Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ПРО ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГАЛУЗІ «СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ»





Корнєєв Віталій, кандидат філологічних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ), Інститут журналістики, заступник директора,

vmkorn@gmail.com

АНОТАЦІЯ

У статі розглядаються перспективні напрями розвитку наукової галузі «Соціальні комунікації», проводиться аналіз проблем та викликів, що стоять сьогодні перед науковцями, аналізуються тенденції взаємодії наукового та фахового середовища. В умовах становлення нового для науки соціальнокомунікаційного підходу оновлюється методологічна база, виявляються нові тенденції, до наукового осмислення включаються цілком нові сфери комунікаційної діяльності — від функціонування соціальних мереж і сервісів, до моделювання комунікаційних середовищ. Ці процеси ведуть до появи перспективних наукових розвідок, тим самим оновлюючи науковий дискурс. Важливим результатом, на якому зроблено акцент у дослідженні, є типологія актуальних дослідницьких об’єктів та значення досліджень цих об’єктів для розвитку галузі.

Ключові слова: соціальні комунікації, розвиток наукової галузі, прикладні соціальнокомунікаційні знання.

RESEARCH ON ADVANCED DIRECTIONS OF THE FIELD «SOCIAL COMMUNICATIONS»

 

Kornieiev Vitalii, Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, National Taras Shevchenko University of Kyiv (Ukraine, Kyiv), Institute of Journalism, Deputy Director,

vmkorn@gmail.com

SUMMARY

The article examines the advanced directions of research field «Social Communications» and analyzes the problems and challenges which the researchers are facing to; it is analyzed the trends of interaction of scientific and professional environment. In the terms of development of social communicational approach which is new for the science it is updated the methodological framework and identified the new trends; the quite new areas of communication activities — from functioning of social networks and services to modeling of communication environments are included to scientific understanding. These processes lead to emergence of advanced scientific researches, thereby updating the scientific discourse. An important result, on which the study is focusing, is a typology of current research facilities and their significance for development of this research field.

Key words: social communications, development of research field, applied social communication knowledge.

 

Наукова галузь «Соціальні комунікації» має менш як десятирічну історію становлення, але саме такий часовий проміжок, за великим рахунком, — данина формальним показникам, насправді ж, дослідження, орієнтовані на вивчення ролі медіа в соціумі, мають набагато довшу історію. І хоча це дослідження не має на меті розкрити особливості становлення соціальнокомунікаційного підходу в науці, говорити про перспективність окремих напрямів, про доречність розкриття деяких тем потрібно саме на основі врахування логіки формування такого кола досліджень.

Метою цієї статті є осмислення місця наукових досліджень із соціальних комунікацій в умовах співіснування наукових та/або навчальних установ та фахового медіа середовища, виявлення тих напрямів, які на сьогодні є мало дослідженими, однак затребуваними фахівцями медіа галузі.

Філологічний підхід, який домінував у журналістикознавстві офіційно до 2006 року, а насправді — до 2008, а подекуди — й довше, передбачав вивчення особливостей текстової локалізації впливу, особливостей жанрової природи текстів, стилю автора, форм комунікаційної взаємодії з точки зору суто філологічних параметрів медіадіяльності.

Водночас роль соціуму, функції медіа у формуванні соціально-культурних, політико-економічних чи морально-правових чинників розвитку соціуму до уваги не бралися чи виявлялися досить спорадично. Причина цього криється у методології, що визначала філологічний підхід. Як наслідок, дослідження 90-х та й майже всього першого десятиріччя 2000-х, не мали на меті вивчення соціуму як середовища, що невпинно змінюється під дією медіа. Все це відбувалося на тлі сприйняття журналістики як четвертої влади, розуміння високої впливогенної потенційності реклами, всіх можливостей «кольорових піарів». Цілком закономірно вузькі межі філологічного підходу перестали задовольняти науковців, та й середовище впровадження результатів дослідження — вища школа — потребувало кардинально іншого погляду на наукове осмислення процесів та перетворень, що відбувалися у сфері інформаційної індустрії.

