр. 50 кінокомпаній Шанхая випустило близько 400 фільмів. Але питанням збереження кінодокументів у національному масштабі ніхто не опікувався. Кіноплівки, зазвичай, зберігалися на кіностудіях, а зважаючи на те, що існування багатьох з них було не тривалим, немало з безцінних документів з історії розвитку китайського кінематографа втрачено назавжди. Деякі з кіноплівок випадково потрапили до світових фільмосховищ, і сучасні фахівці Кіноархіву Китаю докладають зусиль, щоб виявити і повернути на батьківщину копії фільмів, що втрачені. Значних збитків китайський кінематограф зазнав у період боротьби з японськими окупантами, починаючи з 1937 р. Більшість кінокомпаній Шанхая припинили існувати, а ті, що залишилися, розпочали випуск масового кінематографічного продукту (фільми жахів, бойовики, еротика). У період 1941-1943 рр. узагалі не було створено жодного художнього фільму. Після завершення Восьмирічної антияпонської війни (1945 р.) влада в країні перейшла до Гоміньданівського режиму, який почав контролювати кіностудії [7; 14].

Утворення Китайської Народної Республіки (1949 р.) стало початком історії кіно Нового Китаю. Створено Центральне управління кінематографії, Пекінська, а пізніше – Шанхайська кіностудії, а також кіностудія народно-визвольної армії Китаю. До 1960 р. діяло вже 33 кіностудії в усіх провінціях Китаю. З 1951 р. були заборонені китайські фільми, зняті до 1949 р., що також не сприяло їх належному збереженню. Але водночас інтенсивно розвивався кінематограф нової республіки. У грудні 1953 р. Державна адміністративна рада КНР прийняла постанову «Про посилення роботи з виробництва кінофільмів», у якій указувалося на необхідність кількісного зростання кінематографічної продукції. Так, за період 1949 - 1966 (до початку культурної революції) в КНР знято 603 художні й 8342 документальні фільми. Водночас відбувалося впорядкування кінопрокату: у 1958 р. функціонувало 10 тис. кінотеатрів. У 1956 р. створено Пекінську академію кіномистецтва, яка здійснювала підготовку національних кадрів для кінематографа КНР [1; 6; 7].

Починаючи з 1950-х рр. розпочалася активна розбудов національної архівної мережі. З цією метою вивчався досвід Радянського Союзу в архівному будівництві, перекладалися на китайську головні праці радянських архівістів, при Народному університеті Китаю в 1952 р. впроваджені постійні курси, які в 1954 р. трансформовані в Історико-архівний відділ університету, виходив друком часопис з проблем архівістики. Постановою Уряду КНР у 1954 р. з метою керівництва архівною справою в країні створене Головне архівне управління. У квітні 1956 р. уряд КНР ухвалив рішення «Про укріплення архівної справи в країні», в якому визначено головні принципи централізації архівної справи в КНР. Основою всієї архівної організації стало поняття державного архівного фонду, до складу якого входять усі категорії документальних матеріалів, що належать державі, зокрема кінодокументи. Державний архівний фонд визначався як історичне багатство країни. Згідно з цим рішенням, Головне архівне управління реалізовувало завдання в галузі планування архівного будівництва і створення мережі державних архівів, що стало підґрунтям для початку архівування кінодокументів [2].

Офіційне відкриття Кіноархіву Китаю відбулося в серпні 1958 р. У 1980 р. Кіноархів Китаю став повноправним членом Міжнародної асоціації кіноархівів. У 1984 р. в результаті об’єднання Кіноархіву Китаю з Інститутом мистецтва кіно і літератури створено дослідницький центр китайського кіномистецтва «Кіноархів Китаю».

Нині Кіноархів Китаю – багатопрофільний заклад – відповідає за збір, узагальнення, депозитарне збереження китайських та вибірково зарубіжних фільмів, а також матеріалів, що стосуються кінематографу (сценарії, макети, малюнки декорацій, костюмів, афіші, постери тощо); науково-дослідну та навчальну діяльність, міжнародне співробітництво в галузі кінематографії.

