Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

МОЖЛИВОСТІ СІЛЬСЬКИХ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ З ОБМЕЖЕННЯМ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ





Боса Любов, кандидат історичних наук, доцент, Університет «Україна» (Україна, Київ),

bosal@ukr.net

Ткачук Юлія, Шяуляйський університет (Литва, Шяуляй), студентка міжнародної магістерської програми «Соціальна робота»,

julia-cool065@mail.ru

АНОТАЦІЯ

Подано результати наукового дослідження з вивчення можливостей сільських соціальних служб щодо проведення соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності в Україні і Литві. Акцентується на необхідності ствердження нових підходів до розвитку соціальної роботи, націленої на підвищення людської гідності та усвідомлення цінності людської особистості як суб’єкта змін у власному життєтворенні.

Основними можливостями організацій соціальної сфери в Україні з проведення соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності є: соціальне обслуговування Територіальним центром соціального обслуговування; організація надання адресної натуральної та грошової допомоги; проведення виїзних консультацій із соціальних, психологічних і правових питань фахівцями соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді; надання соціальних послуг мобільним соціальним офісом; проведення благодійних заходів та акцій.

Однією із відмінностей соціальної роботи в Україні і Литві є законодавче забезпечення діяльності соціальних служб, допомога Євросоюзу литовським соціальним службам у виплаті соціальної допомоги, проведенні реконструкції будівель, придбанні нового обладнання, покращенні якості соціальних послуг, створенні комфортних умов соціального обслуговування, реалізації проектної діяльності. Найбільш актуальною можливістю соціальної роботи в сільській місцевості в Литві є соціальне проектування.

Ключові слова: сільські соціальні служби, люди з обмеженням життєдіяльності, соціальні послуги.

 

Bosa Lubov, Ph.D., associate Рrofessor, University «Ukraine» (Ukraine, Kyiv),

bosal@ukr.net

Tkachuk Yuliia, Siauliai University (Lithuania, Siauliai), Master’s student of international educational program «Social Work»,

julia-cool065@mail.ru

SUMMARY

The article presents the research results of the рossibilities of rural social services in social work with people with disabilities in Ukraine and the Republic of Lithuania. Brings attention to the need of confirming new approaches for social work with the focus on raising of human dignity and the value of the human personality as the subject of changes in their own life.

The main possibilities of social organizations in Ukraine in Social Work with people with disabilities are: social services by the territorial social service centers, organization of targeted natural and financial assistance; on-site consultations with the social, psychological and legal experts on social services for families, children and youth; provision of social services in mobile social office; charity events and actions.

One of the differences between the social work in Ukraine and Lithuania are legislative provision of social services, European Union help for the Lithuanian social services in the social assistance payment, the reconstruction of buildings, purchase of new equipment, improving the quality of social services and comfortable conditions for social service project activity. The most relevant possibility of social work in rural areas in Lithuania is social design.

Key words: rural social services, people with disabilities, social services.

 

В Україні одним із невирішених нині питань є соціальна допомога людям з обмеженням життє-діяльності, які проживають у сільській місцевості, переселенцям, що перебувають e складних життєвих обставинах тощо. Проблема соціального життя людини, а особливо особи з обмеженням життєдіяльності, яка водночас проживає в складних соціальних і економічних умовах сучасного села, актуальна як для суспільства, що стабільно розвивається, так і для кризового соціуму. Сільський сектор завжди вирізнявся низьким рівнем соціального життя, важкими умовами праці та побуту. За оцінкою Державної служби статистики України, на 1 січня 2015 р. чисельність населення України становила 42 928,9 тис. чоловік, з них 29 663,9 тис. чоловік (69,1%) проживало в міських

поселеннях, а 13 265 тис. чоловік (30,9%) — у сільській місцевості. Формування чисельності міського та сільського населення в 2010–2014 рр. відбувалося за рахунок усіх трьох складових: природного і міграційного приросту, а також за рахунок адміністративно-територіальних перетворень. За результатами наукового дослідження «Сталий людський розвиток: забезпечення справедливості» [10] основними соціальними проблемами сучасного українського села є:

