Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ДО ПИТАННЯ ПРО ПРИЧИНИ ЗРОСТАННЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ КРАЙНІХ ПРАВИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У ДЕРЖАВАХ ЄС





Гримська Марта, кандидат політичних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ), філософський факультет, кафедра державного управління,

grymska.mi@ukr.net

АНОТАЦІЯ

Виокремлення причин зростання електоральної підтримки крайніх правих політичних партій є одним із найскладніших завдань при вивченні цієї проблематики. Серед західних учених досі тривають активні дискусії щодо найкращих методів і способів визначення та аналізу тих передумов, які сприяють виникненню та активізації крайніх правих у країнах Європи. Тому характеристика головних причин радикалізації електоральних преференцій найчастіше відбувається у вигляді представлення та обговорення тих суспільних явищ і процесів, які зумовлюють зростання рівня підтримки цих політичних сил, – глобалізації, мультикультуралізму, імміграції тощо.

Розглянуто соціально-демографічні групи, схильні до голосування за крайні праві політичні партії. Підкреслено як безпосередній вплив перелічених суспільно-політичних явищ, так і роль сприйняття їх як загроз, як важливого фактора радикалізації електоральних преференцій.

Ключові слова: політичні партії, крайні праві політичні партії, електоральна підтримка, глобалізація, імміграція.

 

ON THE REASONS FOR GROWTH OF FAR RIGHT POLITICAL PARTIES’ ELECTORAL SUPPORT IN EU COUNTRIES

Grymska Marta, Candidate of Political Science, Associate Professor, Taras Shevchenko National University of Kyiv (Ukraine, Kyiv), Faculty of Philosophy, Department of Public Administration,

grymska.mi@ukr.net

SUMMARY

Determining the reasons for increase of electoral support for far right political parties is among the most difficult tasks in the research of this matter. There is still an ongoing active discussion among Western scholars about best methods and ways to identify and analyze the prerequisites, which contribute to emergence and active work of far right in Europe. As a result, main reasons for the radicalization of electoral preferences are often characterized by presenting and discussion social phenomena and processes that contribute to growth of support for these political forces – globalization, multiculturalism, immigration etc.

The socio-demographic groups that tend to vote for far right political parties are identified. Both the direct effect of these socio-political phenomena and role of their perception as a threat are outlined as important factors of electoral preferences radicalization.

Keywords: political parties, far right political parties, electoral support, globalization, immigration.

 

Постановка проблеми. Визначення причин, які сприяли радикалізації електоральних преференцій та зростаннюпідтримки крайніх правих політичних партій в європейських країнах, і досі залишається одниміз найбільшдискусійних питань сучасної західної політології. Можна знайти десятки публікацій, у яких здійснюються спроби віднайти ті чинники, які могли сприяти приверненню уваги виборців до цієї групи партій та спонукати їх голосувати за них. Вчені, які досліджують цю проблематику, використовують найрізноманітніші методи, в тому числі намагаючись виявити та проаналізувати такі взаємозв’язки завдяки математичній та статистичній обробці наявних даних, порівнюючи між собою, наприклад, показники щодо темпів міграції до певної країни чи регіону з кількістю голосів, відданих на цих територіях за крайні праві політичні партії. Проте жодна з таких гіпотез поки що не одержала належного підтвердження, яке б дозволило зробити висновок про наявність однозначного причинно-наслідкового зв’язку. Більш того, дуже часто висновки одного науковця чи групи вчених практично одразу ж спростовуються іншими, які, дещо змінюючи умови дослідження (наприклад, використовуючи такі ж показники, але в інший час або для іншої країни), отримували відмінні, часто навіть протилежні результати. Як наслідок, характеристика головних причин радикалізації електоральних преференцій найчастіше відбувається у вигляді представлення та обговорення тих суспільних явищ і процесів, які сприяють виникненню та активізації крайніх правих, що і є предметом цієї статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Причини зростання електоральної підтримки крайніх правих політичних партій у більшій чи меншій мірі розглядаються практично у всіх наукових розробках, присвячених цій проблематиці. Зокрема, про це йдеться у працях таких учених як П. Ігнаці, Р. Ітвелл, Р. Меркл, К. Мудде, П. Норріс та ін. Найбільш відомою публікацією з цієї теми є стаття Роджера Ітвелла під назвою «Десять теорій крайніх правих», представлена у книзі «Екстремізм правого крила в ХХІ ст.». Тут учений виокремлює дві групи чинників зростання електоральної підтримки крайніх правих, які він називає факторами попиту та факторами пропозиції. Аналізуючи кожен з них, він вирізняє макро-, мезо- та мікрорівні, які і відображають конкретні основні причини успіху цієї групи політичних партій. Підсумовуючи, Р. Ітвелл також вирізняє три передумови, які є своєрідною комбінацією усіх перелічених рівнів і факторів та свідчать про високу ймовірність успіху крайніх правих: зростання сприйняття крайніх поглядів як легітимних та таких, що мають право на існування + підвищення ефективності крайніх правих політичних партій в державі + зменшення рівня політичної довіри до існуючих політиків [2, c. 46].

