Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Розвиток нових інституцій у політичній системі Болгарії





         Віра Бурдяк, доктор політичних наук, професор Чернівецького національного університету.

         Людмила Прокопець, кандидат політичних наук, доцент Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету.

УДК: 323.2 (497.2) "19"

 

 

        У статті проаналізовано становлення та розвиток нових інституцій політичної системи Республіки Болгарія, зокрема Конституційного Суду. Автори доводять, що Конституційний Суд представляє своєрідну завершеність конституційної законності, діє як посередник між установчою владою, яка створила Конституцію з одного боку, і інститутами влади, які повинні діяти лише на прийнятих конституційних основах - з іншого.

        Ключові слова : політична система, політичні інститути, Конституція, Конституційний Суд, правова держава, конституційний контроль.

 

В статье анализируется становление и развитие новых институций политической системы Республики Болгария, в частности Конституционного Суда. Авторы доказывают, что Конституционный Суд представляет своеобразное завершение конституционной законности, действует как посредник между учредительной властью, которая создала Конституцию с одной стороны, и институтами власти, которые должны действовать только на принятых конституционных основаниях - с другой.

       Ключевые слова: политическая система, политические институты, Конституция, Конституционный Суд, правовое государство, конституционный контроль.

 

In the article is analyses becoming and development of new institutes of the political system of Republic Bulgaria, in particular Constitutional Court. Authors prove that Constitutional Court is presented by original completion of constitutional legality, operates as a mediator between constituent power, which created Constitution from one side, and by the institutes of power, which must operate only on the accepted constitutional grounds - with other.

        Key wordspolitical system, political institutes, Constitution, Constitutional Court, legal state, constitutional control.

 

 

 Події 1989 р. повністю змінили політичне життя Болгарії. Почали відроджуватись демократична політична система, плюралізм ідей, думок, багатопартійність, змінилися форма правління і політичний режим.  У межах функціонування парламентської форми правління було введено спеціалізовану конституційну юрисдикцію, яка за основними параметрами уподібнювалась до європейської моделі конституційного контролю. Вперше в історії Болгарії створили Конституційний Суд (КС), з функціями вищого наглядового органу за дотриманням конституції. Введення в 1991 р. конституційного контролю стало поворотним моментом у розвитку національного конституціоналізму.

Створенню нового інституту сприяло положення, яке дискутувалась у суспільстві, про те, що новий Основний Закон Республіки Болгарія є доволі  жорстким. Так вважали прихильники цієї тези, виходячи з  положень, вказаних свого часу у працях Г.Келзена [15, с. 263] та М. Дюверже [14, с. 218]. У Конституції записано, що найважливіші питання її прямої дії полягають у незмінності основних прав громадян, форми правління і державного устрою, що вони можуть бути змінені лише спеціально скликаними для цієї мети, Великими Народними зборами, які мають значно ширші соціальні і політичні повноваження, ніж звичайний парламент, і здійснюють установчу владу від імені суверенної нації [9, ст. 157, ст. 158]. Оскільки це припускає внесення парламентом окремих часткових змін і поправок до діючої Конституції, то вони повинні пройти через  складну процедуру посилення кваліфікованої більшості у 3/4 чи хоча б 2/3 від загальної кількості народних депутатів і внести ті чи інші поправки [9, ст. 154, ст. 155], тобто необхідно досягнути високого ступеня консенсусу між політичними силами, які представлені у парламенті.

У новій Конституції Республіки Болгарія, яка була прийнята 12 липня, 1991 р., зробили спробу знайти відповідь на сучасний класичний парадокс конституційного управління, за яким „свобода передбачає дотримання правил, але правила загрожують свободі" [17, с. 5]. У Конституції чітко і однозначно вказано на поділ між державою і громадянським суспільством. Болгарія не лише проголосила правову державу, визнала верховенство закону, а й записала, що її діяльність зорієнтована найперше на забезпечення „життя, гідності й прав особистості", створення умов для „вільного розвитку людини і громадянського суспільства" [9, ст. 4 ]. Крізь Конституцію основним лейтмотивом проходить ідея свободи людей, які народжуються „вільними і рівними у своїй гідності і правах" [9, ст. 6., ч. 1]. Тож, правова держава зосереджує в собі встановлені конституційним шляхом універсалії: свободу, рівність, справедливість.

