Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ВЕЛИКИЙ СКІФ СПАРТАК: УКРАЇНСЬКА ТА СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКА ЕЛЛАДА





               Валерій Бебик, професор, проректор Університету «Україна», головний редактор журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації»

 

У статті розглядається скіфо/арійське походження Спартака та роль Української Еллади у світових цивілізаційних процесах.

Ключові слова: цивілізація, скіфи,aрії, Спартак, Українська Еллада.

 

В статье рассматривается скифо/арийское происхождение Спартака и роль Украинской

Эллады в мировых цивилизационных процессах.

Ключевые слова: цивилизация, скифи,арии, Спартак, Украинская Эллада.

 

The article is considered Scithia/Arians etnics of Spartacus and role of Ukrainian Ellada in the global world civilization.

Key words: Civilization, Scithians,Arians, Spartacus, Ukrainian Ellada.

 

         Українська Еллада

Реальні факти свідчать, що насправді еллінська цивілізація є дочірньою по відношенню

до глобальної української цивілізації.

Автор праці «Про походження готів» Йордан (VI ст. н.е.), посилаючись на античного історика Аблабія писав, що слово еллін походить від грецького слова «ele» - болото, луг. Так їх називали тому, що згаданий етнос на початку проживав (і проживає нині) на болотистих землях Меотіди (сучасного Азовського моря!) [61].

Згодом елліни/лужичі розселилися не тільки на територію сучасної Туреччини, Греції, Італії і т. ін., а й дійшли до Німеччини, Австрії та Франції.

Як стверджує дослідник середньовіччя Ф. Дворнік, до складу Священної Римської імперії, зокрема входило Лужицьке королівство. Та й нині на території Німеччини проживають лужичі/лугани, мова яких дуже схожа з праукраїнською [22].

Разом з еллінами/лужичами переселялись до Середземномор'я й інші орійські племена, зокрема лелеги/пеласги.

Філолог С. Губерначук довів, що культ лелеки розвинувся у нас ще Трипільської доби, а нині «...в деяких районах Полтавщини лелеку називають лелега, тобто так, як називали себе пелазги» [15].

Окрім того, варто взяти до уваги свідчення єгипетських та єврейських джерел (у т.ч. Біблії), що до об'єднання так званих «морських народів» входили: ахейці, лелеги, іонійці, еольці, дорійці, греки, міносці з о. Крит та грецькі мікенці.

Грецький історик Геродот стверджуав, що греки - ахейці або іонійці «спочатку були пеласгійського походження» і що «до свого об'єднання з пеласгами елліни були нечисленними".

З ним погоджувалася і З. Рагозіна, яка на початку ХХ ст. писала, що елліни «походили від найдавнішого кореня - пелазгів» і поділялися на ахейців, іонійців і дорійців - «геніальних майстрів військової справи» [50].

Археологи підтвердили виділення еллінів з лелезько - пеласгійського масива приблизно у ІІ тис. до н.е. (розкопки могил інгульської культури, що в Херсонській області) [60].

 Більше того, порівняльний аналіз даних археологічних досліджень, проведених в Україні, Анатолії (Троя), Сирії (Угарит), на Кипрі, Сардинії (Італія), на острівній (Крит, Родос, Карпати) і материковій Греції та в Єгипті (Луксор) привів до фантастичних висновків!

Як свідчить археолог В. Клочко, характер знайденої та викарбуваної на рельєфах будинків та гробниць у вказаних країнах зразків зброї (круглі щити, списи і короткі, заточені з обох боків мечі) однозначно свідчить про її походження з Північного Причорномор'я (сабатинівська версія трипільської культури, ІІ тис. до н. е.) [27].

Отже, археологи довели, що наші предки трипільці - орії ще 4 тисячі років тому залюднили території Марокко, Алжиру, Лівії (столиця - Триполі!), Єгипту, Ізраїлю, Палестини, Греції, Кіпру та Туреччини!

І ще одне. Філолог А. Поправко довів, що мова лелегів/пеласгів, яка є на даний момент найдавнішою історичною (зафіксованою письмово) мовою Європи, дуже наближена до сучасної української мови. Вас це не переконує?