Визначення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим і присвячено статтю. Незважаючи на високий ступінь наукової розробленості в західній політичній науці, в українському політологічному дискурсі проблематика крайніх правих політичних партій лише починає привертати увагу вчених. Поступово з’являються окремі праці, в яких досліджуються різноманітні аспекти їх виникнення, розвитку та сучасного стану. Ця стаття покликана представити один із підходів до виокремлення причин електорального успіху крайніх правих політичних партій та активізувати подальше наукове обговорення цієї теми.

Висвітлення основного матеріалу дослідження. Крайні праві політичні партії у сучасному їх розумінні виникли після Другої світової війни. Перші такі організації створювались переважно прихильниками та колишніми членами фашистських чи нацистських партій, які існували в різних європейських країнах та вірили в деякі цінності і принципи цієї ідеології, однак, як правило, засуджували дії Гітлера та нацистських режимів. Рівень підтримки таких партій коливався залежно від країни, обраного формату діяльності та загалом ставлення населення до крайніх правих ідей, але здебільшого вони залишались маргінальними, лише час від часу здобуваючи представництво в органах місцевого чи регіонального, дуже рідко національного рівня. Винятком були лише окремі партії, які перемагали у перші роки свого існування, але і вони швидко втрачали підтримку.

Ситуація змінилась у кінці ХХ і особливо у перші десятиліття ХХІ ст. Цей період можна вважати другою хвилею розвитку крайніх правих політичних партій. У цей час уже існуючі крайні праві політичні сили проходять період оновлення (наприклад, змінюючи керівництво або стратегію діяльності, відмежовуючись від екстремістських груп та організацій), а також з’являється і низка нових партій,  суттєвою перевагоюяких є відсутність будь-яких асоціацій з так званим історичним фашизмом (тобто серед їх засновників уже немає колишніх нацистів, і у своїй риториці, навіть внутрішньо-орієнтованій, вони відходять від цих ідей і поглядів). Відбувається і кристалізація ідеології крайніх правих та виокремлення кола проблем, які стають для них центральними.

Другий етап розвитку крайніх правих політичних партій відзначився так званим «електоральним проривом» — різким збільшенням рівня підтримки та здобуттям крайніми правими мандатів, а подекуди і перших місць на виборах різного рівня. Як правило, це більшою мірою стосується так званих «другорядних» виборів — місцевих, регіональних чи до європейського парламенту, — однак у деяких країнах ці політичні сили спромоглись отримати достатньо голосів навіть для потрапляння до національного представницького органу та в окремих випадках участі у формуванні коаліції та уряду. Досліджуючи причини цього феномена, вчені розглядають ті явища та процеси, що відбулись у різних сферах суспільного життя і сприяли актуалізації проблем, які порушувались та відстоювались крайніми правими. У своїй сукупності ці передумови стали підґрунтям для зростання популярності і впізнаваності крайніх правих, поступово схиляючи виборців не просто до їх пасивної підтримки, а безпосередньо до голосування за них.

