Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Родовід українців





            Роман Наконечний
            УДК 94 (477)

 

           У статті автор осмислює особливості генеалогічного дерева сучасних українців, посилаючись на древні історичні літописи, Священне Писання.
           Ключові словародовід українців, генеалогія, Повість минулих літ, Біблія.

         

          В статье автор осмысляет особенности генеалогического древа современных украинцев, обращаясь к древним историческим летописям и Священному Писанию.
            Ключевые слова: родословная украинцев, генеалогия, Повесть временных лет, Библия.

 

            The author is comprehends features of a genealogic tree of modern people of Ukraine, using ancient historical annals and the Bible.
            Key words: a family tree of Ukrainian, genealogy, the Story of time years, the Bible.

 

            Питання: «Хто ми і чиї ми діти?» стоїть із покоління в покоління перед нашими дослідниками історії. Аналогічне питання цікавить дослідників багатьох народів світу.
             Актуальність роботи. Вивчення генеалогічного дерева сучасних українців - надзвичайно потрібна справа. Необхідно на науковому рівні дослідити наш родовід в глибину віків аж до «старозавітнього» біблійного часу. Існуюча академічна наука відстоює автохтонність нашої людності на сьогоднішніх географічних теренах, починаючи з «трипільської» культури. В той же час стверджує, що через північне Причорномор'я пройшли великі маси різних народів. Археологічні розкопки древньої матеріальної культури на наших теренах не дають переконливої інформації, що вона стосується тільки нашого етносу, та підтверджує, шо це археологічна культура різних народів.
             Важливим документом пошуку нашого родоводу є «Повість временних літ». В ньому маємо літописну інформацію про приналежність до слов'яномовної людності народів з назвами: поляни, древляни, словени новгородські, полочани, дреговичі, сіверяни, волиняни.
            Мова - це ще не ознака приналежності до роду. Геродот стверджує, що в історичному часі людність, що заходила на територію в іншомовне оточення іншого народу, змінювала свою прадавню мову. Отже, мовна подібність, - це не ознака приналежності до роду (в нашому випадку «слов'янського-соловянського»). Живим прикладом може бути сьогоднішня мовна ситуація євреїв та інших етносів на географічних теренах іншомовних держав. І не тільки євреїв, адже з нашого русинсько-українського роду багато людей, асимілювавшись, відмовились від своєї прадавньої мови. Зразу хочу застерегти Вас, що назва «рус-русин» не має нічого спільного з назвою «московит, руский, росіянин, расеянин».
           Наш історичний документ «Повість временних літ» (м. Київ. Вид-во «Дніпро», 1989 р.) засвідчує велику обізнаність наших предків в географії, назвах народів, а також біблійну інформацію Старого і Нового Завіту. Одночасно треба зауважити, що у «Повісті временних літ» хронологія ведеться від початку «створення світу» цифрами-літерами (літерне літочислення), що було в багатьох народів за тисячу років до нашої ери. Таке літочислення було в Єгипті та в народів-сусідів. Це семітські народи, греки, а також слов'яни, вірмени, грузини.
           Із вищесказаного можна зробити висновок (припустити), що руси-українці належать до родоводу надзвичайно давнього. До цікавого висновку дійшов знаний в науковому світі філолог Михайло Красуський, який ще в 1880 р. у своїх наукових дослідженнях «Древность малороссийского языка» писав: «...что малороссийский язык не только старше всех славянских, не исключая так называемого старославянского, но и санскритского, греческого, латинского и прочих арийских». Це підтвердили англійські лінгвісти Роберт Макрам, Вільям Крен і Роберт Макніл, дійшовши висновку, що коріння англійської мови, яка належить до германської групи мов, криється в давній українській мові.
            Виникає питання: чи може нас влаштовувати така ситуація, коли наша генеалогічна гілка (чи можливо, декілька) історично обрізана в VI-VII століттях нашої ери? Враховуючи, що наші предки у вказаних століттях мали свою писемність, високу культуру, описану в «Повісті временних літ», високий на той час рівень географічних знань, теологічної науки, ведення землеробства, будівництва, можна зробити висновок, що наші предки були давні і «славні». А ми, «славних прадідів великих правнуки погані...» (Т. Шевченко), не можемо знайти цю історичну славу, що була раніше VI століття.
            Людство знає про стародавню (до нашої ери) високу матеріальну культуру на території Індії, Єгипту, Шумеру, Кріту, Палестини, не називаючи потомків творців цієї культури. Сучасні народи, які населяють географічну територію з цими історичними памятками, не мають аргументів для твердження, що це культура їхніх предків. Біологічно кожен народ веде свою генеалогічну гілку від дерева-першолюдини естафетою «вічного життя» - клітинами батька і матері - і це означає, що потрібно йти в своїх дослідженнях до початку історичної інформації про родовід і на географічну територію, яка описана в Біблії. Там точно віднайдемо свій родовід. Вивчаючи давню матеріальну культуру, історики не мають одностайної думки щодо предків сьогоднішніх етносів, які створили прадавню культуру. Історична наука вимагає археологічних і писемних аргументів.
            На мою думку, дослідження історії подібне до математичної науки, і роботи слідчих, де знаходять розв'язок рівняння з багатьма невідомими за допомогою науки математичної логіки і слідів-міток, що залишились на місці події. Сучасна історична наука теж має багато невідомого, а сьогоднішнє трактування нашої української історії до VI століття є просто нелогічним. Додатково до існуючих джерел історичної інформації потрібно використати Біблію. Допоможуть також в пошуку інформації про наших предків роботи Геродота, відкриття археологів при розкопках Шумеру, Єгипту, Кріту, Палестини та інші джерела. Поєднати існуючу різнобічну інформацію в зрозумілу історичну дійсність можна за допомогою логіки. Особливу увагу необхідно звернути на вивчення історичних подій, що викликали міграції народів. У Біблії можна знайти багато історичних фактів міграції. Наприклад, у Біблії (книга «Повторення закону» гл. 7:1) написано наступне: «...Коли Господь, Бог твій, забере тебе до того Краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то Він вижене численні поганські народи перед тобою: хіттеянина, і гіргашеянина, і амореянина, і ханаанеянина, і періззеянина, і хіввеянина, і євусеянина, - сім народів, численніших і міцніших за тебе». Ці слова звернені до єврейського народу, що вийшов з Єгипту. Бог попередив євреїв, називаючи цей народ «твердошиїм», якщо він не буде дотримуватись даних йому «Божих законів» в заселеному краї і пообіцяв (книга «Левит», гл. 26:32-33): «І спустошу Я Край той, - і будуть дивуватися з того ваші вороги, що мешкають у ньому. А вас порозпорошую поміж народів, і вийму за вами меча, - і стане край ваш спустошенням, а міста ваші будуть руїною...». Про те саме йдеться в Біблії (книга «Повторення закону», 4:27): «І розпорошить вас Господь посеред народів, і будете ви нечисленні поміж людьми, куди спровадить вас Господь».
              Як ви думаєте, Бог дотримувався свого слова? Так, можна не сумніватись. Куди переселились ці народи? Завдання вчених - розгадати:
               Чиї це предки названі в Біблії і де їхні потомки живуть сьогодні?
               Де живуть дванадцять колін Якова зі своїми ознаками - кольорами прапорів?
               Де живуть хореї?
               Де живуть едоміти?
               Де живуть евеї (хівеї-хівеяни)?
               Де живуть потомки Лота, моавіти і амовіти?
               Де живуть фелистим'яни?
               Де живуть фінікійці, перезіяни, фрізи, гоїми?
               Де живуть наки?
               Де живуть єрусимляни-єруси (євуси)?
               Де живуть халдеї?
              

