Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ОСОБЛИВОСТІ РОЗУМІННЯ ФЕНОМЕНУ СВОБОДИ НЕПОВНОЛІТНІМИ ПРАВОПОРУШНИКАМИ





               Тетяна Асланян, кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри прикладної психології Слов'янського державного педагогічного університету

Оксана Рижакова, студентка психологічного факультету Слов'янського державного педагогічного університету

УДК 159.947.2:343.91-053.6

 

У статті представлено теоретичний аналіз смислової сфери, з акцентований на феномені свободи у вітчизняній та зарубіжній психології, а також висвітлено результати емпіричного дослідження особливостей усвідомлення феномену свободи неповнолітніми правопорушниками та їхня ціннісно - смислова сфера.

Ключові слова: феномен свободи, локусконтроль, фаталізм.

 

В статье представлен теоретический анализ феномена свободы в зарубежной и отечественной психологической литературе, а также экспериментальный анализ особенностей понимания феномена свободы и его место в иерархии цінностей несовершеннолетних преступников.

Ключевые слова: феномен свободы, локусконтроль, фатализм.

 

Theoretical analysis of phenomenon of freedom in foreign and native psychological literature is represents in the article, also experimental analysis of the interpretation of the phenomenon of freedom and his position in the juvenile offender's hierarchy of values.

Key words: phenomenon of freedom, locus of control, fatalism.

 

Суттєвою тенденцією наукового психологічного мислення сьогодні є формування нового парадигмального погляду на людину. Основним смисловим акцентом цього процесу є перехід від тлумачення особистості як продукту формуючого впливу зовнішніх чинників до її розуміння як такої, що здатна до саморозвитку, самовизначення й самотворчості (К. О. Абульханова - Славська, Л. Анциферова, Г. Балл, Д. Леонтьєв, С. Максименко, В. Петровський, С. Рубінштейн, В. Татенко, В. Чудновський та ін.). У зв'язку із цим у категоріальній системі психології відбувається певна перебудова - тепер провідне місце в ній посідають поняття, що вказують на суб'єктивну природу психічного життя людини. Це поняття суб'єкта, автора, вчинку, життєтворчості, життєвого вибору, самодетермінації, саморегуляції та ін. Отримує «прописку» в академічній психології категорія свободи, яка має довгу та суперечливу історію.

Сьогодні проблема розуміння свободи людини у психологічній науці виступає однією із насущних, яка потребує уваги і осмислення. Свобода виступає необхідною умовою самовизначення особистості, створення, збереження і трансляції своєї особистісної позиції стосовно цінностей у системі міжособистісної взаємодії.

У роботах провідних психологів показано, що рушійними силами поведінки взагалі і протиправної зокрема є індивідуально - особистісні характеристики людини, обумовлені її когнітивними, афективними і регулятивними особливостями. У процесі формування особистості неповнолітніх злочинців відбувається перекручення самопізнання, самовідношення та саморегуляції, які провокують їхню девіантну поведінку. Самовідношення, що формується за допомогою афективних процесів у неповнолітніх злочинців значно відрізняється від їх законослухняних однолітків. Самоповага, самоприйняття та самооцінка, які складають самовідношення, значно нижче загалом, ніж у їхніх зразкових однолітків. У неповнолітніх злочинів, на відміну від законослухняних їхніх однолітків, домінують сценічні варіанти міжособистісного спілкування, що свідчить про їхню жорсткість та дезадаптацію в міжособистісних стосунках.

Про поняття свободи існує дуже багато хибних уявлень. Її ототожнюють із сваволею, анархією, безвідповідальністю. Навпаки, свобода і відповідальність є майже синонімами, оскільки можливість вибирати і вирішувати існує разом з авторством вибору або рішення, а отже, - із відповідальністю за них. Не існує також свободи без меж; свобода не є і прагненням та можливістю здійснити все, що б людина не захотіла; вона не тотожна всемогутності й сваволі, оскільки пов'язана зі здатністю протистояти не тільки зовнішнім чинникам, а й внутрішнім [1].

