Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Формування антропологічної парадигми політичного менеджменту в умовах глобалізації





Валентина Воронкова, доктор філософських наук, професор,

декан факультету менеджменту і фінансів, завідувач кафедрою менеджменту організацій

Запорізької державної інженерної академії

УДК 316.42

 

У статті поданий аналіз формування політичного менеджменту в контексті

 антропологічних вимірів, що спрямовано на підвищення індексів людського розвитку,

формування такої політики, в центрі якої була б особистість; гуманістичного

управління як основного механізму здійснення політичного менеджменту в контексті

розвитку гуманістичних засад; теоретико - методологічного аналізу політичного

менеджменту з точки зору антропологічних вимірів.

 

Ключові словаполітичний менеджмент, антропологічна парадигма, глобалізація, людський розвиток.

 

Актуальність дослідження антропологічної парадигми політичного менеджменту полягає у тому, що політичний менеджмент є основою наукового і державного менеджменту, який спрямований на формування нових структурних змін у суспільстві, соціумі, свідомості і виступає головним чинником оптимізації суспільного та політичного розвитку. Політичний менеджмент відіграє онтологічно_генеральну роль в епоху криз і репрезентує модель управлінських політичних технологій в проекції на зростання людського потенціалу та пошуки нових антропологічних істин_орієнтирів, що розвиваються в локалізації таких тем як політична антропологія, економічна антропологія, урбаністична антропологія, прикладна антропологія, культурна антропологія, психологічна антропологія, антропологія релігії, онтологічна антропологія, етнонаціональна антропологія, соціально_філософська антропологія.

Політичний менеджмент як антропологічна парадигма ХХІ ст. - це сукупність нових управлінських ідей і технологій, які розвиваються в контексті політичної антропології і сприяють ефективному функціонуванню інститутів (органів державної влади та місцевого самоврядування), спрямованих на становлення гармонії екстернального та інтернального буття як окремої особистості, так і всього соціуму. Першорядне значення для ефективного функціонування політичного менеджменту мають орієнтири культурних комплексів_моделей «людського розвитку» (тривалість життя, розвиток освіти і охорона здоров'я, підвищення добробуту населення, поліпшення якості життя, подолання різноманітних форм дискримінації, звільнення людини від тиранії і тероризму), що створюють специфічну мультимодель етапно - циклічної еволюції політики, культури, влади, управління.

Політичний менеджмент як нова антропологічна парадигма управлінського мислення константно продуціюється в матрицях «держави загального добробуту» на рівні як центру, так і регіону, створюючи базисно - специфічну рефлексію сталого розвитку суспільства, взаємотрансплантації чи взаємокогеренції України до загальноєвропейського простору, підвищення рівня якості та стандартів життя, економічного та культурного зростання. Політичний менеджмент як антропологічна парадигма управління ХХІ ст. досліджує антропологічні засади економічної, політичної та соціальної сфери; осмислює умови створення гуманного суспільства, в якому повинні бути реалізовані імперативи справедливого і солідарного суспільства, реабілітовані такі поняття, як «гуманне суспільство», «гуманні відносини», «гуманна людина», «гуманістичне управління». У політичному менеджменті як матриці антропоцентризму використовується тотальний підхід до дослідження людини як соціально - культурної істоти, акцентується увага на формуванні суспільства, що базується на ідеалах справедливості, солідарності, соціального консенсусу, в основі яких лежить антропологічний модус людини, тобто формування антропологічних засад соціальної держави, сталого суспільного розвитку, подолання відставання України від високо - розвинутих країн світу.

Мета статті - сформувати парадигму антропологічних вимірів політичного менеджменту як центру інноваційної культури, спрямованої на становлення держави «загального добробуту», створення механізму соціально -  орієнтованого управління з тим, щоб на цій основі вирішити проблеми біфуркаційного етапу розвитку суспільства та подолання хаосу - кризи соціокультурних констеляцій.