Розглядаючи специфіку історичного періоду, на який припадає радикалізація електоральних преференцій, слід, перш за все, відзначити суттєву зміну фундаментальних цінностей, яка відбулась саме у той час. Значні суспільно-політичні трансформації мали своїм наслідком не просто реформування, а формування якісно нового політичного, економічного та суспільного устрою – суспільства постіндустріалізму та постматеріалізму. Це відобразилось на партійних системах європейських країн, які залишались практично незмінними протягом першої половини та, частково, і другої половини ХХ ст. Нові виклики потребували радикально інших відповідей і, коли традиційні політичні партії виявились неспроможними запропонувати їх, на політичну арену почали виходити нові політичні сили – екологістські, феміністичні, крайні ліві та крайні праві.

Разом з тим електорат крайніх правих політичних партій не є однорідним і відрізняється залежно від країни, специфіки її історії та сучасної ситуації. Однак у працях західних дослідників все ж можна виявити певні узагальнення щодо тих соціально-демографічних груп, які насамперед схильні до голосування за крайніх правих. Як правило, серед таких груп найчастіше згадуються робітники некваліфікованої та низькокваліфікованої праці. Данський учений К. Мудде називає їх «невдахами модернізації» [3, c. 203]. Сьогодні потреба у їх послугах постійно скорочується через цілу низку причин, пов’язаних з автоматизацією виробництва і розвитком технологій. Однак ці явища є доволі абстрактними і можуть залишатись незрозумілими, а тому ця група більш схильна персоніфікувати загрози, наприклад, розглядаючи джерелом збільшення кількості мігрантів. Так, зв’язок між тим, що на сусідньому будівництві працює дедалі більше іммігрантів та зростанням безробіття серед друзів і колег виглядає значно очевиднішим, аніж незрозумілі твердження про зміни на ринку праці. З цього погляду стратегія крайніх правих політичних партій щодо роботи з цими виборцями є правильною. Вони апелюють, насамперед, до економічних аргументів, говорячи про різке збільшення кількості мігрантів, які займають і так обмежені робочі місця. Цим вони приваблюють найменш освічений та малозабезпечений електорат, якого передусім хвилює власний добробут.

Підтримка крайніх правих політичних сил поширена і серед безробітних та представників інших вразливих верств населення. Друга половина ХХ ст. відзначилась упровадженням доволі щедрих та різноманітних соціальних програм, які поступово почали переглядати у кінці століття з метою збалансувати бюджет та зменшити його дефіцит. У численних дослідженнях так і не було доведено прямого взаємозв’язку між згортанням соціальних програм і рівнем підтримки крайніх правих у певних країнах, але ці політичні партії дуже активно формують і використовують відповідні настрої населення, культивуючи так званий «шовінізм у сфері соціальної політики». Вони підкреслюють, що ресурси держави обмежені, а тому їх слід використовувати максимально раціонально. З їх погляду,

це означає, що абсолютна перевага при плануванні соціальних витрат має надаватись «своїм» (громадянам своєї країни). Не заперечуючи ідей про універсальні права людини та безумовну повагу до її гідності, крайні праві політичні партії наголошують, що біженців, шукачів притулку та іммігрантів необхідно розглядати не лише з погляду співчуття до їхньої ситуації, а й з урахуванням того, скільки вони насправді коштуватимуть державі. Надмірна доброта і толерантність європейських народів не має означати, що турбота про чужинців здійснюватиметься за рахунок власних громадян [4, c. 133].

Яскравим прикладом вдалого використання такої риторики можна вважати рекламний відео-ролик, створений крайніми правими Шведськими демократами під час передвиборчої кампанії у 2010 р. У ньому було підкреслено обмеженість бюджетних коштів через зображення бюджету у вигляді стола, де відбувається рахунок і розподіл. До цього стола біжать, змагаючись між собою, літня жінка-пенсіонерка та група жінок-мусульманок. Супроводжуючий текст повідомляє, що кожна людина повинна самостійно обрати, кого їй підтримувати – «своїх» пенсіонерів чи «чужинців»-іммігрантів. При цьому пенсіонерка одна, а жінок-мусульманок декілька і вони з дитячими візками, що також було використано для підкреслення того, що кількість мігрантів, уже й так велика, постійно збільшується [5].

