Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ВЕЛИКИЙ СКІФ БУДДА: ФІЛОСОФ, СОЦІОІНЖЕНЕР ЧИ ПРОРОК, ЯКИЙ НЕ ЗНАВ БОГА?





Валерій Бебик, доктор політичних наук, професор, проректор Університету «Україна»,

голова правління Всеукраїнської асоціації політичних наук

УДК 316.32+32

 

Весь світ - ніщо, як лабіринт без плану,

І сприйняття його - ілюзіон,

Душа і тіло - інтеграл по дхармі,

В якій пливе божественний канон.

(Із SMS автору від Будди)

 

Дхарма - комбінація мінливих елементів

Всесвіту, що складають душу і тіло,

розмивають кордони між народженням

і смертю, які людина не відчуває.

(Із філософських словників)

 

У статті зосереджено увагу на світогляднихта політичних поглядах Будди.

Висвітлено питання щодо ролі духовної постаті лідера Сходу у розвитку демократичних  традицій на стародавніх, праукраїнських теренах та в контексті осмислення сучасних політичних проблем українського державотворення.

 

Ключові слова: Будда, буддизм, формування держав, українська цивілізація, скіфи/арії, політичний аналіз.

 

У кількох попередніх статтях «Христос і Нефертіті» (15.10.08 р.), «Христос - жрець Аполлона?» (03.12.08 р.), «Філософія аріїв: Аристокл і Аристотель» (11.02.09 р.) ми переконались у непересічній ролі української цивілізації, яка дала світові видатних діячів духовної сфери людства - пророків, філософів, вождів.

На якомусь етапі духовно - інтелектуальний потенціал українського етносу виснажився і на кілька тисячоліть ми потрапили в яму бездуховності і бездержавності. Проте нині, попри тимчасові негаразди, Україна оживає. І вона повинна знати свою справжню історію і відчувати свою історичну місію на цій благословенній землі.

 

  • Велике українське розселення (VI-II тис.до н. е.)

Об'єктивні дані археології, філології, міфології та теології свідчать, що первісна українська цивілізація Шу9Нун (Кам'яної Могили, ХІІ-ІІІ тис. до н. е.) суттєво випереджає у часі хрестоматійну (за західними підручниками) цивілізацію анатолійського Чатал_Гююка (VII тис. до н. е.), що нині має турецьку (малоазійську) територіальну прописку.

Відповідно, Трипільська цивілізація (VI-III тис. до н. е.), що локалізована в Україні, є старшою за всі відомі нам «класичні» цивілізації: шумерську/самарську, єгипетську, крито - мікенську, індуську, еллінську, римську та ін.

Це підтверджується, зокрема, й результатами досліджень американського вченого А. Кемпа, який на підставі археологічних та історичних матеріалів відтворив карту першого глобального розселення нордичної (білої) раси з території України, починаючи від VI тис. до н. е.

 

 

Мал. 1 - Карта розселення нордичної раси з території України (Artur Camp. March of the Titans. A History of the White Race. - USA, Ostara Publications, 1999)

 

З цієї карти (мал. 1) ми можемо побачити, що наші пращури в VI тис. до н. е. розселилися на те риторії практично всієї Європи, Азії та Африки.

Після розколу за гендерно_політичним чинником на «патріархалів» і «матріархалів» наші предки скіфи_арії/орії протягом VI - І тис. до н. е. фактично утворили першу глобальну конфедерацію країн, котрі були об'єднані: етнокультурним походженням (біла, нордична раса), спільною мовою (санскрит - «сонячне письмо») та первісними релігійними віруваннями (культ Бога Сонця/Аполлона).

Арії - «патріархали»/саки (кочовики - хлібороби) - пішли переважно на схід та південь і взяли під контроль території Афганістану (тоді - Арія), Ірану (Аріан), Середньої Азії (міста - Самарканд, Бухара, річки Сирдар'я, Амудар), Індії (Ар'яварта), Тібету (очолюваного арійським родом Арулат, що дав згодом Чінгісхана), Бірми (столиця - Киянг), Камбоджі (керована арійським родом Камбоджеша), Індонезії (міста Самаринда, Семаранг), Філіппін (острів Самар), Папуа - Нової Гвінеї (місто Самарай).

