Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Критерії ідентифікації веб-ресурсу як інтернет - видання України





         Мирослава Чабаненко, асистент кафедри журналістської творчості, реклами та зв'язків із громадськістю Запорізького національного університету

         УДК: 070.431:316.77[477]

        Стаття зосереджена на пошуці критеріїв, які дозволяють відносити веб-ресурси до системи засобів масової інформації України. Автор виділяє сім таких критеріїв, наголошуючи на необхідності розглядати їх лише комплексно.
       
Ключові слова: інтернет-ЗМІ, інтернет-видання, веб-сайт, система ЗМІ.
 
        Статья сосредоточена на поиске критериев, которые позволяют относить интернет-ресурсы к системе средств массовой информации Украины. Автор выделяет семь таких критериев, подчёркивая необходимость рассматривать их только комплексно.

        Ключевые слова: интернет-СМИ, интернет-издание, веб-сайт, система СМИ.

 

       The article focuses on the search of the criterions which permit to relate web resources to the Ukrainian mass media system. The author distinguishes seven of such criterions, emphasizing the necessity to examine them only in a complex.
        
Key-wordsinternet media, internet edition, website, media system.

 

        Останніми роками явище інтернет-журналістики вивчається українськими дослідниками дедалі активніше, однак існують питання, на які і досі не зверталась належна увага. Серед них - розміри сегменту медіаринку, що функціонує на основі глобальних комп'ютерних мереж і становить складову частину засобів масової інформації України.
       Одна з причин цього радше психологічна: оскільки інтернет вражає уяву сучасної людини величезними обсягами інформації, неймовірною рухливістю та динамічністю інформаційного середовища вебу, побутує думка про те, що немає смислу намагатися окреслити рамки нової галузі, оскільки це начебто нереально. Обґрунтовують її так: «На сьогодні практично неможливо визначити точну кількість медіаресурсів в українському інтернеті, де постійно з'являються мережеві версії традиційних газет, журналів, теле- і радіопрограм, створюються нові мережеві видання. Важливою особливістю українського ринку мережевих ЗМІ є його нестабільність: у середньому 20-40 відсотків електронних медіа знаходься у «групі ризику» - чи новостворених, чи тих, що закриваються» [2, с. 330]. Як наслідок - дослідники звертаються до обмеженого числа інтернет-видань - як правило, надають перевагу найвідомішим (таким, як «Українська правда») або діють методом вільної вибірки, послуговуючись першими ліпшими інтернет-каталогами чи спираючись на результати, пропоновані пошуковими системами у відповідь на запити «електронна газета», «новини онлайн» і т. п. Це дозволяє їм робити деякі важливі висновки щодо особливостей діяльності вітчизняних інтернет-ЗМІ, навіть говорити про обличчя галузі в цілому, але без найголовніших кількісних характеристик наукове уявлення про сегмент медіаринку, формований інформаційними ресурсами веб-мережі, є неповним.
        Інша причина - це відсутність загальноприйнятого визначення поняття «інтернет-ЗМІ». Кількість усіх веб-сайтів у тому чи іншому домені таємниці не становить, проблематичним є виокремлення тих інтернет-ресурсів, які можна з упевненістю віднести до системи ЗМІ поруч із пресою, радіо і телебаченням. На це вказують багато авторів, зокрема, І. Артамонова [2, с. 371]. Як відзначає А. Нікітенко, «питання про те, що саме у просторі всесвітньої комп'ютерної мережі вважати журналістикою, дослідники вирішують неоднозначно» [6, с. 135]. О. Калмиков і Л. Коханова переконані, що відділити «веб-медіаресурс» від простого веб-ресурсу складно, «в інтернеті взагалі важко знайти якісь «чисті» типи, будь-який сайт можна при бажанні розглядати як ЗМІ, а можна і позбавити його такого статусу» [3, с. 100-101].
        Проблеми виокремлення інтернет-ЗМІ у веб-мережі тією чи іншою мірою торкались російські дослідники О. Шеремет, М. Колесникова, М. Раскладкіна, М. Лукіна, І. Фомічова, українські Ю. Бурило, Н. Штанько, О. Коцарев та багато інших. Із позицією П. Сухова, висловленою у дисертаційній роботі під назвою «Інтернет-ЗМІ Рунету: системні характеристики», погоджується у своїй монографії І. Артамонова: «інтернет-ЗМІ мають загальносистемні характеристики, які уможливлюють включення їх до системи засобів масової інформації та відрізняють їх від інших інформаційних ресурсів інтернету. Окрім того, наявність в інтернет-ЗМІ особливих типологічних ознак дає підстави вважати їх окремим видом засобів масової інформації, включеним до системи ЗМІ» [2, с. 122].