Феномен свободи є одним із найважливіших показників соціального здоров'я, як кожної людини окремо, так і суспільства в цілому.

Із розвитком психологічної науки, яка потребує єдності теоретичного осмислення та емпіричних досліджень, свобода утверджувалась у статусі психічного явища - якості людини. Співпраця філософів та психологів призвела до появи єдиного семантичного простору розуміння і вивчен ня свободи, в якому заявлені і філософські, і психологічні вектори пізнання.

Завдяки психологічному вектору, який репрезентує суб'єкта як одиницю аналізу всіх психічних явищ, а тому об'єднує онтологічну, гносеологічну й аксіологічну основи розуміння свободи, надає можливість на основі об'єктивних методів підтвердити філософське уявлення про неї, розкрити нові сторони і прояви у житті людини.

Вивченням феномену свободи в зарубіжній психології займались А. Бандура, Дж. Келлі, Ю. Козелецький, А. Маслоу, Р. Мей, Г. Олпорт, Дж. Рейчлек, К. Роджерс, Т. Тулку, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Юнг та інші. Представниками вітчизняної психології, котрі вивчали феномен свободи, є Н. А. Бернштейн, М. І. Владиславлєв, Л. С. Виготський, В. П. Зінченко, Є. І. Кузьміна, А. Ф. Лазурський, Д. О. Леонтьєв, І. П. Павлов, С. Л. Рубінштейн, І. М. Сєченов та інші.

М. І. Владиславєв висловлював думки про свободу, які в сучасній психології можна було б віднести до проблеми саморегуляції. Під свободою він розумів можливість людини контролювати свої дії - змінювати і брати назад свої рішення, обирати мету і засоби їх втілення, що, у свою чергу, є здатністю «вільної ініціативи діяльності» [2, 47].

Із багатьох концепцій свободи, представлених вітчизняними та зарубіжними психологами, концепція С. Л. Рубінштейна є найбільш опрацьованою в методологічному й теоретичному планах і, безсумнівно, перспективною для подальшого вивчення свободи. Під свободою людини С. Л. Рубінштейн розуміє можливість: «..самому визначати стратегію своєї поведінки, відкинувши всі рішення, несумісні з нею» [3, 209], причому самовизначення трактується як відповідальність за себе та інших людей, із якими людина взаємодіє.

У роботах Е. Фромма вказується на реальні можливості, які визначають межі свободи людини і детерміновані «загальною ситуацією». Свобода людини полягає в її можливості обирати між двома наявними реальними альтернативами. Свободу в цьому сенсі треба розуміти як дію на основі усвідомлення альтернатив та їх наслідків [4, 103]. Тобто свобода визначається як можливість для людини робити власний вибір, володіти собою і своєю поведінкою і в результаті, мати можливість змінити будь - яку ситуацію.

Особливо значущим для психології свободи виступило розуміння І. М. Сєченовим явища центрального гальмування в якості механізму вольової поведінки. І. М. Сєченов перший із фізіологів висунув припущення про те, що акти, які здійснює людина, хоча й здаються вільними (тобто ні від чого не залежать, окрім абсолютно вільного волевиявлення людини, її духовної сили), але насправді вони підкоряються об'єктивним законам - виступають результатом рефлекторної діяльності людини. Відкритий ним принцип надає можливість природно - наукового пізнання феномену свободи.

Мета роботи: виявлення особливостей розуміння феномену свободи у неповнолітніх правопорушників та місце цього феномену у ціннісно - смисловій сфері таких дітей.

Методи дослідження: біографічний метод, інтерв'ю, «Тест сенсожиттєвих орієнтацій» Д. А. Леонтьєва, «Must-тест» П.Н. Іванова та Є.Ф. Колобової для вивчення життєвих цілей - цінностей, методика діагностики мотивації уникнення невдач Т. Еллерса, методи математичної статистики. Серед основних питань, які ставилися досліджуваним, були «Чи відчувають вони потребу бути вільними та відстоювати свою самостійність та незалежність? Якою саме уявляється їм свобода? Чи замислювалися вони, що можуть її втратити?».