 Відмінності між установчою владою і органами державної влади, на яких ґрунтується національна конституційна система, були розвинені у політичному і правовому верховенстві Конституції щодо інших законів. Чітко вказано, що „Конституція є вищим законом і інші закони  не можуть їй суперечити" [9, ст. 5, ч.1]. Це створило матеріальні і формальні умови для трансформації політичного верховенства конституції в ефективну правову надзаконність. Так, конституційна юрисдикція розглядалась як необхідна інституціональна гарантія верховенства Конституції. Республіка Болгарія відразу створювалась і діяла як конституційна правова держава, дотримуючись і здійснюючи свої цілі в межах  парламентської форми правління. У випадку конфлікту між індивідуальною свободою й обмеженнями управління та законодавчою волею парламентської більшості, перевага, безумовно, надається конституційним цілям і цінностям.

За правовим статусом в ієрархічній структурі держави, КС представляє своєрідну завершеність конституційної законності, адже він діє як посередник між установчою владою, яка створила Конституцію з одного боку, і інститутами влади, які повинні діяти лише на прийнятих конституційних основах - з іншого. До певної міри, всі функції і повноваження КС можна звести до захисту основоположних засад, які лежать у принципі розподілу влади. Тобто, КС може і має бути незалежним від інститутів законодавчої, виконавчої і судової влади [6, ст.1, ч.2]. В якості нейтральної сили КС в основному призначений для виконання правового арбітражу у суперечностях і конфліктах між політичними інститутами публічної влади, через дотримання конституційної рівноваги між цінностями, принципами і повноваженнями.

До складу КС входять 12 суддів, 1/3 яких обирають Народні збори, 1/3 призначає президент і 1/3 обирають на загальних зборах суддів Верховного касаційного суду і Верховного адміністративного суду. У такий спосіб його склад формується шляхом заповнення квот, які рівномірно надані главі держави, парламенту і судовій владі. Термін повноважень КС складає 9 років. Тож, його мандат значно перевищує тривалість повноважень інших політичних і економічних інститутів держави. Крім того, кожні три роки його склад  частково оновлюється всіма інстанціями [9, ст. 147, ч. 1-2]. Інституція діє як однопалатна установа, без поділу на окремі комісії чи підрозділи.  Прийнята змішана форма формування складу КС і відносно тривалий час повноважень, забезпечують його незалежність. КС доводиться розглядати політичні спори, дотримуючись правил, юридичних засобів і норм. Додатковими гарантіями незалежності і неупередженості в діяльності інституту є незмінюваність конституційних суддів та імунітет, яким вони наділені [9, ст. 147, ч. 6].

Конс­титуція покладає на КС широкий спектр різної правочинності: обов'язкове тлумачення Конституції; винесення рішень про неконституційність законів та інших актів Народних зборів, актів президента; вирішення спорів про компетенцію між парламентом, президентом і Міністерською Радою (урядом), органами місцевого самоуправління і центра­ль­ними органами; прийняття рішень про відповідність укладених державою міжнародних договорів Конституції (до їх ратифікації); про відповідність законів нормам міжнародного права і міжнародним договорам, в яких однією із сторін є Болгарія; винесення рішень про конституційність політичних партій і спілок; прийняття рішень про законність виборів президента і віце-прези­дента; прийняття рішень по звинуваченнях парламенту проти президента і віце-прези­дента; прийняття рішень по спорах про законність виборів народних депутатів. КС приймає рішення більшістю голосів усіх суддів [9, ст. 149, ч. 1].