               Мене в першу чергу цікавить, чи були серед перелічених народів наші предки і куди були вигнані ці народи, і де зі своїми ознаками-прапорами розпорошені дванадцять колін єврейського роду. Прошу ще раз уважно прочитати біблійну інформацію в книзі «Повторення закону» (гл. 7:1), і там знаходимо назву території «Край».
               Який же народ називає свою батьківщину «рідним краєм», державне утворення «країною», а своїх земляків «краянами». Так називаємо ми, руси-українці. Серед нашого люду є власники прізвищ Крайник, Крайнов, село на Закарпатті Крайникове і т. п. Як би мав називатись народ, що жив у «Краї»? Я думаю, що там проживали «країнці». Подібною назвою в нас користувались до ХХ століття, називаючи наші терени Країна-Вкраїна, а жителі, що проживають в краю (у краю), стали називати себе українцями, хоча донедавна предки наші ідентифікували себе русинами, лемками, гуцулами, волинянами, полтавчанами-таврійцями.
                Ми знаємо, що біблійну територію, з якої вигнані перелічені народи, сьогодні називають «Ізраїль» і «Палестина». Отже, народ (народи), який там проживав, забрав цю назву «Край» з собою і продовжує користуватись до сьогодні в назвах адміністративних територій, а ми - в назві своєї держави. З біблійної інформації хочу виокремити і дослідити назву народу «євусеяни». В Біблії (книга «Буття», 10:16, і Зах. 9:7) зустрічається назва «євусей». Цікаво розшифровує цю назву цитата з Біблії (кн. «Іс. Навина», 18:25-28), де йдеться про поділ територій, міст та їхні назви. Читаємо цитату в Біблії: «Гів'он, і Рама, і Беерот, і Міцпе, і Кефіра, і Моца, і Рекем, і Їрпеїл, і Пар'ала, і Цела, Елеф, і Євусі, воно Єрусалим, Гів'ат, Кір'ят-Єарім, - чотирнадцять міст та їхні оселі. Це спадок Веніяминових синів за їхніми родами». В прочитаній біблійній цитаті є назва міста Євусі з поясненням, що це Єрусалим. Місто мало подвійну назву: Євусі та Єрусалим. Як могли називатись жителі Єрусалиму? Звичайно - єрусимляни або єруси. Не виключено що, другою назвою мешканців міста була назва „євуси-євусеї".
              Багато було версій розгадки змісту назви «вічного міста». Спробую висловити свою версію щодо походження назви міста «Єрусалим» і жителів цього міста за часів Старого Завіту. В Біблії сказано, що це було царське місто Євусян і називалось воно «Євус» (Суд., 19:10 і далі; 1Хр, 11:4 і далі; Іс. Навин, 15:8, 28). Це місто називали також «Салим» (Селом Р. Н.) Пс. 75:3.
             В Біблійному словнику Брокгауза сказано наступне: «Иевусеи - народ, проживающий в Ханаане (Бут. 15:21; Вихід 3:8). Родоначальником иевусеев был один из сыновей Ханаана, внука Ноя (Бут. 10:16). Согласно информации Библии (Чис. 13:30; Нав. 11:3) ко времени завоевания Ханаана иевусеи вместе с аморреями, хеттеями и ферезеями жили на «горе». В Ветхом Завете они неоднократно упоминаются, как жители Иерусалима (Нав. 15:8, 63; 18:16, 28; Суд. 1:21; 2 Цар. 5:6), который поэтому назывался городом Иевусеев, или Иевусом (Суд. 19:10, 11). В то же время название Иерусалим было известно и до завоевания города израильтянами: в форме Урусалим. Оно встречается в документах Тель-Амаранского архива».
             Надзвичайно скупа і разом з тим цікава інформація. Кого називали «урус» або «урус-шайтан»? З історичних джерел знаємо, що татари і турки так називали наших предків-козаків. Загадковим у словах «урус» і «україна» є значення букви «у». Адже територія «Край» могла тоді теж називатись «Украй» - звідси і укри, У-Країна; Укрейн.
             Який зміст в різниці назв Країна і Україна? Що значить буква У (U), додана до біблійної назви «Країна»? Випадково звернув свою увагу в Біблійному словнику Вихлянцева на інформації про слово УЕЛ.
             «Уел (воля Божа) (Бібл. Езд. 10:34) аналогічно Адаія, е.», де Уу - воля, ел - Бога.
             Якщо виходити із наведеного біблійного змісту, то Україна означає «волі Країна». Жест вказівним і середнім пальцями у вигляді букви «V» - воля, вікторія. Можливо, перша буква слова «воля» і мала такий самий зміст в довговічнй назві «Вкраїна - В Країна». Отже, наші предки знали Біблію, знали мови і називали нашу державу «В-Країна - Волі Країна - Україна».
            Повернемось думками до назви міста «Єрусалим». Отже, Єрусалим був столицею роду урусів-євусів-єрусів. Назва ця складається з двох слів і мала б звучати за змістом "Є рус селом». Нижче я наведу приклади, що назва «рус, рос» на цих теренах існувала. А зараз спробуємо пошукати назву «село»:
            1. У Біблії ціла околиця названа «Села - Гаммахлекот» (1 кн. Сам. 23:28). Зміст першої частини назви - «Села» нам русинам--українцям зрозумілий. Друга частина складена з багатьох слів-значень, але наразі немає потреби її розшифровувати.
            2. При розподілі території Краю між дванадцятьма колінами Авраама підпорядковані містам поселення так і називаються - «села».
           3. В Біблії книга Ісуса Навина (гл. 18:1) вказано: «І була зібрана вся громада Ізраїлевих синів до Шіло [Сіло, Село. - Р. Н], і вони помістили там скинію заповіту, а перед ними був здобутий Край». У Львівській області існує назва села - «Старе Село».
            4. Водойма (ставок) Сілоамська на околиці Єрусалиму зберегла другу частину слова «Єрусалим» - «село» і називається до сьогодні «Сілоам». Дозволю собі припустити, що по-русинськи ця назва звучала «села-яма».
            5. Є в Біблії назва «Села» у наступних книгах: 2 Цар. 14:7, Іс. 16:1; Суд. 1:36, що цілком може бути спотворенням нашого русинсько-українського «село».
            Водночасн хочу звернути увагу на біблійну інформацію в книзі пророка Неемії, (гл. 3) де говориться про відновлення зруйнованого Єрусалиму після повернення з вавилонського полону. Там перелічені відповідальні за відновлювані ділянки, а також власні назви ділянок і брам міського муру: Брама Овеча, Брама Стара, Брама Наріжна, Брама Золота, територія Заріччя, Широкий мур, башта Печей, Брама Долинна, Брама Навозна, Брама Джерельна, Давидове місто, Брама Водна, Брама Кінська, Брама Міфкад. Остання брама вже названа не по-слов'янськи.
            В Новому Завіті Ісус Христос згадує прохід в мурі, називаючи його «Вушко Голки» - власна назва якого теж звучить по-русинсько-українськи. До сьогодні біблійна назва часів Ісуса Христа «Гетсиманський сад» не змінилась, в цій назві слово «сад» нам зрозуміле і в сьогоднішній русинсько-українській мові назва звучала би - «Гетьманський сад». Можливо, вона так і звучала у мові русів Єрусалиму.
Повернемось до дослідження першої половини назви міста «Єрус» (Євус). Із біблійної інфромації дізнаємось, що євреї довго не могли перемогти жителів Єрусалиму і єрусалимської землі. Лише за тисячу років до Різдва Христа цар Давид, уродженець міста Бетлеем, здобув перемогу над цим людом. Родовід царя Давида потребує глибокого дослідження, тому що місто Бетлеем означає - рід лемів; євреї пояснюють назву як «Дім хліба», араби - як «Дім м'яса». Із цього виходить, що вони не знали змісту початкової назви. Аналізуючи назви міст, що починаються чи закінчуються на -бет, -бат, -веф (транскрипція бет), а також маючи інформацію, що слово «бет» в Єгипті і сьогодні означає «рід», я прийшов до висновку, що назва Бетлеем означає «Рід лемів». Отже, єрусалимські руси були витіснені з урус-землі за тисячу років до Різдва Христа. А історія фіксує за 800 років до Христа появу на Апенінському півострові народу під назвою «етруски».
