Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Політико - організаційні засади партійного будівництва в сучасній Україні: проблеми та перспективи





       Алла Моїсеєва, асистентка кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені В. Даля

       УД К: 321.01(477)

 

      Досліджено специфіку структури партійних організацій, проблеми забезпечення внутрішньо партійної  демократії та перспективи організаційного розвитку партій України.

 

     Ключові слова: політична партія, партійна демократія, партійна дисципліна, демократична централізація, організаційний устрій, структура політичної партії.

 

Із переходом до парламентсько - президентської республіки перед політичними партіями України постають завдання, серед яких найбільшої актуальності набуває створення власної повноцінної, ефективно діючої організації. По - перше, це означає відмову від штучного збільшення партійних рядів, залучення до її лав максимально можливої активної частини виборців, розробку програми їхньої (хоча б мінімальної) участі в діяльності партій. Оскільки організаційна схема партії значною мірою визначає результативність її діяльності на політичному ринку, дослідження політико - організаційних засад функціонування партій в умовах модернізації політичної системи України потребує вивчення науково - теоретичних розробок з цього питання, визначення структурних особливостей найбільш вагомих партій України, специфіки внутрішньопартійних організаційних відносин та шляхів їх удосконалення.

Науковий аналіз становлення та розвитку організаційних структур політичних партій розпочинається з II пол. XIX ст., він пов'язаний із дослідженнями відомих вчених М. Острогорського, Р. Міхельса, М. Дюверже, Дж. Сарторі. Класик політичної соціології М. Дюверже не випадково свого часу наголошував: «...У природі організації сучасних політичних партій їх сутність розкривається куди більш повно, ніж в їх програмах чи з класовому складі: партія - це спільність на базі певної специфічної структури» [1, 18]. Прослідковуючи анатомію політичних партій, М. Острогорський чітко визначив суперечності, що виникають між демократією, з одного боку, і партійною організацією, з іншого. Він переконливо довів, що недоліком парламентської демократії є не тільки поява на її основі партій як організацій, але й, по суті, відсторонення партійною елітою громадян від участі в управлінні державними справами [2, 109] . Теорія М. Острогорського була покладена Р. Міхельсом в основу власної концепції олігархізації політичних партій [3, 55-56]. Специфіка й особливості організаційної структури партії викладена в працях М. Вебера. [4, 679].

Сучасні дослідження організаційних засад функціонування політичних партій відображені у працях О. Кіркхаймера, який аналізує трансформацію масових партій у «всеядні» [5, 310-312]. Аналіз еволюції організаційних форм політичних партій у тісному зв'язку з громадянським суспільством розширили Р. Кац та П. Меїр, запропонувавши модель картельної партії [6, 37-39]. У пошуках відповіді на питання щодо змін організаційних форм політичних партій голландський дослідник Р. Кооле запропонував формулювання «оновленої (модернізованої) кадрової партії» (modern cadre party) [7, 35-36]. Проблема аналізу різноманітних типів представництва у внутрішньопартійних відносинах, які визначаються відносинами суб'єктів та об'єктів, механізмом висування лідерів та здійснення ними керівних функцій, розглядається російським дослідником Ю. Коргунюком [8, 30].

Вимога модернізації інституту політичної партії у зв'язку з апробацією механізму парламентсько - президентської республіки зумовлює зростання інтересу вітчизняних дослідників до проблем партійного будівництва. Типологізаціїй аналізу установчих документів українських політичних партій присвятили свої праці відомі вчені В. Кремень, Є. Базовкін, В. Литвин, О. Голобуцький, В. Якушик, С. Рябов, А. Білоус, О. Бойко та ін. [9].