Широка сфера діяльності КС і компетентність при розгляді окремих ідей та інститутів пояснюються насамперед потребою запобігання потенційним конфліктам, які доволі часто виникають у динамічному розвитку політичного процесу, необхідністю забезпечення належного функціонування інститутів влади в умовах гострої конфронтації, характерної для трансформаційного періоду. Такі ситуації звичні для європейських держав, коли слухаються справи про законність виборів (Австрія, Франція, Німеччина), про конституційність політичних партій (Німеччина, Болгарія), при винесенні звинувачень вищим посадовим особам (Італія, Австрія). Зокрема, таку справу розглядав КС Болгарії про законність створення Руху за права і свободи (РПС) - партії турецької меншини країни, адже за Конституцією, не можна утворювати політичні пар­тії на етніч­ній, расовій чи релігійній основі, як і партії, що мають на меті наси­ль­ницьке захоплення державної влади [9, ст. 11, ч. 4].  Тож, КС стає свого роду буфером, який пом'якшує зіткнення між політичними силами на початку переходу до демократичного управління і громадянського суспільства.

Особливістю конституційного контролю Болгарії є наявність загального положення про тлумачення Конституції, тобто її інтерпретація на загальних підставах, без прив'язаності до розгляду тих чи інших конституційних спорів [9, ст. 149, ч.1]. Ця обставина, без сумніву, нагадує попередній режим, оскільки великою мірою дає свободу КС і дозволяє інтерпретувати та дописувати Конституцію на власний розсуд, і, відповідно, веде до частого й енергійнішого втручання цієї гілки влади у політичний процес. Так, розгляд справи про конституційність утворення РПС викликав бурхливі демонстрації протесту серед етнічних болгар і нові рухи, виключно націоналістичного характеру, які могли в перспективі відіграти дестабілізуючу роль у політичному житті Республіки Болгарія. РПС засну­вали 4 січня 1990 р. з метою боротьби за повне дотримання прав і свобод етніч­них спільнот насамперед з турецькою само­свідо­містю. Лідер руху А.Доган по­я­с­­нював появу РПС „соціальною потре­бою і тим, що жодна інша партія не претендує на простір, який зайняв цей рух" [1]. До РПС увійшло понад 800 тис. чол., які боролись за громадянські права етнічних турків. Це викликало негативну реакцію болгар і альтернативні  Комітет по захисту національних інтересів та Віт­чи­зняну партію праці, з чітко вираженою націоналістичною програмою, які очолив колишній офіцер Державної Безпеки М.Мінчев [10, с. 68]. Група І.Георгієва, яка теж від­стоювала інтереси болгар, утворила Бол­гар­ську національно-радикальну партію. Її програма запере­чувала будь-які відступи перед вимогами турків [10, с. 15-16]. Суспільне протистояння активно висвітлювали ЗМІ, відзначаючи, що „вперше, після звільнення Болгарії від осман­ського ярма в 1878 р., ство­рена громадська організація, мета якої полягає в єднанні бол­га­р­ського народу; повне і безумовне дотримання прав людини всіма етні­ч­ними і релігійно-культурними спільнотами в Болгарії" [7]. Опоненти РПС критикували його побудову за етнічним принципом, за націоналізм, вбачали у діях протурецькі націоналістичні настрої, висловлювали страх щодо втрати національної єдності країни [7].

Професор І.Дімітров, який був міністром освіти в уряді Ж.Віденова,  опуб­ліку­вав ряд статей, обґрунтовуючи неконституційність РПС. Спірність питання вимагала його розгляду в КС, який вивчивши справу, постановив, що поява РПС є реакцією на грубі порушення прав людини при тоталітаризмі, а головна його мета полягає у досяг­ненні консолідації суспільства і визнан­ні різ­ного за релігійним і етніч­ним складом болгарського населення (п.1.2 Прог­рами РПС), захисті культурної, етнічної, релігійної і мовної ідентичності його части­­ни, а тому не суперечать Конституції, і визнав РПС конституційним [4, с. 422].

