Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Етикет державних символів України: структура, принципи, норми





                Елла Мамонтова, кандидат політичних наук, доцент кафедри регіональної політики та публічного адміністрування Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

УДК: УДК: 342.4: 395 (477)

 

У статті висвітлено процес формування нормативно - правової бази вітчизняної протокольної практики у сфері використання державних символів. Визначено основні принципи та норми етикету державної символіки. Окреслені проблеми формування цілісної системи державного протоколу та церемоніалу України.

Ключові слова: державний символ, етикет.

 

В статье освещается процесс формирования нормативно - правовой базы отечественной протокольной практики в сфере использования государственных символов. Определены основные принципы и нормы этикета государственных символов. Очерчены проблемы формирования целостной системы государственного протокола и церемониала Украины.

Ключевые слова: государственный символ, этикет.

 

The process of forming of normative!lawful basis of the home protocol practice in the state symbolic sphere is considered in the article. The etiquette of state symbolic's fundamental principles are defined. The problems of forming of whole system of State Protocol and Ceremonial in Ukraine are outlined here.

Key words: state symbol, etiquette.

 

Статтею 65 Конституції України шанування державних символів визначається як основний обов'язок громадян України і поставлене в один ряд із такими фундаментальними світоглядними та морально - етичними категоріями, як захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності країни. І це не випадково. Адже ставлення народу до символів державного суверенітету віддзеркалює зрілість нації та держави, ціннісні, ідеологічні та геополітичні пріоритети суспільства. Водночас, гідне та шанобливе поводження з державними символами є запорукою високого авторитету країни у світі. Але в який спосіб пересічний громадянин або офіційна особа, представник іноземної країни або міжнародної організації можуть засвідчити та продемонструвати своє шанобливе ставлення до символів держави? Чи існує шкала вимірювання ступеня «шанування» державної символіки? Відповідь на це запитання слід шукати, на нашу думку, у сфері протокольних та етикетних стандартів офіційної публічної комунікації. Мовою, за допомогою якої можна висловити повагу до держави та атрибутів її суверенітету, виступає етикет державних символів. Останній є структурною складовою державного протоколу та церемоніалу, під яким прийнято розуміти сукупність строго регламентованих та стандартизованих правил поведінки високопосадових осіб у комунікативних заходах офіційного характеру. У кожній окремій країні модель державного протоколу та церемоніалу є результатом адаптації загальноприйнятих стандартів міжнародної протокольної практики до національного церемоніального звичаю та їх узгодження із прийнятими у країні нормами етикету офіційного спілкування.

Безумовно, роль державного протоколу та церемоніалу, як і їх складової - етикету державних символів, не обмежується рамками формалізації актів внутрідержавної та міжнародної офіційної комунікації. Виникнення і становлення протоколу та церемоніалу як інструменту нормативної регламентації соціальних відносин чітко відбивається у процесах соціогенезу та еволюції держави як форми політичної організації суспільства. Про масштаб та значущість даних явищ свідчить діапазон наукових напрямків, у межах яких досліджуються питання теорії та практики державного протоколу та церемоніалу.