Своєю чергою, орії - «матріархали»/дорійці (землероби - кочівники) - пішли переважно на південь і захід і кількома хвилями завоювали Шумер/Самару (сучасний Ірак), Єгипет инастії гіксосів - «великих («гіг») саків»), Палестину (Самарра), Грецьку Елладу (Доріда), Малу Азію (Карія), Західну (Кельтика), Центральну (Славія) та Північну Європу (Балтія).

 

  • Бог Сонця Коло і богиня води Дана

Базовий державотворчий етнос країни Кельтики - кельти/колти (від слова «Коло»/Сонце) іменував себе ще й «дітьми Богині Дани», а за основний символ своєї сонячної релігії мав свастику. Цікаво також провести зіставлення з тим, що свастика вперше зустрічається в Мезенській цивілізації України ще до ХІІ тис. до н. е.!

 

 

Мал. 2 - Аполлон із сонячним німбом (II ст. н. е.).

Митці, що зображували Ісуса Христа, часто брали за основу зображення цього бога. З огляду на це достатньо обґрунтованою є версія, що до утворення своєї власної релігії Ісус Христос міг належати до касти жерців сонячного бога Аполлона

 

Богиня Дана (богиня води і плодючості) дала своє ім'я річкам Тана/Дана (Дон), (Д)Ніпер (Дніпро), (Д)Ністру (Дністер). Вельми показово, що Голубий Ніл починає свій величний шлях по Африці з ефіопського озера Тана... Такі ось українські метаморфози на доісторичному Глобусі України!..

Але, повторимося, всі вони (арії + орії) належали до однієї великої скіфсько - арійської родини, що утворилася ще до VI тис. до н. е. на території Стародавньої України.

 

  • Арійська Скитія/Скіфія (ІІІ тис. до н. е. - І тис. н. е.)

Здавалося б, наведені вище факти є доволі несподіваними. Але не більше, ніж слова римського історика Помпея Трога (І ст. до н. е., котрий писав, що «Скіфське плем'я завжди вважалося найдавнішим, хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».

Звернемо увагу на те, що так звана історична традиція (нав'язана нам платними німецькими істориками російської цариці Катерини ІІ) прив'язує єгипетську цивілізацію до ІІІ тис. до н. е., а скіфів - до І тис. до н. е.! Якщо ж взяти до уваги слова Помпея Трога, то, насправді, скіфи принаймні на дві тисячі років старші, ніж вважалося раніше!

Згадаємо також в цьому контексті й слова «батька історії» Геродота, який не знав у Греції «жодного видатного філософа, котрий не був би скіфом». Історики нашої доби (С. Березанська та ін.) мають всі підстави вважати, що саки (представники так званої ямної археологічної культури), які домінували домінували в Україні (і не тільки) у ІІІ-ІІ тис. до н. е., є відгалуженням великого скіфсько/арійського племені. В Криму, між іншим, назву цього народу і досі зберегло місто Саки, яке було столицею однією з тогочасних скіфських/сакських держав.

 

  • Скіфи/саки у Стародавній Індії (АрьяВарті). Ведійська епоха

Із карти розселення нордичної раси з території України (мал. 1) ми бачимо, що наші арійські предки транзитом через Шумер/Самару, Афганістан (Арію) та Іран (Аріан) у ІІІ-ІІ тис. до н. е. потрапили в Індію, котру вони назвали Арья -Варта (Варта Аріїв?).

І тут під їхнім впливом і розвинулася одна з найдосконаліших світоглядних систем, куди скіфи/саки привнесли свій світогляд, філософію і власну релігійно - політичну модель суспільного устрою.

Вони не створили централізованої імперії, це були лиш окремі держави, які постійно боролися між собою та з місцевим населенням. Зага лом же арійська епоха в історії Індії, яка дістала назву ведійської (веди - староукраїнські/індійські релігійно - філософські збірки текстів), породила кастовий устрій.