Характеристика досліджуваної групи: в емпіричному дослідженні взяли участь 40 вихованців трудово - виправної колонії ім. А. С. Макаренка у м. Макіївка Донецької області. Винятково чоловічої статі віком від 14 - 16 років. Всі вони відбувають покарання за грабіж чи розбійний напад. Майже всі із неблагополучних сімей. У сім'ях не менше, ніж дві дитини. В трудово - виправній колонії вони отримують спеціальності: електрика, слюсаря,столяра, маляра - штукатура і т.д.

Відповідно до результатів тесту - опитувальника виявлення рівня сформованості сенсожиттєвих орієнтацій, були отримані такі дані: за шкалою «Цілі» - 54% респондентів мали низький рівень, 46% - середній рівень, що говорить про те, що більшість респондентів живуть сьогоднішнім або вчорашнім днем; за шкалою «Процес життя або інтерес» - низький рівень мають 77% респондентів, середній - 22%, високий - 1%. Це говорить про незадоволеність своїм життям сьогодні.

За шкалою «Результат» низький рівень мають 58% опитуваних, середній - 41%, високий - 1%. Це говорить про незадоволеність прожитою частиною життя. Можна зробити припущення про те, що хлопці жалкують про минулі вчинки та минулий спосіб свого життя.

За шкалою «Локус - контроль - Я» низький рівень мають 50% респондентів, середній стільки ж опитуваних. Це говорить про те, що хлопці уявляють себе сильними особистостями із достатньою свободою вибору, але такими, які зневірились у своїх силах контролювати події власного життя.

За шкалою «Локус - контролю життя» 69% респондентів мають низький рівень, 30% - середній, 1% - високий, що свідчить про фаталізм опитуваних, переконаність їх у тому, що життя людини непідвладне свідомому контролю, а свобода вибору ілюзорна, тож безглуздо що - небудь загадувати на майбутнє.

За шкалою ОЖ низький рівень мають 65% опитуваних, середній - 34%, високий - 1%. На думку В. Франкла, втрата сенсу життя обумовлює виникнення ноогенного неврозу.

Результати даної методики дозволили виявити сторони особистості неповнолітніх правопорушників, які потребують корекції - інтерес та емоційна насиченість життя, локус - контроль життя, а саме - фаталізм опитуваних, їхнє цілком повне покладання на долю, зневіра в майбутньому.

У своїй книзі «На подступах к психологи бытия» А. Маслоу говорить про фаталізм як загрозу, яка прихована у пізнанні буття - «небажання діяти та втрата почуття відповідальності призводять до фаталізму, тобто до такої точки зору: «Що буде, те буде. Світ такий, який він є. Все зумовлено. Я із цим нічого не можу вдіяти». Це втрата вольових якостей, вільного волевиявлення, порочна детерміністська ідея, рішуче шкідлива для розвитку самоактуалізації будь - якої людини» [5].

Цікавим видається той факт, що фаталізм, як віра у невідворотність долі, домінує у відповідях неповнолітніх правопорушників. Імовірно, це пов'язано з особливостями сімейних стосунків респондентів, які характеризуються ними негативно; з відчаєм, який охоплює людину в тяжку хвилину життя.

Запропонований набір Must - тем у проективній методиці П. Н. Іванова та Є. Ф. Колобової дозволяє виявити п'ятнадцять життєвих цілей - цінностей. Для обробки даних за цією методикою не існує стандартизованої процедури. Саме тому для кожної вибірки і для кожного досліджуваного, як правило, виділяється індивідуально - унікальний набір. Ми використовували набір цінностей, узятий із методики «Життєві цілі» (Е. Дісл, Р. Райан в модифікації Н. В. Клюєвої та В. І. Чиркова).

