Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ФЕНОМЕН ТА ФУНКЦІЇ ЛІДЕРСТВА





                Світлана Загурська, старший викладач Білоцерківського інституту економіки та управління Університету «Україна»

УДК 316.46

 

У статті проведено аналіз наукових досліджень зарубіжних та вітчизняних авторів стосовно визначення феномену лідерства. Автор зробила спробу узагальнити різноманітні тлумачення терміну лідерство. Досліджено розбіжності між поняттями лідер та керівник. Детально розглянуто функції та якості лідера. Обґрунтовано, що специфіка функцій лідера обумовлена особливостями групи, якою він керує.

Ключові слова: соціальне середовище, лідер, керівник, лідерство, група, влада.

 

В статье проведен анализ научных исследований зарубежных и отечественных авторов относительно определения феномена лидерства. Автор обобщил разнообразные толкования термина лидерство. Исследованы отличия между понятиями лидер и руководитель. Детально рассмотрены функции и качества лидера. Обосновано, что специфика функций лидера обусловлена особенностями группы, которой он руководит.

Ключевые слова: социальная среда, лидер, руководитель, лидерство, группа, власть.

 

In the article the analysis of scientific researches of foreign and domestic authors is conducted in relation to determination to the phenomenon of leadership. Byan author the done attempt to generalize various interpretations of term leadership. Disagreements between concepts are explored leader and leader. Functions and qualities of leader are considered in detail. Нave been substantiated, that the specific of functions of leader is conditioned by the features of group which he leads.

Key words: social environment, leader, leader, leadership, group, power.

 

Постановка проблеми. На сучасному етапі формування нового соціального середовища спроба розгляду феномену лідерства здається необхідною і своєчасною. Лідерство існує і здійснюється в усіх галузях, громадського життя, проте, підхід до розуміння цього феномену істотно відрізняється, як у різних науках і підходах, так і в сферах суспільно - соціального життя. Феномен лідерства займає особливе місце в політичній психології через свою яскравість і цікавість. Якщо для політичної науки головною проблемою є влада, то для політичної психології - конкретна реалізація цієї влади в «людському чиннику» політики.

Феномен лідерства є об'єктом наукового і практичного інтересу вже давно. Його вивчають соціологи, психологи, політологи і менеджери. Зокрема, дане питання досліджували такі відомі автори, як Е. Белінська, М. Вебер, О. Віханський, Дж. П. Канджемі, Б. Карлоф, Р. Кричевський, Е. Кудряшова, І. Ломачинська, А. Менегетті, К. Наір, А. Наумов, Б. Паригін, В. Пугачов, Дж. Рассел, С. Седерберг, Е. Шейн, Е. Шестопал та інші, проте єдиного розуміння змісту цього феномену і механізмів його формування досі не існує.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є науково - теоретичне обґрунтування феномену лідерства, дослідження сутнісних ознак постаті лідера та особливості їх реалізації в сучасних умовах.

Результати досліджень та їх обговорення. Ми живемо у світі, що прагне всебічно з'ясувати суть лідерства, проте водночас ми ніколи не були так недовірливі до своїх політичних лідерів як сьогодні.

Взагалі лідерство властиве самій природі людини і є якнайдавнішою формою організації життя людей, дієвим засобом вирішення питань сьогодення. Вже на перших етапах розвитку людства вибирався такий порядок суспільного життя, де провідну роль грали досвідченіші, розумніші, сильніші та людяніші люди. Вони отримували визнання, довіру, авторитет серед своїх родичів і ставали лідерами. У міру розвитку соціального життя ускладнювалася система лідерства, множилися відповідні зв'язки і відносини, росла кількість вирішуваних питань. Від особистісного лідерства суспільство переходило до складніших його форм.

Лідерство як соціальне явище існує всюди. Можна стверджувати, що там, де склалася та або інша людська спільнота, там повинні з'явитися і лідери. У суспільстві існує об'єктивна потреба в лідерстві, і вона не може не реалізовуватися. Лідерство - один із механізмів об'єднання групової діяльності, коли індивід або частина соціальної групи виконують роль лідера, тобто організовують, спрямовують дії всієї групи, яка чекає, приймає і підтримує дії лідера.