Ще одна соціальна група, яку зазвичай включають до електорату крайніх правих, — це малий бізнес: власники невеликих крамниць, кафе, ресторанів, майстерень, агенцій надання послуг, виробники певної продукції у невеликих обсягах та за допомогою ручної праці, фермери та ін. Їхня мотивація підтримувати цю групу політичних партій є доволі схожою – вони також відчувають загрозу від глобалізації, міграції та інших, пов’язаних із цим, явищ. Відкриття ринків для вільного руху товарів, послуг, робочої сили та капіталу робить їх неконкурентноздатними у порівнянні з великими транснаціональними корпораціями, які і користуються усіма перевагами глобалізованого світу. На відміну від малого бізнесу, вони можуть суттєво здешевлювати вартість своєї продукції не лише через обсяги виробництва, а й через спроможність переносити його у країни, де сировина та робоча сила коштують менше. Це і спонукає підприємців підтримувати заклики до введення протекціоністських заходів (наприклад, створення системи підтримки та популяризації національного виробника), притаманних крайнім правим політичним партіям [3, c. 125].

Врешті, серед електорату крайніх правих політичних партій у державах ЄС виокремлюють і молодь, насамперед тих юнаків та дівчат, які народились в останні десятиліття ХХ ст. Головною причиною схильності цієї соціальної групи до підтримки крайніх правих політичних сил називають умови соціальної ізоляції та перебільшеного індивідуалізму, в яких вони зростали і відбувалось формування їхніх політичних переконань. У праці «Гра в кеглі наодинці: занепад соціального капіталу Америки» (1997 р.) американський вчений Роберт Патнем описує кризу громадянського суспільства та міжособистісних зв’язків, які сприяли формуванню відчуття захищеності та належності до спільноти. Навіть у США, як країни, що відзначалась високим ступенем участі населення у різноманітних об’єднаннях (спортивних, творчих, релігійних, наукових та ін.), люди поступово починають відмежовуватись один від одного та жити поза цими соціальними групами. Наслідком цього стало падіння рівня довіри до сусідів та знайомих, що лише поглиблює наявні проблеми. Відбувається технологізація дозвілля і спілкування дедалі більше переноситься у віртуальну сферу. Криза стосується і сім’ї в її традиційному розумінні, яка поступово також перестає бути надійним фундаментом, на який людина може опертись у складній ситуації [1].

Усі ці тенденції, про які говорить Р. Патнем та низка інших вчених, призводять до відчуття відчуження та самотності. Це особливо впливає на молодь, яка активно починає шукати можливостей для наповнення свого життя певним сенсом. Оскільки престижність належності до соціальних груп залишається низькою, молоді люди обирають ті групи і організації, які дозволяють їм віднайти мету та відчути значущість. Для цього вони, як правило, йдуть до тих об’єднань, які відстоюють «нематеріальні» цінності – захист навколишнього середовища, проблему рівності і недискримінації, національної ідентичності.Це і схиляє їх до підтримки чи навіть членства в крайніх правих політичних партіях, які пропонують чітку ідентифікацію, відчуття належності до нації і спрямованість на досягнення чіткої цілі – захист і процвітання цієї нації. Така мотивація притаманна не лише молоді, а й людям середнього та похилого віку, які раптово для себе спостерігають зміну звичної картини світу. Приміром, у спільноті, яка тривалий час залишалась відносно однорідною, можуть з’являтись мусульманські церкви, люди у відповідному вбранні на вулиці тощо. Це викликає відчуття незахищеності та розгубленості і може стати основою для підтримки тих політичних сил, які виступають за обмеження чи повну заборону імміграції. Але найбільш схильна до таких настроїв передусім молодь [4, c. 151–155].

Разом з тим, перелічуючи усі ці соціальні групи та причини, які спонукають їх підтримувати крайні праві політичні партії, слід підкреслити, що зв’язок між належністю людини до однієї з них та схильністю до голосування за цю групу партій не є однозначним, навіть за умови поєднання кількох факторів. Іншими словами, молода людина з невеликого німецького села, яке останніми роками почало відчувати збільшення кількості мігрантів, не обов’язково буде прихильником саме крайніх правих. Як уже було зазначено вище, існує велика кількість досліджень із результатами, що як підтверджують, так і спростовують такі взаємозв’язки та кореляції.