За результатами дослідження, було виявлено дві домінуючі цінності: «Матеріальний успіх» (31 вибір), який проявляється в таких типах відповідей у наших респондентів «я повинен знайти гарну роботу», «придбати дім, машину, коней», «забезпечити власну сім'ю», «не бути жебраком», «не бідувати» і т. д., а також «Прихильність та любов» (29 виборів, що свідчить про потребу мати близьких людей, схвильованість з приводу стосунків із референтними людьми; які виявлялись у таких типах відповідей: «я неодмінно повинен любити», «створити родину», «мати дівчину», «жахливо, якщо дівчина зрадила», «жахливо, якщо залишусь один», «жахливо, якщо мене ніхто не любить», «жахливо, якщо ти нікому не потрібен», «жахливо, якщо не виховаю власного сина» і т. ін. Здається, що респонденти вперше замислились про свободу та сенс свого існування, коли потрапили до колонії.

Неспроможність втамувати потребу в коханні та прихильності призводить, з точки зору А. Маслоу, як правило, до дезадаптації, а іноді і до більш серйозної патології [5]. Кожній людині притаманна індивідуальна, специфічна ієрархія особистісних цінностей, які слугують сполучною ланкою між духовною культурою суспільства і духовним світом особистості, між буттям суспільним та індивідуальним. У нашому дослідженні цінності мають такий розподіл (за ступенем значущості): 1) матеріальний успіх, 2) прихильність та кохання, 3) влада та впливовість, 4) безпека та захищеність, 5) свобода, відкритість, демократія, 6) міжособистісні контакти та спілкування, 7) особистісний ріст, 8) автономність, 9) популярність, 10) служіння людям, багатство духовної культури та почуття задоволення, 11) привабливість, 12) багате духовно - релігійне життя.

Відповіді респондентів за даною методикою співпадають із попередніми, які отримані в результаті діагностики смисложиттєвих орієнтацій. Автономність неповнолітніх правопорушників перебуває лише на 8 місці - тобто самостійність прийняття своїх рішень бажає кращого; поряд із цим низький рівень локус - контролю життя, тобто фаталізм - покладання на долю, небажання діяти, втрата почуття відповідальності. Останнє місце займає «Багате духовно - релігійне життя» (1 вибір). Неповнолітні правопорушники, які перебувають за колючим дротом, ізольовані від зовнішнього світу, зовсім не мають віри. На нашу думку, корекція ціннісної сфери може бути запропонована досліджуваним, в свідомості яких відсутні орієнтації, пов'язані із духовним, релігійним життям, тому що, саме особистісні цінності служать важливим фактором соціальної регуляції взаємин між людьми та поведінки індивіда.

Відзначимо, що високі показники сформованості смисложиттєвих орієнтацій відзначаються лише у одного правопорушника, і саме його вибір був єдиним у цінності «Багате духовно - релігійне життя». Це погоджується з поглядом багатьох психологів про те, що віра є одним з найголовніших аспектів особистості, яка дозволяє їй бути вільною у своїх переконаннях, відповідати за свої рішення, мати цілі у житі та не розчаруватись у самому процесі життя. Вона дає ту емоційну насиченість життя, якої так не вистачає в умовах ізольованого простору.

Встановлено, що існує прямо пропорційний зв'язок між фаталізмом та автономністю опитуваних (r = 0,6 при р < 0,01). Тобто, чим менше особистості притаманна автономність, тим більше страждає її локус - контроль над власним життям, тим менше їй притаманне почуття відповідальності за власні дії. І навпаки, чим більше особистість автономна, тим менше їй притаманний фаталізм - переконаність у тому, що життя людини непідвладне свідомому контролю, що свобода вибору ілюзорна тож безглуздо що - небудь загадувати на майбутнє.

Відповідно до результатів тесту діагностики мотивації уникнення невдач, ми отримали такий розподіл показників: більшість респондентів мають середній рівень (55 %), високий рівень мають 14 %, що говорить про високу мотивацію до уникнення невдач, високу мотивацію до психологічного захисту; 32 % респондентів мають низький рівень мотивації до уникнення невдач. Тобто ми не можемо сказати, що респонденти мають підвищену потребу в уникненні невдач та в прояві ризику як психологічного захисту. Мотивація до уникнення невдач не є яскравою рисою неповнолітнього правопорушника.

