Процес глобалізації і прийняття політичних рішень
Микола Примуш, доктор політичних наук, професор Донецького національного університету
УДК 316.32
Стаття присвячена глобалізації та розумінню такої категорії, як рішення. Дається аналіз західних фахівців у сфері управління, розглядаються основні актори, які приймають політичні рішення, розкриваються особливості мислення політичного лідера.
Ключові слова: глобалізація, політичне рішення, управління, індивідуальний інформаційний простір, бюрократія, мислення, політичний лідер.
Статья посвящена проблемам глобализиции и пониманию такой категории, как решение. Анализируются взгляды западных специалистов в сфере управления, рассматриваются главные актеры, которые принимают политические решения, исследуются особенности мышления политического лидера.
Ключевые слова: глобализация, политическое решение, управление, индивидуальное информационное пространство, бюрократия, мышление, политический лидер.
The article is devoted to globalization and understanding such category as decision. It is given the analysis of West specialists in the sphere of management, it is considered the basic actors who take the decision, it is examined the thought of political method.
Key words: globalization, political decision, management, individual information space, bureaucracy, thinking, political leader.
Сучасний політичний процес у будь - якій державі тісно пов'язаний з процесом і механізмом прийняття політичних рішень, а також із особистістю, яка ці рішення приймає. Процес глобалізації, що почався в кінці другого тисячоліття, його актуалізація, спрямованість і навіть саме його існування також безпосередньо пов'язані з прийнятими на вищому політичному рівні країни рішеннями [1]. Видатний російський політолог А. С. Панарін зробив прогноз, який знаходить свою реалізацію в сучасному світі, що людство більш нестійкої епохи, ніж епоха XXI ст., ще не знало. Це пов'язано з процесом глобалізації. Відмітна особливість глобалізації полягає в тому, що відбувається консолідація світового співтовариства перед загальною глобальною загрозою, яка швидко насувається, що поставила під сумнів подальше існування самої людини як біологічного виду. Хотілося б звернути увагу на поширену точку зору серед низки соціальних філософів і політологів, що в сьогоднішньому світі, при ухваленні політичних рішень, необхідно враховувати той факт, що, незважаючи на те, що в США і ряді розвинених європейських держав міцні традиційні духовні цінності, наприклад, патріотизм, служіння своєму народові, соціальна відповідальність, повага до державної символіки, культури, історії своєї держави, любов до рідної землі і т.п., разом із цим, перелічені вище цінності на початку третього тисячоліття не відповідають реаліям нового часу, в якому, на жаль, панує войовничий лібералізм, економічний раціоналізм і приватновласницькі інстинкти. Ці якості привносять успіх у політичній та діловій сферах. Таким чином, розглядаючи технологію прийняття політичних рішень у сучасному світовому політичному процесі, не можна не враховувати моральний аспект, а точніше моральний виклик сучасних політичних акторів до всього людства.
На підставі аналізу наукової літератури, присвяченої прийняттю політичних рішень, можна констатувати той факт, що на початку третього тисячоліття відбувається бурхливий розвиток суспільства, виявляється різке дистанціювання між традиційними, індустріалізованими та постіндустріалізованими суспільствами. Це пов'язано з посиленням тенденцій глобалізації, децентралізації і впливом ринкових відносин. Таким чином, процеси мають суттєвий вплив на технологію прийняття політичних та управлінських рішень.
У науковому співтоваристві можна виділити дві поширені точки зору щодо ролі рішень у системі політичного менеджменту, а також у системі державного управління та державної політики - «широка» і «вузька».
Згідно з точкою зору західних фахівців у галузі управління - Г. Саймона, М. Мескона, Ф. Хедуорі, - рішення є не одномоментним актом, а тривалим та складним управлінським процесом. Таким чином, як вважають прихильники «широкого» погляду на таку проблему, сутність управління полягає в організації процесу досягнення певних цілей, прийняття та здійснення оптимальних рішень. У своїй роботі «Нова наука управлінських рішень» Герберт Саймон на запитання «Яке місце посідає в управлінні ухвалення рішень?» відповідає: «Вважаємо зручним допущення деякої вільності щодо англійської мови, коли словосполучення «прийняття рішень» використовується як синонім «управління» [2]. Отже, прихильники цієї точки зору вважають, що процес прийняття рішень є складним управлінським процесом і на нього можуть впливати разом з об'єктивними чинниками соціальноекономічної дійсності і суб'єктивні моменти, пов'язані з людиною, яка перебуває на рівні їх прийняття.