Як стверджує дослідник з Одещини П. Гарачук у своїй книзі «Еллада Стародавньої України» (Ананьїв, 2008) справжня Еллада, швидше за все, була розташована в Україні. І його аргументація, посилена наведеними вище фактами, дедалі більше стає схожою на істину [9; 10].

Погляньмо лише на елінські назви українських населених пунктів і сумніви розтануть як травневі хмаринки.

Сучасний донбаський Іловайськ, напевно й не підозрює, що в ту давнину він був пов'язаний з діяльністю грозового бога Іла і дав, очевидно, назву країні, що стала епохальним цивілізаційно - культурним явищем під назвою Еллада.

Херсонські Сірогози у Греції стали - Сіракузами. Івано - франківська Косівщина у Греції проявилася у назві острова Кос. Українські гори Карпати і кримське селище Курпати, вірогідно, дали ім'я грецькому острову Карпатос.

Кримський Партеніт, напевно, вплинув на ім'я славетного грецького міста Спарта. А Приазовська Лакедомонівка (яка розташована біля «стародавнього українського міста Таганрога» - за Антоном Чеховим), дала назву державі Лакедомон (столицею якої стане м. Спарта).

 

         Грецька Еллада

Фукідід і Діонісій Галікарнаський писали, що пеласги («лелеги» - грецькою) з'явилися у

Греції (як і в Єгипті) у IV-III тис. до н.е. Автор «Одісеї» Гомер теж свідчив, що на Криті разом з

етеокритянами, кидонами, ахейцями і дорійцями в місті Кноссі проживали й пеласги [13; 14].

До аналогічних висновків дійшов і болгарський учений М. Будимир який переконаний, що пеласги або племена, споріднені ними у мовному відношенні, займали райони Фінікії, Палестини, Криту, Кіпру, Еллади і Малої Азії. А афінський Акрополь, за даними дослідження С. Наливайка, був створений на місці фортеці пеласгів Пелістикон, яка була побудована за тисячу років до поселення там греків [40; 41].

З книги З. Рагозіної «Історія Мідії, другого Вавилонського царства та виникнення Перської держави» (1903р.) ми можемо дізнатися, що римляни називали арейців «грецьким плем'ям пеласгійського походження» [50].

Енциклопедичний словник Ф. Брокгауза та І. Єфрона (1893р.) нам засвідчить, що дорійці проживали у Малій Азії (Карії) та островах Кос, Родос, Калімна і Карпатах! І що, за даними німецького історика О. Мюллера (1844р.): «Найрізкіше виразився характер дорійського племені в Спарті» [63].

Що ж стосується власне найменувань лелегів/пеласгів та греків, існує кілька версій. Наприклад, російський історик А. Чертков (1855р.) стверджував, що лелеги називали греків українською: «граки» (чорні, чорняві), а останні називали лелегів «сонячними еллінами» (за русяве волосся та сині очі) [61; 62].

Є й версії Ю. Шилова: греки називали лелегів/лелек через білі паруси на кораблях, або за трипільську традицію переселення [60].

До речі, вас не дивує, що греки, самоназвою яких є слово еллін, називають цим самим словом представників, начебто, «чужого» етносу?..

Загалом слід зауважити, що ці міфічно - філологічні перенесення назв населених пунктів з українських земель у Грецію повністю археологічно (поховання, зразки зброї, побутові артефакти) підтверджуються переможною ходою давніх українських - дорійських племен, котрі й зробили у ІІ тис. до н. е. Грецію античною Елладою.

І нам залишається тільки відчути свою історичну місію на цій землі і своїми нинішніми діяннями бути достойними наших славетних предків!

Якщо згадати слова німецького історика О. Мюллера (1844р.) про те, що «найрізкіше виразився характер дорійського племені в Спарті» [63], очевидно, є необхідність дати більш ґрунтовний опис феномену цього славетного скіфо/еллінського міста.

Тим більше, що скіфо/арійський філософ Аристокл/Платон брав його за взірець при описуванні характеристик своєї ідеальної держави.

