Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ





                Єва Кардаш, аспірантка лабораторії творчості Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України

УДК 159.923.4

 

В статті розглядається проблема взаємозалежності між акцентуаціями особистості, типами темпераменту та стратегіями втечі від реальності. Приводиться аналіз результатів емпіричного дослідження. Дані дослідження, представлені в статті, свідчать про наявність залежності між акцентуаціями, вимірюваними за К. Леонгардом, типом темпераменту за Р. ЛеСенном та стратегіями втеч від реальності за Н. Пезешкіаном. Отримані результати дозволяють глибше і повніше зрозуміти природу індивідуально-психологічних відмінностей.

Ключові слова: акцентуації особистості, тип темпераменту, втеча від реальності, диференційні відмінності.

 

В статье рассматривается проблема взаимозависимости между акцентуациями личности, типами темперамента и стратегиями ухода от реальности. Приводится анализ результатов эмпирического исследования. Данные исследования, представленные в статье, свидетельствуют о существовании зависимости между акцентуациями, определяемыми по К. Леонгарду, типом темперамента по Р. Ле-Сенну и стратегиями ухода от реальности по Н. Пезешкиану. Полученные результаты позволяют глубже и полнее понять природу индивидуально-психологических различий.

Ключевые слова: акцентуации личностиі, тип темперамента,уход от реальности, дифференциальные различия.

 

The article deals with the problem of interdependence between accentuations of individuals, has measured by K.Leongard, types of temperament by R.Le-Senn and strategies of going away form the reality by N.Peseshkian. The result of analysis of experimental investigation is taken place. According to the article these investigation are about the dependence between accentuations, types of temperaments and strategies of

going away from the reality. According to these results we can anderstand the nature of individual psyhological differences deeper and wider.

Key words: accentuations of individuals, types of temperament, going away form the reality, psyhological differences.

 

Процес соціалізації, в результаті якого людина звикає діяти в певному соціальному середовищі відповідно з нормами даного соціуму та засвоює його ідеологію і мораль, має багато аспектів і продовжується все життя. Можливість успішної самоактуалізації, взаєморозуміння між людьми, їхня групова сумісність, успішна реалізація власних бажань і потреб, взаємоповага, вміння спілкуватися і налагоджувати гарні стосунки залежать та визначаються, головним чином, особистісною поведінкою людини. Реакції на дію різноманітних внутрішніх та зовнішніх стимулів навіть в однакових ситуаціях проявляються у кожного по-різному. Диференційні властивості реагування залежать від багатьох чинників. Найважливими із них є такі, як вік, стать, національність, освіта, професія, індивідуально-типологічні відмінності особистості, темперамент, характер.

Проблеми особистісних відмінностей здавна турбували людей, робились спроби звести нескінченну різноманітність індивідуальностей до невеликого числа типових портретів. І вчення про темперамент бере свій початок ще з древньої Греції. Найдавнішу із відомих концепцій темпераменту зустрічаємо у давньогрецького мислителя - лікаря Гіппократа (5 ст. до н. е.). У своєму трактаті «Про природу людини» він розглядав людську натуру як відповідну пропорцію чотирьох основних «соків» (humoros) в організмі. Він вважав, що тіло людини містить у собі кров, флегму і двоякого роду жовч - жовту і чорну. Оптимальне поєднання цих соків є засадою здоров`я і, навпаки, неправильне змішання соків, спричинене невідповідними пропорціями між ними, викликає хвороби. Переважання в людині тієї чи іншої рідини, а також їх різноманітне сполучення і дають певний тип темпераменту. Саме слово «темперамент» перекладається з грецької як «змішувати певним чином».

Уже Платон розглядав дві сторони душі - високу, що походить із світу ідей, наділену властивістю безсмертності, і низьку, яка вмирає разом із тілом. Остання ділиться на дві половини: одна із них більш благородна, інша «ница». Отже, одержуємо три частини душі. Перша частина є джерелом пізнання, друга - джерелом мужності, а третя - джерелом інстинктів. Звідси Платон виділяє три типи характерів: нормальний, тимократичний, олігархічний. Крім цих він намітив ще два, один із яких демократичний, другий - тиранічний.