• істотне відставання в забезпеченні соціальними послугами в порівнянні з міськими жителями;

• проблемність доступу до таких ресурсів людського розвитку, як освіта, медицина, культура;

• брак необхідних робочих місць для сільських жителів через відсутність будь-яких суб’єктів господарювання в більш ніж половині сіл країни;

• неспроможність особистих підсобних господарств через їх дрібнотоварну і низьку продуктивність, що не може забезпечити належний рівень добробуту сільським жителям;

• високі темпи скорочення зайнятості в сільській економіці внаслідок її монофункціональності;

• утруднений доступ сільського населення до центрів зайнятості;

• недоступність кредитних ресурсів для переважної більшості сільських жителів.

Мета статті: висвітлити результати наукового дослідження з вивчення можливостей сільських соціальних служб щодо проведення соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності в Україні і Литовській Республіці.

Проблеми сучасного села в його культурно-історичному і соціальному контекстах завжди були предметом вивчення соціологів, етнологів, економістів, і в кінці ХХ — на початку ХХІ століття — фахівців у сфері соціальної роботи. Соціальна робота в сільській місцевості почала формуватися ще в 30-і роки ХХ ст. в рамках соціального обслуговування людей похилого віку, пенсіонерів, людей з обмеженням життєдіяльності. Економічні аспекти життєдіяльності сільських жителів вивчали А. С. Гальчинський (1995 р.), С. І. Пирожков (1976 р.), О. В. Білінська (2014 р.). Українські вчені більше зосереджуються на нормативно-правовому регулюванні надання соціальних послуг (В.С. Джигирей, 2007 р.), теоретичних парадигмах розвитку соціальної роботи в територіальних громадах (О. В. Безпалько, 2006 р.), вивченні потреб у послугах та стану їх надання. Особливості соціального захисту різних категорій громадян, зокрема соціальне обслуговування пенсіонерів, одиноких непрацездатних громадян та людей з інвалідністю, відображені в наукових працях В. П. Андрущенко (2002 р.), В. І. Астахова (2002 р.), В. П. Бех (2002 р.), Л.Т. Тюптя, І.Б. Іванова (2004, 2008, 2014 рр.). Представляють інтерес етнологічні дослідження, що проводяться в Литовській Республіці з вивчення культурної спадщини литовського села, його общинного та релігійного життя. B. Buraas (1993), E. Dulaitien (Glemћait) (1958), J. Mardosa (2004), V. Maiekus (1990) [13–17].

Тож науковою метою нашого дослідження було вивчити та обґрунтувати можливості сільських соціальних служб щодо проведення соціальної роботи з людьми обмеженням життєдіяльності. Об’єкт дослідження: система соціальної роботи в сільській місцевості щодо проведення соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності.

Предмет дослідження: можливості сільських соціальних служб щодо проведення соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності.

Перед собою ми ставили такі завдання:

1. Охарактеризувати історичні основи розвитку соціальної допомоги в українському селі.

2. Визначити соціально-культурні аспекти розвитку систем соціальної допомоги в литовському селі.

3. Охарактеризувати сучасний контекст особливостей соціальної роботи в сільській місцевості.

4. Визначити основні підходи до соціальної роботи в сільській місцевості з людьми з обмеженням життєдіяльності.

5. Провести прикладне дослідження з вивчення особливостей соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності в українському та литовському селах.

Методи дослідження:

1) загальнонаукові методи (емпіричні дослідження: спостереження, порівняння, опис, вимірювання);

2) теоретичного пізнання (гіпотетико-дедуктивний метод сходження від абстрактного до конкретного);

3) логічні (аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, ймовірносно-статистичні методи).

Новизна дослідження: отримані результати дозволяють розробити і обґрунтувати необхідність розробки моделі соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності у сільських українських та литовських сільських соціальних службах.

Соціальні проблеми сільського населення в сучасних умовах розвитку суспільства набувають все більшої актуальності. Ключовою проблемою сільського соціального розвитку залишається створення соціальної інфраструктури, яка забезпечить доступ сільських жителів до сучасних й ефективних послуг, таких як: освіта, охорона здоров’я, культура, телекомунікації, водопостачання, електропостачання, транспорт, працевлаштування, професійне навчання для всього сільського населення. Вирішення цих завдань багато в чому залежить від соціальних служб.