Інші вчені є представниками «вузького» погляду на категорію «рішення» - Дж. Андерсон, М. Хілл, А. Карпов та ін. Вони вважають, що рішення виступає або однією з функцій публічної політики, або лише однією з фаз управлінського процесу разом з фазами аналітичної підготовки та практичної реалізації тих же рішень. Англійський учений Майкл Хілл зазначає, що «політичне управління може іноді бути ідентифіковано в термінах рішення, але дуже часто публічна політика включає в себе цілі групи рішень або ж те, що на вигляд дещо ширше, ніж просте їх проектування. Публічно - державна політика розвивається швидше навіть у рамках фази, що позначається як фаза реалізації рішень, ніж на стадії їх вироблення та прийняття всередині політико - управлінського процесу» [3]. Отже, необхідно звертати увагу не тільки на політичні чи інші «заяви», але й на реальні «вчинки». З одного боку, потрібно звертати увагу на продекларовану програму політичних дій, а з іншого - на результат. Політична практика свідчить про те, що результат часто відрізняється від планованого, тобто програми політичних дій.
У науковому співтоваристві серед основних акторів, які приймають політичні рішення і мають суттєвий вплив, як правило, виділяють [4]: - керівників країни (президенти, прем'єр - міністри, монархи тощо);
- депутатів (законодавців);
- уряди;
- Раду безпеки;
- політичні партії;
- засоби масової інформації;
- групи тиску;
- «неформальні об'єднання» (наприклад, масонські ложі) тощо.
Звернемо увагу - рішення складає основну компоненту загального процесу розробки і здійснення публічної політики. Відразу необхідно зазначити, що в сучасній політичній практиці неможливий жорсткий розподіл функцій «прийняття» та «виконання» рішень, оскільки в реальному повсякденному житті вони взаємопов'язані і взаємно перетинаються [5].
Прийняття політичного рішення має свій внутрішній алгоритм:
- аналіз та оцінка існуючої політичної реальності;
- постановка політичної мети;
- формування способів досягнення мети;
- прийняття рішення про виконання конкретних політичних дій, контроль виконання та ін.
Процес прийняття політичного рішення складається з трьох етапів:
- вироблення альтернативних варіантів політичного вирішення соціальної проблеми;
- вибір конкретного варіанта політичного вирішення соціальної проблеми;
- реалізація політичного рішення.
На етапі вироблення альтернативних варіантів формуються політичні цілі і засоби їх досягнення у вигляді певних вимог до різних суб'єктів та інститутів влади. Оскільки різні суб'єкти влади зазвичай мають не однакове бачення політичних проблем, політичні цілі формулюються, як правило, у вигляді альтернатив, що передбачають кілька варіантів, способів досягнення необхідного результату. На цьому етапі важливу роль відіграє процедура обговорення альтернативних пропозицій (відкрита або закрита) з метою виявити переваги та недоліки наявних варіантів політичної дії і визначити найкращі серед них, з урахуванням імовірнісних наслідків їх реалізації.
У процесі прийняття рішень визначальну роль відіграє індивідуальний інформаційний простір [6]. Це означає, що ефективність прийняття політичних рішень суттєво залежить від психологічних особливостей людини, так само, як і залежить вона й від інформаційної невизначеності. Вона притаманна не тільки зовнішньому середовищу, але й самому процесу прийняття рішення та може означати не тільки неповноту інформації, але й відсутність чітких критеріїв вибору рішення, а також нечіткий якісний опис проблемної ситуації.
Розглядаючи соціальнополітичний розвиток пострадянської України, очевидно, що багато причин кризового стану в країні насправді є наслідками неефективних і спрощених політичних рішень у системі владних відносин. Це визнають керівники держави та політики вищого рівня. Разом із тим у третьому тисячолітті без бюрократії обійтися не можна. Цілком очевидно, що сучасна бюрократія зовсім не є пасивним статистом ні в загальному процесі державного управління, ні в механізмі прийняття багатьох політичних рішень. Учений Ч. Ліндблом правомірно зазначає, що «бюрократи виступають як активні учасники процесу прийняття рішень, оскільки адміністративні органи зазвичай модифікують і навіть установлюють ту чи іншу політику під час спроб її впровадження в життя, до того ж нерідко буває, що самі ж виборні політики доручають виконавчим органам виробляти політичний курс» [7]. Сучасний чиновник повинен своєчасно у рамках своєї компетенції приймати рішення.