Роль лідерів особливо велика в переломні періоди розвитку людства, коли потрібно швидко ухвалювати рішення, вміти правильно зрозуміти конкретні завдання. При цьому в суспільстві доволі часто побутує думка, що «сильний лідер» може одноосібно вирішити всі проблеми. Проте, як зазначає О. С. Віханський, основне завдання лідера не вирішувати по одинці всі проблеми, а стимулювати групу, націлювати її на розв'язання певних завдань, піклуватися про засоби, за допомогою яких ці завдання можуть бути вирішені [3, с. 454]. Лідер володіє владою, що дозволяє контролювати дії інших людей. Існує безліч трактувань природи влади. Так, згідно із психологічним підходом, влада - особлива суть, носієм якої виступає особа. Ця суть виражається в концентрованій енергії, що примушує інших людей підкорятися. Ця концентрована енергія має назву владної волі. Разом із психологічним існує соціологічний підхід, прихильники якого переносять акцент із владної волі на соціальну взаємодію. Класичне визначення з позицій даного підходу дав Макс Вебер. Він визначає владу як будь - яку можливість проводити усередині даних суспільних відносин власну волю, навіть усупереч опору, незалежно від того, на чому така можливість ґрунтується [8, с. 84].

Сьогодення підіймає питання про необхідність висунення нових лідерів, які змогли б визначити курс для виходу з економічної, політичної, соціальної та екологічної кризи, знайти оптимальний шлях розвитку в майбутньому. Звичайно, в цих умовах деякі лідери відкрито перевищують свої повноваження і узурпують владу. Проте більшість є прикладом бажаного керівника, а також ідеального лідера. Подібні лідери грають значну роль при створенні певного образу мислення і служать символами морального єднання суспільства. Лідери виражають етику і етичні цінності, які об'єднують усе суспільство.

Групи, що досягають успіху, відрізняються від неуспішних головним чином тим, що мають більш динамічне та ефективне керівництво. До слів «керівник», «керівництво» часто відносять такі поняття як лідер та лідерство. В деяких випадках ці слова є синонімами, але це не зовсім так. Спробуємо розібратися в природі виникнення лідерства та дати більш чітке визначення цього поняття.

Незважаючи на те, що керівництво - суттєвий компонент ефективного управління, ефективні лідери не завжди є одночасно і ефективними управлінцями. Іноді ефективнелідерство може і заважати формальній організації [3, с. 458 - 459]. І навпаки, бути керівником, ще не означає автоматично вважатися лідером, тому що лідерству значною мірою притаманна неформальна основа. Можна займати першу посаду в організації, але не бути лідером. Феномен  лідерства ґрунтується на авторитеті керівника. В науковій літературі розрізняють формальний, особистий та повний авторитет керівника.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, давати їм завдання, вимагати виконання їх, контролювати і стимулювати їхню працю. Особистий авторитет керівника визначається комплексом його особистих якостей як людини, таких, як людяність, толерантність, етичність та ін. Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального і особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

Вивчення природи лідерства в соціальних спільнотах показує, що лідери, як правило, мають ряд чітко виявлених якостей.

По - перше, спосіб життя лідера передбачає тісне поєднання кар'єри і особистого життя.

По - друге, лідер ніколи не зупиняється у своєму розвитку. Здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до подальшого розвитку і вдосконалення їх.

По - третє, лідер знаходить своє справжнє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих навичок, розуму, знань, таланту як способу самореалізації саме у керівництві іншими людьми [11, с. 145].

У процесі дослідження феномену лідерства вчені запропонували багато різних визначень даного поняття. Перші спроби опису феномену лідерства сягають античних часів. Зокрема, Платон підкреслював, що правитель повинен отримати належне виховання, бути мудрим, тому що саме мудрість необхідна для управління людьми. На думку вченого, доброчинність царів - філософствувати; доброчинність підданих - підкорюватися [10, с. 98]. Філософ звертав увагу на те, що правитель повинен не тільки вміти впливати на підлеглих примусом, але і бути здатним переконувати людей. Н. Макіавеллі описав образ лідера - правителя, який будь - якими засобами досягає політичних цілей. Ф. Ніцше вважав, що прагнення до лідерства- це вияв «творчого інстинкту» людини: лідер має  право ігнорувати мораль - зброю слабких.

Серйозний вплив на розвиток різних концепцій лідерства справили відомі роботи Г. Тарда та Г. Лебона. Всі найбільші досягнення людства, на їхню думку, - результат діяльності великих особистостей; послідовники ж, що складають переважну більшість, тільки наслідують видатних людей [10, с. 16].