Цілі статті:

• сформувати понятійно - категоріальний апарат концепції політичного менеджменту з метою подолання девіацій, деструкцій, дисінтеграцій, дисфункціональностей, дисконгруентностей, які знижують антропологічні рівні соціоконсолідації суспільства та його соціовзаємодії;

• проаналізувати теоретичні та методологічні підходи до аналізу філософськ - антропологічних засад політичного менеджменту, за допомогою яких дискурсосмислюються антропологічні феномени - явища - факти конкретного соціуму - суспільства;

• обґрунтувати концептуальні антропологічні засади політичного менеджменту, визначивши теоретико_методологічні принципи, методи, підходи, що являють собою фундамент усієї системи соціовідносин в суспільстві;

• конкретизувати методологію соціального гуманізму, в основі якої лежить концепції людського розвитку, тобто формування специфічних макросоціомоделей рівня життєзабезпечення, освіти, довголіття, охорони здоров'я.

Предметом дослідження є сукупність ідей, принципів, концепцій гуманізму, які становлять парадигму політичного менеджменту, накопичених західними політичними та економічними вченнями, що забезпечують регуляцію відносин в соціумах з орієнтацією на антропологічну парадигму культури і управління.

Об'єктом дослідження є науково - теоретичне обґрунтування концепції політичного менеджменту, що спрямовано на вироблення механізму соціально_орієнтованого політичного менеджменту залежно від еволюції суспільства та його онтологічно - соціально - культурогенезисних процесів.

Головна мета статті - створення механізму соціально_орієнтованого політичного менеджменту, який сприяє виробленню ефективних політичних технологій інтерсоціумного - інтердержавного порядку з орієнтацією на національний менталітет; формування концепції гуманістичних засад людського розвитку, яка б діяла на рівні соціоконтиніумів і включала антропологічний розвиток індексів розвитку людського потенціалу, підтримки та розвитку людського потенціалу, який включає такі традиції_обряди - еталони, як довголіття, освіта, охорона здоров'я, високий рівень життєзабезпечення громадян.

Соціально - філософська рефлексія політичного менеджменту свідчить, що в сучасному суспільстві рівень економіки створює можливості ефективного розвитку індексів людського розвитку, згідно з якими і формується ієрархія країн. Так, професор Пенсільванського університету Р. Естес розробив такий індекс соціального розвитку (ІСР) на підставі 45 показників, який відповідає диференційно значущим ідеям - традиціям - ритуалам - моделям етно - соціокультурного - побутоонтологічного ранжування - порядку і може диференціюватися як релевантно - традиціоналістичні максими - освіти, охорони здоров'я, стану жінок, економічних, демографічних, культурних та інших характеристик, які відповідають вищим зразкам_еталонам свого соціокультурного населення. Використовуючи ІСР як критерій для порівняння, він проаналізував динаміку соціального розвитку 160 держав (з населенням понад 1 млн осіб) протягом становлення цілого покоління - з 1970 по 1995 р. Соціально антропологічний аналіз засвідчив, що тільки в групі розвинутих країн індекси - то швидше, то повільніше - підвищувалися, а країни «четвертого світу» за чверть століття втратили більше, чим здобули, що свідчить про те, що режим демографічного відтворення корелюється з економічним, соціальним і культурним розвитком країни - залежно від міри їх включення у глобалізаційні процеси. В умовах невисокого (обмеженого) розвитку індексу людського потенціалу (ІРЛП), який є меншим від 0,6, ознаки демографічного переходу взагалі відсутні, а коли розвиток переважає 0,6 (від 0,61 до 1,0) можна спостерігати початок демографічного переходу, а відтак людство вже сьогодні повинно перейти до створення ненасильницького діалогу культур і цивілізацій як гуманного способу вирішення протиріч, до буття суб'єкта, користуючись мовою М. Гайдеггера, в культурних локусах, тобто до кореляції суб'єкта до моделей чи субмоделей культури, що спрямовані на використання культу рологічно -онтологічно - антропологічного підходу_модусу до всіх онтоприродних процесів життєдіяльності індивіда. Місце результатів у розділі науки серед існуючих у світі наукових результатів. Україна займає 76_те місце щодо розвитку індексів людського розвитку (освіта, наука, медицина, охорона здоров'я). Саме тому формування механізмів соціально - орієнтованої держави і економіки сприяє виходу України на передові рубежі економічного соціального й інтелектуального прогресу, інтеграції України до європейського простору. Гуманістичний менеджмент розглядається як новий напрямок, дисципліна, галузь дослідження, сфера державного управління, місцевого самоврядування.

