Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

ТИПОЛОГІЯ ПРОЯВІВ ТРИВОЖНОСТІ В ОНТОГЕНЕЗІ ОСОБИСТОСТІ





                Андрій Гринечко, аспірант, викладач кафедри практичної психології Дрогобицького ДПУ імені І. Франка

УДК 159.942.4

 

В статті поданий ґрунтовний аналіз проблеми типологічної різноманітності феномену тривожності. На основі аналізу та синтезу праць дослідників даної проблематики було виокремлено достатню кількість видів, типів та проявів досліджуваної властивості особистості. Виділено критерії для класифікації та видового, типологічного і порівневого поділу тривожності.

Ключові слова: тривога, тривожність, страх, тривожний ряд, тривожні стани, види тривожності, екзистенційна тривожність.

 

В статье дан основательный анализ проблемы типологического разнообразия феномена тревожности. На основе анализа и синтеза трудов исследователей данной проблематики было вычленено достаточное количество видов, типов и проявлений исследуемого свойства личности. Выделены критерии для классификации, видового и типологического деления тревожности.

Ключевые слова: тревога, тревожность, страх, тревожный ряд, тревожные состояния, виды тревожности, экзистенциональная тревожность.

 

The sound analysis of problem of variety of the phenomenon of anxiety is given in the article. On the basis of analysis and synthesis of labours of researchers of this problems were the enough body of kinds, types and displays of the probed property of personality it is selected. Criteria are selected for classification and specific division of anxiety.

Key words: alarm, anxiety, fear, anxious row, anxious states, types of anxiety, existential anxiety.

 

Постановка проблеми. Новітні тенденції психологічних досліджень диктують потребу у формуванні цілісної психологічної теорії розвитку особистості. Проблематика тривожності повинна інтегруватися в цей процес через неоднізначність своєї типологічної наповненості. Так, чимало дослідників (Ф. Березін, О. Чернікова, О. Кондаш, Ф. Перлз, Е. Шостром, К. Ясперс, К. Ізард) указують на розмежованість поняття «тривоги» та «тривожності», що призводить до появи різноманітних підходів до виділення критеріїв поділу цих явищ на види, форми тощо. Однією з причин, на основі яких виникає цей поділ, є зміни в інтенсивності та особливостях формування цих явищ. Нормальна та патологічна форми тривожності виступають першими наслідками вищевказаних змін. На нашу думку, різні форми тривожності слід досліджувати на різних рівнях: біологічному, нейрофізіологічному, психічному, у зв'язку з існуванням різних підструктур, яким належить провідна роль у формуванні інтенсивності та характеру прояву досліджуваного явища.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Психологічні теорії тривожності демонструють багатогранність її проявів. Підтверджуючи цей факт дослідженнями Ф. Березіна [1], Л. Божович [2], Гордецової [3], К. Ізарда [4], А. Прихожан [5], Ч. Рікрофта [6], Ч. Спілбергера [7], С. Серазона [8], З. Фрейда [9], Ю. Ханіна [10], ми знаходимо їх продовження в новітніх наукових розвідках. Серед останніх слід виділити аналіз явища аутомортальної тривожності (Т. Гаврилова [11]), танатичної тривожності в період дорослішання (В. Кучерявець [12]), проблеми співвідношення захисних механізмів особистості та тривожності (В. Нестеренко [13]), психологічної допомоги дітям із тривожними станами (Я. Омельченко, З. Кісарчук [14]).

Попри існування достатньої кількості досліджень цього феномену, всі вони носять розрізнений характер. Постає необхідність синтезу та розробки цілісного образу типологічного різноманіття явища тривожності.

Мета статті передбачає вирішення таких цілей: аналіз поліморфізму проявів феномену тривожності та похідних від неї психологічних явищ; виокремлення критеріїв та виділення на їх основі видового, типологічного та порівневого поділу тривожності.