Поряд з роботами історичного плану, в яких простежено окремі етапи історії формування інституту офіційного протоколу і церемоніалу у країнах Європи, Росії, України, окремо слід виділити дослідження, в яких церемоніал та протокол вивчаються як феномени соціокультурного порядку. Однак, найчисленніша група джерел з даної проблематики представлена публікаціями, в яких висвітлено прикладні аспекти сучасної протокольної практики як форми офіційної комунікації у сфері міжнародних відносин. Поряд з вагомим масивом довідкової літератури до них належать роботи таких відомих фахівців з питань дипломатичного протоколу та етикету, як А. Борунков, Дж. Вуд, Б. Гуменюк, Г. Данільчук, Р. Зарала, Ж. Камбон, П. Лядов, Г. Науменко, І. Новак, Г.М. Руденко, О. Сагайдак, Е. Сатоу, Ж. Серре, Н. Тимошенко, Р. Дж. Фельтхем, О. Щерба та ін. Знайомство з публікаціями названих авторів дозволяє відмітити, що у переважній більшості випадків у фаховій літературі державний протокол та церемоніал розглянуто у категоріях історії та теорії дипломатії і представлено як допоміжний інструмент вирішення питань зовнішньої політики. Однак, на наш погляд, роль державного протоколу та церемоніалу у забезпеченні плідного міждержавного та внутріполітичного діалогу не вичерпується функцією стандартизації певних комунікативних сценаріїв. Державний протокол та церемоніал є не просто набором формалізованих процедур, але семіотичною системою, функціонування якої дозволяє символічними засобами вирішувати тактичні завдання та досягати стратегічних цілей. Найбільш показовим у даному контексті є етикет державних символів - сфера, де протокольний режим повинен витримувати всі стандарти до найдрібніших нюансів, адже будь - яке порушення усталених етикетних норм завжди сприймається як акт протокольної демонстрації.

Мета даної статті полягає в узагальненні нормативних засад етикету державних символів, визначенні його базових принципів та виявленні на цій основі його специфіки як семіотичної системи та форми офіційної публічної комунікації.

Як і більшість країн світу, Україна належить до числа держав, в яких офіційний режим використання державних символів визначається переважно на звичаєвому рівні. Хоча слід відмітити, що за роки незалежності неодноразово здійснювалися спроби врегулювати дане питання у правовій площині. (Більш детально див. про це, наприклад: [8]). Свідченням цього стало прийняття низки законодавчих актів, які визначали політико - правовий статус окремих державних символів України [3-6]. З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. Відбулося остаточне закріплення за Державним Прапором, Державним Гербом та Державним Гімном статусу Державних Символів України. Статтею 20 Основного Закону затверджені кольори прапора, основні елементи герба й музика гімну та передбачено механізм подальшого законодавчого врегулювання питань щодо Великого Герба й слів Державного Гімну. Важливим кроком встановлення правових гарантій захисту державної символіки стало прийняття у 2001 р. нового Кримінально - процесуального кодексу України та подальше (2009 р.) посилення положень Статті 338 [2]. Знаменною віхою на шляху формування в Україні нормативно - організаційних засад використання державних символів у офіційній публічній комунікації стало затвердження Указом Президента від 22 вересня 2002 р. (№ 746/2002) Положення про Державний Протокол та Церемоніал України [7].

Починаючи з 2000 - х років, на хвилі зростання політизації питань державної символіки, відчутно активізується законотворча діяльність українських парламентаріїв. Втім, не зважаючи на те, що у вищому законодавчому органі країні й досі ведеться інтенсивна робота над проектами законів про Державний Прапор України та про Великий Державний Герб, ми можемо констатувати, що на сьогодні норми етикету Державного Прапора України, Державного Гімну України та Державного Герба України все ще регулюються на звичаєвому рівні. Детальне знайомство з ними дозволяє зробити деякі узагальнення щодо сформованих за часів незалежності ідейно - правових підвалин вітчизняної культури поводження із державними символами.

Як і у дипломатичному протоколі, у внутрі державних практиках офіційної комунікації найбільш унормованими є положення прапорового етикету. (Про міжнародні стандарти прапорового етикету див., наприклад: [9-13]). Як еквівалентний образ держави державний прапор надає урочистим подіям особливої величі, перетворює їх на акти символічного значення. Згідно з нормами Державного Протоколу та Церемоніалу України [7], загальноприйнятими принципами прапорового етикету є такі: принцип додержання певного рангу події, церемоніал якої передбачає використання державного прапора; принцип додержання часового регламенту вивішування державного прапора; принцип непорушності стандартів розміщення державного прапора; принцип старшинства при розміщенні державного прапора з прапорами територіально - адміністративних одиниць країни; принцип ввічливості і поваги до державного прапора.

