Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Цифрова нерівність як глобальна соціально-політична проблема





       У cтатті розглядаються особливості системи «електронний уряд»,  оцінюється ступінь готовності державних органів України до її впровадження, аналізуються причини, що перешкоджають цьому процесу та пропонуються шляхи їх усунення.

 

Бурхливий розвиток інформаційних засобів і технологій у ХХ столітті надав інформації безпосередніх функцій каталізатора та потужного двигуна прогресивних соціальних зрушень. Фактично ми є свідками створення нової, більш ефективної форми громадянського суспільства, котре здатне до саморозвитку й самоорганізації, однак потребує як певних стимулів, так і критеріїв упорядкування. Громадянське суспільство та ІТ - сектор у західних країнах стали першими активними користувачами інформаційно - комунікативних технологій (ІКТ), і сьогодні вони мають суттєві переваги, всебічно використовуючи можливості новітніх цифрових технологій. Чи обере Україна подібний шлях? Очевидно, що саме такий поступ є більш раціональним і дасть можливість, окрім того, чи не єдино можливий, що дозволить оперативно реагувати на потреби інформаційного суспільства.

Електронний уряд - це конструктивний і ефективний спосіб використання інформаційно - комунікаційних технологій (ІКТ) у сфері державної реструктуризації, що забезпечить досягнення критеріїв доступності, системної ефективності, прозорості та підзвітності. Йдеться не про інтенсивність комп'ютеризації серед чиновників, а про принципові зміни у взаємовідносинах державних службовців і громадян.

За даними Державного департаменту з питань зв'язку й інформатизації України, станом на вересень 2007 р. у мережі Інтернет представлено всі центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ), обласні державні адміністрації (ОДА) та 96% районних державних адміністрацій (РДА). За підрахунками, власні сайти мають 67% районних державних адміністрацій, а інформацію про інші розміщено на сайтах обласних державних адміністрацій. Також у мережі Інтернет надано можливість ознайомитися з новинами, документами територіальних органів ЦОВВ (окремі веб$сайти або сторінки веб - сайтів ЦОВВ) та урядових органів державного управління, які діють у складі ЦОВВ та підпорядковуються їм. Активно здійснюється інтеграція в Єдиний веб - портал органів виконавчої влади на рівні єдиної програмно - технічної платформи [1]. У більшості сайтів застосовують режими надання безпосередньої інформації про державні (адміністративні) послуги на рівні односторонньої взаємодії, котра забезпечує можливість користувачеві отримати електронну форму документа. Основним недоліком даної форми є відсутність двостороньої комунікації, тобто унеможливлюється обробка електронної форми документа, зокрема ідентифікація та проведення трансакцій.

Усі центральні органи виконавчої влади надають інформаційні послуги у такій послідовності: найменування послуги; адміністративний орган, який надає послугу; нормативні документи, які регулюють надання послуги; консультаційні матеріали.

Послуги подаються на рівні одностороньої взаємодії 90% центральних органів виконавчої влади, тобто на веб - сторінці запропоновано для перегляду електронні форми документів, необхідні для одержання відповідної послуги, забезпечується можливість користувачам отримати й надрукувати ці форми документів, додаються інструктивні матеріали щодо їх оформлення.

Понад 80% центральних органів виконавчої влади та всі обласні державні адміністрації мають на своїх веб - сайтах розділ «Каталог послуг», що містить повний перелік державних (адміністративних) послуг органу виконавчої влади, які систематизовано за сферами їхнього надання різним категоріям осіб: громадянам України, юридичним особам України, державним службовцям України та міжнародному співтовариству.

Інформаційні послуги загального призначення надаються органами виконавчої влади громадянам і юридичним особам за допомогою власних веб - сайтів та Єдиного веб - порталу.