У рішенні КС є тлумачення ч.4 ст.11 Конституції, де зазначено, що поряд з єдністю болгарської нації, вона ви­знає існування релігійних, мовних та етнічних відмінностей. Наявність осіб з цими озна­ками, є під­ста­вою для їх об'єд­нан­ня, в т.ч. і в політичні партії. Мета конституційної нор­ми не у встановленні обмежень правового статусу чи забо­ро­ні для певної категорії осіб об'єднуватися за етнічною, расовою, релігійною ознакою (адже існують християн­ські партії і про їх консти­туцій­ність не йдеться), а в розумінні захисту від екстремістських посягань на держав­ну владу, про заборону партій, які мають на меті насильницьке захоплення державної влади [9, ст. 11].

Гострота сприйняття проблем, пов'язаних з турецьким етносом, йде з минулого: негативна пам'ять про навернення слов'ян-болгар до ісламу й їх асиміляцію,  вплив цих явищ на розвиток демогра­фі­чних і культурних процесів. Етнопсихолог К.Керті­ков пише, що суспільство Республіки Болгарія ще „не доросло до рівня мовної терпимості, не вміє прислухатися до іншої думки, у нього немає готових механізмів для досягнення консенсусу" [8].

Складність розуміння суті етнічного конфлікту, загострювала національ­ні, соціально-економічні та політич­ні проблеми. У проти­стоянні двох етнічних спільнот Республіки Болгарія вбачали не так стихійні прояви етнопсихології суспільства, як політичні ігри. Події 1989-1990 рр. були „більшою мірою орга­ні­зованою і ке­ро­ваною політичною кам­панією, за допомогою якої спекулювали на націо­на­ліс­тичних рецидивах і намагалися досяг­ти політичних цілей" [8]. На думку М.Іванова, „гострі проблеми, успад­ковані від минулого режиму, форсу­ва­ли надмірну політизацію РПС і прискорили процес формування її як полі­тичної партії, створеної на етнічній основі" [5]. У 1990 р. це був швидше полі­тичний, ніж  правовий акт, що підтвердив вплив КС на політичний про­цес.

Значну частину питань (понад третину чи й половину), які щорічно роз­гля­дає КС, складають запити щодо безпосереднього тлумачення конститу­цій­них текстів. Ця діяльність навряд чи може бути сприйнята і визначена як право­ва за характером, адже роз'яснюючи зміст конституційних норм, КС не лише розкриває дійсне значення тих чи інших текстів, але в більшості випадків фор­мулює нові правила поведінки, здійснюючи позитивну законодавчу діяльність. Окремі тлумачення рішень КС викликають невдоволення й обурення в суспільстві. Це безпосередньо відноситься до Рішення № 12 від 23 липня 1996 р. щодо надання болгарського громадянства при народженні, яке було найбільш спірним, але не єдиним рішенням, що тлумачилось довільно [12, с. 123]. 

Будь-яке роз'яснення Конституції в КС обмежує, в тій чи іншій мірі, наці­о­­на­льну легіслатуру. Якщо при абстрактному контролі за конститу­цій­ністю законотворчості, інтерпретація Конституції ще прийнятна і допустима в певних межах, то при тлумаченні, що виходять за рамки загальних поло­жень до­во­лі легко вийти за межі об'єктивності та перейти на шлях необґрун­то­ваних обме­жень і політичної дискредитації демократично обраного парламенту. Важливо, щоб тлумачення Конституції цілком і послідовно, незважаючи на загальні положення, були пов'язані з розглядом конкретних спірних питань щодо їх конституційності. Лише так можна закрити шлях потенційному свавіл­лю і трактувати Конституцію за чіткими критеріями і в межах поділу гілок влади.