Організаційна структура політичної партії, процеси зародження внутрішньопартійної ієрархії та появи відносин вертикальної залежності знаходять своє закріплення у статутах партій. При цьому вони залишаються вільні у визначенні питань своєї внутрішньої організації, за винятком ряду позицій, які згідно з законодавством належать до сфери публічно-правового регулювання. «Вироблення правових механізмів публічного регулювання внутрішньої організації політичних партій пов'язано з традиційними уявленнями про власну прерогативу вирішення питань внутрішньопартійного життя» [10, 168]. Синергетика дала змогу розглядати ці механізми як запоруку вироблення та модернізації здатності політичної партії до самоорганізації. Юридичний статус українських партій довгий час регулювався Законом України «Про об'єднання громадян». Певні корективи у визначення цивілізованих правових умов для розвитку партій як основних суб'єктів політичного процесу внесло прийняття Закону України від 5 квітня 2001 року «Про політичні партії в Україні». Закон передбачив відображення у статуті партії необхідних демократичних засад організації партійного життя; механізми формування партійних коштів і державного контролю за фінансовою діяльністю партії; порядок її реєстрації; обмеження щодо утворення тощо. Основні питання щодо побудови та реалізації організаційної стратегії партій залишились суто внутрішніми, які регулюються статутами, внутрішніми регламентами. Як основний документ статут повинен відповідати певним законодавчим вимогам: прийматися та змінюватися її (партії) вищим представницьким органом (з'їзд, конференція); бути опублікованим; визначати порядок вступу до політичної партії та припинення членства в ній; права та обов'язки члена партії та інші повноваження; порядок скликання і проведення партійних зборів, конференцій та з'їздів політичної партії; формування керівних та виконавчих органів партії; механізми забезпечення участі політичної партії у виборчих кампаніях та керівництва депутатами - партійцями тощо.

Політичні партії України будуються за територіальним принципом. Базовими одиницями є первинні організації, які відповідають за прийняття до лав партії нових членів і об'єднуються в регіональні організації. Членство є фіксованим. Для створення первинної організаціїв статутних документах політичних партій України встановлюється кількість осіб, яка здебільшого не перевищує трьох (до речі, статут партії «Наша Україна» фіксує п'ять осіб). Рішення про створення осередку партії приймається простою більшістю і оформляється протоколом. Керівні органи (районних, районних у містах, міських) організацій легалізують новостворені осередки. В середньому термін проведення конференцій (зборів) коливається від одного разу в два місяці до півроку. Збори обирають голову чи секретаря осередку та їхніх заступників, партійне бюро, а також контрольний орган - ревізійну комісію. Первинні організації у своїй діяльності керуються статутними документами, а також рішеннями вищестоящих органів, виконання яких є обов'язковим.

Вищим керівним органом політичних партій України є з'їзд партії, який збирається не рідше одного разу в два - три роки і є правомочним за наявності не менше двох третин делегатів. Цей орган наділений надзвичайними повноваженнями. Про це свідчить хоча б той факт, що він може приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію партії. Конференція, зазвичай має такий самий перелік повноважень, як і збори, але не має права вносити зміни та доповнення до програми та статуту партії, вирішувати питання персонального складу керівних органів. Між з'їздами кожна політична партія має свій координаційний орган, який фактично і визначає шляхи та механізми втілення основних стратегічних засад організаційної діяльності партії у повсякденному житті. Найбільш поширені назви такого органу і Політична Рада (СПУ, Батьківщина, Партія Регіонів), Центральний комітет (КПУ), координаційна рада, центральний провід та ін. Такі органи у більшості випадків наділені правом скликання з'їзду (конференції), визначення порядку денного та всіх організаційних питань, що пов'язані з проведенням з'їзду (конференції); формування бюджету партії, кошторисних витрат; координації дій з організації партії депутатської фракції у Верховній Раді України; забезпечення зворотних зв'язків між структурними елементами партії та її членами тощо. Більшість партій в Україні на своїх з'їздах обирають голову партії - вищу посадову особу. Голова керує засіданнями виконавчого органу, контролює розподіл функціональних обов'язків її членів, підписує партійні рішення та фінансові документи тощо.

Організаційні стратегії діяльності сучасних політичних партій України характеризуються достатньою слабкістю та безсистемністю їх реалізації. Це стосується насамперед дотримання принципів дисципліни в партії, сутність якої полягає в загальнообов'язковості виконання рішень центрального керівництва для всіх її членів на основі принципу демократичного централізму. Він полягає в тому, що, з одного боку, дисципліна обов'язкова для всіх членів, з іншого - вони повинні здійснювати вплив на лінію партії і мати можливість контролювати її партійні органи. Якщо цей принцип не дотримується, це призводить до послаблення політичних партій. Але сучасне політичне життя свідчить про слабку дієвість принципу демократичного централізму, що відображається на практиці застосуванням принципів авторитарного централізму. Він (принцип) дає можливість швидко мобілізувати членів партії та її прихильників, його використання виправдовується кризовим станом суспільства. Найхарактернішим  прикладом такої діяльності партії на основі авторитарного централізму демонструє Блок Юлії Тимошенко - один із лідерів виборчих перегонів 2007 року. Однак, і демократична організаційна структура, як вже зазначалося, не гарантує автоматичного успіху на виборах. Чітка внутрішня організація на широких засадах демократичного централізму, побудована О. Морозом та закріплена в статуті Соціалістичної партії України, при відсутності популярних місцевих лідерів і за високого рівня внутрішньопартійних конфліктів зробила соціалістів політичними аутсайдерами.