Звернемо увагу на стиль прийняття рішень. При оцінці стилю прийняття рішення політичним лідером одним із важливих критеріїв є когнітивна складність, тобто рівень диференціації та інтеграції, який характеризує інформаційний процес політичного лідера. Вона чітко проявляється при аналізі письмових документів і виступів політиків. Когнітивна складність має два взаємопов'язані аспекти: концептуальну складність та інтегративну складність.
Концептуальна складність є ступенем диференціації, який політичний лідер демонструє при опису чи обговоренні інших учасників політичного процесу, їхніх ідей та проваджуваної політики в цілому. Чим концептуально простіше викладає свої судження політичний лідер, тим сильніша у нього тенденція класифікувати об'єкти та ідеї за допомогою двовимірних вимірювань: добре - погано, чорне - біле, або - або; тим сильніше його небажання бачити двоїстість в оточенні і реагувати швидше одноманітно на об'єкти та ідеї.
Інтегративна складність означає здатність співвідносити різні елементи і вимірювання проблеми або соціальнополітичної ситуації шляхом створення комбінацій, синтезу, інтеграції. Різні рівні диференціації та інтеграції в інформаційному процесі мають результатом різні стратегії вирішення. Таким чином, інтегративна складність є атрибутом процесу отримання, інтерпретації та інтеграції інформації.
Характеристики мислення політичного лідера можуть бути розглянуті як збірне поняття. Тут швидше треба говорити про конкретні властивості мислення: гнучкість, продуктивність, швидкість, аналітичність.
Дуже важливою характеристикою, яка часто притаманна стилю прийняття рішення політичним лідером, є догматизм. Для догматичного політичного лідера надзвичайно важливі традиції, правила, принципи сприйняття нової інформації і прийняття рішення.
Гнучкість мислення політичного лідера тісно пов'язана з його підходом до отримання інформації. Якщо він отримує широку та різнобічну інформацію, то оперує більш адекватними об'ємними образами, що дозволяють мислити широким набором категорій. У той же час жорсткість мислення нерідко визначається значною кількістю політичних стереотипів, однак стереотипність мислення не може розглядатися однозначно як перешкода до зміни політичного курсу, повороту його в інше русло. Стереотипність звужує цю здатність, але все ж таки політик, який оперує переважно у своєму мисленні політичними стереотипами, може трансформувати свою поведінку у світі, надати їй іншу спрямованість. Наприклад, Президент Р. Рейган довів це на політичній практиці радянськоамериканських відносин за вісім років перебування на чолі адміністрації США [8].
Важливо підкреслити, що, досліджуючи особливості того чи іншого політичного лідера, потрібно визначити: чи є політичні стереотипи, вжиті ним у мові, стереотипами його мислення або ж це лише риторичний прийом у розрахунку на аудиторію? У Р. Рейгана це часто збігалося. Контент - аналіз виступів Президента США Дж. Кеннеді свідчить, що стереотипи в його промовах часто не були стереотипами мислення.
Швидкість мислення політичного лідера - дуже важлива характеристика як для виживання його держави в момент військово - політичної кризи, так і для нього самого як вищої політичної еліти країни. Однак, вважаючи, що у політичного лідера швидкість мислення повинна бути (якщо це не маріонетка, а реально діюча особа) досить високою, то все ж деякі політичні лідери демонструють особливо швидке мислення. Зазвичай це описують як швидкість розумової реакції у відповідь на проблемну ситуацію. Такий політик реагує швидко, видаючи оцінку події з точки зору причин і наслідків, залишаючи за собою право переоцінити її в разі додаткової інформації.