           В Українському радянському енциклопедичному словнику дається інформація про етрусків: «Етруски (лат. etrusi, rus; самоназва - рассени) - одне з найзначніших племен старої Італії. Питання про походження і мову не з'ясовано. Переважна більшість мовних пам'яток етрусків становлять короткі написи власних назв. Крім них з певністю з'ясовано лише кілька десятків етруських слів. Етруське письмо лягло в основу латинського алфавіту. Етруски створили самобутнє мистецтво. Значного розвитку у них досягли архітектура (будівництво храмів, житлових будинків), скульптура (теракотова і бронзова) та портретний живопис. В VII-VI ст. до н. е. етруски населяли Середню і Південну Італію та острів Корсіку. В III ст. до н. е. були підкорені Римом. В I ст. до н. е. остаточно зійшли з історичної арени. Культура етрусків мала значний вплив на започаткування культури Стародавнього Риму».
           Отже, етруски (є то руси „ка" - руси Божі) вони ж расени, рашени, руси, русини. Остання назва «русини» мною поставлена в ряд з іншими, так як з-поміж нас, червоних русинів, є носії таких прізвищ - Русин, Руснак, імен - Рузя, Руся, Ростислав. Дослідники стверджують, що технологія будівництва храмів у етрусків подібна до єрусалимської (обробка кам'яних плит, розміри і т. п.). Важливо дослідити культуру поховань. Адже поховання в раці (рака: ра - бог, ка - дух), тобто в саркофазі, що тепер ми називаємо - в труні, характерне для певного народу чи народів. Поховання етрусків було подібне до єгипетських. На мою думку, якась частина народу євусів-урусів, що був вигнаний з території Урус-землі - Краю, заселила Малу Азію і придунайську Панонію. Решта розсіялася по Балканах і заселила Апенінський півострів та Корсику (Карусіку).
            Слова „рус", „рамен", „рос" розійшлись в назвах топонімів, іменах, прізвищах по земній кулі, але ніхто не ідентифікував себе русом, крім двох народів - білі руси (білоруси) і червоні руси (вони ж руси, руснаки-лемки, поляни). Історія зафіксувала ще назву „чорні руси".
            Як розібратись, що означають кольори, в даному випадку для русів. На мою думку, це кольорові назви географічних територій, на яких жили предки цього народу.
            Білі руси - жителі території древнього Єгипту, на якій Ніл мав назву «Білий Ніл». Єгипетське місто Мина, назва якого зосталась в імені, що є дуже поширеним і на сьогодні в Єгипті, повторилася на європейській території і продовжує історичну функцію - столиці на новій території під назвою Мінськ. А перша стоянка ізраїльського табору після втечі з Єгипту - під назвою Мозер (Чис. 33:30) - продовжує існувати як обласний центр в Білоруській державі. Гербом столиці білих русів є зображення Юрія (Георгія)-Переможця на коні, який списом побиває змія (гада). Цей Переможець возведений в ранг святого і у всіх древніх церквах України і Білорусі присутність цього образу була обов'язковою. Зразу додам, що і в коптських християнських храмах Єгипту і Єфіопії цей образ присутній з тим самим змістом - проганяє (вбиває) змія. На мою думку, це керівник жорстокої боротьби жителів Єгипту з дванадцятьма колінами Якова. Цей народ в Єгипті називався євреями (є в раю) вважався змієвим (гадовим) родом (по арамейськи «змій» - щек). Колір прапора білорусів біло-червоний - це колір єгипетських фараонів і колір об'єднаних в Єгипті двох народів - русів білих і червоних в єдиній державі. Сьогоднішній прапор Єгипту чотирьох кольорів - білий, червоний, синій і чорний. Голубий або синій колір - це Голубий Ніл, що бере початок в Єфіопії; Білий Ніл - білий колір; нижня частина Нілу, Червоне море і південна частина Палестини, - червоний колір. Чорний колір - це колір чорної Ефіопії (Аббісінії). Ця гама кольорів прапорів європейських народів, які історично пов'язані з біблійними теренами і змушені були з волі Божої покинути обжиті місця, щоб заселити європейську територію в різний історичний час і різними шляхами і були переселені волею Бога на європейські простори. Народи тіснили один одного і тому територіальні претензії у європейців є до сусідів із східного боку, які тіснили один одного в західному напрямі. Мітками і підтвердженням можуть бути топоніми Брест і Белз та повторення цих назв на Ла-Манші - порт Брест і на острові місто Велс.
             Хто ж тоді чорні руси? Адже немає на сьогодні народу, який би так себе називав. Є чорні гори (Чорногорія), є білі гори (Болгарія), білі хорвати. Історія зафіксувала факт існування такого народу. Можливо, відбулось так, як в недавній історії Радянського Союзу, що нас усіх за кордоном називали «русскими», адже були ми всі в одній державі, хоча кожен народ продовжував ідентифікувати себе родовою назвою. Чорні руси зоставили свою мітку в кольорі прапора Галицької землі - чорний колір в червоно-чорній кольоровій гамі галицького прапора, а також в естонському і німецькому. Чорний колір-мітка залишився і на теренах Аравійського півострова. Чи можна розгадати загадку чорних русів? Думаю, що можна, якщо вдумливо вивчати інформацію літописів і Біблію. По якихось мітках, кольорах, топонімах, іменах, прізвищах щось-таки можна знайти. Почну з того, що кожен народ сам себе ідентифікував і ця назва могла не співпадати з назвою, яку давали цьому народу сусіди. Що про чорних русів говорить енциклопедія та інші історичні матеріали? Надзвичайно скупа інформація. В УРЕС, виданому АН УРСР 1968 року, «Чорна Русь - назва в XIII-XIV століттях давньоруських земель у басейні верхів'я р. Німану з містами Солонімом, Волковиськом, Несвіжем та ін. (тепер Білорусія). В XIII ст. перебувала у володінні литовського і галицько-волинських князів. У XIV ст. Чорна Русь разом з литовськими землями складала ядро Литовського Великого князівства». Додаю до цього ще інформацію з Wikipedia (інтернету): «Чорні клобуки, чорні шапки, каракалпаки - історична назва об'єднання тюркських кочових племен печенігів, торків, берендеїв, осілих у лісо-степовій частині Київської Русі (переважно над Россю) в XI-XII ст. Це об'єднання було зумовлене потребою спільної оборони від нападів половців. Чорні клобуки мали свою самоуправлінську організацію (віче старшин), яка підлягала київським князям. Як складова частина Київської Русі, чорні клобуки охороняли її південні кордони та брали участь у походах київських князів. Під впливом сусідів чорні клобуки поступово переходили від скотарства до осілого рільництва. По татарській неволі у 1240 р. частина чорних клобуків асимілювалась з українським населенням, інші подались в степи і про них історичні документи нічого не згадують».
             Ще про «чорних людей», які воювали проти половців разом із князем Ігорем Святославовичем в 1185 р. (стор. 339, «Літопис руський», вид-во «Дніпро», 1989 р.), називаючи їх ковуями. Звертаю увагу на назву «кавуї». На мою думку, це спотворена назва «кавеї». Багатьом знайомий єврейськийий вираз «ай вей» або «А зохен вей». Отже, у християн це звучить, як «Ой, Боже», у євреїв - о достойний Вею». А назва кавеї означає - «дух Вея» або «бога Вея». Єврейське «ай» в Біблії завжди з артиклем -«хаай», що в нашому випадку означає «достойний святий Вей». Таке звертання в нашій мові звучить «хай».
            Санскритське «ка»(ко) означає «Бог, Дух». Сліди «чорних веїв» є в назві давньої вулиці Кракова, яка так і називається «Чарновейська». Думаю, що й наші Чернівці, і Чернівці, що біля Кракова, походять від людності веїв, які їх заселили і початково могли означати - «чорновейці».