Загалом, місто Спарта була столицею країни, яка звалася Лакедомон. І в науковій літературі ми зустрічаємо синонімічне іменування жителів цієї скіфо/еллінської країни (яка розташована у ІІ - І тис. до н.е. на території сучасної Греції): спартанці-спартіати- лакедомоняни.

Власне, сама назва міста Спарта має, найімовірніше, скіфське етимологічне походження. Скажімо, у Боспорському царстві (територія Північного Причорномор'я і Приазов'я) нам відома династія царів Спартакідів.

Відоме широкій історичній громадськості й ім'я скіфського гладіатора Спартака, котрий підняв повстання проти Римської імперії і протягом двох років успішно трощив зі своїм військом, складеним із захоплених римлянами рабів, професійно вишколені римські легіони.

Зрештою, через зраду перекуплених Римом  морських піратів і власну «германську гру» частини війська рабів (проти скіфського ядра етнічно строкатої армії «імператора гладіаторів») військо Спартака було розбито.

Але свою історичну місію скіфський царевич (хіба міг простий, неписьменний раб організувати 120 - тисячну армію? - В. Б.) Спартак, на нашу думку, виконав повною мірою.

Принаймні, на кілька десятків років експансія рабовласницького Риму в напряму «демократичної» (як на той час) Великої Скіфії та союзного їй скіфо/еллінського Боспорського царства призупинилася.

Внаслідок виснажливої війни римських легіонів з військом «засланого скіфа» Спартака Великий Рим був змушений рахуватися з військовою потугою своїх давньоукраїнських опонентів з Північного Причорномор'я.

Так звана «історична традиція» стверджує, що Спартак був фракійцем. Проте деякі джере ла вказують, що це зовсім не обов'язково.

І ґрунтується така точка зору на тому, що всі гладіатори в Римській імперії ділилися за стилем бою на дві категорії: галів і фракійців. Відтак, Спартак міг бути названий фракійцем не за етнічним походженням, а за приналежністю до певної школи гладіаторів, де проходив навчання професії «вмирати за цезаря» - на догоду ситій римській юрбі. На це, зокрема, вказує відомий античний автор (з арійським ім'ям - В.Б.) Плутарх, який писав, що Спартак «був культурною і освіченою людиною, більше схожою на грека, ніж на фракійця». А римський історик Аппіан додає, що «раніше він воював з римлянами, потрапив у полон і був проданий у гладіатори» [74]. Після шести років «роботи» гладіатором, здобувши гучну славу і особисту свободу, Спартак був переведений викладачем школи гладіаторів (76 р.). Отже, на момент початку антиримського повстання він був вільною людиною!

               Що ж спонукало його зайнятися такою небезпечною справою, як здійснення спроби зруйнувати Римську імперію? - Якщо взяти до уваги його скіфо/еллінське походження, всі крапочки над українською літерою «ї» в цій справі - стають на свої місця.

               Спартак явно виконував свою історичну місію в тилу Римської імперії: розхитати основи ворожої держави, що на той час прагнула оволодіти землями українського Причорномор'я. А там, як відомо, гуртувалася скіфо/арійська степова спільнота та її скіфо/еллінський союзник - Боспорське царство на чолі із династією Мітридатів (від «індійського» бога Мітри?).

               У будь - якому випадку вельми показово те, що в процесі ретельної підготовки повстання Спартак спирався, насамперед, на рабів - учасників Першої Мітридатової війни, яка відбувалася в українському Криму (район Керчі та Феодосії).

               Але і його заступники не були простими людьми! Всі вони мали значний військовий досвід, зналися на філософії та літературі, були пропагандистами і організаторами: Еномай, Крікс, Ганник.

               Наприклад, найближчий соратник Спартака - Еномай носив ім'я, вельми поширене серед тогочасної античної знаті. Нам відомий троянець Еномай, який прибув до Італії разом із відомим троянським царем - теукром Енеєм. Був в еллінському місті Еліда і цар Еномай, котрий називав себе сином скіфського (і спартанського) бога війни Ареса.