Теофраст у «Характеристиках» вперше висловив думку, що характери людей відображають і виражають життя суспільства [1]. Це було досить відмінним від побутуючих на той час поглядів на характер як породження долі, дещо незмінне.

Першим елементом наукового підходу є вчення Гіппократа, розвинуте в подальшому Галеном, який виділив і описав дев'ять темпераментів, із них чотири, безпосередньо залежні від переваги одного з соків в організмі, Гален назвав відповідно: сангвінік (sangius - кров), холерик (chole - жовч), меланхолік (melas hole - чорна жовч) і флегматик (phlegma - флегма). З дев'яти описаних Галеном типів ці чотири використовуються і понині.

Пізніше багато науковців брали її за основу. Це були відомі вчені - І. Кант, В. Вундт, І. П. Павлов. І. Кант ділив темпераменти на темпераменти почуття і темпераменти діяльності і вважав, що кожен із них може бути пов'язаний зі збудженням життєвої сили (intensio) чи із її послабленням (remissio)».

Багато дослідників темпераменту звертали увагу на емоційні і моторні реакції індивіда, виділяючи їх силу (інтенсивність) та швидкість протікання в часі. Так, німецький психолог В. Вундт розумів темперамент як схильність до афекту і виділяв дві біполярні властивості темпераменту; силу і швидкість зміни емоції.

Однією із перших відомих типологій темпераменту, яка опиралась на результати емпіричних досліджень, була теорія Хейманса - Вірсма.Типологія Ле-Сенна повністю базується на підході Хейманса - Вірсма і дотепер досить часто використовується особливо в франкомовних країнах. Ле-Сенн виводить, як основні елементи характеру, такі його ознаки, як емоційність, активність, первинність і вторинність [1]. Грунтуючись на цих якостях, учений дає вісім характерологічних типів. Характер Ле-Сенн розглядає як сукупність трьох основних складових частин - емоційності, активності, первинності і вторинності. Різні комбінації емоційності (+ або -), активності (+або -), первинності або вторинності дають вісім основних властивостей.

Е+, А-, П: Нервовий

Е+, А-, В: Сентиментальний

Е+, А+, П: Холеричний

Е+, А+, В: Пристрасний

Е-, А+, П: Сангвінік

Е-, А+, В: Флегматик

Е-, А-, П: Аморфний або безпечний

Е-, А-, В: Апатичний

Це, звичайно, «чисті» типи, які рідко зустрічаються в дійсності. Але, орієнтуючись на них, легше визначати «змішані» типи, з якими найчастіше зустрічаємось у повсякденному житті.

Акцентуації - поняття, введене К. Леонгардом для характеристики варіацій темпераменту, характеру чи особистості психічно здорових людей. При акцентуаціях окремі особистісні рисі надмір підсилені, внаслідок чого виявляється

вибіркова ранимість відносно певного роду психогенних впливів при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших. На відміну від психопатій, при акцентуаціях немає тотальної зміни особистісних властивостей, не йдеться про порушення адаптації, обумовлені зміною особистісної структури. І все ж, за аналогією із психопатіями, прийнято виділяти типи акцентуацій, відповідні тим чи іншим типам психопатій. Так, А. Є. Лічко називає як такі, що найбільше зустрічаються в підлітковому віці, - гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сенситивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний та конформно-гіпертимний варіанти акцентуації. А. Є. Лічко вважав, що дистимічний та застрягаючий типи К. Леонгарда, що відповідають конституційно-депресивному та паранояльному типам психопатій П. Б. Ганнушкіна, в підлітковому віці практично не зустрічаються.

Акцентуації розвиваються в період становлення особистості і нівелюються в дорослому віці. Особливості характеру при акцентуаціях можуть проявлятись не постійно, а лише в деяких випадках, за певних умов.

К. Леонгард не вважає, що акцентуації трансформується в психопатію, і називає їх передпсихопатичними [2].

До діагностики акцентуацій існують два основні підходи: умовно їх можна назвати клінічним (психіатричним) і психологічним. Перший із цих підходів, поданий типологією, розробленою А. Лічко, другий реалізований у типології К. Леонгарда [2; 3]. По суті, обидві ці типології виділяють у реальній дійсності (у людському соціумі) ті самі об'єкти, проте трактують їх дещо по-різному.                         

