Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Культурно - історичні передумови становлення уявлень про сім’ю сучасних іранців





                Зейналзаде Шіва, стажер - практикант Київського університету імені Бориса Грінченка

УДК 159.923

 

У статті представлено результати дослідження історичних витоків та релігійних засад становлення уявлень про сім'ю в буденній свідомості іранців. Проаналізовано історичні корені таких особливостей іранської сім'ї, як її патріархальна структура, верховенство влади батька, високі вимоги до моральності вчинків, батьківська відповідальність і увага до дітей тощо.

Ключові слова: сім'я, етнічна свідомість, іранський етнос.

 

 

В статье представлены результаты исследования исторических истоков и религиозных основ становления представлений о семье в обыденном сознании иранцев. Проанализированы исторические корни таких особенностей иранской семьи, как её патриархальная структура, верховенство власти отца, высокие требования к нравственности поступков, родительская ответственность и внимание к детям и т.п.

Ключевые слова: семья, этническое сознание, иранский этнос.

 

 

This article accesses the results of research of historical origins and religious background of the forming of image of a family in a common consciousness of Iran people. The historical roots of such peculiar traits as its' patriarchal structure, domination of the power of the father, high moral demands for the actions, parental responsibility, parental care, etc.

Key words: family, ethnic consciousness, Iran ethnos.

 

 

Актуальність досліджуваної проблеми. Знання етнічних особливостей психіки надзвичайно актуальне для сьогодення й перспектив світового розвитку. Соціальна динаміка гостро порушує питання про кросс - етнічні й кросс - культурні порівняння буденної свідомості представників різних народів. Незважаючи на очевидні тенденції глобалізації, зберігає свою значущість розмаїтість окремих уявлень різних народів про основи людського існування.

Традиції дослідження етнічної свідомості мають широке теоретичне та емпіричне підґрунтя в науковій літературі. Починаючи з 1970 - х років, етнічну самосвідомість на основі емпіричних досліджень активно вивчають етносоціологи, етнографи та психологи: Ю. В. Арутюнян, Л. М. Дробіжева, Ю. В. Бромлей, В. М. Павленко, М. В. Попович, Б. М. Поршнєв, А. А. Сусоколов, Г. У. Солдатова, Г. В. Старовойтова та інші.

Одним із таких основних значеннєвих утворень людини є система її етнічних уявлень про сім'ю, адже сім'я - одна із небагатьох зон стабільності на тлі зростаючих змін світу. Сім'я - важлива соціально - психологічна реалія людського буття. У свою чергу, система уявлень про сім'ю є багатомірною семантичною реалією, вивчення якої породжує методологічне різноманіття в різних психологічних школах і напрямках. Зокрема, система уявлень про сучасну сім'ю у різних етносів набуває актуальності на тлі всезростаючої міграції та збільшення числа міжетнічних шлюбів (дослідження Ю. Є. Альошиної, Л. Я. Гозман, В. М. Дружиніна, Л. Б. Шнейдер, В. Сатір, Е. Г. Ейдеміллера, В. В. Юстицкіса). Окремим ракурсом проблеми є також необхідність прийняття адекватної молодіжної політики.

Передбачається, що, будучи продуктом давньої культури і релігії, іранська етнічна свідомість має низку специфічних рис. Водночас, уявлення про сім'ю в молодіжній культурі Республіки Іран видозмінюються відповідно до змін у самому інституті сім'ї. Слід зазначити, що хоча соціокультурні проблеми іранського суспільства обговорюються досить давно, однак наукових робіт, присвячених аналізу суспільної свідомості іранського народу, обмаль. До останніх можна віднести праці Юсуфа Кардаві [4], Сеєда Камаледдіна Мусаві [4], Толуї Алі сина Госемалі [7].

Таким чином, проблема психологічного аналізу уявлень про сім'ю, її історичні витоки та релігійні засади її буття сьогодні є досить актуальною як у теоретичному, так і в практичному аспектах.

Об'єктом нашого дослідження є буденна свідомість представників іранського етносу. Предметом даної наукової розробки виступають культурні й релігійні передумови уявлень про сім'ю в іранського народу. Основним методом дослідження є теоретичний аналіз історико - культурних джерел, додатковими - аналіз, синтез, узагальнення. Мета дослідження полягає у вивченні історичних витоків та релігійних засад формування уявлень про сім'ю у буденній свідомості іранців.