Теоретичне і практичне значення наукового доробку полягає в тому, що в ньому розробляються такі методи - модуси політичного менеджменту, які пов'язані з прогресивним розвитком регіональних соціумів та досягненням результатів у гностизації світу соціуму - природи - управління, спрямованих на консолідацію сучасного українського суспільства. Використання запропонованих методологічних підходів дає змогу репрезентувати моделі_механізми розвитку соціуму_онтології_буття на рівні етногенезисних матриць, що сприяють дієвості регіональних програм з метою визначення ефективних напрямів розвитку людського потенціалу. Матеріали статті відкривають новітній напрямок розвитку наукового менеджменту, а саме гуманістичного, - як нової парадигми ХХІ ст., що уможливлює подолання сучасних проблем глобалізації крізь призму соціально_орієнтованого гуманістичного управління.

Результати проведеного дослідження можуть бути використані для оптимізації програм державного управління та місцевого самоврядування, слугувати методологічною основою розроблення соціально_економічних та управлінських когнітивних моделей - принципів - ідей - практиктехнологій, спрямованих на дискуросмислення процесів життєдіяльності сучасного суспільства, що підтверджує собою філософію розвитку. Урахування регіонального фактора як однієї з головних детермінант глобального процесу державотворення забезпечує отримання результатів, які розвиваються в контексті нових тенденцій сучасності - глобалізації й регіоналізації. Положення і висновки дослідження створюють емпіричну базу для наступного всебічного дослідження соціальної царини гуманістичного менеджменту, раніше майже не дослідженого, спрямованого на врахування індексів людського розвитку, розроблення концептуальних засад Концепції регіонального розвитку та використання людського потенціалу; вироблення прогностичних моделей формування гуманістичного менеджменту як на рівні держави, так і регіонів з метою забезпечення соціально - політичної стабільності, національної ідентичності й утвердження інститутів громадянського суспільства в Україні, здійснюючи антропологічну експертизу політичних програм, в центрі яких повинна бути «людина як міра всіх речей».

Методологія соціального гуманізму політичного менеджменту дала змогу сформулювати й систематизувати понятійно - категоріальні підвалини політичного менеджменту як нового наукового напряму з тим, щоб подолати кризові синдроми сучасного етапу трансформаційних процесів. Як висновок слід відмітити, що історія підводить людство до розуміння того очевидного факту, що з втіленням гуманістичного менеджменту в практику існування кожної людини небезпека буде подолана і соціальна гармонія буде досягнута. У результаті слід підкреслити, що в сучасних умовах ХХІ ст. необхідно не тільки сформувати, а й упровадити в життя гуманітарну парадигму, що являє собою об'єднувальні ідеї і визначальні організаційні принципи гуманізму, що визначають основні напрямки і принципи розвитку гуманістичного руху в Україні. Під впливом глобальних змін у сучасному світі, в умовах формування інформаційної і техногенної цивілізації трансформуються види, засоби, принципи, цінності наукового пізнання. Закономірний процес зміни визначальних уявлень в історії науки у вигляді переходу від однієї парадигми до іншої загалом означає розвиток наукового пізнання. В сучасному глобалізованому світі змінюється і роль гуманітарної парадигми: інтеграція суспільствознавства і природознавства набуває нових прикмет, і на передній план виходить соціально гуманітарна проблематика. Гуманітарна парадигма політичного менеджменту пронизує всі види знання, включаючи і природничо - наукові, в яких формується так званий постнекласичний тип наукової раціональності, найголовнішою прикметою якої щодо попередніх типів раціональності є введення в неї соціально - антрополого - гуманітарного виміру. Як зазначає В. М. Бобик у науковій монографії «Політичний маркетинг і менеджмент», «політична практика виявила особливу потребу у розроблення проблем політичного менеджменту, розуміючи під ним не тільки управління проведенням виборчої кампанії, а й організацію інформаційного забезпечення, підбір правлячої команди і добір моделі прийняття управлінських рішень» [1, с. 3]. У статті досліджуються нові положення, ідеї та концепції антропологічної парадигми політичного менеджменту, а саме: 1) на основі аналізу зарубіжної соціально_філософської та управлінської літератури, а також на підставі системного та синергетичного підходів комплексно проаналізовано сутність, специфіку та основні концепції і сфери реалізації гуманістичного менеджменту; 2) проаналізовано сутність і основні тенденції здійснення «Гуманістичного Маніфесту_2000», в контексті якого спостерігається кореляція між політичним режимом і комплексом ідей гуманістичного менеджменту, які втілюються в тій чи іншій країні та детермінуються комплексом ідей гуманізму, які дістали назву «системи гуманістичних технологій»; 3) визначений комплекс «гуманістичних технологій», властивих соціально_орієнтованому державному управлінню, що поєднує забезпечення прав людини, технологій суспільного контролю над процесом державного управління, технологій формування і здійснення професійної системи управління (зокрема, формування професійної управлінської еліти); 4) виявлено те, що основною тенденцією розвитку системи політичного менеджменту в умовах соціально - політичної модернізації суспільства є тенденція посилення гуманістичних тенденцій, без упровадження якої взагалі може загинути цивілізація як така; 5) розвиток сучасного соціуму на основі етичного, демократичного гуманізму, який повинен упроваджуватися в нашій країні.

