Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

КАТЕГОРІЯ ЖИТТЄВОГО ПРОЕКТУ У ПСИХОЛОГІЇ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ





Наталія Кириченко, аспірантка кафедри вікової та педагогічної психології Рівненського державного педагогічного університету

УДК 159.923

 

Стаття присвячена висвітленню основних засад психології життєтворчості, підходам до розуміння та визначення поняття життєвого проекту і його розташуванню в категоріальній системі психології життєтворчості, наслідкам нерозважливого вибудовування особистістю свого життя.

Ключові слова: життєтворчість, життєвий проект, життєвий план, життєва програма. 

 

Статья посвящена анализу концептуальных основ психологии жизнетворчества, подходам в формировании понятия жизненного проекта и его позиции в иерархической структуре категориального аппарата психологии жизнетворчества, а также следствиям непродуманного построения личностью своей жизни.

Ключевые слова: жизнетворчество, жизненный проект, жизненный план, жизненная программа.

 

The article is devoted illumination of basic principles of psychology make of life, going near understanding and determination of concept of vital project and his location, in the category system of psychology of make of life, to the consequences of the reckless ranging by personality of the life.

Key words: life creation, life project, life plan, lifeprogramme.

 

Особливість людського буття у світі визначається рядом важливих моментів, а саме: здатністю до рефлексії або вмінням відсторонено бачити себе і свої дії, універсальністю (адже людина не призначена ні для чого конкретно, вона може бути всім і нічим в залежності від її міри самоздійснення), усвідомленням кінцевості свого буття (коли ціна життєвого вибору власне оплачена ціною життя), здатністю до оцінки діяльності та дійсності, неспеціалізованістю [12, с. 10-11]. Саме поняття неспеціалізованості розкриває всю сутність людського життя з його непередбачуваністю, глибиною і широтою. Адже в будову людського організму не закладена програма її життєвих здійснень. Відсутність якоїсь певної програми життя робить людину істотою вільною, такою, що має свободу вибору: людина як людина ні до чого жорстко не прив'язана й однозначно не спонукувана і через те має можливість обирати, певною мірою проектувати своє життя. «Доля людини покладена на неї саму» та «Людина - це передусім проект», - писав у своїх працях Ж.-П Сартр [13]. І саме через неспеціалізованість людина мусить виробити свій життєвий план, побачити своє життя в проекті та віднайти в собі сили і мужність його реалізувати. Як зазначає О. Коржова, унікальність людини полягає в її способі брати активну участь у процесі життєдіяльності й тим самим «вибудовувати» власне буття, тобто бути його суб'єктом [4]. Тому у розвитку окремої людини так гостро стоїть питання про пошук життєвих орієнтирів, про людський життєвий вибір, людське самовизначення і самотворення, адже все буття людини тримається на людських зусиллі і активності.

Постановка проблеми

Питання життєвої творчості особистості є предметом наукової рефлексії у багатьох дослідженнях. Ця тематика є постійно актуальною, вимагає весь час нових підходів, бачень і по суті є невичерпною. Однією із системоутворюючих категорій психології життєтворчості поряд із категоріями «життєвого плану», «життєвої програми», «життєвої стратегії», «життєвої траєкторії» є категорія «життєвого проекту», що є відносно новою і неусталеною. А наявність значущої у дослідницькому і творчому плані проблеми проектування свого життя потребує інтегрованого знання, дослідницького пошуку для її вирішення. Тому метою нашої статті є визначення положення категорії «життєвого проекту» у психології життєтворчості. Завданнями на цьому шляху постануть: 1) аналіз основних засад психології життєтворчості; 2) висвітлення та конкретизація поняття «життєвого проекту», а також визначення його положення у структурній ієрархії категоріального апарату психології життєтворчості; 3) визначення ролі своєчасного, доцільного проектування молоддю свого життя, як необхідної умови збереження психічного здоров'я особистості і повноцінного розвитку.