Необхідна нова парадигма розвитку соціальної роботи, що має бути націленою на підвищення людської гідності і усвідомлення цінності людської особистості як суб’єкта перетворень свого життя. Суть нової парадигми (М. Гур’янова, 2005) характеризується так [9]:

– створення соціальних служб безпосередньо в громадах;

– розвиток оптимальної моделі соціальної роботи в кожній громаді, яка відповідає потребам, традиціям жителів даної місцевості;

– цілісний міжвідомчий підхід до структурування соціальної роботи в кожній громаді, що дозволяє вести комплексне обслуговування всіх жителів громади, і дітей, і дорослих;

– розвиток і підготовка кваліфікованого персоналу — общинних соціальних педагогів, які здійснюють соціальний патронаж сімей, і соціальних працівників, що спеціалізуються на підтримці проблемних груп клієнтів;

– пріоритет превентивних і розвиваючих форм соціальної роботи;

– залучення населення до роботи з надання допомоги нужденним, з прийняття рішень і соціальної політики муніципалітету;

– визнання ролі добровільних, благодійних, релігійних організацій та включення їх в офіційну систему соціального забезпечення[8].

На сьогодні в Україні взагалі проводиться робота щодо активізації співробітництва з іншими країнами з питань захисту прав осіб з інвалідністю. Співпраця відбувається у сферах соціального забезпечення, реабілітації, освіти, зайнятості, відпочинку, культури і мистецтва. Зокрема, реалізуються заходи з обміну досвідом та консультування, обстеження та лікування, оздоровлення осіб з інвалідністю, благодійності, участі в навчальних програмах, виставках, конкурсах, концертах і змаганнях, соціальної інклюзії, усиновлення дітей з особливими потребами, виплат різних допомог, наприклад пенсії, соціальної допомоги, страхових виплат, стипендії на навчання тощо. Крім того, громадські

об’єднання, які займаються питаннями осіб з інвалідністю, також беруть активну участь в організації та реалізації проектів міжнародного співробітництва. Вони регулярно проводять зустрічі з організаціями людей з інвалідністю інших країн, беруть участь у роботі низки урядових і неурядових міжнародних організацій. Тож Україна постійно здійснює послідовні кроки на шляху співпраці зі світовою спільнотою в напрямку створення умов для повноцінного існування осіб з інвалідністю в соціумі. Представляють інтерес етнологічні дослідження, що проводяться в Литовській Республіці з вивчення культурної спадщини литовського села, його общинного та релігійного життя. B. Buraas (1993), E. Dulaitien (Glemћait) (1958), J. Mardosa (2004), V. Maiekus (1990) [13–17].

Тож науковою метою нашого дослідження було вивчити та обґрунтувати можливості сільських соціальних служб щодо проведення соціальної роботи з людьми обмеженням життєдіяльності. Об’єкт дослідження: система соціальної роботи в сільській місцевості щодо проведення соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності.

Предмет дослідження: можливості сільських соціальних служб щодо проведення соціальної ро-боти з людьми з обмеженням життєдіяльності.

Перед собою ми ставили такі завдання:

1. Охарактеризувати історичні основи розвитку соціальної допомоги в українському селі.

2. Визначити соціально-культурні аспекти розвитку систем соціальної допомоги в литовському селі.

3. Охарактеризувати сучасний контекст особливостей соціальної роботи в сільській місцевості.

4. Визначити основні підходи до соціальної роботи в сільській місцевості з людьми з обмеженням життєдіяльності.

5. Провести прикладне дослідження з вивчення особливостей соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності в українському та литовському селах.

Методи дослідження:

1) загальнонаукові методи (емпіричні дослідження: спостереження, порівняння, опис, вимірювання);

2) теоретичного пізнання (гіпотетико-дедуктивний метод сходження від абстрактного до конкретного);

3) логічні (аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, ймовірносно-статистичні методи).