Кіноархів Китаю, з одного боку, відноситься до Головного державного управління у справах преси і друку радіомовлення, кінематографії та телебачення, з іншого, належить до Управління Архівами і є частиною Національного архівного фонду. Його діяльність керується Законом про архіви КНР від 1 січня 1988 р. та цілим рядом законодавчих актів, що стосуються кінематографії та спеціалізованих архівів, у тому числі Положенням про Архіви кіномистецтва, яке набрало чинності 1 серпня 2010 р. Законодавчі акти регламентують державну підтримку, як матеріальну, так і правову, у галузі науково-дослідної та практичної роботи в галузі архівної діяльності. Китайський уряд приділяє справі збереження кінофонду країни велику увагу. Кіноархів Китаю повністю фінансується державою. Так, наприклад, на відновлення фільмів виділяється 35 мільйонів юаней у рік. Завдяки державній підтримці відкрито два нових фільмосховища в Сіані та Пекіні. Окрім того, завдяки державному фінансуванню Кіноархів Китаю має змогу стимулювати надходження нових фільмів в колекцію до їх прем’єрного показу. Кожного року заклад має можливість придбання від 500 до 600 нових фільмів, що зняті в цифровому форматі [12]. Така увага з боку держави до кінематографії багато в чому пояснюється тією соціальною роллю, яку вона відіграє в суспільстві. Кінематограф в Китаї є надто популярним, зараз кіноіндустрія країни знаходиться на підйомі: у 2014 р. у порівнянні з минулим касові збори зросли на 30%, за 2013 р. було знято 638 фільмів (3-тє місце після США та Індії), функціонує 4677 мережевих кінотеатрів з 20980 екранами [3].

Окрім фільмосховищ, до складу Кіноархіву входять три кінозали, найбільший з яких на 600 місць, в яких регулярно проводиться демонстрація кінофільмів із колекції. Кіноархів співпрацює з іншими кінотеатрами Пекіну і в близькому майбутньому планується створення альянсу з 8 кінотеатрами для демонстрації фільмів усіх періодів китайського кінематографу. Також заклад займається і кінопоказами в сільській місцевості. Ця програма має назву: «1 місяць, 1 селище, 1 фільм». Тобто спеціально створена команда виїжджає з цифровим проектором один раз в місяць у певне селище і демонструє там фільм. З огляду на таку діяльність держава активно підтримує оцифровку кіноплівок, завдяки чому забезпечується не лише їх збереження, а й можливість актуалізації [12].

Велика увага приділяється і збереженню оригіналів, адже вони є культурним надбанням нації. В колекції Кіноархіву зберігаються кіноплівки з 20-х років, що потребує реставраційних заходів, а також створення оптимальних умов для забезпечення їх збереження. Зараз процеси підтримки відповідного вологісно-температурного режиму повністю автоматизовані. Автоматизацією охоплені й усі інші процеси, що пов’язані з комплектуванням, обліком та забезпеченням наукового доступу. Ці процеси розпочались з початку 90-х років ХХ ст. Були створені та підтримуються в електронному вигляді «Загальний каталог китайських фільмів» та каталог «Китайське кіномистецтво». На сайті Кіноархіву Китаю представлена пошукова система копій Національного кіно, а також Архів колекції, який поділяється на два розділи: «Колекція класичного фільму КНР», що включає фільми після 1949 р. і «Історія кіно» – фільми до утворення КНР [8; 9].

У структурі Кіноархіву функціонує і бібліотека, яка надає послуги віддаленим користувачам як через електронний каталог, представлений на сайті установи, так і в мультимедійному читальному залі з гарним проекційним обладнанням. Він розташований в головному корпусі і займає 150 кв. м. До послуг користувачів більш ніж 3 тис. примірників професійних книжкових видань та 670 назв журналів різними мовами, довідкові видання. Співробітники бібліотеки підготували цілу низку бібліографічних покажчиків: «Фільми Китаю», «Китайські німі фільми», «Сценарії китайського німого кіно», «Фільми китайського лівого руху», «Фільми Гонконгу», «Колекція фільмів Азії», «Китайські зірки кіно», «Мистецтво кіно за кордоном на протязі сторіччя». У фонді представлені праці співробітників Кіноархіву Китаю, які можна не тільки прочитати, а й придбати [8; 9].

Особливість Кіноархіву Китаю полягає в тому, що він поєднує в собі не лише функції традиційного архіву, а й науково-дослідного та освітнього закладу в галузі мистецтва кіно. У складі закладу працює спеціалізований науково-дослідний відділ. На сайті Кіноархіву представлене обґрунтування науково-дослідної діяльності закладу, тематика досліджень, нова інформація щодо цього напряму, новини в галузі науково-дослідної роботи, наукові досягнення закладу, рецензії, репортажі, публікації, а також напрями наукових досліджень після отримання наукового ступеня. Співробітниками Кіноархіву підготовлено такі монографії як «Батько китайського кіно Чжен Чжен», «Цуй Вєй і кіно», «Комедія в сучасному кінематографі Китаю: теоретичний аспект», «Китайські жінки-режисери», «Десять китайських режисерів», «Музика на телебаченні і в кіно» та ін. Окрім того, Кіноархів видає чотири власних періодичних видання, архів номерів яких є доступним у електронному вигляді на сайті закладу. «Журнал Кіноархіву Китаю» – періодичне видання, що присвячене безпосередньо діяльності закладу. В ньому знаходять відображення всі публічні події закладу, особлива увага приділяється міжнародному співробітництву. Журнал гарно ілюстрований і виконує функцію рекламного матеріалу закладу. Два інших журналу «Сучасне кіно», «Кінематограф» присвячені безпосередньо кінематографу і мають практично-теоретичне спрямування. Газета «Новини китайського кіно» оперативно інформує про нові події в галузі кіномистецтва Китаю. Зазначені видання є цінною дослід-

ницькою базою в галузі кінематографії Китаю.