Як показує історія, це не тільки прекрасно розуміли науковці, насамперед київської наукової школи, яка стала каталізатором появи нової галузі, але й тодішня влада. Результатом виправлення такого стану стала поява відомої Постанови Кабінету Міністрів України «Про доповнення переліку галузей науки, з яких може бути присуджений науковий ступінь» [15]. Відзначимо, що новий підхід до кваліфікації наукових результатів передбачав і вироблення спеціальної методології отримання їх: насамперед, змінюється об’єкт та предмет досліджень, у роботах дедалі частіше використовуються соціологічні методи, а результативність досліджень виражається не тільки констатаціями, але й рекомендаціями та проекціями, тут відображаються моделі та кваліфікуються технології, загалом — залучаються окремі, ще зовсім до цього не досліджувані в українській науці сегменти інформаційного простору, як, наприклад, соціальні мережі [22] або реклама наукової продукції [19].

Серед методів, які активно використовуються дослідниками, з’являються нові, не характерні для журналістикознавчих досліджень, контент-моніторинг і контент-аналіз, моделювання, експертні опитування та експеримент. Це зразу виявило цілий ряд проблем, пов’язаних насамперед із підготовкою наукових кадрів — зокрема, у багатьох дослідженнях репрезентативність та валідність отриманих результатів могли б бути кращими, а питання добору джерельної бази та формування вибірки і сьогодні залишається вкрай актуальним.

Середовищем упровадження результатів досліджень для нової галузі знань, як, зрештою, і для журналістикознавства, як уже йшлося вище, є навчальний процес. Ми розуміємо його як ланку оновлення підходів, знаннєвої бази та компетенцій фахового середовища у сфері виробничої діяльності, спрямованої на забезпечення функціонування медіа. При цьому оновлення відбувається досить поступово, воно формується на основі схеми, яку можна відобразити таким чином: наукові дослідження — результати — навчальний процес — фахівці-випускники — медіа. Не можна сказати, що така лінійність забезпечується завжди і є принциповою, але важливим є інший висновок: фахове середовище успішно функціонує і без результатів, які пропонує українська наука. Натомість активно залучаються технології організації виробничої діяльності, запозичені із Заходу, розвивається інститут експертів, якими виступають і вчені, і практики медіа як медіа-тренери чи експерти.

Сьогодні, як і десять років тому, ринок медіа потребує нових форматів і підходів, однак їх джерелом виступає аж ніяк не українська наука. Причин цього кілька: відсутність фінансування для організації і проведення серйозних досліджень, відсутність можливості апробації розроблюваних моделей, наприклад, формати для телебачення простіше і легше купити, адже вони вже пройшли апробацію, ніж створювати власні, ризикуючи часткою аудиторії і рейтингом.

Не менш важливими причинами виступають традиції наукових досліджень, йдеться про тотальну рефлективність науки про соціальні комунікації, коли висновки науковців охоплюють минулий досвід та реалізовану емпірику, що дає підстави для суттєвих узагальнень, але навряд чи може бути визначальним показником розвитку медіаіндустрії. Тут варто додати, що великі суб’єкти медіадіяльності, як правило, проводять власні дослідження чи використовують дані соціологічних служб.

Як не прикро це визнавати, але такі дані часто більш системні й промовисті, ніж результати науковців, сформульовані до того ж за стандартами і підходами спочатку ВАКу, а потім — Міністерства освіти і науки України. Це, зрештою, призвело до практичної відсутності прикладних досліджень, впровадження яких можливе саме у виробництво. Натомість фундаментальні дослідження, які домінували й домінують спочатку в журналістикознавстві, а потім в науці про соціальні комунікації, мають менш строгі критерії ефективності, модельовані потребами «великої» науки.

Проблема ще й у тому, що традиція позначається на механізмові включення в науковий обіг навіть абсолютно нових сегментів інформаційного ринку. Традиційним є збір емпіричного матеріалу, осмислення його (рефлексія), узагальнюючі висновки та, в кращому разі, розробка рекомендацій, які фахове середовище не сприймає, з одного боку, через слабку популяризацію української науки, з іншого — внаслідок того, що ці ідеї стосуються емпірики 3–5-річної давнини. А отже, актуальність вони втрачають і з огляду на характер досліджуваного об’єкта, і з огляду на зміну соціально-політичних, економічних чи культурних реалій. Щодо характеру досліджень — варто навести цікаве спостереження: актуальність журналістського матеріалу — досить нетривка, так само, як і рекламного твору чи події, організованої піар-відділом, і це однозначно впливає на потребу наукового результату, який, зрозуміло, програватиме тому ж соціологічному дослідженню аудиторії чи тематики видання. За великим рахунком сьогодні науковці досліджують речі, які вже не актуальні ні для фахового середовища, ні для аудиторії, і хоча це не відміняє наукової актуальності, вважати таку ситуацію задовільною можна досить умовно.