Центральне місце в діяльності КС має контроль за конституційністю законо­давства, який дозволяється у формі абстрактного і конкретного розгляду окремих законів. Здійснення конкретного нормативного контролю, можливе лише як випадковий контроль з ініціативи Верховного касаційного суду чи Верховного адміністративного суду, який зупинив провадження при розбіжно-стях між законом і Конституцією, і вніс це питання до КС  [9,  ст. 150, ч. 2]. Звуження кола суб'єктів, які можуть звернутися до КС з вимогою випадкового контролю в ході окремого судового розгляду, мінімізувало реальні можливості звернення до цієї техніки. У чинній практиці є лише окремі випад­ки, коли вищий орган судової влади звертався з конкретним питанням до кон­с­ти­­туційної юрисдикції [11, с. 259]. Тож, що при перегляді Конституції варто зробити подальші кроки у розвитку випадкового контролю і поширити право ініціативи про конкретний нормативний контроль на всіх суддів судової систе­ми, що надасть  означеній процедурі ефективного характеру і реального виразу.

Реалізація абстрактного контролю за законодавством є важливою рисою КС Болгарії. Показово, що практично щороку від 1/3 до 2/3 всіх справ, які розглядає КС, пов'язані з встановленням часткової чи повної відповідності окремих законів Конституції. Так, у 1991-1996 рр. КС розглянув 52 справи щодо встановлення конституційності окремих законів і 32 справи про тлумачен­ня окремих статей Конституції. Попередній абстрактний контроль допускається як виняток, для можливих роз'яснень питання про відповідність Конституції укладених, але ще не ратифікованих міжнародних договорів [9, ст.149, ч.1]. У разі, коли справа передана у КС, і він прийшов до висновку, що даний міжнародний договір не відповідає Конституції, його рішення по справі, виключає подальшу ратифікацію договору в парламенті. Якщо є окремі мірку­ван­ня першорядної політичної ваги, про інкорпорацію міжнародних договорів у національну правову систему, то Конституції вносять зміни, щоб подолати виявлені розбіжності.

Абстрактний контроль конституційності з питань законодавства зазвичай ведеться послідовно, тобто відноситься до категорії т.зв. ре­п­ре­сивного конт­ро­лю, який вступає в силу тоді, коли закон уже впровад­жений і викликав певні правові наслідки, які слід ліквідувати. А підстави для реалізації нормативного контролю полягають найперше у тому, що конституційні цінності, принципи і норми визначають зміст законодавства. При абстрактному контролі проводить­ся огляд формальної і матеріальної від­по­­відності окремого закону Конституції, і КС може визнати спірний закон неконституційним [9, ст. 151, ч. 2] та скасу­ва­ти його. Анулювання закону за своєю природою є дією, яка пов'язана з викона­н­ням законодавчої функції, акт т.зв. негативного законодавства [15, с. 268].

У ширшому політичному контексті - абстрактний нормативний контроль своєрідне продовження традиційного законодавчого процесу, в ході якого розгортається конституційний діалог між парламентом і КС щодо певного закону з суперечливим змістом. Не випадково в Болгарії й інших європейських країнах до КС направляються справи зазвичай з ініціативи окремих груп законодавців. Так, право на законодавчу ініціативу має група, яка включає, принаймні, 1/5 частину депутатів, що частіше належать до парламентської меншості, тобто опозиція [9, ст. 150, ч. 1]. У 1991-1996 рр. КС розглядав справи про незаконність  тих чи інших законів, які надійшли від народних депутатів - 32 рази, від головного прокурора - 12, від президента Республіки - 7 разів.

Переважно загальний і абстрактний характер конституційних норм, щодо цінностей і принципів, визначається їх широким спектром дії, невизначеністю і незавершеністю, в порівнянні з нормами звичайних законів. За загальним правилом підготовки конституції, вона зазвичай містить відкриті положення, але це забезпечує широкі  можливості для тлумачення окремих текстів, у ході абстрактного контролю за конституційністю законів. Тлумачення Конституції і висновки враховують поділ повноважень між КС і легіслатурою, а також точне і правильне дотримання конкретних функції кожного з цих органів.