З огляду на такі концентровані в одному місті інформаційні ресурси з історії та сучасного стану мистецтва кіно цілком логічно, що при Кіноархіві Китаю працює магістерська програма, навчання за якою становить 3 роки. До магістратури зараховується приблизно 20 слухачів щороку. Вони докладно займаються вивченням історії китайського кіно. Під час навчання вони мають змогу переглянути 800–1000 фільмів, що являють собою кращі зразки як китайського, так і зарубіжного кінематографу [8].

В останні десятиліття Кіноархів активізував міжнародні зв’язки. Регулярними стали заходи з ретроспективної демонстрації кінострічок Китаю в межах «Тижнів китайського кіно», що проходили в багатьох країнах світу, участь у міжнародних кінофестивалях. Зацікавлений Кіноархів й у зворотних зв’язках, він активно формує колекцію перлин світового кінематографу і держава також підтримує цей напрям. У законодавстві Китаю, що стосується фільмовиробництва, є пункт, який захищає вітчизняний кінематограф, обмежуючи надходження зарубіжних фільмів кількістю 34 на рік. Але надходження зарубіжних фільмів до Кіноархіву не входить до зазначеної квоти, оскільки його діяльність не визнається комерційною.

Перспективами розвитку Кіноархіву Китаю є повна дигіталізація фільмофонду, що, з одного боку, забезпечить його збереження, з іншого, буде сприяти кращому його використанню, оскільки на сьогоднішній день обмеженням доступу до певних стрічок є відсутність їх цифрової копії. Окрім того, планується створення власної кіномережі, в якій можна прилучати людей до кращих творів кіномистецтва на некомерційній основі. Остаточним завданням закладу є збір повної колекції кінематографу Китаю як важливої частини архівного фонду країни.

Також у КНР діє Кіноархів Шанхаю, що був утворений в 1987 році. Його основними функціями є збір, систематизація, зберігання та використання іноземних кінофільмів та текстової інформації, яка має відношення до кіномистецтва, за всю історію кінематографу. Свою колекцію заклад формує шляхом закупівлі нових кінофільмів та шляхом міжнародного обміну. За свою відносно нетривалу історію розвитку цей заклад сформував багаторівневу систему надання послуг з метою забезпечення професійних та навчальних потреб щодо розвитку світового кінематографу. Користувачі можуть отримати інформацію з електронного довідкового центру про наявність певного кінодокументу та замовити його цифрову копію. Кіноархів Шанхаю веде активну науково-дослідну роботу в галузі теорії та історії всесвітнього кінематографу. У стінах закладу було проведено в різноманітній формі сотні семінарів з теорії кіномистецтва. Окрім того, Кіноархів Шанхаю проводив численні ретроспективні покази кінофільмів у багатьох країнах світу. Також популяризації досягнень в галузі світового кінематографу сприяє сайт Кіноархіву Шанхаю, на якому представлені біографії та фільмографії видатних режисерів світу, а також перелік фільмокопій, на які варто звернути увагу [11].

У 1997 р. до складу КНР на правах автономії увійшов Гонконг, який з 1842 р. був колонією Великобританії. Кінематограф Гонконгу має давні традиції, його фільми відомі в усьому світі. Як в минулому британська колонія, Гонконг був більшою мірою політично й економічно вільним, чим материковий Китай та Тайвань, і став центром кіно китайська-мовного світу. Протягом десятиліть він був третьою за розміром кіноіндустрією світу (після індійського кіно та Голівуду) і другим за обсягом експорту. Незважаючи на кризові явища в галузі, починаючи з 1990-х рр., та повернення Гонконгу під суверенітет Китаю, він і зараз зберігає позицію одного з лідерів світової кінематографії. Гонконг має власну фільмотеку – Нong Kong Film Archive, що була створена на початку 2000-х рр. з метою збереження та популяризації кінематографічного надбання цього спеціального адміністративного району КНР. Колекція кіноархіву містить понад 9 тис. кіноплівок та більше 1 млн артефактів (фотографії, реквізит, плакати, міжнародні нагороди та інші речі, пов’язані з кінематографом). На жаль, майже не збереглися фільми, що були створені в Гонконзі до Другої світової війни. У колекції є лише 4 кінострічки тих часів із більш ніж 500 знятих. Кіноархів Гонконгу розміщується в чотириповерховій будівлі площею понад 7 тис. кв. м, у якій є сховище для збереження кінодокументів на різних носіях, кінозал на 125 місць та виставкова зала (200 кв. м).