Аналітичність мислення лідера суттєво впливає як на формування довгострокової політичної стратегії, так і на прийняття екстрених рішень у гострих політичних та міжнародних кризах. Здатність виявити всі складові елементи ситуації, їх взаємозв'язок, структуру в цілому дозволяє політичному лідерові побачити причинно - наслідкові зв'язки в політичних явищах. Якщо у політичного лідера немає схильності до аналізу ситуації, але є тенденція сприймати її поверхово як даність, в її абсолютному значенні «добре» чи «погано», то хибність політичної поведінки багато в чому зумовлена.
Стиль прийняття політичних рішень індивідуальний для кожного політичного лідера. Він може бути:
- гнучким - зі схильністю до ризику;
- гнучким, але зі схильністю до обережності;
- жорстким - зі схильністю до ризику;
- жорстким - зі схильністю до обережності.
Політичний лідер з гнучким стилем прийняття рішень та зі схильністю до ризику буде аналізувати при виборі альтернатив велику кількість аргументів «за» і «проти», прагнучи вирішити на користь тієї альтернативи, яка, на його думку, більше наблизить його до мети. При цьому ризик, як спільна цінність, не буде стримуючим фактором та більш ризикованою, як з точки зору можливих негативних наслідків у разі невдачі, так і з точки зору невисокої ймовірності позитивного результату, альтернатива може бути обрана в результаті політичного рішення. Таким чином, часто всі плюси від всебічного аналізу ситуації нівелюються мінусами від зайвої схильності до ризику, і це приводить країну на чолі з політичним лідером з таким стилем прийняття рішень на межу політичної чи міжнародної кризи.
Гнучкий та зі схильністю до обережності стиль прийняття політичних рішень є, ймовірно, найкращим для сучасного політичного лідера. У науковій літературі часто неправомірно ставиться знак рівності між обережністю і боязкістю, нерішучістю політичного лідера. Схильність до обережності не заважає приймати сміливі політичні рішення, ті альтернативи, наслідки яких у разі невдачі будуть менш неприємними, а ймовірність позитивного результату вищою.
Політичний лідер з жорстким стилем прийняття політичних рішень та зі схильністю до ризику, як правило, не розглядає аргументи, що суперечать його попередній позиції з приводу альтернативи, що обирається. Навіть якщо ситуація складається явно не на користь цього вибору, він, як правило, не відмовляється від свого і не переглядає рішень навіть під впливом нової суттєвої інформації. Ризиковане рішення буде прийматися без огляду на наслідки, без урахування додаткових даних про малу ймовірність успіху.
Політичний лідер з жорстким стилем прийняття політичних рішень та зі схильністю до обережності все - таки менш небезпечний і для власної країни, і на міжнародній арені, хоча зрушити його з вихідних позицій буває вкрай важко навіть за допомогою найбільш вражаючої нової інформації, тим не менш, потяг до обережності принаймні зменшує вірогідність небезпечних політичних ініціатив та акцій. Однак, вважаючи альтернативу оптимальною також і з точки зору обережності, такий політичний лідер інколи не зможе оцінити наслідки її негативного результату при надходженні нової інформації. Будучи неспроможним відійти від свого стереотипного бачення ситуації, політичний лідер буде думати, що ця інформація неправильна, тенденційна, чи зовсім не сприйматиме її [9].
Ще раз звернемо увагу, що для прийняття своєчасних і адекватних рішень необхідна ефективна організація процесу інформаційного забезпечення особи, яка приймає політичні рішення. Однак, чим вища значимість рішень, які приймаються, тим сильнішою виявляється недостатність інформаційно - технологічних засобів підтримки управлінських рішень, особливо це проявляється в умовах глобалізації. У таких випадках визначальну роль починають відігравати психологічні характеристики особи, яка приймає рішення. На рівні прийняття політичних рішень психологічний фактор виходить на перший план і, фактично, домінує над усіма іншими факторами. Особливу роль у прийнятті рішень відіграє інтелект.
Пам'ять особи, яка приймає рішення, містить безліч моделей ситуацій, що описують певні події та дії, а також певним чином структуровані загальні фонові знання, які значно відрізняються у різних осіб, що перебувають на рівні прийняття політичних рішень. У міру надходження нової інформації, а глобалізація сприяє її швидкому поширенню, часом діаметрально протилежної точки зору на одну й ту ж саму соціально - політичну проблему, активізується і вибирається з пам'яті модель поточної ситуації, а також релевантна загальнофонова інформація. З активізованої моделі ситуації вибирається та інформація, яка може бути корисною. У процесі прийняття рішення, особливо у разі нестандартних ситуацій, може відбуватися часткове коригування або радикальна реорганізація вихідної моделі проблемної ситуації. У цілому прийняття рішень є процесом трансформації різних структур знання.