Політичний менеджмент розглядає гуманізм як дієвий інструмент пізнання, яким володіє людство, і який не може замінити ні віра, ні ентузіазм, ні розум, ні інтелект, оскільки це концепція - вчення про значущість цінності індивіду людського роду, а принципи_ідеї гуманізму імплікованіна афімацію людини як базально - генерального смислу - субстанції Екзистенції - Буття в соціоісторично - онтологічних процесах. Наукові методи, які здійснили переворот у природничих і соціальних науках завдяки соціальному гуманізму, розпочинаючи з епохи Відродження, повинні бути поширені на вирішення основних проблем сучасності і в умовах глобалізації. Цінність і значущість кожної особистості в умовах глобалізації - це головна ідея гуманістичного менеджменту, адже людина повинна отримати можливість реалізувати свої творчі здібності і здійснити свої надії. З огляду на це гуманісти відкидають усі релігійні, ідеологічні і моральні кодекси, які принижують людську особистість, пригнічують свободу, нівелюють інтелект і обезцінюють людину. Мета гуманістів - боротьба за максимальну автономію індивіда у сполученні з його соціальною відповідальністю, щоб свобода вибору індивіда гарантувалася державою та суспільством. Таким чином, у ХХІ ст. політичний менеджмент виокремлюється в самостійну сферу знань, науку, що має свій предмет вивчення, свої специфічні проблеми і підходи до їх вирішення. Наукову основу цієї дисципліни і нової парадигми ХХІ ст. становить уся сукупність знань гуманістів, їх концепцій, теорій, парадигм, розпочинаючи ще з епохи Відродження як епохи гуманізму. Гуманістичний менеджмент як наука управління спрямовує свої зусилля на становлення гуманістичної природи управлінської праці, виявлення факторів і умов, при яких спільна праця людей є найбільш корисною і ефективною.

Зміст політичного менеджменту виявляється в законах і закономірностях, принципах і функціях цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління. Рух за «людські відносини» зародився у відповідь на нездатність у межах технократичного підходу усвідомити людський фактор як основний елемент ефективності організацій (Е. Мейо, В. Д. Скотт, М. П. Фоллет, А. Маслоу, Д. М. Грегор). У центрі гуманістичного менеджменту людина з усіма потребами і можливостями, інтересами та діями. Ефективність гуманістичного політичного управління, соціальна його адекватність передбачають такі моральні характеристики діяльності, як чесність і справедливість, розуміння того, що в кінцевому рахунку головною цінністю є тільки людина. Народжена епохою індустріалізму технічна цивілізація переживає глибоку кризу своїх цільових установок, мотивів і життєвих смислів діяльності. Людська активність прийшла у суперечність із тоталітарною залежністю від імперативів економічної і технологічної ефективності, оскільки гостро постало питання про те, чи можливо примирити ідентичність з ефективністю, традиційні цінності з культурою Інтернету, подолати дедалі зростаючий дефіцит людяності і духовності.