Виклад основного матеріалу. Розгляд типологічного багатоманіття досліджуваного феномену, на нашу думку, слід розпочати із дослідження Ф. Березіна, який довів факт існування тривожного ряду. Останній включає в себе кілька афективних феноменів, які послідовно змінюють одне одного [1]:

1. Відчуття внутрішньої напруженості. Відповідає найменшій інтенсивності тривоги, не містить відтінку загрози, а є сигналом наближення більш складних тривожних явищ. Має найбільш адаптивне значення, оскільки слугує найбільшій інтенсивності і модифікації активності.

2. Гіперестезичні реакції. При наростанні тривоги вони змінюють або підкріплюють її. Раніше нейтральні символи отримують значне емоційне забарвлення, яке дуже нагадує роздратування. Суть цих явищ полягає в порушенні диференціювання значимих та незначних символів, що призводитиме до неадекватних реакцій.

3. Власне тривога. Є провідним елементом цього ряду; полягає у відчутті невизначеної загрози, розмитої загрози. Характерна особливість - неможливість виділити характер загрози і передбачити час її появи.

4. Страх. Відсутність опредмеченості відчуття тривоги призводить до зміщення її у бік певних об'єктів. Унаслідок невизначена загроза конкретизується і перетворюється на страх. Для його формування необхідно відчуття зв'язку загроз із конкретною ситуацією.

5. Відчуття незворотності катастрофи. Суб'єкт приходить до розуміння неможливості уникнення загрози, навіть якщо вона пов'язана з конкретним об'єктом. Так, скажімо, страх соматичного захворювання при появі незворотності катастрофи змінюється жахом перед смертю.

6. Тривожно - боязливе збудження. Викликана тривогою дезорганізація поведінки досягає максимуму, і можливість цілеспрямованої діяльності зникає. Найменш стабільний стан явищ тривожного ряду.

Дослідження Ф. Березіна отримали продовження в роботах В. Бакєєва (вказує на існування тривожно - вразливого типу особистості), Н. Пуховського (гуморальні кореляти тривожних розладів особистості) та співставлення із розвідками Р. Лазаруса, В. Польдінгера, Ч. Спілбергера, Г. Салівана.

Відмічаємо, що розподіл тривожності на стан (ситуативна тривожність) та властивість особистості (особистісна) найбільш яскраво проявляється в роботах Ч. Спілбергера та Р. Кеттела. За Ч. Спілбергером ситуативна тривожність виникає, коли індивід сприймає певний подразник або ситуацію як таку, що несе в собі актуальні або потенційні елементи небезпеки, загрози або шкоди. Особистісна тривожність не проявляється безпосередньо в поведінці, але її рівень можна визначити, виходячи з того, як часто та інтенсивно виникає стан тривоги [7].

Індивідуальні відмінності в проявах тривожності дозволили виділити критерії, на основі яких Ч. Спілбергер розробив шкалу вимірювання тривожності. Виділяючи тривожність як стан і тривожність як властивість особистості, він розробив шкалу реактивної та особистісної тривожності (ШРЛТ). Реактивна тривожність у даному випадку є синонімом особистісної тривожності. Р. Кеттел погоджуючись із критерієм поділу тривожності на реактивну і особистісну, розробляє власну шкалу тривоги ІПАТ (1963 р.). У психологічній літературі ми зустрічаємо поділ тривожності на об'єктивну та невротичну. З. Фрейд у поняття «об'єктивної» тривожності включає реальну ситуацію небезпеки в зовнішньому світі. Певна ситуація буде сприйматись індивідом як загрозлива, а емоційна реакція на цю ситуацію буде адекватною. Невротична тривожність відрізняється від об'єктивної тим, що її джерело міститься у внутрішньому світі індивіда. З. Фрейд характеризує ці джерела як приховані сексуальні та агресивні потяги, які на певному етапі онтогенезу були витіснені. Перехід від об'єктивної тривоги до невротичної включає таку послідовність психічних проявів: об'єктивна тривога - витіснення - часткова ломка від витіснення - похідні внутрішніх імпульсів - сприймання загрози - невротична тривога. Окрім цього, дослідник виділяв так звану «сигнальну тривогу», як очікування небезпеки, яка насувається. Попри це, З. Фрейд свідомо звужує коло проявів цього феномену до психопатологічних, таких, як небезпека знову пережити потяги, емоції та переживання, які до цього були витіснені [9].