 Древній герб Чернігова    
     

 

    Герб Кракова                  Герб Пястов

 

 

 

 

 етнографічному покажчику: «на стор. 397 «Літопис руський» читаємо: «Ковуї, напівкочове, тюркське плем'я, частина чорних клобуків, можливо, відусоблена орда половців, були під владою руських князів;

займали басейн Росі, Трубожа, нині - пд. част. Київської і пн.-сх. част.
             Вінницької обл., Черкас. обл., пд. частина Черн. обл. - стор. 243, 244, 282, 293, 295, 336, 338-340».
            Науці невідомо, чи чорні руси і чорні клобуки - два різні народи, чи ні. Останні ще називались «торки», які розсіялись по географічній території Київської Русі і значна частина перейшла на західні українські землі, де залишила свої мітки в назвах Торки, Торчин, Воїнь, Тар. Можливо, торки - це чорні клобуки. Чорні руси залишили свою мітку в прапорах Естонії, Німеччини і в прапорах держав, де колись були предки веїв. На мою думку, чорні кавеї (веї) ідентифікували себе, як сеїми або єсеї. Біблійного священика, згаданого Ісусом в притчі про митаря і фарисея, називали безіменно фарисей - священик сей.
            Рід сеїв. На мою думку, попереднє місце проживання народу, який називав себе «сеїми», було на території Палестини і Малої Азії, і адміністративна назва цього державного утворення була «Місія» - «ми сея», на території якого було місто Кия, Теофанія - теперішня «феофанія». На новій території назва народу була збережена в зворотньому порядку «сеї ми». Отже, киї - ханаани - руси і сеї - чорні руси - кавеї змушені були перейти на нові місця поселення. Розселились сеї по річці, яку назвали від назви власної ідентифікації - «Сейм» - «сеї ми». Древній герб Чернігова «ворон». Цей герб перенесли сеї на територію, що сьогодні належить Польщі, і поселились біля міста-фортеці Вавель на Віслі. Нове поселення одержало назву Краків (мабуть, була ще одна назва цього роду і цей древній герб - ворон - крук-крак. Вулиця, що примикає до фортеці «Вавель», носить і сьогодні назву Чарновейська. А законодавча влада здавна носить назву «Сейм», яка походить від ідентифікації роду - сеїми.
            Поселились вони і в передмісті Львова, яке одержало назву Краківське. Рід цей мав свого равина, синагогу і свій цвинтар, де сьогодні розміщений Краківський ринок. Вони строго дотримувались віри Мойсея. Мітками зостались топоніми Крукеничі, Краківець і т. п.
Місто Хеврон, що знаходиться на території Палестини, означає «достойні врони» і герб міста - ворон - міг походити з цієї території. Це місто ще називали містом священиків. Цікаво теж, що у Святій землі на відстані 40 км від Хеврона було місто Вирсавия (євр. Беер-Шева), яку народ переніс на нове поселення, назвавши Варшава. На території теперішньої Російської Федерації, а колись і Київської Русі, є місто Воронеж, що, на мою думку, продублювало палестинське місто Хеврон.
           Повернімось знову до інформації про русів в «Літописі...», стор. Рік 862. «...Пішли вони за море до варягів, до Русі. Бо так звали тих варягів - Русь, як ото одні звуться свеями, а другі - норманами, англами, інші - готами, - отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: «земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами». І вибралося троє братів із родами своїми, із собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І осів у Ладозі найстарший брат Рюрик, а другий, Синеус - на Білім озері, а третій Трувор - в городі Ізборську. І од цих варягів дістала свою назву Руська земля». В цій інформації є ключ до розгадки нашого походження, на що особливу увагу звернув літописець». І од цих варягів дістала свою назву Руська земля, Перечитуючи уважно цю інформацію і вдумуючись в сказане, починаємо розуміти:
           1. Прийшли із-за Варязького моря три роди, яких називали загальною назвою «Варяги», тобто-«Ари» і «Яги» (Ягве)
          2. Виокремлений в найстарший, рід князя Рюрика, це рід «Київ»,про який сказано в легенді заснування міста Київ. Цей рід - потомки Аркея, сина Ханаана, правнука Ноя, що розселився в Північній Фінікії.(Бібл. кн. Бут. гл. 10:17; 1 кн. хр. 1:15). Потомки Аркея заснували (по Йосифу Флавію) фінікійське місто Арку, руїни якого були знайдені в 1722 році на відстані 20 км. на північний схід від Тріполіса (Біблійний словник Е. Нюстрема).
           3. Другий рід князя Синеуса - рід Сіней, це потомки Сінея, сина Ханаана, правнука Ноя. (Біл. кн. бут. 10:17; 1 кн. хр. 1:15). Сіней дав заснованому ним місту назву «Сін» в Північній Фінікії (Асирійська назва Сіано, Біблійний словник Брокгауза). Аналогічна назва і в давнього єгипетського міста „Сін". В історичному часі назва цього міста змінювалась: Сін - Сієна - Асудан. (Український Радянський Енциклопедичний Словник).
           4. Третій князь Трувор належав до роду Євус-Єрус, який дав загальну назву трьом родам Ханаана - «Русь». Руси - це потомки сина Ханаана-Євусея, правнука Ноя, що заснував царське стольне місто для свого роду - Євус,воно ж Єрусалим, воно ж Урус. Всі три роди -потомки синів Ханаана, онука Ноя. Імя «Ханаан», на мою думку, означає -Достойний Ана (Она). Історик і перший президент України М. С. Грушевський стверджував що українці - потомки «Антів», і це правда.
           Уважно прочитаємо топоніми і гідроніми на карті території за Балтійським - Варязьким морем, чи нема там русько-слов'янських слідів. Для цього використаємо карту автомобільних шляхів Європи. В Норвегії є острів Смела, співзвучний з назвою українського міста Сміла. На території Швеції знаходимо місто Бурос, Вестерос, Каріскрона і Карістад (Карісштадт). В назві цих міст відслідковується назва роду Рус (Божих русів корона і божих русів місто). У назві фінського міста Хельсінкі проявляється назва роду Сінея-Сін (Достойні Ела Сіни Божі).
           Знаходимо на мапі Фінляндії місто з тотожною назвою Києву - «Каяні» (по-нашому звучить Кияни). Також з явним звучанням назви «Кія» є місто Нокія. Можливо, початковою була назва Накиї. В Біблії згадується народи «єнаки». Є місто Раума (Ра - бог Ра, ум - назва міста), співзвучне з нашим Суми (С Уми - місто в Межиріччі - Месопотамії). З подібною назвою є місто на території древньої Фінікії - «Умма». Є міста Куопио і Каувеле, озере Кейтеле зі спотвореним звучанням слова Кий (Куо, Кау, Кей).
           Виникає питання, що це за народ, що його називають «киї» (кія, каяне - кияни). В історичних матеріалах зафіксовано багато назв, в яких звучить назва «Кий». Це місто на території азіатської Місії (Мисеї), в назві народу фінікійці (тіникійці), в назвах адміністративних - Фракія, Лікія, Кападокія, Нікея, у назві міста Кеіла, що біля міста Раба (Равва) на території древньої Палестини.
           У російській історичній науці зафіксований не народ, а «члены вооруженных дружин, формировавшихся для захвата земель на Севере и торгово-разбойничьих экспедиций на Волгу и Каму». Є пояснення: ушкуй - морський або річковий парусно-весловий човен (чайка - Н. Р.).
           Зафіксовано у літописах їхню боротьбу за незалежність Новгорода від Московського князівства та інші походи.
          Прочитавши в матеріалах з Вікіпедії про Фінікію, знаходимо, що «зараз є деяка невпевненість, чи можна розглядати фінікійців як етнос». Якщо зробити висновок, що в назві фінікійців є назва двох народів фінів і кийців (київ - киян-аркеїв), то тоді стає логічним, що частина київ з території Палестини і Малої Азії подалась разом із семітським народом «Суомі», вони ж варяги, на європейські простори шляхом, що потім був названий «із варягів в греки».
           Отже, «киї» - власники човнів і чудові воїни і мореходці, були перевізниками торговців - фінів. У «Літописі руському» на стор. 4 читаємо: «...Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й досьогодні. Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому й казали «на перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Царграда».
           