Про організаційну слабкість українських політичних партій свідчить також і недосконалість практики висування кандидатів. Попри законодавчі приписи щодо обов'язковості представлення проколів, підписів та присяги керівників партії, що вибори проводились шляхом таємного голосування, реальний процес відбору далекий від формальних вимог [11, 176]. Як правило, внутрішні партійні торги, угоди, інтриги загострюють відносини всередині партії у передвиборчий період. На конференціях, які є вищими органами партій, певні особи та пропозиції лідерів буквально проштовхуються. Водночас до пропозицій рядових членів не прислуховуються. Найбільш поширеною технологією є складання списку делегатів на конференцію таким чином, щоб були контрольовані люди, з якими можна домовитися або якими можна маніпулювати. Наприклад, нові члени партії, які щойно вступили до лав партії і залучені до її активної діяльності, як правило, не володіють інформацією про питання складності наявних внутрішньопартійних відносин. Партійні лідери завжди прагнуть не допускати рядових членів до прийняття рішень, створюючи ілюзію їхньої участі. Створюється ефект причетності до демократії. В більшості партій використовується політика «подвійних стандартів». Наприклад, на засіданні в момент розгортання конфліктів одним членам партії при наданні слова регламентують їх виступи, а інші - «керовані» - мають певні преференції і необмежений час виступу. Вважається, що внутрішньопартійні конфлікти - це неминучий процес, особливо в період будівництва партій, але їх деструктивність, пов'язана з втратою авторитету, прихильників та активістів, позначається на розвитку інституту партій.

Серед характерних рис організаційної побудови та функціонування партій України варто відмітити поєднання представницьких, арбітражних та виконавчих функцій на рівні партійного керівництва, відсутність професійного партійного апарату, здатного оволодівати інформацією і застосовувати сучасні політичні технології на практиці, відсутність цивілізованого механізму формування партійного лідерства. На практиці лідер партії з керівника партії перетворюється на її володаря і успіх партійної кар'єри рядового функціонера ставить в залежність від особистої прихильності, а не від громадської думки і заслуг перед партією. Як бачимо, недостатньо деталізовані нормативи партійного будівництва практично унеможливлюють контроль за виконанням партійних рішень як з боку громадськості, так і з боку рядових членів партії. Це, в свою чергу, обмежує вливання до лав партії ініціативних, енергійних, високоморальних кадрів, не забезпечує постійної циркуляції й оновлення кадрового потенціалу.

Демократія в Україні буде тільки тоді, коли демократичність стане основним принципом роботи політичних партій. Прийнятною є ситуація, коли мобілізація партії і пов'язані з нею жорсткість і централізація, особливо в передвиборчий період, обґрунтовані необхідністю досягнення мети - мати своїх представників на рівні державної влади. А завдання - забезпечити формування політичної волі рядовими громадянами, створювати умови для посилення активності членів, підтримки ініціативності та енергійності - сприймається тільки в контексті виборчого процесу і не розраховані на довгострокову перспективу. Для подолання цих суперечностей повинна бути продумана чітка концепція розподілу обов'язків та участі рядових функціонерів у справах звичайного партійного життя. В такому разі постійний моніторинг діяльності партійних структур і результатів її роботи зможе змінімізувати показний ефект причетності рядових партійних функціонерів до прийняття політичних рішень. Через них формування партійної волі та прийняття рішень буде наближене до реального життя.

Як показує практика, необхідно вдосконалювати і Закон «Про політичні партії України» з огляду на підвищення ролі політичних партій, а також їх право брати участь у формуванні виконавчої влади. Перехід на пропорційну систему парламентських виборів вимагає від партій чіткої, ефективної та результативної внутрішньопартійної діяльності, особливо на місцях. Реалізації демократичних статутних положень сприяло б законодавче закріплення виборності та колегіальності керівних органів партії, періодичне проведення партійних з'їздів із лімітованими строками повноважень керівних органів, встановлення внутрішньопартійної демократичної форми правління.

 

      Исследована специфика структуры политических партий, проблемы обеспечения внутрипартийной демократии и перспективы  организационного развития партий Украины.



Номер сторінки у виданні: 64

Повернутися до списку новин