Ведійська епоха характеризується посиленням соціальної нерівності, суспільним розшаруванням і поділом на чотири варни (які з ускладненням соціальної структури суспільства трансформувалися і деталізувались у такі касти:

  • брахманів (жерців, священнослужителів);
  • кшатріїв (правителів - царів і воїнів - самарів);
  • вайшиїв (землеробів та торгівців);
  • шудрів (осіб фізичної праці, слуг).

Основна духовна та світська влада була зосереджена в руках брахманів і кшатріїв, а власне релігійно - філософська система дістала назву брахманізму (за іменем верховного бога Брахми).

Ці політико - психологічні і соціальні структури виявилися надзвичайно живучими в індійському суспільстві: минуло не менш як 2,5 тисячі років, перш ніж прем'єр - міністром у цій країні став представник найнижчої касти - шудрів!

 

 

Мал. 3 - Верховний бог Брахма (із сонячним німбом)

 

У Ведах і коментарях до них - упанішадах (від імені бога скотарів Пана? - В. Б.) йшлося про два шляхи здобуття влади: правителя породжують боги (або його влада засновується з волі богів) чи обирають люди. Але навіть в останньому разі правитель був підзвітним і відповідальним не перед своїми громадянами, а безпосередньо перед богом, хоча й мусив дбати про підданих своєї держави (відповідно до дхарми - сукупності обов'язків людини).

Отже, попри рудименти договірного походження держави та влади у скіфсько - арійській, а відтак і староіндійській політичній теорії та практиці домінувала патріархальна концепція влади. У цій концепції духовна влада мала пріоритет перед владою світською. І це не обговорювалося, оскільки, наприклад, у збірці «Атхарваведа» брахмани взагалі йменувалися богами!

Формування великих держав (наприклад, у VI ст. до н. е. в Північній Індії їх було 16) супроводилося заміною панівної ідеології. Як наслідок - занепад брахманізму з його забобонами, ритуальністю, закритістю до оновлення та корупцією вищих каст - приводить до розквіту буддизму.

 

  • Принц Гаутама Будда: скіф/будин чи «просвітлений»?

Засновник цієї релігії Сиддхартха Гаутама, або Сак'я - Муні (563 - 483 до н. е.), за походженням був принцем. І походив він із царської сакської (щака = саки = скіфи) родини.

У 16 років його одружили на двоюрідній сестрі Ясодхарі (арійське ім'я), що була дочкою удільного сакського князя Сопрабудди. Вона народила йому сина Рахубу, котрий пізніше став учнем його філософської щколи.

Цікаво, що буддистська традиція тлумачить ім'я Будда як просвітлений, на якого зійшло світло (віддзеркалення сонячного культу аріїв?). Але зверніть увагу на ім'я його тестя і за сумісництвом - рідного дядька. Він теж... Будда. Але ж його ніхто просвітленим не називає!

Саме тому й виглядає правдоподібною версія, що Будда належав до скіфського/лакського народу будинів, який проживав у ІІ - І тис. до н. е. (за Геродотом) на території Стародавньої України. Ім'я цього народу збереглося у назвах населених пунктів Середина - Буда (Сумщина), Буда (Чернігівщина) і т.ін.

Про арійське коріння буддизму, зокрема, свідчить і те, як називають буддистських святих - людей, що досягли духовної досконалості у нірвані - архати. До речі, правителів в Елладі називали архонтами. Знаємо ми й християнського архистратига Михаїла...

Як би там не було, одного часу (тоді йому було 29 років) Будда покинув царський палац, сім'ю і вирушив у світ шукати істину. Згодом він став проповідувати своє вчення, яке поступово набирало послідовників (а серед них - його батько, мати, перша дружина, син).

Нам достеменно невідомо, чи стали буддистками ще дві його дружини і кілька улюблених наложниць, але, напевно, приналежність його другої дружини Гопи не до касти кшатріїв, а до касти судр/шудр (його тесть № 2 був лише цирульником) таки вплинула на демократизацію політичних поглядів початкуючого пророка.

