Великий єврей Мойсей – пророк, проклятий Богом?
Валерій Бебик, доктор політичних наук, професор, проректор Університету «Україна»,
головний редактор журналу «Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації»
УДК 316.32+32
Анотація: В статті розглядається життєвий шлях пророка Мойсея та його роль в створенні іудаїзму.
Ключові слова: цивілізація, пророк, Мойсей, іудаїзм.
Аннотация: В статье рассматривается жизненный путь пророка Моисея и его роль в создании иудаизма.
Ключевые слова: цивилизация, пророк, Моисей, иудаизм.
Annotation: The article is considered of Proroc Mouses live and his role in Judaism.
Key words: Civilization, Proroc, Mouses, Judaism.
Сьогодні ми б хотіли розвинути цю тему, враховуючи надзвичайну важливість релігійно-міфологічних чинників в становленні всіх без винятку цивілізацій людства.
• VIP-пророки: скіфи і семіти
Терновий шлях: від Господа - до Бога,
Провидці в двадцять і пророки з тридцяти,
Тисячолітня жертвенна дорога,
Якою вже не можеш не іти...
(Автор)
Інші пророки, безумовно, теж заслуговують на увагу та повагу. Але їхня діяльність мала локальний характер і не мала такого впливу на долі людства, як згадана «вища ліга» інтелектуалів релігійно-міфологічної сфери.
І тут слід відзначити, що фактично домінують у світовій релігійно-міфологічній сфері представники двох етносів: скіфи і семіти.
Однозначно ми можемо сказати, що скіфи/арії дали світові пророків Зороастра і Будду [3; 4].
Близькими до них в етнічному та духовному плані є стародавній народ копти, чия мова і культура вельми наближена до староукраїнської. Враховуючи ж те, що сучасні єгипетські копти «чомусь» навчають своїх священників в українських семінаріях Канади, цілком логічною видається теза, що Їсус Христос теж належав до єгипетської гілки великої скіфської родини, що дала світові й теукрів/українців [5].
Треба віддати належне і євреям (західним семітам) та арабам (східним семітам). Вони теж висунули зі своїх лав двох видатних пророків: Мойсея та Мухаммеда, чий вплив на становлення вказаних народів та світовий цивілізаційний процес також важко переоцінити.
Об'єднує всіх цих пророків високий інтелект, магнетичний вплив переконання на свідомість пастви, організаційні здібності і важка, часом, трагічна доля на цій прекрасній і «грішній» землі.
Цікаво, що жоден з названих вище пророків не залишив після себе жодного письмового документа.
В усіх цих випадках, після смерті пророків їхні найближчі учні і послідовники протягом 300-800 років передавали (з уст в уста) зміст проповідей, аж поки вони не були записані на пальмових листках, камені, глиняних табличках, пергаменті чи папері.
Об'єднує VIP-пророків і те, що їхній пророчий шлях не був посипаний розами. Серед їхніх конкурентів, послідовників і, навіть, серед власних учнів, часто-густо траплялися незадоволені.
Непоодинокими були випадки, коли незадоволені (з різних причин) влаштовували інтриги, заколоти, намагалися повставати і, навіть, покушалися на вбивство пророків. В одному випадку (Їсуса Христа) це закінчилось трагічно.
• Вторгнення семітів в Палестину
До приходу войовничих семітських племен (середина ІІ тис. до н.е.) на землі Палестини, за свідченням І.Кузич-Березовського, там мешкали пеласги/лелеги, які й дали згодом назву цій країні [14].
Загалом на вказаних землях проживало кілька достатньо великих племен, які дали назви таким історичним територіям Стародавньої Палестини, як Галілея (земля галів/кельтів, що належали до супер-етносу скіфів/саків), Самарія (земля сумерів/самарів) і, власне, Палестина (земля пеласгів/лелегів).