Слід пам'ятати також, що в умовах демократичного політичного процесу Конституція є єдиною основою для раціонального вирішення основних питань політики насамперед, враховуючи рішення, яке було прийняте парламентською більшістю, а не шляхом конституційного тлумачення. Функції Конституції щодо обмеження публічної влади дають надійне та передбачуване визначення меж управління. За допомогою тлумачення Конституції можна і слід уточнити значення цих меж, в яких, як правило, можливі різні альтернативи для прове­ден­ня тих чи інших політичних дій. Тож, розмежування між конституцій­ними рамками, з одного боку, і політичною доцільністю, з іншого, є необхідною умо­вою підтримки поділу функцій у відповідності з законом, і КС забезпечує чітку й очевидну свободу дій для демократично обраного парламенту [16, с. 51].

Прийняті рішення КС, після проведення абстрактного контролю за кон­с­ти­туційністю законодавства, вступають у силу через 3 дні після їх опублі­кува­н­ня. Акт визнаний неконституційним не застосовують з дати, коли рішення на­бу­ло чинності [9, ст. 152, ч. 2]. Рішення КС, яке скасувало і оголосило некон­с­ти­туційним закон „не може означати нічого іншого, крім того, що закон є неді­й­сним і виключеним з правового ряду" [2]. При цьому рішення КС діє і в подальшому щодо даного закону, тобто закони, які оголошені неконститу­цій­ними, не вважається недійсними, а знищуються, і це означає,  що рішення КС, яке встановило неконституційність закону, має конституційний, а не деклара­ти­в­ний характер [15, с. 190]. У тлумаченні рішення № 22 від 31 жовтня 1995 р. KС прийшов до висновку, що у випадку, коли „оголошений закон є неконсти­ту­ці­й­ним, а він скасував чи відмінив діючий закон, то останній відновлює свою дію в редакції раніше відміненій чи зміненій, з моменту вступу в силу рішення суду" [12, с. 236]. Тож, KС довільно дописав Конституцію, адже цим своїм рішенням прийняв специфічний ретроактивний висновок і воскресив закони, які відмінив парламент. До певної міри, таке рішення було зручним у практичному плані, хоча і викликало багато додаткових труднощів, пов'язаних з врегулюванням наслідків правочинності закону, який згодом оголошували неконституційним. Безсумнівно, що це рішення може і повинно бути впроваджене конституційним шляхом, тобто шляхом введення положення прямої дії в Конституцію. Це необхідно, адже КС, не лише відмінив суперечливий закон, але й поновив дію попереднього закону, що є не просто актом негативного, а позитивного законо­давства. Оскільки воскресіння  скасованого раніше закону можливе як виняток із загального правила негативного характеру законодавчої ролі конституційної юрисдикції, то подібні правочинні дії повинні мати свою конституційну основу. У будь-якому випадку, при можливому перегляді Конституції в подальшому, слід прийти до введення значно чіткішої формули, яка б враховувала вимоги правової безпеки, і не допускала переривання діяльності  правової системи в результаті тієї чи іншої дії конституційної юрисдикції.

Діяльність парламентської системи правління вимагає таких взає­мин між КС і Народними зборами щодо абстрактного нормативного конт­ролю, які орієнтовані на підтримку конституційного діалогу між двома інститутами, з метою поступового подолання, без наслідків для політичного процесу, криз, пов'язаних з прийняттям і скасуванням неконституційних законів. Так, КС не повинен нав'язувати свою волю прямо і у всіх випадках, а швидше обмежуватись пошуком, методами і стратегією непря­мого впливу на остаточні законодавчі вердикти. Послідовне сприйняття ідеї абстрактного нормативного контролю як частини в межах структури законо­дав­чої функції, її розгляд у ширшому контексті й охопленні традиційних процесів законотворчості, теж вимагає інституціалізації спеціальної парламентської процедури для отри­ман­ня, аналізу і реагування на рішення конституційної юрисдикції [18, с. 505].