Станом на жовтень 2007 р., близько 72% ЦОВВ і 93% ОДА пропонували послугу «Інтернет - приймальня № (за станом на березень 2007 р. 72% і 74% відповідно), 90% ЦОВВ і 85% ОДА - послугу «Зразки документів» (за станом на березень 2007 р. 82% і 85% відповідно) і 96% ЦОВВ і 96% ОДА - «Вакансії» (за станом на березень 2007 р. 94% і 96% відповідно). Також пропонуються послуги спеціалізованого призначення, зокрема 70% сайтів ЦОВВ та 90% ОДА надають послугу «Закупівля державним коштом», 55% ЦОВВ та 60% ОДА - послугу «Надання податкової, статистичної та іншої звітності», 35% ЦОВВ та 60% ОДА - «Оформлення особових документів, зокрема посвідчень тощо», 46% ЦОВВ та 52% ОДА - «Надання консультацій до вступу у вищі навчальні заклади», 39% ЦОВВ та 71% ОДА - «Реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, оформлення необхідних документів», 41 % ЦОВВ та 78% ОДА - «Соціальне забезпечення», 35% ЦОВВ та 56% ОДА - «Звернення до правоохоронних органів» та 32% ЦОВВ та 41% ОДА - «Реєстрації транспортних засобів» [1]. Окрім цього, майже 100% ЦОВВ і 96% ОДА подають на власних веб - сайтах інформацію про завдання та нормативноправові основи діяльності; 87% ЦОВВ і 85% ОДА - «Основні функції структурних підрозділів»; усі ЦОВВ і 96% ОДА - «Нормативно - правові акти з питань, що стосуються компетенції органу»; 91% ЦОВВ і 85% ОДА - «Плани підготовки органом проектів регуляторних актів і зміни до них», 94% ЦОВВ і 92% ОДА - «Повідомлення про опублікування проектів регуляторних актів, проекти цих актів і аналіз їхнього регуляторного впливу» [1].

На більшості сайтів РДА розміщено загальну інформацію про діяльність, структуру та керівництво органу, нормативно - правові акти з питань, що стосуються компетенції органу, основні функції та нормативно - правові основи діяльності, вакансії, проведення конкурсів, тендерів та ін.

Позитивним є той факт, що деякі органи виконавчої влади забезпечують населення необхідною інформацією за допомогою декількох сайтів. Так, Міністерство закордонних справ України у квітні 2007 р. оприлюднило Веб - портал підтримки інвестиційного співробітництва та зовнішньоекономічних проектів (http://www.ukraіne/-tіpp.gov.ua), який спрямовано на активізацію зовнішньоекономічних зв'язків регіонів України, залучення потенційних інвесторів та іноземних партнерів до реалізації спільних проектів у всіх областях України.

Оцінюючи поточний стан справ у сфері формування електронного уряду, можна зробити висновок, що Україна на сьогодні перебуває на порозі інтерактивної присутності держави в Мережі, коли починає здійснюватися формальний обмін інформацією між користувачами й урядовими органами (заповнення форм, відправлення заяв он - лайн). Це стало можливим завдяки прийняттю Законів України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 р. (Закон про ЕЦП), «Про платіжні системи й переказ грошових коштів на Україні» від 5 квітня 2001 р. (Закон про платіжні системи), «Про електронні документи й електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. (Закон про електронні документи).

В Україні впровадженню «електронного уряду» як спеціалізованої комплексної системи взаємодії за допомогою Інтернету структур виконавчої влади із громадянами, громадянським суспільством і бізнес - структурами перешкоджають такі причини:

1. Низька комп'ютерна грамотність населення. На тлі високого освітнього рівня, значної кількості науково - технічних працівників, інженерної інтелігенції спостерігається недостатність знань і навичок у сфері інформаційних технологій, а це є причиною обмеженого використання інформаційних технологій на підприємствах, в організаціях і органах державної влади.