Зрозуміло, це не відміняє потреби у наукових дослідженнях, принаймні для університетської науки, однак виразно окреслює проблему взаємин науки і фахового середовища. Окремо стоїть проблема результативності наукових досліджень, а отже, і їх затребуваності. Відзначимо, що наукові послуги, які замовляло фахове середовище Інституту журналістики в період 2008–2015 років є нечисленними — всього ми можемо нарахувати їх чотири: це замовлення Держтелерадіо на систему тренінгів про написання матеріалів на тему євроінтеграції, літературне редагування та частково оптимізація тексту ювілейного видання від Асоціації міжнародних автоперевізників (Асмап), і два замовлення від центру документації та інформації НАТО в Україні на проведення конкурсу студентських телефільмів про розуміння безпеки як явища соціального порядку (йдеться про офіційні замовлення, коли виконавцем виступав Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики та укладалися відповідні договори). До цього переліку можна додати ще грант на створення он-лайнового «Campus-радіо» від посольства США. Зважаючи на те, що не всі з названих замовників представляють фахове медіасередовище, можемо констатувати, що наукова галузь сьогодні потребує оновлення насамперед у тематиці досліджень, щоб бути цікавою фаховому середовищу, а отже, й реалізувати результати, що будуть важливими не тільки з точки зору науки, але й соціуму.

Ще одне цікаве спостереження ми зафіксували в процесі спроб вивчення потреб фахового середовища у наукових дослідженнях — кілька разів виникали і реалізувалися ініціативи з проведення опитування медіа про те, які наукомісткі технології вони використовують та яка тематика дослі джень цікавить практиків: результату не було, принаймні такого, який би став підставою для формування нової парадигми наукових розвідок і розробки наукових послуг.

Галузь «Соціальні комунікації» не передбачає вивчення технічних аспектів функціонування медіаіндустрії, а інші результати менш привабливі з точки зору практиків. Дійсно, якщо для виробництва, наприклад, у хімічній промисловості оптимізація процесів і речовин, що випускаються заводом, можлива на основі винятково наукового підходу (результати якого, як правило, патентуються і отримують виробниче ж упровадження), то медіадіяльність цього не потребує, навпаки, будь-який журналіст, не обов’язково випускник профільного навчального закладу, прекрасно розуміє, як писати, чи вважає, що розуміє. Говорити про те, що медіаменеджмент активно звертається до наукового середовища, теж не доводиться.

Вирішення цієї проблеми ми вбачаємо у формуванні нових напрямів наукових досліджень, тим більше, що середовище впровадження результатів — також кардинально змінюється, маємо на увазі зміну концепції підготовки фахівців у вищих навчальних закладах, зокрема, збільшення кількості фахових нетеоретичних дисциплін, заснованих на моделюванні виробничих ситуацій. За великим рахунком, ця парадигма практикумів, спецкурсів, тренінгів потребує серйозного науково-методологічного осмислення, оновлення теоретичної бази, якою і можуть стати нові дослідження. Ще один важливий момент — формування системи практичних кваліфікаційних робіт, на підставі виконання і захисту яких студент отримує диплом бакалавра, а також затверджених кафедрами та вченими радами бакалаврських мінімумів — форми виконання курсової роботи, яка не є реферативним осмисленням теоретичних аспектів функціонування медіа, а включає цілком конкретний перелік практичних робіт, що за роки навчання складуть портфоліо кожного випускника [16].