Для осіб, які приймають рішення, важливо в першу чергу використовувати певні метастрате гії при прийнятті політичних рішень, деякі узагальнені прийоми і процедури управління процесом прийняття рішень [10]. Аналіз кожного конкретного чинника дозволяє сформулювати такі загальні рекомендації, виконання яких сприятиме підвищенню ефективності прийняття рішень:
- забезпечення кадрового контролю за ресурсами влади, створення власної політичної команди;
- цілеспрямоване структурування контекстної групи осіб, які приймають рішення;
- організація ефективного управління інформаційно - комунікативною системою прийняття політичних рішень.
Доцільно в рамках тематичної групи (на рівні експертів) створити спеціальну групу інформаційної підтримки рішень, яка координує діяльність усієї інформаційно - комунікативної системи з метою своєчасної підготовки інформації, необхідної для прийняття рішень:
- використання спеціальних організаційних методів нейтралізації фактора екстремальності;
- використання різних метастратегій при прийнятті політичних рішень.
Нерідко актори політичних рішень використовують різні типи метастратегій (ліберальні, радикальні тощо) інтуїтивно, без чіткого розуміння конкретної специфіки використовуваної метастратегії.
Реалії сучасної політичної дійсності, розвиток демократичних інститутів та форм політичної влади вказують також і на необхідність підвищення загальної «політичної культури» суб'єктів влади різних рівнів, що передбачає, крім усього іншого, знання основних характеристик процесу прийняття політичних рішень.
Таким чином, чи не найбільша проблема в аналізі прийняття політичних рішень - в необхідності враховувати широке коло факторів, які належать не до самого механізму прийняття політичних рішень, а до того «контекстного» простору, в якому діє особа, що приймає рішення. Побудова ефективних моделей прийняття політичних рішень у першу чергу передбачає аналіз владних, інформаційних та комунікативнопсихологічних аспектів прийняття рішень.
Як свідчить проведений аналіз сучасної наукової літератури, на процес прийняття рішень, насамперед, суттєво впливають «психологічні константи» особистості (темперамент, характер, пам'ять, інтелект тощо), особистісні знання людей, які приймають рішення, а також ті когнітивні схеми прийняття рішень, якими оперує особа, що перебуває на рівні прийняття рішень. Різні конкретні когнітивні особливості функціонування особистісних знань відносно незалежні одна від одної і в той же час у своїй сукупності утворюють цілісний когнітивний стиль мислення осіб, що приймають рішення, від якого, разом з іншими характеристиками, суттєво залежить весь процес підготовки, прийняття та реалізації політичних рішень. Владні, інформаційно - комунікативні та психологічні фактори у своїй сукупності утворюють певний змістовний фундамент, на основі якого можуть бути виявлені і сформульовані конкретні методи і стратегії прийняття політичних рішень. Перш за все, важливо враховувати різні якісні методи прийняття політичних рішень (аналітичний метод, метод гілок, змішаний метод та ін.), психологічні типи прийняття рішень (інтуїтивні, прагматичні, раціональні), а також загальний механізм прийняття політичних рішень, що включає в себе три такі узагальнені компоненти: політичну проблему; якісні етапи вирішення проблеми; особу, яка приймає рішення.
Проведений аналіз теоретичних і практичних проблем прийняття політичних рішень в умовах глобалізації дозволяє зробити висновок, що в сучасній політичній практиці існує потреба в науковому осмисленні та поєднанні теорії і практики в цій проблемі. З одного боку, політологи створюють різні конструкції, іноді складні для сприйняття не тільки вченими, але й практиками. З іншого, більшість (звертаємо на це увагу) сучасних політиків, які не мають базової політологічної освіти, допускають досить грубі прорахунки та елементарні помилки при прийнятті важливих політичних рішень. Цим самим інколи завдають збитків державі як економічних, так і моральних.
Повернутися до списку новин