Перші спроби наукового осмислення соціальних розбіжностей між Сходом і Заходом належать Г. В. Ф. Гегелю, К. Марксу, М. Веберу й А. Тойнбі, у працях яких склалася традиція виводити структуру суспільства і його соціальних інститутів із двох факторів: структури державної влади й домінуючої релігії. У їхніх працях динамічність Європи протиставлена статичності й консервативній стабільності Сходу, що змінювався вкрай повільними темпами, віддаючи перевагу руху циклічним колом.

А. Тойнбі у своїй монографії «Вивчення історії» визначає особливості цивілізації релігійно - культурною традицією з усіма її інститутами [6]. К. Маркс, аналізуючи східну громаду й «азіатську» форму власності, відмічає, з одного боку, систему більш - менш замкнутих і розрізнених сільських громад, з іншого боку - централізовану державну адміністрацію, що коштує над цими громадами, управляє ними й стягує з них дохід. Функції власника засобів виробництва виконувала держава, тому К. Маркс назвав відсутність приватної власності на землю ключем до східного неба.

Майнове право визначило й структуру суспільства, і регулюючі його інститути, у тому числі, інститут сім'ї. Стосовно держави народ виступав у якості відданих підлеглих, покірних слуг. «За відсутності приватноправових гарантій людина ніколи не сприймалася цілком вільною й у правовому плані незалежною, дієздатною особистістю, громадянином. Альтернативою цьому були загальна залежність населення від верховного владики та сваволя стосовно рядових виробників, підданих свого государя», - зауважує історик Л. С. Васильєв [1, 76].

Розглянемо генетичні джерела сучасної іранської релігійної культури. Історично давньоіранські релігії походять від найдавніших вірувань індоєвропейських народів, у яких спостерігається різка протилежність добра і зла. Л. С. Васильєв підкреслює, що у давньому Ірані саме це тверде протистояння стало основою всіх релігійних конструкцій. «Міфологічна картина світу тут будувалася на тлі протиставлення сил Добра й Світла, втілених в етичному законі Арта й уособлених великим Ахура - Маздою (грецьк. - Ормузд), і сил Тьми і Зла, втілених у неправді й уособлених Ангро - Майнью (Ариманом). Цей ритуально - етичний дуалізм став фундаментом усіх доісламських релігій Ірану», - пише вчений [1, 87].

Релігійний дуалізм давніх іранців найчастіше пов'язується із зороастризмом, тобто зі вченням великого пророка Зороастра (Заратуштри). Споконвічна іранська релігія політеїстична: боги в Зороастра виступають як алегорії шести еманацій (благих достоїнств) Ахура - Мазди - блага думка, істина, божа влада, благочестя, цілісність, добробут і безсмертя, шести основних першосубстанцій - худоба, вогонь, метал, земля, вода, рослини. «У трактуванні Зороастра сама етика була перетворена на релігію. Світ осмислювався крізь призму кардинальних етичних категорій, за якими виразно проглядала особистість самого пророка - людини, потужної духом, визнаного віровчителя, одного з перших в історії харизматичних лідерів» [1, 115].

Зороастризм закликає людину стати кращою, чеснішою, чистішою, зосередити всі свої старання й сподівання на тому, щоб здолати світ зла. Для цього потрібно бути доброзичливими, помірними в помислах і пристрастях, готовими жити у світлі й дружбі, допомагати ближньому. Вихвалялися чесність і вірність, засуджувалися злодійство, лихослів'я, злочини. При цьому чи не основною ідеєю етичної доктрини зороастризму була теза про те, що істина й добро, так само як страждання й зло, залежать від самих людей, які можуть і повинні бути активними творцями власної долі [1]. Складні релігійно - філософські та есхатологічні принципи зороастризму досить високо цінувалися європейськими філософами епохи Просвітництва й Новітнього часу.

Зороастризм, який більше тисячі років панував серед іранських арійців, змінився у кінці ХІІ ст. ісламом. Прихід ісламу духовно збагатив персів і сприяв розквіту класичної перської літератури (що виявилося в появі унікального містичного напрямку в духовному житті іранців - суфізму).

Проповідь цінностей потойбічного життя й строге виконання Божої волі супроводжують кожного іранця від народження до смерті. Воля Аллаха була передана через посланника Мухаммеда й далі повинна передаватися тільки чоловічою лінією від покоління до покоління. Як і інші релігії, іслам не закликає до активної соціальної перебудови, а навпаки, вчить смиренності й слухняності. Приватна власність священна, і хоча перед Аллахом усі рівні, у реальному житті такої рівності немає: правовірні повинні строго дотримувати тієї ієрархії соціальної структури, що існує.