               Крікс, судячи за етимологією його імені, належав до кельтів/галів, які вважаються західними скіфами. А Ганник належав до інсубрів, що були найчисленішим племенем Транспаданської Галії, союзним карфагенському воєначальнику Ганнібалу.

              Як свідчать тогочасні історики, вся команда Спартака вільно говорила кельтською і еллінською мовами, що лише підтверджує їхню етнічну і культурно - історичну приналежність до скіфського суперетносу. Зокрема історик Салюстій писав про них, що «це були люди вільного духу і прославлені» [74].

              Водночас, слід зауважити, що римська цивілізація (через етрусків і троянців) і еллінська цивілізація (через скіфо -трипільців/аріїв) були, безумовно, спорідненими в культурно - історичному сенсі.

              Але, на той час, очевидно, вони вже достатньо розійшлися одна від одної і мали відмітні геополітичні інтереси і суспільно - політичне та соціально - економічне підґрунтя в побудові своїх державних утворень.

              Проте, в даний момент нашу увагу найбільше привертає філологічний аспект у назві міста Спарта та скіфо - еллінських іменах царів Боспорського царства та героя антиримського повстання - Спартакідів. У цих топонімах та іменах явно простежується корінь імені головного бога і скіфів/аріїв, і спартанців/дорійців - бога війни Ареса.

              І ще один цікавий момент, пов'язаний з відомою Троянською війною.

              Ми вже писали про цікаве спостереження А. Кифішина - відомого де шифрувальника кам'яних ермітажів Шу"Нун/Кам'яної Могили (Українська Еллада), котрий помітив, що в цих давньоукраїнських текстах (приблизно ІІІ тис. до н.е.) була викарбувана історія троянської війни, старша за саму троянську війну (1300 р. до н. е.) [25].

             І з Грецькою Елладою, а конкретно - Спартою ми маємо аналогічну ситуацію. Це місто, як вважають археологи, було збудоване дорійцями/спартанцями орієнтовно між 1150 і 1100 рр. до н.е.

            А троянська війна, як ми вже вказували, відбувалася (за різними даними) у 1300 чи 1200 рр. до н.е. То про якого - такого спартанського царя Менелая та його дружину Єлену, викрадену Парісом, йде мова? Спарти ж, як такої, ще немає?!.

            Але, подивившись на те, що в українському Криму є містечко (С)Партеніт, а біля етнічноукраїнського міста Таганрога - село Лакедомонівка, ситуація дещо проясняється.

             А якщо на додаток взяти до уваги:

             - версію П. Гарачука про існування Еллади - 1 на території Стародавньої України [10];

            - врахувати інформацію А. Кифішина, що міф про троянську війну теж виник на території Стародавньої України [25], тоді стає зрозумлим, що насправді троянська війна відбувалася на території Стародавньої України.

             І не виключено, що події вказаної троянської війни були локалізовані, як пише П. Гарачук, в районі села Парутіне Миколаївської області. Саме там, на його думку, і знаходилась Троя - 1 (нині відома як Ольвія) [10].

             Що ж стосується, власне, «спартанського» царя Менелая та його дружини Єлени, то, насправді, він царював в сусідньому біля грецької Спарти місті Терапни. В цьому достатньо крупному місті, приналежному до крито - мікенської цивілізації, існувало святилище Менелайон, в якому шанували культ Менелая та Єлени.

             Спартанці, до речі, були не тільки чудовими воїнами. Мало того, що вони в VІ ст. до н.е. очолили Пелопоннеський союз і фактично домінували в тогочасній Греції, перемігши разом з афінянами персів у битві при місті Саламіні (заснованому троянцем Теукром) і Платеях (480 і 479 рр. до н.е.).

 

             В цей же час спартанські атлети домінували і на Олімпійських іграх, виборовши протягом століття 46 перемог із 81, що були занесені в аннали. І хто знає, чи не тоді й виникло слово спартакіада, що й нині використовується, насамперед в Україні, як назва спортивних змагань із багатьох видів спорту.

            А потім була ціла низка війн. У 404 р. до н.е. сухопутна Спарта знищила морську Афінську державу. Але через кілька десятків років і самі спартанці програли кілька війн фіванцям і почали поступово втрачати свій вплив у регіоні.