        Припустимо, досягнута згода визначати інтернет-видання як розміщений в інтернеті засіб масової інформації та комунікації, що є в основі тотожним за своєю внутрішньою структурою й організацією функціонування періодичному друкованому виданню електронним (комп'ютерним) виданням, у якому може застосовуватись мультимедійність, гіпертекстові посилання й інтерактивні форми роботи з аудиторією і на сторінках якого з певною регулярністю розміщуються розраховані на масову аудиторію суспільно значущі медіаповідомлення, підготовлені відповідно до стандартів журналістики. Теоретично можливо з усієї маси веб-ресурсів виділити ті, що відповідають такому визначенню. Ясно, це нелегко. Та на шляху до з'ясування кола інтернет-видань, які становлять частину саме українських ЗМІ (слова «українські» та «вітчизняні» вживаються нами як рівнозначні), виникають додаткові питання. Це і послугувало підставою для формулювання мети нашого дослідження: знайти спосіб ідентифікації інтернет-видання як засобу масової інформації, що належить до системи ЗМІ України.
        Відповідно були поставлені завдання: 1) проаналізувати всі можливі критерії ідентифікації інтернет-видання як вітчизняного ЗМІ; 2) з'ясувати, чи є серед них головні й другорядні, здійснивши за їх допомогою спробу оцінки веб-сайтів із медіаповідомленнями. Застосовувались методи спостереження, комплексного оцінювання та узагальнення.
        Варто відразу зауважити, що формальним критерієм приналежності веб-сайту до системи українських ЗМІ могло б слугувати його згадування в офіційному реєстрі інтернет-видань України, якби такий існував. Але інтернет-видання у нас як засоби масової інформації офіційно не визнані й не підлягають державній реєстрації на противагу, скажімо, газетам і журналам. Спроби впровадити таку реєстрацію неодмінно викликають протест у представників інтернет-спільноти [9, с. 63-65]. Якщо ці спроби колись і завершаться успіхом, то процедура не буде обов'язковою, про що вже неодноразово заявлялось владою, тому цей критерій слід не вагаючись відкинути.
Знову ж таки, на противагу друкованим виданням, інтернет-видання досить рідко подають вихідні відомості, це робиться винятково за бажанням їх власників. Так само рідко на сайтах буває вказана фізична адреса, телефони.
        Розташування файлів веб-сайту на певному сервері мало про що говорить, адже через інтернет можна знайти хостинг-провайдера з іншої країни та користуватися його послугами, здійснюючи оплату за допомогою пластикової картки однієї з міжнародних платіжних систем або в інший спосіб. Іноді громадяни України надають перевагу російським хостинг-провайдерам або американським та іншим. При реєстрації доменного імені громадянство власника веб-сайту великого значення не має, головне - його бажання належати до тієї чи іншої інтернет-спільноти. На веб-сайті ТОВ «Хостмастер», що здійснює послуги з адміністрування і супутнього супроводження домену UA та публічних доменів у ньому (hostmaster.net.ua), подаються «Правила домену UA», де в параграфі 2.11 вказано: «Надходження заявки про делегування доменного імені в публічному домені означає, що реєстрант сам, добровільно та на власний розсуд, ідентифікує себе членом тієї спільноти, в інтересах якої адмініструється цей публічний домен» [7]. Окрім того, у розділі «Історія» цього ж сайту говориться, що дволітерний код країни UA «не є засобом ідентифікації держави Україна та/або української нації» [7]. Отож ненадійним виявляється і наступний критерій.
        Здавалося б, найпростіше вважати українським інтернет-виданням те, веб-адреса якого має закінчення «ua», адже офіційно українським інтернетом вважається та його частина, що знаходиться у межах домену верхнього рівня, делегованого нашій країні. Однак помітна кількість інтернет-ресурсів, які неможливо назвати неукраїнськими, заснована в публічних доменах com, org, net, biz і т. п.. Наприклад, сайт yur-gazeta.com - це електронна версія паперового видання «Юридична газета», що видається в Україні українською мовою. На ньому бачимо багато ознак того, що це саме наше вітчизняне видання - подається інформація про передплату через «Укрпошту», вказані українські контактні телефони й т. п. Але це інтернет-видання не належить Уанету.