Автори «Гуманістичного Маніфесту-2000», залишаючись прихильниками ідеї гуманізму, вважають, що Колишні уявлення і традиції більше не відповідають ні теперішнім умовам, ні можливостям, які відкривають майбутнє. Старий гуманізм, вважають вони, потребує оновлення, «свіжого мислення», тому що тільки новий планетарний гуманізм здатний задати благотворний напрям розвитку в майбутньому, спираючись на раціональні засоби і позитивний світогляд. Для того, щоб розвивалися антропологічні засади політичного менеджменту, необхідно відмовитися від: а) недооцінки ролі суб'єктів історичного процесу, від яких залежить вибір напряму подальшого розвитку національного і світового соціуму, формування нового світопорядку і загального майбутнього глобального суспільства; б) багатьох стереотипів застарілого, інертного мислення, що заважає становленню принципів, норм і процедур нового гуманістичного мислення; в) віри у всемогутність технологічного, монетарного й інформаційного способів облаштування світу. На наш погляд, більш продуктивно виробити пріоритети розвитку гуманістичного менеджменту як нового управлінського мислення ХХІ ст., як передумову виживання людства в епоху всепланетарної кризи. Гуманізму слід повернути його істинний смисл як людського виміру життя людини, яка керується в своїй діяльності високими моральними й естетичними нормами, дискредитованими духом меркантилізму, практицизму і техніцизму.

Концепція «політичного менеджменту» дає змогу масштабно визначити основний вектор трансформацій, які відбуваються в сучасному світі. Політичний менеджмент означає сутність таких процесів, в яких поєднуються три види еволюції - природна, соціальна і власне діяльнісна, в центрі яких стоїть людина. Гуманістичний підхід виходить із синергетичного і нелінійного бачення шляхів вирішення загальноцивілізаційних проблем, в контексті яких можливий перехід від техногенної моделі розвитку, в якій людина протиставляється природі, до коеволюційної моделі існування людства. Як відмічає Е. Фромм, будь_яка реальна надія на перемогу над дегуманізованим суспільством і на створення гуманістичного суспільства ґрунтується на тому, щоб повернути знову до життя всі істинно людські традиції, щоб в суспільстві рушійну роль відігравали любов, цілісність та ідентичність. Майбутнє людства слід назвати сферою розуму (ноосферою), яке базуватиметься на науково_раціональній і морально_справедливій основі. Ноосфера являє собою соціоприродну систему, в якій планетарне гуманістичне управління реалізується морально - справедливим розумом людини і глобальним інтегральним інтелектом. Критерієм рівня розвитку і якості життя людини є гуманістичні цінності і знання людини, яка живе в гармонії з навколишнім соціальним і природним середовищем. Ноосферна духовно9екологічна асамблея світу як неурядова міжнародна організація проголошує однією зі своїх цілей формування ноосферного мислення, спрямованого на збереження і розвиток єдиної цивілізації планети, необхідність реконструкції взаємодії між людством і всією біосферою Землі.

Політичний менеджмент - це мистецтво управління державою, яке являє собою сукупність державних (політичних ідей і яке спрямоване на вироблення ефективних управлінських механізмів; ними цілеспрямована діяльність, пов'язана з формуванням життєво важливих відносин між державами, народами, націями, класами, різними соціальними групами суспільства. Політичний менеджмент - це діяльність політиків, державних органів структур, пов'язана з управлінням державою, досягнення в ньому певних повноважень, владних функцій, вплив на формування цілей його розвитку та їх досягнення. Головна функція політичного менеджменту - це забезпечення інтегральної цілісності, єдності, безпеки і добробуту своїх громадян і країни загалом; вона повинна забезпечуватися завдяки вмілому керівництву та ефективному управлінню. Іноді під терміном «політичний менеджмент» розуміють і систему поглядів, яка визначає основні напрями політичної діяльності, а відтак участь у владних структурах і здійснення впливу на владні функції - головний зміст політичного менеджменту як головної функціональної технології ХХI ст.