Мал. 1. Карта близькосхідних римських провінцій, серед який були Палестина, Фінікія, Галілея, Самарія, Іудея (І ст. н.е.) [23]
Проте через відсутність єдності (нині сказали б - надмірну демократію) представники древньої землеробської цивілізації поступилися семітам-кочовикам (євреям і арабам).
Останні завоювали ці «обетовані» землі і створили перші у своїй історії державні утворення. (Те ж саме, до речі, відбулося і в Сумері/Самарі та Єгипті).
Саме в цей час у Південній Палестині (ХІІІ ст. до н.е.) і з'явилися євреї на чолі із своїм вождем і пророком Мойсеєм.
• Вождь і пророк Мойсей
Як свідчать біблійні тексти, Мойсей народився в Єгипті і волею долі був усиновлений єгипетською принцесою. Він отримав пристойну для того часу освіту і посаду при дворі фараона. Однак, після вбивства одного з чиновників-єгиптян, Мойсей був змушений втекти і переховуватися в пустелі на сході від Єгипту.
Саме в пустелі, на горі Хорив (до речі, Хорс/Хорив - одне з імен українського сонячного бога Аполлона) йому явився Бог і з охопленого вогнем куща, начебто, поставив Мойсею завдання вивести євреїв з Єгипту в Палестину.
За єврейською офіційно-релігійною версією Мойсей спочатку намагався відмовитися від цієї історичної ролі, прикриваючись відсутністю ораторських здібностей.
Так косноязичний і не надто рішучий, але явно - холеричний за типом нервової системи (судячи по вбивству корінного єгиптянина) - Мойсей був «змушений» стати пророком і вождем євреїв.
А його «заступником по ідеології» в питаннях націєтворення і подальшої розбудови єврейської держави, і за суміщенням - первосвящеником іудаїзму став Мойсеєв брат - Аарон.
Біблійні джерела не дають пояснень, як же зустрілися і дізналися про своє родство два брати? Принаймні, ми точно знаємо, що один із них (Мойсей) виховувся в палаці єгипетського фараона, а інший (Аарон), треба розуміти, - у своїй власній єврейській родині.
Не зрозуміло також, як це фараон дозволив вбивці єгипетського чиновника Мойсею безкарно повернутися до країни? І не тільки повернутися, а ще й (безрезультатно) звертатися разом з Аароном до фараона з проханням дозволити євреям піти з Єгипту.
Але факт лишається фактом. У відповідь на впертість фараона єврейський бог (руками Мойсея?) покарав єгиптян «десятьма покараннями», у тому числі - вбивством усіх єгипетських первенців. Єврейські ж первенці залишилися живими, оскільки бог-убивця був, очевидно, їхній, а не єгипетський.
Євреї тому сильно зраділи і заснували свято Пейсах/Пасхи, оскільки були позбавлені від згаданих вище «десяти покарань». Таке-ось доволі специфічне свято (на фоні загально-єгипетської трагедії) згодом увійшло в пантеон великих християнських свят.
І відбулося це після того, як іудейським священникам вдалося імплементувати давню історію свого народу (IV-V ст. н.е.) до канонічного тексту християнської Біблії [5].
Остання ж (ще «не канонічна») була написана, швидше за все, на основі священних текстів єгиптян/коптів та сумерів/шумерів/самарів (середина ІІІ тис. до н.е.).
• Утвердження серед євреїв єдинобожжя
Зрештою, євреям було спочатку дозволено піти з єгипетської землі. Але потім фараон чомусь передумав і послав наздогін євреям військо. Проте єврейський бог допоміг їм успішно пройти через Червоне море, втопивши військо фараона [18].
Зрозуміло, що це справило належне враження на пересічних євреїв і закріпило лідерство Мойсея як божого пророка і загально єврейського лідера.
Після цього племінний бог Авраама, Ісаака та Йакова був визнаний всіма євреями єдиним Богом Ізраїля. Вони уклали з ним договір-заповіт на основі сформульованих згаданим богом умов: «Якщо ви будете слухатися голосу Мого і виконувати заповіт Мій... ви будете у Мене царством священників і народом святим» [Висх. 19: 5-6].