Людина забезпечує собі царство небесне, насамперед, тим, що трудиться: серед релігійних цінностей спостерігаємо знижений рівень потреби в земних благах. Правовірний повинен бути скромним і терплячим, мужньо зносити всі негоди цього світу й уповати на порятунок у загробному житті. Коран і шаріат накладають ряд обмежень на всіх правовірних. Так, мусульманам забороняється вживати вино й грати в азартні ігри: те й інше відволікає людини від обов'язків, у тому числі й від обов'язкової п'ятикратної молитви.

У Корані й нормах шаріату зафіксовані права й обов'язки жінки - як громадянські, так і май нові. Так, жінку не можна позбавити її дитини (у випадку розлучення із дружиною), якщо остання має потребу в її догляді. Практично це означає, що до семи років дитина за будь - яких умов залишається з матір'ю, надалі вона може бути взята батьком, але не беззастережно, не за будь - яких обставин. За жінкою визнаються певні права при розділі майна, спадкуванні, розлученні. Дружина в мусульман не приносить із собою приданого [1].

У сучасному Ірані, крім ведення домашнього господарства й виховання дітей, жінки в селах прядуть вовну, тчуть килими й виконують різні сільськогосподарські роботи. У містах вони зайняті в промисловому виробництві, головним чином текстильному. Частина жінок працює вчителями, лікарями, медичними сестрами, а також у сфері культури, в урядових і приватних установах. В останнє десятиліття 20 ст. уряд стимулював більш широку участь жінок у житті країни. Деякі з них з депутатами парламенту [2].

У сучасному світі іранське суспільство, енергійно мобілізуючи внутрішні сили й усі можливості для збереження основ власної структури, зуміло так побудувати механізм селекції нововведень, щоб поєднувати необхідні інновації зі звичною нормою. Згідно з дослідженнями С. К. Мусаві, показники загальної орієнтації соціуму перед і після революції 1979 р. характеризують іранське суспільство як таке, що перебуває в перехідному, нестабільному періоді. В цей період суспільні норми, цінності і навіть соціальні інститути суспільства перебували в стані різноманітних змін. Змінилися структура, установки, норми і функції головних соціальних інститутів іранського суспільства. Інститут релігії, виходячи із свого попереднього маргінального стану, піднявся на вершину соціальної вертикалі. Інститут держави об'єднався з інститутом релігії. Цей процес зайшов настільки далеко, що інститут релігії здійснював регламентацію та контроль установок і функцій політичного інституту [4].

В іранській сім'ї домінуючими нормами, цінностями завжди були її соціальна значимість, поширення патріархальної системи відносин, значна присутність фамільної, організованої моделі шлюбу, значимість родинних зв'язків, чіткий розподіл сімейних ролей чоловіків та жінок.

Зміни в інституті сім'ї в Ірані більш відчутно проявлялися в кількісних аспектах (розмір сім'ї, зменшення кількості дітей в сім'ї, фіксація моногамій, перехід від розширеної форми сім'ї до нуклеарної тощо), ніж в якісному плані, як, наприклад, сімейні цінності, традиції і церемонії, патріархальні відносини всередині сім'ї, сімейна влада, розподіл сімейних ролей, організація шлюбу дітей батьками, співпадіння сімейних і сексуальних відносин, ендогамний і фамільний шлюб тощо.

Управління і забезпечення сім'ї стають чоловічими справами, а чоловік - батько є головою сім'ї. В результаті цього в сім'ї домінує строгий розподіл сімейних ролей, зайнятість жінок поза домом зустрічається рідко, сімейна влада і прийняття головних внутрішньосімейних рішень належить чоловікові - батькові, а соціальне становище сім'ї часто залежить від становища голови сім'ї. Правда, ступінь дотримання вказаних варіантів у місті і селі країни можуть незначною мірою відрізнятися між собою.

Хоча в сучасну епоху зникли всі неспецифічні (політичні, економічні, військові та інші) функції сім'ї, в значимість цього інституту сім'ї як вагомого джерела відтворення населення, джерела робочої сили суспільства, регулятора сексуальних відносин між чоловіками і жінками, опорою матеріальної і емоційної підтримки найслабшої частини населення - дітей і людей старшого покоління - не зменшилася. Більш того, посилаючись на результати соціологічних досліджень, можна стверджувати, що сім'я вважається дієвим інститутом передачі соціальних норм, цінностей та надійним соціальним референтом ідентифікаційних практик для наступного покоління. Значимість і стабільність інституту сім'ї в сучасному Ірані пояснюються такими моментами: високий рівень індексу популярності шлюбу у громадян (99%); низький рівень індексу абсолютної самотності (1%); відповідність у прирості населення країни і збільшення кількості сімей; низький рівень розлучень (в місті 8%, в селі - 4%); відсутність проблеми співмешкання пар і позашлюбної народжуваності; тривалість сімейного, подружнього життя (типово більше 30 років); збереження і відтворення шлюбно - сімейних традицій та церемоній (сватання, релігійні процедури оформлення шлюбу, святкування і церемонія весілля тощо) [там само].