Важливе місце у етикеті Державного Прапора України займає часовий регламент вивішування прапора, який передбачає постійний (цілодобовий) та тимчасовий режими. Постійний режим вивішування (встановлення) визначається для  споруд (кабінетів), в яких здійснюються функції державної влади (резиденція Президента, будинки уряду, парламенту, місцевих органів влади тощо). При цьому прапоровий етикет вимагає забезпечення відповідного достатнього освітлення у нічний час. Режим тимчасового вивішування (встановлення) передбачено для урочистих подій, офіційних заходів та церемоній. Універсальним є звичай вивішувати прапор з 7-9 години ранку до 9-10 години вечора - зі сходу до заходу сонця.

Виходячи з того, що прапор є візуальним предметним символом і саме прапорове полотнище виступає у ролі об'єкта виявлення почестей та поваги, у протокольній практиці поряд з питаннями прапорової процедури важливу роль відіграють технічні питання використання державного прапора. Державний прапор повинен мати належний стан: полотно прапора не може бути старим, а колір блідим, на ньому не повинно бути плям, розривів. Згідно з прапоровим етикетом, прапор не повинен торкатися поверхні підлоги, ґрунту, стін, дерев, дротів або будь - яких інших предметів, щоб попередити можливість його пошкодження або забруднення.

Державний Прапор України може кріпитися на щоглі або флагштокові, які можуть установлюватись вертикально або під гострим кутом до горизонтальної площини. На щоглі неприпустимі навершя. При піднятті прапора потрібно намагатися підняти його до самого верху щогли (флагштока). На знак жалоби прапор приспускається до половини його висоти. Щогли (флагштоки) можуть розміщуватися на землі, на даху будівлі - вертикально; на стіні будівлі (споруди) - під гострим кутом або паралельно до горизонтальної площини; на суднах - вертикально, з невеликим нахилом до горизонтальної площини. Водночас розміщування прапора під тупим кутом до горизонтальної площини на стіні будівлі є неприпустимим. Крім того, прийнято враховувати відповідність розміру щогли (флагштока) та прапора. У випадку підняття прапора на будинку дипломатичного представництва, офіційної установи тощо або біля них необхідно враховувати співмасштабність полотнища прапора висоті флагштока. Оптимальним вважається співвідношення розміру ширини прапора і висоти флагштока, розміщеного на землі, як 1 : 6. Довжина щогли (флагштока), розміщеної на стіні, повинна бути в три рази більшою за ширину прапора.

Прапор може кріпитися на древку або у вигляді самого полотнища. Причому кожний варіант вивішування регламентується окремо. Так, при вивішуванні прапора без древка він може бути розміщений горизонтально або вертикально. В останньому випадку верхня частина полотнища повинна міститися зліва, якщо стояти обличчам до прапора.

Окремо регламентується церемонія підняття і спуску Державного Прапора України. На щоглі (флагштоці) прапор піднімають швидко (полотнище повинно «злетіти» догори), а спускають повільно. Якщо піднімаються декілька прапорів, то першим мусить бути піднятим прапор з більш високим статусом (державний). При спуску даний прапор опускається останнім. При церемонії підняття (спуску) прапора всі присутні повинні стояти струнко, обличчям до прапора, всі чоловіки знімають головні убори. При проходженні повз прапор військовослужбовців та військового караулу полотнищу віддається честь. Якщо Державний Прапор вносять до приміщення (або виносять із зали), то, згідно із звичаєм, всі присутні повинні встати та припинити будь - який рух і розмови.

Окрему статтю прапорового етикету становлять правила використання державного прапора в офіційних установах. Так, над офіційною резиденцією Президента Державний Прапор України піднімається щоденно. У робочому кабінеті глави держави та під час його публічних виступів, звернень прапор розміщується справа від нього.

У будинках місцевих органів влади або інших офіційних представництвах Державний Прапор установлюється перед головним входом до будинку справа (якщо дивитись від фасаду будинку), інший прапор, наприклад області, міста - зліва. На будинку, де розміщено два прапори, Державний Прапор вивішують на правій щоглі. За наявності більшої кількості прапорів Державний Прапор розміщують або посередині, або на якому - небудь підвищенні. У робочому кабінеті посадової особи Державний Прапор установлюється на спеціальному древку справа від того, хто сидить за столом. Етикетом також передбачений варіант вивішування прапора на стіні в розгорнутому вигляді полотнищем, розгорненим зліва направо (якщо дивитися на прапор).