Частиною цього заповіту були десять заповідей, сформульованих, начебто, богом усіх євреїв і переданих через призначеного ним же свого пророка Мойсея.
Мал. 2. Рембрандт. Мойсей, що розбиває скрижалі Старого Заповіту
Далі пішов активний процес формулювання Мойсеєм та його командою організаційно-правових і соціальних норм регуляції суспільного життя (морального та релігійно-обрядового плану). А для зберігання і перенесення скрижалів (стародавні євреї були кочовиками - В.Б.), на яких був записаний божий закон, під керівництвом Мойсея був виготовлений так званий ковчег заповіту.
Всі згадані заповіді, регламентації і заборони були покликані унормувати суспільно-релігійне життя єврейського народу, що таким чином здійснив перехід від племінного багатобожжя до загально-національного однобожжя [1]. Водночас зауважимо, що чимало дослідників свідчать про запозичення семітами згаданої концепції однобожжя з релігійно-міфологічної системи скіфського пророка Зороастра [4].
• Народне повстання і боже прокляття Мойсея
«Він 40 років вів - в нікуди,
І нам казали: «То - взірець!..»
Аж поки не дізнались люди:
Пророка - прокляв Бог-отець!»
(Автор)
Проте, не все було так гладко на шляху формування єдиної єврейської нації та пошуку заповітної землі [17].
Не ідеальним був - народ, який надто полюбляв поклонятися золотому тільцю. Одного часу набридла євреям і небесна манна, яку їм в пустелі посилав бог, і проти Мойсея (така вже непроста доля пророка) було підняте повстання на чолі з Кореєм, Діафаном та Аріроном.
Проте повстання було придушене Мойсеєм завдяки підтримці вірного помічника Ісуса Навіна. Єдність в народі була збережена.
Не був таким вже й досконалим лідером і сам єврейський пророк. У своїй черговій нестриманості Мойсей в гніві розбив скрижалі Заповіту, дізнавшись, що євреї продовжують вклонятися ще й згаданому вище золотому тільцю.
Траплялися випадки, коли він і сам висловлював сумніви у визначній можливості божого творіння чудес. Скажімо, при Мериві, коли євреї потерпали без води, замість того, щоб підкреслити, що тільки Бог творить чудеса, Мойсей з Аароном висловили сумнів, що їм вдасться дістати воду в тій скелястій місцевості.
Який конкретно випадок привів до втрати довіри головного єврейського бога до свого пророка Мойсея, нам достеменно невідомо: чи розбиття скрижалів заповіту, чи сумніви у витворенні чудес, чи, може, щось інше?
Відомо лише те, що бог-таки прокляв свого колишнього пророка Мойсея і не пускав євреїв до землі заповітної, поки той не помре. Але той жив довго - аж 120 років.
Мал. 3. Мойсей («чомусь» зображений з рогами). Мікеланджело Буонароти, 1515 р., церква Сан П'єтро ін Вінколі
Мал. 4. Мойсей (теж - з рогами). Джузепе де Рібера, 1638 р.
Саме тому євреї 40 років тинялися по пустелі, з гірських вершин спостерігаючи за життям приморської зони Східного Середземномор'я. Кочували та мріяли завоювати «заповітну» землю, яку сотні років до них населяли (див. мал. 1) вихідці із Стародавньої України: пеласги/лелеги (Палестина), гали/кельти (Галілея) та сумери/самари (Самарія).
Таким чином, ми переконуємся, що тисячолітній міф про Мойсея, який сорок років водив євреїв по пустелі - «щоб вимерли ті, хто пам'ятав рабство», а потім привів євреїв до землі заповітної - не відповідає дійсності.
Насправді ж, наприкінці свого життя Мойсей був проклятий богом і відповідно, не міг більше вважатися його пророком. І, власне, через гріхи свого колишнього пророка Мойсея бог не пускав євреїв до кінцевої мети «великого єврейського переселення» - благодатних палестинських земель.