Введення процедури такого типу в Болгарії може сприяти створенню організаційних умов для продовження конституційного діалогу між КС і Народними зборами у процесі створення законодавства, яке б відповідало високому рівню законодавства. У психологічному плані парламентська більшість повинна сприймати і усвідомлювати факт, що можливо при певних обставинах її безпосередні інтереси, оформлені в законодавчу форму, можуть вступати в протиріччя з довготривалими інтересами нації, тими, що закріплені в Конституції. Водночас скасовані тексти законів, є не більше ніж привід для роздумів і передумовою для пошуку успішних законодавчих рішень у межах „конституційного діалогу". Зрештою, своєчасні і продумані дії в парламенті проти рішення конституційної юрисдикції ведуть до швидкого й ефективного подолання наслідків щодо скасування того чи іншого закону.

Акумульований впродовж останніх років досвід показав, що суть діяль­но­сті КС пов'язана з наданням обов'язкових тлумачень Конституції та здійснення абстрактного контролю за конституційністю законодавства. Проте загальнові­домо, що обидва напрями діяльності не так юрисдикційні, як законодавчі за характером. Ця обставина ставить КС Болгарії в особливу ситуацію, оскільки конституційні суди створювались у відповідності до європейської моделі, і покликані, зокрема здійснювати судові функції у межах конкретного нормати­вного контролю і, в такий спосіб, легітимізуватись у громадській думці у ролі захисників основних прав і свобод громадян. У Болгарії акцент робиться майже виключно на квазі-судовій діяльності КС, і цей факт, безумовно, перетворює його найперше на досить активного учасника політичного процесу.

Тому з особливою гостротою постає питання про політичний нейтралітет в діяльності конституційної юрисдикції. Занадто багато фактів, які ставлять під сумнів здатність КС - з такими його повноваженнями, складом і лінією поведінки - бути безпристрасним  арбітром при вирішенні гострих спірних питань і конфліктів, які доволі часто виникають у болгарському політичному процесі [3, с. 234].  Безсумнівно, що шляхом контролю за конституційністю, Конституція вдосконалюється відповідно до уявлень і потреб часу, але це допустимо лише в певних фундаментальних межах. Тож, як пише провідний болгарський політолог Г. Блізнашкі, спеціалізовані суди Болгарії не повинні зловживати владою, даною для обов'язкового тлумачення Конституції на основі загальних положень, адже здебільшого вони є лише конструктивною помилкою нової конституційної системи. Особливе значення в цьому випадку має своєчасне подолання емоцій спрямованих на розширення повноважень КС для довільних тлумачень, оскільки це неприйнятне для інституту, який має зміцнити регулюючу силу Конституції щодо нормативних фактів [3, с.234].

КС займає особливе місце в ієрархії конституційної правової держави, яке не можна порівняти зі статусом жодного іншого політичного інституту публічної влади. Водночас він все ще є інститутом з обмеженою легітимністю, яка ґрунтується на поширеному переконанні, що здійснюючи вкрай важливі функції захисту загального добробуту, КС завжди змушений діяти в межах визначених Конституцією функцій і правил та у відповідності з наданими повноваженнями. У цьому зв'язку КС повинен нівелювати емоції, а не ставати джерелом напруги в політичному житті, намагатись, щоб моральна легітимність інституції визначалась мудрістю і обґрунтованістю її рішень.

Зрештою, після перших потрясінь, які пережили всі політичні інститути державної влади на початковій стадії трансформації, настав час, коли і КС повинен ретельно переглянути та знайти своє чітке місце в парламентській системі правління Республіки Болгарія. І чим швидше це відбудеться, тим краще, тому, що саме від КС очікується, що буде знайдена точка рівноваги між формуванням політичної реальності щодо цінностей та принципів Конституції, з одного боку, і адаптацією конституційних положень відповідно до потреб політичної реальності, з іншого; щоб тим самим уникнути і надмірної юридизації політики так і занадто політизованого правопорядку.



Номер сторінки у виданні: 42

Повернутися до списку новин