При використанні Державного Прапора із прапорами територіально - адміністративних одиниць країни додержуються принципу державного старшинства. При вивішуванні Державного Прапора з прапорами областей, міст, інших населених пунктів, організацій прапори розташовуються на окремих флагштоках на одному рівні, при цьому Державний Прапор повинен займати почесну позицію. Розмір полотнища Державного Прапора не може бути меншим відрозміру полотнищ інших прапорів, розміщених поряд із ним. Державний Прапор не може розміщуватись нижче інших прапорів, вивішених поряд із ним. Якщо вивішуються кілька прапорів міст, інших населених пунктів, областей, організацій на одній щоглі, Державний Прапор завжди повинен бути розташований згори. У випадку вивішування прапорів на різних флагштоках, розташованих по колу, Державний Прапор повинен бути на щоглі, розміщеній у центрі кола, і бути вищим за інші прапори.

Окремо визначається режим використання прапорів при офіційних комунікативних заходах (урочистих зібраннях, з'їздах, конференціях тощо). Так, Державний Прапор, який розміщується в конференц - залі, аудиторії, може виставлятися на древку справа від трибуни (дивлячись від виступаючого) або з правого боку від аудитора. У випадку розміщення Державного Прапора без древка він вивішується над (або за) виступаючим.

У випадку оголошення в країні національної жалоби Державний Прапор приспускають до половини щогли (флагштока). Спочатку прапор швидко піднімають на всю висоту флагштока, а потім повільно спускають до половини. До прапорів, вивішених на древку, прикріплюється стрічка чорного кольору. Персональні прапори та штандарти не приспускаються.

Як і у всьому світі, в Україні звичай забороняє використання Державного Прапора для декорації або в якості прикраси приміщення.

Поза всяким сумнівом, наявність такої детальної регламентації норм прапорового етикету є запорукою поваги до символу держави та, за умови її дотримування, гарантує запобігання невизначеності та двомовностей щодо нього у найделікатніших протокольних ситуаціях.

В Україні склалися і відповідні стандарти гер) бового етикету. Серед звичаєвих норм поводження із Державним гербом України відмітимо:

а) стандарт постійного розміщення зображення Державного Герба України, згідно з яким Тризуб постійно присутній на фасадах адміністративних будинків, в яких розташовані органи державної влади та місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, територіальні підрозділи центральних виконавчих органів державної влади, закордонні дипломатичні установи України, а також у їх приміщеннях;

б) стандарт тимчасового розміщення зображення Державного Герба України, який передбачає його наявність: 1) на будинках, в яких розташовуються виборчі комісії (комісії з референдуму) і в приміщеннях для голосування на час їх проведення; 2) на будинках, в яких проводяться офіційні міжнародні заходи на території України на час їх проведення; а також під час сесії місцевих рад та засідання їх виконавчих органів; 3) у приміщеннях, в яких проводяться офіційні або урочисті заходи загальнодержавного значення або заходи за участю Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр - міністра України; офіційні або урочисті заходи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій та навчальних закладів; 4) у приміщеннях, в яких проводяться протокольні заходи МЗС України та закордонних дипломатичних установ України з дотриманням положень міжнародних договорів, правил дипломатичного протоколу та звичаїв держави перебування;

в) вимоги щодо просторового розташування зображення Державного Герба України, які встановлюють норму точного відтворення кольорового та чорно - білого зображення Державного Герба України та його розміщення у приміщеннях, де проводяться офіційні або урочисті заходи чи засідання на стіні або іншій вертикально розміщеній площині - праворуч від трибуни або президії;

г) вимоги щодо підпорядкування та співмасштабності у розташуванні Державного Герба України у багатосторонніх офіційних комунікативних заходах зовнішньо - та внутрішньополітичного характеру, за якими Державний Герб України розташовується поряд із державними гербами інших країн за схемою, аналогічною стандартам прапорового етикету, а відносно гербів територіально - адміністративних утворень України Державний Герб України повинен бути більшим за масштабом та займати чільне положення;

д) вимога щодо заборони використання Державного Герба України в якості геральдичної основи для інших гербів, а також не за призначенням або у спосіб, що виражає зневажливе ставлення до нього.

