Формування соціокультурної компетенції майбутніх фахівців засобами світоглядного дискурсу
Віктор Махінов, кандидат педагогічних наук, професор Університету «Україна»
УДК 007: 304: 08
У статті розглядається проблема взаємозв'язку соціокультурної компетенції майбутнього вчителя та його світоглядних позицій, їх значення в професійній готовності студента. Уточнено зміст поняття «соціокультурна компетенція», визначено складові компоненти соціокультури. Здійснено аналіз психолого - педагогічних досліджень проблеми соціокультури та її зв'язок із соціальними комунікаціями.
Ключові слова: соціокультурна компетенція майбутнього вчителя та соціальні комунікації, світоглядні позиції, оцінно - ціннісні знання.
В статье рассматривается проблема взаимосвязи социокультурной компетенции будущего учителя и его мировоззренческих позиций, их значение в профессиональной готовности студента. Уточнено содержание понятия «социокультурная компетенция», определены составные компоненты социокультуры. Осуществлен анализ психолого - педагогических исследований проблемы соціокультуры и ее связь с социальними коммуникациями.
Ключевые слова: социокультурная компетенция будущего учителя и социальные коммуникации, мировоззренческие позиции, оценочно - ценностные знания.
In the article the problem of the correlation of the future teacher culture and his world view positions and their meaning in the students professional readiness is presented. The contest of the concept «social culture» has been detailed and the concept of the basic components of the social culture is determined. The analysis of the social culture problem in the psychology - pedagogical research is realized.
Key words: sociocultural competence of future teachers i social communication, world view positions, valuing knowledge.
Постановка проблеми. Функціонування, розвиток і саморозвиток системи формування соціокультурного потенціалу особистості значною мірою залежить від визначення сукупності основних джерел, пов'язаних з його соціально - культурною детермінованістю. Пошук джерел формування духовного потенціалу в глибинних процесах соціокультурних впливів, середовищних взаємодій, функціональних зв'язків макроі мікросоціумів стає актуальним. Це пояснюється посиленням дії інтеграційних культурних процесів, які є могутнім фактором розв'язання глобальних проблем людства.
Мета статті. Теоретично обґрунтувати роль та значення соціокультури у професійній діяльності майбутнього вчителя; розкрити роль світоглядних позицій у формуванні соціокультури студентів, їх взаємозв'язок з компонентами соціальних комунікацій.
Виклад основного матеріалу. Ще з часів створення педагогічної науки соціокультурний простір суспільства та людини під тим чи іншим кутом зору вивчали всі гуманітарні дисципліни. Так, Е. Дюркгейм [5] указував на вирішальне соціокультурне значення явищ суспільного життя для духовного розвитку людини. Інтегральним фактором соціального та духовного життя є колективний рефлекс. Його ідеї соціокультурної динаміки дали можливість розглядати життєдіяльність людини в контексті соціокультурного простору.
Водночас доводиться констатувати, що адекватне розуміння повноти взаємодії культури, суспільства та особистості (особливо на рівні включеності самої особистості в цю взаємодію) як джерела її духовного розвитку поки що не спостерігається. Тим не менше сучасні масштаби дослідження соціуму, соціально - педагогічної діяльності та масових форм виховної роботи, їх проектування і моделювання підтверджують зацікавленість наукового співтовариства в розв'язанні цієї проблеми. Відтак заслуговують на увагу концептуальні положення програми соціально - психологічного дослідження «Субкультурна стратифікація і художнє життя суспільства», автори якої пропонують конкретний і, водночас, багатоплановий системний аналіз феномену соціокультурної стратифікації [11]. Особливий інтерес становить концепція Н. Крилової [6], на думку якої характеристика складної системи соціокультурного буття ґрунтується на новому розумінні включення особистості в культурні взаємодії різних утворень - субкультурних, міжсубкультурних і транссубкультурних. Вона вважає, що особистість перебуває не в одному і однорідному середовищі, а в їх перехрещенні, що створює для неї постійне дифузне поле впливу субкультурних утворень. Ці висновки дали можливість автору у більш узагальненій формі викласти розуміння особливостей включення особистості в культуру на чотирьох рівнях: 1) ментальному; 2) індивідуально - культурному; 3) субкультурному та 4) транс - субкультурному.