Теоретичні і прикладні аспекти проблеми життєтворчості тісно пов'язані із поняттями саморозвитку (Г. Костюк та ін.), самоактуалізації (А. Маслоу та ін.), саморегуляції, особистісного зростання (К. Роджерс, В. В. Козлов) і висвітлені у працях, присвячених адаптації та подальшій життєвій активності (В. М. Ямницький), пошуку індивідуального життєвого шляху (В. Г. Панок, Г. В. Рудь), становленню життєвого світу особистості (Т. М. Титаренко) та ін. Різні аспекти життєтворчості становлять предмет дослідження як академічного психологічного напрямку (А. Сухоруков, Л. В. Сохань, Г. М. Несен, В. І. Шинкарук, О. А. Донченко, Т. М. Титаренко, Н. М. Ануфрієва та ін.), так і новітніх підходів до вивчення закономірностей внутрішнього світу людини (С. Ю. Степанов, І. М. Семенов). Автори зазначають, що процеси життєтворчості розгортаються завдяки особливій спрямованості особистості яка є адаптованою (А. Сухоруков), цілісною (С. Максименко, І. Семенов, В. Семіченко та ін.), духовною (І. Бех, П. Єршов, М. Каган, М. Савчин, П. Симонов та ін.) та творчою (В. Дружинін, В. Моляко, Я. Пономарьов та ін.), має розвинену індивідуальність (Н. Ануфрієва, О. Саннікова, В. Татенко, Н. Чепелєва та ін.).

Аналіз сучасних досліджень проблеми життєтворчості українськими вченими (Н. Ануфрієва, І. Бех, О. Донченко, Г. Несен, Л. Сохань, Т. Титаренко, В. Шинкарук, М. Шульга, В. Ямницький) засвідчує соціально-психологічну спрямованість у побудові концепції життєтворчості, що реалізується у відповідній технології життєтворчості. Як зазначає В. М. Ямницький, характерною рисою означеного підходу є розуміння життєтворчості як мистецтва життя, яке розглядається як особливе вміння та висока майстерність у творчій побудові особистістю життя, що ґрунтується на знанні життя, його законів, розвиненій самосвідомості та володінні системою технологій програмування, здійснення життя як індивідуально-особистісного проекту [18, с. 15]. Загалом під поняттям життєтворчості розуміється духовно практична діяльність особистості, що спрямована на проектування, програмування, планування та творче здійснення нею свого індивідуального життя. Особистість у цьому процесі виступає як суб'єкт індивідуального життя, а об'єктом творчих діянь особистості виступає її власне життя [8, с. 7]. В особливому сенсі розуміє поняття життєтворчості С. Ю. Степанов, для якого життєтворчість - це особливий тип життєдіяльності, за яким кожна мить життя є творчим актом, потенційною інновацією у будь-якій сфері життя людини [14]. А. Сухоруков розглядає творчість людини в галузі психологічних утворень і процесів, з якими пов'язана цілісність її життя. Критерій життєтворчості, зазначає автор, може бути тільки інтегральним. Життєтворчість як «творення життя» - це творчість у трьох іпостасях: продуктивній (результатах активності особистості), суб'єктивній (у розвитку суб'єктного світу особистості), і соціальній (відбиття в життєвих світах інших людей). Саме інтеграція трьох цих іпостасей закладаєцілісність творчої особистості, перетворює її на життєтворчість [15, с. 19] Однією із технологій життєтворчості є життєве проектування, в якому конкретизуються і життєві стратегії, і життєві плани, і цінності та пріоритети особистості, в руслі якого розгортається і її життєвий шлях. А свідоме творення особистістю свого життя передбачає розробку індивідуального життєвого проекту.

Одним із перших, хто використав поняття «проекту» та «проектувальної діяльності» у психології був Б. Ф. Ломов (1966), який проголосив принцип проектування діяльності у зв'язку з обґрунтуванням антропоцентричних поглядів на техніку [5, с. 63-67]. В. А Моляко співвідносив процес проектування з історією еволюції об'єкта проектування, що фіксується у «відповідності із специфічною логікою архітектурнодизайнерського мислення» [10, с. 15]. Ці поняття постали центральними у проведених нимдослідженнях із психології конструкторської діяльності [9].