С. Серазон на основі вищевказаних досліджень виділяє нову форму тривожності і називає її передекзаменаційною (1966 р.). На думку дослідника, індивіди із високим рівнем передекзаменаційної тривожності схильні до прояву персоналізованих егоцентричних реакцій, які створюють перешкоди для адекватної поведінки. При цьому значно погіршується якість різноманітних дій у ситуаціях, подібних екзамену. Цей тип значно більше ускладнює виконання певного роду завдань, аніж рівень особистісної тривожності [8, с. 96].

К. Ізард, перефразовуючи уявлення З. Фрейда про сигнальну, об'єктивну і невротичну тривожність, вказує на наявність у ній інших афектів та когнітивних процесів (1972 р.) У це поняття він включає страх, ворожість,страждання, сором, провину, збудження. Відповідно до цього твердження, тривожність набуватиме нових форм через взаємодію страху з однією або декількома фундаментальними емоціями. Такими формами К. Ізард вважає: страх - страждання, страх - гнів, страх - сором, страх - провину, тощо. Домінуючою емоцією в синдромі тривожності автор вважає страх [4, с. 115].

Посилаючись на експериментальні дослідження і прикладний досвід діагностики тривожних станів, Ю. Ханін у 1991р. вводить дві нові категорії ситуативної тривоги: міжособистісну ситуативну тривогу (СТм.) і внутрішньогрупову ситуативну тривогу (СТгр). Обидві категорії, на думку автора, стосуються «емоційних переживань людини в конкретний проміжок часу і дозволяють зафіксувати інтенсивність вираженості ситуативної тривоги, яка виникає в процесі реальних, минулих і очікуваних контактів із конкретними партнерами і групою людей» [10, с. 58].

В 70 - х рр. ХХ ст. робляться спроби встановити зв'язок тривожності з іншими динамічними особливостями людської психіки. Так, Н. Гордецова проаналізувала дані Р. Кеттела, Г. Айзенка, В. Білоуса про залежність між тривожністю, з одного боку, та емоційністю, інтроверсією, нейротизмом та ригідністю - з іншого. На їх основі вона тлумачить тривожність як індивідуальну особливість або властивість темпераменту, вводячи поняття психодинамічної тривожності. Н. Гордецова підкреслює дані В. Кисловської [15] про існування нового типу тривожності - тривожності очікування. Вона полягає в очікуванні загрози в якій - небудь нейтральній ситуації спілкування, яка не містить реальної загрози. Різниця між ними, на думку автора, полягає у вибірковому характері тривоги за ставлення до ситуації спілкування та в мірі її узагальненості [3, с. 71].

Відомий австрійський психоаналітик Ч. Рікрофт у праці «Тривога і нейротизм» поряд з аналізом взаємозв'язку тривожності і страху вводить класифікацію форм тривожних станів [6]:

1) Тривожність - хвилювання. Подібне до відчуття страху, але відрізняється від нього тим, що стосується не особистих інтересів, а інтересів тих осіб, про яких піклується суб'єкт. Характеризується невизначеністю, яка виникає при оцінці важливості реальних подій.

2) Тривожність - передчуття. Об'єкт - невідомий та нерозкритий. Характеризується присутністю ірраціональних факторів. Орієнтується на особисті інтереси.

3) Тривога - настороженість. Є виразом пильності і передбачливості. Дає можливість усвідомлювати і долати перешкоди, які у нього на шляху.

4) Тривога відокремлення. Характеризується відчуттям тривоги перед неможливістю мати нормальні соціальні зв'язки та розвинуті вігільні реакції. Таку тривожність можна відобразити за формулою: вігільність (здатність зосередити увагу на нових враженнях) мінус соціальна комунікація.

5) Інтернальна тривога. Виникає внаслідок присутності думок, які підсвідомо знижують авторитет тих осіб, з якими інтерналізується суб'єкт.