Дані рівні включення особистості в культуру дають змогу визначити джерела формування духовного потенціалу особистості за умов сучасної соціокультурної ситуації. Так, перший - ментальний рівень - це ареал автономного індивідуального мікрокультурного простору, в якому особливу роль відіграють власні ставлення стосовно реалій культури. У безпосередньому полі культурної діяльності, поведінки та спілкування (це другий, індивідуально - культурний рівень) реалізується культурна свідомість та самосвідомість, яка, на думку І. Мартинюка [8], висвітлює внутрішню сутність самого себе як суб'єкта, споглядає, пізнає себе, свій духовний світ, оцінює свої можливості, здібності та акти діяльності. Отже, на перших двох рівнях основними джерелами духовного потенціалу особистості стають самопізнання, самовиховання, самовдосконалення.
Третій, субкультурний рівень включення особистості в культуру - це близьке до особистості соціокультурне середовище, субкультурний та національно - культурний простір. Останній забезпечує спілкування та комунікації в рамках соціальних груп і міжособистісних взаємодій. У центрі уваги цього рівня перебуває прояв безпосереднього впливу соціальних інститутів - родини, системи освіти, мистецьких закладів, засобів
масової інформації. Із визначення субкультури як особливої картини світу (трансформованої в норми, інтереси, цінності, ідеали і уявлення про смисл життя, за К.Соколовим), а також як скоригованих нею елементів загальнонаціональної та загальнолюдської культури, випливають джерела духовного потенціалу особистості, зокрема, його нормативно - регулятивні механізми. Одна з найважливіших функцій субкультури полягає в тому, що вона є життєво необхідною передусім для становлення особистості з метою її соціалізації. Тому колективний спосіб життєдіяльності і соціальність, що становлять базу для розвитку людської індивідуальності із суто природної особини (Д. Лукач), відіграють тут роль найістотніших духовних детермінант.
Зазначимо, що в системі культури існують не тільки субкультури, а й різні динамічні субкультурні утворення змішаних типів. Вони поєднують у різних варіантах культурне середовище соціальних прошарків і груп населення не за ознаками соціально - демографічної належності, а за ознаками соціально - психологічного, ідеологічного, морально - релігійного та психолого - культурного характеру. Йдеться про транссубкультурне середовище, яке охоплює сферу міжнаціонального спілкування, немовби нашаровуючи одні субкультурні простори на інші, змішуючи та пронизуючи їх. Це той макрокультурний простір, що задає різні варіанти культурних контекстів (регіональні, міжнаціональні, міжнародні) і з якого випливають джерела духовного потенціалу особистості - інтерсуб'єктивність, все загальність духовних цінностей, загальнолюдські ідеали.
У світлі викладених вище позицій джерела формування духовного потенціалу особистості фахівця соціокультурної сфери характеризуються деякими особливостями. Це пов'язано з тим, що молодіжна субкультура в цілому характеризується інтенсивними пошуками смислу і мотиву життя. Важливим для неї стає образ і взірець ідеального героя, який у рамках цієї субкультури персоніфікує, зокрема, ступінь конфронтаційності до оточуючого суспільства та його культури. Характерною ознакою молодіжної субкультури є інноваційний пошук нових культурних архетипів, апробація нових культурних норм, ідей, уявлень. Як відмічає Л.Стойкова [11], молодіжна субкультура є життєво необхідною як деякий поріг або «чистилище» нової культури. Субкультурна людина неминуча в житейській діалектиці як деякий мутант, що курсує за власним маршрутом культурної інновації. До таких соціальних інноваційних груп належить і студентська молодь, яка створює в субкультурі інтелектуальне і творче середовище, сприяючи пошуку й утвердженню нових культурних норм, ідей та уявлень.