Практичне значення розробки концепції політичного менеджменту визначається тим, що політичний менеджмент є основою наукового і державного менеджменту, який спрямований на формування нових антропологічних засад українського соціуму. Саме філософсько_антропологічна методологія намагається систематизувати знання про людину, проте не диктує абсолютні принципи, а, виходячи із положення людини в світі, ставить питання про смисл її буття» [ 2, с. 7].

Ефективність політичного менеджменту залежить від: 1) доцільності та реальності поставлених завдань для досягнення політичних цілей, їх відповідності матеріальним і соціальним можливостям держави в конкретні періоди розвитку держави; 2) обґрунтованості зв'язку цілей політики і засобів їх досягнення, оскільки останні пов'язані з моральними уявленнями суспільства, які не завжди збігаються з політичними оптимальними рішеннями; 3) рівня компетентності посадових осіб, які сполучають у своїй діяльності знання наукової політики з великим практичним досвідом, їх раціонального використання «на всіх поверхах влади», здатних точно і в строк розв'язувати поставлені задачі вищим політичним керівництвом; 4) своєчасного проведення оцінок проектів великих політичних рішень колективами незалежних експертів (В. Бебик, В. Полохало та ін.), а також методами імітаційного математичного моделювання, що виключає чи принаймні понижує ризик прийняття ризикованих або фатальних рішень вищими суб'єктами влади. До сфери вищих завдань політичного менеджменту входить пошук способів реалізації національних інтересів держави через встановлення і здійснення принципів державного устрою держави, розвитку його політичної системи, управління основними суспільними процесами, керівництво державою і всіма видами суспільної діяльності. Найважливішими факторами, що визначають життєдіяльність і ефективність політичного менеджменту, є його відповідність об'єктивним потребам розвитку матеріального і духовного життя суспільства, правильне врахування економічних можливостей держави, її етнічних особливостей, національного менталітету. Закони політичного менеджменту, хоча і належать до об'єктивної реальності і випливають із неї, але самі по собі представляють закони суб'єктивної діяльності людей, спрямовані на оптимальну самореалізацію політиків як високопрофесійних фахівців. Політичному менеджменту, який охоплює всі види людської діяльності, а не тільки владу чи економіку, властивий основний закон, який слід було б сформулювати таким чином: забезпечення оптимального функціонування і самореалізації даного соціального суб'єкта відповідно до об'єктивних тенденцій шляхом свідомого впливу на об'єктивні процеси з метою перетворення існуючої можливості в дійсність. Із цього слід зробити висновок: для того, щоб не помилятися, в політиці необхідно знати ті об'єктивні тенденції, які ведуть до мети. Одним із законів політичного менеджменту є вибір мети і основної ланки в ланцюгу подій, а також передбачення відповідних наслідків у майбутньому. Як зазначає Ф. М. Рудич, «Для політичної науки фундаментальне значення мають лише ті парадигми, які пояснюють саму сутність і природу політики, інтерпретують її основоположні джерела розвитку, визначають межу і масштаб існування, сприяючи тим самим всебічному дослідженню даної сфери» [3, с.12].