            Назва древніх грошей Київської Русі збереглась в грошах Хорватії

           

           Іще одну цитату про «киян» приведу з листа 1492 року великого князя литовського Олександра Казимировича до грізного кримського хана Менглі-Гірея, де він виправдовувася за напад своїх підданих на корабель: «Такожь писал єси намъ въ ярлику своемъ, ижбы наши люди кіяне и черкесцы, пришедши Дньпромъ, под Тягинею корабль инонем твой разбили... то несвьедомо будетъ ли ся стало-ино то ся стало без нашоє воли. Про то послали єсмо до нашихъ врадниковъ украинних, абы того обыскали межи козаки, а чего доискавши ся, дали в руки слузъ твоєму Мусаие...».
          Ці дві цитати підтверджують відношення київ до річкових і морських походів і вправність київ та черкасців у морському бою. А князь називає їх козаками і це перша документальна згадка назви «козаки».
         А в легенді про старшого брата Кия мова йде про назву народу, що керував іншими народами і що були вони мореходцями-перевізниками. Для підтвердження козацького походження київ-русів додам опис князя Святослава, онука князя Рюрика, сина князя Ігоря. Грецький історик Лев Діакон, який сам бачив Святослава, залишив опис зовнішнього вигляду руського князя: «На вигляд він був таким: середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду: шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном, вставленим між ними. Одіж на ньому була біла, яка нічим, окрім чистоти, не відрізнялася від одягу інших». (Літопис руський, с. 41).
         Як бачимо, описаний князь Святослав виглядав як типовий козак з довгими вусами, оселедцем на голові, який не кожному дозволялось носити і не кожного приймали в козаки. Жив князь в поході, як воїн. Руський люд - козаки - знали і в ті давні часи про морські і річкові шляхи і як можна потрапити річковим шляхом із Києва до Варязького моря і далі, морем, обігнувши Європу, доплисти до Риму, і знову через Чорне (Руське) море повернутись в Київ. Про це читаємо у «Літописі...». Знали вони це, мабуть, не з оповідань, а з власного досвіду і практики своїх предків.
          Ще хочу звернути вашу увагу на те, що з опису князя дізнаємось, що він любив чистоту, дотримувався ознак свого козацького роду, а в іншому місці літопису читаємо, що він був успішним князем-воїном, любив зброю. Ми, нащадки козацького роду, теж любимо чистоту, красу і дотримуємось ознак свого роду - вишиваним одягом, рушниками, мовою і традиціями наших предків. Про нас не скажеш «немита русь...».
          Для більшої впевненості, що наша версія про київ-русів правильна, пошукаємо історичні мітки на території древньої Фінікії. Прекрасно розуміємо, що два тисячоліття багато змінили чи спотворили в назвах. І все таки... Дивлячись на карту Фінікії, бачимо найбільш подібні назви двох міст - Уммі (Ума) фінікійська і Раума фінська. Знаємо, що у Фінляндії досить поширене ім'я Ума, Умар. Цей народ, що ідентифікує себе «суомі», залишив на довгій дорозі на північ слід-назву поселення міста, що є обласним центром України (С Уми - Суми), а також місто Умань, яке для сьогоднішніх євреїв-хуситів є містом прощі до могили «Цадека» - святого.
          Давні народи Бога сонця називали Ра, отже, назва фінського міста несе зміст «Божі уми». А семітський народ «суомі» переніс назву міста і свою ідентифікацію з Межиріччя (Месопотамії) від назви тамтешнього міста Ум. Потомків Сима, сина Ноя , називають семітами.
Другим містом з подібною назвою є фінікійське місто Арка (арії Божі - Р. Н.), українське місто Харків (Х - достойних АР - аріїв, Ків-Ко - Божих) і фінське місто Каяне (Кияни - Р. Н.).
          В біблійному атласі (видавництво «Сетекс-ЛТД», м. Київ, 1994, с. 91) знаходимо цікаву інформацію: «Аркей (Арукей). Ханаанське плем'я, що мешкало в північній частині Фінікії. Руїни його головного міста Арка на схилах Ливану відомі під назвою Тель-Арки».
          А в біблійному словнику В. П. Вихлянцева написано таке: «Аркей (Бут. 10:17; 1 Хр 1:15) син Ханаана, сина Хама, родоначальник ханаанейського племені на півночі Фінікії. В Ханаана, сина Хама, було одинадцять синів. Це означає, що 11 племен в давній історичний час, званий «часом патріархів», були розселені на території, яку сьогодні називають Палестиною, а в Біблії «Край, медом і молоком текучий». На мою думку, рід Аркея особливо виділився в історичному часі, можливо, і є тими самими славними аркеями арійцями, до родоводу якого хотіли приєднатись німці та інші народи, але не знаходили аргументів та логічного історичного поєднання генеалогічного дерева.
          Хочу ще додати до назви «Арка» цікаву інформацію, що стосується нашого родоводу. В книзі Валерія Войновича «Українська міфологія» (видавництво «Либідь», 2005) читаємо: «Арка - символ небесного склепіння. Ідею руху світила віддавна виражали три сонця: Сонце, що сходить, Сонце опівдні і Сонце, яке заходить. Відома арка надпрестольного кіота із Видижа (робота майстра Костянтина, середини XII ст.). У стародавні часи проходження через арку означало нове життя. Проходом через Арку (Ворота Слави) у священних гаях юнаків посвячували у вояки. Через тріумфальну Арку крокувало військо після перемоги над ворогом».
           В Києві такою аркою є «Золоті ворота». Назву цієї будівлі нащадки русів-київ повторили від назви однієї із брам Єрусалиму - «Золота Брама». В західній Україні до сьогоднішнього дня збереглося слово «брама», тобто ворота. Не можу оминути назву ще одного місця з території Краю, пов'язану з міфологією.
          В біблійному словнику Е. Нюстрема воно прочитане «Кесиль», з єврейської прекрасне сузір'я, яке тепер називається Оріон і знаходиться в південній частині небосхилу. Воно відоме арабам під назвою «Велетень», про нього говориться в Біблії (Йов 9:9; 38:31; Ам 5:8). Фантазія Сходу бачить в цьому сузір'ї Німрода, сильного звіролова перед Господом (Бут. 10:9), який прив'язаний до небосхилу за свою нечестивість; може, на це натякається в (Йов 38:39). У (Вих. 13:10), де Кесиль стоїть в множині (євр. текст), напевно, мається на увазі великі сузір'я взагалі».