Варто мати на увазі також те, що, з одного боку, розвиток фахівця соціокультурної сфери - це соціальний процес, який спричинює зближення моделей його поведінки з вимогами суспільства, а з іншого, індивідуальне нагромадження власного життєвого і культурного досвіду, особливе входження в культуру і участь у ній. Останнє пов'язане з феноменом менталізації (одухотворення, самоактуалізації), що виявляється в породженні та функціонуванні ціннісно - смислової свідомості особистості і зумовлює особливості її самовизначення (О. Киричук, В. Карпенко). Вирішальна роль у цьому процесі належить самосвідомості особистості, розвиненість якої «доростає» до рівня світоглядного осмислення світу, включає світогляд. Вихідним моментом в аналізі самосвідомості може слугувати «Я - концепція», яка є сукупністю уявлень індивіда про себе і до якої входять переконання, оцінки і тенденції поведінки (Р. Бернc). Успішне вирішення цього завдання багато в чому пов'язано з виходом освіти за рамки технократичної парадигми, а також висуненням на передній план ціннісного знання і формування особистісно значущої картини світу.
Проблема формування картини світу пов'язана з перетинанням субкультурних, національнокультурних і транссубкультурних просторів, що зумовлює безпосередній вплив закладів освіти і засобів масової інформації на формування духовного потенціалу особистості. Субкультурний та національно - культурний простори створюють умови для прояву безпосереднього впливу соціальних інститутів - системи освіти, мистецьких закладів, засобів масової інформації, родини, тобто на формування духовного потенціалу особистості. Як зазначає Н. Крилова, це - сама реальність і емпірія культурного контексту, тобто тих поєднань і зв'язків окремих культурних полів, субкультурних і транссубкультурних просторів, які створюють деяке єдине (зриме й оглядове) ціле. Одним із найважливіших джерел формування духовного потенціалу студентства на цьому рівні виступає соціокультурний простір навчальної дисципліни. У ньому відбувається регламентований навчальним планом і програмами процес залучення студентів до загальнолюдських моральних та естетичних цінностей, таких, як Добро, Краса, Істина, Любов, Гармонія, Духовність. Гуманістичний напрям у розв'язанні глобальних проблем вищої освіти передбачає передусім виховання гуманістичного типу особистості, орієнтованої на творче перетворення соціальної дійсності і саморозвиток. Найважливішим критерієм гуманізації вищої освіти стають не стільки набуті знання, вміння та навички, скільки усвідомлення і прийняття кожним студентом гуманістичних ідеалів, прагнення до постійного самовдосконалення, підвищення загальнокультурної та професійної компетентності. За таких умов духовний потенціал особистості формується як духовне утворення, яке структурується її ціннісним ставленням стосовно навчальної діяльності, в процесі якої активізуються духовні сили, розширюється морально - естетичний досвід.
Реалізація гуманістичної мети підготовки майбутніх учителів у ВНЗ пов'язана з гуманітаризацією змісту освіти, пошуком форм, методів, прийомів навчання студентів. Ця гуманітаризація відкриває простір для об'єднання фундаментального, гуманітарного та професійно - орієнтованого блоків із спеціальною підготовкою майбутніх фахівців, а отже, утвердження її пріоритету. Проте навчальний процес може бути джерелом духовного потенціалу студентів лише за умови скоординованості навчальних дисциплін на основі цілісного бачення змісту освіти, який адекватно відображає картину світу. Саме картина світу, як «зображення сущого» (М. Хайдеггер), є основою змістових аспектів освіти, які інтегруються в навчальновиховному плані при поєднанні в єдине ціле теоретичної та дослідної, аудиторної й позааудиторної, пізнавальної та виробничої діяльності студентів. Це свідчить про потребу створення інтегральної моделі навчання, яку можна реалізовувати лише в рамках гуманістичної парадигми освіти (М. Берулава), в якій і відображувати не тільки вимоги соціуму, а й особистісний підхід.
Унікальну здатність актуалізувати інтерес до проблем загальносоціального значення мають засоби масової інформації (радіо, телебачення, преса). У соціологічних дослідженнях відмічається, що інформація, яка розкриває різні сфери життя суспільства, є значущою для молоді і виступає як своєрідне випереджальне відображення ситуацій, в яких потрібно буде діяти. Молодь у рамках інформаційної діяльності орієнтується на відомості, які мають універсальний характер. Саме така особливість властива матеріалам, які передаються каналами засобів масової інформації.