На відміну від «державницької» концепції брахманізму (який ігнорує права особистості, розширюючи права держави та влади), «духовно%ліберальна» концепція буддизму є гуманістично зорієнтованою і такою, що має психологічне й етичне підґрунтя. Її мета - перетворити кожну людину на лагідну, доброзичливу, вивільнену від страждань, але й від будь_яких бажань і пристрастей, особистість.

«Духовний демократ» Будда відкинув теорію божественного походження каст і царської влади (можливо, тому, що друга дружина з його гарему належала до касти шудр?). Він проповідував рівність між людьми, але не в соціальній, а в духовній сфері (хоча й це був доволі революційний на той час крок).

Сам Будда (так само, як Христос чи Мухаммед) не залишив після себе жодного письмового документа. Після його смерті найближчі його послідовники протягом 300 років передавали (з уст в уста) зміст його проповідей, аж поки вони не були записані на пальмових листках у вигляді книги, що дістала назву Трипітака (трьохкнижжя, - і тут магічна Трійця?).

У віці 35 років Будда (приблизно як Їсус Христос) таки досяг свого просвітлення і почав проповідувати своє вчення, але на початку великих успіхів не досяг. Його не дуже сприймали, бо таких пророків було на той час в Ар'яВарті досить багато. Конкуренти навіть переслідували його, оскільки вбачали в буддизмі загрозу чинному в суспільстві стану речей (сформульованому в концепції брахманізму).

Проте Будді все - таки вдалося переконати у слушності своїх поглядів одного з таких мудреців - Касьяпу і очолити його «команду» з 500 учнів. Це був «політико - технологічний» прорив. Будда отримав у своє розпорядження релігійно - політичну структуру і відтоді розпочав свою пророчу діяльність в долині Гангу, творячи чудеса і набуваючи популярності.

Аскет Касьяпа (такий собі індійський «Іоанн - хреститель») згодом стане одним із найвпливовіших членів буддистського ордену - Сангхі (тепер назвали б партією). Як кажуть, після отруєння Будди (у 80 - річному віці) його тіло не спалювали, поки не приїхав на похорон пророка голова буддистського собору Касьяпа...

У своїй діяльності Будда постійно наражався на протидію конкурентних філософських шкіл, які, пам'ятаючи про царське походження Сак'я - Муні, вбачали в його діяльності політичний підтекст. Навіть серед його учнів часом траплялися незадоволені, які намагалися повставати проти нього і навіть пробували вбити скіфського пророка.

Історія повторюється. І робить це неодноразово. Такі ж самі спроби усунення конкурентів у «пророцькому» середовищі ми потім побачимо у випадках з Ісусом і Мухаммедом.

 

 

Мал. 4 - Середньовічне зображення Будди із сонячним німбом (свідчить про духовну спорідненість буддизму

з богом сонця Коло та солярним культом бога Аполлона)

 

  • Буддизм як глобальна кастова революція

Показово, що ранній буддизм у переліку варн перше місце відводив кшатріям, а не брахманам, чітко розмежовуючи світське та церковне життя. І це може бути додатковим підтвердженням скіфсько - арійського походження Будди, оскільки, на відміну від трипільської цивілізації (в якій домінував матріархат), у скіфів/аріїв була запроваджена патріархальна модель політичної влади. Головним у них стає бог війни Арес, котрий, до речі, був головним божеством і в еллінській Спарті.

Зрозуміло, що такий рейтинг варн, запропонований буддизмом, об'єктивно догоджав світській владі, сприяючи формуванню на території Стародавньої Індії/АрьяВарти великих державних утворень.

Проте й брахманізм не пішов у забуття. Він не боровся з «єретичними вченнями» (як це відбувалося у християнстві), а поступово модернізувався, використовуючи елементи доарійських культів місцевих індійських племен. Так, на рубежі старої та нової ери виник індуїзм, у якому збереглися всі священні тексти брахманізму.

Що ж до буддизму, то він не зміг втриматися на висоті своїх філософсько - етичних принципів. Образ Будди обожнювався, оповивався забобонами та ритуалами, а через це відмінність між двома системами вірувань ставала дедалі меншою.