Цікаво, що деякий час у російському домені narod.ru знаходився веб-сайт політико-економічного журналу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України та Національної Академії Наук України під назвою «Економіка України». Сайт і досі існує за адресою eu2001.narod.ru, але є неробочим.
         У свою чергу, належність до Уанету також не обов'язково вказує на те, що видання українське. Так в інтернеті можна натрапити на україномовний сайт українців Росії «Кобза» (kobza.com.ua). Адміністрування цим інтернет-виданням здійснюється жителями Єкатеринбургу, Самари та Мурманську, а один із редакторів мешкає в Канаді. Російськомовне веб-видання «Русские на Украине» (rus.in.ua), також засноване в домені UA. Це проект, розроблений «за участю Уряду Москви, Департаменту зовнішньоекономічних і міжнародних зв'язків міста Москви і Московського Будинку співвітчизників».
        Територія висвітлення подій також не слугує гарантованою ознакою приналежності онлайнового ЗМІ певній країні. Приклад - російський сайт «Украина.Ru» (ukraine.ru) інформаційної служби «Страна.Ru», що пропонує росіянам новини з України.
        На жаль, мова інтернет-ресурсу - ще слабший орієнтир. Дослідники, які вивчали питання мови в медіа-просторі вебу, зазначають, що більше половини ресурсів Уанету її не підтримують, перемагають мови міжнародного спілкування - англійська та російська. При цьому «кількісне співвідношення українськомовних і російськомовних видань, зрештою, мало відрізняється від мовної ситуації в інформаційному просторі країни загалом» [9]. З іншого боку, існують україномовні видання, що видаються українськими діаспорами США або Європи, наприклад, «Українське слово» (ukrslovo.net, м. Чикаго), інтернет-видання Європейської асоціації українців (ukrassociation.eu, Бельгія). З ними все просто: якщо вони й українські, то, звичайно ж, не вітчизняні. А от із україномовними варіантами веб-сайтів інформаційної служби «Голос Америки» (voanews.com/ukrainian), інформаційного агентства «ВВС» (bbc.co.uk/ukrainian), радіостанції «Німецька хвиля» (dw-world.de/dw) або радіо «Свобода» (radiosvoboda.org) дещо складніше - вони розраховані на нашу аудиторію, робота подібних онлайнових видань може підтримуватись українськими журналістами (радіо «Свобода» має власне представництво в Києві).
        Як відзначав М. Недюха, «якщо Інтернет і «демократизує» світ, то саме за глобалізаційною моделлю, де не лишається місця національним пріоритетам розвитку, національно орієнтованій особистості тощо. Комунікації, здійснювані через Інтернет, не орієнтовані на інституційні та групові норми, що спрямовують діяльність людей у їхньому немережевому житті. Більше того, Інтернет - середовище розвитку віртуальних співтовариств, альтернативних реальному суспільству» [5]. Це, звичайно, крайня думка.
         Оскільки жоден із критеріїв, про які згадувалось вище, окрім першого, не може бути відкинутий, але при цьому, узятий окремо, так само не може слугувати єдиним надійним критерієм ідентифікації інтернет-видання як українського, ми вирішили об'єднати всі можливі, які вдалося виявити, ознаки і розглядати їх разом - за принципом, що лежить в основі методу комплексного оцінювання. Аналіз 30 веб-сайтів, які у другій половині 2009 р. часто займали перші місця у рейтингу популярності порталу Bigmir)net у категорії «ЗМІ та періодика», показав, що такий підхід має смисл. У таблиці ознаки, що слугують критеріями, позначені номерами 1-7:
          1 - на сайті вказана фізична адреса редакції, що знаходиться в Україні (або про це свідчать номери стаціонарних телефонів);
          2 - помітна частина публікацій підготовлена українськими авторами;
          3 - доменне ім'я сайту містить домен першого рівня коду країни UA;
          4 - видання розраховане, насамперед, на громадян нашої країни;
          5 - більшість медіаповідомлень на сайті висвітлюють події України;
          6 - мова (або одна з мов) видання українська;
          7 - фірма, що надає хостинг, українська.
          Наявність ознаки - «плюс», відсутність - «мінус», у сумнівних випадках ми ставили знак запитання.