          Для повнішої інформації про місто Кесіл додам ще дослідження з біблійного словника Брокгауза: Кесил («не розсудливий», або «оріон»), місто на півдні наділу Юди (Бібл. Кн. Нав. Гл.15:30). 15:30) згаданий після Елфолада (Божа то лада. - Р. Н.) і перед Хирмою (Хорма - Хирма - достойні ори ми - від назви Оріон. - Р. Н.). В Бібл. (Кн. гл. 19:4) на його місці значиться Ветул (рід ул, на Полтавщині дана назва ріці Сула - с ула, звідси і назва уличів, що були княжими воїнами. - Р. Н.); в деяких рукописах Септуагінти і в Бібл. (кн. Нав. 15:30) замість Кесил вказаний Вефіль (Ветіль - рід божий. - Р. Н.). Якщо ці два міста можна ототожнювати, то Кесил, мабуть, знаходився на місці Хірбет-ер-Рос (достойний ірів рід - є - рос. - Р. Н.) північніше Беер-Шеви (Веер-Шеви - Варшави. - Р. Н.). Можливо, цю частину козацького роду, що історично в часі розійшлася з виходом з Краю на наші теперішні території і називали від міста Кесіл - Косогами, або Косаками, чи уличами. Потрібно детально цю версію ще досліджувати.
           Повернемось знову до пошуку подібних топонімів між Фінікією і Фінляндією. Третім містом з подібною назвою є фінікійське місто Акко і фінське місто Покка (По Акко).
           « Акко, місто в Ханаані. Сьогодні портове місто на березі затоки Хайфа (затока Акко). З початку тисячоліття до Р. Х. воно згадується в єгипетських текстах. До цього періоду відносять і археологічні знахідки. Через затоку з Акко можна бачити гору Кармил, що розташована близько 18 км від міста» (цікаво, чи прізвище Кармелюк походить від цієї назви? - Р. Н.).
         «...Неподалік від Акко (близько 3 км) протікає невелика ріка Белус» (біблійний словник Брокгауза). Цей гідронім дав багатьом українцям прізвище Білоус. Акко «...ніколи не був завойований ізраїльтянами (Бібл. кн. Суд. 1:31). Воно згадується тільки під грецькою назвою Птолемаіда (Бібл. кн. Діян. 21:7). Цікаво, чи вихідцем із цього міста був рід останньої династії, що правила в Єгипті в 305-30 рр. до н. е., заснована полководцем Александра Македонського Птоломеєм Лехом. На мою думку, від імені Лех - Лесь походить ім'я київського князя Олега - Олег (Олех). Лех означає „ле достойний", де ле - назва роду, а х - ієрогліф «достойний», і рід цей зостався в легенді про Київ, ніби в імені Либідь (Лебат) (тобто ле - рід).
          Ще одна мітка народу ханаанів зосталась у трансформованій назві фінського міста Ханко, де х - достойні, АН - ана (она), Ка (Ко) - Бога.
Четвертим містом з подібною назвою є фінське місто Нокія і фінікійське місто Іокиєам, що розташоване поблизу ріки Кішон (Кіш Он - кіш божий). Безіменною назвою «Он» або «Пан» називав і називає Бога наш рід. Назва «Кіш» збереглася у козаків, у назві свого військового згромадження - постою.
          П'яте фінікійське місто Тір має подібне у назві фінляндське місто Торніо і Турка. Тір, славне у древні часи фінікійське місто на березі Середземного моря, на відстані майже 40 км на північ від міста Акко і близько 30 км на південь від міста Сідона (Сайди), часто згадується у Ветхому Завіті під єврейською назвою Цоро, тобто скала. В українському перекладі Біблії - Тир (Бібл. кн. Нав. 19:29; 2 Сам. 5:11; 1 Цар. 5:1; 1 Хр. 14:1; 2 Хр. 2:3 та інші). Слово Тир - це грецька форма арамейського Тура (біблійний словник Е. Нюстрема. - Р. Н.). Як Біблія, так і інші стародавні джерела дають нам інформацію про його багатство і пишноти. В Біблії кн. Єз., гл.27 дається перелік різних народів, які торгували з Тиром, а також народів, що входили до складу найманого війська, і тих товарів, які були на його ринках. В історичному часі місто-фортецю загарбники не могли здобути. Можливо, і наш бойовий клич «Ура» звучить від назви міста Тура.
           І все ж таки після семимісячної облоги місто здобув Александр Македонський у 322 р. до Р. Х. Здійснилось пророцтво про загибель Тіра за гріхи, работоргівлю, пишноти і гордість. Жителі Тіра - торки були забрані в полон і переселені в інше місце. Вказані роки - початок II ст. до Р. Х. - і були початком втечі фінікійців на північні географічні території. В «Літописі руському» згадується народ торки. На мою думку, це і є історично не впізнаний народ, частина якого опинилася пізніше за фінікійців на нашій території, назвавши річку своїм іменем - Тор, що є правою притокою Дону (Сіверського Дінця); нині - Казенний Торець. Містом торків і берендичів (берендейців - семітів) стало місто Торчський у Київській землі на лівому березі Гороховатки (лівої притоки Росі).
           Торки на перших порах були спільниками київських князів, допомагаючи в походах підкорювати племена на півночі і поволжі. Торки були прекрасними вершниками. Їхні коні мали тільки їм притаманні прикраси на упряжі. По цих прикрасах можна визначити ареал розселення торків після того, як київські князі за непокору їм пішли на них походом. Похідні назви від Тіра, Турку, Торки з'явились на західних землях України, а також на р. Німан, Смоленщині, Польщі. Біля Перемишля виділялись з-поміж інших три села - Торки, Накло, Поздяч. Виділялися одягом, веденням господарства, багатством, звичаями. В наш час називали себе Козацька Бандерія. В переказах твердо говорили, що вони прийшли зі сходу. На Великодні свята біля гробу Господнього - Плащаниці - виставлялась варта з двох козаків - один в одязі козака з Січі, другий в одязі козака з Лугу. Що це означає, не знаю. Потрібно досліджувати.
            На шляху своєї міграції фінікійці залишили назву поселення Арвад (Арбад), що сьогодні зосталась у назві вулиці Москви - Старий Арбад (колись підмосковне поселення, а, можливо, первинна назва Москви).