Акцентуації вказують не лише на певні типологічні відмінності, але й можуть служити прогнозом для поведінкових реакцій та можливих, за несприятливих умов, психічних відхилень.

Особливо чітко ці відмінності у реагуванні проявляються у нестандартних, екстремальних життєвих ситуаціях. Часто ту чи іншу індивідуальну реакцію ми характеризуємо як адекватну або неадекватну. А при аномальному розвитку, патології особистості ми нерідко спостерігаємо неадекватні реакції навіть в буденних ситуаціях.

Усіх вчених, які працювали з проблемою акцентуацій характеру (Лічко, Леонгард, Ганнушкін, Егідес, Ейдемілер, Зворикін, Козлов, Шмишек, Подмазін та ін.), хвилювало питання великої ймовірності виникнення порушень у людей з вираженими психопатичними особливостями і акцентуаціями характеру. Вони вважають, що акцентуації - це постачальники нервових розладів, конфліктів і неврозів; а певному типу невротичних розладів властиві певні акцентуації характеру.

Коли ж ідеться про делінквентну поведінку, то основним у поведінці таких особистостей є прагнення до «втечі від реальності», страх перед буденним, наповненим обов'язками та регламентаціями «нецікавим» життям, схильність до пошуку замежових емоційних переживань, навіть ціною серйозного ризику, та нездатність бути відповідальним за будь-що. Така маргінальна позиція особистості до життя призводить до формування девіантної та делінквентної поведінки.

Часто непродуктивна поведінка людини проявляється як своєрідна «втеча» від реальності. Згідно із концепцією Н. Пезешкіана [4], існує чотири види «втечі» від реальності:

а) «втеча в тіло», коли виникає заміщення традиційної життєдіяльності, спрямованої на сім'ю, кар'єру чи хобі, зміна ієрархії цінностей буденного життя, переключення на діяльність, спрямовану на власне фізичне чи психічне вдосконалення (т.з. паранойя здоров'я);

b) «втечі в роботу» характерна дисгармонійна фіксація на службових справах;

c) у випадку «втечі в контакти чи самотність» формується зміна цінності комунікації, при якій спілкування стає або єдино бажаним способом задоволення потреб, замішуючи все, або зводиться до мінімуму;

d) при «втечі у фантазії» особистісь виявляє інтерес до псевдо-філософських пошуків, релігійного фанатизму, життя в світі ілюзій.

В книзі «Психотерапія повсякденного життя» доктор Н. Пезешкіан дає ілюстрацію трьох типів «втечі від реальності, які проявляються ще із дитинства [4]. На думку Н. Пезешкіана, всі три види реакцій характеризуються тим, що людина намагається вийти із конфліктної сфери, уникнути будь-яких вимог і напружень. Вона рятується як равлик у своїй мушлі, в своєму осібному життєвому просторі, до якого звикла; створює свій власний світ на противагу дійсності.

У психологічній психопрофілактиці та корекції постає суттєве питання про те, які ж механізми задіяні у проблемі «втечі» особистоств від реальності, від відповідальності та обов'язку в щоденному житті. Багато авторів вбачають причини такої особистісної позиції в проблемі зниженої резистентності до труднощів. У зв'язку з цим прийнято говорити про поведінкові відхилення. Такі відхилення як правило починають проявлятися у підлітковому віці, коли зростають вимоги до особистості.

Cтратегію «втечі від реальності» часто тлумачать, як аддиктивну поведінку, а осіб, яким вона властива, називають аддиктами. Аддиктивні нахили проявляються у деяких людей в різних сферах їх щоденної діяльності, а далі на цій основі нерідко формується стратегія чи вид «втечі» від реальності.

Акцентуйованість характеру - явище дуже розповсюджене, особливо серед підлітків. Акцентуації характеру, на думку А. Е. Лічко - «...це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно виражені, загострені» [3, 10]. К.Леонгард зазначив, що «...акцентуація - це по суті ті ж індивідуальні риси, але які мають тенденцію до переходу в патологічний стан» [2]. Підходи до виділення і класифікації типів акцентуйованих особистостей досить різноманітні.

У проблемі типологічних проявів акцентуацій важливою є поведінка особистості не лише в якихось нестандартних чи екстремальних ситуаціях, але й у щоденних життєвих ситуаціях, в навчанні та поведінці. І, по суті, ця поведінка може проявлятися дещо відмінним чином не лише при різних акцентуаціях, але може бути трохи відмінною у випадку гостро вираженої акцентуації.