          Чотири з 30 відібраних інтернет-видань не вдалось ідентифікувати як українські. Вітчизняними за всіма критеріями виявились лише п'ять - це «ХайВей», веб-сайти газет «Дзеркало тижня», «Газета по-українськи» («Газета.UA»), програми «Телевізійна служба новин» ТК «1+1» («ТСН.ua»), інформаційного агентства «Укрінформ». Решта інтернет-видань віднесені нами до вітчизняних на основі наявності у них більше половини необхідних ознак.
         Становлять інтерес результати глибшого аналізу одержаної картини.
         Із 26 інтернет-видань, які є вітчизняними згідно із запропонованим способом ідентифікації, всі розраховані, насамперед, на українську аудиторію та висвітлюють у першу чергу події в Україні (принаймні, українські новини займають серед решти матеріалів центральне місце). Так само всі використовують твори українських журналістів, хоча в деяких випадках про це можна лише здогадуватись. (Повідомлення у блоках інформерів новин із інших веб-сайтів у дослідженні не враховувались.)
          Тут доречно згадати думку І. Михайлина про те, що «Українська журналістика - це сукупність масово-інформаційних продуктів, створених суб'єктами українського суспільного життя» [4].
         Десять інтернет-видань із 26 мають доменні імена поза доменом UA, але в деяких випадках приналежність до інтернет-спільноти Уанету демонструється використанням літер «ua» у частині веб-адреси, розташованій до крапки (наприклад, timer-ua.com). Українську мову застосовують 11 інтернет-видань.
        Лише сайт «Кореспондент» користується послугами американського хостинг-провайдера, решта - українських, причому, в переважній більшості - київських (перевірено за допомогою служби «Whois»).
        Останній факт свідчить про те, що критерій, який може здатися неважливим аудиторії, оскільки він, на перший погляд, суто технічний, є важливим для власників веб-сайтів. Співробітництво з вітчизняними хостинг-провайдерами виявилось надійнішою ознакою приналежності веб-видання до числа українських, ніж застосування рідної мови. Зважаючи на це, ми вирішили не ділити критерії на головні й другорядні.
        Отже ми дійшли висновку, що, за умови існування загальноприйнятого визначення поняття «інтернет-ЗМІ», можна відібрати інтернет-ресурси, які належать до засобів масової інформації України. Для цього необхідно відмовитись від ідеї про те, що в якості інструмента виступатиме певний поодинокий критерій. Ефективний результат може дати лише одночасне врахування відразу всіх можливих критеріїв, при цьому підставою для прийняття рішення виступатиме факт наявності більшої частини з них.
        Метод комплексного оцінювання виявляється доречним, коли йдеться про умови дефіциту достовірної вихідної інформації та процеси, які складно описати у суворо формалізованому вигляді. Його беруть на озброєння, зокрема, при розробці систем комплексного управління [1, с. 4].
        Запропонований у цій статті підхід завжди передбачатиме існування певного прошарку об'єктів, які знаходяться посередині, тобто становлять перехідні варіанти між групою інтернет-ресурсів, яку ми маємо намір виокремити, та рештою веб-сайтів. Наприклад, чотири інтернет-видання, які ми не ідентифікували як українські («УРА-Информ», «Mobus», «MIGnews» і «SiteUA»), напевно, претендують на те, щоби їх такими вважали. Наявність подібного прошарку об'єктів говорить не про неефективність підходу чи недоцільність поставленої мети, а про те, що сфера нових медіа диктує особливі правила. Варто робити поправку на феномен інформаційного середовища інтернету, що своїм функціонуванням вже призвів до розмиття меж багатьох усталених понять (таких, як, наприклад, людська особистість, журналістика і т. д.) і не має в собі ні державних кордонів, ні жодних інших суворих рамок.
       Перспективи подальших досліджень полягають в удосконаленні запропонованого підходу, а також у його експериментальному застосуванні до якомога більшої кількості веб-видань, які працюють в українській медіасфері. Кінцевим результатом таких зусиль могло би бути створення каталогу вітчизняних інтернет-ЗМІ. Такий каталог став би незамінною джерельною базою для дослідників української інтернет-журналістики.


Номер сторінки у виданні: 79

Повернутися до списку новин