Новизна дослідження: отримані результати дозволяють розробити і обґрунтувати необхідність розробки моделі соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності у сільських українських та литовських сільських соціальних службах.

Соціальні проблеми сільського населення в сучасних умовах розвитку суспільства набувають все більшої актуальності. Ключовою проблемою сільського соціального розвитку залишається створення соціальної інфраструктури, яка забезпечить доступ сільських жителів до сучасних й ефективних послуг, таких як: освіта, охорона здоров’я, культура, телекомунікації, водопостачання, електропостачання, транспорт, працевлаштування, професійне навчання для всього сільського населення.

Вирішення цих завдань багато в чому залежить від соціальних служб.

Необхідна нова парадигма розвитку соціальної роботи, що має бути націленою на підвищення людської гідності і усвідомлення цінності людської особистості як суб’єкта перетворень свого життя.

Суть нової парадигми (М. Гур’янова, 2005) характеризується так [9]:

– створення соціальних служб безпосередньо в громадах;

– розвиток оптимальної моделі соціальної роботи в кожній громаді, яка відповідає потребам, традиціям жителів даної місцевості;

– цілісний міжвідомчий підхід до структурування соціальної роботи в кожній громаді, що дозволяє вести комплексне обслуговування всіх жителів громади, і дітей, і дорослих;

– розвиток і підготовка кваліфікованого персоналу — общинних соціальних педагогів, які здійснюють соціальний патронаж сімей, і соціальних працівників, що спеціалізуються на підтримці проблемних груп клієнтів;

– пріоритет превентивних і розвиваючих форм соціальної роботи;

– залучення населення до роботи з надання допомоги нужденним, з прийняття рішень і соціальної політики муніципалітету;

– визнання ролі добровільних, благодійних, релігійних організацій та включення їх в офіційну систему соціального забезпечення[8].

На сьогодні в Україні взагалі проводиться робота щодо активізації співробітництва з іншими країнами з питань захисту прав осіб з інвалідністю. Співпраця відбувається у сферах соціального забезпечення, реабілітації, освіти, зайнятості, відпочинку, культури і мистецтва. Зокрема, реалізуються заходи з обміну досвідом та консультування, обстеження та лікування, оздоровлення осіб з інвалідністю, благодійності, участі в навчальних програмах, виставках, конкурсах, концертах і змаганнях, соціальної інклюзії, усиновлення дітей з особливими потребами, виплат різних допомог, наприклад пенсії, соціальної допомоги, страхових виплат, стипендії на навчання тощо. Крім того, громадські

об’єднання, які займаються питаннями осіб з інвалідністю, також беруть активну участь в організації та реалізації проектів міжнародного співробітництва. Вони регулярно проводять зустрічі з організаціями людей з інвалідністю інших країн, беруть участь у роботі низки урядових і неурядових міжнародних організацій. Тож Україна постійно здійснює послідовні кроки на шляху співпраці зі світовою спільнотою в напрямку створення умов для повноцінного існування осіб з інвалідністю в соціумі. Розвиток соціальної роботи в Литві розпочинався з благодійної діяльності католицьких парафій, спрямованої на допомогу бідним, і до періоду створення Радянського Союзу обмежувався діяльністю католицької церкви на основі християнських цінностей. Варто зазначити, що історія соціальної роботи в Литві схожа на українську, оскільки до здобуття незалежності в 1990 році, країна перебувала у складі Радянського Союзу. Відповідно, формування соціальної роботи як практичної та академічної дисципліни почалося після здобуття незалежності, активний розвиток якої припадає на дев’яності роки ХХ ст. Визнання соціальної роботи як академічної дисципліни в Литві відбулося в 1992 році.

Розвиток соціальних послуг у Литві почався з прийняття Концепції соціальних послуг (у 1994 р.) і збільшення кількості стаціонарних соціальних установ (1994–1995 рр.). Кількісне зростання інтернатних установ та безкоштовне соціальне обслуговування в Литві не сприяли конкуренції між інтернатними установами. Тоді було ухвалено Закон «Про соціальні послуги» (1996 г.), який передбачав нові принципи соціальних послуг, що сприяють розвитку надання соціальних послуг на місцевому рівні. Згідно з цим Законом, населенню Литви надавалися два види соціальних послуг: загальні та спеціальні.