Нові психологічні розвідки свідчать про існування таких видів тривожності, як мобілізуюча та демобілізуюча тривожність. Мобілізуючий вид тривожності проявляється в підвищеній активності, аж до агресивності; в підвищеному апетиті. Демобілізуючий вид тривожності - в заціпенінні, здерев'янінні, раптовій втраті інтересу, апатії тощо. Особливо яскраво проявляється при наявності стійкої тривожності [5, с. 60].

В їх основі лежать ідеї Л. Божович [2] про адекватну та неадекватну тривожність (1968 р.). Л. Божович вважає критерієм достовірної тривожності її неадекватність реальній успішності, дійсному становищу особистості в певній сфері. Тільки після цього її слід розглядати як прояв загальноособистісної тривожності в певній сфері. Попри це, А. Прихожан [5] вважає такий підхід незавершеним, оскільки ускладнюється процес, пов'язаний із визначенням того або іншого виду часткової, специфічної тривожності.

А. Прихожан вважає дискусійним і відкритим питання про співвідношення загальної тривожності і її окремих видів. Ці окремі види мають назву часткової тривожності. Серед часткових видів тривожності автор виділяє шкільну, арифметичну, міжособистісну, тестову, комп'ютерну тощо. Експериментальний аналіз співвідношення загальної і часткової тривожності окреслив такі висновки [5, с. 102]:

1) тривожність, яка діагностується і за симптоматичними, і за ситуаційними показниками, є, здебільшого, формою виразу загальної тривожності;

2) тривожність, яка проявляється тільки за ситуаційними показниками, може бути формою як загальної, так і часткової тривожності. Дані лонгітюдних досліджень А. Прихожан дозволили трактувати поняття «форми тривожності» як особливе поєднання характеру переживання, усвідомлення, вербального і невербального вираження в характеристиках поведінки, спілкування і діяльності. На основі цього дослідниця виділяє дві основні категорії тривожності [5, с. 103]:

1) відкрита - свідомо переживається і проявляється в поведінці і діяльності у вигляді стану тривоги;

2) прихована - в різній мірі неусвідомлювана, проявляється або надмірним спокоєм, нечутливістю до реального благополуччя, або ж, навіть, запереченням його.

У межах відкритої тривожності були виділені три її форми [5]:

1. Гостра, нерегульована або слабко регульована тривожність - сильна, усвідомлювана, проявляється ззовні через симптоми тривог, самостійно справитись із нею важко.

2. Регульована і компенсована тривожність. При ній діти самостійно виробляють достатньо ефективні способи, які дозволяють її подолати. В межах її виділяють дві субформи: а) зниження рівня тривожності; б) використання її для стимуляції власної діяльності, підвищення активності. 3. «Культивована» тривожність. У цьому випадку, на відміну від попередніх, тривожність усвідомлюється і переживається як цінний особистісний конструкт, який дозволяє досягати бажаного. Може проявлятись як: основний регулятор активності індивіда, що забезпечує організованість, відповідальність; певна світоглядна і ціннісна установка; пошук «умовної вигоди» внаслідок посилення симптомів тривожності.

Цікавим є той факт, що так звана «культивована» тривожність зустрічається найчастіше на межі старшого підліткового - молодшого юнацького віку.

На основі досліджень школярів підліткового віку Я. Омельченко та

З. Кісарчук зробили порівняльний аналіз змісту тривожних переживань дітей із різною інтенсивністю тривожних станів [14]:

1. Адекватний рівень тривожності. Збереження високих статусних позицій та компетентності в умовах навчальної діяльності. Збереження соціальних стосунків.

2. Підвищений (високий) рівень. Збереження позитивного уявлення про себе у соціальному оточенні, збереження високих статусних позицій та компетентності в умовах навчальної діяльності.

3. Високий рівень. Збереження власного «Я» у соціальному оточенні, збереження позитивного уявлення про себе, високих статусних позицій та компетентності в умовах навчальної діяльності. Збереження соціального оточення, збереження батьківського оточення.

4. Знижений рівень. Збереження позитивного уявлення про себе, збереження власного «Я» у соціальному оточенні.