Зрештою буддизм був поглинений індуїзмом, але перш ніж його громади зникли з території Індії (XIII ст. н. е.), він поширився в Південній та Східній Азії і став фактично однією з перших (після солярної) глобальних релігій.

 

  • Метаморфози індійської політичної думки

Загалом слід зазначити, що індійська політична думка того часу, надзвичайно релігійна й міфологічна, суттєво збагатила скарбницю політичної науки.

Насамперед йдеться про книгу «Артхашастра» (IV - III ст. до н. е.), в якій загальне благо розглядається як збереження суспільного порядку, заснованого богом. Намісник бога - цар, котрий силою тримає підданих у покорі.

У цій книзі наведено й методи політики та управління державою, ретельно розроблено систему шпигунства, стеження й контролю.

Привертає увагу й етична основа політики - владу й багатство треба зберігати та примножувати будь - якими засобами. Згодом цю саму тезу (але лише через 1800 років!) висуватиме європеєць Н. Макіавеллі.

Однак найвідомішим є збірник «Закони Ману», авторство якого приписують міфологічному прабатьку людей Ману (у вас немає асоціації з іменем Сак'я М(а)уні?). Насправді ж цю книгу писали, як стверджують експерти, починаючи з ІІ ст. до н. е. аж до ІІ ст. н. е. (приблизно стільки ж за часом, скільки писали й Біблію!).

Писали до того ж вельми майстерно, оскільки майже два тисячоліття «Закони Ману» проіснували як кодекс соціального життя Стародавньої Індії. Там є все: і елементи цивільного та кримінального права, і міркування щодо життя, шлюбу, правил очищення, покаяння, приймання їжі тощо.

Нас же цікавить насамперед політика. І тут починається найцікавіше. Політичний аналіз показує, що в тогочасній Індії перемогу здобув усе - таки брахманізм - як влада (церковна над світською), і як провідна релігія (над єретичними вченнями).

Основні тези: влада й варни (в рамках останніх - касти) - від бога, цар - божественного походження, порядок, встановлений Брахмою, - вічний.

 

  • «Безбожник» Будда?

З етнічної точки зору все ясно. Будда належав до скіфів - аріїв і, зокрема, до народу будинів, нащадки якого і досі проживають на території Сумської, Чернігівської областей та прилеглих до них білоруських і російських земель.

Буддизм нині - одна із світових релігій, яка справила величезний вплив на становлення багатьох цивілізацій Азії. Але є єдине «але». Буддизм як релігія, за свідченням відомого російського релігієзнавця Ф. Щербатського, «не знав ні Бога, ні безсмертя душі, ні свободи волі».

У цьому зв'язку виникає парадоксальне питання: «То ж чиїм пророком був Будда, якщо він не знав Бога? Невже Будда був безбожником?» - Звісно, що ні. Але те, що він на передній (політичний) план висував вищість світської влади над духовною, багато про що говорить.

Боги в нього:

1. Не є творцями Всесвіту (як у міфології Шу - Нун/Кам'яної Могили) і підпорядковані віртуальному світовому порядку.

2. Живуть як і люди, відповідно до закону карми - моральної відповідальності за доброчинні і гріховні вчинки.

3. Перетворюються на різні тілесні образи відповідно до закону сансари - відповідальності (перед Сан - Сонцем?) за свої колишні вчинки. Отже, судячи з усього викладеного, пророк Будда не вважав себе сином Бога, оскільки, за «старою українською звичкою», люди - рівні богам. І цю його «політико_технологічну помилку» (з погляду християнства) через півтисячоліття вирішив для себе Ісус Христос.

Останній, як кажуть, вивчав в Індії буддизм перед тим, як розпочати свою кар'єру пророка і «Божого сина». Але це є темою для іншої розмови...

 

В статье сосредоточенно внимание на мировоззренческих  и политических взглядах Будды.

Освещен вопрос, касающийся роли роли духовного лидера Востока в развитии демократических

традиций на древних, праукраинских землях, а также в контексте осмысления современных

проблем украинского государственного строительства.



Номер сторінки у виданні: 5

Повернутися до списку новин