Слідом за роботами Г. Тарда і Г. Лебона поступово починають складатися перші теорії лідерства, з'являється сам термін «лідер», що позначав людину, яка володіє владою і управляє іншими.

Якщо узагальнити всі письмові свідчення і дослідження, присвячені лідерству з найдавніших часів до наших днів, і скласти їх в одне речення, то можна сказати, що суть лідерства така: лідерство - повне, аутентичне самовираження людини, яка працює на досягнення значущої цілі, робить вплив на позитивні перетворення мети спільно з іншими людьми, що в результаті приводить до колективної діяльності. Це визначення демонструє, що бути лідером не означає поводитися зверхньо, владно, гучно або зарозуміло. Прояв лідерських якостей базується зовсім не на посаді або повноваженнях, а на довірі і стосунках.

Зокрема, науковці О. С. Віханський та А. І. Наумов зазначають те, що лідерство - це не упавління. Управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство - на тому, щоб люди робили правильні речі. Ефективний керівник не обов'язково є ефективним лідером, і навпаки. Їхні основні характеристики перебувають якби в різних вимірах.

Лідер також є керівником, але характер його дій інший, ніж у звичайного керівника. Він не керує, не командує, а веде за собою інших. Можна бути першою особою в організації, але не бути фактично лідером, бо той повинен бути не затверджений наказом, а психологічно визнаним оточенням як єдиний, хто здатний забезпечити реалізацію їхніх потреб. Тому практично виділяють такі розбіжності між лідером і керівником: керівник звичайно визнається офіційно, а лідер висувається стихійно; керівникові надаються законом певні права та обов'язки, а лідер може їх не мати; керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані; керівник представляє свою групу у зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений, в основному, внутрігруповими стосунками; керівник, на відміну від лідера, відповідає перед законом за стан справ у групі. 

Лідерство передбачає більш тісну взаємодію лідера та його послідовників, тобто всі учасники комунікаційного процесу мають змогу взаємодіяти між собою. Лідерство - це, передусім, взаємодія, діалог, можливість не тільки проповідувати певну ідею вибраному колу прихильників, але й залучати їх до осмислення сутності  цієї ідеї, вироблення спільного групового досвіду та найбільш оптимальної стратегії діяльності. [6, с. 12].

Виходячи із функціональних і психологічних відмінностей між керівником і лідером, у групі можуть виникнути ситуації, які накладають свій відбиток на гармонізацію життя і діяльності групи.

1. Лідер і керівник - різні особи, які не знаходять спільних точок взаємодії. Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків.

2. Лідер і керівник - різні особи, які на основі взаємоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний «дух» змагання та суперництва.

3. Лідер і керівник - одна і та сама особа, в цьому випадку група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків [2, с. 16].

Відмінності між статусом лідера і формального керівника підрозділу випливають з особливостей ролі та функцій, які вони виконують. Керівник здійснює управління на основі єдино - начального прийняття рішень і контролю за процесом праці підлеглих. Лідер право на прийняття рішень не узурпує за собою, а навпаки, надає кожному співробітнику. В результаті змінюється статус підлеглих. Якщо у керівника це певна група людей, якою він керує, виступаючи часто зовнішньою цілевстановлюючою силою, то у лідера колектив підрозділу перетворюється в команду, в якій її члени не відбувають повинність, а наповнені творчим поривом. Лідер є членом цієї команди, займаючи разом з тим особливе місце в ній. Він генерує ідеї, кристалізує власні задуми, відточуючи їх у контактах зі співробітниками, сприймає задуми членів команди як свої власні та допомагає у реалізації їх. Його основне завдання - не приймати рішення, а допомагати іншим членам команди в пошуку проблем, які потрібно вирішити, в формуванні цілей і завдань колективної діяльності. Відповідно і функція контролю за працею підлеглих замінюється на функцію її координації [1, с. 306].

Лідер концентрується на пошуку шляхів погодження різноманітних, часто протилежних інтересів інших працівників та необхідних ресурсів для вирішення проблем. Звідси зростає рользнань, інтелектуального потенціалу лідера, оскільки лише це дає змогу йому виконувати його функції і знаходити та ставити проблеми перед іншими членами команди.

Лідери будують свої стосунки з оточеннями на довірі, мотивуючи і надихаючи його. Вони кладуть довіру в основу групової та спільної роботи. Вони, на противагу керівникам, здійснюють постійні спроби розробки нових та неоднозначних вирішень проблеми.