Особливе місце в етнічній свідомості іранців займає проблема виховання дітей. У минулому іранці жили однією великою родиною: мати народжувала дітей, бабуся їх виховувала. Сьогодні з'явилася тенденція нуклеаризації родини; багато жінок виходять на роботу. Оскільки дітям потрібен догляд, турбота про здоров'я й соціальне піклування, що вимагає часу й сил, то виховання більше не вважається легкою справою, як це було раніше.

Крім того, в ісламському праві й шаріаті не забороняється планування родини, тобто визначення інтервалу між народжуваністю дітей. «Мета планування родини - не зробити величезну й марну кількість дітей, а виростити потомство, сильне у всіх відносинах, яке одержить повноцінне виховання у всіх його напрямках: розумовому, фізичному, моральному, духовному, соціальному [4]».

Іранці ставлять чіткі межі між зовнішнім (соціальне життя) і внутрішнім (спілкування в родині, із друзями) спілкуванням й наповнюють його відповідними маркерами трансляції вербальної й невербальної інформації. Іранці розкриваються у власному будинку, у ситуаціях близького, безпечного спілкування. Ці ситуації позбавлені статусної нерівності, тут припускається більш відкрите, відповідне внутрішнім перцепціям індивіда, спілкування. Сильна дистанція у міжгендерному спілкуванні, але при взаємодії осіб однієї статі й віку моментально встановлюється контакт і зникає комунікативна дистанція [3].

Велике значення в сучасних родинах приділяється виконанню релігійного обов'язку, відвідуванню мечеті й громадських п'ятничних молитов. Залишаються сильними родинні зв'язки, у тому числі на роботі та в суспільно - політичній сфері. Відносини в родині будуються на повазі й шануванні старших, шлюби укладаються за згодою батьків. Сімейні чоловіки приділяють багато уваги дітям [2].

Аналізуючи специфіку іранської родини, Толуї Алі Госемалі вбачає в ній поєднання функцій, що належать як традиційній, так і сучасній сім'ї. Традиціоналізм пов'язаний, насамперед, з тим, що жінка в іранській родині більше зайнята вихованням дітей, ніж роботою, яка заохочує економічно. Автор також аналізує труднощі іранської сім'ї у вихованні дітей, які виводить із таких факторів: 1) багатодітність; 2) неосвіченість батьків; 3) висока частка розлучень батьків, 3) ієрархічність влади в ній (визначальна роль влади батька в родині часто обмежує самовираження дітей) [7].

«Патріархат і авторитарність є атрибутами іранської родини, що призводить до рахування дітьми у становленні своєї особистості верховенства влади батьків», - пише Толуї Алі Госемалі. Це, зокрема, обмежує здатність впливу індивіда на хід прийняття рішень, що не може не призвести до нерозвиненості в дітей з іранських родин здатності до вироблення навичок активного включення в політичне життя. Наслідком такого становища автор бачить той історичний факт, що «іранці мало проявляли готовність беззаперечно сприйняти легітимність патерналізму влади батьків, і держави в тому числі, і завжди намагалися при зручному випадку звільнитися від нього» [7, 8].

Висновки. Отже, уявлення про сім'ю в іранців зумовлені особливостями релігійного й соціального устрою ісламської цивілізації, а саме: злиття релігії та світської влади, релігійна детермінованість соціальної поведінки, покірність людини перед волею Аллаха, звідки походить добре організований, строго дисциплінований і терплячий соціум.

На рівні особистості це: глибока релігійність; мінімалізм особистості перед особою Аллаха; фаталізм і конформізм; неквапливість і невибагливість у побуті простих людей, підкреслена скромність.

На рівні сім'ї це: патріархальна її структура; верховенство влади батька; високі вимоги до моральності вчинків; батьківська відповідальність і увага до дітей; гендерна нерівність жінок, яка у сімейному спілкуванні згладжується більш відкритим, індивідуалізованим спілкуванням.

Практичне значення отриманих нами результатів зумовлене можливістю їх застосування в практиці міжнародних відносин, навчання та виховання іноземних студентів, у кросс - культурних дослідженнях етнічної свідомості.



Номер сторінки у виданні: 17

Повернутися до списку новин