            В біблійному словнику Брокгауза читаємо: «Арвад, могутнє острівне місто поблизу сірійсько-фінікійського побережжя, прибл. 185 км північніше Тира і 50 км північніше Тріполі. Арвад розташований в Середземному морі приблизно 3 км від берега і вже у XIV ст. до Р. Х. був процвітаючим торговельним містом, про яке згадується в єгипетських і ассірійських написах. Виходячи з Біблії (кн. Бут. 10:18), першими жителями його були ханаанеї. За часів пророка Єзекиїла «сини Арвада», можливо, служили гребцями у багатих купців Тіра і несли сторожову вахту біля стін міста (Бібл. кн. Єз. 27:8,11). За греків і римлян став називатись Арадом; зараз це місто називається Руад. Обмеженість території змусила жителів Арвада ще в ранні часи будувати багатоповерхові будинки. Згадане в тексті місто Тріполі має свого близнюка - колонію на африканському континенті і в Україні село «Трипілля».
            Із словника Брокгауза: «Арбатитяни, вихідці із Беф-Арави» (у нашій транскрипції - Бет-Араби. - Р. Н.), розташованій на границі наділів Юди і Веніаміна. Арвадяни - ханаанське плем'я-рід, що мешкало в місті Арвад і прилеглих островах Фінікії (Бібл. кн. Нав. 15:6). Арвадеяни (Арбадеяни), вважалися чудовими мореплавцями і вояками». Добравшись до теперішніх географічних теренів, фінікійці трансформували назву Арвад на Амад.
            Ще цікава інформація із словника Брокгауза: «Арба («Чотири»), батько Єнака, найвищий чоловік в народі велетнів, праотець Єнакима» (Бібл. кн. Нав. 14:15; 15:13; 21:11; Суд. 1:10).
             Єнакові сини - народ велетнів, назва яких походить від Єнака, батько котрого Арба вважався найсильнішим в цьому народі (Бібл. кн. Нав. 14:15; 15:13). Анакіми (Єнакими) - Єнаки - рід велетнів, що мешкали на правобережжі Йордану в укріплених містах (Кірят-Арба, Давир, Анав).
             Якщо уважно вчитатися у назву фінського міста Крістінакаупункі, можемо припустити, що ця назва складається з кількох слів - Крісті, накау (накиї), пункі, де крісті - святі, божі; накау - накиї (козаки); пункі (пуни) - пунами називали фінікійців в їхніх африканських колоніях, в тому числі в Карфагені.
             І щоб завершити свою аргументацію, хочу назвати ще одне фінікійське місто - Кани, назву якого народ переніс в Україну, назвавши поселення Канів. Народ також дав назву новій території Скандинавія, тобто "С Кан Дон Авії" - з Кан - Дон Батьківщини. Думаю, таких, що сумніваються в тому, що це місто на Дніпрі є козацьке, нема. Можливо, вони були серед перших на Хортиці, що заснували свій кіш, а один з Дніпровських порогів одержав принесену з попередньої території назву Кодак (Кадаг - дух (ка) пса (даг)), від попередньої назви на території Фінікії міста Бет-Дагон.
            Підводячи підсумок вище зазначеного, потрібно ще раз думкою перенестись в глибину історичного часу і зрозуміти, що ця давня слава наших предків була. Була вона на нових, вимушено освоєних теренах. Була СЛАВА наших предків і тоді, коли вони освоювали колоніями фінікійців Африку, Західну Європу, можливо, і Америку.
            Була вона тоді, коли ханаани з примусу Александра Македонського завойовували територію аж до Індії, де залишили свої мітки в нових назвах міст і адмінтериторій. Зрозуміло, що історична слава двох народів за час проживання у Фінікії є спільною і неподільною.
Яким було матеріальне, культурне історичне минуле наших предків на географічних теренах, де вони проживали, може дати відповідь грунтовне комплексне вивчення всіх історичних джерел, у тому числі Старого і Нового Завіту. Як можна собі уявити всі ці події в історичному часі? Я роблю таке припущення. В історичному часі відбувалась постійна міграція (переселення народів). Одні змушені були втікати від сильних сусідів-загарбників. Інші, як фінікійці, розселялися, освоюючи нові географічні терени, розбудовували там свої колонії-бази. Але в історії все змінюється. Геродот пише, що сильні народи і міста стають слабшими, а слабші, навпаки - сильними. У 300-х роках до Різдва Христа настав трагічний період в історії наших предків у зв'язку з захопленням Фінікії Александром Македонським. Тоді наші предки були переможені, але нескорені. Євреї повернулись з вавилонського полону в Єрусалим, а наші предки, знаючи географію, в тому числі, географію морів і рік, переселились із біблійного Краю на терени Європи. Значна частина ханаанів була розсіяна по території, захопленій Олександром Македонським.
             Євреї називають себе до сьогодні біблійною назвою - „єврей". Історична «Фінікія» не могла існувати під такою ж давньою назвою на нових теренах, тому що ці два народи (семітський рід фінів і ханаанський рід наків, русів, руснаків, київ, синеїв, лахів, донів) розділились. Якщо глянути на герб Фінляндії, то бачимо розлюченого Лева, що підняв меч передніми лапами, а задніми топче козацьку шаблю. Розділення цих двох народів був не простий. Киї-руси ще довго платили дань варягам. Сліди спільного шляху ще за часів до Різдва Христа на північ залишили історичні назви. Із свідчень історичних джерел XV-XIX ст. на півдні Кольського півострова була Терська (Тірська) Україна, а на південь від Карелії - Коянська (Київська) Україна. Час і шлях великого переселення народів підтверджують археологічні знахідки і зокрема нумізматичні скарби. Адже за роками карбування монет, їх кількості та місця знахідки можна визначити час і масовість переселення народів.