Результати вивчення впливу джерел інформації на формування духовного потенціалу особистості фахівця соціокультурної сфери свідчать про значну розбіжність думок щодо вибору засобу інформації та улюблених радіо і телепередач. Характерно, що більшість опитаних віддає перевагу інформації, що передається по каналах телебачення. Серед інформаційних, розважальних та освітньопросвітницьких передач переважають інформаційні. Саме вони, на їхню думку, дають реальну основу для формування смаків, оціночних суджень, формують морально - естетичні ідеали, залучають до вищих духовних цінностей.
У сучасній культурі перетинання субкультурного та транссубкультурного просторів охоплює також сферу спілкування і взаємного інформаційного обміну. Фундаментальне методологічне значення для розв'язання цієї проблеми має співвідношення понять «діалог» і «діалектика». Згідно з М.Бахтіним [3], ці поняття співвідносяться таки чином: якщо діалектика є способом пізнання явищ дійсності в їх розвитку і саморусі, то діалог - це всезагальний спосіб осягнення духовно - ціннісних основ буття, форма пошуку себе, у світі Істини, Добра та Краси. Останнє є значущим для розуміння специфіки естетичного світовідношення, що досить точно відображує М. Бахтін. Треба, вважає він, відчути себе вдома у світі інших людей, щоб перейти від сповіді до об'єктивного естетичного споглядання, від питань про сенс та від смислових пошуків до прекрасної даності світу.
Останнім часом увага вчених прикута до спілкування як важливого фактора та джерела духовного потенціалу особистості (Т. Аболіна, Л. Аза, І. Мартинюк та ін.). Так, Т. Аболіна [1] переконана: щоб спілкування реалізувалося як творчість, воно повинно мати діалогічний характер, що передбачає здатність до самовизначення та співпричетності. Розуміння Іншого в усіх його особливостях - це новий рівень взаємопроникнення, визнання внутрішнього світу. Воно утворює особливий зв'язок внутрішніх світів двох особистостей, вищий тип духовної поєднаності, морального спілкування як взаємоприсутність «Я» і «Ти» в процесі діалогу. Розвиваючи цю точку зору, Л. Аза [2] наголошує на тому, що тільки на основі індивідуальних переваг і цінностей, з активізацією нових позицій, пов'язаних, наприклад, з моральними переконаннями, світоглядними установками, з'являється можливість виробити судження про результативність спілкування. Для нормального функціонування в суспільстві людина, на думку автора, потребує творчого спілкування з іншими людьми, яке б не порушувало його цілісності й зберігало її індивідуальність. Автор висловлює побоювання, що незадовільний стан сучасної культури поглиблює прояв у молоді функціонально - рольового спілкування, внаслідок якого спілкування стає більш «спеціалізованим».
Як свідчать наші дослідження, характер соціокультурного спілкування студентів багато в чому залежить від форм організації їхньої діяльності. Найвищі показники особистісного спілкування спостерігаються на рівні академгрупи, де формуються такі особистісні якості, як відповідальність, взаєморозуміння та доброзичливість. Водночас відмітимо, що індивідуальний рівень спілкування студентів має здебільшого функціональний - рольовий характер і не сприяє формуванню особистісних якостей майбутніх фахівців. Це дає підстави стверджувати, що коли в спілкуванні задіяні соціальне значущі відносини між людьми (незалежно від орієнтованості), то це передбачає складові, що визначають зміст цінностей, інтересів, думок людини (Л. Аза). Цей висновок екстраполюється і на сферу міжнаціонального спілкування, яке, накладаючи одні субкультурні простори на інші, створює транссубкультурне середовище.
Висновки. Аналіз різних наукових позицій дозволив зробити висновок про те, що механізм включення студентів у соціокультуру є своєрідним джерелом їхнього духовного потенціалу. Всі вони перебувають у постійному взаємозв'язку, забезпечуючи цілісність культури як системи і створюючи основу для взаємозв'язку джерел формування духовного потенціалу майбутніх фахівців соціокультурної сфери, серед яких найістотнішими є саморозвиток, засоби масової інформації та спілкування.
Повернутися до списку новин