Висвітлення тих явищ і тенденцій сучасного світу, які сприяють радикалізації електоральних преференцій, було б неповним без характеристики ще однієї, які стосуються різних соціальних груп. Перш за все, це – зростання протестних настроїв серед населення європейських країн. Незадоволення діями влади проявляється, насамперед, через зниження рівня політичної участі. Постійно зменшується явка на виборах різного рівня, скорочується членство у політичних партіях та громадсько-політичних організаціях, спадає активність громадян у відстоюванні своїх інтересів через різноманітні демократичні інструменти. При цьому голосування за крайніх правих розглядається як один із проявів такого протесту. Ці партії, як правило, позиціонують себе як антисистемні, такі, що виступають проти політичної еліти загалом, неспроможності традиційних політичних партій,

які тривалий час залишались при владі, вирішити проблеми суспільства. Тому голосування за них може розглядатись окремими виборцями як спосіб донесення свого незадоволення до влади і демонстрації того, що народ готовий покарати її, якщо ситуація не покращиться.

Рівень довіри до окремих політиків, політичних партій та владних інституцій сьогодні знижується ще й тому, що сучасні інформаційно-комунікаційні технології дозволяють значно краще моніторити поведінку тих, хто при владі, і практично миттєво передавати інформацію по всьому світу. Як наслідок, дедалі частіше з’являються повідомлення про різноманітні зловживання, корупцію, скандали, пов’язані з особистим життям політиків тощо. Це ще більшою мірою відвертає електорат від традиційних політичних партій, схиляючи до голосування за крайніх правих, які розглядаються як альтернатива [4, c. 151–155].

Водночас при розгляді зростання протестних настроїв як можливої передумови радикалізації електоральних преференцій, також слід пам’ятати, що взаємозв’язок і тут не є однозначним. Антисистемні політичні партії наявні і на лівому краю політичного спектра, і виборці, які хочуть висловити протест проти традиційних партій, можуть обирати саме їх. Крім того, будь-яка партія може залишатись антисистемною лише обмежений період часу. Потрапляючи до органів влади, вона змінює формат та методи своєї діяльності з метою досягнення успіху уже в інших умовах. Це, знову ж таки, свідчить про те, що ця причина голосування за крайніх правих може розглядатись із застереженнями.

Відтак, кожну з цих передумов зростання електоральної підтримки крайніх правих політичних партій варто аналізувати у контексті окремої країни та специфіки її політичних, економічних та соціальних реалій. Більшість науковців погоджується, що при цьому дуже важливо враховувати такий фактор, як сприйняття. Його надзвичайно важко виміряти точно, але, тим не менше, саме він може дозволити робити точніші передбачення щодо можливих успіхів цієї групи політичних партій. Тобто незалежно від реальних показників рівнів імміграції, безробіття, культурної різноманітності та ін., якщо мешканці певної спільноти вважають мігрантів чи представників іншої культури ворогами, вони будуть схильними до голосування за крайніх правих, якщо ж переважатиме толерантне ставлення – ймовірність такої підтримки зменшується. Якщо людина відчуває себе та своїх близьких беззахисними перед, наприклад, впливом глобалізації, вона свідомо чи несвідомо буде підтримувати тих, хто пропонуватиме відповідний захист. Тому важливим кроком у подальших дослідженнях крайніх правих політичних партій має стати розробка методів та інструментів якомога точнішого вимірювання такого сприйняття.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Підсумовуючи, варто ще раз підкреслити, що хоча глобалізація, збільшення рівня міграції, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, зростання відчуття відчуженості і руйнування традиційних соціальних зв’язків можна вважати передумовами радикалізації електоральних преференцій у тій чи іншій країні, найголовнішим фактором є не стільки наявність тих чи інших передумов (наприклад, великої кількості мігрантів) у дійсності, скільки сприйняття виборцями цих явищ та процесів як загрози. Крайні праві політичні партії дуже вдало використовують у своїй риториці та передвиборчих кампаніях відчуття страху, апелюючи до своєї спроможності захистити народ від усіх зовнішніх та внутрішніх ризиків завдяки зосередженню своєї політики, насамперед, на національних інтересах. Оскільки виміряти сприйняття дуже складно, необхідно продовжити дослідження та апробації різноманітних методів та інструментів, які б дозволили зробити це більш точно. Це і повинно стати предметом подальших наукових розробок у сфері визначення причин зростання електоральної підтримки крайніх правих політичних партій.



Номер сторінки у виданні: 14

Повернутися до списку новин