Відмітимо також, що в Україні склався певний реєстр об'єктів, які передбачають обов'язковість або можливість зображення Державного Герба України, до яких, зокрема, належать: 1) печатки, бланки актів та інших бланки офіційних установ; 2) бланки паспортів громадянина України, посвідчень, свідоцтв та інших документів, що видаються державними органами згідно із законом; 3) державні нагороди України та нагрудні знаки, почесні грамоти, дипломи, пам'ятні адреси і заохочувальні відзнаки органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 4) грошові знаки; 5) стовпи прикордонних знаків, що позначають державний кордон України та розміщені у пунктах пропуску через державний кордон; 6) бойові прапори військових частин та з'єднань Збройних Сил України й інших військових формувань, які створюються відповідно до законів України; вивіски для будинків штабів військових частин; 7) ЗМІ, засновниками яких є органи державної влади та органи місцевого самоврядування; 8) спортивна форма членів збірних команд України під час їхньої участі у міжнародних змаганнях; 9) українські цивільні повітряні судна, судна морського і річкового транспорту, космічні апарати (як розпізнавальний знак держави). Окремо додамо, що зображення Державного Герба України використовується закордонними дипломатичними установами України відповідно до положень міжнародних договорів, правил дипломатичного протоколу та звичаїв держави перебування, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Щодо етикету Державного Гімну України, то його нормативні засади стисло викладені у відповідному законі 2003 р., хоча й вони потребують значної деталізації. Зокрема, конкретизації вимагають реєстр протокольних ситуацій, які передбачають виконання гімну (Стаття 2) та дефініція «наруга над Державним Гімном України» (Стаття 3) [1].

Отже, зазначимо, що на сьогодні у практиці поводження із державними символами України домінує звичаєвий підхід та спостерігається певна нормативно - правова невизначеність. Звідси, вимогою часу є комплексне врегулювання питання функціонування у просторі офіційної публічної комунікації символів державного суверенітету України. Це передбачає, на нашу думку, відмову від диференційного підходу у даному питанні та створення єдиного закону про Державні Символи України, який зможе реалізувати конституційні норми функціонування державних символів, врегулює порядок їх використання, надасть детальний опис кольорового та графічного зображення Державного Герба та Державного Прапора України, стандартизує оркестрову та хорову партитуру Державного Гімну України, вирішить проблему термінології та зафіксує в єдиному офіційному трактуванні семантику символів державного суверенітету України. Додамо, що на сьогодні існує необхідність розширити тлумачення дефініції «наруга над державним символом» та конкретизувати її, що сприятиме зменшенню політизації даних питань та припинить спекуляції навколо них.

Важливість даного кроку, на наш погляд, зумовлюється й тим, що державні символи - це не супровідне декоративне доповнення комунікативних заходів офіційного характеру, але, перш за все, система знаків, яка відтворює експресивно - семантичний цілісний текст, вплетений у дискурс політики. Розміщення знаків у просторі, їх масштабне співвідношення із аналогічними знаками, контекстуалізація їх використання тощо - це завжди концентрований месидж, призначений як учасникам політичного діалогу, так і всім зацікавленим стороннім спостерігачам. Звідси, надання почестей символам держави - це не просто формальна вимога, а, передусім, здійснення одного із основних

обов'язків усіх громадян країни, посадових осіб органів державного управління та місцевого самоврядування. Все це робить питання етикету державної символіки справою державної ваги.



Номер сторінки у виданні: 90

Повернутися до списку новин