У психологічних науках поняття проекту та проектування останнім часом набуло актуальності і нового змісту у зв'язку з розробкою проблеми проектування освітніх систем (Є. Ісаєв, В. Слободчиков, Н. Тализіна, І. Якиманська, В. Ляудіс), де механізм проектування постає рушійним механізмом освіти, що розвивається, а також у ході досліджень, присвячених проектній діяльності школярів (Н. В. Матяш та ін.) та проектному підходу у навчальній системі шкільної освіти (В. Рубцов, І. Зимня, М. Нечаєв, В. Сидоренко), закономірностям розвитку особистості в ході навчання проектуванню (А. Добряков, В. Моляко, Г. Ільїн, В. Симоненко, М. Павлова). Згідно досліджень, проектна діяльність позитивно впливає на розвиток і формування особистості молодої людини, а індивідуальні, самостійно розроблені проекти виходять за своїм смислом за рамки освіти і дозволяють використовувати їх у зв'язку з реальними життєвими проблемами. Основною ціллю проектного навчання постає розвиток особистості молодої людини - людини, що здатна самостійно проектувати свою власну життєдіяльність, а в кінцевому підсумку свою власну долю.

Теоретико - методологічні підходи до проектної діяльності досліджуються у роботах С. Д. Максименка, де механізм проектування є одним із основних механізмів психіки і посідає центральне місце у тріаді відображення - проектування - опредметнення, основна функція якого - впорядкування і гармонізація смислів відображення відповідно до мети дій або діяльності людини. Шлях проектування, на думку С. Д. Максименка, це сукупність і послідовність розумових і психомоторних дій, внаслідок чого створюються образи, схеми або знакові системи - теорії будови матеріальних предметів, а також власних дій, що сприяють розв'язанню теоретичних або практичних завдань. Перед людиною відкривається можливість конструювати і створювати, будувати і розглядати предмети і явища з елементів свідомого і усвідомленого - в межах потенційної здійсненності [3, с. 20].

Особливого значення поняття «проекту» та «проектування» набувають у дослідженнях, присвячених психології життя. Так, у концепції життєвого шляху особистості (В. Г. Панок, Г. В. Рудь) проектування постає як один із способів просування життєвим шляхом та активно продукує через реалізацію подієвого механізму, коли відбувається певна подія, що зумовлена конкретною життєвою ситуацією і обставинами, яка змушує людину шукати, обирати вихід і планувати майбутнє далі [11]. Життєвий проект постає необхідною структурною одиницею в життєвому світі особистості у дослідженнях Т. М. Титаренко, яка зауважує, що помилковий особистісний вибір, погане усвідомлення альтернатив, уникання відповідальності за життєве рішення є наслідком дисгармонійної світопобудови, а обираючи шлях, напрям подальшого руху, обираємо себе, свій завтрашній життєвий світ [16, с. 206]. Індивідуальний життєвий проект та його здійснення є результатом життєтворчих процесів особистості (В. М. Ямницький). Він також наголошує, що вагомою основою в розвитку життєтворчої активності особистості є

розуміння необхідності оволодівати мистецтвом життя, навчати людину жити, перетворювати її на суб'єкта власної активності.

Корекція життєвих планів та подальше проектування людиною свого життя постає змістом щонайменше трьох нормативних життєвих криз, є фундаментальною психологічною основою проходження людиною власне «своїм»

життєвим шляхом, власного самотворення на життєвому шляху [16, с. 255-257]. Життєвий проект є головним надбанням юнацького віку, результатом самовизначення, з яким молода людина повинна вступити в самостійне життя.

Оскільки певний час поняття «проект» використовували в технічних дисциплінах та у будівничій сфері, то воно монопольно належало цим галузям і мало свій специфічний зміст. Згодом, постаючи певною психологічною категорією, поняття модифікувалось і наповнилось власне психологічним змістом. Спробуємо проаналізувати існуючі визначення поняття «проект» і підійти до психологічно детермінованого трактування.

У тлумачному словнику з менеджменту поняття «проект» розглядається у контексті англійського слова project і означає задум чи план чого-небудь. Розвиваючи погляд традиційного менеджменту, Інститут управління США розширює характеристику поняття «проект» суттєвими ознаками, зокрема визначаючи, що проект - це відповідне завдання з визначеними вихідними даними і програмованим результатом (цілями), які зумовлюють шляхи та засоби вирішення цих завдань. Таке тлумачення підкреслює індивідуальний характер проекту (на відміну від серійного виробничого), а, отже, вказує на ознаки новизни [6], [17].