2. Небажання або невміння користуватися новими інформаційними та комунікаційними технологіями, що вимагає від споживача додаткових якостей: високого рівня абстрактного мислення, швидкості реакції, готовності до постійного підвищення освіти. Громадяни повинні розвивати здібності і навички роботи з електронним урядом. Населення, котре має навички роботи з ПК, має доступ до ІКТ й усвідомлює їхню важливість, доцільність і необхідність, це населення більш захищене, свідоме та достатньо підготовлене до швидкоплинних перетворень і зрушень сучасного інформаційного середовища. Адже наявність необхідної бази даних, правильність, достовірність інформаційного подання не забезпечить ані потрібної якості, ані прогнозованого ефекту без спеціальних знань з їх практичним застосуванням. Як слушно зауважує Ю. Ірхін, «стати справді »електронним громадянином» (а не користувачем окремих послуг), котрий розуміється на проблемах державного управління, анітрохи не простіше, ніж відбутися як свідомий учасник політичних процесів» [2].

3. Повільні темпи реорганізації адміністративного апарату. Традиційні бюрократичні ієрархії, із властивими їм автономністю відомств, суперництвом між ними та вузьковідомчими інтересами, перешкоджають адміністративним реформам, оскільки підвищення ефективності управління загрожує таким структурам зменшенням бюджету, скороченням апарату та втратою ресурсів. Успішне функціонування електронного уряду помічено у тих державах, де ініціатива надходила від найвищого політичного керівництва. Однією з причин уповільнення темпів розвитку електронного уряду в Україні є те, що впровадження електронних технологій торкається системи владних структур та взаємозв'язків між ними.

4. Недостатній рівень економіки. Фактором уповільненого впровадження та використання Інтернету в Україні є нерозвиненість ринкових відносин у багатьох її секторах, низька купівельна спроможність населення. Економічна система країни поки що недостатньо стимулює розвиток інформаційно - комунікаційних технологій, а також не забезпечує надходження необхідних коштів на «електронне урядування».

5. Недоступність послуг «швидкого» Інтернету для переважної більшості населення і, як наслідок, украй мала кількість інтернет - користувачів. За офіційним даними Державного департаменту з питань зв'язку й інформатизації України, за станом на 1 грудня 2007 р. кількість активних користувачів мережі Інтернет становила близько 5,8 млн. осіб, тобто 126 користувачів на 1 000 жителів. Кількість діючих доменів в українському сегменті мережі Інтернет становила 85,7 тис., хостів - 203,8 тис. і веб - сайтів - 40,7 тис. [3]. Це набагато більше, ніж у період 1997-2000 рр., коли український домен перебував у стані стагнації, не перевищуючи 30 тисяч хостів [4]. Таким чином, за вісім років рівень інтернетизації населення України зріс приблизно в 15-20 разів, що, безумовно, є позитивною тенденцією розвитку інформаційного суспільства. Для забезпечення доступу населення до Інтернету створюються пункти колективного доступу різного типу: центри, клуби, Інтернеткафе, - загальна кількість яких перевищує 4200, що становить понад 96 000 робочих станцій. Відкриваються нові приватні комп'ютерні клуби, Інтернет - кафе й Інтернет - центри, кількість яких становить близько 3 400, на сьогодні з них до мережі Інтернет підключено 75% клубів (115). Також по всій території України працюють пункти колективного доступу (ПКД) ВАТ «Укртелеком» і УДППЗ «Укрпошта». Загальна кількість діючих пунктів колективного доступу до мережі Інтернет у цих підприємствах за станом на 1 квартал 2007 року становила понад 300, тут організовано понад 1 300 робочих місць. Так, на поточний момент у відділеннях поштового зв'язку УДППЗ «Укрпошта» по всій території України працюють 49 пунктів колективного доступу (ПКД) до глобальної мережі Інтернет (Інтернет$пункти та Інтернет$кіоски), в яких організовано 302 робочих місця. Кількість діючих пунктів колективного користування Інтернет ВАТ «Укртелеком» становить 252, кількість робочих станцій у пунктах колективного користування Інтернет - 1 025. Обсяг послуг, наданих споживачам у пунктах колективного користування Інтернет ВАТ «Укртелеком» за 1 квартал 2007 р., становив 1,68 млн грн [5].