Чи не тому, до речі, художники часів Відродження Мікеланджело Буонаротті і Джузеппе де Рібера (мал. 3 і 4) зображували Мойсея з рогами, ніби натякаючи на його диявольську сутність?..
Хоча існує й версія, що зображення єврейського пророка Мойсея з рогами є лише даниною приналежності євреїв до кочових народів, в житті яких рогата худоба мала надзвичайно важливе значення...
Як би там не було, заслуг великого єврея Мойсея у ствердженні монотеїзму серед єврейських племен та складанні їх в єдину єврейську націю ніхто не забере.
Якщо ж перекласти цю біблійну історію мовою сучасної політики, очевидно, що вказані вище 40 років євреї у ХІІІ ст. до н.е. на чолі з братами Мойсеєм та Аароном вели запеклу боротьбу по захопленню Палестини, заселеної на той час сумерами/самарами, галами/кельтами і пелагами/лелегами, що належали до великої скіфо/трипільської спільноти.
• Мойсей як засновник іудаїзму і «першоглобаліст»
Таким чином ми можемо констатувати, що концепцію однобожжя і відповідну модель походження влади, винайдену скіфами/аріями (Зороастр) та єгипетськими коптами (Менас і Христос), розвинули і реалізували стародавні євреї [2; 11; 18].
І реалізовані вони були в єврейській національній релігії - іудаїзмі (пророк Мойсей, ХІІІ ст. до н.е.) та релігійно-політичній практиці (цар Соломон, Х ст. до н.е.).
До речі, зв'язок та змістовне наслідування між релігійно-політичними міфами і концепціями політичної влади коптів та іудеїв простежується досить явно.
І це зрозуміло, оскільки до так званого виведення Мойсеєм ізраїльського народ з „єгипетського полону", останній досить довго перебував у складі Давньоєгипетської держави (1700-1300 рр. до н.е.) [8; 19]. І його вожді та ідеологи, безперечно, були ознайомлені із системою релігійно-політичних поглядів коптів.
Виникнення та розвиток іудаїзму як релігійно-філософської системи висвітлено в Старому заповіті, що як складова увійшов до текcту священної книги християн - Біблії (написаної, безумовно, під впливом іудейських священницьких кіл).
Перші п'ять її книг - П'ятикнижжя Мойсея (Тора) - являють собою основний священний текст іудеїв, який докладно регламентує їхнє життя відповідно до скрижалів Старого заповіту, начебто переданих Мойсею самим Богом.
Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народом Ізраїлю нібито поставлені високі моральні вимоги, оскільки, мовляв, через нього Бог Старого заповіту благословить усі народи світу. Месія з коліна Давидова, за версією послідовників іудаїзму, прийде спокутувати гріхи людства й правити як Цар усіма народами.
Характерно, що протягом століть цей міф ортодоксальними іудейськими колами (і не тільки ними) тлумачився насамперед не з морально-етичного, а з політико-ідеологічного погляду глобального панування євреїв у світі.
Хоча природно було б зосередити увагу на спокутуванні гріхів людства, роз¬глядаючи так зване Царство Боже не як державно-політичне утворення, а як духовний імператив [1].
Римляни вигнали іудеїв із Палестини 135 р. н. е., але іудаїзм не зник тільки тому, що єврейські громади-діаспори існували тоді в багатьох країнах. Іудеї зазнавали переслідувань і утисків, довго не мали своєї держави, і логіка їхнього виживання потребувала відокремлених й внутрішньої самоорганізації щодо культури та релігії.
Наостанку зауважимо, що іудаїзм нині - локальна етнічна релігія євреїв, що набула водночас світового значення як одна із складових християнства (після поставлення останнього під свій догмато-ідеологічний контроль).
Згодом вона стала основою однієї із сучасних політичної концепції глобалізму, що спрямована на реалізацію ідеї домінування єврейського народу над усіма іншими народами світу. Хоча існують й інші думки з цього приводу...
Повернутися до списку новин