Вирішення проблем політичного менеджменту в умовах глобалізації включає: 1) порівняльний аналіз основних соціополітичних, соціоекономічних і соціокультурних цінностей світової цивілізації, що визначають ціннісні виміри політичного діалогу в глобальному світі: становлення нового універсалізму через усвідомлення «квітучої складності» планетарного буття; 2) порівняльний аналіз політичних стратегій міжцивілізаційних взаємодій: обґрунтування гуманітарної миротворчості як постійної відповіді на рецидиви «нового варварства» і нелюдяності; 3) розроблення ідеї гуманістичного глобалізму як альтернативи уніформізму і гегемонізму у глобальному світі; 4) обґрунтування нової концепції гуманітарного консенсусу як процесу узгодження цінностей різних цивілізацій; 5) дослідження нових проблем формуючого глобального політичного простору і часу; 6) дослідження можливих деформацій розвитку в процесі глобалізації (антицінності, масова культура, нееквівалентний характер інформаційного обміну); 7) порівняльний аналіз можливих альтернативних шляхів глобалізації з позицій постнекласичної концепції прогресу.

Політичний менеджмент визначає вектор і параметри інтерпретації політичних подій, відповідні мотиви політичної поведінки людей, причини конфліктів, які не завжди зумовлені зримими факторами, іноді вони - наслідок стійкої нормативно_символічної програми, яка закладена у даному типі політичного менеджменту. Належність до певного типу політичного менеджменту створює почуття загальної політичної ідентичності, проте не може порушуватися належність політиків до фрагментарних політичних утворень (сьогодні вони «ідеологізовані» і висловлюються відносно належності до того чи іншого політичного табору, групу, фракції, коаліції). «Обмежена поляризація» (Т. Парсонс), пом'якшуючись загальнонаціональними орієнтаціями, не становить загрози. Проте проведення послідовної опортуністичної політики на основі локальних інтересів здатне стати таємним чи потенційним джерелом руйнації політичної культури.

Таким чином, політичний менеджмент - це процес впливу суб'єкта, спрямований на упорядкування, збереження, руйнацію чи зміну системи об'єкта відповідно до поставленої мети у сфері політики. Кожна історична епоха вносила свої корективи щодо суб'єктів управління, методів стимулювання, масштабів організації самого процесу, проте тільки у ХХ ст. стали розвиватися наукові основи управління. Ефективний політичний менеджмент є одним із основних факторів соціального, економічного, інтелектуального прогресу. Теорію політичного менеджменту, яка успішно розвивалася відомим політологом В. М. Бебиком, слід охарактеризувати як акумульовані за певними правилами логічно упорядковані знання, що становлять систему принципів, методів і технологій управління, розроблених на базі інформації, отриманої як емпіричним шляхом, так і в результаті використання досягнень низки конкретних наук. Часто теорію політичного менеджменту поділяють на ряд рівнів: 1) політичне управління, що є частиною політології, кратології і філософії політики; 2) соціальне управління, що розроблено на базі політико - економічних і соціально - філософських концепцій, які пояснюють механізм функціонування суспільства і влади на різних історичних етапах. Однією з найважливіших інтегральних характеристик політичного менеджменту є її ефективність, тобто ступінь виконання владою своїх повноважень, завдань і функцій. Практично це означає гарантоване просування в життя компетентних владних повноважень з найменшими витратами в максимально короткі строки. Критеріями ефективності політичного менеджменту є: 1) ефективне використання владою своїх ресурсів; 2) раціональність «вертикальної» і «горизонтальної» структур; 3) ефективний, діючий, своєчасний контроль за виконанням розпоряджень владних структур; 4) організаційно_технічне і кадрове забезпечення обліку й аналізу владних розпоряджень; 5) наявність дієвої системи санкцій, що застосовуються до об'єкта влади в разі невиконання ним владного наказу; 6) ефективна система самоконтролю влади, одним із показників якої є авторитет.

Однією із сучасних категорій політичного менеджменту називають легітимність (Ж. Л. Шабо), яку слід диференціювати за такими видами:

1) демократична легітимність - як перенесення на все суспільство механізму прийняття рішень індивідом; у політичній практиці для операціоналізації переходу від індивідуального до колективного використовується простий

арифметичний механізм - мажоритарний принцип (принцип більшості).  Його застосування в демократичних режимах є універсальним - як для вибору представників народу, так і для голосування законів чи прийняття рішень у рамках колегіальних виконавчих структур;

2) технократична легітимність, що пов'язана з умінням володарювати, а останнє зумовлено двома параметрами - способами доступу до влади та змістом процесу її здійснення, в основі якого є знання;

3) ідеологічна легітимність, що базується на певних уявленнях про соціальну дійсність, і способи та проекти її здійснення;

4) онтологічна легітимність - це відповідність політичної влади універсальним принципам людського соціального буття, що виміряються рівнем відповідності тому глибинному порядку буття, який людина відчуває як вроджений і якому вона не може протистояти. Легітимність політичного менеджменту являє собою певний історично сформований, соціально значущий порядок походження і функціонування влади, яка робить можливим досягнення згоди у владних структурах і у взаємодії з суспільством.