За результатами контент - аналізу, можна сказати, що респонденти мало замислювались про свободу як феномен, який тут описується. Із відповідей досліджуваних можна побачити, що свобода для них - це певний синонім із волею. Найбільш вільними вони почуваються вдома, за територією училища та із друзями. З цього можна зробити припущення, що виховання батьків носило ліберальний характер.

Більшість респондентів замислилась уперше про свободу, коли потрапила до училища. Можна прослідкувати взаємозв'язок між тим, що хлопці не жалкують про те, що скоїли, та про те, що потрапили в колонію (різниця виборів - 1 вибір).

Свобода в прийнятті рішень для 3 респондентів асоціювалась зі свободою слова, а всі інші просто не зрозуміли питання. Цей факт підтверджує результати попередніх методик, за якими корекції потребує фаталізм неповнолітніх правопорушників, локус - контроль за життям - переконаність у тому, що життя людини не підвладне свідомому контролю.

Цікавий вибір кольору свободи - він асоціюється у неповнолітніх правопорушників із білим кольором. В. Тернер висловлює думку про те, що «культура, як поняття «надфізіологічне», на ранніх стадіях свого розвитку опиняється тісно пов'язана із фізіологією людського тіла». На його думку саме людський організм і важливий для його існування досвід створюють джерело для класифікації: білий - сім'я - союз чоловіка та жінки; білий - молоко - матір та дитина.

Для первісних людей білий - не лише наочно - плотський символ, але і поняття, що виражає основні морально - етичні принципи поведінки. Так, у кількох африканських народів до цих пір існує звичай присягатися своєю печінкою. Якщо той, що присягає, хоче підкреслити, що його наміри чесні і він не має жодних злих намірів, то спеціально вказує на те, що у нього «біла печінка». Тому має сенс говорити про регламентуючу роль білого в поведінці первісних людей, як своєрідного критерію, за допомогою якого люди організовували свою поведінку. У цьому аспекті білий колір можна розглядати як психологічний знак - тобто засіб управління людини своїми психічними функціями і поведінкою. Як указує В. Тернер (1983), в Ндембу є поняття «білої поведінки». Воно означало бути явним для одноплемінників, тобто - не усамітнюватися, не замишляти поганого і так далі, іншими словами, бути «чистим».

За Максом Люшером, у людей у процесі історичного розвитку сформувались певні кольорові асоціації з тим чи іншим видом активності. Колір як такий несе величезну смислову напруженість, своїм корінням йде в глибоку старовину, при цьому «несвідомий рівень кольорового сприйняття ідентичний у всіх культурах».

Семантика кольору, за Н. В. Сєровим, є основною культурологічною характеристикою, яка об'єднує людей за природним семіотичним принцом кольорової взаємодії.

Згідно із приведеними даними, можна зробити припущення про те, що у стосунках матері та дитини у сімей неповнолітніх правопорушників були певні негаразди, які потребують корекції. Саме вони могли і бути причиною фаталізму неповнолітніх правопорушників.

Головними персонами в житті неповнолітніх правопорушників є їхні рідні - матері, батьки, близькі люди. Тільки заради них вони можуть принести в жертву власну свободу. Про це свідчать відповіді на останнє питання анкети.

У цілому ми досягли поставленої мети і виявили особливості розуміння феномену свободи неповнолітніми правопорушниками та її місце у ціннісно - смисловій сфері цих дітей. Аналізуючі отримані дані ми можемо сказати, що позиція неповнолітніх правопорушників щодо розуміння феномену свободи не сформована. Згідно з методикою П. Н. Іванова та Є. Ф. Колобової, свобода займає у ієрархії цінностей неповнолітніх правопорушників далеко не перше місце. Вона отримала за ступенем значущості п'яте місце. Дані контент - аналізу показують, що жоден із правопорушників не замислювався над втратою свободи, доки не потрапив у виправно - трудову колонію.



Номер сторінки у виданні: 221

Повернутися до списку новин