Складність ролі лідера, що перебувають в стадії становлення, може бути розкрита шляхом розгляду функцій, які входять у позицію лідера.

Специфіка функцій лідера обумовлена особливостями групи, якою він керує; у демократичних групах вирішальне значення мають абсолютно інші функції, ніж в «авторитарних». Проте це не означає, що керувати групами з демократичною структурою легше, ніж з авторитарною; просто ці функції якісно різні.

Традиційно вважають, що лідер повинен мати чотири якості - турбуватися про людей, мати тверді переконання, керувати людьми та вміти заохотити їх до своєї справи, створюючи умови, щоб люди діяли якнайкраще. Однак цього замало, і великі лідери мають ще дві якості: вони знають, як навчити людей робите те, що самі роблять, і вони знають, коли дозволити своїм послідовникам діяти самостійно.

Розглянемо функції лідера більш детально:

1. Лідер як адміністратор. Найбільш очевидною для лідера є роль верховного координатора діяльності групи. Незалежно від того, чи сам він розробляє основні напрями ділової політики або вони наказують йому згори, в коло його відповідальності незмінно входить функція спостереження за виконанням. Причому суть адміністративної функції полягає не в самостійному виконанні роботи, а в делегуванні її іншим членам групи [7, с. 160].

2. Лідер як стратег. Лідер часто приймає обов'язки розробника методів і засобів, за допомогою яких група досягає цілей. Ця функція може включати як визначення безпосередніх кроків, так і розробку довгострокових планів діяльності. Часто лідер є єдиним хранителем плану дій; він один знає подальші шляхи, решті членам групи знайомі лише окремі, не пов'язані між собою частини плану .

3. Лідер як політик. Однією з найважливіших функцій лідера є встановлення цілей і основної лінії поведінки групи. В основному, групові цілі і методи їх досягнення мають три джерела:

- вказівки згори, отримувані групою від керівництва відповідно до субординації. Проте лідери нижчого рівня залучаються як консультанти, з правом дорадчого голосу при виробленні цих установок.

- вказівки знизу, тобто рішення самої групи. Хоча цілі і засоби визначені знизу, проте лідер відповідає за їх реалізацію, оскільки він, будучи членом групи, також залучений до вироблення цих цілей і методів.

- вказівки самого лідера (за умови, що він володіє автономією в ухваленні рішень).

Проте, незалежно від джерел, визначення групових цілей і методів їх досягнення є обов'язковою функцією лідера.

4. Лідер як експерт. Лідер часто є тією особою, до якої звертаються як до джерела достовірної інформації або кваліфікованого фахівця. Безумовно, при високому ступені розділення функцій у великих групах лідери (керівники організацій) вдаються до послуг різних заступників, фахівців і консультантів [4, с. 124]. В даному випадку сам вибір цих експертів другого ступеня наочно характеризує здібності самого керівника

5. Лідер як представник групи в зовнішньому середовищі. Лідер є офіційною особою групи, він виступає в зовнішньому середовищі від імені всіх. Тому учасникам групи не байдуже, хто і як їх представлятиме; лідер у цьому випадку ототожнює собою всіх членів групи, їхній колективний розум, волю тощо. Він трансформує через себе всю інформацію, що виходить від групи і отримується групою. У цьому сенсі він є «сторожем» [4, с. 125].

6. Лідер як регулятор стосунків усередині групи. Регулювання особистісних і ділових стосунків усередині групи здійснюється через комунікативну мережу, яка може мати різний вигляд. У деяких групах вся інформація проходить через лідера; іноді існують в групі наближені до лідера особи, які замикають на собі цю мережу; існує тип груп, де лідер є «одним зі всіх».

7. Лідер як джерело заохочень і покарань. Особливо важливою обставиною, з погляду члена групи, є система заохочень і покарань, яку лідер застосовує для контролю за діяльністю учасників групи [9, с. 247].

8. Лідер як третейський суддя і миротворець. Ця функція певною мірою пов'язана із попередньою. В умовах конфліктів між членами групи лідер повинен виступати як суддя і розраджувач одночасно, тобто когось заохочувати і когось карати. У зв'язку із цією функцією в руках лідера опиняється засіб, завдяки якому він може зменшувати або підтримувати тенденцію до фракціонізму усередині групи, залежно від того, які його особисті плани [9, с. 248 - 249].