Вступ Литви до Європейського Союзу відкрив нові перспективи для села, рух сільських громад неухильно зростає, їх кількість швидко збільшується і їх діяльність набуває все більшого розвитку. І Литва, і Євросоюз підтримують ресурси сільських громад. Таким чином, аналіз ситуації дозволяє зробити висновок про те, що роль сільських громад у поліпшенні якості життя на селі постійно зростає. Ініціативу проявляє населення, яке об’єднується в громади. Об’єднаними силамишвидше створюється добробут сільського населення, більш якісно вирішуються місцеві проблеми, питання збереження культурної спадщини. Сільські громади в статусі неурядових організацій існують у всьому світі.

Установами соціальної опіки Литви акцентовано увагу на соціальних проектах фонду Євросоюзу (розроблялися проекти для участі в тендерах, оголошених фондом Євросоюзу). Грошові кошти фонду Євросоюзу використовувалися для проведення реконструкції будівель, придбання нового обладнання, що сприяють поліпшенню якості соціальних послуг. Слід особливо відзначити, що створені комфортні умови проживання, відпочинку, спілкування і оздоровлення для мешканців будинку опіки, обладнані зали для занять фізкультурою і реабілітації, відкриті комп’ютерні класи в бібліотеках.

Вивчаючи історію теорії соціальної роботи XIX–XX ст., ми можемо відзначити, що соціальна робота XXI ст. зробила великий крок вперед, з’явилися благодійні соціальні фонди, благодійні акції, соціальні центри та служби. Але водночас з кожним роком зростає кількість клієнтів і людей, які потребують соціальної допомоги, це пов’язано з економічним, екологічним, трудовим та іншими аспектами сучасного стану країни, що призводить до того, що соціальна робота в Україні набирає все більше і більше клієнтів, які перебувають у складних життєвих обставинах.Українська соціальна робота спирається на досвід роботи європейських країн, що сприяє удосконаленню системи соціальної роботи.

Проблеми сучасного села, її культурно-історичного і соціального контексту завжди були предметом вивчення соціологів, етнологів, економістів, філософів та інших учених у галузі соціальної роботи. Як бачимо, соціальна робота на селі, будучи новим видом професійної соціальної діяльності, мусить вписатися в складну систему соціальних відносин, заснованих на історичних, культурних, господарських традиціях тієї чи іншої сільської соціальної спільності, і зайняти в ній свою нішу. Щоб це сталося, важливо добре знати і розуміти психологію сільського жителя, шанобливо ставитися до традицій цієї місцевості, використовувати історичний досвід соціального захисту людини і при цьому внести новітні професійні знання в наданні допомоги людині, її родині та громаді.

Високий рівень сільського безробіття і неможливість вирішити цю проблему в рамках розвитку тільки сільського господарства, потреба в розміщенні несільськогосподарських виробничих, обслуговуючих структур та інших інфраструктурних об’єктів у сільській місцевості в нинішніх умовах посилюються низкою аргументів економічного, соціального та еколого-територіального характеру.Основні проблеми людей похилого віку: самотність, безробіття, втрата життєвих перспектив, хвороби, злидні, смерть близьких. Провідні інститути та агенти соціалізації: сім’я, мікросоціум, спеціальні організації по догляду за людьми похилого віку, релігійні організації, сусіди. Основні напрямки соціальної роботи: виявлення осіб, які потребують соціального піклування вдома і в спеціальних установах; створення умов для прояву активності літніх людей в мікросоціумі та задоволення їх інтересів; роз’яснювальна робота з близькими літніх людей.