Проведене нами дослідження дає підстави стверджувати, що перспективи розвитку нової наукової галузі виразно виявляються у тих роботах, які орієнтовані на дослідження технологій, стратегій, моделювання медіасередовища чи аудиту його розвитку. Такий висновок нами сформований на основі викладеного вище розуміння проблеми взаємин наукового і фахового середовищ, відгуків на захищені дисертаційні роботи, що подавалися до спеціалізованих вчених рад, та кваліфікації авторами цих робіт перспектив подальшого розвитку теми та «популярність» такої тематики в середовищі медіаекспертів. Не претендуючи на абсолютність висновків, відзначимо, що названі нижче напрями досліджень не тільки з високим ступенем ймовірності цікаві фаховому середовищу, а й передбачають використання методів, які дослідник може реалізувати технічно. Погодьмося, для нашого наукового дискурсу показовими є дослідження впливу які не передбачають вивчення аудиторії. Водночас і висновки авторів не завжди відповідають масштабу поставлених завдань, адже правильно сформувати вибірку та ще й створити умови для об’єктивного результату при дослідженнях впливу окремому вченому — практично не можливо. Хіба що це буде чітко продуманий експеримент, як у роботі Юрія Гаврильця [4]. Та й довести, що результат дослідження можна повторити із таким самим результатом в умовах досліджень, типових для соціальних комунікацій, — практично не можливо.

Дослідження технологій, реалізовані в галузі «Соціальні комунікації» представлені в роботах, Алли Бахметьєвої [1], Ольги Володченко [3], Наталі Островської [14], Лесі Ярошенко [23], Ольги Ятчук [24]. Ці роботи не просто згадують окремі технології, тут розкривається алгоритм використання тієї чи тієї технології, акцентується на умовах, в яких вона може реалізуватися найбільш ефективно. Такі дослідження на сьогодні є, безумовно, цікавими і фаховому середовищу, і науковому, і освітньому, відтак ця багатовимірність інтересу до результатів і визначає перспективу для українських науковців.

У роботах Ольги Гусак [6], Ірини Мудрої [11], Маргарити Нетреби [12], Ольги Тишевської-Шапошник [21] об’єктом дослідження стали стратегії. Варто наголосити, що автори зосереджують увагу не тільки на кваліфікації досліджуваних стратегій, але й на сфері й технологіях їх застосування, визначають важливі параметри ефективності використання цих стратегій в умовах актуальних завдань медійної діяльності.

Третя група досліджень спрямована на моделювання медіасередовища та аудит його розвитку. Тут ми виділяємо роботи, спрямовані на створення системного уявлення про процеси та явища медіаіндустрії, як, наприклад, у працях Ольги Дженжебір [7] та Олександра Курбана [10], а також роботи феноменологічного плану, які відображають актуальні запити ринку, наприклад, це праці Руслана Вербового [2], Тетяни Гузенко [5], Гліба Семенюка [17], Олексія Ситника [18] та інших дослідників. Також варто окреслити в цьому переліку важливі фундаментальні дослідження — докторські дисертації — які, попри вирішення глобальних наукових проблем, становлять чималий інтерес для всіх трьох ланок забезпечення медіадіяльності: науки, освіти, фаху. Передусім це роботи Тетяни Крайнікової [8], Тетяни Кузнєцової [9], Дмитра Олтаржевського [13], Василя Тетемка [20].

Перевага таких робіт у тому, що вони відображають не лише історію медіа, хай навіть історію останнього часу, а моделюють розвиток системи і вказують на тенденції розвитку явищ, процесів, інформаційного ринку в цілому.

Як підсумок, наголосимо, що сформовані нами напрямки важливі саме в контексті взаємодії трьох ланок: фахового середовища, освіти і науки. Ніяким чином не применшуючи результатів інших дослідників, вважаємо, що збільшення кількості досліджень, спрямованих на кваліфікацію технологій, стратегій, вивчення моделей та аудит новітніх тенденцій інформаційного ринку, іншими словами, забезпечення виразних прикладних наукових результатів, є важливим чинником розвитку галузі «Соціальні комунікації», сприятиме виробленню нових форм взаємодії всіх названих ланок медіасередовища, а у підсумку, сподіваємося, якісно позначиться на забезпеченні потреб як інформаційної індустрії, так і аудиторії, на яку діяльність цієї індустрії спрямована.



Номер сторінки у виданні: 56

Повернутися до списку новин