9. Лідер як приклад. У деяких типах груп лідер може служити моделлю поведінки для решти членів групи, тобто забезпечує їх наочною вказівкою того, ким вони повинні бути і що вони повинні робити. Командир відділення, який хоробро веде своїх солдатів у бій, служить саме таким прикладом [4, с. 148].

10. Лідеряк символ групи. Групи із високим ступенем згуртованості прагнуть не тільки до внутрішніх, але і зовнішніх відмінностей від решти індивідуумів. Члени таких груп вдаються до різних відмінностей в одязі і поведінці (наприклад, члени масонських лож, політичних партій, клубів і т. д.). Лідери, будучи ядром таких груп, починають виконувати функцію символів: їхні імена привласнюють всьому руху (і побічно його учасникам), в приватно - промисловому світі власники фірм самі здійснюють таке символізування, розглядаючи свою справу як продовження своєї особи, релігійні течії і секти продовжують носити імена своїх засновників дуже тривалий час і т. д. Однаковою мірою це стосується різних наукових шкіл, представники яких навіть після смерті лідера ідентифікують себе з ним [12, с. 68].

11. Лідер як чинник, що відміняє індивідуальну відповідальність. Нерідко лідер грає важливу роль для членів групи в звільненні їх від відповідальності за особисті рішення і дії, якої вони хотіли б уникнути. Улюблені вирази лідерів - «всі претензії - до мене», «дійте моїм ім'ям», «передайте, що я наказав» належать саме до цієї функції. Таким чином, у відповідь на відданість послідовника лідер бере на себе обов'язок ухвалювати за нього рішення. Причому послідовники досить охоче передають свою свободу лідерам (Фромм назвав це явище «втечею від свободи») [4, с. 189].

12. Лідер як провідник світогляду. Лідер здебільшого випадків служить джерелом цінностей і норм, складових групового світогляду. В цілому воно відображає ідеологію того суспільства, до якого належить група. У масштабах організації приватний світогляд групи звичайно більше відповідає способу мислення керівництва, ніж окремих рядових членів. Погляди більшою мірою проникають униз, ніж навпаки; це особливо правильно в тих випадках, коли лідер контролює інформацію, що надходить до групи із зовнішнього середовища [12, с. 84].

13. Лідер як «батько». Численні функції лідера отримують інтеграцію у всеосяжній ролі «батька» для членів групи. Дійсний лідер - це фокус усіх позитивних емоцій членів групи, ідеальний об'єкт ідентифікації і відчуття відданості. Якщо лідер у деяких стосунках не відповідає ідеалам послідовників, вони можуть його подумки «переробити» на свій лад. «Батьківська» роль багато в чому пояснює ту  майже безмежну владу, якої іноді набувають лідери за певних умов [4, с. 225].

14. Лідер як «цап відбувайло». Наскільки лідер може бути об'єктом позитивних відчуттів у разі досягнення групою поставлених цілей, настільки ж він може служити мішенню для агресії з боку членів групи у разі невдачі. Коли група знаходиться в стані фрустрації, лідер може  виявитися тим заміщаючи об'єктом, на який «без розбору всі шишки валяться».

Особливим випадком є втрата членами групи ілюзій щодо дійсних цілей або особи лідера. Тому ідейні супротивники так наполегливо шукають факти, компрометуючі лідера ворожої групи [5, с. 89]. Перераховані функції лідерів мають неоднакове значення стосовно різних типів груп. Тому важко виділити серед названих ролей лідера головні і другорядні; їх значення коливається залежно від внутрішніх і зовнішніх чинників, всього того, що ми називаємо життям колективу.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, підсумовуючи вище сказане можемо зробити висновок: лідерство властиво самій природі людини і є якнайдавнішою формою організації життя людей, дієвим засобом вирішення насущних питань.

Лідерство це мистецтво впливу на людей, уміння надихнути їх на те, щоб вони прагнули досягти потрібних цілей. Лідерство - це відносини вчителя і учня. Лідер передає своєму оточенню знання, моральні цінності. Особистісні достоїнства лідера - зразок для наслідування, предмет пошани.

Люди слідують за лідером тому, що він в змозі запропонувати їм засоби для задоволення їх потреб, вказати напрям діяльності. Лідерство як соціальне явище усюдисуще.



Номер сторінки у виданні: 52

Повернутися до списку новин