Соціальна робота з людьми похилого віку в Україні прирівнюється до соціальної роботи на рівні помічника соціального працівника в соціальних службах розвинених країн світу. За своїм характером вона є малоперспективною і низькооплачуваною. Робота з людьми похилого віку завжди вважалася і вважається, на думку фахівців соціальної сфери та науковців, однією з найважчих як у фізичному, так і в психологічному плані. Нині більшість співробітників соціальної сфери (лікарі, медичні сестри, адміністрація, керівний та обслуговуючий персонал) змушені працювати з людьми похилого віку через певні життєві обставини, а не в результаті справжнього професійного покликання. Тоді, коли за кордоном створюються вищі навчальні заклади для літніх людей, що є розгалуженою системою рекреаційних і реабілітаційних установ для цієї категорії населення, в нашій країні основна увага приділяється підтримці нормального життєвого рівня громадян похилого віку на рівні виживання [12].

З огляду на все зазначене, основними напрямами соціальної роботи в сільській місцевості є:

• виїзні консультації щодо вирішення правових, соціально-психологічних, психологічних, соціальних проблем;

• заходи рекреаційного характеру для дітей та молоді;

• соціальний патронаж для дітей з інвалідністю;

• соціальний патронаж літніх людей;

• організація зайнятості сільської молоді;

• проведення просвітницької соціальної роботи серед дітей та молоді щодо попередження негативних явищ у молодіжному середовищі;

• проведення благодійних заходів та акцій [11].

Емпірична частина дослідження проводилась з березня 2016 по жовтень 2016 року з людьми з обмеженням життєдіяльності. З цією метою було обрано 10 сіл Житомирської області в Україні та село Тірулей Литовської Республіки. Обсяг вибірки становив 160 осіб.

В опитуванні взяли участь 62,5% жителів 10 обраних нами українських сіл, серед яких 56 жінок і 44% чоловіків, а також 37,5%, жителів села Тірулей в Литві, серед яких 66,7 жінок і 33,3% чоловіків.

З них брали участь українці 19% — у віці від 15–25 років, 31% — у віці від 26–35 років, 20% — у віці від 36–45 років, 14% — у віці від 46–55 років, 16% — у віці від 56–65 років. А також литовці у віці від 26–35 років— 10%, у віці від 36–45 років— 7%, у віці від 46–55 років — 33% і 27% — у віці від 56–65 і більше років, і у віці від 66–75 років — 23%.

В ході аналізу емпіричних даних, виявлено що, дуже велику потребу респонденти мають у матеріальному забезпеченні 61% і також великою потребою є працевлаштування 43% (діаграма 1).

Литовські респонденти мають велику потребу в матеріальному забезпеченні 40% (діаграма 1).

Респонденти з Литви не мають доступу до таких соціальних послуг, як: соціальна допомога 60%, організація транспорту 89%, і надання супровідника дитині до школи з інклюзивним навчанням 63% (діаграми 3, 4).

Отже, в українських селах найбільш складно отримати такі соціальні послуги, як: супровід дитини в школу з інклюзивним навчанням — 78%, тимчасове надання нічлігу 67% і 46% організація транспорту.

У Литві, найбільш важко отримати такі соціальні послуги, як: соціальна допомога 43,3%, організація транспорту 66,7 і 63,3% супровід дитини в школу з інклюзивним навчанням. Ці результати показують, що в Україні і Литві є загальні недоліки соціальних послуг.

В ході аналізу емпіричних даних виявлено, що великою складністю для українських жителів є відсутність трудової зайнятості 32% і відсутність доступності до засобів зв’язку 38%. Великою складністю для респондентів Литви є відсутність трудової зайнятості 67%, і дуже великою складністю є відсутність доступності до засобів зв’язку 48,3%.

Найчастіше, як показали результати у жителів українських сіл, джерелом доступності соціальних послуг є саме районна соціальна служба. Як показало дослідження, районна соціальна служба надає саме такі соціальні послуги як:

1) матеріальне забезпечення 75%;

2) організація соціальних зв’язків і контактів 42%;

3) соціально-правова допомога 42%;

4) допомога по господарству 52%;

5) посередництво і представництво інтересів 41%;

6) організація транспорту 59%.

За литовськими даними, також джерелом доступності соціальних послуг є саме районна соціальна служба, як показали результати, а саме:

1) матеріальне забезпечення 56%;

2) організація соціальних зв’язків і контактів 51,7%;

3) соціально-правова допомога 51,7%;

4) посередництво і представництво інтересів 56,7%.