Значно об'ємніший аналіз поняття зустрічаємо в роботах сучасних авторів. Одні з них (Шапіро В. та ін.) вважають суттєвою якістю проекту те, що він «змінює наш світ», оскільки знайшов застосування у різних сферах життя. Відповідно до такої ідеї, логіка міркувань автора зводиться до того, що проект - це система сформульованих у його межах цілей, створених чи модернізованих для їх реалізації фізичних об'єктів, технологічних процесів, матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, а також управлінських рішень. Інші фахівці у галузі менеджменту (Воропаєв В. та ін.) переконані, що концептуальна основа проекту полягає у змінах вихідного стану будь-якої системи, з передбачуваними затратами часу і засобів. В. Поздняков аналізує проект як сукупність дій та завдань, яким притаманні особливі відмітні риси: 1) чітко визначені цілі, досягнення яких можливо одночасно з врахуванням можливостей, життєвої ситуації, екологічності для інших; 2) внутрішні та зовнішні умови, завдання, ресурси, що потребують жорсткої координації; 3) визначені терміни реалізації проекту, ресурсна обмеженість; 4) новизна (відносна) цілей проекту, умов реалізації, неминучість конфліктних ситуацій [2]. Таким чином, спільними ознаками у визначенні поняття «проект» є, насамперед, використання цілісного блоку, який утворює сума компонентів: мета, результат, ресурси, терміни, організаційно-процесуальна специфіка реалізації проекту та зміни. Перелічені ознаки проекту свідчать про нього як про явище міждисциплінарне, поліфункціональне та інтегруюче.             Особливого психологічного значення набуває поняття «проект» у психології життєтворчості. Загалом процедура свідомої побудови особистістю свого індивідуального життя описується з допомогою понять «проектування», «програмування», «планування». Кожне з наведених понять відображає оволодіння особистістю своєю життєвою перспективою та використовується у своєму власному значенні, що передбачає деякі особливості. Так, програмування більш жорстко задає параметри функціонування і розвитку об'єкта і тому є важко здійсненним за умов перспективного бачення такого суперечливого, складного, динамічного процесу, як індивідуальне людське життя. Планування має ще більш обмежений для вирішення даного завдання характер, оскільки передбачає високий рівень однозначності, конкретності, прив'язаності до визначених строків здійснення запланованого. Зокрема, поняття плану (лат. planum - площина) стосується певних завдань, здійснення яких потребує виконання низки заздалегідь обдуманих дій, заходів, об'єднаних загальною метою. У перспективному баченні і формуванні образу майбутнього життя як певної цілісності на весь життєвий цикл найкраще проявляє себе поняття «життєвого проекту» (з лат. projectus - кинутий уперед), оскільки в ньому відбивається ідея вірогідного, попереднього, допустимого бачення розгортання життєвого процесу. Зокрема, В. М. Доній, Г. М. Несен, Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков зазначають, що проект, поряд із життєвою програмою і планами особистості, - це конкретний шлях реалізації життєвої стратегії і що саме проект якнайповніше відповідає концепції цілісної організації особистістю свого життя [8, с. 305].

Життєве проектування як психологічний процес може мати стереотипний характер та зводитись до простого конструювання вже апробованих технік побудови та здійснення життя. Більш високий рівень даного процесу - творче проектування та здійснення свого життя, яке включає в себе процедуру конструювання, але не зводиться до неї. Така форма проектування пов'язана з відкриттям себе для себе, апробацією «неторованих» шляхів у житті, відходом від стереотипів у баченні та програмуванні життєвих подій в своєму майбутньому житті, використанням засобів та соціальних можливостей, які тільки зароджуються і не зовсім очевидні для масового сприйняття, а також власних, таких, що відкриваються для себе в процесі творчого осмислення особистісних ресурсів [8, с. 306].