Серед сучасних поглядів на проблему видової різноманітності тривожності ми стикаємось із новим бачення цього феномену - тривожності інтрапсихічної, тобто такої, яка зумовлена внутрішньо і пов'язана із зовнішніми об'єктами лише тією мірою, в якій вони стимулюють внутрішні конфлікти. Така тривожність характеризується реакцією на уявну, невідому загрозу. В основі такої тривожності завжди лежать внутрішні конфлікти особистості. Для інтрапсихічної тривожності також характерна пролонгованість, тобто їй властиве розтягуватися в часі, постійне повторювання або неперервність [13].

Особливої уваги заслуговує екзистенційний підхід до тлумачення природи тривожності. Деякі психологи сучасності, аналізуючи екзистенційну тривожність, звертаються до праць С. К'єркегора [16], який у межах екзистенційного підходу вперше проаналізував природу страху та тривоги. Так, Д. Леонтьєв [17], Т. Гаврилова [11], В. Кучерявець [12] з різних сторін аналізують прояви екзистенційної тривожності.

Д. Леонтьєв зараховує екзистенційну тривогу до феноменів, які підкреслюють незворотність екзистенційних аспектів людського буття. Якщо традиційний підхід до розуміння явища тривожності особистості розглядає її як явище детерміноване, то екзистенційний підхід вважає її недетермінованою. Екзистенційна тривога полягає в усвідомленні свого небуття, тобто розумінні можливості і незворотності власного життя. Тут, Д. Лєонтьєв звертається до П. Тілліха, який у межах екзистенційної тривоги розрізняє три її форми: тривогу долі і смерті, тривогу порежнечі і втрати змісту життя, тривогу провини та осуду. Таким чином життя включає в себе страх і тривогу у вигляді елементів життєвого процесу [117].

Аутомортальна тривожність як окремий тип екзистенційної тривожності виділяється і конкретизується Т. Гавриловою, яка розуміє під нею модальну форму ставлення особистості до незворотності свого існування. Ця тривожність зумовлена осмисленням смерті, як невизначеної, непередбаченої і відносно віддаленої загрози різним аспектам індивідуального життя [11].

Дуже близьким, на нашу думку є поняття танатичної тривожності, тлумачення якого знаходимо в роботах В. Кучерявець. Цей тип тривожності вважається семантично близьким до англійського поняття «death anxiety», що характеризує емоційний стан, який проявляється в процесі роздумів індивіда про смерть [12]. Таке поняття є дуже близьким до аутомортальної тривожності.

Теоретичний аналіз типологічної наповненості феномену тривожності дозволив виділити критерії для її класифікації:

- за тривалістю прояву;

- за наявністю джерела загрози;

- за зв‘язком із афекторного страху;

- за зв‘язком із іншими афектами та когнітивними процесами;

- за адекватністю прояву;

- за спрямованістю на активність індивіда;

- за ступенем усвідомлення;

- за особливостями тлумачення в мережах екзистенційного підходу.

Висновки. Як бачимо, всебічний аналіз тривожності дає підстави стверджувати про значну типологічну варіабельність цього феномену. Починаючи з психологічних постулатів З. Фрейда, К. Хорні, Р. Кеттела, Ч. Спілбергера, С. Серазона, К. Ізарда, Г. Айзенка про існування невротичної, об'єктивної, ситуативної та особистісної тривожності ми поступово підходили до сучасних поглядів Ф. Березіна, А. Прихожан, Ю. Ханіна, В. Остапова на існування нових субформ тривожності, явищ тривожного ряду. Цікавими виявились праці представників сучасної української психологічної думки Я. Омельченко, З. Кісарчук, В. Несторенка та аналіз екзистенційної тривоги ї її форм (С. К'єркегор, П. Тілліх, Д. Леонтьєв, Т. Гаврилова, В. Кучерявець). Завершальним етапом нашого дослідження стало виділення критеріїв для класифікації проявів тривожності.

Проведене дослідження розкриває перспективи подальшого емпіричного аналізу феномену тривожності у взаємозв'язку із особистісними характеристиками індивідуальності підлітків.



Номер сторінки у виданні: 282

Повернутися до списку новин