            За часів римського володарювання (з ІІ ст. до н.е.) Спарта вже мала статус великого провінційного міста і процвітала аж до 396 р. н.е., коли була знищена Аларіхом [76].

           На чолі Спарти стояли два царі: один із роду Агідів, другий - із роду Евріпонтидів. Судячи з такого балансу політичної влади в спартанській державі, напевно, це було пов'язано із первісним союзом двох племен - засновників Спарти.

            Окрім того, звернувши увагу на родове ім'я царської династії Евріпонтидів, варто згадати, що саме в ті часи Чорне море називалося Понтом Евксінським. Відтак, дуже правдоподібною є версія причорноморського походження, принаймні, одного із двох лакедомонських племен - засновників Спарти.

  

            Спартанські царя проводили свої засідання разом із радою старійшин (герусією), куди пожиттєво обиралося 28 осіб, старших 60 років. У народних зборах (апелле) брали участь усі спартанці, котрі мали 30 років від народження.

             Політична влада в цій державі належала спартанцям, які мали політичні права і могли бути обраними до органів управління. Фактично вони мали елітний (дворянський) майновий статус з відповідними військово - політичними обов'язками «захищати батьківщину».       

            Водночас їм було заборонено займатися торгівлею, зокрема, користуватися золотими і срібними монетами. Весь свій час спартанці витрачали на фізичні вправи та військову підготовку.

           Земельні ділянки спартанців, які оброблялися ілотами, мали приносити їм дохід, достатній для придбання військового спорядження та виконання ними обов'язків громадянина.

           (В Донецькій області, між іншим, поруч з селом Лакедомонівкою «зовсім випадково» розташоване місто Іловайськ).

            Економікою та виробництвом в цій державі займалися жителі союзних Спарті міст - періеки. Вони не брали участі в політичному житті Лакедомона/Спарти, але мали, окрім економічних, ще й певні громадянські права і привілеї. Зокрема, періеки мали право служити в армії, що зовсім не дозволялося ілотам.

            Із часом царська влада в Спарті була обмежена владою 5-ти ефорів - чиновників, яких обирали народні збори (по одному від кожної адміністративної області Спарти).

            Починаючи із середини VI ст. до н.е., тогочасні «народні депутати» (ефори) вже мали більшу владу, ніж спартанські царі, що належали до елітарних дорійських родів.

            З цього ж часу і починається занепад спартанської державності як такої. Влада лакедомонських «народних депутатів» перетворює Спарту на мілітаризовану державу, в якій практично зникають мистецтво, поезія, архітектура. Імена спартанських атлетів більше не фігурують серед переможців Олімпійських ігор.

           Буквально через 50 років після переходу Спарти від «конституційної монархії» до «парламентської республіки» в країні вже не знайшлося архітекторів, які б збудували будинок для народних зборів (парламенту) та храму бога Аполлона.

            Для цього спартанським чиновникам довелося запрошувати «варягів» - Феодора Самоського та Батікла з Магнезії. - І все це після того, як в недалекому минулому по всій Грецькій Елладі утвердився неповторний і величний дорійський архітектурний стиль!

           Проте перетворення «народними обранцями» Спарти на казарму, що відтворювала лише солдатів, не врятувало ситуацію. Війни й економічні негаразди скорочували частку дорійської еліти у структурі лакедомонського суспільства. Натомість, невпинно зростала кількість ілотів.

           «Підживлення» в ці роки спартанської еліти скіфо/арійською компонентою, очевидно, не відбувалося (або було недостатнім). Ось вам і причина падіння якісного рівня управлінської еліти і спартанської державності загалом. Вона розквітла, керована скіфо/арійською елітою - аристократією, і згасла, очолювана «парламентською демократією» ефорів.

 

         Про Панів та міф про грецьку колонізацію Причорномор'я

Досліджуючи цивілізаційний зв'язок між Українською та Грецькою Елладами, не можна не торкнутися причин різкої експансії скіфів/аріїв або спартанців/дорійців з українського Причорномор'я до захопленого греками (після пеласків/лелегів) Середземномор'я.