6. Відсутність мотивації в людей брати активну участь в управлінні та пропонувати власні проекти, що пояснюється недовірою населення до інновацій влади та знеособленням персональної ролі у прийнятті рішень.

У політичній теорії орієнтація реформ переважно на відкриття інформації та надання державою послуг Інтернету ґрунтується на ліберально - індивідуалістичній моделі демократії, за концепцією якої громадянин - це індивідуум, який прагне до максимізації власної вигоди, участь якого у політиці є можливою, якщо потенційні доходи від таких дій перевищуватимуть витрати. Розглядаючи суспільство як сукупність споживачів, цей підхід не здатний стимулювати кількісну активізації політичної участі.  

У більшості громадян виникають сумніви, що нові технології є загальнодоступними, що якість електронного керування є достатньою, а витрати на навчання службовців - доцільними, що вибір моделей електронної взаємодії з урядом є справді найбільш ефективний і зумовлюється актуальними потребами часу.

7. Консерватизм і бюрократизм чиновників. На відміну від представників західної політичної культури, що розглядають державу як сервісну організацію, яка надає послуги населенню, вітчизняний чиновник поки що не почуває себе «виконавцем потреб народу. Прозорість і підзвітність суспільству електронного уряду загрожує чиновникам втратою монополії на володіння інформацією й статусною рентою, ймовірністю перерозподілу та зменшенням прибутку від посадових повноважень.

У результаті впровадження електронного уряду:

 - починає діяти принцип «одного вікна» (надання державних послуг в одному місці, який значно скорочує кількість безпосередніх контактів громадянина з представниками держави;

- змінюється «місце зустрічі»: замість кабінету чиновника - веб-портал;

- оптимізуються види державних послуг: вони набувають стандартизованої, деперсоналізованої форми [6]. Таким чином, як вважає Є. Єрофеєв, досягається кінцева мета впровадження електронного уряду - «знеособлене спілкування чиновника і громадянина, що дає змогу громадянинові самому стежити за процесом задоволення своїх запитів» [7].

Сьогодні не існує серйозних технічних проблем у процесі створення електронного уряду. Однак виникає основна перешкода - реорганізація адміністративного апарату.

Для впровадження проекту «електронний уряд» в Україні необхідним є спрямування зусиль відповідних служб, організацій і суспільних інститутів на вирішення таких завдань:

- формування системи взаємодії держави з громадянським суспільством у сфері обміну електронними документами між населенням і урядом та органами державної влади;

- забезпечення гласності й прозорості місцевої й регіональної влади; підвищення ефективності державного управління на основі сучасних моделей і методів електронних технологій;

- створення електронної системи моніторингу та підтримки прийняття рішень, сприяння переходу до активних трансакцій з населенням.

Для цього важливо вирішити такі проблеми, як низький рівень інформатизації країни, бідність, відсутність інтересу з боку громадян, небажання чиновників змінювати стиль спілкування з громадянами.

Ефективних результатів на цьому рівні реформування можна досягти завдяки підходам, що забезпечують:

- доступ до інфраструктур, базових умінь і знань, які встановлюють можливості залучення якнайбільшої кількості людей до переваг інформаційного суспільства;

- доступ до вмінь, знань і компетенцій, які визначають здатність груп людей, спільнот та держав брати участь у світовому розвитку, у створенні інформаційного суспільства.

Україна, як і інші країни, є суб'єктом процесу формування та розвитку глобального економічного й політичного простору. Тому вдосконалення й оптимізація інформаційної інфраструктури як головні умови контекстуального невідчуження в системі інформаційного суспільства варто вважати важливими політичними факторами для України. А це забезпечить нашій державі можливість інтегруватись у світовий економічний простір на правах паритетності, підкріпленої конкурентоспроможністю у сфері високих технологій.

 

      В статье рассматриваются особенности, системы «електронное правительство», оценивается готовность государственных органов власти Украины к ее внедрению, анализируются  причины, которые препятствуют решению проблемы.



Номер сторінки у виданні: 144

Повернутися до списку новин