В українських і литовських селах саме районна соціальна служба надає більше соціальних послуг людям з обмеженням життєдіяльності і людям, які потрапили в складні життєві обставини. Як показало дослідження, районна соціальна служба надає майже всі соціальні послуги.

Аналіз результатів дослідження показав, що дуже великою потребою для сільських жителів як України, так і Литви, є матеріальне забезпечення та працевлаштування. Це може бути пов’язано з тим, що сільські жителі не мають можливості добиратися до великих міст на роботу, а також залежить від економічного становища країни. Також це пов’язано із занепадом сільського господарства, з закриттям державних сільськогосподарських ресурсів в Україні. За ситуації в литовському селі, на нашу думку, такий результат виник через еміграції сільської молоді у великі міста і за кордон, а також через низький рівень транспортного обслуговування між сілом та містом.

В українських селах медичну допомогу респонденти можуть отримати з великими труднощами, і більшість жителів українських сіл не мають змоги отримати таку соціальну послугу, як тимчасове надання нічлігу. Також, як було вже зазначено, організація транспорту для жителів українських сіл є недоступною соціальною послугою. Надання супроводу дитині в школу з інклюзивним навчанням жителі не можуть отримати тому, що в селах немає шкіл з інклюзивним навчанням, та й взагалі в деяких малочисельних українських селах немає шкіл. За литовськими результатами також недоступною соціальною послугою є організація транспорту і надання супроводу дитини в школу з інклюзивним навчанням. На нашу думку, саме соціальна служба повинна зайнятися цією проблемою, адже організація транспорту може вирішити деякі соціальні проблеми жителів сіл.

Більшість респондентів українських сіл вважають, що їх складні життєві обставини пов’язані з відсутністю трудової зайнятості і це призводить до великих проблем з матеріального забезпечення. За результатами дослідження така ж ситуація і в литовському селі Тірулей, де респонденти вказали, що їхні складні життєві обставини пов’язані з відсутністю трудової зайнятості. Тож, за нашими висновками, більшість соціальних послуг як в Україні, так і в Литві надаються не на місцевому рівні, а районними соціальними службами, можливості яких на сьогодні також є обмеженими.

Отже, можна зробити висновок, що саме сільському соціуму повинен бути відданий пріоритет у розвитку соціальної роботи внаслідок його специфіки, яка може стати основою подальшого розвитку соціальної роботи як професії, якщо розглядати сільських жителів як одну з категорій соціально перспективного контингенту. Сільський соціальний працівник мусить вміти оцінити і задіяти систему неформальної підтримки — сім’ю, церкву, сусідів, друзів, щоб з’ясувати потреби нужденних і задовольнити їх. Крім того, сільські соціальні працівники повинні мати спеціальну підготовку з використання систем неформальної підтримки при вирішенні проблем своїх клієнтів.

Основними можливостями організацій соціальної сфери в Україні з проведення соціальної роботи з людьми з обмеженням життєдіяльності є: соціальне обслуговування Територіальним центром соціального обслуговування (допомога по господарству, забезпечення продуктами харчування, одягом, взуттям, білизною, предметами першої необхідності, догляд на дому, догляд стаціонарний, денний догляд, соціальна адаптація, соціальна профілактика, посередництво (медіація), транспортні, інші соціальні послуги); організація надання адресної натуральної та грошової допомоги; проведення виїзних консультацій із соціальних, психологічних і правових питань фахівцями соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді; надання соціальних послуг мобільним соціальним офісом; проведення благодійних заходів та акцій. Найбільш актуальною можливістю соціальної роботи в сільській місцевості в Литовській Республіці є соціальне проектування.

Однією із відмінностей соціальної роботи в Україні і Литві є законодавче забезпечення діяльності соціальних служб, допомога Євросоюзу литовським соціальним службам у виплаті соціальної допомоги, проведенні реконструкції будівель, придбанні нового обладнання, покращенні якості соціальних послуг, створенні комфортних умов соціального обслуговування, реалізації проектної діяльності.



Номер сторінки у виданні: 109

Повернутися до списку новин