На нашу думку, однією із причин такого бурхливого завойовницького марш - кидка скіфів/аріїв на материкову та острівну Грецію (ХІІ ст. до н.е.) було знищення греками мало азійської Трої (ХІІІ ст. до н.е.), заснованої теукрами.

І це було цілком логічно. Починаючи приблизно з кінця IV тис. до першої третини ІІ тис. до н.е., скіфи/трипільці мали в цьому регіоні у своєму «конфедеративному» складі досить потужні держави:

         континентальну Троаду (Мала Азія),

         острівні Мікени (о. Крит та прилеглі острови),

         Сумер/Шумер/Самару (Близький Схід),

         материковий Кемет/Єгипет (Африка).

 

Проте, приблизно у ХІІІ ст. до н.е. населену пеласгами/лелегами Палестину поступово завойовують семіти (араби і євреї). Трою (після завоювання островів Середземномор'я) захопюють греки...

Що мала вчинити на ці агресивні наступи чужаків скіфо/трипільська імперія теукрів? Адекватно відповісти активними військовими діями. Таким чином, ситуація із дорійсько/спартанською експансією в Греції має вигляд військової відповіді скіфо/арійської спільноти на знищення греками Троади.

Вас не дивує, чому так звана «колонізація» еллінами з Малої Азії (Карії) та острівної Греції (Доріди) була надто спокійно сприйнята кочовиками - скіфами?

Кримчанка Е. Петрова пише, що останніх було надто мало, і вони не змогли б протистояти досвідченим скіфським воїнам, якби господарі країни не прийняли їх. Дивно, як для колоністів - загарбників, чи не так?

Але, якщо врахувати їхню етнічно - культурну спорідненість, все стає на свої місця. Повернулися родичі з дальніх країв, то хай собі живуть! Підтверджує це, за словами Геродота, і перський цар Дарій (з арійського роду Куруш), котрий вважав малоазійських і причорноморських еллінів родичами: «І ті, й інші - один народ» [11; 12].

Павсаній Перієгет (ІІ ст. н.е.), до речі, свідчив про перенесення з Тавриди до Еллади (а не навпаки!) релігійних культів: «Місце, яке іменують Лімнеєм (у Спарті - В.Б.), є храмом Артеміди Ортії. Тут є її дерев'яне зображення... Воно було перенесене у їхнє місто Орестом, який тут і царював...» [44].

Зафіксуємо собі також кримсько - українське (!) ім'я спартанського царя і візьмемо до уваги, що Еврипід, чи не найвідоміший античний драматург, одну зі своїх п'єс теж назвав: «Орест» [6]...

Праукраїнський вплив на грецько - еллінську культуру проглядається і в таких фактах. У Греції у ІІ - І тис. до н.е. був популярним культ Лікейського («Вовчого») Пана - лісового бога пастухів. Аналогічний культ Пана був вельми поширеним, наприклад, у Феодосії (VI ст. до н.е.). У тамтешніх еллінів він був богом стад, лісів і полів.

Проте нас найбільше цікавить ім'я бога - Пан. Надто вже воно українське, чи не так? До речі, за свідченням античних авторів, одне із праукраїнських племен так і називалося - пани. А філологи підтвердять, що це слово, принесене у ІІІ-ІІ тис. до н.е. із Праукраїни в Індію, було дуже поширеним в їхньому лексиконі. Пани, зокрема, згадуються в індійських «Ведах» - священних книгах аріїв [40]... Коло замкнулось, чи не так?..

Таким чином, відштовхуючись від таких собі «випадковостей» як: назви племен (доряни/дорійці, арейці), спорідненість релігійних культів (Артеміди, Лікейського Пана), «дивні» співпадіння імен богів (Пан) та царів (Орест), географічних назв (Доріда, Карія, Карпати,) однотипності зброї - наводять нас на думку, що українська Еллада (Причорномор'я та Приазов'я) є «малою цивілізаційною батьківщиною» грецької Еллади!



Номер сторінки у виданні: 10

Повернутися до списку новин