Досліджуючи категорію життєвого проекту, вбачаємо за доцільне спробувати самостійно визначити її з урахуванням усіх попередніх напрацювань, згідно із основними концептуальними засадами життєтворчості і наголошуючи на важливих, на нашу думку, психологічних особливостях цієї категорії. Отже, життєвий проект - це цілісне уявлення всього власного майбутнього, що відображає напрям руху від «Хто я є» (образу Я - реальне) і до «Ким я можу, хочу стати» (образу Я - потенційне). Воно вірогідне, бажане, всеохоплююче, інтегруюче, динамічне (адже категорія «проекту» включає в себе життєві плани, стратегії, програми, цілі,наміри, смисли, а відтак постає головним та інтегруючим всі інші поняття; динамізм проявляється у можливості корекції та зміни у ході життя, свого роду доповнення; воно охоплює всі відрізки часової перспективи та зміни у фізичному, соціальному, ціннісному світі особистості). Життєве проектування є зверхдіяльністю, «кидком уперед», що здійснюється на основі інтуїтивно-логічних розрахунків із повною відповідальністю за вчинене. Діяльність життєвого проектування є виходом за межі трансцендентності, а отже, безумовно творчою працею у кожному її акті. Життєвий проект як індивідуальне бачення особистістю свого життя є результатом життєтворчої активності особистості, а життєве проектування постає одним із механізмів самоздійснення та саморозвитку. Це не одномоментний акт, а процес, що постійно супроводжує все життя людини.

Етапами життєвого проекту, на нашу думку, можуть бути: 1) пошук та усвідомлення особистістю своїх життєво-важливих цілей; 2) вироблення ідей та варіантів свого подальшого життя (адже проектів може бути декілька, це лише напрям руху); 3) формування основних вимог щодо реалізації задуманого; 4) передбачення очікуваних результатів та наслідків; 5) корекція проектної діяльності (з урахуванням життєвої ситуації, що склалась, новими можливостями та потребами); 6) життєвий захист проекту.

Якщо на певному етапі життя особистості не вдалося розробити свій індивідуальний життєвий проект, або в ході нормативних криз вони не були відкориговані згідно із життєвими ситуаціями, що склались, існує велика ймовірність того, що людина буде проходити по життю «не своїм» шляхом, наростатиме незадоволеність своїм життям і, як наслідок - формування стійких дисфоричних станів, коли фрагментарно усе добре, а загалом - погано.

Незважаючи на відносність суб'єктивної самооцінки, М. Й. Варій виділяє декілька сформованих підсвідомістю індикаторів, що виявляють факт проходження життям «не своїм шляхом»: 1) відчуття, що постійно не щастить, «усе складається всупереч». Переживання такого відчуття зумовлене тим, що не «своя» мета, мета, яка лежить поза «своїм» шляхом, не запускає роботу підсвідомого мислення, 2) утома від досягнень, неприємна втома як постійне переживання. Втома «не своєї дії» пов'язана з тим, що підсвідомість відмовляє їй у безпосередньому інтересі як найбільш ефективному стимуляторі працездатності, а діяльність виконують здебільшого завдяки вольовій напрузі, що надзвичайно енерговитратно і виснажливо, 3) відсутність повноцінного задоволення (радості, гордості, тріумфування) від досягнутого успіху, відсутність радості від довгоочікуваних подій чи перемог [1, с. 26].

Висновки:

1. Концепція життєтворчості має чітку соціально-психологічну спрямованість і реалізується у відповідній технології життєтворчості. Однією із таких технологій постає технологія життєвого проектування, що передбачає свідоме створення особистістю свого індивідуального життєвого проекту, як ймовірнісної моделі подальшого життєвого шляху.

2. Життєвий проект - це результат життєтворчої активності особистості, це мета-модель усього майбутнього життя за умови обрання певного напрямку з усіх можливих. Життєвий проект визначається загальною стратегією життя та включає в себе плани, зумовлені стратегічними цілями і уявлення щодо змін Я-концепції у фізичному, матеріальному, духовному вимірі. Категорія життєвого проекту постає головною та інтегруючою, адже постає найбільш ємною у психологічному вимірі і включає в себе всі інші категорії (життєвого плану, життєвої програми).

3. Нерозважливе вибудовування особистістю свого життя, може призвести до того, що людина проходитиме не «своїм» життєвим шляхом, внаслідок чого будуть формуватись дисфоричні стани тотальної незадоволеності своїм життям.



Номер сторінки у виданні: 261

Повернутися до списку новин