В даному дослідженні ми поставили собі за мету вивчити психологічні особливості акцентуацій та типів темпераменту при різних видах стратегії «втечі від реальності. Уважно проаналізувавши літературу за темою, підібрали відповідні методики і сформували вибірку для дослідження.

Отже, сформовані нами анкети-опитувальники за теорією Н. Пезешкіана та за теорією Ле-Сенна, а також модифікований нами опитувальник акцентуацій за теорією К. Леонгарда лягли в основу експериментально-психологічного дослідження.

Аналіз дослідження проводився за даними, отриманими методом математично-статистичної  обробки за формулою Пірсона. Підраховувались значення кореляційної залежності між типами темпераменту, акцентуацій та видами «втеч від реальності».

При аналізі результатів тестування за розробленою нами методикою, що базується на теорії Ле-Сенна, слід зазначити, що шкали, які оцінюють протилежні поняття, мають яскраво виражену (на 99% рівні) негативну кореляцію. Можна відмітити наявність незначної залежності між фактором активності та емоційністю і

первинністю, що, загалом, узгоджується із теоретичними очікуваннями, які випливають з теорії Ле-Сенна.

Проводячи аналіз результатів тестування за розробленою нами методикою, що базується на теорії Пезешкіана, слід зазначити, що шкали, які оцінюють різні типи «втечі» від реальності, мають яскраво виражену (на рівні 99%) негативну кореляцію. Це свідчить про високу валідність діагностованих нами шкал.

Середнє квадратичне значення по кожному з типів «утечі» від реальності співрозмірні, що вказує на відсутність надання досліджуваними переваги якомусь певному типу, на відміну від тестування на основі опитувальника за Ле-Сенном, де опитувані віддавали явну перевагу виборам за шкалами активності, емоційності та первинності.

При аналізі взаємозалежностей між типами акцентуацій та типом темпераменту за Ле-Сенном, а також за видами «втеч» від реальності за Н. Пезешкіаном - можна відмітити, що існує чітка залежність рис темпераменту, акцентуацій та стратегіями «втеч» від реальності.

Для емоційно-лабільного, циклоїдного типу характерна висока емоційність, пасивність, вторинність та «втеча в контакти».

Емотивний тип виявляє емоційність, первинність та схильність до стратегії «втечі в контакти».

Екстравертованому типу притаманні висока емоційність, первинність, «втеча в контакти та в тіло».

Гіпертимний тип характеризується високою активністю та первинністю. Для нього характерною є стратегія - «втечі в тіло».

Демонстративний тип є активним, емоційним і первинним. Для цього типу характерною є стратегія - «втеча у тіло та в контакти».

Збудливий тип акцентуації є за Ле-Сенном - активним, емоційним, вторинним та схильним до «втеч в тіло та у роботу».

Педантичний тип відрізняється активністю, низькою емоційністю, вторинністю та високою готовністю до «втеч у роботу».

Застрягаючий тип характеризується також беземоційністю, активністю при вираженій первинності та схильності до «втеч в роботу».

Інтровертований типи характеризуються низькою емоційністю, пасивністю, первинністю та схильністю до «втеч у світ фантазій».

Дистимічні особистості пасивні, беземоційні, первинні і характеризуються стратегією «втеч у світ фантазій».

Тривожний, як і інтровертований тип, характеризується пасивністю, низькою емоційністю та схильністю до «втеч у світ фантазій», хоча цей тип вирізняється своєю вторинністю.

Афективно-екзальтований тип проявляє себе як пасивний, вторинний, із тенденцією до «втечі у світ фантазій та в контакти».

Результати дослідження вказують на досить високу залежність таких особистісних параметрів, як акцентуація, тип темпераменту та стратегія «втечі від реальності».

Дане дослідження дало змогу підійти до аналізу деяких параметрів взаємозв'язку між індивідуально-психологічнми характеристиками особистості, зокрема акцентуаціями, властивостями темпераменту за Ле-Сенном та видами (стратегіями) «втеч» від реальності за Н. Пезешкіаном.



Номер сторінки у виданні: 257
Автор:

Повернутися до списку новин