Для підтримання легітимності політичного менеджменту використовують такі засоби: зміни законодавства і механізму державного управління відповідно до нових вимог; реалізація легальних заходів попередження проти можливого пониження легітимності влади; підтримка в суспільстві законності і правопорядку. Основними причинами делегітимації є: 1) суперечність між універсальними цінностями, які панують у суспільстві, та егоїстичними інтересами владної еліти; 2) суперечність між ідеєю демократії і соціально_політичною практикою; 3) відсутність у політичній системі механізмів щодо захисту інтересів народних мас; 4) зростання бюрократизації і корумпованості; 5) націоналізм, етичний сепаратизм в багатонаціональних державах; 6) поява гострих соціальних суперечностей, зіткнення різних гілок влади.

Політичний менеджмент, таким чином, являє собою науку про становлення ефективного й цивілізованого політичного управління всіма процесами в державі. В умовах сучасного постіндустріального інформаційного суспільства у зв'язку зі зрушеннями, що відбулися внаслідок науково - технічної революції й утвердження загальнолюдських цінностей (свобода, рівноправність, демократія, права людини, соціальна справедливість тощо), змінюється роль політичного менеджменту всередині країні і на міжнародній арені, оскільки світові процеси інтеграції й глобалізації породжують нові проблеми. Звичайно, вони по - різному вирішуються в різних державах, але активізація політичного менеджменту становить всесвітнє явище. Це стосується і його політичної та соціальної ролі, і управління конфліктними політичними процесами, й упровадження нових політичних технологій, і міжнародної політики («багатополюсний світ» без гегемонізму може утвердитися лише в результаті спільних зусиль усіх держав). Йдеться про формування концепції сильного, а точніше, - дієвого політичного менеджменту, стимулювання ефективної, не обмеженої правом і дотриманням загальнолюдських цінностей держави, потрібної для вирішення завдань суспільства в епоху глобалізації. Вважається, що без регулюючої ролі держави в контексті ефективного політичного менеджменту неможливий розвиток сучасного українського суспільства, Але таке регулювання не повинно обмежувати природні ресурси саморегулювання саморозвитку сучасного українського суспільства. Таке обмеження може застосовуватись лиш там, де, коли й наскільки ті чи інші явища й процеси піддаються державному регулюванню і де необхідно виправляти недоліки стихійного розвитку. Особливу увагу в політичному менеджменті слід приділити розробленню концепції «держави всезагального благоденства» (забезпечувальна держава), яка, в свою чергу, не може забезпечити блага для всіх. Так, у розвинутих державах «середній клас» становить дві третини членів суспільства, а третина живе нижче від середнього рівня (у західних працях вживається термін «суспільство двох третин»). Утверджується думка, що в державі добробуту неминучим є невиправдано високі витрати на соціальні потреби, яких нерідко не витримує економіка. Також є небезпека зниження активності самої людини, зростання настроїв утриманства. На зміну поняттю «держава благоденства» приходить поняття «держава, що сприяє праці», або «держава підтримки», що працює для свого благополуччя.

 

В статье анализируется процесс формирования политического менеджмента в контексте

антропологических измерений, что направлено на повышение индексов человеческого развития,

формирования такой политики, в центре которой была бы личность, гуманистического управления как

основного механизма осуществления политического менеджмента в контексте развития

гуманистических основ; теоретико - методологического анализа политического менеджмента с точки

зрения антропологических измерений.



Номер сторінки у виданні: 24

Повернутися до списку новин