             У своєму дослідженні я оминув території Малої Азії, на якій проживало багато різних родів, народів, що пізніше  стали родоначальними значної частини європейських націй. Зауважимо, що там є декілька адміністративних територій, в назвах яких є слово «Кий». Кий чи киї - козаки - адміністрували (керували) цими територіями. Назви поселень-міст чи гідроніми в багатьох випадках повторились на європейських територіях. Наприклад, біблійна Галілея спричинила появу на новому місці назви гідроніму Галіс, і ця назва залишилась в назві народу, що мігрував на терени Франції, в Британії і Іспанії - це галли, а також ця назва збереглася в назві народу і території, що сьогодні називається Галичина, галичани, адже ці народи спільно проживали в Галилеї на території Палестини. Місто Нікополь було на території Палестини, потім Малої Азії, і врешті-решт в Україні. Наш родовід необхідно масштабно вивчати також поза межами сьогоднішньої географічної території,адже князь Святослав говорив: «Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї». Уявляючи відстань від Києва до Дунаю, можна уявно визначити, що друга половина сягає території Палестини.
            Кілька думок щодо назви «козак». Роздумуючи над змістом і зрозумівши, що це слово має якийсь історичний зв'язок з назкою міста Акко, я дійшов висновку:
            1. Санскритське „ко" - дух або бог („ка", „ко" - змінюється в транскрипції народів різного походження). Не всі можуть вимовляти «ко», говорячи «ка» (каоліція). Це «ко» залишилось в багатьох козацьких прізвищах, наприклад «Шевченко - Шевчин Божий», як і до сьогодні в церковних книгах звучить «Раб Божий». Ось що зауважив російський історик В. О. Ключевський. В своїх дослідженнях («сочинения» том 1, стор. 298) він пише: «Эта древняя фонетика сохранилась отчасти в наречии малороссов, которые говорят: на полянци, козаче. Мы великороссы, напротив, не сочетаем ц и шипящих ж и ш с мягкими гласными, говорим: кольцо, шире, жизнь, и не сумеем так тонко выговорить соединённые с этими согласными мягких гласных, как выговаривают малороссы: «отця, горобця».
            Українець може вимовити любий звук любої мови світу. Розмовний апарат у нас досконалий. В жарт, українець знаючи проблеми росіян з вимовою, пропонує вимовити паляниця, пшениця, ґудзики, гусак. В Біблії (кн. Суддів, гл. 12.вірш 5, 6)описано подібну технологію виявлення приналежності до Єфремового роду (рід молодшого сина Йосифа). «І зайняв Гілеат йорданські переходи до Єфрема. І сталося, коли говорили Єфремові втікачі: «Нехай я перейду», то гілеатські люди йому говорили: «ЧИ ти єфремівець?». Той казав «ні». І казали йому: «Скажи но шібболет». А той казав: «Сібболет», то не міг вимовити так. І хапали його, і різали при йорданськім переході. І впало того часу в Єфрема сорок і дві тисячі».
            Випадково в книзі „Атлас библейской истории" знайшов цікаве пояснення історії єврейського нороду: «Рассеяние. Многие евреи не вернулись на родину своих отцов, а остались жить в разных частях Персидской империи. В книге Есфирь рассказывается, как царь Ксеркс 1 взял в жены еврейку. Диаспора (или рассеяние - так стали называть евреев, живших за пределами Иудеи) получила важное значение в последствии в эпоху Нового Завета». (Атлас билейской истории стр. 25. Изд. Российское Библейское Общество. 1995 г).
             2. Ак (АК сіос) достойний. Отже назва Ак ко - з двох слів - достойний Духа (Бога). Ця назва „Духи" Бога осталась в назві українсьного міста Богодухів. Ще і зараз в Афганістані люди зі зброєю називаються «духами», а їхнє місто Кабул повторило назву фінікійського міста Кавул.
Моя версія така, що вихідці з цього міста на нових теренах почали називати себе Ко з Ак - духи з достойних, тобто КОЗАК. Воїн завжди був «достойний». Древня санскритська назва воїнів «шак'ї», тобто знову «з ак». Рід козацький - це по змісту - каста, і це передається спадково. Одним словом, ми роду славного «козацького».
            Що стосується космополітів, що наповнили обласні ради Донеччини, Луганщини, то їм потрібно уважно прочитати хоча б «Літопис руський», щоб правильно ідентифікувати себе. Там написано, які роди мали які звичаї. Якщо вони поважають батьків своїх, якщо «сквернословіє» не виходить з їх уст, якщо вони доброзичливі до інших, тобто люблять ближнього, то це означає, що їхні предки - християни козацького роду, що під історичним тиском змінили мову і втратили віру.
            В історії розвитку народів у багатьох випадках територіально в містах жили спільно різноплемінні за походженням народи. Навіть назви міст були такими. Наприклад, Ар-Моав, де жили ари (арійці - ханаани) і моави - потомки Лота.
            Як же виникали назви народів, чи правильно потомки себе або інших ідентифікували? Із викладеного вище я дійшов висновку, що фінікійці - це не назва роду. Ханаанці киї і семіти фіни походять від різних родів і залишили таку спільну назву завдяки історичній науці і спільному існуванню на цій території. Залишилась і спільна назва «халдеї», хоча народи, що жили в Урі, це сьогоднішні назви - галли - французи і деї - німці. А назва міста Ур теж кочувала по території, зупинившись на місці «Рур». Підкоряючись на перших порах київським князям держави «Київська Русь», народи, що заселяли північно-східні території, залишили собі для своєї ідентифікації спільну назву «руские», тобто кому вони були підпорядковані - русам і киям. Ми за радянських часів за межами кордонів Радянського Союзу перебирали цю назву на себе і всі ми, незалежно від національного походження, були «рускіє».
           Отже, ця робота - це і моя відвага дати на розсуд читачеві цілком нове трактування древньої історії, яка до сьогодні була захована від нас понищеними документами і трактуваннями, вигідними для князів, королів і царів. Ця маленька робота, можливо, стане активним продовженням великого дослідження історії нашого народу та інших народів.
            Головною особливістю сучасної історичної науки є накопичення критичної маси історичних фактів, що не вписуються в традиційні теорії. Енергійно взявшись за аналіз нової інформації з усіх джерел, використовуючи також Біблію, ми можемо стати свідками сенсаційних наукових висновків.



Номер сторінки у виданні: 101

Повернутися до списку новин