У структурі закладу діє ресурсний центр, який надає доступ до онлайнового каталогу та до послуг з перегляду аудіовізуальних матеріалів, з репродукування документів з архіву колекції. Для зручності користувачів на сайті закладу представлені форми для замовлення послуг, які можна завантажити на свій комп’ютер, і зробити замовлення в онлайновому режимі.

Також через сайт Кіноархіву Гонконгу відвідувачі можуть ознайомитися з «перлинами» закладу – найціннішими кінодокументами, які там зберігаються. Кіноархів займається активною популяризацією свого надбання: проводить виїзні виставки, організує групове екскурсійне обслуговування та спеціальні перегляди кінострічок. Інформацію щодо заходів закладу можна отримати на його сайті в «Календарі подій».

Також Кіноархів Гонконгу активно займається науковою роботою, яка спрямована на пропаганду досягнень вітчизняного кінематографу та вивчення колекції закладу. Так, на сайті закладу представлені матеріали довідкового характеру, підготовлені його співробітниками. А саме, «Фільмографія Гонконгу» (1914–2010), «Фільми-опери Гонконгу (1950-1960), а також історії реставрації найцінніших експонатів колекції. Серед публікацій – численні монографічні дослідження в галузі історії гонконгської кінематографії, огляди новин. Окрім друкованих книг, представлені також матеріали на DVD, електронні публікації [10].

Кінематограф Тайваню має свою специфіку, оскільки протягом 50 років, з кінця ХІХ ст. і до 1945 року, Тайвань перебував під владою Японії, і кіно на острів було завезене саме японцями. Перші ж тайванські фільми з’явилися в 20-ті роки ХХ ст. У період 1945–1949 рр. Тайвань входив до складу Китаю. Повалення ж Гомінданівського режиму на материковій частині Китаю й проголошення там Китайської Народної Республіки призвело до евакуації його прихильників на Тайвань і утворення там фактично незалежної держави – Китайської Республіки, яка лише формально вважається адміністративною одиницею КНР. Протягом тривалого часу справі збереження кінематографічного надбання не приділялося належної уваги: заклад, який би займався збором, систематизацією, збереженням та дослідженням кінодокументів, був у країні відсутнім. З причин неналежного зберігання кіноплівок на кіностудіях кінематографічному надбанню Тайваню був нанесений значний збиток. У 1979 р. уряд Тайваню визнав важливість збереження кінодокументів і заснував фільмотеку, яка в 1989 р. отримала статус Кіноархіву Тайваню. У 2014 р. на його основі був відкритий Тайванський кіноінститут – Taiwan Film Institute, головними завданнями якого є відновлення та збереження кінематографічного надбання, популяризація тайванського кіно у світі, надання інформаційних послуг в галузі кінематографії. Заклад повністю фінансується та контролюється урядом. З отриманням нового статусу його фінансування збільшено більш ніж в чотири рази. Також розпочато будівлю нового корпусу для Тайванського кіноінституту в передмісті Тайпею, завершення якої заплановане на 2017 р.

У структурі кіноінституту діють такі відділи, які виконують його сутнісні функції: інформаційний, виставковий та видавничий. Інформаційний відділ займається збором, систематизацією, каталогізацією, збереженням, технічним обслуговуванням та управлінням архівними ресурсами, які включають поряд з кінодокументами на різних носіях також книги, періодичні видання та іншу інформацію, що має відношення до кінематографу. Виставковий відділ розповсюджує новини щодо діяльності закладу, здійснює зв’язки з громадськістю, проводить семінари, організовує виставки, пов’язані з кінематографом, приймає участь у підготовці телепрограм відповідної тематики. Видавнича група займається випуском і розповсюдженням книг, періодичних, аудіо- та аудіовізуальних видань. Більшість процесів, що здійснюються в закладі, автоматизовані. Сайт Тайванського кіноінституту дає доступ до Бази даних оцифрованого кіноархіву [5; 13].

Висновок. Таким чином, шляхом співпраці і взаємодії чотирьох головних фільмотек Китаю забезпечується комплектування, збереження, наукове розкриття і популяризація кінематографічного надбання країни. У сукупності їхні колекції роблять суттєвий вклад у формування документної пам’яті світу, що передбачено програмними матеріалами ЮНЕСКО.

Здійснений аналіз кінематографічної сфери в Китаї відкриває перспективи подальших досліджень, зокрема, з позицій докладного розгляду окремих напрямів діяльності архівних закладів (фільмотек) в умовах нового інформаційного середовища.



Номер сторінки у виданні: 114
Автор:

Повернутися до списку новин